НЕХОМЯЖ ОКСАНА СЕРГІЇВНА ФОРМУВАННЯ КРАЇНОЗАВЧОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ГЕОГРАФІЇ В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, задачі, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення наукової роботи, зв'язок теми дисертації з планами наукових досліджень, а також наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження.
У першому розділі «Формування в учнів основної школи країнознавчої компетенції у педагогічній теорії і практиці» проаналізовано науково-методичну літературу з проблеми дослідження, доведено, що формування та розвиток компетенцій є водночас одним з найскладніших завдань у системі функціонування і розвитку будь-якої освіти, в тому числі й географічної.
Формування інтересу молоді до країнознавства, його становлення та розвитку у різні історичні періоди нашого суспільства цікавило видатних дослідників – Ф. Ратцеля, Р. Челлена, С. Рудницького, М. Баранського, Ю. Саушкіна, В. Анучина, Б. Гаврилишина. У своїх працях вони намагалися не тільки окреслити засади проблемно-прогностичного країнознавства, а й частково розв'язати окремі проблеми розмаїтості підходів, розвитку країнознавства в середовищі географії, історії та інших наук.
Основні складові методики формування країнознавчої компетенції, пов'язаних з уведенням їх, складанням визначень і розкриттям суттєвих та несуттєвих ознак, а також її розвитком під час практичного застосування, виявлено в працях педагогів, зокрема: Ю. Бабанського, І. Беха, С. Гончаренка, В. Давидова, Г. Ковальчук, В. Кременя, В. Краєвського, О. Пометун, М. Поташніка, Н. Тализіної, Т. Шамової; дидактів – І. Лернера, В. Беспалька, Л. Занкова, В. Паламарчук, П. Підкасистого, М. Скаткіна, Г. Усової; географів та методистів – Є. Алаєва, М. Баранського, Н. Бірюкової, О. Бугрій, Л. Вішнікіної, М. Паламарчука, В. Корнєєва, М. Криловця, Л. Круглик, Т. Назаренко, В.Самойленка, А. Сиротенка, О. Супричова, М. Топузова, О. Топузова, Г. Уварової, Б. Чернова та ін.
Формування у свідомості учнів певного розуміння тих чи інших країнознавчих питань є процесом вивчення та усвідомлювання цілої низки компетенцій, що сприяє осмисленню механізму їхнього функціонування і взаємодії. Тому вивчення країнознавчої компетенції в основній школі взаємопов'язане і взаємообумовлене вдосконаленням змісту шкільної географічної освіти з його постійною трансформацією через призму суспільної свідомості особистості щодо необхідності формування високоосвіченої, розвиненої особистості.
Формування будь-яких компетенцій, зокрема географічних, є процесом динамічним. Сучасний практичний досвід проблеми країнознавчої освіти в основній школі надав змогу зробити висновок, що серед важливих умов, які сприяють ефективному формуванню країнознавчої компетенції є дотримання компетентнісного та країнознавчого підходів і принципу системності та культуровідповідності.
Так, загальноосвітніми навчальними закладами використовуються підручники для основної школи: Загальна географія (6 кл.) – В. Бойко, С. Міхелі, курс Географія материків і океанів (7 кл.) – С. Кобернік, Р. Коваленко ; Фізична географія України (8 кл.) – П. Шищенко, Н. Муніч; Географія (9 кл.) – О. Надтока, О. Топузов, змістове наповнення яких передбачає оволодіння країнознавчими складниками на всіх рівнях соціокультурної дійсності (господарство, соціальна сфера, економіко-географічний поділ, культурно-освітня парадигма).
Вивчаючи зазначені шкільні курси, учні здобувають знання про природні, соціальні, економічні явища, що формує їхнє уявлення про просторову організацію господарства країни, здобувають інформацію про складні економічні зв'язки з іншими країнами та залежні від цього особливості формування національного ринку; навчаються обґрунтовувати важливість географічних, економічних, країнознавчих знань та методів географічного, економічного, країнознавчого аналізу тощо.
Аналіз навчальних планів і навчальних програм дав змогу виявити, що передбачені навчальним планом структура і зміст шкільних курсів географії основної школи, ще не повною мірою відповідають принципу системності. Оскільки між відносно самостійними предметами не встановлені міжпредметні зв'язки, це порушує єдність й цілісність процесу формування країнознавчої компетенції в учнів.
