ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ РОДИННОЇ ДЕПРИВАЦІЇ

Краткое содержание

         У вступі обгрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотези і завдання дослідження, викладено теоретико-методологічні положення, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність роботи, наведено дані про апробацію результатів.

     У першому розділі  „Теоретичні аспекти дослідження проблеми соціалізації  особистості підлітка в умовах родинної депривації”  проаналізовано головні підходи до  проблеми соціалізації особистості у психолого-педагогічній літературі. Викладено погляди вітчизняних і зарубіжних філософів, соціологів, психологів щодо психологічного змісту понять „соціалізація”та „депривація”, узагальнено результати досліджень особистісного розвитку підлітків в умовах родинної депривації, виокремлено основні змістовно-динамічні характеристики соціалізації.

В контексті існуючої проблематики зроблено грунтовний аналіз основних положень психоаналізу (З.Фройд), аналітичної психології (К.Юнг), концепції особистісного розвитку (Е.Фромм), біхевіористських теорій особистості (Дж.Вотсон, Б.Скінер), концепції стадійності (Ж.Піаже), концепції психосоціального розвитку особистості (Е.Еріксона), гуманістичної психології (К.Роджерс), теорії соціального научіння (А.Бандура), концепції „людинознавства” (Б.Ананєв), культурно-історичної теорії (Л.Виготський), філософсько-психологічної концепції (С.Рубінштейн), конструктивістського підхіду  (Г.Анреєва ).  

Головною тенденцією в розвитку наукових уявлень про сутність соціалізації є об’єднання ідей: соціалізація - це процес входження індивіда в суспільство, активне засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві; процес соціалізації має дві форми: соціальну адаптацію та інтеріоризацію; основними інститутами соціалізації є система освіти й виховання; процес соціалізації особистості включає як соціально-контрольовані цілеспрямовані процеси, які впливають на особистість, так і стихійні, спонтанні впливи; процес соціалізації розгортається у трьох сферах, які тісно взаємопов’язані: діяльність, спілкування та самосвідомість – процес соціалізації невіддільний від розвитку самосвідомості; формування певних структур індивідуальної самосвідомості пов’язане з процесом самовизначення і становлення соціальної ідентичності особистості, „Я-концепції”, осмислення свого соціального статусу, засвоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, обгрунтування власного морального вибору; в процесі соціалізації формуються особистісні передумови для розв’язання завдань наступного етапу розвитку.

        Соціалізація носить діяльнісний характер і тому головний критерій її успішності – вільне й ефективне функціонування особистості в суспільстві, а її система ціннісних орієнтацій – показник міри соціалізації. Ціннісні орієнтації є системоутворювальним фактором соціальної позиції особистості. Сфера особистісних цінностей визначає основні смисложиттєві орієнтації та налаштування – як усвідомлювані, так і неусвідомлювані індивідом.

Теоретичний аналіз досліджень вікових етапів соціалізації вказує на її особливу важливість для дітей підліткового віку, оскільки під час цього періоду активізується процес засвоєння норм і цінностей, накладаючись на психологічну кризу. Особистісний розвиток підлітка супроводжується загостренням суперечностей між дорослими потребами, бажаннями підлітка, з одного боку, та можливостями їх задоволення, з іншого. Родинна депривація є психотравмувальним чинником, який істотно поглиблює цю кризу. Кризові стани призводять до зростання рівня особистісної тривоги та емоційної вразливості.

            Хоча ровесники і відіграють важливу роль у процесі соціалізації підлітків, родина залишається основним, первинним і найстабільнішим чинником формування їх особистості. Істотною складовою соціалізації є засвоєння особистістю певних соціальних ролей, ефективність якого залежить від особливостей взаємодії дорослого і дитини, в результаті чого вона ідентифікує себе з ним як з носієм тієї чи іншої ролі. Дефіцит патернів „дорослості” в зоні інтимно-особистісного спілкування підлітка деформує механізм ідентифікації, що стає причиною непідготовленості індивіда до виконання ряду соціальних ролей.

          Результати психолого-педагогічних досліджень свідчать про формувальний вплив родини на розвиток особистості дитини, її самосвідомості: самопізнання, ставлення до себе й саморегуляції. Родина забезпечує задоволення основних вітальних потреб дитини. Дослідження таких базових потреб як захист,  свобода, успіх і ефективність (А.Адлер, К.Хорні, Е.Еріксон, Е.Фромм, Е.Берн)– доведено, що норма і патологія функціонування індивіда залежать  від того, чи зумів він реалізувати ці потреби, чи вони були заблоковані в процесі його соціалізації. Особливо  важливою  є потреба визнання і позитивного   образу „Я”, задоволення якої вирішальним чином впливає на соціалізацію особистості,  її адаптацію до соціального оточення. Родинна депривація унеможливлює належне задоволення цих потреб, що відчутно негативно позначається на формуванні особистості та її соціалізації.

