МІЖНАРОДНІ ВИБОРЧІ СТАНДАРТИ ТА ЇХ ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ В ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито ступінь наукової розробки проблеми, вказано зв'язок з науковими планами та програмами, визначено мету й завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні основи, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, наведено дані щодо апробації та публікації результатів дослідження, зазначено структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1. «Теоретичні й нормативні підходи до визначення дефініції і структурної характеристики міжнародних виборчих стандартів» складається з двох підрозділів у яких розглядаються доктринальні та нормативно-правові підходи до визначення правової природи та поняття МВС та характеристики, що впливають на їх виникнення та розвиток.

У підрозділі 1.1. «Онтологічні й гносеологічні підходи до поняття міжнародних виборчих стандартів» проведено аналіз взаємовідносин між державою і громадянином у контексті вирішення проблеми забезпечення і захисту прав і свобод особи, що мають конституююче й інституційне значення у становленні демократичної державності та напряму впливають на виникнення МВС. Автор зазначає, що вони: носять системний характер, утворюючи своєрідний системний соціальний і нормативно-правовий комплекс; визначають ступінь гуманізму, демократичності й правового розвитку сучасної держави і суспільства; є складнішою в соціальному, політичному, правовому і гуманітарному аспектах системою публічно-соціальних і публічно-правових відносин; характеризуються структуроутворюючими властивостями в процесі легітимації, легалізації, реалізації і функціонування. Вказані відносини формують підґрунтя для періодичного та систематичного оновлення владних інститутів, що здійснюється шляхом виборів.

Зазначається, що будучи одним із найважливіших інститутів конституційного права, вибори в органи державної влади й органи місцевого самоврядування виступають як найважливіше і сутнісне політичне і правове дійство. Саме вони формують домінуючу глобальну тенденцію, в якій об'єктивно відбивається пошук міжнародним співтовариством і державами-членами цього співтовариства дієвих критеріїв статутарного існування і функціональної діяльності правової демократичної державності. Саме вони спрямовані на зміцнення  соціально-політичних, юридичних і міжнародно-правових концептів, субстратів, основ, принципів і рішень, що приймаються в рамках такої державності, розширення соціальної і гуманітарної бази представницької демократії, забезпечення реальної і свідомої політичної участі в цьому процесі на основі масової громадянської залученності та реалізацію зобов'язань держав, узятих ними на міжнародній арені.

На підставі останнього аспекту підкреслюється важлива і системна роль відповідних міжнародних норм і правових інститутів, що виникли, склалися і сформувалися в сучасному міжнародному публічному праві та які на міжнародному рівні регулюють внутрідержавні суспільні відносини, що складаються з приводу: а) призначення, підготовки, проведення і визначення результатів виборів; б) що визначають процесуальну і поліпредметну (суб'єктно-об'єктну) інфраструктуру виборів (питання фінансування виборів, визначення кола учасників виборчого процесу та їх доступу до ЗМІ, участі представників іноземних держав, міжнародних міжурядових і неурядових організацій як спостерігачів за проведенням виборів і т. д.) – та фактично є міжнародними виборчими стандартами.

Вказується, що в даний час у науковій літературі практично відсутні праці, в яких були б зроблені спроби визначити поняття міжнародного правового виборчого стандарту. Автор пропонує досліджувати міжнародні виборчі стандарти через аналіз міжнародних стандартів прав людини, та пропонує визначення їх правової природи – вони: а) є принципами, тобто основоположними засадами, регулюючими коло вельми важливих суспільних відносин, що становлять інтерес для держав-членів світового співтовариства або держав-членів певної міжнародної регіональної організації; б) їх закріплюють зазначені суб'єкти: або за допомогою норм міжнародного права в міжнародних угодах, у рамках останніх, а держави, що їх підписали, беруть на себе зобов'язання з їх закріплення в національному законодавстві й подальшій реалізації в практичній діяльності суб'єктів прав, що перебувають на їхній юрисдикційній території; або у вигляді норм «м'якого права» рекомендуються міжнародними регіональними установами для держав-учасниць певних міжнародних угод з метою впровадження в їх національне законодавство. 

