| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета й завдання, об’єкт, предмет, хронологічні та територіальні межі дослідження, його наукова новизна, практичне значення і апробація результатів роботи.
Перший розділ дисертації − “Історіографія, джерела та методологія дослідження”, включає підрозділ 1.1. “Стан наукової розробки проблеми”, в якому подано класифікацію наукових робіт з досліджуваного питання відповідно до проблемно-хронологічного принципу. Це дозволило весь масив історичних досліджень з проблеми, що вивчається, поділити на радянську та пострадянську (сучасну українську та зарубіжну − російську) історіографію. У дисертаційній роботі не використано зарубіжної та української діаспорної історіографії, оскільки дана проблематика ними не висвітлювалася.
Еволюція наукової думки щодо проблеми радянських органів контролю Півдня України 20 − початку 30-х рр. ХХ ст. нерозривно пов’язана з радянською історіографією. Однак особливістю останньої є майже повна відсутність досліджень з питань розбудови та функціонування органів партійно-державного контролю на реґіональному рівні й безпосередньо на Півдні України. Перші спроби аналізу основних засад функціонування системи органів партійно-державного контролю Радянського Союзу відносяться до 1920 − початку 1930-х рр. До них передовсім належать праці компартійно-державного керівництва (листування, плани-конспекти, промови, проекти, звіти-доповіді тощо керівників усіх ланок органів партійно-державного контролю СРСР та УСРР, зокрема, В. Леніна, В. Куйбишева, Г. Орджонікідзе, Я. Петерса, Я. Рудзутака, О. Ярославського, М. Владимирського, І. Бакала, В. Затонського, Д. Лебедя та Я. Муценека), аналіз змісту яких дає “розмите” уявлення про державну та компартійну політику щодо розбудови та функціонування українських органів ЦКК-РСІ. Пояснити це можна тим, що всі праці зазначеного періоду, пов’язані з партійною діяльністю, були першою спробою висвітлення сутності процесу становлення та функціонування органів “соціалістичного” контролю СРСР, а українська проблематика в них була або повністю відсутня, або ж висвітлювалася фрагментарно й лише в загальнореспубліканському контексті.
З огляду на це науково цінною й важливою для розгляду історії функціонування органів КК−РСІ Півдня України в системі радянського режиму протягом 1920−1934 рр. є низка історичних і правознавчих наукових розвідок у галузі радянської історіографії другої половини 50-х − початку 80-х рр. ХХ ст. Найбільший інтерес серед наукових праць того часу викликають роботи істориків та юристів, присвячені вивченню проблем становлення в межах Радянської України республіканської системи органів партійно-державного контролю та їх щоденної практичної діяльності. Необхідно зауважити, що всі дослідження зазначеного періоду мають лише фактологічно-інформативну цінність, оскільки об’єктивність зроблених науковцями висновків через компартійну заідеологізованість та однобічність можна вважати досить відносною.
Безперечну наукову цінність мають фундаментальні праці Л. Потарикіної, М. Карпенка та Ф. Терехова, в яких автори намагалися комплексно охарактеризувати провідні напрямки роботи українських органів державного контролю, зокрема й на реґіональному рівні. Вагомість праць правознавця Л. Потарикіної полягає насамперед у аналізі еволюції законодавчих засад функціонування центрального апарату органів НК РСІ УСРР, а також у спробі визначити основні форми й методи роботи контролюючих установ. Авторка розглянула сукупність завдань, що ставилися перед органами РСІ компартійним керівництвом України, ґрунтовно висвітлила історію республіканських контролюючих установ періоду 1920 − початку 1930-х рр. Проте в її роботах було схарактеризовано діяльність лише центрального апарату української Робітничо-селянської інспекції, поза увагою ж дослідниці залишилися питання, пов’язані зі структурно-штатною організацією та специфікою “злиття” апаратів ЦКК КП(б)У і НК РСІ УСРР, у тому числі й на реґіональному рівні.
Дисертаційна робота Ф. Терехова перевантажена суто комуністичною пропагандистською ідеологією. Це виявилося в тому, що автор за засадниче завдання органів ЦКК КП(б)У−НК РСІ УСРР узяв боротьбу з внутрішньопартійною опозицією, з представниками “класово ворожого елемента” як всередині компартії, так і в межах держапарату Радянської України.
Важливою для дослідження історії функціонування державної гілки органів контролю Півдня України є робота М. Карпенка. Автором проаналізовано особливості діяльності українського наркомату РСІ з 1920 р. і до початку 1934 р. Зокрема, М. Карпенко виявив історичні закономірності становлення українських республіканських контролюючих органів, з’ясував їх роль і місце в реалізації НЕПу, проведенні українізації, колективізації та індустріалізації. Проте ідеологічна й методологічна заангажованість не дозволила авторові об’єктивно охарактеризувати негативні аспекти діяльності партійно-державних органів контролю Радянської України та практичні результати їх роботи, наприклад, щодо українського селянства. М. Карпенко вперше в Україні стисло висвітлив реґіональну специфіку побудови й діяльності органів КК−РСІ Дніпропетровщини.
Горбачовська епоха дала науці кілька визначних праць Т. Коржихіної, М. Ірошникова та Ю. Кукушкіна, присвячених дослідженню історії становлення й ґенези системи радянських державних установ, однією з яких і була Робітничо-селянська інспекція. Так само, як у попередню епоху, радянські історики та правознавці продовжили ретельно аналізувати законодавчу базу функціонування радянських органів державного контролю, їх місце у владному устрої СРСР періоду 20-х − початку 30-х рр. ХХ ст.
Питання партійних чисток і внутрішньопартійних гонінь у Радянській Україні, що були невід’ємним складником практичної діяльності органів партійно-державного контролю, порушені у статті Т. Єршової, в якій авторка в контексті роботи органів ЦКК КП(б)У висвітлила проблему боротьби “за чистоту партійних лав від ворожо і контрреволюційно налаштованих елементів” у межах усієї УСРР і протягом усього існування української ЦКК. Проте дослідниця не з’ясувала дійсних причин масових виключень з партійних лав КП(б)У, не визначила основні засади діяльності антисталінської опозиції в Україні.
