Принципи пропорціонування в архітектурних типах громадських будівель і споруд України

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, охарактеризовано стан вивченості проблеми, сформульовано мету і визначено завдання дослідження, викладено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів. Подано результати апробації та впровадження основних положень і висновків роботи.

РОЗДІЛ 1 “Принципи пропорціонування в архітектурі”, сформований з трьох пунктів, є постановчим і присвячений генезі феномену пропорціонування в архітектурі.

У пункті першому висвітлено основні етапи формування поняття „пропорціонування в архітектурі”: від прадавніх вчень Китаю, Індії, Єгипту, античних держав та міфології слов’ян, присвячених пошуку законів утворення і еволюції людства і всесвіту до законів утворення архітектури, якими займаються сучасні вчені. Визначено три головні фактори, що сформували архітектурне пропорціонування як науку і метод. Отже, якщо говорити про повну характеристику поняття „пропорціонування в архітектурі”, про виявлення та методологію формування основних напрямів генези пропорціонування, їх актуальність та життєздатність, необхідно дослідити всі три глибинні плани критеріїв формоутворення: план структурної організації творчого процесу, який формує гармонію мовою пропорціонування; план часової характеристики історичного розвитку культури людства, який формує образність архітектури; план територіальної характеристики національної культури, який формує модульність архітектурного середовища.

Пункт другий присвячено аналізу прикладів пропорціонування різних часів, цивілізацій, культур. Це – відомий єгипетський трикутник, грецький канон, індійський і тибетський канони, системи пропорцій Піфагора, Вітрувія, дослідження Евкліда, канон Леонардо да Вінчі, інтерпретації „парної міри”, „магічні жезли”, системи мірних тростин у метрології Давньої Русі; „німецька геометрія” Ганса Гета; розробки Дюрера, Ронделе; норми і правила Палладіо, Альберті, Пачоллі; дослідження Келлера і ін., адаптація теорій пропорціонування архітекторами Ле Корбюзьє, І. Жолтовським і ін.

Виокремлено і досліджено основи і теорії пропорціонування, найважливішими серед яких для сучасного проектного досвіду є – антропометрія, міра, модулори і синкретична для всіх теорія „золотого перетину”.

Опираючись на аналіз попередніх матеріалів, які стосуються гармонійних закономірностей природи мовою архітектури, введено поняття „алгоритм пропорціонування”. Це дозволяє у спрощеній формі знаходити загальні принципи і тенденції у формоутворенні архітектури, а також їх нюанси і розбіжності.

На основі досліджень порівняльних характеристик алгоритмів пропорціонування у формоутворенні архітектури громадських споруд різноманітних стилів світових культур, а також національних архітектурних шкіл, можна чіткіше та конкретніше визначити якісну і кількісну характеристики взаємовпливів, розвитку, розповсюдження концепцій та ідей стилеутворення архітектури. Це, своєю чергою, допомагає глибше визначити принципи утворення національної архітектури, що визначає науковий підхід до пошуків якісних і кількісних характеристик національних, міжнаціональних, а також ненаціональних ознак в архітектурі.

Прикладним об’єктом для визначення принципової схеми алгоритму є Успенська Єлецька церква у Чернігові, алгоритм якої за своєю суттю відповідає організації ведення розпланувальних робіт, тобто порядку ведення будівельних робіт, а конструктивна схема побудови храму пропорціонуванням задає внутрішні розміри й об’єм споруди.

Висновки пункту спираються як на дослідження літератури і творів класиків архітектури, на аналіз розвідок радянських вчених, архітекторів, практиків – І. Шмельова, І. Жолтовського і ін., так і на аналіз наукових досліджень сучасних українських вчених – О. Боднара, М. Киби, С. Оляніної, В. Малиша, В. Мещерякова, В. Воробйова, Р. Жука, О. Водотики і ін., та на гармонійні розрахунки автора.

