ОСОБЛИВОСТІ СТИЛІВ ЖИТТЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ БАГАТОПОКОЛІННОЇ СІМ’Ї

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дисертаційного дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію цих результатів на конференціях та в публікаціях.

У першому розділі – “Багатопоколінна сім’я як складний соціальний феномен” – розглянуто поліваріантність можливостей дефініції сім’ї, що зумовлена трансформаційними процесами як самого соціального феномену, так і множинністю соціологічних підходів до його розгляду. Після порівняльного аналізу мікро- та макропідходів до розгляду сім’ї, обґрунтовано доцільність використання системного підходу в інтерпретації дослідників, що займалися проблематикою сім’ї (А. Антонов, М. Мацковський, Д. Морган, З. Тишка). Відповідно до цього підходу сім’я – це соціальна система, тобто комплекс елементів, що характеризується певними властивостями, складові якого знаходяться в динамічних зв’язках і стосунках один з одним. Оскільки особливістю багатопоколінної сім’ї є складність її структури та взаємозв’язків між її компонентами, системний підхід набуває додаткового евристичного потенціалу у дослідженні зазначеної теми. Спираючись на логіку системного аналізу, було визначено, що багатопоколінна сім’я може включати в себе такі структурні елементи системи: елементарні структурні одиниці (окремі індивіди як члени сім’ї); сімейні підсистеми: подружню, батьківську, прабатьківську, сиблінгову, а також підсистему свояцтва; сімейні субсистеми: репродуктивну (молоду сім’ю) та орієнтаційну (сім’ю найстаршого покоління).

Важливість схеми структурного виміру багатопоколінної сім’ї полягає у вибудовуванні логічних рівнів аналізу, в межах яких може бути досліджений стиль життя багатопоколінної сім’ї.

Важливим з погляду розуміння сутності багатопоколінної сім’ї є врахування дискусійності питання щодо спільного місця проживання трьох поколінь як основного критерію її творення. У роботі обґрунтовано доцільність розгляду аналізованого типу сім’ї в широкому соціокультурному контексті. Продовжуючи розвивати ідеї В. Пациорковського, В. Пациорковської, Я. Іздебської та ін., було запропоновано визнавати наявність монолокального та полілокального типів багатопоколінних сімей в авторському формулюванні цих понять. Урахування ідей системного підходу та можливості функціонування двох типів багатопоколінних сімей дало можливість уточнити соціологічну інтерпретацію цього поняття. Таким чином, багатопоколінна сім’я розглядається як соціальна система, в якій щонайменше три структурні елементи (особи) є представниками різних поколінь, взаємопов’язаних кровною спорідненістю по прямій лінії або усиновленням та характеризуються спільним/близьким місцем проживання, тісними економічними, соціокультурними, психологічними зв’язками, а також наявністю певного рівня ведення спільного побуту.

Оскільки сучасна багатопоколінна сім’я не є новим феноменом, а, радше, модифікацією традиційної моделі розширеної багатопоколінної сім’ї, то нами були з’ясовані основні її характеристики з огляду на історичну перспективу. Зокрема, були виділені ті передумови, що впливають на розповсюдження багатопоколінної сім’ї у сучасному українському суспільстві. Передусім окреслено демографічні чинники, а саме: зростання кількості батьків-одинаків та людей похилого віку, які шукають підтримки з боку інших поколінь та членів родини. Окрім того, на творенні багатопоколінних сімей відображається незадовільна економічна ситуація (проблеми з житлом та матеріальним добробутом молодих і неповних сімей, людей похилого віку, а також неефективна соціальна політика щодо цих категорій населення). Було доведено, що утворенню багатопоколінних сімей додатково сприяє високий рівень інтерналізації сімейних цінностей та можливість передання різного роду культурного, соціального та символічного капіталів, а також індивідуальні чинники (наприклад, ціннісні орієнтації, спрямовані на міжпоколіннєву взаємодію, необхідність задоволення матеріальних та духовних потреб, що пов’язані із сім’єю тощо).