З метою аналізу, узагальнення і виявлення системності у формуванні країнознавчої компетенції у шкільних курсах географії було проведено їх аналіз. Так, на основі аналізу кожного з шкільних курсів географії, які вивчаються в основній школі, зроблено припущення, що при їх вивченні, з одного боку – накопичується інформація, яку подає кожний курс, а з другого – відбувається інтеграція та набування знань, аналіз суті одиничних понять, тобто формування системи географічних знань, що зумовлює якісну трансформацію здобутих знань з певних компетенцій та формуванню остаточних уявлень, більш узагальнених та більш усвідомлених. При цьому не досягається спільна мета інтеграції зазначених курсів – формування в учнів системи теоретичних і практичних навичок щодо системи країнознавчої компетенції із подальшим поглибленням особистісної компетентності учнів.
Досліджуючи проблему системності з метою формування країнознавчої компетенції, ми дійшли висновку, що в процесі вивчення географії необхідно оперувати певним інструментарієм і дефініціями, наприклад, «діяльність» (застосування набутих кожним учнем знань: робота, заняття, активність, діяння); вивчення географії такими поняттями, як «країнознавча діяльність» (володіння навчальним матеріалом з географії різних країн, соціальним і практичним досвідом, різними видами діяльності); «країнознавча компетенція» (досягнення учнем відповідних країнознавчих знань і умінь їх застосовувати в різних ситуаціях).
Країнознавча компетенція в учнів під час вивчення географії охоплює географічну й культурологічну компетенції. Географічна компетенція становить знання учнів про історію, географію, економіку, державний устрій, країни, що вивчається.
Культурологічна компетенція демонструє знання про культуру країни, мову, на якій в ній говорять, знання про особливості побуту, традицій та звичаїв країни. Вона передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої й особливостей побуту, культури поведінки в певних ситуаціях спілкування (знання тематичних одиниць виучуваної рідної мови; джерел національно-культурної й соціально-ієрархічної інформації; етнокультурознавчих і соціолінгвістичних компонентів національної, інших культур; соціокультурних стереотипів мовленнєвої поведінки; розпізнавати національно-марковані мовні одиниці; інтерпретувати соціокультурний зміст навчального тексту; коментувати соціокультурний зміст аналізованих реалій).
У дослідженні передбачено, що вивчення географії в основній школі є цілеспрямований, системно організований процес взаємозалежної діяльності педагога і учня, який забезпечує ефективне оволодіння учнями системою країнознавчих знань, умінь і навичок, які складають основу формування в учнів країнознавчої компетенції.
Організація процесу навчання географії в основній школі, на нашу думку, повинна забезпечуватись оптимальним керуванням з боку вчителя і має бути побудована на взаємоузгодженості всіх структурних компонентів навчального процесу: мотиваційного, змістового, діяльнісного та результативного. Вона представляє собою цілісну динамічну систему, що призводить до досягнення поставленої мети, а саме сформованості в учнів певного рівня країнознавчої компетентності.
Нами досліджено, що ця система містить такі кроки: визначення мети, постановку завдань; аналіз початкового рівня знань з країнознавчого аспекту шкільних курсів географії основної школи, ступінь особистісної мотивації учнів; добір змісту, вибір і реалізацію форм, методів і засобів оволодіння країнознавчою компетентністю; контроль і корекція набутого рівня країнознавчих компетенцій.
Зроблено припущення щодо необхідності формування країнознавчої компетенції відповідної методики цілеспрямованого, науково-обґрунтованого процесу діагностування, розроблення і реалізації системи дій щодо формування змісту географічної освіти учнів з використанням відповідних форм, методів і засобів, що забезпечувало б одержання заздалегідь спрогнозованого кінцевого результату.
У дослідженні виявлено, що навчальні досягнення учнів з основних країнознавчих об’єктів є знання, уміння та навички продуктивної діяльності, набуті під час проведення уроків, які нами відвідані протягом педагогічного експерименту, а саме: «урок-семінар», «урок-проблемна ситуація», «урок-метод проектів» та інші. Згідно з загальноприйнятими рівнями оцінювання розроблено рівні сформованості в учнів країнознавчої компетентності (початковий, середній, достатній та високий).
У другому розділі «Методика формування країнознавчої компетенції в учнів у процесі навчання географії в основній школі» розроблено модель формування країнознавчої компетенції в учнів основної школи у процесі вивчення шкільних курсів фізичної географії (6-8 кл.) та економічної географії України (9 кл.).
Модель становить систему організації та управління процесом навчання географії і передбачає сформованість країнознавчої компетентності учнів основної школи.