У пункті третьому було зроблено порівняння методів гармонійних закономірностей в архітектурному формотворенні різних вчених – Ле Корбюзьє, І. Шмельова, Д. Осіна, В. Чаплицького. Закони, за якими виникають складні та внутрішньо єдині форми в природі й архітектурі, називаються гармонійними закономірностями. Закономірність формоутворення розгля­дається на межі мало поєднаних дисциплін. Розкриваючи зміст поняття „форма” в природі, необхідно досліджувати не біохімічні процеси, а глибинну сутність зв’язку енергетичних процесів з утворенням граничної поверхні простору буття живого об’єкта. Позаяк будь-який живий об’єкт – це нероздільне ціле, в якому немає окремо існуючих часток та простору буття, необхідно описати одним рівнянням енергетичний процес становлення та форму.

Поняття „форма” в природі розглядається як поверхня, що окреслює об’єм об’єктa. Таке визначення статичне, в ньому відсутнє явище росту (розвитку), воно не має категорії динаміки. Тому для дослідження закономірностей формоутворення необхідне динамічне визначення поняття „форма”, в якому поєднані в єдине ціле уявлення про ріст (як процес енергетичний) та про його геометричний зміст (як „володіння простором”, розвиток з початкової точки), причому слід робити акцент на геометричну сутність явища.

Взаємозв’язок між природою і людиною неоднозначний, і образи цілого, що виникають у свідомості як синтез вимірів, сприймаються роздільно рецепторами зору, слуху, смаку. Тільки мозок здатний виконати синтез та відновити в свідомості людини реальний образ світу. А підсвідомість на чуттєво-інтуїтивному рівні в процесі творчості будує нові форми цього образу. Традиційний підхід до пізнання дійсності замкнено на експеримент, в основі якого відсутній компонент, що дозволяє пізнати ціле. Існує два шляхи пізнання дійсності. Перший шлях – вивчення об’єктів за допомогою фізичних та хімічних параметрів, результатом чого є визначення сутності структурних змін різноманітних рівнів мікро- і макрокосмосу. Проте досягнення цілого не фіксується безпосереднім сприйняттям.

Другий шлях – шлях геометричного абстрагування, де предметом дослідження є тільки просторові характеристики структур. Тут в описі простору існує єдина мова, що охоплює всі рівні світобудови. Цей шлях математичний, він веде до моделей первинних причин буття.

Абстрактне геометричне дослідження гармонійних закономірностей формоутворення в живій природі та архітектурі дозволяє охопити явище як ціле, не роздрібнюючи його на частини. Особливість сучасних методів дослідження проблем пропорціонування та становлення об’єктa полягає в тому, що уявлення про просторову та енергетичну його характеристики поєднані єдиною математичною моделлю – уявленням про виникнення з початкової точки.

У результаті стверджено, що єдиним універсальним методом теоретичних викладок та архітектурно-проектним інструментарієм є і залишиться в майбутньому „золотий перетин”.

Висновки розділу: а) висвітлено історію формування архітектурного пропорціонування, визначено три головні фактори, що сформували архітектурне пропорціонування як науку і метод; б) опрацьовано значний джерельний матеріал, у результаті якого виявлено найактуальніші дослідження і розвідки вчених-архітекторів; в) виокремлено і досліджено основи і теорії пропорціонування в архітектурі, найважливіші серед яких – антропометрія, міра, модулори та синкретична для всіх теорія золотого перетину; г) проведено порівняння систем пропорціонування в архітектурі; д) принципи гармонійного пропорціонування в архітектурі є ознакою розвитку людської цивілізації, мають універсальний, міжкультурний, загальнолюдський характер; вони були головною складовою творчого процесу архітектора, сприяли прийняттю якісних проектних рішень, формували творчий метод усіх відомих архітекторів.

РОЗДІЛ 2 “Застосування принципів пропорціонування і масштабування у світі, Європі, Україні” назагал присвячений аналізу історії прикладного пропорціонування з визначенням як впливів на архітектурну типологію в Україні, так і національного досвіду застосування самих принципів пропорціонування. Розділ сформований з трьох пунктів і висновків.