У підрозділі 1.2. «Наочно-об'єктна і суб’єктно-номенологічна характеристики міжнародних виборчих стандартів» констатується, що нормативні підходи до визначення і закріплення МВС вимагають враховувати на той факт, що, хоча такі визначення й носять загальний дефінітивний характер, разом з тим вони не повною мірою відображають наочно-об'єктну (структурну) і суб’єктно-номенологічну характеристику зазначених стандартів. Тому автор пропонує  виділити структуру таких стандартів, відносячи до її елементів:  а) міжнародні стандарти виборчого права; б) міжнародні стандарти виборчого законодавства; в) міжнародні стандарти виборчого процесу; г) міжнародні стандарти участі громадськості в електоральній демократії тощо.

В процесі розробки МВС автор убачає певний технологічний ланцюжок – «норми права – норми законодавства – норми права матеріальні – норми права процесуальні». Такий ланцюжок цілком відповідає доктринальним позиціям науки теорії прав, але в той самий час має істотну прагматичну значущість, бо реально відображає не тільки конституюючі потреби електорального нормативно-правового регулювання, але й практику розробки міжнародних стандартів у сфері електоральної демократії. 

Зазначається, що якщо міжнародні стандарти виборчого права містять у собі його основні принципи, а саме принципи загального, рівного, прямого виборчого права, що реалізується за допомогою таємного голосування, а також системний комплекс виборчих цензів, безпосередньо пов'язаних із зазначеними принципами, і таких, що відображають їх кореляцію з національною специфікою виборчого законодавства, то міжнародні стандарти виборчого законодавства, у свою чергу, містять перелік основних нормативно-правових актів (конституція, виборчі закони, виборчий кодекс і т. д.), у яких закріплюються принципи і норми виборчого права, але вже в більш деталізованому і конкретизованому порядку. Міжнародні стандарти виборчого процесу, у свою чергу, містять етапно-стадійну характеристику процесу підготовки і проведення виборів, підбивання їхніх підсумків і оголошення результатів. Міжнародні стандарти участі громадськості в електоральній демократії включають організаційні й організаційно-правові форми участі недержавних (міждержавних) інституцій і їхніх представників у здійсненні контролю порядку організації, підготовки, проведення і підбивання результатів виборів. Автор доходить до висновків, що структурні елементи системи МВС, як і само їх дефінітивне визначення, повинно носити суворо обкреслене етимологічне, телеологічне і функціональне навантаження, мати методологічні, аксіологічні й гносеологічні характеристики. Зазначені характеристики повинні бути спрямовані на чітке нормативне визначення різних сторін виборчого процесу і виборчого законодавства, маючи телеологічною домінантою проведення демократичних виборів.

Дисертант стверджує, що основна проблематика формування масиву МВС полягає не стільки в їх етимологічній розробці, формулюванні, тобто в їх зовнішньому виразі, скільки в суб'єктах розробки таких стандартів і в способах їх правового закріплення, а також, природно, в їх подальшій правовій (нормативній) обов'язковості для держав. Основні методологічні підходи до зазначеної проблематики в суб’єктно-номенологічному аспекті пов’язані  з тим, що в основному міжнародні виборчі стандарти розробляються в рамках міжнародних міждержавних організацій (ООН, система її основних органів і структури, що перебувають під її егідою) і ММУО універсального, регіонального (наприклад, РЄ, Європейський Союз (далі – ЄС), ОБСЄ і субрегіонального (наприклад, Співдружність Незалежних Держав (далі – СНД) рівнів. Якщо таке відбувається в ординарному режимі, то такі виборчі стандарти знаходять форму норм міжнародного права, які містяться в міжнародних угодах, що підписуються їхніми державами-учасницями, які згодом є міжнародними зобов'язаннями держав-учасниць і підлягають введенню в їхнє національне право. Проте труднощі об'єктивного характеру виникають тоді, коли міжнародні виборчі стандарти розробляються окремими структурами ММУО різних рівнів (їхніми комітетами, комісіями, асоціаціями і т. д.). Такі структури фактично не тільки не наділені правом розробки норм міжнародного права, але й не завжди мають реальну можливість самостійно зобов'язувати держави-учасниці до їх подальшого виконання. Саме тоді виникає проблема їх визнання державами-членами ММУО як загальнообов'язкових норм як для їх виконання, так і для їх подальшого введення в національне законодавство в якості міжнародних правових стандартів. Вказується, що таке становище виникає, зокрема, у процесі діяльності Європейської комісії за демократію через право Ради Європи, більше відомої як Венеціанська комісія (ВК).

