ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано  мету та завдання, визначено об’єкт, предмет, методи дослідження, викладено наукову новизну та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження у практику.

У першому розділі – «Теоретико-психологічні основи дослідження соціальної компетентності дошкільників» – здійснено аналіз проблеми соціальної компетентності у психолого-педагогічній і філософсько-соціологічній літературі, визначено поняття «соціальна компетентність», розглянуто особливості розвитку соціальної компетентності у старшому дошкільному віці залежно від програм дошкільної освіти.

Поняття «соціальна компетентність» (за С. Архиповою, М. Докторович,  О. Кононко) стосовно різних галузей життя та науки розглядається як цілісна динамічна структура, складне, багатокомпонентне, багаторівневе, поліфункціональне утворення, яке має значну кількість дефініцій описового характеру, що різняться за обсягом, складом та структурою. Зазвичай психологи та педагоги трактують це поняття в процесуальному аспекті: соціальна компетентність характеризується через діяльність і має діалектичний характер, складається з компонентів досвіду й забезпечує готовність до діяльності (В. Анненко, С. Архипова, Т. Афанасьєва,                        А. Баркан).

Аналізуючи (за М. Гончаровою-Горянською, О. Кононко, В. Кузьменко, Р. Пацлафом, Т. Поніманською) особливості розвитку дитини старшого дошкільного віку, притаманні їй види діяльності, а також засновуючись на компетентнісному підході, зазначимо: в дошкільному віці пріоритетними є сфери соціальної компетентності стосовно власного «Я». Поняття соціальної компетентності у вітчизняній психологічній науці вперше було вжито                  О. Вєтошкіним і З. Гончаровим. Воно було також використане                               М. Докторович, А. Кукліним  як «розуміння цільового призначення соціальних інститутів, норми стосунків й уміння особисто здійснювати соціальні технології». Ми розглядаємо соціальну компетентність як адаптаційне явище, в якому функціонування адаптаційного механізму забезпечує соціально-психологічна підготовленість особистості.

У розвитку соціальної компетентності важливу роль відіграє програма розвитку й навчання дитини у дошкільному навчальному закладі. Серед найбільш популярних програм дошкільної освіти вирізняють: альтернативну програму розвитку дитини за Вальдорфською педагогікою, програму «Дитина», альтернативну програму розвитку дитини за педагогікою Монтессорі, які передбачають наявність різних психолого-педагогічних підходів до розвитку соціальної компетентності. Аналізуючи альтернативну програму розвитку дитини за Вальдорфською педагогікою, яка спрямована на реалізацію діяльнісного підходу до виховання й навчання (що випливає з природної здатності дитини до наслідування), можна зробити висновок про те, що виховання тут базується на високодуховних традиціях християнства; на розумінні специфіки виховання (при цьому важливими аспектами є знання природних закономірностей розвитку людини, знання про приклад і наслідування як основний шлях розвитку). У альтернативній програмі розвитку дитини за Вальдорфською педагогікою важлива роль надається гаслу: «Повторення – мати навчання». Методика вимагає від дітей старшого дошкільного віку і від педагогів уміння вільно і зацікавлено обговорювати різні питання, що впливає на розвиток таких умінь: стежити за перебігом загальної розмови і справи; допомагати одне одному, приймати допомогу.  Тобто особливість розвитку соціальної компетентності полягає в тому, що молодші діти вчаться у старших, а старші поважають молодших і допомагають їм у взаємодії з соціумом.

Згідно з програмою «Дитина» (за М. Гончаровою-Горянською,                        Т. Поніманською), розвиток соціальної компетентності відбувається у процесі навчання та творчих пошуків самої дитини. Підходи, запропоновані програмою, стимулюють інтерес до занять, розвивають пізнавальні, естетичні й етичні особливості сприймання, гнучкість і нешаблонність мислення, уміння і здібності. У програмі «Дитина» розвиток уваги, повага, турбота, любов до дитини є тим ґрунтом, на якому зростає уміння та віра в свої сили, інтерес до навколишнього життя, здатність дивуватися, захоплюватися, досліджувати, фантазувати, вигадувати, запитувати, шукати. О. Кононко,                В. Кузьменко визначають, що програма «Дитина» спрямована на розвиток соціальної компетентності через розвиток самоповаги і поваги у ставленні до інших, що виникає внаслідок позитивної оцінки дорослими комунікативної компетентності дитини.

 Виховання, яке здійснюється за альтернативною програмою розвитку дитини за педагогікою Монтессорі, сприяє розвитку духовно здорової особистості. Через емоції і почуття відкривається можливість успішної взаємодії дитини із суспільством. Ця програма сприяє розвитку емоційно-ціннісних проявів ставлення до інших через особливе спілкування з дитиною, що ґрунтується на відмові від таких слів, як «не роби», «не заважай», «не можна» і «неправильно». Соціальна ситуація охоплює предмети, людей, правила взаємодії людей між собою і з предметами, тобто вона становить зовнішній план, «оболонку» розвитку пізнавальної активності суб’єкта. За альтернативною програмою розвитку дитини за педагогікою Монтессорі, соціальний розвиток неможливий без допомоги дорослого, оскільки від активності останнього в організації пізнавальної діяльності залежить і розвиток активності старшого дошкільника. 

Отже, соціальна компетентність у старшому дошкільному віці розглядається нами як відповідна інтеграція знань, умінь і ставлень, які планомірно, цілеспрямовано та систематично розвиваються під час виховання та навчання і забезпечують оптимальну адаптацію до школи.

Зміст компонентів (аспектів) соціальної компетентності охоплює:

1.    знання як результат духовної та практичної діяльності людей, виражений у системі фактів, уявлень, правил, законів і теорій;

2.   уміння належно виконувати певні дії (розвивається за допомогою вправ) та створення можливостей виконання цих дій  не тільки у звичних, а й у змінних умовах;

3.   ставлення, тобто стійке емоційне налаштування старшого дошкільника, яке проявляється в діянні та відображає значення явищ, що пов’язані з потребами та мотивами.