ПРАВОВІ ОСНОВИ СЛУЖБИ КРИМСЬКИХ ТАТАР У ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАННЯХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (1784 – 1917 рр.)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Підвищення ролі та значення правової політики держави щодо етнічних меншин, врахування звичаїв та менталітету усіх народів, що складають її населення, зумовлює розгляд багатьох пов’язаних з цим проблем в ретроспективі. Вирішального значення набуває питання про вивчення та узагальнення досвіду правової політики уряду Російської імперії кінця ХVIII - початку ХХ ст. стосовно особливостей служби кримських татар у військових формуваннях держави.

Служба у збройних силах держави в усі часи – це почесний обов’язок громадянина, спрямований на охорону та захист своєї Вітчизни. Залучення різних народностей до служби у її військових формуваннях нерідко розглядається як сприяння їх згуртованості, зміцнення національної єдності.

За часів Російської імперії правова політика уряду щодо служби кримських татар у військових формуваннях здійснювалася у напрямі її геополітичних інтересів – з метою  утвердження російської влади на території приєднаного Криму. Складником цієї політики стало залучення кримськотатарського населення до підтримання правопорядку його власними силами, використання кримськотатарських воєнізованих формувань насамперед у сфері охоронної діяльності і внутрішньої служби.

Актуалізує проблему можливість в сучасній Україні зважити на позитивні і негативні моменти правового забезпечення служби кримських татар у збройних формуваннях в минулому, підвищити ефективність та якість правового регулювання діяльності військових і воєнізованих формувань, що виступають зовнішнім і внутрішнім гарантом державності, суверенітету.

Ретроспективне вивчення й аналіз системи нормативних і піднормативних актів, регламентуючих проходження військової служби представниками певних етнічних меншин в Росії, дозволяє не тільки заповнити прогалини в історико-юридичному знанні про нормотворчі процеси в військовій і воєнізованій сферах, а й сформулювати теоретичні положення, які можуть бути покладені в основу вдосконалення сучасної нормативно-правової бази цих сфер в багатонаціональних державах, однією з яких є Україна. Від рівня наукового осмислення історичних організаційно-правових основ військової служби багато в чому залежать перспективи та наслідки реформ, що відбуваються в системі збройних сил та органів внутрішніх справ сучасної України, лави яких поповнюють молоді громадяни різних національностей.

Актуальність теми роботи продиктована і відсутністю комплексних історико-правових досліджень в цій галузі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 “Актуальні проблеми Українського національного державотворення”, Координаційному плану Міністерства науки і освіти України “Історія етнонаціональних процесів в Україні”, увійшла до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права Академії правових наук України. Вона виконувалась у межах наукової теми Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського “Вивчення етнокультурних проблем депортованих народів і малих етнокультурних спільностей у Криму” № 0197V000422 та теми наукових досліджень кафедри історико-правових дисциплін Таврійського національного університету „Особливості формування національної правосвідомості кримськотатарського народу”  № 0105004132.

Мета і завдання дослідження полягають у проведенні комплексного історико-теоретичного аналізу правових основ організації, порядку функціонування кримськотатарських частин і підрозділів у складі російських збройних сил 1784 – 1917 рр. з тим, щоб виявити можливість врахування у сучасній практиці як позитивних надбань, так і недоліків правової політики владних структур царської Росії щодо організаційно-правового забезпечення військової служби національних меншин.

Мета конкретизована у таких наукових задачах:

–   виокремити та систематизувати джерельну базу дослідження;

–    з’ясувати стан наукової розробки проблеми та здійснити необхідний аналіз її понятійно-категоріального апарату;

–   визначити основні етапи служби кримських татар у збройних силах Російської імперії;

–   розкрити політико-правові передумови формування Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська в Криму (1784 – 1796 рр.);

–   виявити особливості правового регулювання організації та функціонування Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська;

–   розглянути альтернативні проекти щодо формування Кримських кіннотатарських полків та з’ясувати ступінь практичного втілення переміжного проекту (1806 - 1812 рр.);

–   виявити правові засади прикордонної та внутрішньої служби Кримських кіннотатарських полків та визначити їхню специфіку;

–   висвітлити стан виконання воєнних (бойових) функцій Кримськими кіннотатарськими полками у Вітчизняній війні 1812 р. та у закордонних походах російської армії 1813 - 1814 рр.;

–   дати правову характеристику процесам формування та розвитку лейб-гвардії кримськотатарських підрозділів (1827 - 1890 рр.);

– проаналізувати правові акти, що визначали порядок проходження армійської служби кримських татар в умовах дії загального військового обов’язку, та з’ясувати основні віхи такої служби (1869 - 1917 рр.), також виявити особливості функціонування Кримського кінного полку аж до його розпуску (1922 р.).

