РЕФЛЕКСИЯ КАК ФАКТОР РАЗВИТИЯ ХУДОЖЕСТВЕННОГО ТВОРЧЕСТВА УЧЕНИКОВ МУЗЫКАЛЬНЫХ ШКОЛ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження і здійснено оцінку рівня вивчення обраної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічні основи і методи дослідження. Розкрито його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів та структуру роботи.

У першому розділі — „Теоретичні аспекти розвитку художньої творчості” — здійснено аналіз основних теоретичних підходів до висвітлення у психології питань художньої творчості. Розкрито відповідні методологічні засади, прийоми аналізу.

Розглянуто індивідуально-психологічні та соціально-психологічні виміри рефлексії, її зв’язок зі спільною діяльністю, а також роль у розвиткові художньої творчості. В індивідуально-психологічному плані явище рефлексії розкривається, передусім, як усвідомлення суб’єктом детермінант і засобів власної діяльності і, ширше, свого функціонування як особистості. Рефлексія безпосередньо пов’язана із соціальним виявленням суб’єкта. Рефлексивно визначені способи діяльності цілеспрямовано включаються у соціальний контекст, який має посутнє значення, зокрема для розвитку художньої творчості.

Окреслено значення герменевтико-екзистенціальної традиції тлумачення рефлексії. Наголошено на значущості розвитку рефлексії в контексті комунікативних процесів. Показано, що “осмислення мислення” актуалізується спілкуванням і має не відсторонений, а ситуативний характер. Розуміння й оцінювання себе та інших осіб, інтерпретація взаємовідображуваних характеристик “я” та партнерів по взаємодії – усі ці компоненти рефлексії актуалізуються саме комунікативною ситуацією. Особистісна рефлексія здійснюється на базі соціально зумовлених інтеріоризованих цінностей, які знаходять вияв у ідеальних моделях. Ситуація виступає як у ролі актуалізуючого чинника, так і в ролі контексту, який містить оцінкові критерії, інтеріоризація яких уможливлює формування необхідних компонентів рефлексивного процесу.

Аналіз літератури показав, що ряд авторів (Д.А.Кабалевський, С.І.Науменко, Г.М.Тарасов, Б.М.Теплов) наголошує на зв'язку рефлексії та художнього, зокрема музичного, сприймання. Музичне сприймання залежить від минулого життєвого досвіду суб’єкта, від рівня розвитку його слуху, розумової сфери, а також від інтересів і глибинних потреб. Воно містить у собі такі основні, пов’язані з рефлексивним процесом компоненти: емоції, почуття, катарсис, вияв особистісного смислу, проникнення у жанрово-стильові прийоми і засоби музичного розвитку (семантична єдність), інтонаційно-смислове мислення, естетичне переживання тощо. Універсальність та узагальненість цих компонентів дає змогу розглядати їх як базові при визначенні критеріїв адекватності сприймання музичних творів, де основними параметрами є емоційно-почуттєвий план і музична мова. Ознайомлення з історією наукового вивчення музики показало існування різних підходів до дослідження музичного сприймання, наявність різних теоретичних концепцій. Сучасна психологія створює широке теоретичне підґрунтя для вивчення і осмислення феномена музичного сприймання. До такого підґрунтя, зокрема, належать: положення про соціальну природу психіки людини (О.М. Леонтьєв), рефлекторна теорія сприймання (І. Сєченов, І. Павлов), теорія інтеріоризації (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв), теорія психологічного настановлення (Д. Узнадзе), теорія випереджального відображення (П. Анохін, Н. Бернштейн), психологія впізнання (М. Шехтер, В. Степанов), теорія інформації (А. Моль), загальнобіологічний підхід у вивченні музичного сприймання (І. Траханов, І. Догель). У музикознавстві психологічний ракурс цього феномена розглядали, зокрема, Л. Мазель і Г. Орлов.

