НЕДИБАЛЮК ВІКТОРІЯ ДМИТРІВНА КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ НА ПОВАГУ ДО ЇЇ ГІДНОСТІ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначено ступінь її наукової новизни, мету, задачі, об’єкт, предмет та методи дослідження, показано зв’язок роботи з науковими програмами, відмічено практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію та публікації результатів дослідження.
Перший розділ «Теоретико-правові засади конституційного права людини на повагу до її гідності» складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто конституційно-правові основи права людини на повагу до гідності, сутність людської гідності, як одного з основних елементів права людини на повагу до її гідності; досліджено структуру вказаного права, визначено об’єкт, суб’єкт та зміст даного права; здійснено правовий аналіз місця права людини на повагу до її гідності в системі конституційних прав, а також надано порівняльно-правовий аналіз способам конституційно-правової регламентації права людини на повагу до її гідності в конституціях зарубіжних країни.
У підрозділі 1.1 «Поняття, ознаки та зміст права людини на повагу до її гідності» проаналізовано сутність людської гідності, як визначальної категорії права людини на повагу до гідності, виділено такі її ознаки: гідність виникає під впливом емоційної і розумової діяльності особи; гідність завжди являє собою сукупність моральних якостей людини, це категорія яка не може існувати поза сферою моральної свідомості особи, але при цьому вона обов’язково відображається і в правовій свідомості людини; гідність формується під впливом внутрішньої оцінки особою своєї цінності як індивіда, а також суспільної оцінки індивідуальних властивостей такої особи; гідність однієї людини є незмінною, однаковою, рівною із гідністю усіх інших людей; гідність завжди полягає в усвідомленні особою своєї цінності, унікальності, свого значення для суспільства і держави, тому гідність людини тісно пов’язана із усвідомленням унікальності однієї людини іншими людьми, групою людей чи суспільством загалом.
Обґрунтовано, що людська гідність набула ознак загальноправового принципу, а межі дії права людини на повагу до гідності набули міжнародно-правового значення. Розглянуто поняття права людини на повагу до її гідності в об’єктивному та суб’єктивному значенні. Визначено структуру права людини на повагу до її гідності. Досліджено проблеми визначення суб’єктного складу права людини на повагу до її гідності, зокрема зроблено висновок про відсутність підстав для віднесення до суб’єктів вказаного права зачатої, але не народженої дитини, а також померлої особи. У підрозділі розглянуто проблему співвідношення права на гідність та права на повагу до гідності. Зроблено висновок про доцільність закріплення в законодавстві як права на гідність так і права на повагу до гідності з наданням обом правам законодавчого визначення.
У підрозділі 1.2 «Місце права людини на повагу до її гідності у системі конституційних прав» визначено, що право людини на повагу до гідності належить до групи особистих прав людини; йому властиві такі ознаки як нематеріальність та немайновість.
Право людини на повагу до гідності тісно взаємодіє з правом на повагу до честі. Незважаючи на велику кількість спільних ознак (нематеріальність, невіддільність, невідчужуваність, об’єктивно-суб’єктивний характер) дані права є самостійними правами людини. Основною відмінною рисою вказаних прав є порядок їх формування, так, право людини на повагу до гідності формується у свідомості особи як її суб’єктивне відношення до власної індивідуальності, цінності; натомість право на повагу до честі є відображенням ставлення суспільства до особи, оцінки іншими особами її індивідуальних якостей, рис, вчинків.
Доводиться, що право на повагу до гідності тісно взаємопов’язане з іншими правами, що формують правовий статус особи, зокрема такими як соціально-економічні (право на працю, право на освіту, право на забезпечення прожиткового мінімуму) та політичні (право на об’єднання в політичні партії чи громадські організації, право збиратись мирно та проводити мітинги і демонстрації, тощо). Саме від того, наскільки відповідально держава відноситься до виконання своїх обов’язків по створенню для свого населення належних умов життя, соціального забезпечення та дотримання соціальних гарантій, належної освітньої бази, прямо залежить і усвідомлення такими особами власної цінності для цієї держави та власної гідності.
