Можаровська Н.О. Адміністративно-правові аспекти набуття права на торговельні марки, їх охорони та захисту в Україні

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується сучасний стан її наукової розробленості, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, форми апробації, наведено данні про структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1. «Загально-правова характеристика торговельних марок» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню визначення понять, видів та функцій притаманних торговельним маркам, генезису та специфіці понять «торговельна марка», «знак для товарів і послуг», «товарний знак», визначено коло суб’єктів правовідносин щодо набуття, охорони та захисту права на торговельні марки та особливості змісту права власності на зазначений об’єкт.

У підрозділі 1.1. «Поняття, види та функції торговельних марок» аналізується зміст поняття торговельних марок в семантичному та нормативно-правовому аспектах з метою його уточнення та конкретизації у відповідності до реалій сьогодення. Проведені дослідження надали змогу визначити види торговельних марок в залежності від критерію класифікації.

Стосовно нормативно правового аспекту пропонується замінити в назві Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та по тексту термін «знаки для товарів і послуг» на «торговельні марки». У ст. 1 «Визначення термінів», термін «торговельна марка» визначити у відповідності до зазначення його у ЦКУ.

Обґрунтована можливість надання визначень ліцензійній та набутій торговельним маркам.

Автором аналізуються підходи українських та зарубіжних фахівців до означення поняття торговельної марки як об’єкта права промислової власності і як об’єкта авторського права та на основі проведеного аналізу пропонується надати визначення автора торговельної марки і встановити правовий режим його використання у Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Це зумовлено специфікою юридичної природи торговельної марки, яка може бути водночас об’єктом права промислової власності і об’єктом авторського права.

Пропонується, ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» доповнити легальним визначенням автора торговельної марки.

У підрозділі 1.2. «Становлення та розвиток правового регулювання торговельних марок» здійснено ретроспективний огляд становлення та розвитку законодавства України щодо правового регулювання торговельних марок. Окремо розглядаються міжнародні договори та конвенції в галузі промислової власності, детально проаналізовані Директиви Європейського співтовариства з питань правової охорони та захисту торговельних марок.

Автором зазначається, що витоки проблеми правової охорони торговельних марок у сучасному законодавстві можна простежити, досліджуючи шляхи історичного розвитку цього об’єкту. Наголошується, що завдяки такому аналізу можна простежити певний генезис торговельної марки у відповідності до якого може буде реалізована розробка нових положень, які сприятимуть створенню цілісного уявлення про торговельну марку як об’єкта промислової власності та об’єкта ефективної правової охорони.

Дисертант звертає увагу, що окрему групу норм законодавства в сфері правового регулювання торговельних марок складають норми, які регулюють захист прав на торговельної марки, причому відносини, що виникають до моменту отримання правової охорони, регулюються адміністративно-правовими засобами на підставі адміністративних норм, а ті, що виникають на стадії використання торговельної марки, регулюються, нормами адміністративного, цивільного, господарського, адміністративно-процесуального та господарсько-процесуального права.

У цьому ж підрозділі розкривається зміст системи законодавства, щодо правового регулювання торговельних марок.

З метою чіткого уявлення про систему діючого законодавства України, щодо правового регулювання торговельних марок дисертант пропонує чітку класифікацію нормативних актів на основі якої стверджується, що, ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів, відповідно до субординаційності їх юридичної сили.

У підрозділі 1.3. «Види суб’єктів права на торговельні марки та особливості змісту права власності на торговельні марки» розглядаються суб’єкти права на торговельну марку та надається їх класифікація за видами. Окремо аналізуються особливості змісту права власності на торговельні марки.

Так, до першого виду суб’єктів права на торговельну марку дисертантом віднесено юридичних та фізичних осіб. До другого – третіх осіб, як суб’єктів суміжних прав на торговельну марку. До третього виду – колективних суб’єктів права на торговельну марку. Надається аналіз кожного з запропонованих видів суб’єктів окремо.