Сучасна історіографія проблеми, що охоплює період незалежності України, характеризується обмеженою кількістю науково-дослідницьких робіт, пов’язаних із історією функціонування системи органів ЦКК КП(б)У−НК РСІ УСРР.
До перших робіт новітнього етапу вітчизняної історіографії з розгляданої проблеми, належить дисертаційне дослідження М. Анісімової, яке дозволило встановити загальнодержавне значення органів контролю УСРР періоду відбудови народного господарства, визначити міру участі установ ЦКК компартії та НК РСІ у впровадженні в життя на теренах України фінансово-економічних планів Москви з відбудови та розвитку важкої промисловості України (перш за все на прикладі відбудови промисловості Півдня України) і залучення до цих процесів українського робітництва.
Суттєвий теоретико-методологічний доробок щодо висвітлення ролі та місця органів партійно-державного контролю в системі радянського режиму УСРР протягом 1920−1930-х рр. було зроблено С. Кульчицьким, М. Дорошком, М. Фроловим, В. Лозицьким, Г. Перепелицею та О. Демешком. Вагомого значення у з’ясуванні масштабів соціальних девіантних відхилень у межах Південної України 1920-х рр., з якими намагалися боротися радянські органи контролю, має спільна праця В. Іваненка та І. Іщенка. Світ побачили різнопланові статті та дисертації з історії українських органів ЦКК-РСІ. Так, Ю. Кисіль, на основі значного масиву матеріалів центральних і реґіональних архівів України, розглянув особливості становлення та еволюції сталінської бюрократичної командно-адміністративної системи та проаналізував низку масових чисток адміністративно-управлінських та інших радянсько-державних установ і відомств (у тому числі на прикладі Херсонщини), складником якої була система органів РСІ УСРР. Дисертаційне дослідження Г. Каніщева присвячене аналізу діловодно-звітного документообігу реґіональних установ Робсельінспекції Харківщини. Питання практичної діяльності органів ЦКК КП(б)У−НК РСІ УСРР в культурній сфері (контроль ЗМІ, просвітництва, видавничої справи, цензури, політики коренізації й українізації) досліджували у своїх дисертаціях історики В. Очеретянко та О. Рабенчук.
Паралельно з українською в пострадянські часи отримала новий поштовх і сучасна російська історіографія проблеми, основні характерні риси якої загалом дуже схожі з українською, оскільки вивченню підлягають насамперед особливості функціонування контрольних установ у окремих галузях і сферах суспільно-політичного життя. Але, крім того, росіяни активно займаються дослідженням реґіональної специфіки діяльності органів КК−РСІ РСФРР й СРСР.
Основні напрямки наукових пошуків визначили дослідження, присвячені проблемам висвітлення особливостей контролю над соціально-економічною сферою життя радянського суспільства; основних періодів історіографії проблеми історії органів ЦКК−НК РСІ; діяльності реґіональних органів КК−РСІ Радянської Росії; аналізу формування законодавчо-правової бази структурно-організаційної побудови і практичної діяльності російських органів КК−РСІ; відносин між радянськими контрольними органами й органами прокурорського нагляду та юстиції, а також їх взаємин.
Загалом слід констатувати, що реґіональні аспекти розбудови й діяльності органів партійного та державного контролю Півдня України протягом 1920−1934 рр., а також їх місце в системі тогочасного політичного режиму практично не розглядалися ані в радянській історіографії, ані в пострадянській українській та російській історіографії.
У підрозділі 1.2. “Джерельна база роботи”, зважаючи на реґіональну специфіку дослідження, наведено загальну характеристику джерел. За формальною ознакою можна поділити на джерела неопублікованого та джерела опублікованого характеру.
До групи неопублікованих джерел належать архівні документи й матеріали фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України), Державного архіву Дніпропетровської області (Держархів Дніпропетровської обл.), Державного архіву Запорізької області (Держархів Запорізької обл.), Державного архіву Миколаївської області (Держархів Миколаївської обл.), Державного архіву Одеської області (Держархів Одеської обл.) та Державного архіву Херсонської області (Держархів Херсонської обл.).
Використані в дисертаційному дослідженні неопубліковані архівні джерела, так само, як і опубліковані, за видовою класифікацією було розподілено на: 1) актові; 2) діловодні; 3) статистичні; 4) партійні слідчі справи.
Оскільки реальна повнота влади в Радянському Союзі була зосереджена в руках вищого партійного керівництва − ЦК компартії, − усі ключові рішення щодо організації практичної діяльності органів партійно-державного контролю й ревізії приймалися в надрах компартійного ЦК. Цим і пояснюється залучення архівних джерел і матеріалів саме з фондів ЦДАГО України, перш за все фонду Ф. 1 “Центральний комітет компартії України (ЦК КП(б)У, 1917-1991 рр.)”.
Цінні для дослідження матеріали містяться у фондах ЦДАВО України. На особливу увагу заслуговує фонд 539 “Народний комісаріат Робітничо-селянської інспекції УСРР (1920-1934 рр.)”, специфічною рисою джерел якого є те, що вони перебували в документообігу органів Робітничо-селянської інспекції Радянської України всіх рівнів протягом 1920−1934 рр. До вказаного фонду належать архівні матеріали законодавчого, звітно-інформаційного, діловодного та статистичного характеру: проекти законів, закони й підзаконні акти, накази, постанови та відомчі інструкції, доповідні записки й листи, офіційні звіти тощо. Загалом матеріали ЦДАВО України періоду 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. дозволили всебічно висвітлити особливості діяльності центрального апарату українських органів ЦКК-РСІ, а також роль і місце реґіональних установ партійно-державного контролю Півдня України в тодішній системі радянського режиму.
