ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслені мета й задачі дослідження, його об’єкт і предмет, характеризується методологічне підґрунтя, аргументується наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію й публікацію результатів проведеної роботи, визначаються її структура й обсяг.

Розділ 1. «Загальна характеристика контролю дотримання законодавства про працю» складається із 3-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття й особливості контролю дотримання законодавства про працю» визначено роль контролю дотримання законодавства про працю в сучасній державі, яка полягає у забезпеченні правопорядку та стану законності, сприянні реалізації трудових прав громадян, зайнятості населення, а, значить, не витрачанню бюджетних коштів на допомогу нібито безробітним особам та збільшенню надходжень податків і зборів до бюджету та фондів, у тому числі пенсійного.

Виокремлено основні ознаки контролю дотримання законодавства про працю: (1) він може здійснюватися не тільки органами держави, а й іншими суб’єктами. Ураховуючи основні підходи до розуміння контролю як функції державного управління, контроль за додержанням трудового законодавства виходить за рамки суто державного управління. Отже, він може також здійснюватися недержавними організаціями, роботодавцями і працівниками; (2) державні органи здійснюють переважно подальший контроль дотримання законодавства про працю, професійні спілки − попередній та поточний, і лише в деяких випадках – подальший, недержавні організації − поточний та подальший, роботодавці і працівники − попередній та поточний; (3) для державних органів здійснення контролю дотримання трудового законодавства є правообов’язком, що випливає з їх повноважень, а для всіх інших суб’єктів даного контролю − є правом, а не обов’язком.

Надано визначення поняттю «контроль дотримання законодавства про працю», під яким у широкому сенсі слід розуміти спостереження та перевірки спеціальними суб’єктами діяльності підконтрольних осіб на її відповідність установленим законодавством про працю вимогам із застосуванням засобів впливу. Аргументовано думку про те, що контроль у сфері дотримання законодавства про працю здійснюється поетапно, що дозволяє виокремити такі його види: попередній, поточний та подальший. Попередній контроль часто здійснюється при встановленні умов праці. На відміну від попереднього, поточний контроль сприяє не тільки запобіганню, а й виявленню та виправленню допущених порушень норм трудового законодавства. Подальший – це контроль, що здійснюється після виконання рішення власника або уповноваженого ним органу.

У підрозділі 1.2. «Склад правовідносин у сфері контролю дотримання законодавства про працю» зазначено, що додержання прав працівника є обов’язком роботодавця, який витікає зі змісту трудових правовідносин, і є справою добровільною, оскільки останній, вступаючи у трудові відносини, вільно та однозначно виражає свою волю. Однак невиконання або неналежне виконання обов’язку дотримуватися норм трудового законодавства призводить до застосування державного примусу.

Висловлено думку про те, що працівник реалізує контрольні повноваження стосовно роботодавця як у рамках трудових відносин, так і поза їх межами. Тому у відносинах між працівником і роботодавцем існує контроль внутрішній (працівник як суб’єкт контролю щодо самого себе) та зовнішній (працівник як суб’єкт контролю відносно додержання норм трудового права роботодавцем у рамках трудової функції). Зовнішній контроль дотримання трудового законодавства працівником і контроль роботодавцем (самоконтроль) можуть збігатися; не збігаються вони лише в тому випадку, якщо самоконтроль роботодавця здійснює безпосередньо власник підприємства або фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, а також із використанням послуг третіх осіб.

Охарактеризовано основні повноваження державних суб’єктів у сфері контролю дотримання законодавства про працю.

Обґрунтовано точку зору, щодо якої система суб’єктів контролю дотримання законодавства про працю має наступний вигляд: 1) працівник здійснює такі види контролю: (а) внутрішній; (б) зовнішній (може збігатися з самоконтролем суб’єкта господарювання); 2) суб’єкт господарської діяльності здійснює самоконтроль; 3) органи державної влади як суб’єкти контролю дотримання законодавства про працю поділяються на 3 групи: які здійснюють контроль дотримання (а) тільки законодавства про працю (Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державна інспекція України з питань праці), (б) суміжного з трудовим законодавства і при цьому безпосередньо впливають на трудові відносини роботодавця та працівника (Міністерство соціальної політики України, Державна санітарно-епідеміологічна служба України, Державна інспекція техногенної безпеки України, Державна інспекція ядерного регулювання України); (в) широкого кола повноважень у всіх сферах суспільних відносин (місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування); 4) недержавні організації, професійні спілки.

У підрозділі 1.3. «Нормативно-правове забезпечення контролю дотримання законодавства про працю» з'ясовано зміст поняття «нормативно-правове забезпечення контролю дотримання законодавства про працю», під яким слід розуміти здійснюване державою юридичне закріплення, створення надійних умов для спостереження та перевірки спеціальними суб’єктами діяльності підконтрольних осіб на її відповідність установленим законодавством про працю вимогам із застосуванням засобів впливу на підставі правових норм.

Визначено, що нормативно-правове забезпечення контролю дотримання законодавства про працю складається з Конституції України, КЗпП України, міжнародно-правових актів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, законів України, постанов Верховної Ради, указів Президента, декретів та постанов Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів органів державної влади, локальних актів, судової практики.

Доведено, що нормативно-правове забезпечення контролю дотримання законодавства про працю здійснюється комплексно на конституційному, законодавчому та підзаконному рівнях. Значний вплив на нормативно-правове забезпечення зазначених відносин чинять міжнародно-правові акти, а також національна судова практика.