Пункт перший доводить, що, незважаючи на різноманітність архітектурних форм, архітектура різних країн проходить однакові етапи, які можуть співпадати не тільки своїм художнім та історичним змістом, а й хронологією. Це простежено на прикладах від часів пам’яток архітектури ранньо-християнської доби Київської Русі до середини ХХ ст., коли Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР „Про ліквідацію надмірностей в проектуванні і будівництві” був штучно призупинений процес природного формування гармонійної архітектури, в порівнянні з архітектурою Європи та світовою архітектурою.

Пункт другий присвячено дослідженню якісної та кількісної характеристики впливу світових культур на формування головних принципів пропорціонування української архітектури. Досліджено пропорціонування близько 100 громад­ських будівель різних типів та просторів в Україні (від Десятинної церкви,  Софії Київської, церков у Чернігові, Володимирі-Волинському, Овручі, монастирів Михайлівського і Видубицького у Києві, Троїцького у Чернігові і ін., храмів у Луцьку, Рівному, Бродах, Бердичеві, Вінниці і ін. містах України – і зокрема, майже всіх головних храмів, палаців, театрів, музеїв, університетів, інших громадських будівель у Львові) – у порівнянні з пропорціонуванням аналогічних будівель в країнах Західної, Східної, Південно-Східної Європи.

Пункт третій присвячено узагальненню якісних і кількісних характеристик, показників і ознак національних українських традицій у формотворенні в архітектурі. Методом та інструментом узагальнення були принципи утворення основних об’ємів, форм, членувань і пропорцій, що у роботі названо алгоритмом пропорціонування. Першим архітектурним об’єктом, що виявив знання місцевими майстрами законів та принципів утворення композиційної структури об’ємів храмових споруд не тільки візантійської школи, але й шкіл Західної Європи, зокрема Франції, Італії та Німеччини, був собор Святої Софії в Києві. Софія Київська – яскравий прояв національних, місцевих традицій в монументальній архітектурі. Це приклад синтезу західних та східних традицій, і на його основі з’являються нові алгоритми пропорціонування, які з часом породжують особливу, притаманну українській архітектурі, конструктивну схему формоутворення внутрішніх та зовнішніх об’ємів сакральних споруд.

Базисною конструктивною структурою, яка характеризує українські національні традиції в архітектурі сакральних споруд, є однонавний трикамерний три-, одно- та безкупольний храм. Подібна система формоутворення основних об’ємів зустрічається в храмах Моравії, Молдови та Волощини. Однак тільки в Україні алгоритм пропорціонування внутрішніх і зовнішніх об’ємів cягнув апогею розвитку. Тут широко застосовується принцип, що гармонійно синтезує раціональне членування та ірраціональні пропорції з християнською доктриною триєдності.

Отже, основна ідея алгоритму – потрійне викладання модуля М (ширини основного об’єму) вздовж основної осі, що утворює три квадрати. Логічним розвитком ідеї триєдності однонавних трикамерних українських храмів у порівнянні з півциркульними боковими абсидами Моравії, Молдови та Волощини є композиційна структура формоутворення п’ятикамерних хрестоподібних храмів, які створили широку різноманітність форм в архітектурі сакральних споруд українського бароко. Ці ознаки виявляються насамперед у переході від гармонійного пропорціонування ірраціональних членувань внутрішніх об’ємів (за традиціями візантійської та південно-слов’янської архітектури) до гармонійного членування зовнішніх об’ємів через синтез принципу золотої пропорції й християнської ідеї триєдності, яка виділяє суперпозицію числа 3. Продуктом генези цієї ідеї стає структура перехрестя рівноцінних триєдиних систем, їх дублювання. Слід підкреслити ідеальну простоту та лаконічність побудови алгоритму пропорціонування української національної архітектури тих часів, що говорить про високий культурний рівень, професіоналізм і духовність українських зодчих. Викладена структура не має аналогів у московській, візантійській, південно- та західнослов’янській архітектурі, а також у західній архітектурі тих часів, що дозволяє говорити про цю структуру як про якісну ознаку формотворення української національної архітектури.