Дисертант доводить, що відповідно до п. 1 ст. 3 свого Статуту, ВК за власною ініціативою, без збитку для компетенції органів РЄ, може проводити дослідження й у разі потреби вивчати і розробляти провідні напрями, закони і міжнародні угоди. При цьому будь-яка пропозиція ВК може бути обговорена і прийнята статутними органами РЄ. Таке становище спрямоване на формування відповідного організаційно-процесуального й організаційно-правового механізму, що має за свою мету певним чином «легалізувати» рішення ВК, додати їм певної правової чинності й, отже, обов'язковості для держав-учасниць.

Зазначається, що правова природа рішень БДІПЛ ОБСЄ, на відміну від рішень ВК, є іншою, вони є обов’язковими для держав-учасниць, бо БДІПЛ за своїм правовим статусом є статутним органом ОБСЄ, наділеним ним відповідною компетенцією, рішення якого в профільній сфері є обов’язковими для держав-учасниць ОБСЄ.

Доводиться, що систематичний аналіз масиву МВС дає змогу констатувати, що: міжнародні виборчі стандарти розкидані по великому числу документів (чинник невиправданої множинності);  вони приймаються різними міжнародними організаціями, що мають різний обсяг міжнародної правосуб'єктності (від ММУО до  МНУО) (чинник полісуб’єктності); зазначені документи мають різний ступінь обхвату (чинник багаторівневості);  вони мають різний ступінь юридичної сили (чинник багатостатусності); у цих документах використовуються різні формулювання (чинник поліетимологічності); такі формулювання вельми часто мають декларативний характер (чинник просторовості у викладі); компаративний підхід дає можливість не тільки класифікувати, але й систематизувати дані стандарти (чинник кодифікування). Отже, виникає можливість, використовуючи суб’єктно-номенологічний підхід, визначити, що міжнародні виборчі стандарти мають універсальний, регіональний і субрегіональний характер.  

Розділ 2. «Системна і змістовна характеристика міжнародних виборчих стандартів» містить два підрозділи де розглядаються актуальні та проблемні питання створення єдиної системи МВС та визначення їх однакового змістовного навантаження.

У розділі 2.1. «Проблема становлення єдиної системи міжнародних виборчих стандартів» зазначається, що зазначена проблема має не тільки важливе теоретико-доктринальне, але й істотне прагматичне значення. Бо воно є важливим, особливо в останньому аспекті, для національного законодавця в процесі його: а) імплементаційної діяльності щодо норм міжнародних договорів, що містять відповідні міжнародні виборчі стандарти і потребують їх введення, «упровадження» в національну правову систему; б) ординарної нормопроектної діяльності, що дозволяє з більшою впевненістю і більшою мірою ефективності розробляти проекти законодавчих актів про вибори, норми яких відповідають міжнародним зобов'язанням держави; в) ординарної законодавчої діяльності, у результаті якої приймаються національні нормативні акти про вибори, що відповідають загальнодемократичним принципам вільного волевиявлення громадян; г) здійснення контрольної діяльності за діяльністю органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування з реалізації норм виборчого законодавства на предмет її відповідності до міжнародних стандартів електоральної демократії.

Автор пропонує звернути увагу й на зовнішній аспект зазначеної проблеми, що полягає в прийнятті системи національних нормативних актів про вибори, які відповідають загальнодемократичним принципам їх підготовки і проведення. Даний аспект є не тільки важливим елементом демократичного іміджу держави в рамках міжнародного співтовариства держав, його цілеспрямованої діяльності із забезпечення вільного волевиявлення громадян з метою регулярного відновлення владних соціальних інститутів, але і проявом загального позитивного дискурсу із становлення і функціонування демократичної державності.