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що склалися у сфері формування і функціонування кримськотатарських підрозділів у збройних силах  Російської імперії у період XVIII – початку XX ст.

Предмет дослідження становлять: загальні закономірності правового регулювання організації та служби кримськотатарських формувань у збройних силах Російської імперії протягом 1784 – 1917 рр., а також специфіка їх подальшої діяльності аж до розпуску в 1922 р.; особливості службових функцій, виконуваних кримськотатарськими формуваннями, їх юридичне закріплення та практичне втілення.

Методи дослідження. Серед системи загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, використаних в роботі, передусім варто назвати  конкретно-історичний метод, який дав змогу визначити і дослідити етапи правового регулювання порядку організації і проходження служби кримських татар у збройних силах Російської імперії у хронологічній послідовності та виявити притаманні даному процесу закономірності і суперечності. Використання порівняльно-історичного методу сприяло зіставленню відповідності нормативно-правових актів про організацію і проходження служби кримських татар у збройних силах Російської імперії тим соціально-правовим відносинам, що виникали в різні історичні періоди, а також виявленню особливостей у правовому регулюванні організації та діяльності кримськотатарських формувань протягом зазначеного хронологічного періоду. Метод аналізу і синтезу застосовувався як для з’ясування правового становища воєнізованих та військових формувань кримських татар у системі збройних сил Росії, так й для демонстрації загальних тенденцій у військово-національній політиці Росії. Метод індукції допоміг узагальнити факти про специфіку служби кримських татар, а метод дедукції – вивести знання про окремі особливості з загальних якостей цієї служби. Метод абстрагування дозволив виділити найсуттєвіші ознаки правових засад функціонування кримськотатарських формувань у збройних силах Російської імперії. За допомогою системно-функціонального аналізу вдалося поставити в центр розгляду усю сукупність взаємозв’язків, яка існує між правовими основами формування кримськотатарських військових формувань і соціальним середовищем, встановити функції, що здійснювали ці формування, а отже, й визначити місце кримськотатарських формувань у системі збройних сил Російської імперії. Широке застосування отримав формально-логічний метод, за допомогою якого здійснено наукову обробку правового матеріалу, –  нормативних актів щодо збройних сил Російської імперії кінця ХVIII - початку ХІХ ст. Герменевтичний метод допоміг виявити смисл правових норм, якими регулювалися воєнізовані формування кримських татар, та правозастосовних актів, що видавалися на їх виконання, дати їх роз'яснення. Соціологічний метод застосовувався для збору та обробки інформації про соціальне становище кримських татар, які проходили службу в збройних силах Російської імперії, а статистичний – для визначення їх кількості.

Науково-теоретичну основу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених з історії держави і права, теорії держави і права, інших галузевих  правових  наук,  а  також  загальної  історії  Росії  і  України: Д. Арапова, Г. Бако, О. Бандурки, А. Бобкової, І. Бойко, В. Ганкевича, В. Гончаренко, М. Дамірлі, О. Копиленка,  О. Кручиніної, М. Кравчука, В. Кульчицького, Ф. Лашкова, М. Левицької, М. Масаєва, Ю. Маркова, І. Муфтійзаде, А. Полякова, О. Скакун, П. Тарана, О. Тимощука, М. Трифанова, І. Усенка, Ю. Шемшученко, О. Ярмиша та ін.

Хронологічні межі дослідження визначаються датами створення та остаточної ліквідації спеціальних кримськотатарських формувань у складі збройних сил Російської імперії. Початкова дата – 1784 р. (створення Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська), а загальна заключна – 1917 р., коли припинила існування Російська імперія. Долю решток останнього  Кримського кінного полку її імператорської величності Олександри Феодорівни простежено до розформування в Галіполі   (1922 р.).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першою роботою, в якій комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень історико-правової науки, залученням широкого кола джерел досліджені проблемні питання організації, правового забезпечення і функціональної спрямованості служби кримських  татар  у  військових  формуваннях Російської імперії у 1784 – 1917 рр. та визначена їх подальша діяльність

 У межах проведеного автором дослідження одержано такі результати, які мають наукову новизну:

– виявлено, систематизовано і проаналізовано законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, згідно з якими формувалися, функціонували та припиняли свою діяльність кримськотатарські підрозділи у складі збройних сил Російської імперії;

