ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗУМІННЯ СТУДЕНТАМИ СУЧАСНИХ ПІСЕНЬ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання дослідження, його об’єкт, предмет та методологічні основи, висвітлено наукову новизну і теоретичне значення роботи, а також практичну значущість отриманих результатів, визначено гіпотезу, наведено дані про апробацію і впровадження одержаних результатів дисертаційного дослідження у практику.

У першому розділі – “Феномен розуміння як предмет психолого-педагогічного аналізу” – викладено результати аналізу літературних джерел з досліджуваної проблеми, проаналізовано й узагальнено провідні напрямки та підходи до її вивчення, розроблено концептуальну модель, процедуру та засоби емпіричного дослідження.

На основі значного корпусу відповідних джерел показано, що проблема розуміння, попри значний досвід її дослідження, залишається до сьогодні найбільш вагомою й актуальною не лише в галузі психології, але і в системі людинознавства загалом.

Визначено, що феномен розуміння має найширший простір його осмислення, а також спроб утілення продукту цього рефлексування в міждисциплінарний контекст як реальність, що проймає увесь універсам людського буття, як фундаментальну умову і спосіб буття людини у світі тощо.

У розділі констатується, що у психології і дотичних до неї дисциплінах існує значний за обсягом корпус літератури, присвячений як загальним питанням проблеми розуміння (В.В. Знаков, В.П. Зінченко, А.Б. Коваленко, Ю.К. Корнілов, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, С.Л. Рубінштейн, О.К. Тихомиров, Н.В. Чепелєва), так і частковим її аспектам, передусім в галузі дослідження тексту і текстової діяльності (А.А. Брудний, Т.М. Дрідзе, О.О. Леонтьєв, Н.В. Чепелєва).

Зазначається, що у процесі дослідження природи, структури, змісту і функції розуміння основним предметом аналізу постають наукові та навчальні тексти (Н.А. Ваганова, Ю.А. Гулько, Л.І. Романовська). При цьому не останнє місце у складі наявних підходів до аналізу (психологічного, семіотичного, семіосоціопсихологічного) згаданих текстів посідають питання про особливості розуміння (декодування) найрізноманітніших за своїм змістом і призначенням художніх (літературних) (М.М. Бахтін, Л.К. Балацька, С.Т. Вайсман, Л.Г. Жабицька, Г.Г. Гранік, Т.В. Косма, М.В. Петриняк, Т.В. Рубцова, Л.С. Славіна) і музичних текстів (Л.Л. Бочкарьов, О.С. Дікуша, В.В. Медушевський, О.Г. Костюк, С.І. Науменко, В.І. Петрушин, Г.С. Тарасов, Б.М. Теплов). Чільне місце посідає і проблема розуміння суб’єктом образотворчого і хореографічного мистецтва (Н.Н. Волков, В.А. Гуружапов, І.М. Поклад, О.О. Семак, С.М. Симоненко).

Не бракує у психології і спроб з’ясувати механізм сприймання й розуміння поетичного тексту (В.Ю. Блудов, Ю.П. Крупник, Ю.М. Лотман, В.О. Моляко) та його вікових особливостей (Ю.Л. Львова, Н.Н. Молдавська, Л.Ф. Обухова, С.І. Орлова, Н.Л. Побєдіна, І.О. Синиця).

Констатується, що осмислення проблеми розуміння відбувається по-різному у відмінних дослідження: як складова комунікативного акту (Г.В. Гріненко, Л.П. Міщиха), як спосіб і умова буття як такого (М.М. Бахтін, В.О. Горяніна), як стан свідомості і результат пізнавальної діяльності (А.А. Брудний, Л.Л. Гурова), як процес, спрямований на з’ясування сутності явища, як аналітико-синтетичний процес, як продукт інтерпретації (А.М. Подшибякін), як процес розв’язання задач (А.Б. Коваленко, Г.С. Костюк, Л.А. Мойсеєнко, О.К. Тихомиров), як процес смислоутворення (Д.О. Леонтьєв), як творчий потоковий процес (В.О. Моляко). Така різноманітність може бути пояснена як певною ізольованістю відповідних галузей, так і значною складністю цього об’єкта дослідження. При цьому розбіжності у вирішенні (теоретичному й змістовному) вказаної проблеми торкаються ледь не усіх аспектів, щоправда за виключенням визнання її актуальності і необхідності у подальшому пошуку її ефективних рішень. Як міждисциплінарна ця проблема потребує і відповідного підходу до її аналізу, вибору тієї чи іншої дослідницької домінанти.