Разом з тим варто враховувати і певний «негатив» сучасної міжнародно-правової об'єктивації й актуалізації регулювання виборів. Він, насамперед, обумовлений тим, що на міжнародному рівні різними суб'єктами створений значний конгломерат рекомендаційних норм, політичних зобов'язань, принципів, прецедентного права, коментарів і рекомендацій, що розосереджені серед більшої кількості документів. Звідси у своїй діяльності організатори виборів, по-перше, не тільки не мають реальної можливості керуватися деяким єдиним документом, що поєднує принципи проведення демократичних виборів, які викладені у вичерпному і легко доступному форматі, але, по-друге, стикаються з об'єктивними труднощами реалізації даних принципів, що іноді суперечать один одному. Зазначений стан актуалізує розробку єдиної системи МВС.

На основі проведеного систематичного аналізу Конвенції про стандарти демократичних виборів, виборчих прав і свобод у державах-учасницях СНД, яка прийнята 2001 р.; проекту Конвенції АОВЦСЄ про виборчі стандарти, виборчі права і свободи, розробленої в 2002 р. і поданої на розгляд РЄ; і Кодексу гарної практики у сфері виборів, розробленого ВК у 2002 р., автор робить висновок про можливість кодифікації МВС, що містяться в зазначених вище й інших документах та розглядає нормативно-концептуальні та доктринальні підходи до такої діяльності.

Для здійснення такої діяльності автор пропонує розробити певну організаційну парадигму, досягнення і реалізація якої приведе до шуканого результату. До її напрямів пропонується включити такі положення: 1) певна сепарація оцінного нормативного масиву, що претендує на стандартизацію електоральної демократії; 2) оптимізація понятійного апарату і змістовної характеристики принципів виборчого права; 3) розробка на основі принципів демократичних виборів системного комплексу критеріїв, що носять переважно інституціонально-процесуальний характер, наявність яких у національному електоральному законодавстві є реальною гарантією запобігання порушенням міжнародних демократичних норм; 4) здійснення саме кодифікаційної і нормотворчої діяльності із створення і формування системи МВС; 5) розробка в рамках міжнародної конференції проекту багатобічного міжнародного договору, що включає в себе систему МВС, його подальше парафування державами і ММУО –  учасницями конференції. Закінчення даної стадії бачиться в підписанні міжнародного багатобічного політичного договору, учасницями якого є універсальні й регіональні ММУО профільного характеру та їхні держави-учасниці.

У розділі 2.2. «Проблематика змістовної характеристики міжнародних виборчих стандартів» автор у процесі дослідження змістовної характеристики МВС аналізує типові проблеми, що виявляються при аналізі змісту міжнародних документів, які включають виборчі стандарти, і документів, у яких починається спроба систематизації цих стандартів. Розкриваючи їх і інтерпретуючи в онтологічному і гносеологічному аспекті, оцінюючи їхній аксіологічний і прагматичний зміст, автор додає їм методологічного і типізовано-стереотипного характеру.

Таким чином аналізується: а) «проблема винятків із правил», яка пов’язана з тим, що в різних країнах склалися різні правила проведення виборів, при цьому часто буває, що в більшості країн дотримуються одного принципу, а в деяких – протилежного; б) проблема декларативності таких стандартів; в)  «правила, що не містяться в документах, прийнятих міжнародними організаціями», суттю цієї проблеми є домінування суб'єктивного фактора в процесі тлумачення (інтерпретації) положень , що містять електоральні принципи, у частині його довільного розширення; г) дихотомія правового і політичного змісту зазначених стандартів.

Констатується, що в об'єктивному розумінні змістом МВС є система міжнародних правових норм, що регулюють однаковий порядок формування виборних органів (державних і місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб) у конкретній державі-члені світового (регіонального) співтовариства, тобто виборчу систему.