Модель побудовано з урахуванням концептуально визначених компетентнісного та країнознавчого підходів і принципу системності та культуро відповідності до організації процесу навчання географії в основній школі. Компетентнісний підхід нами характеризується комплексно і реалізований як спосіб побудови процесу навчання, спрямованого на формування в учнів країнознавчих компетенцій і в цілому самодостатньої особистості.
Країнознавчий підхід нами використовувався в організації процесу засвоєння країнознавчих знань, умінь і ціннісних орієнтацій.
Дотримання принципу системності дало змогу забезпечити цілісність знань і процесу навчання, забезпечити взаємозв’язки між усіма компонентами розробленої нами моделі.
Принцип культуровідповідності спрямований на забезпечення учнів знаннями про особливості культури і національні цінності різних країн в порівнянні з вітчизняними.
Враховуючи класифікацію типів моделей в освіті, в ході дослідження, нами було виокремлено основні компоненти моделі: мотиваційний, змістовий, діяльнісний і результативний.
Мотиваційний компонент моделі формувався під час проведення констатувального етапу експерименту в процесі визначення початкового рівня навчальних досягнень учнів з географії і позначився на результатах попереднього опитування.
Як показали результати констатувального етапу експерименту в 9,9% учнів, що вивчали курс: Загальна географія (6 кл.) – В. Бойко, С. Міхелі, курс Географія материків і океанів (7кл.) – С. Кобернік, Р. Коваленко, показав 10,2%; Фізична географія України (8кл.) – П. Шищенко, Н. Муніч, показав 12, 3%, а Географія (9кл.) – О. Надтока, О. Топузов показав 11,5 %, що в загальноосвітніх навчальних закладах було відмічено досить високий початковий рівень країнознавчих знань. Середній рівень країнознавчих знань коливався від 26,7% до 38,6%, а низький – 61,8% до 49,9%. Відповідно, в учнів, що навчалися визначати основні географічні й економічні поняття в рамках програми, що дозволить їм ними оперувати під час вивчення тем країнознавчої тематики.
Змістовий компонент моделі, його формування і реалізація в процесі навчання, здійснювалися завдяки включенню вивчення додаткових навчальних матеріалів, які спрямовані на країнознавчу компетенцію. Під час проведення експериментальних уроків, що були пов'язані з окремими темами навчальних курсів – «урок-семінар», «урок-презентація», «урок-проблемного навчання» тощо, було розглянуто країнознавчі компетенції учнів не тільки як набір необхідних знань, умінь і навичок, але й як їх поєднання і постійний взаємозв’язок та взаємодія зі змістом інших географічних курсів, тобто розглядаються як наскрізне питання.
При цьому відповідно до навчального плану та з метою спрощення викладу матеріалу розгляд окремих тем супроводжували навчальним і методичним матеріалом розробленим згідно з шкільною навчальною програмою.
Навчально-методичний супровід сприяв розвиткові країнознавчих компетенцій учнів у процесі навчання географії в основній школі.
Діяльнісний компонент (формувальний етап) передбачав запровадження у навчальний процес країнознавчу компетенцію стосовно пошуку методичних прийомів і презентацій, закріплення та активізації національно-специфічних країнознавчих одиниць та культурознавчого підходу, що передбачає знання національно-культурних особливостей тієї країни, що вивчається згідно навчальної програми. В ході експерименту було застосовано: проблемні методи навчання: активні проблемні лекції, дискусії („круглий стіл”, прес-конференція, тематична дискусія), „мозкова атака”, «віртуальні Інтернет – подорожі» тощо. Зазначені методи доповнювали проведенням практичних занять, а також самостійною роботою учнів – написанням рефератів і доповідей з використанням Інтернет-ресурсу.
Результативний компонент передбачав на констатувальному етапі експерименту виявлення, а при необхідності й формування початкового (фактологічного) рівня країнознавчої компетенції учнів як контрольних, так і експериментальних груп; на формувальному етапі – прогнозували за допомогою запропонованої технології – формування достатнього та високого рівнів усвідомлювання основних країнознавчих знань у процесі навчання.
Модель формування країнознавчої компетенції учнів основної школи в процесі навчання географії розроблено і представлено як керовану педагогічну систему, яка визначала певні педагогічні умови, які сприяли її успішному функціонуванню, а саме: розгляд навчального процесу як складної, відкритої соціально-педагогічної системи; створення умов саморозвитку в системі, мотивація до самоуправління в системі; взаємодія усіх учасників навчального процесу (адміністрації, учителів, учнів, батьків); кооперація зусиль з різних галузей наукового і практичного застосування знань (педагогів, психологів і програмно-методичного забезпечення); програмування на одержання бажаного результату і діагностики рівнів сформованості основних країнознавчих знань.