Незважаючи на те, що матеріали обох центральних архівів взаємно доповнюють один одного, значний обсяг інформації з першоджерел було взято з фондів державних обласних архівів України. При цьому архівні джерела можна поділити на державні та партійні.
Увесь масив архівних документів, відповідно до особливостей компартійно-радянської владно-адміністративної вертикалі 20-х − 30-х рр. ХХ ст., дозволив усебічно та об’єктивно визначити особливості функціонування партійної та державної гілок органів контролю Півдня України за схемою губернія/область−повіт/округ−місто−район/волость.
Важливу інформацію губернсько-обласного рівня (кредитно-фінансова звітність, доповіді, протоколи, циркуляри, постанови та інструкції; листування з органами ВУНК, ОДПУ, НКВС, з прокуратурою та судом, з радами та профспілками, сількорами та комнезамами; партійно-слідчі справи; офіційне та таємне листування з вищими партійно-державними установами Радянської України з питань боротьби з партійною опозицією; планова документація, доповідні записки та звітні листи підконтрольних підприємств, установ і організацій; вироки ревтрибуналів та парттрійок) містять справи фондів держархівів Дніпропетровської (Ф. Р−4050 “Відділ робітничо-селянської інспекції при виконавчому комітеті Катеринославської губернської ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів”, Ф. П−1 “Катеринославський губернський комітет КП(б)У”, Ф. П−2 “Губернська контрольна комісія катеринославської організація КП(б)У”, Ф. П−19 “Дніпропетровський обласний комітет компартії України”, Ф. П−20 “Дніпропетровська обласна контрольна комісія і робітничо-селянська інспекція” та Ф. П−111 “Уповноважений ЦКК ВКП(б)-НК РСІ СРСР по Дніпропетровській області”) та Одеської (Ф. Р−99 “Одеський губернський виконавчий комітет ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів”, Ф.Р−1154 “Робітничо-селянська інспекція Чорноморо-Азовського морського торговельного транспорту”, Ф. Р−3784 “Уповноважений Народного комісаріату Державного контролю”, Ф. П−3 “Одеський губернський комітет КП(б)У”, Ф. П−4 “Одеська губернська контрольна комісія КП(б)У” та Ф. Р−710 “Одеська обласна контрольна комісія і робітничо-селянська інспекція”) областей.
Не менш важливу інформацію для розуміння ролі й місця органів партійно-державного контролю УСРР у системі радянського режиму 1920−1934 рр. на повітово-окружному рівні (звітність з питань партчисток та соцзмагання; офіційна й таємне листування; судово-слідчі справи; матеріали щодо внутрішньопартійної опозиції і списки виключених з лав компартії; планово-звітні відомості; директиви, резолюції, розпорядження, накази, протоколи й виписки з протоколів; підсумкові контрольно-ревізійні та інспекційні акти; посвідчення та особисті анкети співробітників органів КК−РСІ; матеріали та відомості про організацію масових органів сприяння й допомоги партійно-державному контролю) містять фонди таких українських державних обласних архівів: Держархіву Дніпропетровської області (Ф. П−7 “Катеринославський окружком КП(б)У”, Ф. П−9 “Катеринославська (Дніпропетровська) окружна контрольна комісія КП(б)У” та Ф. П.−81 “Криворізька окружна контрольна комісія і робітничо-селянська інспекція”), Держархіву Запорізької області (Ф. Р−664 “Запорізький окружний відділ Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції”), Держархіву Миколаївської області (Ф. Р−161 “Миколаївський окружний виконавчий комітет рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів”, Ф. Р−338 “Вознесенський повітовий відділ Одеського губернського відділу робітничо-селянської інспекції”, Ф. Р−1783 “Миколаївське окружне відділення Одеського відділу робітничо-селянського державного контролю”, Ф. П−1 “Миколаївський окружком КП(б) України” та Ф. П−2 “Миколаївська окружна контрольна комісія КП(б)У”), Держархіву Херсонської області (Ф. Р−2 “Херсонський окружний виконавчий комітет ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів”, Ф. Р−366 “Дніпровська повітова робітничо-селянська інспекція”, Ф. Р−367 “Херсонська повітова робітничо-селянська інспекція Херсонської губернії (1920-1921 рр.) та Миколаївської губернії (1921-1922 рр.)”, Ф. Р−374 “Херсонська окружна робітничо-селянська інспекція” та Ф. П−158 “Херсонська окружна контрольна комісія робітничо-селянської інспекції”) та Держархіву Одеської області (Ф. П−7 “Одеський окружний комітет КП(б)У” та Ф. П−8 “Одеська окружна контрольна комісія КП(б)У (включно з троцькістсько-зінов’ївською опозицією та генеральною чисткою партії 1929-1930 рр.)”).
Вагомим у висвітленні історії органів КК−РСІ Півдня України періоду 1920−1934 рр. є аналіз архівних матеріалів міського та районно-волосного рівнів (офіційне листування; інформаційні бюлетені, директиви й накази ЦКК КП(б)У та НК РСІ УСРР; доповідні записки; спецповідомлення про політичні настрої серед населення краю; підсумкові звіти щодо темпів індустріалізації, колективізації, розкуркулення та хлібозаготівельних кампаній; фінансово-господарської анкети державних підприємств і установ; статути й положення про гуртки, групи й секції органів КК−РСІ; аналітичні акти та матеріали щодо реґіональних громадських та освітньо-виховних установ і закладів). Такого роду інформація міститься у фондах Держархіву Дніпропетровської області (Ф. Р−3807 “Робітничо-селянська інспекція Сталіндорфської районної контрольної комісії КП(б)У”, Ф. П−16 “Дніпропетровська міська контрольна комісія КП(б)У” та Ф. Р−2849 “Міська контрольна комісія робітничо-селянської інспекції міста Кам’янка Дніпропетровської області”), Держархіву Запорізької області (Ф. Р−989 “Запорізький міський відділ Народного комісаріату Робітничо-селянської інспекції”), Держархіву Миколаївської області (Ф. Р−339 “Єланецька волосна робітничо-селянська інспекція”, Ф. Р−342 “Очаківське міське відділення Одеського відділення робітничо-селянської інспекції”, Ф. П−8 “Миколаївська міська партійна контрольна комісія”, Ф. П−26 “Миколаївський губернський комітет КП(б)У” та Ф. Р−1281 “Миколаївська міська контрольна комісія КП(б)У-робітничо-селянська інспекція”), Держархіву Херсонської області (Ф. Р−946 “Великоолександрівська районна робітничо-селянська інспекція”, Ф. П−117 “Генічеська районна контрольна комісія КП(б)У”, Ф. П−185 “Херсонський міський комітет КП(б)У” та Ф. Р−3599 “Херсонська міська контрольна комісія робітничо-селянської інспекції”), а також Держархіву Одеської області (Ф. П−10 “Одеська міська контрольна комісія КП(б)У”).
