ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову. У ситуації постійного погіршення стану навколишнього природного середовища і поглиблення екологічної кризи значення природоохоронних територій і, зокрема, територій та об’єктів природно-заповідного фонду як їхньої складової, підвищується. Для того, щоб загальмувати темпи змагання людини з природою і стабілізувати поглиблення екологічної кризи, території та об’єкти природно-заповідного фонду мають виконувати функцію стабілізуючого елемента. Ця нова їхня функція органічно переплітається з уже існуючими: з охороною рідкісних та зникаючих видів тварин і рослин, збереженням біорізноманіття та іншими. Території та об’єкти природно-заповідного фонду є основними природними елементами національної екологічної мережі.

Базуючись на основних ідеях і принципах, декларованих на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) і на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002), Україна переходить до сталого розвитку, який грунтується на інтеграції трьох компонентів – економічного зростання, соціального розвитку та охорони навколишнього природного середовища. Серед показників сталого розвитку держави щодо природно-заповідної мережі, як головної складової національної екологічної мережі, можуть бути виділені такі: загальна площа природно-заповідних територій в абсолютній та відносній кількості (“процент заповідності”), що складає екологічний каркас держави; якісний (категорійний) склад природно-заповідних територій, насамперед поліфункціональних; наявність планів перспективного розвитку заповідної мережі держави, що враховували б перший та другий показники; наявність мережі міждержавних природно-заповідних територій, що в Європі з’єднують між собою заповідні мережі різних країн, дають можливість для порівняльних досліджень біорізноманіття, створюють основу для спільних досліджень.

Відповідно до Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року, заповідну справу проголошено пріоритетним напрямом державної політики в галузі охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів. Правові основи ведення заповідної справи визначено Конституцією України, Законом України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року та актами законодавства, прийнятими відповідно до нього.

Розвиток правового регулювання охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду має базуватись на наукових засадах, бути пов’язаним із загальноправовими, економічними, соціальними та іншими умовами у державі, враховувати особливості еволюції відповідної сфери в попередні періоди, а також міжнародно-правові договірні відносини, в які вступає Україна. Тобто, для створення ефективної системи правового забезпечення необхідно здійснити наукове дослідження у відповідній сфері.

Науково-теоретичну базу дисертації становлять дослідження українських правознавців: B. I. Андрейцева, В. І Акуленка, О. О. Бакая, Л. О. Бондаря, Г. І. Балюк, В. Д. Басая, В. М. Бевзенка, А. Г. Бобкової, Ю. О. Вовка, М. П. Волика, Н. С. Гавриш, С. Б. Гавриша, П.О. Гвоздика, А. Й. Годованюка, І. М. Грозовського, А. П. Гетьмана, Н. В. Єремеєвої, В. М. Завгородньої О. С. Заржицького, Л. М. Здоровко, В. А. Зуєва, І. І. Каракаша, Н. Р. Кобецької, В. М. Комарницького, В. В. Костицького, А. В. Котелевець, С. М. Кравченко, М. В. Краснової, Н. Д. Красіліч, П. Ф. Кулинича, І. А. Куян, Я. І. Лазаренка, Н. Р. Малишевої, Х. М. Марич., П. В. Мельника, В.Л. Мунтяна, В. В. Носіка, О. О. Погрібного, В. К. Попова, І. Л. Радика, Б. Г. Розовського, О. В. Сасова, В. І. Семчика, H. I. Титової, П. В. Тихого, О. М. Ткаченко, М. О. Фролова, С. В. Шарапової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. З. Янчука та інших.

У процесі дослідження були використані також наукові розробки представників радянської і російської правової науки, зокрема: О. В. Антонова, М. М. Бринчука, С. А. Дьоміної, В. Г. Ємельянової, Ю. А. Жураєва, O. C. Колбасова, Л. Я. Окорокової, В. В. Петрова, С. В. Скрябіна та інших.

Важливою складовою науково-теоретичної бази дисертації є праці представників природничих наук: Т. Л. Андрієнко, Д. Н. Анучина, І. П. Бородіна, В. І. Вернадського, Г.О. Кожевнікова, К. М. Ситника, Д. К. Соловйова, С. М. Стойка, І. Г. Підоплічка, B.I. Талієва, Н.Ф. Реймерса, Ю.Р. Шеляг-Сосонка, Ф.Р. Штільмарка та інших.

Однак у сучасній юридичній науці відсутнє комплексне дослідження, присвячене правовим аспектам охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. Отже, обрана для дослідження тема є актуальною і важливою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає науковому напрямку досліджень Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова “Дослідження проблем гуманітарних наук”, затвердженим планом науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету (протокол №5 засідання Вченої ради університету від 25.12.1994 р.), пов’язана з програмами науково-дослідної роботи кафедри правознавства Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, зокрема, з темою “Проблеми розвитку екологічного права в Україні”, і охоплюється навчальними програмами та планами.