Висновки розділу: а) аналіз історії пропорціонування громадських будівель України і Львова засвідчив, що головними ознаками пропорціонування є вміння і творення, що пропорціонування постійно розвивається і не є ознакою архітектури історичного минулого, а ознакою архітектури взагалі;
б) дослідження пропорціонування близько 100 громадських будівель різних типів з України і країн Західної, Східної, Південно-Східної Європи визначило, що: – пропорціонування в Україні є результатом генези формування національного проектного методу та використання досягнень провідних в архітектурному сенсі європейських країн, а ще раніше фундаментальних знань ренесансової й античної архітектури; – архітектура і архітектурне середовище в Україні під впливом пропорціонування набули рис системності, впорядкованості, гармонійності; – головним алгоритмом творення усієї архітектури і середовища в Україні є принципи пропорціонування золотого перетину; в) застосовуючи алгоритм золотого перетину в архітектурі, можна визначити національні та інтернаціональні складові будь-якої архітектури;
г) важливим кроком у будь-якому проектуванні в попередні часи було врахування просторового контексту об’єктивно сформованого середовища, проектування спиралося на місцеві і регіональні традиції та алгоритми гармонійної побудови середовища; д) головними принциповими регіональними ознаками пропорціонування можна назвати: – обов’язкове привнесення в проектування будівель і споруд, заснованих не на законах золотого перетину, саме принципів золотого перетину; – інтерпретація внутрішньої побудови простору споруд як нерозчленованої ідеї простору і його конструкцій (тобто в Україні відчувається більший синтез усіх ідейних фізичних складових архітектури національних будівель); – у просторах переважає тридільність.

РОЗДІЛ 3 „Розвиток принципів пропорціонування в архітектурній типології сучасної України” присвячено актуальності й особливостям проектування архітектурних типів громадських будівель сучасної України, місцю архітектурного пропорціонування в практиці сучасних українських архітекторів, тенденціям розвитку принципів пропорціонування і рекомендаціям щодо їх сучасного застосування.

У пункті першому висвітлено аналіз дослідження середовищно-стилістичних і пропорційно-просторових рішень архітектури багатьох міст України – Дрогобича, Самбора, Галича, Львова, Кам’янця-Подільського, Луцька, Бучача, Бродів, Дубна, Коломиї, Полтави, Києва, Харкова і ін., й аналіз засвідчує, що архітектурне середовище назагал і в кожному окремо взятому поселенні зберігає гармонійність. Наведені приклади доводять, що сучасний пошук, утвердження і прогнозування національного в українській архітектурі слід вести з урахуванням усього історично сформованого архітектурно-середовищного комплексу. Це неможливо без врахування і дослідження основ гармонії назагал і в кожному окремо взятому поселенні України, без уміння користуватись законами гармонії як архітектурно-проектним інструментарієм, що водночас дозволить вносити в кожне конкретне архітектурне рішення  щось питомо українське, але й загальнолюдське.

У пункті другому за результатами аналізу близько 50 анкет, що були розіслані сучасним практикуючим архітекторам 12 міст України, доведено: найбільш актуальним і доцільним методом гармонійного пропорціонування є і залишиться в майбутньому золотий перетин. Переважна більшість респондентів має досвід реального проектування і будівництва в історичному і на межах історичного середовища міст України, деякі з респондентів ознайомлені з теоріями і системами пропорціонування. Але в реаліях проектування більшість діє на інтуїтивному рівні – називаючи це „власною методикою”. Використовують римейки як своїх власних творів, так і методик інших творців, „притираючи”, а не гармонізуючи між собою проектований об’єкт і середовищний контекст. За поодинокими винятками, практикуючі українські архітектори не вміють аналізувати і виявляти алгоритми архітектурного середовища і вести широке проектування із застосуванням принципів пропорціонування.