Всього у дисертації використано 338 архівних справ, які знаходяться у 54 фондах двох центральних і п’яти державних обласних архівах України.
До опублікованих джерел дисертаційного дослідження належать документи й матеріали громадського, державного та партійного походження, які за видовою належністю та походженням можна поділити на три основні групи: 1) документальні джерела (законодавчі, актові, діловодні, статистичні); 2) праці компартійно-державного керівництва; 3) періодична преса.
Перша група містить матеріали радянського законодавства, яке складало правове підґрунтя функціонування органів КК-РСІ (закони й підзаконні акти, діловодні та статистичні документи), а також компартійні документальні джерела (стенограми, резолюції, рішення й постанови з’їздів компартії, конференцій, статути), що регулювали роботу реґіональних контролюючих установ КП(б)У.
Значна частина актових, діловодних та статистичних джерел увійшла до збірників документів і матеріалів, виданих за радянських часів та в пострадянський період: “Збір законів і розпоряджень Робітничо-селянського Уряду України і Уповноваженого РСФРР” (1920 р.), “Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України” (1921−1928 рр.), “Збірник законів та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України” (1929−1934 рр.), “Сборник постановлений и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Союза Советских Социалистических Республик” (1923 р.), а також серія збірників “Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932−1933 років в Україні” (2008 р.).
Як історичні джерела в дисертаційному дослідженні було виокремлено та проаналізовано різноманітні стенографічні звіти, постанови та рішення з’їздів РКП(б)−ВКП(б) та КП(б)У. Насамперед це “КПУ в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій та пленумів ЦК” тощо, які містять найбільш важливі постанови та ухвали вищих партійних інстанцій Радянського Союзу та України, що роз’яснювали та “спрямовували” повсякденну діяльність реґіональних установ ЦКК КП(б)У.
Використання масиву статистичних джерел дозволило встановити масштаби бюрократизації партійно-державного апарату УСРР загалом та на Півдні України зокрема, а також загальні тенденції зростання масштабів залучення населення та партійців до лав масових органів допомоги ЦКК-РСІ.
Матеріали періодичної преси 20-х − початку 30-х рр. ХХ ст. посідають чільне місце в усьому масиві опублікованих джерел. Автором дисертації було використано загальну, відомчу та реґіональну періодику (газети, журнали, вісники, інформаційні бюлетені). Серед них: 1) загального спрямування (“Вісті ВУЦВК” та “Правда”); 2) галузево-відомчого спрямування (“Известия Рабоче-крестьянской инспекции”, “Бюллетень РКИ”, “Вестник РКИ”, “Бюлетень ЦКК КП(б)У−НК РСІ УСРР”, “Під контроль мас” та “За темпы, качество, проверку”); 3) реґіонального спрямування (“Известия Херсонского уездного исполкома и Херсонской организации КП(б)У”, “К труду”, “Официальный бюллетень Екатеринославского губисполкома”, “Известия Одесского губкома КП(б)У, губисполкома и губпрофсовета”, “Красный Николаев”, “Красное Запорожье” та “Зірка”). Матеріали радянської преси виконували одночасно інформаційну, агітаційну та освітньо-виховну функції, нерозривно пов’язані з аргументацією розширення кола прав і повноважень радянських органів контролю, а також необхідністю залучення до роботи останніх місцевого населення.
У підрозділі 1.3. “Теоретико-методологічні засади та методи дослідження” відповідно до визначених мети й завдань роботи, її структури й загальної логіки дослідження викладено засадничі діалектичні принципи пізнання історичного процесу й низка загальнонаукових принципів (історизму, об’єктивності, всебічності, багатофакторності, системності) та методів наукового пізнання: загальнонаукових (системно-структурний, логічний, історичний) та спеціально-історичних (евристичний, діахронний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, історично-генетичний, ретроспективний та статистичний).
Системно-структурний метод дозволив проілюструвати роль і місце в системі радянського режиму органів партійно-державного контролю, а також їх вплив на внутрішнє життя південноукраїнського реґіону. Діахронний метод (метод періодизації) допоміг визначити основні етапи діяльності органів контролю Радянської Україні, їх якісні особливості стосовно органів контролю Південної України. Проблемно-хронологічний метод сприяв розчленуванню теми на декілька більш вузьких і взаємозалежних проблем, кожну з яких було розглянуто у хронологічній та логічній послідовності. Порівняльно-історичний метод дозволив виявити відмінні риси між реґіональними контрольними установами Радянської України. Історично-генетичний метод дав можливість простежити причини та характер якісно-кількісних змін, що відбулися в процесі становлення та практичного функціонування південноукраїнських органів контролю. Застосування статистичного методу дозволило провести аналіз статистичних даних стосовно штатно-кадрового складу органів контролю та практичних наслідків їх роботи щодо проведення чисток компартійно-радянського апарату УСРР на республіканському та реґіональному рівнях.