У суб'єктивному розумінні змістом МВС є міжнародні зобов'язання конкретної держави з формування зазначених виборних органів на основі загальних принципів і підходів, убраних у форму норм міжнародного права, що за допомогою механізму міжнародної і національний (внутрішньої) імплементації повинні бути сприйняті національним законодавством.

У цілому поняття МВС з позицій його архітектоніки містить у собі: а) доктринальне забезпечення (теорію); б) міжнародно-правове забезпечення (механізм міжнародної інкорпорації і кодифікації, міжнародний механізм імплементації); в) законодавче забезпечення (після завершення механізму національної імплементації) формування представницьких органів влади, органів місцевого самоврядування і заміщення інституту посадових осіб; г) праксеологічне забезпечення (практику їх реалізації).

Зазначається, що після того як міжнародні виборчі стандарти знайшли своє закріплення в документах світового співтовариства і міжнародних регіональних організацій, а також у національному законодавстві держав-членів світового співтовариства, почався перманентний процес їх подальшої деталізації і конкретизації в документах, прийнятих у рамках інших ММУО, а також МНУО, причому як глобального, так і регіонального рівнів. Причому, що особливо важливо, цей процес прямо був зв'язаний з більш чітким дефінітивним визначенням таких стандартів, уточненням характеристик, пріоритетів, критеріїв, принципів і норм, що настійно стандартизують на нормативному рівні інститут виборів і виборчого процесу.

Розділ 3. «Актуальні питання сприйняття та реалізації Україною міжнародних виборчих стандартів» присвячений розгорнутому аналізу базових засад проблем імплементації зазначених стандартів і їх реалізації та напрацюванню рекомендацій щодо їх удосконалення. 

У підрозділі 3.1. «Сприйняття національним законодавством України міжнародних виборчих стандартів» дисертант обґрунтував комплексну природу зазначеного процесу, зазначивши, що питання сприйняття національним законодавством України МВС належить до найбільш складних правових проблем, що демонструють співвідношення і взаємодію міжнародного і національного правопорядків, міжнародного і національного права.

Виходячи з того, що онтологічною основою будь-якого міжнародного виборчого стандарту є принцип міжнародного права, автор зазначає, що останній не тільки може визначити виникнення більш конкретних правил поведінки (прогностичний критерій), але й підкоряє їх собі (субординаційний критерій), що знаходить вираження в тім, що більш конкретні правила поведінки узгоджуються між собою й у той самий час узгоджуються з принципом як більш загальним правилом поведінки (координаційний критерій). Виділення зазначених критеріїв у процесі становлення норм і принципів міжнародного права в жодному разі не є даниною моді на штучне моделювання ситуацій, що відбуваються на міжнародній арені й лежать в основі функціоналістського підходу до їх розуміння і тлумачення. Це реальні критерії, які мають могутню онто-гносеологічну і телеологічну базу, що служить підставою виникнення механізму взаємодії національного, зокрема конституційного і міжнародного, публічного права.

У рамках цієї взаємодії в результаті прямої й інверсійної взаємодії між масивами національного законодавства і міжнародного права й виникають міжнародні правові стандарти, у тому числі міжнародні виборчі стандарти. Звідси автор доходить до висновку, що міжнародні правові стандарти є важливим позитивним результатом, аксіологічною домінантою взаємодії національних і міжнародної правових систем.

Вбачається, що перманентне підвищення ролі МВС у національному законодавстві України залежить від дії цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів. До перших можна віднести такі: об'єктивні процеси посилення ролі міжнародного права і його позитивного впливу на внутрішній правопорядок держав-членів міжнародного співтовариства; посилення почуття єдності й спільності народів і держав перед погрозами людської цивілізації – глобальними проблемами її існування і виживання, а також новими погрозами, що зазіхають на самі основи вже існуючого світоустрою, який об'єктивно формує новий, сучасний міжнародний правопорядок; активізацію інтеграційної складової регіонального і міжнародного співробітництва, що несе в собі не тільки могутній системний, але й інноваційний потенціал і в якому виборам відведена істотна роль як одному з найважливіших напрямів вже існуючого і перспективного міждержавного співробітництва на міжнародній арені й однієї з найважливіших сфер демократизації соціального і державного життя.