Другий розділ – “Теоретико-методологічні основи вивчення стилів життя сім’ї” – містить аналіз наукових напрацювань у сфері дослідження стилів життя, який засвідчив неоднозначність інтерпретацій цього поняття не лише стосовно змісту, але й щодо визначення його структурних елементів. У роботі розмежовано поняття “стиль життя” та “спосіб життя”, з акцентом на тому, що останнє є більш широким поняттям. Аналіз основних класичних концепцій стилю життя дозволив здійснити їхню класифікацію (за критерієм основних факторів детермінації). Виділено чотири типи таких підходів: стиль життя як наслідок впливу соціально-психологічних характеристик (А. Адлер); стиль життя як результат свідомого вибору особистості (Е. Гідденс); стиль життя як результат диференціації в культурі (О. Тоффлер); стиль життя як елемент системи соціальної стратифікації (П. Бурдьє, М. Вебер, Т. Веблен, Г. Зіммель). Проте зауважено, що в класичних теоріях стилю життя жоден соціолог не досліджував тему стилю життя такого суб’єкта, як сім’я. Аналіз небагатьох сучасних концепцій стилю життя сім’ї дав змогу з’ясувати відмінності у використанні цього поняття на території пострадянського простору та на Заході. У першому випадку дослідники звертають увагу на стиль життя сім’ї в контексті вивчення способу життя, а у другому – в контексті дослідження нових форм сімейних взаємовідносин (партнерів у шлюбі, гомосексуальних пар тощо). Застосувавши історіографічний аналіз, констатували, що категорія “стиль життя сім’ї” потребує детальної концептуалізації на основі синтезу несуперечливих положень різних теоретичних підходів до вивчення стилів життя та сім’ї, оскільки наявні дослідження не дають чіткої інтегрованої картини методологічних засад вивчення цієї категорії.

В дисертаційній роботі розглянуто неоднозначність розв’язання питання щодо визначення структурних компонентів стилю життя та обґрунтовано доцільність його аналізу на рівні як поведінкової, так і ціннісної складової. Така двокомпонентна модель дає можливість пояснювати повсякденні поведінкові практики в їхньому змістовному значенні, а не лише здійснювати констатацію фактів. За допомогою синтезу теоретико-методологічних основ дослідження категорії “стиль життя” в працях П. Бурдьє, Е. Гідденса, Н. Паніної, А. Січінского та основних ідей системного підходу в експлікаціях соціології сім’ї можливо створити авторську інтерпретацію стилю життя сім’ї. Це поняття запропоновано визначити як сукупність типових сімейних практик (реалізованих як індивідуально, так і спільно в певному темпоральному, предметно-просторовому, суб’єктному та мікросоціальному вимірах), взаємозумовлених ціннісними орієнтаціями членів сім’ї, що спрямовані на забезпечення (дис)функціонування сім’ї як соціальної системи. З огляду на цю дефініцію уточнюється також визначення сімейних практик, які розглянуто як індивідуальну чи спільну діяльність/(взаємо)дію членів сім’ї, що спрямована на (дис)функціонування сім’ї як соціальної системи в господарсько-побутовій, економічній, духовно-емоційній, репродуктивно-сексуальній сфері та сфері соціалізації, опіки, управління і дозвілля.

Запропоновано досліджувати стиль життя сім’ї на рівні не лише поведінкової та ціннісної компоненти, але й з урахуванням певного контексту, у якому реалізується стиль життя. Вирізнено чотири виміри такого контексту: предметно-просторовий, суб’єктний, темпоральний та соціального мікросередовища. Аналіз темпорального виміру передбачає дослідження часу, періодичності, тривалості та динамічності сімейних практик. Предметно-просторовий вимір характеризує основні місця та предмети, з якими пов’язане функціонування багатопоколінної сім’ї, передусім помешкання як простору, у якому сім’я проводить найбільше часу. Суб’єктний вимір пов’язаний з визначенням основних виконавців сімейних практик та їхньої оцінки цієї діяльності. Окрім того, дослідження “значимих інших” (родичів, сусідів, друзів тощо), які можуть впливати на стиль життя сім’ї, було вивчено за допомогою показників виміру соціального мікросередовища.