Комплексне застосування вищезазначених принципів і методів наукового пізнання дозволило повною мірою досягти поставленої мети та виконати заявлені дослідницькі завдання.
Другий розділ “Формування механізму органів партійного та державного контролю Української СРР” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Правові засади функціонування органів партійно-державного контролю Радянської України” розкрито специфіку еволюції законодавчо-нормативної бази функціонування органів партійно-державного контролю УСРР на всіх рівнях. Визначено: 1) причини створення двох гілок органів контролю − державної (Наркомат Робітничо-селянської інспекції) та партійної (Центральна контрольна комісія КП(б)У), а також їх сутнісну природу; 2) місце органів партійно-державного контролю у владній вертикалі Радянської України (через їхню подвійну партійно-державну відповідальність); 3) еволюцію взаємин органів контролю з силовими та правоохоронними відомствами УСРР; 4) особливості становлення системи органів контролю КК−РСІ на Півдні України; 5) нормативно-правову та фінансово-економічну залежність НК РСІ УСРР та ЦКК КП(б)У від Москви; 6) мету реорганізації органів РСІ у Робітничо-селянський держконтроль улітку 1922 р.; 7) мотиви та наміри радянського керівництва щодо злиття двох гілок органів контролю УСРР у 1923 р., а також їх юридичні наслідки для функціонування системи органів КК та РСІ, об’єднання яких завершилося лише наприкінці 1925 − на початку 1926 рр.
Проте на ранньому етапі епохи сталінізму законодавчі засади діяльності об’єднаних органів контролю УСРР зазнали значних трансформацій, що було викликано повномасштабною внутрішньопартійною боротьбою другої половини 1920-х рр. і переходом до командно-адміністративних важелів управління економікою країни.
Підрозділ 2.2. “Структура і штати органів контролю Півдня України” розкриває сутність ґенези структурної та штатної організації системи органів контролю УСРР. Зважаючи передовсім на історико-географічний фактор, на Півдні України протягом 1920−1934 рр. виокремилися реґіональні особливості структурної та штатної організації радянських контролюючих установ (військово-польова, будівельна, гірничодобувна, профспілкова, транспорту і зв’язку, торговельно-промислова, фінансова, сільськогосподарська, адміністративна, культурно-освітня, повірочна, РСІ Чорноморазовтрансу, Чорноморська військово-морська РСІ, Чорноморська інспекція, РСІ Південно-Західної залізниці та Південна окружна РСІ шляхів сполучення), які одночасно звітувалися і перед Харковом, і перед Москвою.
При цьому на реґіональному рівні діяла система місцевих органів КК−РСІ, до складу яких входили партійні контролери та слідчі, постійні інспектори РСІ, а також народні висуванці − делеговані інспектори РСІ (терміном до чотирьох місяців), фактичні контролери (ті, що вже мали досвід інспекційно-ревізійної роботи) та інспектори-практиканти (короткотермінові народні висуванці). Слід зауважити, що зміни у структурі та кадровій політиці органів партійно-державного контролю УСРР були викликані передовсім змінами в тогочасній радянській політичній системі.
Третій розділ “Контроль у соціально-економічному житті Південної України” має два підрозділи.
У підрозділі 3.1. “Залучення населення Півдня України до роботи радянських органів контролю” висвітлено особливості процесу розбудови формальної системи установ “масової низової” народної допомоги” органам контролю (гуртків, груп і секцій сприяння органам КК−РСІ, загонів “легкої кавалерії” ЛКСМУ, контрольно-сигнальних постів та бригад допомоги РСІ), які мали статус громадських організацій і повинні були уособлювати участь населення країни робітничо-селянського походження (передовсім селян-бідняків і робітників) у функціонуванні державного апарату. Активну участь у роботі нижньої ланки контролюючих органів – волосних РСІ − брали члени комнезамів. Усі такого роду позаштатні співробітники РСІ делегувалися виробничими фабрично-заводськими та селянськими колективами як пролетарські “летючі” інспектори-ревізори” і проводили позапланові ревізії підзвітних органам РСІ об’єктів. Фактично ж їх призначення полягало у встановленні тотального контролю за соціально-побутовим і аграрно-промисловим секторами, а також у остаточному завершенні громадянської війни на селі та знищенні непролетарських верств селянства − куркулів − шляхом сприяння сільського бідняцтва політиці суцільної колективізації й розкуркуленню.
У підрозділі 3.2. “Органи контролю в матеріально-виробничому секторі” досліджуються особливості налагодження повсякденної практичної діяльності органів КК-РСІ Півдня України з контролю за функціонуванням промислових, торговельних та транспортних підприємств, установ і організацій усіх форм власності, а також нагляд за соціально-побутовим сектором життя місцевого населення. Зроблено акцент на нерозривності практичної діяльності органів КК−РСІ УСРР з їх кадровою політикою та залученням до їх роботи населення реґіону.
Перевірці підлягали операції купівлі-продажу, оренда, облік продукції і коштів, складські операції, сплата податків, рівень оплати праці робітників та селян, режиму ощадності коштів й сировини, міри та ваги, а також фінансове планування. Контрольні пріоритети змінювалися в межах Радянського Союзу постійно (в ході громадянської війни, політики “воєнного комунізму” і переходу до НЕПу, а також після встановлення одноосібної влади Й. Сталіна, згортання НЕПу й запровадження модернізаційних заходів з індустріалізації та колективізації, до Голодомору українського народу 1932-1933 рр.).