До суб'єктивних факторів, що впливають на позитивне ставлення держав до МВС, належать: готовність держав-членів міжнародних універсальних і регіональних ММУО до сприйняття таких стандартів, як міжнародні зобов'язання, і відтворення їх за допомогою механізму імплементації в національному конституційному і поточному виборчому законодавстві; підвищення ролі в зазначених процесах рядових громадян держав і їх політичних і інших об'єднань, інших інститутів громадянського суспільства, що активно діють у сфері міжнародного співробітництва, яке обумовлює позитивний підхід держав до вдосконалення і розширення правового статусу особистості, трансформації в позитивному ключі ролі політичних партій і інших інституцій громадянського суспільства на рівні національного законодавства; підвищення соціальної, економічної і політичної активності й правової освіченості громадян пострадянських держав, що бачать у виборах могутній засіб реновації соціуму і держави.

Досліджуючи онтологічний й аксіологічний виміри імплементації, автор зазначає їх воістину революційне значення як для міжнародного, так і для національного права. У першому аспекті імплементація надає можливість для посилення ролі і впливу самого міжнародного права – впроваджуючи його норми в національне право держав і таким чином фактично нормуючи, нормотивуючи його, вона як би передбачає парадигму їх синхронної індивідуальної і колективної поведінки як на міжнародній арені, так і всередині себе, на національній території. У другому аспекті імплементація стає своєрідним прагматичним тестом на певну ідентичність міжнародного і національного (внутрішньодержавного) права, що виявляється в їхньому взаємному впливі й певному «переливанні» норм першого в друге і назад.

У підрозділі 3.2. «Питання обов'язковості для України міжнародних виборчих стандартів, що прийняті нестатутними органами міжнародних міжурядових організацій і неурядових організацій» зазначається, що дана проблема останнім часом набуває особливої актуальності через, по-перше, активізацію діяльності нестатутних органів ММУО і МНУО, що фактично організують і здійснюють діяльність з розробки МВС; по-друге, у результаті зростання кількості таких організацій.

Для з'ясування досліджуваної проблематики та з метою встановлення чистоти термінологічного апарату автор аналізує групу термінологічних низок, що мають загальний етимолого-значеннєвий зміст і позначають єдиний феномен, який має системні статутарно-функціональні характеристики. До них входять: «міжнародно-правові зобов'язання держав», «міжнародні зобов'язання держав», «зобов'язання держав з міжнародного права», «зобов'язання, що випливають з міжнародних договорів», «зобов'язання, що випливають зі статуту ООН», «зобов'язання, що випливають із загальновизнаних норм і принципів міжнародного права». Доведено, що в основі наведених формулювань опорним терміном є термін «зобов'язання» (анг. оblіgаtіоn), що позначає правову конструкцію відносин, які найбільше часто зустрічається в цивільному обігу, відповідно до якої одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої (кредитора) певні дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цих дій. Інші елементи словосполучень відіграють роль предиката, що відображає, уточнює і деталізує видову характеристику і субординаційний рівень виконання таких зобов'язань і їх взаємозв'язок із загальним міжнародним правом.

Із правової основи міжнародних зобов'язань держав стає ясним і більш чітким визначення останніх як: а) їхніх міжнародно-правових зобов'язань, тобто заснованих на виконанні норм міжнародного права (більш високий рівень узагальнення, але разом з тим і конкретно-онтологічний підхід до тлумачення;  б) зобов'язань держав з міжнародних договорів, тобто вони випливають із: 1) загальновизнаних норм і принципів міжнародного права (преамбула договору); 2) конкретних норм міжнародного права, що регламентують відносини держав у профільній сфері (основна частина договору) (структурно-фактологічний підхід до тлумачення); в) зобов'язань держав з міжнародного права, тобто і принципів міжнародного права, що випливають з основних норм, а також з міжнародних договірних норм, що містяться в міжнародних угодах, і міжнародних порядків (більш широке, систематичне тлумачення).