Пункт третій присвячено пропорціонуванню як архітектурно-проектному інструментарію, що його автор застосував для створення громадських будівель у Чернівцях, Кам’янці-Подільському, Львові. Найважливіші з-поміж них – будівлі кафе „Гріг” і „Сорбонна” у Чернівцях, універмаг „Діамант-центр” у Кам’янці-Подільському; проекти торгового центру „Дитячий світ”, торгово-побутового комплексу „Каскад”, церкви Рівноапостольної Великої княгині Ольги і ін., разом 15 об’єктів. Кожен з-поміж названих проектів був інтегрований у довкілля під час реалізації „в натурі”, і в одних випадках створив із середовищем синкретичні ансамблі (наприклад, стильове вирішення кафе „Гріг” близьке до архітектури двориків в м. Чернівці ХІХ ст.; архітектура клубу „Сорбонна”, окрім пропорцій середовища, враховувала стиль ансамблю Чернівецького національного університету), а в інших – став каталізатором утворення не тільки архітектурних ансамблів, а й середовища біля них. Наприклад, будівля „Діамант-центру” в м. Кам’янець-Подільський стала новим об’єктом у середовищі тотальної деструкції як пропорційний репер-координата для утворення майбутніх архітектурних ансамблів. Порівнюючи подані вище проекти з іншими авторськими роботами, можна стверджувати, що всі вони без винятку були схвалені замовниками, пройшли усі інстанції затверджень  динамічно, просто, без ускладнень.

У пункті четвертому автор на прикладі конкретних результатів міжнародного проектного семінару “Портополіс Одеса” й інших архітектурних заходів розробив принципи заходів і засобів прикладного пропорціонування, головними з яких є:

Перше. Врахування середовищного контексту, який треба структурувати за такими ознаками – історичне середовище, на межі історичного, поза межами історичного, природно-ландшафтне середовище. Доведення: чи проектувалося середовище за гармонійними ознаками, і визначення: чи можлива його подальша гармонізація.

Друге. Визначення гармонійного просторово-середовищного потенціалу міста для нового проектування.

Третє. Пропорціонування архітектурно-планувальних прийомів розвитку будівель. Основні складові розвитку: будинок-вставка, окрема будівля, добудова, прибудова, надбудова, розбудова, перепристосування, підземна урбаністика, комплекс, ансамбль. Структурними рівнями всіх ознак середовищного контексту мають бути: зона, вузол, квартал, будинок, приміщення, середовище, архітектурні і природні елементи.

Четверте. Пропорціонування з урахуванням соціально-культурної організації – містоформування і обслуговування.

П’яте. Пропорціонування архітектурно-художніх прийомів організації і оздоблення будівель за класами сформованої забудови.

Учасники семінару весь простір центру міста класифікували у вигляді інтегрованих, синкретичних типів:

– кварталів, що формуються будівлями-пам’ятками архітектури, які слід реставрувати і яким слід повернути втрачені функції, або ж перепристосувати (як перший тип);

– квартали, в яких є вкраплення пам’яток, які мають ознаки масштабу, просторово-історичної пам’яті, в яких слід повністю зберегти історичні пам’ятки і фасади і частково змінити внутрішню організацію і просторову структуру (другий тип);

– квартали, в яких ще можна зберегти історичні фасади, а простір і середовище наповнити новим змістом (третій тип);

– квартали, що слід перепроектовувати як нові об’єкти, але з умовою врахування архітектурно-просторового контексту й алгоритму архітектурного середовища центру міста (четвертий тип).

На прикладі шести існуючих кварталів міста слід було довести або спростувати твердження, що центральна частина міста справді запроектована  за гармонійними законами, а також визначити – чи можлива подальша гармонійна просторова еволюція центру, і якщо можлива, то до яких меж. Саме для створення методики і її реалізації для цих двох важливих заходів і було запрошено автора.

Таким чином, паралельно із пошуковим проектуванням у названому просторі центру міста на доведення того, що архітектура вулиць формувалась за класичними принципами гармонійної забудови, проведено геометричний аналіз композиційної схеми поперечного перетину внутрішнього об’єму міжквартального простору.