– встановлено, що функціонування кримськотатарських військових формувань у збройних силах Російської імперії базувалося на комплексі взаємопов’язаних норм позитивного права (що виражені в загальноімперських законодавчих актах, підзаконних актах щодо служби кримських татар), правозастосовних актів командирів військових підрозділів, які конкретизували ці норми, та військових традицій, ритуалів, що сформувалися в російській армії і доказали свою практичну необхідність в процесі соціально-історичної еволюції;

– з залученням широкого джерельного матеріалу показано, що норми мусульманського права використовувалися кримськими татарами поза межами військової служби, а в ході служби спостерігалося лише певне дотримання релігійних норм (існували посади військових імамів), хоча штатне магометанське духівництво у військах було офіційно введене лише у 1908 р.;

– розкрито, що організаційно-правова політика російського уряду щодо залучення кримськотатарського населення до служби у військових формуваннях ґрунтувалася на доцільності їх використання для виконання функцій не виключно воєнного  (бойового) характеру;

– доведено (на основі аналізу законодавчих і підзаконних актів та практики їх застосування), що діяльність кримськотатарських підрозділів у складі збройних сил Росії до 1874 р., тобто до введення загальної воїнської повинності, полягала у здійсненні переважно внутрішньо-охоронних функцій;

 – виявлено напрями практичної діяльності Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська у 1784 – 1796 рр.: охорона життя посадовців, “кордонна” (прикордонна) служба, патрульна служба, збір інформації, знищення та конвоювання злочинців, виконання фельд’єгерської служби, охорона лісних масивів, соляних озер та державних стратегічних об’єктів на території Криму, використання бешлеїв в якості службовців внутрішніх військ – їх диференційовано на суто міліційні, інформаційні, профілактичні та адміністративні функції;

– визначено, що головною функцією кіннотатарських полків у мирний час було несення прикордонної та внутрішньої служби згідно з їх статутами; тільки у воєнний час кіннотатарські полки використовувалися як іррегулярне військо, тобто виконували воєнну  (бойову) функцію;

– встановлено, що головним напрямком кримськотатарських лейб-гвардійських підрозділів теж була охорона, – навіть під час ведення активних воєнних операцій чергові частини цих підрозділів знаходилися у штаті охорони при імператорській особі, а воєнну функцію могли виконувати лише пільгові підрозділи;

– з’ясовано, що тільки із введенням загальної військової повинності (1874 р.) воєнна (бойова) функція кримськотатарських підрозділів стала домінуючою, що не завадило традиційно активно використовувати підрозділи для охоронно–міліційних, рятувальних (під час природних лих) та каральних (антиреволюційних) заходів.

Практичне значення отриманих результатів дисертації полягає в тому, що її основні висновки й положення можуть бути використані:

з науково-дослідною метою – для подальших наукових розробок з історії охоронних та військових структур, що формувалися в територіальних межах сучасної Української держави;

у законотворчій роботі – для вдосконалення законів України про збройні сили та міліцію, зокрема при конкретизації функцій останньої в Законі України “Про міліцію”;

при опрацюванні державної етнонаціональної політики в системі міліційно-охоронних та військових структур;

при проведенні патріотичного виховання правоохоронців, які походять із національних меншин;

при підготовці спеціальних курсів з історії правових засад формування і розвитку армії і міліції у військових і воєнізованих навчальних закладах відповідно.

Апробація результатів дослідження. Підсумки розробки проблеми в цілому та окремих її аспектів були апробовані на п’яти наукових міжнародних і науково-практичних конференціях: ХІ Історико-правовій конференції “Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правові аспекти” (16-18 квітня 2004 р., м. Суми); ХІІ Міжнародній історико-правовій конференції “Мононаціональні чинники в історії державно-правового будівництва” (10-13 вересня 2004 р.,  м. Бахчисарай); ХІV Міжнародній історико-правовій конференції “Міграційні процеси в Україні і світі: історико-правові аспекти” (4-7 вересня 2005 р., м. Балаклава); ХVІ Міжнародній історико-правовій конференції “Природа, право і держава: історико-юридичні аспекти” (15-18 вересня 2006 р., м. Ялта); VІІІ звітній науково-практичній конференції Кримського юридичного інституту ХНУВС (10-14 травня 2006 р., м. Сімферополь).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в семи наукових статтях, з яких чотири опубліковані у збірниках, які входять до переліку наукових спеціальних видань ВАК України. 

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, поділених на тринадцять підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 262 сторінки, з яких основного тексту – 188 сторінок. Список  використаних джерел і літератури - 146 найменувань.