РОЗУМІННЯ ВИХОВАТЕЛЕМ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ ДІТЕЙ ЯК ЧИННИК ОСОБИСТІСНОГО ПІДХОДУ ДО НИХ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, розкрито теоретико-методологічні засади, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наводиться інформація про форми її апробації та загальну структуру дисертації.

У першому розділі – "Теоретико-методологічні засади дослідження психічних станів дітей дошкільного віку в контексті особистісного підходу" – висвітлюється історія питання, оцінюється рівень розробленості досліджуваної проблеми у науковій літературі; аналізується її сучасний стан; розглядаються можливості і шляхи подальшої розробки.

У цій частині роботи реалізуються основні теоретичні аспекти еволюції та становлення особистісного підходу; обґрунтовується доцільність та необхідність його запровадження в системі дошкільної освіти (О.Л.Кононко, С.Є.Кулачківська, С.О.Ладивір, В.С.Мухіна, Т.О.Пироженко, В.В.Рибалка, С.П.Тищенко та ін.). Спеціальна увага приділена вивченню методологічних основ особистісного підходу, що ґрунтується на психологічній теорії діяльності (О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн та ін.), теорії розвитку особистості дитини (Л.І.Божович, О.В.Запорожець, Г.С.Костюк та ін.), гуманістичному підході (Ш.О.Амонашвілі, Г.О.Балл, А.Маслоу, К.Роджерс, М.В.Савчин та ін.).

Розкрита складність, що існує у трактуванні поняття особистісного підходу, проведено його співставлення з іншими, найбільш відомими підходами у психологічній науці. Доведено, що практичне застосування особистісного підходу обмежується, окрім іншого, недостатністю наукового аналізу емоційної сфери особистості, зокрема такого феномену, як "психічних стан". Така ситуація пов'язана з труднощами, зумовленими природою емоційних процесів та складністю діагностики і здійснення експериментального підходу до їх вивчення. Тому в дисертації спеціальна увага приділяється аналізу питання про сутність емоційного розвитку особистості, визначається його фундаментальна роль у загальному психічному розвитку дитини (Л.І.Божович, А.Валлон, В.П.Зінченко, Т.С.Кириленко, Л.І.Кульчицька, О.П.Саннікова, В.В.Сікорський та ін.).

Розгляд основних положень названих підходів показав, що емоції перебувають у тісному природному зв’язку з психічними станами. У дослідженні представлено теоретичний аналіз феномену "психічний стан". Проаналізовано широкий спектр теорій, в яких спеціально досліджується відповідне поняття (В.А.Ганзен, О.Г.Ковальов, Н.Д.Левітов, О.К.Перов, П.С.Распопов та ін.). Розглянуто питання про вплив особистісних якостей педагогів на їхню оцінку психічних станів дітей (О.О.Прохоров). Феномен психічного стану представлено в особистісному вимірі, виділено основні його ознаки.

Доведено, що адекватність розуміння вихователем дитини, її психічних станів залежить від рівня розвитку його соціально‑перцептивних здібностей, професійних знань про закономірності та механізми міжособистісного пізнання і рефлексії, вікових особливостей психічного розвитку дітей (З.С.Карпенко, О.В.Киричук, С.Д.Литвин-Кіндратюк, Л.Е.Орбан-Лембрик та ін.).

Теоретичний аналіз джерел з проблеми психічних станів дозволяє визначити такі концептуальні положення:

- психічні стани, виявляючись у позитивних та негативних формах, постають важливою умовою психологічного благополуччя чи неблагополуччя дитини;

- психічний стан відображає цілісність функціонування системи психіки, фіксує момент стійкості, стабільності і своєрідності настрою дитини;

- психічні стани є формою активності суб'єкта, в якій виявляється його ставлення до себе та інших, що знаходить розкриття у зовнішніх поведінкових проявах в певний момент часу та при певних обставинах.

У другому розділі – "Експериментально-діагностичне дослідження психічних станів дітей і готовності вихователів до їх розуміння" – висвітлено методичні засади дослідження, дано короткий огляд методів і конкретних методик дослідження. Описується зміст та результати констатуючого експерименту, які дозволяють зробити висновки про критерії, показники, рівні розвитку, специфіку та особливості психічних станів дітей та соціально-перцептивних умінь і навичок вихователів.