Зазначається, що, цивільне законодавство для визначення особи як суб’єкта цивільних прав і обов'язків використовує поняття фізичної чи юридичної особи. Фізична особа-підприємець як суб’єкт права на торговельну марку – це підприємець з особливим правовим статусом. Наголошується на доцільності визначення норми, що встановлювала б необхідність спеціальної господарської правосуб'єктності громадянина-підприємця, як суб’єкта права на торговельну марку. На відміну від юридичних осіб і громадян-підприємців, як суб’єктів господарських правовідносин, треті особи, як суб’єкти суміжних прав на торговельну марку, є суб’єктами цивільних правовідносин. Наголошується на необхідності правового врегулювання статусу третіх осіб і нагальній потребі у розробці практичних рекомендацій з цього приводу. Щодо колективних суб’єктів права на торговельну марку то специфіка їх правового статусу полягає як у змісті правосуб’єктності, так і у специфіці правового режиму предмету відносин – торговельної марки. Аналізується правове положення колективних суб’єктів права на торговельну марку, підходи українських та зарубіжних фахівців щодо класифікації колективних суб’єктів права на торговельну марку. Особливий наголос робиться на тій обставині, що особливий правовий інститут «колективного знака» вводиться Паризькою конвенцією, зобов’язуючи країни-учасниці Паризького Союзу охороняти колективний знак. Вітчизняне законодавство не містить легального визначення поняття колективного знака, що є значною прогалиною.

Розділ 2. «Адміністративно-правове регулювання набуття та охорони права на торговельні марки» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню адміністративно-правових механізмів набуття фізичними та юридичними особами права на торговельні марки, момент виникнення та закріплення цього права та адміністративно-правові аспекти охорони права на торговельні марки.

Підрозділ 2.1. «Підстави набуття права на торговельну марку і суб’єкти, що забезпечують його легітимацію» містить ґрунтовний розгляд правових підстав набуття права на торговельну марку та аналіз суб’єктів що забезпечують легітимацію цього права.

Так, розглядаючи підстави, способи та порядок набуття права на торговельну марку, пропонується визначення понять «об’єктивного та суб’єктивного права на торговельну марку».

Автором аналізуються юридичні факти як підстави набуття права на торговельну марку та юридичні факти, що припиняють дію права на торговельну марку. Наголошується, що юридичний факт зумовлює спосіб набуття права на торговельну марку. Під способом набуття права на торговельну марку пропонується розуміти дію чи систему дій, спрямованих на виникнення права на торговельну марку. Запропоновано визначення первинного та похідного способів набуття права власності на торговельну марку. Стверджується, що адміністративний порядок набуття права на торговельну марку є порядок яким регулюються, як правило, первинні способи набуття права власності, засновані на односторонніх юридичних актах. На підставі проведеного аналізу робиться висновок, що підставою виникнення права на торговельну марку є юридичний факт, який засновується на первинному чи похідному способі набуття права, що зумовлює певний законодавчо регламентований порядок набуття такого права.

Аналіз суб’єктів, які забезпечують легітимацію права на торговельні марки дозволив автору дійти висновку про те, що у системі державних органів управління, а саме у спеціальних органах виконавчої влади на яких покладено здійснення функцій охорони та захисту торговельних марок відсутнє чітке розмежування їх компетенції. Так, зокрема, наголошується, що надання правової охорони та забезпечення адміністративного захисту суб’єктивних прав у сфері промислової власності розглядається як основна функція Державного департаменту інтелектуальної власності. Держдепартамент є органом державного управління, що діє у складі Міністерства освіти і науки (МОН) і йому підпорядковується, тому він не має статусу центрального органу виконавчої влади, а тільки поза структурного підрозділу МОН. Державне підприємство «Український інститут промислової власності» підпорядкований МОН, а оскарження рішень, прийнятих за результатами експертизи, подається в Держдепартамент. Ці аргументи дозволили автору наголосити на нагальній необхідності надання Держдепартаменту статусу центрального органу виконавчої влади. Також обґрунтовується доцільність підпорядкування цього органу Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України. Аргументом на користь такої підпорядкованості є необхідність вдосконалення адміністративно-правових механізмів набуття права на об’єкти промислової власності, зокрема і на торговельні марки яка зумовлена прямим зв’язком з економічними процесами в державі.

