ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ЕКОЛОГОВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи, сформульовано гіпотезу, висвітлено наукову новизну, практичне значення, наведено дані про апробацію та впровадження здобутих результатів; перелічено методи дослідження й указано експериментальну базу.

У першому розділі «Проблема ставлення у сучасній теорії психології особистості» зроблено теоретичний аналіз дослідження феноменології ставлення, його психологічної природи, механізмів з позиції різних психологічних шкіл; визначено концептуальні основи пізнання сутності ставлення, його структурно-компонентний склад.

Результати теоретичного аналізу свідчать, що ставлення є предметом дослідження різних галузей знань – філософії (В.П.Андрущенко, І.А.Зязюн та ін.), психології (В.М.М’ясищев, В.А.Ясвін та ін.), культурології (Л.М. Масол, Г.П.Шевченко та ін.), педагогіки (О.А.Дубасенюк, Г.І.Щукіна та ін.), права (Н.В.Артикуца, І.О.Дубровська та ін.).

Вивчення різних джерел засвідчує, що поняття «ставлення» є близьким, однак не тотожнім поняттю «відношення»: якщо в категорії ставлення домінує саме значуща для суб’єкта спрямованість на об’єкт, то відношення лише вказує на неї. Встановлено, що найвиразніше проблему ставлення представлено у психологічній науці на рубежі XІX-XX століть. Склались різні підходи, в межах яких зазначена категорія піддається всебічному аналізу в контексті певних концепцій, зокрема теорій особистості (У.Джеймса, З.Фрейда, К.Хорні та ін.), розглядається як явище, що тотожне поведінці у гуманістичній концепції (К.Роджерс, А.Маслоу, В.Франкл та ін.).

Дослідники розглядають ставлення як багатоаспектне явище в структурі особистості. Психологічний зміст феномена «ставлення» висвітлюється здебільшого в трьох площинах: як механізм власної діяльності людини (О.Ф.Лазурський, В.М.М’ясищев та ін.); як складне психічне утворення, що акумулює результати пізнання людиною об’єкта діяльності, емоційні й поведінкові відгуки на цей об’єкт, особливий ступінь і форма самовизначення й самопізнання (Б.С.Братусь, Б.Ф.Ломов та ін.); як певний феномен мотиваційно- оцінного рівня (І.А.Бех, С.Л.Рубінштейн та ін.). Зміст поняття «ставлення» використовується як базова категорія в теорії В.М.М’ясищева, котрим доведено, що важливим компонентом у характеристиці структури особистості є динаміка її ставлень до дійсності. Поглиблюючи наукові уявлення про ставлення, В.М.М’ясищев вводить такі категорії, як «субординація ставлень», «принциповість ставлень», «профіль ставлень», «емоційність, стереотипність, глибина, багатство, міцність, стійкість ставлень».