Головні висновки описаних заходів:

– Пропорціонування за законами золотого перетину в історичному центрі міста (вулиці і квартали) проектувальники здійснили так, що воно має потенціал гармонійного просторово-середовищного розвитку і тепер, і в майбутньому. Місто може „підрости” в центральній його частині – висота кварталів може бути збільшена, скажімо, з двох поверхів до 5–7, але не більш ніж 21 м.

– Такий потенціал гармонійного просторово-середовищного розвитку історичної частини неможливий без врахування інших фундаментальних вимог:

- збереження ансамблевості забудови;

- її поквартального характеру;

- історичності в усіх її проявах;

- обмежень червоних ліній.

Завдяки запропонованому розрахунку можна також відновлювати горизонтальні та вертикальні почленування спотворених фасадів, їхніх просторових елементів, деталей, оздоб, конструкцій, або ж розвивати в новоспроектовані.

Таку методику можна застосовувати в будь-якому поселенні.

Пропорціонування будинку-вставки може бути гармонійним синтезом алгоритму пропорцій правого і лівого існуючого будинків. Або ж того, архітектура якого створена на більш гармонійних засадах. Якщо проектований об’єкт є складовою частиною комплексу, ансамблю, то він має проектуватися на тих самих засадах пропорціонування, які були підставовими у проектуванні комплексу або ж ансамблю. Пропорціонування окремої будівлі має враховувати пропорціонування раніше утворених архітектурних силуетів, архітектурних пейзажів у їхньому історично-часовому, архітектурно-середовищному спадкоємному розвитку. Пропорціонування добудов, прибудов, надбудов повинне відбуватися з урахуванням гармонійного алгоритму пропорціонування – будівлі, що розвивається, або що є репером-координатою прибудови. Розбудова і перепристосування концентрує пропорціонування функціональних процесів і просторів, де еквівалентом стає антропометрія. Пропорціонування об’єктів підземної урбаністики слід розподілити на дві складові. Перша – це архітектура у мінусових відмітках. Архітектура на поверхні повинна узгоджуватися з оточенням, під землею – проростати із функціонально-естетичних завдань.

Пропорціонуванням з урахуванням соціально-культурної організації на рівні зони повинно бути таким, щоб інтенсивно використовувати території та простір, диференціювати функції на містоформувальні та обслугові. Ущільнювати елементи, що формують функції, сприяти уникненню нерівномірності розподілу їх у просторі. Уможливлювати відкритість соціально-культурних зв’язків. На рівні функціонально-планувальних вузлів пропорціонування сприяє забезпеченню формування багаторівневих громадсько-транспортних вузлів, створенню контактних зон, поліпшує диференціацію громадських функцій за типом інфраструктури зв’язків та співіснування різнорівневих цілей. На рівні кварталу пропорціонування найефективніше для подолання замкнутості його об’ємно-просторової структури. Уможливлює швидке формування рекреаційно-розподільних просторів та моделювання цілісного об’єму реконструкції. На рівні будинку, приміщення, середовища, архітектурно-конструктивного та природно-ландшафтного елемента пропорціонування надає структурності організації комунікаційних просторів і просторам для різноманітної діяльності, забезпечує подолання замкнутості соціально-функціональних процесів та уможливлює здатність до еволюції комунікаційних зв’язків. Синтезує спадкоємність розвитку об’ємно-просторової структури і архітектурно-художної організації будинку.

Пропорціонування архітектурно-художніх прийомів організації і оздоблення будівель слід вести за такими класами сформованої забудови: пам’ятки історії й архітектури; будівлі, що формують архітектурні ансамблі і комплекси; цікава рядова забудова. Для першої забудови пропорціонування вкрай важливе для: а). ревіталізації, ревалоризації, регенерації; б). від­новлювальної реконструкції; в). імітації попередніх історичних форм. Для другої забудови пропорціонування може забезпечити композиційну єдність старого і нового, сприяти використанню вихідних елементів у тотожному вигляді, і визначенню –  як використовувати старі фасади будинків. У рядовій забудові пропорціонування потрібне для визначення засад композиційної незалежності старого і нового, і водночас засад структурної єдності і подібності форм старої і нової архітектури. Але найважливіше пропорціонування для підтримки складних композиційних характеристик середовища назагал.