Підрозділ 2.2. «Порядок легітимації права на торговельну марку та його удосконалення» присвячений порядку набуття права на торговельні марки.

Автором зазначається, що під порядком набуття права на торговельну марку розуміється низка юридично необхідних дій, спрямованих на досягнення бажаних юридичних наслідків – отримання права на торговельну марку.

Аналізуючи підстави, способи та порядок набуття права на торговельну марку запропоноване визначення легітимації права на торговельну марку. Так, під легітимацією права на торговельну марку пропонується вважати адміністративний порядок набуття права на торговельну марку, як  умова первинного способу набуття права власності.

Здійснено аналіз право чинам (стадіям) державної реєстрації. Зазначається, що Україна традиційно притримується реєстраційної системи. За загальним правилом лише з моменту офіційного визнання позначення торговельною маркою можна вести мову про нього як про самостійний об’єкт правової охорони. Законодавство не охороняє незареєстровані позначення, окрім випадків, коли вони охороняються в силу прийнятих Україною міжнародних зобов’язань. Так, відповідно до ч. 3 ст. 494 ЦК набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

У підрозділі 2.3. «Адміністративно-правові аспекти охорони прав на торговельні марки» розглядається процес діяльності державних органів, щодо охорони прав на торговельні марки. Автор зазначає, що категорія «охорона торговельних марок» пов’язана з таким державно-правовим явищем, як «державна патентна система». Державна патентна система уявляється як процес діяльності державних органів, який складається з двох пов’язаних між собою, але самостійних стадій – це правова охорона і правовий захист об’єктів промислової власності, зокрема торговельних марок.

Наводиться узагальнення щодо правової охорони торговельних марок. В результаті дослідження такого правового явища як охорона торговельних марок автором зазначається, що для охорони об’єктів промислової власності, серед яких особливе місце посідають торговельні марки, характерне позитивне застосування права, що проявляється як правомірна діяльність органів державної виконавчої влади по встановленню охороноздатності торговельної марки, видачі суб’єктам свідоцтва на знак для товарів та послуг та підтримці режиму правової охорони торговельної марки.

Дисертантом обґрунтовується висновок про те, що предмет права промислової власності включає, перш за все, відносини на стадії визнання та експертизи її об’єктів, зокрема і торговельних марок, які за своєю суттю є відносинами, що характеризуються правовою нерівністю сторін і тому регулюються, в першу чергу, нормами адміністративного права.

Ґрунтовний аналіз стадій правової охорони та захисту торговельних марок дозволив запропонувати такі теоретичні визначення як «механізм адміністративно-правової охорони та захисту» та «механізм адміністративно-правової охорони торговельних марок».

Розділ 3. «Адміністративно-правове забезпечення захисту права на торговельні марки» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню питань адміністративно-правового забезпечення захисту прав на торговельні марки.

Підрозділ 3.1. «Місце адміністративних правопорушень серед підстав юридичної відповідальності за порушення права на торговельні марки» містить теоретико-правові питання визначення місця адміністративних правопорушень серед підстав юридичної відповідальності за порушення права на торговельні марки та поглиблення теоретичних засад притаманних адміністративній відповідальності як виду юридичної відповідальності.

Зазначається, що порушенням права, що виникає із свідоцтва, є порушення виключного права власника торговельної марки. В ході проведення аналізу правопорушень у вигляді підробок, копіювання та імітації торговельних марок автор доходить до висновку, що такі порушення класифікуються як порушення прав власника торговельної марки і/або недобросовісна конкуренція.