Творчість, за точним висловленням М.О.Бердяєва, є народження неіснуючого. Але, як наголошується постмодерною культурою, в людини залишається все менше можливостей створити щось справді нове. Бо, з одного боку зростає „бібліотека” культури, а з другого, – дедалі обмежується право на помилку, без якої неможливі експеримент і творчість. Культура все більше починає розуміти творчість у суто психологічному сенсі – суб’єктивного відкриття (В.М.Дружинін, Р.Мей, Л.В.Сохань, В.О.Тихонович, С.Криппнер, Дж.Доллард, О.М.Лук, В.О.Моляко). Коли людина, а дитина і поготів, розв’язує проблемну ситуацію, робить суб’єктивне відкриття (хай навіть відтворюючи вже відомі культурі взірці), для неї персонально – це зростання інтелектуальне й особистісне. Особливо таке трактування творчості властиве музичному мистецтву. Світ музичної класики залишався б мертвим, якби не постійні відтворення й інтерпретації музикантів. Саме в музиці відтворення сягає творчої повноти.

Творчість, як наголошував уже згаданий М.О.Бердяєв, є посутньою людською властивістю. Його погляд у повній мірі поділяв В.О.Роменець. Її неможливо розглянути в усій феноменологічній багатоманітності. Відтак, у дисертаційному дослідженні увага передусім зосереджена на ролі творчості у сприйнятті музики. Як підкреслюють авторитетні діячі науки та культури (Б.О.Асаф’єв, Е.Генекен, С.Лангер, О.Ф.Лосєв), музичний твір постає в його онтологічному сенсі тільки через співтворчість композитора, виконавця і слухача. Істотно збагатила музичну психологію розробка питань музичної діяльності та структури переживання (Г.С. Тарасов, Б.М. Теплов), закономірностей і механізмів сприймання музики (або окремих її виражальних засобів) та елементів музичної форми (Є.А Назайкінський), перцептивної діяльності (Б.Ф. Ломов).

При розкритті в дисертації особливостей творчого сприймання, зокрема наголошено на привнесенні слухачем в музичний твір, що сприймається нових прочитань, так чи інакше детермінованих особистісними смислами слухача. Є достатні підстави вважати, що місце таких привнесень у музичному сприйманні, їхня якість істотно залежать від особистісної рефлексії слухача.

Самостійним предметом уваги у даному теоретичному розділі роботи постає аналіз психологічних положень щодо генези і функцій спільної діяльності в підлітків, а також її місця і ролі в структурі діяльності загалом, та в контексті педагогічного процесу (О.О.Бодальов, Є.Д.Маргуліс, В.В.Рубцов, О.С.Чернишов, Д.Б.Ельконін).

Особливості художньої творчості, рефлексії, спільної діяльності та музичного виховання розглянуто із врахуванням специфіки підліткового віку. Підкреслено, що в підлітковому віці самосвідомість і рефлексія виступають як істотні риси становлення особистості. Зміни рефлексії підлітка посутньо пов’язані із змінами у самопізнанні, ставленні до самого себе й образом власного „Я”, саморегуляцією поведінки та діяльності. Розвиток рефлексії визначає і загальний перебіг становлення саморегуляції, самовиховання, цілеспрямованості у розбудові власної особистості. Особистісне самовиявлення підлітка здійснюється і через художню творчість. Особливе значення для підлітків має світ символів, знання яких виступає іноді як процес соціального маркування оточуючих на «своїх» і «чужих». Невипадковим є виразний інтерес підлітків до світу музики, оскільки музика посутньо пов’язана із використанням та тлумаченням символів. Водночас, значимим є і те, що сама художня творчість об’єктивно пов’язана з інтерпретацією значень речей, наданням їм певного сенсу.

У другому розділі – „Аналіз зв’язку особистісної рефлексії, спільної діяльності та творчого сприймання музики. Констатуючий експеримент” – передусім розглядаються принципи організації експериментального дослідження розвитку особистісної рефлексії підлітків та їхньої спільної діяльності; досліджуються особливості художньої творчості та їхній зв’язок із згаданими вище чинниками.

Мета констатуючого експерименту полягала у з’ясуванні ступеня сформованості рефлексивних умінь, спільної діяльності, а такої їхнього зв’язку з розвитком творчого сприймання музики. Досліджуваними були учні музичних шкіл 12 – 13 років. Загальна кількість досліджуваних у процесі констатуючих заходів становила 120 осіб. Із них на час експериментальних заходів по 60 осіб увійшли до контрольної й експериментальної вибірок. Учні експериментальної вибірки були поділені на три групи (А, Б, В) по 20 осіб у кожній. Констатуючі заходи тривали протягом вересня 2003 року – травня 2004 року.

Виходячи із гіпотез даного дослідження, констатуючий експеримент складався із наступних серій.