Здійснений у розділі під даним кутом зору аналіз і узагальнення відповідних джерел дозволив виокремити у найзагальнішій формі три найпоширеніших підходи, які припустимо позначити як об’єктні, суб’єкт-об’єктні і суб’єктні.

У руслі першого пріоритет надається головним чином семантичному аналізу об’єкта (письмовий текст, ситуації). Розуміння в такому разі корелюється із об’єктом як носієм мовного знаку і розглядається як мисленнєва процедура із певними когнітивними складовими, а отже, як розуміння–умовивід.

Об’єктом другого (суб’єкт-об’єктного) підходу також виступають різноманітні тексти (в тому разі і художні), проте, на відміну від першого, продуктом розуміння постають смислові зв’язки (концептуалізація, смислові домінанти чи моделі, оперування денотатами), процес породження індивідуального сенсу.

Процес розуміння розглядається як процес і продукт утворення у свідомості реципієнта перетворювальної форми інформаційної (значеннєвої) моделі тексту у найширшому його розумінні.

Відповідно до третього підходу розуміння подається як екзистенційний феномен, як ставлення суб’єкта до іншого і до самого себе (саморозуміння), отже, як результат оцінки суб’єктом продукту розуміння.

У підсумку розділу відзначається, що, якщо у теоретичному аспекті питання про особливості сприймання, розуміння й інтерпретації найрізноманітніших продуктів мистецької діяльності є відносно повно вивченим, то в експериментальному плані процедура операціоналізації поняттєвого поля таких новостворюваних галузей психології, як „поетична антропологія” (В.П. Зінченко) і „поетична психологія” (В.О. Моляко) перебуває у зародковому стані.

Поміж тим, є всі підстави припустити, що використання досвіду застосування відомих прийомів діагностики й розвитку творчого потенціалу особистості загалом, за допомогою творчого тренінгу зокрема, може стати продуктивним кроком на шляху до прикладного навантаження згаданих галузей, відтак і до усунення психологічною наукою питань, що залишаються насьогодні у полоні абстрактних розмірковувань і нестримних спекуляцій.

Беручи до уваги наведене вище, в основу даного дослідження покладений категоріальний апарат теорії творчості, оскільки останній охоплює низку понять, що містять у своїй єдності, зокрема, настанов, особистісних диспозицій і т. і., необхідний пояснювальний потенціал і прикладні можливості.

Спроба емпіричної верифікації наведеного припущення і складає зміст наступних розділів даного дисертаційного дослідження.

У другому розділі – “Організація та засоби емпіричного дослідження” – подається загальна процедура організації дослідження, обґрунтовується комплекс застосовуваних методів і прийомів, наводяться результати аналізу масиву даних, отриманих на етапі констатувального експерименту.

Емпіричне дослідження здійснювалося на базі Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини. Вибірку досліджуваних склали студенти вказаного університету. Загальна кількість досліджуваних становила 147 осіб. Серед них 30 студентів музичного відділення, 65 – гуманітарних і 52 – технічних спеціалізацій. Із них 85 осіб складали контрольну групу і 62 особи – експериментальну.

Дослідження здійснювалося впродовж 2002–2006 рр.

Методичний апарат констатувального етапу дослідження добирався з огляду сформульованого у теоретичній частині уявлення про розуміння як цілісне утворення, що постає внаслідок досвіду взаємодії особистості зі світом мистецтва, відповідної до нього настанови, а також рівня сформованості когнітивних і емоційних структур пристрасного відображення і моделювання художньої картини світу.

Релевантними, з огляду поданого вище уявлення, були визнані наступні діагностичні засоби.

Модифікований нами опитувальник В.С. Аванесова. Зміст модифікації полягав у переформулюванні запитань, метою яких було визначення місця пісенного жанру в ієрархії інших видів мистецтва, а також конкретного змісту настанов особистості щодо того чи іншого окремо узятого жанру пісенного твору. Додатковим до згаданого інструментом визначення настанови особистості до пісні як особливого жанру мистецтва слугував асоціативний експеримент.

Оскільки питання щодо наукового статусу методу психосемантики і валідності даних, що отримуються за його допомогою, залишається дискусійним, так само, як і питання про статус і валідність якісних методів у психології загалом, ми визнали за необхідне звернутися до розроблення варіанту опитувальника, який дозволяє отримувати кількісні характеристики особливостей розуміння досліджуваними пісенного твору з одного боку, і який слугує водночас критерієм зовнішньої валідності з іншого. В такому разі ми отримуємо можливість поєднання описового (дескриптивного) і каузального (пояснювального) підходів, відтак і сприятливу можливість задоволення принципу об’єктивності.