Спростовано позицію, що право людини на повагу до гідності стає реальним правом з моменту його порушення. Так, право людини на повагу до гідності є самостійним реальним правом, яке належить кожній людині з народження. З моменту порушення вказаного права відбувається перехід із сфери регулятивних правовідносин до сфери охоронних, коли особа може реалізувати своє право на захист. Виникнення права на захист не може відбуватись одночасно із виникненням у особи права на повагу до її гідності, оскільки на момент порушення права на повагу до гідності останнє уже існує.
У підрозділі 1.3 «Право людини на повагу до її гідності в конституціях зарубіжних країн – порівняльно-правовий аспект» досліджено різні види конституційно-правового регулювання права людини на повагу до гідності в конституціях зарубіжних країн.
Визначено, що в залежності від політичної ситуації, особливостей розвитку держави та суспільства у кожній країні формується своя концепція людської гідності, яка закріплюється в нормах основного закону чи інших законів. Вона може бути дуалістичною – розрізняти загальнолюдську гідність та особисту гідність, або ж поширювати правову охорону на гідність кожного загалом.
В ході здійснення дослідження встановлено, що особливим є суб’єктний склад вказаного права. Існують країни, в яких суб’єктами права на повагу до гідності є лише громадяни цієї країни. Однак такий підхід суперечить сутності права людини на повагу до її гідності як природного права, яке належить кожній людині та не може обмежуватись жодними її ознаками (національністю, расою, віком, тощо).
У підрозділі досліджено конституційно-правові основи закріплення права людини на повагу до гідності у Німеччині, Швеції, Ірландії, Республіці Туреччина, Польщі, Російській Федерації та інших країнах. Відмічено, що в різних країнах конституційно-правовий захист надається як праву на гідність, так і праву на повагу до гідності. Причиною цього є різний історичний розвиток правових систем держав та інституту людської гідності. Вважається, що право на гідність – це суб’єктивне право окремої особи, а право на повагу до гідності – це так зване право-обов’язок, тобто суб’єкт такого право наділений правомочностями вимагати поваги до власної гідності зі сторони інших осіб, а всі інші суб’єкти правовідносин зобов’язані виявляти найвищий ступінь прихильності до такого права. Існують і країни, де на конституційному рівні забезпечується захист обох прав.
Закріплення в законодавстві як права на гідність так і права на повагу до гідності сприяє кращій правовій охороні вказаних прав, а тому такий досвід доцільно запровадити і в Україні.
Другий розділ «Забезпечення конституційного права людини на повагу до її гідності» складається із чотирьох підрозділів, в яких досліджено особливості захисту права людини на повагу до її гідності, визначено національні та міжнародні стандарти захисту; розглянуто систему гарантій права людини на повагу до її гідності; визначено механізм реалізації конституційно-правових норм, що регламентують право людини на повагу до її гідності та охарактеризовано окремі інституційні способи забезпечення вказаного права.
У підрозділі 2.1 «Види та способи захисту права людини на повагу до її гідності: національні та міжнародні стандарти» визначено елементи процесу захисту права людини на повагу до її гідності, а саме: об’єкт права, що підлягає захисту, спосіб захисту та форма захисту. Об’єктом захисту права людини на повагу до її гідності є власне гідність людини. Під способами захисту розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення порушеного права на повагу до гідності і вплив на особу правопорушника. Форма захисту – це наявність певних умов, при яких застосовується інструмент реалізації права на захист.
Виділено наступні види захисту права людини на повагу до її гідності: активний та пасивний; захист, що здійснюється загальним та спеціальним суб’єктом; судовий захист і самозахист; захист права людини на повагу до її гідності, що здійснюється на національному рівні та на міжнародному рівні.
В основу механізму захисту права людини на повагу до її гідності на як на національному так і на міжнародному рівні покладені принципи невідчужуваності та непередаваності вказаного права, природно-правового характеру, рівності та однакової дії норм права, на території усіх держав. Дотримання цих принципів забезпечує реалізацію та захист права людини на повагу до її гідності.
