РЕАЛІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА НА ЗВЕРНЕННЯ ЗА ЗАХИСТОМ СВОЇХ ПРАВ І СВОБОД ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний розвиток українського суспільства в сфері захисту прав людини з прийняттям Основного Закону держави отримав новий імпульс. Адже після 1996 року, з упровадженням в національну правову систему норм найвищої юридичної сили, перед кожною особою було відкрито нові можливості щодо реалізації конституційного права на звернення за захистом власних прав і свобод, порушених посадовими чи службо­вими особами державних органів, органів місцевого само­врядування. Забезпечення прав і свобод людини, згідно зі ст.3 Конституції України, стало для держави головним обов’язком.

Розвиток суспільства вимагає від держави запровадження принци­пово нових, більш дієвих гарантій забезпечення прав і свобод кожної людини незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Такий підхід, що ґрунтується на реальному підвищенні ефективності діяльності нашої держави в галузі захисту прав людини та схвалення цієї діяльності українським суспільством, без сумніву, дав можливість у випадку пору­шення прав і свобод людини та громадянина запровадити принципово нову форму захисту - право на звернення людини, згідно зі ст.55 Конс­титуції України, до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Самі випадки порушення прав людини є не лише особистою трагедією індивіда, а ще й загрозою для нормального функціонування самого суспільства, оскільки порушується встановлений правопорядок, не належним чином реалізується політика держави щодо визнання пріоритету найвищої цінності людини в нашому суспільстві.

В Україні, згідно з Конституцією, цінність людини, її права і свободи є головним пріоритетом в діяльності держави. Визначаючи нову політику щодо захисту прав особи, слід підкреслити, що у більшості випадків норми міжнародного права, які закріплюють права людини, стали частиною національного законодавства України (ч.1 ст.9 Конституції України). Серед цих норм особлива увага звертається на способи захисту порушених прав як у судовому, так і в несудовому порядку. До того ж національне зако­нодавство України розширило конституційно-правові форми звернення людини та громадянина за захистом власних прав і свобод (ст.55 Конституції України), внаслідок чого особа дістала реальну можливість захистити свої права і свободи не лише на національному, а й на міжнародному рівні. За даними Міністерства юстиції України станом на 10 липня 2001 року кількість звернень до Європейського Суду з прав людини про порушення Українською державою своїх конвенційних зобов’язань становила 1725, з них 786 було зареєстровано, 36 направлено до Уряду для підготовки зауважень, 6 визнано прийнятними до розгляду, 1061 – неприйнятними.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена ще й тим, що, незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених різним аспектам захисту прав людини, практично все ще відсутні комплексні дослід­ження, в яких аналізуються проблеми, пов’язані з реалізацією консти­туційного права на звернення громадян щодо їх захисту в Європейсь­кому Суді з прав людини. Дослідження зазначених проблем є складовою роз­витку теорії та практики конституційного права. Все це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, підкреслює її актуальність і новизну.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці українських вчених, а також вчених-правознавців інших країн СНД, присвячені розвитку теорії та практики конституційного права, включаючи сферу дії міжнародного права в галузі захисту прав людини. Зокрема, це праці В.Г.Буткевича, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, О.А. Лукашової, Б.Г. Мано­ва, М.І. Матузова, А.П. Мовчана, С.В. Черниченка. Проблеми імплемен­тації міжнародних стандартів з прав людини висвітлюються в досліджен­нях М.В. Буроменського, Л.Г. Гусейнова, Л.Г. Заблоцької, С.В. Ісаковича, В.А. Карташкіна, А.С. Мацка, Р.А. Мюллерсона та ін. Цю проблематику досліджували й такі відомі вітчизняні науковці в галузі прав людини, як А.З. Георгіца, С.П. Головатий, І.П. Голосніченко, Р.А. Калюжний, В.В.Ко­пєйчиков, В.М. Корецький, С.Л. Лисенков, П.О. Недбайло, А.Ю. Олійник, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, С.В. Шев­чук, Ю.С.Шемшученко, Н.Г. Шукліна та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження повністю відповідає проголошеному Конституцією України курсові на побудову демократичної, соціальної і правової держави, в якій реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, де держава і людина несуть взаємну відпо­відальність згідно з правовим законодавством. До того ж ця праця пов­ністю узгоджується з Концепцією захисту прав людини і громадянина в Україні, що розробляється Міністерством юстиції України. Дисертація виконана згідно з загальним планом науково-дослідної роботи Юридичної академії МВС і входить у сферу досліджень актуальних проблем розвитку сучасного конституційного права по темі: “Реалізація конституційного права людини та громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського Суду з прав людини”. Тематика дисертації також відповідає тематичним планам навчаль­них дисциплін: “Теорія держави та права”, “Конституційне право України”, “Міжнародне право”, “Конституційні права, свободи та обов’яз­ки громадян”, які викла­да­ються в Юридичній академії Міністерства внут­ріш­ніх справ.