Більшість науковців (І.Бех, Д.Боулбі, У.Голдфарб, І.Дубровіна, Т.Землянухіна, Й.Лангмейер, З.Матейчек, М.Лісіна, Е.Смирнова, Н.Толстих, Н.Щелованов) розглядають депривацію як  психічний стан, який виникає у результаті таких життєвих ситуацій, в яких протягом тривалого часу унеможливлюється  задоволення  основних життєвих і психічних потреб суб’єкта  достатньою мірою.

Родинна депривація розглядається як тривале часткове або повне позбавлення дитини соціалізуючого потенціалу родинного виховання, незадоволення потреби в родинно-емоційній залежності. Родинна депривація характеризується відсутністю чи ускладненням ідентифікаційних структур дитини з дорослим, як носієм певних соціальних ролей, емоційним відкиданням, фрустрацією базових потреб дитини у приєднанні, афіляції, безпеці, прийнятті, любові, довірі до світу, відірваністю від соціалізуючого потенціалу родинного виховання. Умови родинної депривації, віддзеркалюючись у свідомості підлітків, впливають на формування їх ціннісних орієнтацій та світоглядних позицій, визначають специфіку (швидше як негативний фон) формування соціальних смислових орієнтацій, особистих цінностей.

          Дослідження ( І.Бех, Я.Гошовський, І.Дубровіна, Т.Землянухіна, Н.Карасьова, М.Лісіна,  Л.Осьмак, А.Прихожан, Т.Юферева) вказують на те, що у вихованців інтернатних закладів оцінковий компонент самосвідомості залишається нерозвинутим. Самооцінка вихованців здебільшого неадекватна, спостерігається своєрідне „викривлення” самосвідомості: межі „Я” нечіткі, а нерозвинена саморефлексія перешкоджає  усвідомленню їх унікальності. Внаслідок родинної депривації у підлітків формується відчуття знехтування, самотності, амбівалентності.

Високий рівень тривожності депривованих підлітків зумовлює емоційно-вольову неврівноваженість, що вказує на низький рівень їх особистісної пристосованості до змін у соціальному середовищі, блокує повноцінний розвиток і становлення емоційних та регулятивних компонентів їхньої психоструктури. Під впливом родинної депривації активізуються механізми психічного захисту підлітка.

         Доведено, що змістовно-динамічні характеристики соціалізації підлітків в умовах родинної депривації  мають ряд особливостей, а тому  специфіка взаємозв’язку між ними зумовлює  психологічну динаміку процесу соціалізації. „Я”-концепція депривованого підлітка, мобілізує захисні механізми в його конфлікті з реальністю, тим самим особистість наближається до передпатологічного функціонування захисних механізмів, залежно від того, як підліток сприймає родинну депривацію загалом. У кінцевому результаті надмірне функціонування механізмів психологічного захисту  призводить до соціальної дезадаптованості, ускладнень процесу соціалізації особистості в цілому.    

Зважаючи на те, що підлітковий вік є сензитивним періодом для переосмислення уявлень про себе, свій внутрішній світ, становлення психосоціальної ідентичності в динамічній структурі інтенсивного розвитку самосвідомості, в роботі особливий наголос робиться на цьому важливому особистісному ресурсі, від якого залежатиме ефективність процесу соціалізації.

Для створення оптимальних умов соціалізації підлітків, які перебувають в умовах родинної депривації необхідне детальне емпіричне дослідження змістовно-динамічних характеристик соціалізації цих підлітків.

У другому розділі – „ Експериментально-діагностичне вивчення змістовно-динамічних характеристик соціалізації підлітків-вихованців дитячих будинків та підлітків з родин” обгрунтовано систему методологічних засад і методів констатувального етапу дослідження, проаналізовано її зміст, висвітлено результати емпіричного вивчення змістовно-динамічних характеристик соціалізації підлітків.                                                                                               

Відповідно до завдань дослідження  було підібрано дві групи підлітків; одну з яких склали підлітки, які виховуються в дитячих будинках, а іншу – підлітки, які виховуються в родинах. У дослідженні взяли участь 58 підлітків-вихованців дитячих будинків міст Дрогобич та Борислав і 60 учнів СШ № 5 м.Дрогобича ( друга група досліджуваних ).