Особливості розуміння досліджуваними довільно визначеного ними переліку пісенних текстів, яким надавалася перевага, діагностувалися шляхом контент-аналізу змісту обґрунтувань ними того чи того вибору. Отримані результати аналізу індивідуальних протоколів були покладені нами в основу розроблення і перевірки на відповідність наявним психометричним вимогам самооцінкової шкали, яка дозволяла класифікувати специфіку і розуміння заданих експериментатором пісенних текстів різної жанрової належності (загалом 22 пісенних тексти).

Актуальний рівень сформованості особистісних складників, якими, як припускалося, забезпечується успішність декодування особистістю сенсової зверненості пісенного тексту, фіксувався за допомогою опитувальника Дж .Роттера рівня суб’єктивного контролю, тесту смисложиттєвих орієнтацій (Д.О.Леонтьєва), опитувальника емпатії (О.П. Саннікова), опитувальника потреби у самореалізації, а також тесту-опитувальника творчого потенціалу (О.І. Тушканової). З метою попередження деформації сприймання пісенного твору особами із підвищеною тривожністю (Т.С. Князєва) в якості допоміжної використовувалася шкала ситуативної (реактивної) тривожності (Ч.Д. Спілбергера, Ю. Ханіна).

У підсумку якісно-кількісного (факторного, кластерного, дискримінаційного) оброблення всього масиву даних було виокремлено п’ять форм настанов особистості до змісту пісенного твору, зокрема, інтерпретаційної, формально-логічної (прагматичної), чуттєвої (гедоністичної), резонансної і консервативної, корелятами яких відповідали п’ять типів розуміння пісенного тексту – конструктивний (творчий), розсудково-емпіричний, емоційно-образний, ідентифікаційний і ригідний.

Подальша процедура факторизації дозволила встановити факт усталеної констеляції особистісних змінних, властивих встановленим типам.

Відповідно до психологічного змісту отриманої для досліджуваних із конструктивним типом розуміння констеляції факторних навантажень конструктивний тип постає детермінаційним фактором, який структурує як первинну настанову, так і низку змінних наступної ієрархії: творчий потенціал, потреба у саморозвитку, локус контролю Я, інтернальність в галузі досягнень, емоційна емпатія, мета у житті. Сенсовий зміст зазначених показників досліджуваних цього типу дозволяє схарактеризувати останніх як таких, що виявляють належний рівень здатності до позатекстового схоплення вихідної ідеї пісенного тексту, що супроводжується виразною схильністю до рефлексії власних досягнень, доволі високим самоконтролем і проявом творчої активності, потребою у самореалізації і емпатійності.

Взаємозв’язок зазначених складових підтверджується і відповідними величинами корелятивних взаємозв’язків, зокрема між фактороутворювальним показником (тип розуміння) і потребою у самореалізації (0,64), локус контролю Я (0,61), інтернальністю в галузі досягнень (0,58), творчим потенціалом (0,77) і загальним показником емпатії (0,68).

Отже, психологічною характеристикою цього типу постає наявність виразних творчих можливостей і загальної емпатії, а також потреби у саморозвитку за наявністю доволі високого рівня сформованості суб’єктивного контролю над власними досягненнями і власним Я як особистісності, що здатна скеровувати власну діяльність згідно із усвідомлюваною метою і сенсом життя.

Змістовий інваріант в структурі показників досліджуваних із розсудково-емпіричним типом розуміння склали два показника інтернальності (загальна і в галузі виробничих відносин), два показника емпатії (когнітивної і загальної), потреба у самореалізації і два показника смисложиттєвих орієнтацій (локус контролю життя, процес життя).

Кореляційний аналіз вказаних показників виявив доволі слабкий (проте значущий) зв’язок між даним типом і потребою у саморозвитку (0,37) і доволі високі кореляції із когнітивною емпатією (0,67), локусом контролю життя (0,64) і його процесом (0,66).

За психологічним змістом отриманих зв’язків досліджуваних цього типу доречно схарактеризувати як таких, яким властивий повний рівень сформованості потреби у саморозвитку, спрямованість на з’ясування природи того чи того явища, на пошук раціональних аргументів їх пояснення, задоволеність емоційною насиченістю життя, осмислення пісенного тексту відбувається в контексті поточного соціокультурного моменту.

Центр семантичного простору показників досліджуваних із емоційно-образним типом розуміння утворює спрямованість на емоційно-образну насиченість пісенного тексту, яка виконує роль фільтру, зокрема, за критерієм відповідності-невідповідності пісенного тексту його призначеності і змістовності.