Відповідно до загальної мети, констатуючий етап емпіричного дослідження передбачає проведення діагностичного зрізу, що має на меті вирішення таких конкретних завдань:

– вивчити особливості психічних станів дітей старшого дошкільного віку;

– оцінити рівень розвитку соціально-перцептивних здатностей вихователів як передумови розуміння ними психічних станів дітей;

– з’ясувати особливості оцінки вихователями психічного стану дітей.

Вибір методів дослідження зумовлювався потребою комплексного вивчення якнайширшого діапазону психічних станів дітей та розуміння їх вихователем як умови ефективної реалізації ним особистісного підходу у навчально-виховному процесі. При розробці методичного комплексу використано відомі положення про природу перцептивно-комунікативних процесів та їх зв’язок з особистісними якостями (О.О.Бодальов, С.В.Кондратьєва, Л.Е.Орбан-Лембрик та ін.), а також власні висновки, що випливають з аналізу та узагальнення практичного психолого‑педагогічного досвіду автора дисертації.

Вибір психодіагностичного інструментарію визначався рядом вимог: урахування вікових особливостей дітей; адекватність методик предмета дослідження; природний характер ситуації, в якій проводилися обстеження, тощо.

Всього у дослідженні взяло участь 120 осіб, з них 60 дітей віком від 5 до 6 років та 60 вихователів віком від 22 до 55 років.

Для з'ясування загальних та індивідуальних особливостей психічних станів старших дошкільників була  використана відома методика для дослідження дітей дошкільного віку "Вибери потрібне обличчя" (В.Амен, М.Доркі, Р.Теммл) та адаптована автором дисертації методика А.М.Лутошкіна, що отримала умовну назву "Кольоропанорама".

При вивченні психічних станів дітей 5-6 років були виявлені домінуючі (ті, які найчастіше проявляються) позитивні та негативні стани. Позитивні – знаходять відображення у радісному, піднесеному настрої дитини, прагненні до дії, доброзичливих взаєминах з іншими. При підвищеній активності – можлива надмірна збудливість. Негативні психічні стани дітей виявляють себе у незадоволенні, тривожності, пасивності, втраті інтересу до діяльності.

При більш детальному вивченні психічних станів виявлена тенденція до незначних рівномірних коливань пасивності та активності дитини, до зниження конфліктності, що отримало визначення "нейтрального психічного стану", притаманного дітям 5-6 років.

Результати дослідження дозволили виявити індивідуально‑типологічні характеристики психічних станів у дітей старшого дошкільного віку. Так, переважання позитивних психічних станів виявлено у 52% дітей, у 35% - переважають негативні стани та у 10% дітей виявлено нейтральні психічні стани. Водночас спостерігається група дошкільників з тривожними пасивними станами, що є ознакою почування ними психічного дискомфорту.

Процес розвитку та закріплення типових психічних станів у дітей широкий та багатогранний. Неабияку роль тут відіграють ситуації навчання та виховання, характер взаємодії з оточуючими, стан здоров'я тощо. У дисертації були розглянуті лише соціально-перцептивні уміння та навички вихователів, рівень розвитку яких суттєво визначає розуміння ними психічних станів дітей. Основні параметри (компоненти) соціально‑перцептивних здатностей оцінювались на основі особистісних показників:

- емоційне відчуття внутрішньої сутності дитини (емпатійність), для визначення якої застосовувався модифікований опитувальник А.Меграбяна та П.Епштейна;

- психологічна проникливість як здатність педагога до адекватного і швидкого інтуїтивного розуміння дітей і стосунків між ними, прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (тест "Психологічна проникливість" М.І.Сологуба);

- емоційне самопочуття (методика дослідження типів загальної емоційної спрямованості);

- соціальний інтелект як особлива здатність передбачати наміри, почуття за вербальною та невербальною експресією (методика "Соціальний інтелект" Дж.Гілфорда, М.Саллівена).

Результати дослідження соціально-перцептивних умінь та навичок вихователів засвідчили, що, по-перше, їх педагогічна діяльність має різну ефективність залежно від індивідуальних відмінностей, що дозволило розподілити їх на три групи за рівнями розвитку досліджуваних феноменів: високий, середній та низький. По-друге, вдалося виявити проблемну групу вихователів з меншим, але все ж таки значним відсотком (17%), які потребують психокорекційної допомоги.