Зважаючи на важливість створення певної класифікації стилів життя сім’ї, обґрунтовано запровадження інтеграції (важливого системного принципу) як основного критерію створення такої типології. Відтак виділено чотири можливі ідеальні типи стилів життя сім’ї (в розумінні М. Вебера): стиль життя багатопоколінної сім’ї, інтегрованої на рівні сімейної системи; стиль життя багатопоколінної сім’ї, інтегрованої на рівні орієнтаційної та репродуктивної субсистеми; стиль життя багатопоколінної сім’ї, інтегрованої на рівні підсистем; стиль життя дезінтегрованої багатопоколінної сім’ї, що функціонує лише як сукупність елементарних структурних одиниць (членів сім’ї).

У третьому розділі – “Особливості стилів життя сучасної багатопоколінної сім’ї (на прикладі Львівщини)” – на основі глибинних інтерв’ю та результатів масового соціологічного опитування (зима-весна 2011 року) був здійснений аналіз тих специфічних рис, що притаманні стилям життя представників багатопоколінної сім’ї, що мешкають у Львівській області. За даними омнібусу (з блоком запитань щодо аналізованої теми), проведеного кафедрою історії та теорії соціології Львівського національного університету імені Івана Франка у Львівській області, представники полілокального типу багатопоколінної сім’ї найчастіше проживають у селищах міського типу, містечках, містах (окрім Львова) (42,5%) та фактично рівною мірою у Львові (29,9%) і в селі (27,6%). Натомість представники монолокальних багатопоколінних сімей проживають здебільшого у селі (71,2%), менше в селищах міського типу, містечках, містах (окрім Львова) (17,8%) і у Львові (11%). Загалом у області можна нарахувати 18% представників монолокального та 22% представників полілокального типу багатопоколінних сімей станом на початок 2011 року.

Застосування факторного аналізу сімейних цінностей дало змогу виокремити групу цінностей сімейної взаємодії (подружня вірність, сімейна взаємодопомога, матеріальний добробут сім’ї, спільність інтересів та довіра між членами сім’ї), групу цінностей, спрямованих на власне та старше покоління (брати і сестри, батьки, бабуся та дідусь) та групу цінностей, спрямованих на молодше покоління (онуки, діти). Емпіричні дослідження засвідчили важливе значення міжпоколіннєвих ціннісних орієнтацій (другої та третьої групи) як таких, що формують поведінкові практики членів багатопоколінних сімей Львівщини. Наприклад, представники “третього покоління” намагаються різноманітними способами забезпечити комфортне функціонування власним онукам. За допомогою емпіричних досліджень виявлено, що складна структурна будова багатопоколінної сім’ї відображається на стилі життя всієї системи. Зокрема, поєднуються традиційні та модерні риси, а також риси колективізму та індивідуалізму. Серед важливих особливостей стилів життя багатопоколінних сімей Львівщини було виділено гендерні та генераційні особливості. Результати глибинних інтерв’ю свідчать про проблему недостатньої включеності представників чоловічої статі до господарсько-побутової сфери, сфери опіки та соціалізації, а також слабку залученість представників найстаршого покоління до сімейних дозвіллєвих практик. Окрім того, представники багатопоколінних сімей вказують на проблеми у комунікативній сфері, адже вони дуже рідко практикують спілкування, до якого б були залучені усі члени такої сім’ї. Хоча конфлікти в такому типі сім’ї замовчуються, проте їхня ймовірність є дуже високою, адже представникам трьох поколінь досить складно узгодити прояви протилежних стилів життя.

Після апробації типів стилів життя багатопоколінної сім’ї, що були виділені у попередньому розділі, вони були модифіковані у наступні: унітарний; бінарний; диверсифікований; змішаний. Саме ці чотири типи стилю життя сім’ї відображають спосіб і характер впливу інтеграції структурних елементів багатопоколінної сім’ї на стиль її життя. Було виявлено, що соціокультурні, господарсько-економічні та психологічні зв’язки можуть відігравати таку ж роль у формуванні стилів життя сім’ї, як і спільне місце проживання, що вважається класичною ознакою творення сім’ї як такої. Отже, межі між нуклеарною та розширеною сім’єю стають розмитими, що було доведено на прикладі полілокальної багатопоколінної сім’ї.