Визначено форми й методи інспекційно-ревізійної діяльності більшовицьких органів контролю Півдня України, до яких належали: 1) повні та часткові перевірки фінансово-діловодної документації, 2) інспектування виробничого процесу, умов праці робітників, а також засобів їх захисту, виконавчо-розпорядної діяльності державних посадових осіб, побутових умов населення тощо; 3) розробка проектів законів та підзаконних актів (з питань “режиму ощадності” і раціоналізації виробництва); 4) перевірка і узгодження планово-звітної документації; 5) скликання планових та позапланових конференцій, з’їздів і нарад працівників РСІ та їх масових органів; 6) організація місцевих органів допомоги й сприяння роботі РСІ (секцій, гуртків, груп “легкої кавалерії”), а також тимчасових установ із раціоналізації та “режиму ощадності” (дослідні станції, бюро та інститути з раціоналізації й наукової організації праці та управління (НОП і НОУ); 7) припинення дії незаконних розпоряджень і дій владних структур; 8) відкриття щодо порушників і злочинців у адміністративному та судовому порядку слідчих справ; 9) стягнення матеріального відшкодування нанесеної державі шкоди; 10) оголошення у пресі результатів інспектувань і ревізій.
Проте ключовою сферою соціально-економічного життя Півдня України був аграрний сектор, що став основним джерелом проведення індустріалізації економіки УСРР. При цьому найважливіші завдання органів КК−РСІ у сільському господарстві на Півдні України зазнавали постійних змін, пов’язаних передовсім з еволюцією владної аграрної політики.
Контроль аграрної сфери базувався на принципах “класової нетерпимості” і “класової боротьби”. Виходячи з цього органи КК-РСІ займалися паралельно з ЦСУ плануванням сільськогосподарських податкових кампаній і підрахунком їх результатів (виходячи з розмірів землеволодіння відповідно сільської бідноти, середняків та куркулів), перевіркою земельного фонду УСРР та окремих реґіонів (за формами власності), а також плануванням підвищення ефективності заходів із хлібозаготівель. Офіційною ж радянською пропагандою було майстерно приховано від народу реальні масштаби причетності органів КК−РСІ до хлібозаготівельних кампаній і Голодомору 1932−1933 рр.
Четвертий розділ “Органи контролю в суспільно-політичному житті реґіону” складається з двох підрозділів.
Підрозділ 4.1. “Вплив контролюючих установ на партійно-державний апарат” присвячено висвітленню внеску органів партійно-державного контролю УСРР у процес налагодження роботи південноукраїнського партійно-державного апарату. На цьому етапі першочерговим завданням органів КК−РСІ була боротьба з бюрократизмом і зростанням масштабів державного та радянського апаратів Української СРР. При цьому до держслужбовців було віднесено працівників управлінського апарату всіх галузей народного господарства і владних установ, від дій та рішень яких залежало нормальне функціонування тогочасної управлінської системи Радянської України.
Процес боротьби за налагодження ефективності роботи державного управлінського апарату та звільнення його від бюрократичних елементів, що охопила сферу суспільно-політичного, економічного та духовного життя Півдня України за ключовими ознаками можна умовно поділити на три етапи: 1) адміністративних репресій (1921−1923 рр.); 2) дослідницько-раціоналізаторський (1923−1928 рр.); 3) “класової боротьби” з бюрократизмом (1928−1934 рр.). По суті, боротьба велася з такими відхиленнями в роботі партійно-державного апарату, як-от: паперова тяганина, відписки, втрата документів, затягування розгляду справ, невідповідність займаній посаді, непрофесіоналізм, пияцтво на робочому місці, хабарництво тощо. Крім того, “під чистку” потрапляли партійно-державні службовці, схильні до алкоголізму, кар’єризму, “буржуазного способу життя”, азартних ігор, релігійних забобонів, та ті, що виявляли зневажливе ставлення до громадян.
Органами КК−РСІ було встановлено засади забюрократизованості та професійної непридатності радянських посадовців, а державний службовець визначався як бюрократ (що фактично означало − ворог народу) і в подальшому підлягав судово-слідчому переслідуванню. Існувало чотири категорії посадових злочинів, пов’язаних із: 1) використанням службового становища (безгосподарність, злочинна халатність, нехлюйство та відсутність розпорядливості, посадова бездіяльність, зневажливе ставлення до громадян і відсутність відповідних службових дій, хабарництво, посадова тяганина − затягування в розгляді й вирішенні справ, пияцтво на робочому місці та видача офіційних документів стороннім особам; 2) використанням державних коштів не за призначенням, а також їх привласнення; 3) використанням державного майна та реманенту (неправомірне та позапланове витрачання народного майна, недоїмки підзвітного майна й обладнання, незаконні реквізиції харчових продуктів на селі та їх використання без будь-якого обліку, недбале ставлення та використання майна й обладнання); 4) веденням документообігу, офіційної документації та листування (відсутність документального контролю з боку вищих посадових осіб, хаотичне ведення офіційної документації, а також підробка офіційної документації).
Підрозділ 4.2. “Внутрішньопартійна опозиція та проведення чисток” логічно продовжує основну дослідницьку думку попереднього підрозділу. Протягом 20-х рр. ХХ ст. всередині компартії та СРСР склалася досить важка ситуація, пов’язана з наростанням внутрішньопартійної боротьби. Це мало безпосередній вплив на політичні процеси в Україні, на теренах якої верхівка КП(б)У також розкололася на протиборчі табори. Ще за життя В. Леніна розпочався процес партійної децентралізації. Боротьба за владу над компартією тривала протягом 1924−1929 рр. і закінчилася перемогою Й. Сталіна, який ефективно використав свої владні ресурси та можливості органів ЦКК.
З метою знищення внутрішньопартійних угруповань − фракцій і блоків − було вирішено підірвати основні засади антисталінської опозиції − за допомогою низки партійних призовів значно збільшити в компартійних лавах частку робітників і селян, тим самим створивши просталінську більшість відносно старої “ленінської гвардії”. Наслідком цього стала “пролетаризація” партійних лав і встановлення сталінської диктатури. Але від самого початку перемога в політичній боротьбі вимагала використання адміністративного ресурсу, яким були органи компартійного контролю, що протягом 1920-х − початку 1930-х рр. проводили кампанії з політичних чисток партійно-державного апарату УСРР. Такі люстраційні процеси насамперед переслідували мету лише оновлення й модернізації партійно-радянських владних структур, “залякування” посадовців й відсторонення від державно-партійного адміністрування “ідеологічно і класово ненадійних” осіб.