Належність до цього типу корелює із показником емоційної емпатії (0,72), на мінімальному рівні (0,28) із творчим потенціалом (0,31), схильністю до самореалізації і прагненням надати поточному перебігу життєвих ситуацій позитивної емоційної забарвленості.

Досліджуваним із ідентифікаційним типом розуміння властива доволі розвинена здатність до контролю власних дій у процесі міжособистісного спілкування, викликати до себе прихильне ставлення з боку інших, про що свідчить найвищий з-поміж всіх наведених вище показник кореляції (0,84), висока здатність до співпереживання (0,76), задоволеністю наявним станом досягнень (0,64), водночас і негативний зв’язок із станом власної творчої активності (-0,32).

Чинником роздумів над змістом пісенних текстів слугує суб’єктивна оцінка останніх виключно з огляду їх узгодження із змістом самопрезентації Я і функцією мистецтва загалом (зокрема як джерела відображення найглибших сфер душевної організації людини). Змістовою спрямованістю носіїв цього типу є пошук об’єкта ідентифікації, який досягається, на їхню думку, природним чином, а будь-яке докладання для цього спеціального зусилля (творчої активності) може перетворити процес такого пошуку у вирішенні задачі задоволення певним очікуванням соціуму щодо бажаного об’єкту ідентифікації.

Прагнення до буквального відтворення семантики пісенного тексту на фоні негативного зв’язку із проявами емпатії ( - 0,49) і позитивного в галузі невдач (0,44) і задоволеністю поточною ситуацією життя (0,38) за відсутності взаємозв’язку із потребою у самореалізації та рівнем вияву творчого потенціалу притаманне представникам ригідного типу.

Констатовано, що за кількісним складом носії полярних типів складають 9,5% і 5,8% від загальної вибірки, в той час як найвищий відсоток припадає на емоційно-образний (38,8%) і розсудково-емпіричний типи (30,6%). Встановлено, що даний розподіл має місце і в групах досліджуваних різної фахової належності (гуманітарії, техніки, музиканти), що дало нам підстави інтерпретувати цей факт як такий, якому можна надати статус інваріанти.

З метою доведення висунутого припущення щодо продуктивності психологічної технології стратегіальної концепції творчості як засобу оптимізації процесу розуміння була утворена методом навпіл група досліджуваних (62 особи), яка надалі йменувалася експериментальною, тобто тією, що взяла участь у розробленій нами навчально-тренінговій програмі.

У третьому розділі – “Психологічні засоби оптимізації процесу розуміння пісенного тексту” – подається загальна процедура організації та послідовність застосування програми психотехнічних вправ, обґрунтовується закладений у її зміст комплекс методичних прийомів, аналізуються результати, отримані на етапі формування, здійснюється порівняльний аналіз ефективності розробленої програми, накреслюються перспективи впровадження отриманих результатів.

Зміст програми складався із 22 занять тривалістю 1,5 – 2 години кожне.

Кількість учасників експериментальної вибірки в одній групі не перевищувала 15 осіб.

Загальна мета програми полягала у формуванні тієї необхідної і достатньої взаємопов’язаної єдності складових особистості, якими забезпечується успішність розуміння пісенного тексту (потреба у самореалізації, локус контролю, творча активність, емпатійність), а також в оволодінні адекватною для цього психологічною технологією, розробленою на базі стратегіальної концепції творчості.

Розроблена з цією метою навчально-тренінгова програма складалася з 3-х етапів: інформаційного (спрямованого на формування у досліджуваного базового рівня освіченості в галузі жанрової належності і особливостей пісенного твору), операційного (практичне опанування відповідними техніками і стратегіями аналізу пісенного тексту та його контекстуальності) та інтерпретаційного (обговорення результативності програми з огляду змісту породжених фактом участі у тренінгу психологічних новоутворень).

Експериментальна вибірка складалася із 62 осіб: із них гуманітарного профілю 26, технічного 21 і музичного 15 осіб. Якісно-кількісна оцінка ефективності впровадження експериментальної програми здійснювалась шляхом порівняльного аналізу із даними досліджуваних контрольної групи за допомогою методичних прийомів, що використовувалися на етапі констатації.

Проведений на завершальному етапі експерименту як кількісний інтер-і інтрагруповий аналіз відмінностей (за критерієм t Стьюдента), так і за психологічним змістом отриманих для кожної групи окремо результатів виявив значні позитивні зміни більшості діагностованих параметрів у досліджуваних експериментальної групи, водночас і відсутність аналогічних зрушень у той самий термін у представників контрольної вибірки.