Захист вказаного права на міжнародному рівні здійснюється міжнародними установами і організаціями, що наділені відповідними функціями і повноваженнями. Одним з головних правозахисних інститутів міжнародного рівня, який забезпечує захист права людини на повагу до її гідності є Європейський суд з прав людини. Юрисдикція Суду об’єднала два елементи – міждержавний та індивідуальний. Це означає, що до органу, який створений і діє на основі міжнародного права, мають доступ не тільки уряди держав, а й фізичні особи, їх об’єднання, неурядові організації. Однак з іншого боку юрисдикція Європейського суду обмежується тлумаченням і застосуванням положень Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а не внутрішнього законодавства держав, що приєднались до зазначеної конвенції.
До компетенції Суду відноситься: тлумачення та застосування Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та протоколів до неї; розгляд міждержавних спорів; розгляд індивідуальних заяв; надання консультативних висновків. Оскільки, право людини на повагу до її гідності закріплене та гарантоване Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, то будь-яка людина, право на повагу до гідності якої було порушено державою-учасницею Конвенції, може звернутись до Європейського суду за захистом її порушеного права. Однак, на сьогодні вдосконалення потребує національне законодавство, що регламентує порядок виконання рішень Європейського суду в Україні.
У підрозділі 2.2 «Гарантії забезпечення, дотримання та реалізації права людини на повагу до її гідності, закріплені Конституцією України та чинним законодавством» встановлено, що призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації закріпленого в Конституції України права людини на повагу до її гідності.
Визначено гарантії як систему правових засобів, умов, принципів, що в своїй сукупності забезпечують визнання, реалізацію прав і свобод людини та створюють умови для здійснення їх захисту від незаконних посягань.
Наведено класифікацію гарантій прав людини за практичним спрямуванням на: загальні (економічні, політичні, організаційні) та спеціальні (юридичні); за характером: норми та принципи матеріального та процесуального права; за ступенем поширеності: національні (внутрішньодержавні) та міжнародні, що встановлюються міжнародними актами з прав людини (закріплюють стандарти прав людини); за суб’єктами, що реалізують гарантії – на гарантії Верховної Ради України, Президента України, органів виконавчої влади, судові гарантії, гарантії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, гарантії прокуратури, адвокатські гарантії, гарантії політичних партій та громадських організацій, гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, гарантії міжнародних органів та організацій; за особливостями правового статусу, що гарантується – на загальні, родові, галузеві, індивідуальні; за змістом – на контрольні, процедурні, організаційно-технічні.
Серед юридичних гарантій реалізації права людини на повагу до її гідності виділено дві групи гарантій: гарантії, які забезпечують його реалізацію, і гарантії, які забезпечують його захист. Юридичні гарантії реалізації права людини на повагу до її гідності спрямовані на здійснення людиною свого права на повагу до гідності, виконання нею обов’язків щодо утримання від порушення аналогічного права інших осіб і законності притягнення особи до відповідальності, у випадку вчинення нею порушення права. Гарантії захисту діють, як правило, в разі порушення права на повагу до гідності, виникнення перешкод на шляху його реалізації.
У підрозділі 2.3 «Механізм реалізації конституційно-правових норм, що регламентують право людини на повагу до її гідності» досліджено процес втілення в життя норм Конституції України, що регламентують право людини на повагу до її гідності. Даний процес значною мірою залежить від ефективності державного устрою, діяльності органів влади та їх посадових осіб. Також значний вплив на реалізацію положень Основного Закону, що регламентують право людини на повагу до її гідності, справляє те середовище, в якому здійснюється процес реалізації.
Виокремлено позитивні фактори, що здійснюють вплив на процес реалізації права людини на повагу до її гідності, зокрема: орієнтація законодавства на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, втілення в правову систему України міжнародно-правових стандартів забезпечення та гарантування дотримання права людини на повагу до її гідності; та негативні фактори, а саме: зниження в суспільній думці поваги до держави і права, криміналізація суспільства та державної влади, низька якість виконавчо-розпорядчої і контрольної діяльності державного апарату, існування низької правової культури населення.