На підставі системного аналізу виборчих стандартів, що прийняті нестатутними органами міжнародних міжурядових організацій і неурядових організацій, автор доводить, що зазначені стандарти, розроблені у рамках ВК  РЄ, мають для держав рекомендаційний характер, а у рамках БДІПЛ ОБСЄ – обов’язковий, що ґрунтується на виконанні їх міжнародних зобов’язань в рамках ОБСЄ. Досліджується процес зміни зазначених правових статусів, особливо рішень МНУО, вказується на їх спорідненість з «м’яким» правом (soft law), яке набуває все більшого значення в сучасному міжнародному праві та є фактично підготовчою стадією до наступної легалізації державами норм міжнародного права.

Зазначається, що розв’язання зазначеної проблематики лежить у площині закріплення МВС в одному міжнародно-правовому документі, що має формат обов'язкової для виконання Конвенції, яка покладе на держави додаткові зобов'язання з поглиблення демократичного характеру виборчого процесу й інтеграційної взаємодії на електоральному полі, підвищення електоральної культури учасників виборів, розвитку співробітництва між виборчими органами. Крім того, будуть створені необхідні умови для стабільності національного виборчого законодавства для формування атмосфери взаємної довіри і взаємодопомоги, недопущення практики використання «подвійних стандартів» при проведенні міжнародного спостереження за виборами.

У підрозділі 3.3. «Дотримання Україною міжнародних виборчих стандартів» констатується, що у цьому процесі, особливо стосовно відповідності до зазначених стандартів норм національного виборчого законодавства, особливого значення набуває: 1) юридичний характер міжнародних норм, імплементованих у її національне законодавство (імперативний, диспозитивний, бланкетний, декларативний); 2) а також визначення кола належних (компетентних) суб'єктів – осіб і організацій, правомочних на здійснення оцінки відповідності національного законодавства й електоральних процедур до міжнародних зобов'язань держави.

Дисертант стверджує, що складеною і природною частиною виборчого процесу є спостереження за виконанням державами своїх зобов'язань по міжнародних договорах у цій сфері. Воно здійснюється за алгоритмічною схемою, передбаченою конвенційними контрольними механізмами, що містяться в самих міжнародних договорах і є їхньою невід'ємною частиною. У даний алгоритм входять такі поведінкові настанови, що наділяються відповідними організаційно-правовими формами: 1) відомості, що надає держава, в якій відбуваються вибори; 2) повідомлення однієї держави про передбачуване порушення інших своїх зобов'язань; 3) повідомлення приватних осіб про передбачуване порушення державою своїх зобов'язань.

Систематичний аналіз процесуальних аспектів багатосторонніх міжнародних угод переконливо показує, що в діяльності міжнародних структур з питання спостереження, є відсутнім чітко встановлений порядок (як у процесуальному, так і в нормопроектному аспектах) колегіального вироблення підсумкових висновків про відповідність електоральних процедур до МВС, а їхні висновки найчастіше носять яскраво виражений політичний відтінок, а не нормативний характер. Причиною такого стану речей, насамперед, є відсутність конкретних і чітко визначених міжнародно-правових зобов'язань держав у виборчому процесі. Замість них існує велика кількість декларативних політичних міжнародних зобов'язань, що по-різному трансформуються в норми національного права і по-різному в них тлумачаться. Разом з тим, зазначається, що з позицій загального міжнародного публічного права такий стан є припустимим і можливим.

Дисертант наголошує на важливій ролі у дотриманні МВС у національному законодавстві України так званого національного механізму імплементації норм міжнародного права, що складається з трьох складових його елементів: а) закріплені в національному правопорядку правові способи забезпечення реалізації міжнародних зобов'язань на внутрішньо держав-ному рівні; б) система державних органів, уповноважених на реалізацію цих зобов'язань; в) національна правозастосовна практика – та вказує на необхідність вдосконалення його нормативно-процесуальної організації, забезпеченості, супроводження та ефективності.