Саме завдяки пропорціонуванню можна визначити, які прийоми оздоблення будівель і в якому класі сформованої забудови є раціональними – серед найчастіше застосованих, головними з яких є: ширма, дзеркало, аплікація, декорація (для пам’яток архітетури); ширма, дзеркало, аплікація, декорація, імітація (для будівель, що формують архітектурні ансамблі і комплекси); ширма, імітації, співмасштабність, структурний розвиток архітектурної теми, подібність форм для цікавої рядової забудови.

Загальні висновки

1. У дисертаційному дослідженні висвітлено історію формування архітектурного пропорціонування та головні фактори, що сформували архітектурне пропорціонування і як науку, і як метод; виявлено наукові дослідження українських і світових вчених, актуальні в умовах сучасної України, виокремлено основи і теорії пропорціонування, що є найважливішими для сучасного національного досвіду.

2. Проведено порівняння систем пропорціонування в архітектурі і підтверджено, що єдиним універсальним методом пропорціонування в науці і прикладній діяльності є і залишиться в майбутньому золотий перетин; що  принципи пропорціонування в архітектурі є ознакою цивілізації назагал, мають універсальний характер і є головною складовою творчого методу архітектора.

3. Аналіз історії пропорціонування громадських будівель України і Львова, результатів пропорціонування громадських будівель різних типів та просторів в Україні, країнах Західної, Південно-Східної, Східної Європи довів, що пропорціонування не є ознакою архітектури історичної, а взагалі архітектури; що пропорціонування в Україні є результатом синтезу генези як національного і регіонального методу, так і світового. Що саме пропорціонування сприяло гармонізації, систематизації впорядкування архітектури і архітектурного середовища країни, а головними принципами, що вплинули на алгоритм середовища назагал, є принципи пропорціонування за золотим перетином.

4. Застосування алгоритму золотого перетину в архітектурі дозволяє виявляти національні та інтернаціональні складові будь-якої архітектури.

5. Доведено, що в попередні часи проектування завжди велося з врахуванням середовищного контексту, місцевих і регіональних традицій, головними принциповими ознаками яких були – обов’язкове привнесення в проектування принципів золотого перетину, трактування внутрішньої побудови простору архітектурних будівель як нерозчленованого синтезу конструкцій і простору, домінування тридільних просторових рішень.

6. Дослідження архітектурного середовища багатьох міст України встановило: на початку ХХІ ст. в них збереглася палітра середовищно-стилістичних професійно-просторових рішень і окремих просторів, будівель, вулиць, площ, ансамблів і цілих міст, ландшафтів, регіонів, що унеможливлює абстрактне проектування, а вимагає адресного з врахуванням законів і основ гармонії.

7. Аналіз проектного досвіду більш як 50 архітекторів з 12 міст України показав, що деякі з них ознайомлені з теоріями і системами пропорціонування, але в реаліях проектування більшість діє на інтуїтивному рівні, називаючи це  „власним методом”. Аналіз також засвідчив, що доцільним є і залишиться золотий перетин – як найбільш синкретичний метод пропорціонування.

8. Найважливішими актуальними принципами пропорціонування в архітектурному проектуванні в умовах сучасної України є: а) врахування пропорціонування середовищного контексту при проектуванні нового об’єкта; б) визначення гармонійного потенціалу середовища; в) пропорціонування архітектурно-планувальних прийомів розвитку будівель; г) пропорціонування об’ємно-просторової і функціонально-планувальної структури будівель з урахуванням соціокультурної організації; д) пропорціонування архітектурно-просторових прийомів організації формотворення і художніх прийомів оздоблення будівель.