Ленін В. І. Чергові завдання радянської влади : Значення боротьби за загальнонародний облік і контроль / Ленін В. І. // Повне зібрання творів. Вид. 5-е. — Т. 36. (березень—липень 1918 р.). — К. : Вид-во політичної літератури України, 1973. — С. 173—176 ; Ленін В. І. Як нам реорганізувати Робсельінспекцію : Пропозиція ХІІ з’їздові партії / Ленін В. І. // Повне зібрання творів. Вид. 5-е. — Т. 45. (березень 1922 — березень 1923 рр.). — К. : Вид-во політичної літератури України, 1974. — С. 363—367 ; Куйбышев В. В. Задачи ЦКК и РКИ / Куйбышев В. В. — М. : Изд-во НК РКИ СССР, 1924. — 120 с. ; Орджоникидзе Г. К. О работе ЦКК—РКИ : Доклад на XV съезде ВКП(б) / Орджоникидзе Г. К. — М. : Госиздат, 1928. — 91 с. ; Петерс Я. Чистка советского аппарата и контроль масс / Петерс Я. — М.—Л. : Госиздат, 1930. — 68 с. ; Рудзутак Я. Э. Народнохозяйственный план 1932 г. и задачи НК РКИ / Рудзутак Я. Э. — М. : Госиздат, 1932. — 26 с. ; Рудзутак Я. Е. Робітничо-селянська інспекція: Звітна доповідь XVII з’їздові партії про роботу ЦКК−РСІ / Ян Ернстович Рудзутак. — Х. : Партвидав ЦК КП(б)У, 1934. — 67 с. ; Бакал И. Как должна работать РКИ / Бакал И. — Одесса : Молот, 1922. — 111 с. ; Затонський В. У боротьбі за лінію партії: Доповідь ЦКК КП(б)У на ХІ з’їзді партії (червень 1930 р.) / Затонський В. — Х. : Держвидав України, 1930. — 108 с. ; Лебедь Д. З. Перестройка советского аппарата (недочёты и достижения) : Доклад Наркома РКИ на 9-м Всеукр. съезде советов / Лебедь Д. З. — Х. : Украинский экономист, 1925. — 32 с. ; Лебедь Д. З. Советы и борьба с бюрократизмом / Лебедь Д. З. — М. : Изд-во НК РКИ СССР, 1927. — 75 с. ; Муценек Я. Чергові завдання КК−РСІ / Муценек Я. — К. : Вид-во “Культура” Держтресту “Київ-Друк”, 1929. — 83 с.
Замковий П. В. Більшовики України — організатори робітничого контролю / Замковий П. В. // Український історичний журнал. — 1963. — № 5. — С. 83—89 ; Рогожин А. И. Из истории социалистического контроля на Украине (1920—1923 гг.) / А. И. Рогожин, И. С. Дрейслер. // Советское государство и право. — 1963. — № 7. — С. 57—66 ; Тіщенко В. С. З досвіду організації масового контролю місцевими органами ЦКК КП(б)У—НК РСІ УРСР (1926—1929 рр.) / Тіщенко В. С. // Український історичний журнал. — 1963.— № 2. — С. 85—91 ; Маймескулов Л. Н. Создание рабоче-крестьянской инспекции Украины (1918—1920 гг.) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук. / Л. Н. Маймескулов. — Х., 1964. — 16 с. ; Вайнер Ф. Г. Претворение в жизнь ленинского плана реорганизации Рабоче-крестьянской инспекции на Украине (1923—1925 гг.) / Вайнер Ф. Г. // Ученые записки кафедры истории КПСС. — Т. 148. — Х. : Изд-во Харьковского университета, 1964. — С. 53—74 ; Орєхов М. Д. Роль органів партійно-державного контролю України в зміцненні економічної змички між містом і селом (1923—1925 рр.) / Орєхов М. Д. // Збірник робіт аспірантів Одеського університету. Гуманітарні науки, 1964. — С. 61—70 ; Перепелица Г. М. Деятельность ЦКК КП(б)У—НК РКИ УССР по рационализации и улучшению работы советского государственного аппарата (1926—1929 гг.) / Перепелица Г. М. // Вестник Харьковского университета. — 1965. — Сер. истории КПСС и истории народов СССР. — Вып. 2. — С. 72—76 ; Перепелица Г. М. Деятельность ЦКК КП(б)У—НК РКИ УССР по совершенствованию советского государственного аппарата (1926—1929 гг.) : дис. … канд. ист. наук. / Г. М. Перепелица. — Х., 1965. — 281 с. ; Епштейн А. І. Боротьба ЦКК—РСІ УРСР за виконання першого п’ятирічного плану (в галузі промисловості) / Епштейн А.І. // Питання історії народів СРСР. — 1966. — Вип. 3. — С. 35—45 ; Мінкін О. І. Роль ЦКК КП(б)У—НК РСІ України у боротьбі з кризою збуту в промисловості в 1923—1924 рр. / Мінкін О. І. // Вісник Харківського університету. — 1967. — № 27. — Сер. історії КПРС. — Вип. 4. — С. 50—56 ; Шумаков В. К. Деятельность ЦКК—РКИ УССР в области совершенствования аппарата государственного управления республики (1926—1929 гг.) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. ист. наук / В. К. Шумаков. — Днепропертровск, 1968. — 24 с. ; Кудря В. О. До питання про роль ЦКК КП(б)У—НК РСІ УРСР в раціоналізації промисловості на Україні в роки першої п’ятирічки / Кудря В. О. // Вісник Харківського університету. — 1970. — № 51. — Сер. історії КПРС. — Вип. 6. — С. 41—47 ; Горшков В. П. Створення і діяльність контрольних комісій КП(б)У (1921—1925 рр.) / Горшков В. П. // Вісник Київського університету. — 1973. — № 7. — Сер. історії КПРС. — С. 22—29 ; Божич Г. М. До питання про організацію і діяльність партійних контрольних комісій на Україні (1921—1925 рр.) / Божич Г. М. // Український історичний журнал. — 1979. — № 7. — С. 96—101 ; Валуйська Л. І. Участь робітників Донбасу в діяльності ОКК—РСІ (1926—1929 рр.) / Валуйська Л. І. // Український історичний журнал. — 1979. — № 7. — С. 66—71.