З метою виконання основних завдань роботи, перевірки гіпотез та розкриття концептуальних положень, упродовж 2002-2003 років було проведено емпіричне дослідження особливостей змістово-динамічних характеристик соціалізації підлітків, позбавлених батьківського піклування та підлітків з родин.

Застосований пакет психодіагностичних методів був укладений за принципами  взаємодоповнення і ретестовості, що дозволило досягти було цілісності та максимальної можливу ефективності у використанні вимірювальних засобів і сприяло якомога глибшому проникненню у психологічні тонкощі  досліджуваних явищ.

При розробці програми емпіричного дослідження, було враховано її багатоплановість і складність. Вищий рівень смислової організації (соціальні смислові орієнтації) досліджувались за допомогою методики „Ціннісні орієнтації” М.Рокича. Структура самооцінки, особливості „Я”-концепції підлітків вивчались за допомогою тесту-опитувальника „Самоставлення” В.Століна, рівень тривожності – за допомогою тесту Дж.Тейлора. Рівень суб’єктивного відчуття самотності – за допомогою методики Д.Рассела, М.Фергюсона. Оцінка розвитку самоефективності здійснювалась за допомогою опитувальника РСК. Для вивчення психологічних механізмів захисту використовувався тест-опитувальник „LSI”. Рівень соціальної адаптованості підлітків досліджувався за допомогою опитувальника „Соціальна адаптація” (СА), методики „Адаптивність” (МЛО-АМ) А.Маклакова, С.Чермяніна, шкали „моральної нормативності”.

Одержані результати свідчать, насамперед, про наявність  відмінностей у структурі їх соціалізації обох груп досліджуваних. Так, ієрархія суб’єктивної значущості цінностей підлітків-вихованців дитячого будинку характеризуються домінуванням таких цінностей, як „здоров’я”, „вихованість”, „любов”, „чуйність, турботливість”, а у смисловій сфері підлітків, що виховуються у родині, домінують такі цінності, як „повага навколишніх”, „освіченість, висока загальна культура”, „впевненість у собі”, „продуктивне життя”, „сміливість у відстоюванні своєї думки”, „самоконтроль”, „широта поглядів, вміння зрозуміти чужу точку зору”, „чесність, правдивість”. Такі відмінності свідчать про деформацію ціннісно-смислових показників самовизначення підлітків, позбавлених позитивного впливу родини і вказують на їхню більшу залежність від ситуативних впливів, орієнтацію на зовнішній контроль.

З метою класифікації змістових характеристик ціннісних орієнтацій підлітків-вихованців дитячих будинків проведено факторний аналіз, завдяки якому вдалося виявити основні тенденції та особливості цих утворень, окреслити специфіку процесу їх соціалізації. Процедура факторизації також сприяла визначенню структури взаємозв’язків цінностей у свідомості досліджуваних.  Таких факторів (Ф) виявлено сім їх внесок у загальну дисперсію складає  50 % :

Ф1 (12,93 %) – акуратність (0,78), вихованість (0,68), самоконтроль, стриманість, самодисциплінованість (-0,64)

Ф2 (7,83 %) – активне діяльне життя (-0,69), цікава робота (-0,47) , наявність хороших і вірних друзів (0,51);

Ф3 (6,69 %) – щастя інших (-0,64), чесність, правдивість (-0,61), красота природи і мистецтва (0,75);

Ф4 (6,3 %) – терпимість (0,71) , освіченість, висока загальна культура (-0,70); тверда воля,  вміння зрозуміти чужу точку зору (-0,51)

Ф5 (5,9 %) – повага навколишніх, визнання (-0,76), любов (0,64), сміливість у відстоюванні своєї думки (-0,46);

Ф6 (5,29 %) –  матеріально забезпечене життя (-0,75), творчість (0,67), раціоналізм, вміння приймати обдумані рішення, логічно мислити (-0,47);

Ф7 (5 %) – здоров’я (-0,75); життєва мудрість (-0,60); незалежність, вміння діяти самостійно (0,50).

Кожен з цих факторів представлений комплексом відповідних цінностей. Аналіз отриманих груп  цінностей  дозволив встановити психологічний зміст виявлених факторів. Підліткам-вихованцям дитячих будинків бракує розвитку чітких життєвих орієнтирів, здатності планувати своє майбутнє, їм притаманні соціальна інфатильність, конформізм, перенесення відповідальності за своє життя на суспільство, домінування патерналістської позиції над власною активністю щодо самореалізації.