Розділ 2. «Ґенеза правовідносин у сфері контролю дотримання законодавства про працю» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Загальнотеоретичні підвалини ґенези правовідносин у сфері контролю дотримання законодавства про працю» надано загальну характеристику підставам та умовам виникнення та припинення правовідносин у сфері контролю дотримання законодавства про працю, визначено поняття «умови», «підстави», обґрунтовано думку про необхідність існування складного юридичного складу для виникнення правовідносин у цій царині.

Відзначено, що правовідносини щодо контролю трудового законодавства спираються на нормативно-правові акти, які умовно можна об’єднати у такі групи: (а) перша складає законодавство про працю, за дотриманням якого й здійснюється контроль; (б) друга охоплює розрізнені норми права, що регулюють правила та порядок здійснення контрольних дій різними суб’єктами. Визначено, що підстави та умови виникнення та припинення правовідносин контролю дотримання законодавства про працю – це визначена нормативно-правовими актами система правових явищ, що в сукупності породжують правовідносини між суб’єктом контролю та підконтрольною особою.

Запропоновано звернути увагу на те, що підставами виникнення та припинення правовідносин у сфері контролю дотримання законодавства про працю є норма права, правосуб’єктність сторін та юридичні факти.

Наведено класифікацію підстав виникнення правових відносин у сфері контролю дотримання трудового законодавства: 1) залежно від волі підконтрольного суб’єкта на: (а) за власним бажанням, (б) за ініціативою суб’єкта контролю, (в) за ініціативою третіх осіб; 2) за змістом: (а) звичайні, (б) надзвичайні; 3) за порядком здійснення: (а) планові, (б) позапланові; 4) залежно від часу виникнення: (а) попередні, (б) подальші.

У підрозділі 2.2. «Правомірні дії суб’єкта контролю як підстава виникнення правовідносин у сфері контролю дотримання законодавства про працю» зазначено, що правомірні дії відносяться до юридичних фактів, з якими норма права пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Висловлено думку, згідно з якою неправомірні дії суб’єктів контролю не можуть породжувати правовідносини у цій сфері, а ті, що виникли, підлягають припиненню. При цьому юридичні акти суб’єкту контролю є недійсними та не спричиняють жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю. Суб’єкти контролю дотримання законодавства про працю повинні здійснювати тільки правомірні дії, які можуть мати вираження вчинків або актів.

Зазначено, що правовідносини контролю дотримання законодавства про працю за своїм характером є складними, оскільки для їх виникнення необхідна сукупність юридичних фактів у певному порядку накопичення.

Розглянуто конкретні юридичні склади, необхідні для виникнення правовідносин у сфері контролю дотримання законодавства про працю за участю різних суб’єктів контролю.

У підрозділі 2.3. «Неправомірні дії роботодавця як підстава виникнення правовідносин у сфері контролю дотримання законодавства про працю» зазначено, що неправомірні дії роботодавця, що мають наслідком виникнення правовідносин контролю дотримання законодавства про працю, неминуче тягнуть за собою настання несприятливих наслідків для такого роботодавця, що виражається у застосуванні державного примусу.

Відзначено, що суб’єкт контролю має право та зобов’язаний притягнути роботодавця – порушника трудового законодавства до юридичної відповідальності (в основному до кримінальної чи адміністративної).

Обґрунтовано позицію, що звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства про працю: по-перше, є безумовною, нормативно визначеною підставою виникнення правовідносин контролю дотримання законодавства про працю; по-друге, широко використовуються на практиці; по-третє, є дієвим механізмом захисту прав працівників від неправомірних дій роботодавця; по-четверте, є правовою підставою для позапланових перевірок, що здійснюються суб’єктами контролю щодо суб’єкта господарювання − роботодавця.

У підрозділі 2.4. «Удосконалення нормативно-правового забезпечення контролю дотримання законодавства про працю» доведено, що вдосконалення нормативно-правового забезпечення контролю дотримання законодавства про працю повинно відповідати таким основним напрямкам: (1) мета вдосконалення (підвищення рівня дотримання трудових прав працівників); (2) система принципів контролю; (3) узгодження повноважень суб’єктів контролю. Запропоновано доповнити ст. 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» такими принципами: (а) свобода підприємницької діяльності та відповідальність за порушення законодавства про працю; (б) економічна ефективність від вжитих суб’єктами контролю заходів та соціальна справедливість.

Запропоновано викласти частину 1 ст. 35 Закону України «Про оплату праці» у такій редакції: «Контроль за дотриманням законодавства про оплату праці на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також у фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, здійснюють: Міністерство соціальної політики України; Державна інспекція України з питань праці; професійні спілки та інші органи (організації), що представляють інтереси найманих працівників».

Висловлено пропозицію щодо визначення при прийнятті Закону України «Про організаційно-правові засади взаємодії суб’єктів нагляду та контролю дотримання законодавства про працю»: (1) вичерпного переліку завдань і повноважень кожного суб’єкта контролю дотримання законодавства про працю; (2) порядку взаємодії різних органів державної влади та місцевого самоврядування; (3) чітко окреслити предмет контролю такими суб’єктами; (4) строки проведення контрольних заходів, процедуру їх продовження в разі необхідності; (5) форми документів, що складаються за результатами спільних контрольних заходів.

Обґрунтовано думку про те, що проект ТК України не враховує змісту Положення про Державну інспекцію праці України в частині основних завдань та функцій цього органу. Подібна невідповідність виявляється при аналізі закріплених у Проекті функцій Державної інспекції праці, передбачених ст. 399. Виявлена неузгодженість має бути вирішена шляхом внесення відповідних змін до статей 398, 399 проекту ТК.