Визначено особливості реалізації права людини на повагу до її гідності: по-перше, правом на повагу до гідності опосередковується цінність, яка віднесена на правовому рівні до найвищої соціальної, а тому її обмеження не виправдуються природою відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією даного права; по-друге, право на повагу до гідності має позитивний зміст і його здійснення не може порушувати права й свободи інших осіб, кожен повинен, реалізуючи власне право, дотримуватись заборони порушення прав інших осіб; по-третє, сфера свободи фізичної особи при здійсненні цього суб’єктивного права дозволяє їй діяти згідно з її гідністю настільки, наскільки її свобода не обмежує свободу інших осіб; по-четверте, право людини на повагу до її гідності не може бути обмежене навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Реалізація права людини на повагу до її гідності відбувається не лише на національному, але й на міжнародному рівні. Механізм реалізації прав людини на міжнародному рівні становить собою сукупність закріплених в міжнародних документах стандартів, міжнародно-правових принципів та способів, за допомогою яких втілюється в життя зазначене право.
У підрозділі 2.4 «Окремі інституційні засоби забезпечення конституційного права людини на повагу до її гідності» досліджено гарантування та захист права людини на повагу до її гідності у діяльності органів влади, як одного з основних інституційних засобі забезпечення прав людини.
Основним принципом, яким керуються усі органи державної влади при здійсненні своїх повноважень є конституційне положення про визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищими соціальними цінностями.
До органів державної влади, що забезпечують здійснення права людини на повагу до її гідності відносяться Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади, органи судової влади, прокуратура, органи місцевого самоврядування, Служба безпеки України, органи внутрішніх справ, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та інші органи.
Так, Верховна Рада України є важливим інституційним засобом забезпечення права людини на повагу до її гідності, оскільки, вона як безпосередньо бере участь у створенні норм, що встановлюють, гарантують та захищають право людини на повагу до її гідності, так і визнає загальнообов’язковими для України міжнародно-правові акти, що деталізують норми національного законодавства в сфері забезпечення права людини на повагу до її гідності. Досить важливу роль щодо гарантування дотримання норм Основного Закону, що регулюють право людини на повагу до її гідності, відіграє Уповноважений Верховної Ради України з прав людини шляхом здійснення визначених законодавством функцій у сфері захисту права людини на повагу до її гідності та аналізу стану дотримання прав людини в Україні загалом.
Діяльність Президента України, як гаранта дотримання прав і свобод людини і громадянина, характеризується низкою повноважень у сфері нагляду за дотриманням права людини на повагу до її гідності. Президент України, діючи виключно на підставі, в межах повноважень і способами, передбаченими Конституцією і законами України, зобов’язаний забезпечити такий конституційний правопорядок, такий рівень ефективності державного механізму, за якого закріплене в Основному Законі право людини на повагу до її гідності могло б безперешкодно реалізовуватися його суб’єктами.
Здійснення заходів щодо належного забезпечення права людини на повагу до її гідності безпосередньо пов’язано також із діяльністю органів виконавчої влади. Здійснюючи внутрішню та зовнішню політику держави ці органи, перш за все, керуються положенням Конституції щодо визначення гідності людини найвищою соціальною цінністю, а тому вся політика в державі повинна бути спрямована на захист цієї цінності.
Не менш важливу роль в забезпеченні дотримання права людини на повагу до гідності відіграє Конституційний Суд України, який здійснює перевірку на відповідність конституційним нормам законів України та інших нормативно-правових актів, які не можуть обмежувати чи звужувати гарантоване Конституцією право людини на повагу до її гідності, а також володіє повноваженням щодо тлумачення Конституції України та законів України, розглядає конституційні подання та звернення.
Важливою є діяльність судових органів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури щодо забезпечення права людини на повагу до її гідності. Прямо та опосередковано за допомогою законодавчо закріплених повноважень вказані органи здійснюють діяльність, що спрямована на максимально повне забезпечення і реалізацію права людини на повагу до її гідності.