Потарикіна Л. Л. З історії органів контролю УРСР / Потарикіна Л. Л. — К. : Наукова думка, 1966. — 159 с. ; Потарикіна Л. Л. Ленінські принципи державного контролю / Потарикіна Л. Л. — К. : Наукова думка, 1969. — 123 с. ; Потарикина Л. Л. Органы Государственного контроля Украинской ССР в условиях строительства социализма (1917—1934 гг.) : автореф. дис. на соискание науч. степени док. юрид. наук / Л. Л. Потарикина. — К., 1972. — 39 с.
Карпенко М. Ф. Органи народного контролю УРСР в боротьбі за здійснення ленінського плану побудови соціалізму (1920—1934 рр.) / Карпенко М. Ф. — Днепропетровск : Изд-во Днепропетровского гос. ун-та, 1972. — 122 с. ; Карпенко Н. Ф. Краткий очерк истории органов народного контроля Днепропетровщины (1917—1974 гг.) : Учебное пособие / Карпенко Н. Ф. — Днепропетровск. : Изд-во Днепропетровского гос. ун-та, 1974. — 114 с.
Коржихина Т. П. История государственных учреждений СССР / Коржихина Т. П. — М. : Высшая школа, 1986. — 399 с. ; Ирошников М. П. Рожденное Октябрем : Очерки истории становления Советского государства / Ирошников М. П. — Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1987. — 255 с. ; Кукушкин Ю. С. Очерк истории Советской Конституции. Изд-во 2-е, доп. / Ю. С. Кукушкин, О. И. Чистяков. — М. : Политиздат, 1987. — 364 с.
Єршова Т. В. Діяльність партійних контрольних комісій по зміцненню єдності рядів КП(б)У (1920—1934 рр.) / Єршова Т. В. // Український історичний журнал. — 1987.— № 3. — С. 44—53.
Анисимова М. Ф. Органы партийно-государственного контроля Украины и осуществление социально-экономической политики (1921—1925 гг.) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. ист. наук : спец. 07.00.01. “История общественных движений и политических партий” / М. Ф. Анисимова. — К., 1991. — 22 с.
Кульчицький С. В. Комунізм в Україні : перше десятиріччя (1919—1928 рр.) / Кульчицький С. В. // Український історичний журнал. — 1997. — № 1. — С. 135—139 ; Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921—1939 рр.) / Кульчицький С. В. — К. : Альтернативи, 1999. — 336 с. ; Дорошко М. С. Компартійно-державна номенклатура УСРР у 20—30-ті рр. ХХ ст. : Соціоісторичний аналіз: Монографія / Дорошко М. С. — К. : Видавництво поліграфічного центру “Київський університет”, 2004. — 154 с. ; Дорошко М. С. Номенклатура : керівна верхівка Радянської України (1917—1938 рр.) : Монографія / Дорошко М. С. — К. : Ніка-Центр, 2008. — 368 с. ; Фролов М. О. Компартійно-радянська еліта в УСРР (1917—1922 рр.) : становлення і функціонування /Фролов М. О. — Запоріжжя : Прем’єр, 2003. — 448 с. ; Фролов М. О. Компартійно-радянська еліта України : особливості існування і функціонування (1923—1928 рр.) /Фролов М. О. — Запоріжжя : Прем’єр, 2004. — 800 с. ; Лозицький В. С. Політбюро ЦК Компартії України : історія, особи, стосунки (1918—1991 рр.) / Лозицький В. С. — К. : Ґенеза, 2005. — 368 с. ; Перепелиця Г. М. Діяльність робітничо-селянської інспекції в 20—30-х роках ХХ ст. / Г. М Перепелиця, О. В. Демешко // Наукові записки з історії України : Збірник статей. — Вип. 8. — К. : Хрещатик, 2001. — С. 69—77.
Іваненко В. В. Україна непівська : аналіз соціальних аномалій південного регіону / В. В. Іваненко, І. В. Іщенко. — Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2006. — 280 с.
Рабенчук О. П. Робсельінспекція УСРР як інструмент політики партії більшовиків у сфері культури (1920—1934 рр.) : дис. … канд. іст. наук : спец. 07.00.01 / О. П. Рабенчук. — К., 2004. — 241 с.
Химович Е. М. Роль ЦКК—РКИ в проведении режима экономии и рационализации производства и управления : Опыт, уроки, 1926—1934 гг. : дис. ... д-ра ист. наук : спец. 07.00.01 / Е. М. Химович. — Ярославль, 1992. — 472 с. ; Кузнецов С. Л. Формирование и деятельность органов ЦКК—НК РКИ : Историография проблемы (1923—1934 гг.) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. ист. наук : спец. 07.00.01 “Отечественная история” / С. Л. Кузнецов. — М., 1992. — 25 с. ; Голотов Д. Г. Организационно-правовые основы возникновения и деятельности рабоче-крестьянской инспекции в Советском государстве в 1918—1923 гг. : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Д. Г. Голотов. — Краснодар, 2005. — 194 с. ; Терещук С. В. Становление и развитие органов государственного контроля в РСФСР—СССР : 1917—1934 гг. : дис. … канд. ист. наук : спец. 07.00.02 / С. В. Терещук. — М., 2005. — 210 с. ; Чубчик Т. Е. Становление советской системы государственного контроля за соблюдением законности (1922—1933 гг.) : дис. … канд. ист. наук : спец. 07.00.02 / Т. Е. Чубчик. — М., 2006. — 214 с.
|
