РОЗВИТОК ГОТОВНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ДО ВЗАЄМОДІЇ З ПЕДАГОГІЧНИМ КОЛЕКТИВОМ ШКОЛИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, проаналізовано загальний стан вивчення проблеми у психологічній науці, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслено комплекс методів дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано інформацію про апробацію і впровадження результатів дослідження, структуру та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи дослідження готовності практичного психолога до взаємодії з педагогічним колективом школи» − висвітлено стан досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи до проблеми готовності особистості до професійної діяльності, до професійної діяльності практичного психолога в закладі освіти та, зокрема, до готовності психолога до взаємодії з педагогічним колективом школи в психолого-педагогічній науці. Окреслено коло психологічних проблем зазначеної взаємодії.

За результатами теоретичного аналізу літератури визначено основні підходи до дослідження проблеми готовності особистості до професійної діяльності: функціональний (Ф. Генов, Є. Ільїн, Н. Левітов, Л. Нерсесян, О. Ухтомський та ін.); особистісний (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, К. Дурай-Новакова, Л. Карамушка, О. Лазурський, О. Прангішвілі, О. Проскура, А. Пуні, В. Сластьонін, М. Томчук, Д. Узнадзе та ін.); особистісно-діяльнісний (А. Деркач, М. Дьяченко, Л. Кандибович та ін.).

Обґрунтовано доцільність інтегрованого підходу до дослідження готовності практичного психолога до професійної діяльності, відповідно до якого зазначена готовність визначається як цілісне утворення, що вміщує систему знань про професійну діяльність психолога в школі, її функції, зміст, форми, методи організації – з одного боку, і особистісну підготовленість, яка забезпечує успішність виконання професійної діяльності, – з іншого.

На основі досліджень учених з’ясовано, що проблеми взаємодії психолога і педагогічного колективу школи зумовлені: 1) розбіжностями у професійній ментальності педагогів і психологів; 2) стереотипністю очікувань педагогів щодо функцій шкільного психолога; 3) невизначеністю нормативної бази діяльності практичних психологів; 4) недостатнім професійним рівнем самих психологів.

Виходячи з результатів теоретичного аналізу, готовність практичного психолога до професійної діяльності в закладі освіти розглядається як цілеспрямований прояв його особистості, що містить переконання, погляди, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, навички, вміння, установки, і є умовою саморозвитку та самореалізації засобами професійної діяльності.

Готовність практичного психолога до взаємодії з педагогічним колективом школи є складовою загальної готовності психолога до професійної діяльності і включає систему мотивів, знань, умінь та навичок, особистісних якостей, що сприяють координації зусиль психолога і вчителів заради збереження психічного здоров’я учасників навчально-виховного процесу в загальноосвітньому закладі.

Виходячи з цього, визначено структуру готовності практичного психолога до взаємодії з педагогічним колективом школи, що складається з таких функціонально пов’язаних між собою компонентів: 1) мотиваційно-ціннісний (позитивне ставлення до взаємодії з педагогічним колективом школи, прагнення до взаємодії, прийняття педагога як партнера у вирішенні проблем навчально-виховного процесу); 2) когнітивно-операційний (знання про взаємодію, форми її організації, прагнення до самопізнання та саморозвитку, вміння спілкуватися, рефлексивні вміння, прийняття інших); 3) особистісний (автономність (самостійність, незалежність), інтернальність, адекватна самооцінка, емпатійні здібності, соціальний інтелект); 4) регуляційний (емоційна стійкість, урівноваженість, здатність до саморегуляції та самоорганізації, цілеспрямованість, наполегливість).

У другому розділі – «Емпіричне дослідження готовності практичного психолога до взаємодії з педагогічним колективом школи» − викладено загальну стратегію експериментального дослідження, обґрунтовано вибір діагностичних методик констатувального експерименту, що містить пошуковий та основний етапи, наведено та проаналізовано отримані емпіричні дані.

Дослідно-експериментальна робота здійснювалася впродовж 2008-2012 рр. на базі Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області, Державного вищого навчального закладу «Університет менеджменту освіти», Заставнівського, Сторожинецького, Путильського відділів освіти Чернівецької області. Всього в дослідженні взяли участь 257 практичних психологів із різних регіонів України та 220 педагогів, директорів та заступників директорів загальноосвітніх закладів Чернівецької області.

За результатами пошукового етапу дослідження на основі контент-аналізу відкритих відповідей респондентів – педагогів та практичних психологів – уточнено і поглиблено сутність основних проблем взаємодії практичного психолога і педагогічного колективу школи: «дефіцит сприйняття» психологів педагогічним колективом, недовіра до психолога, недостатнє розуміння функціональних обов’язків психолога та недостатня підтримка психолога адміністрацією школи – з одного боку і з іншого – відсутність у психологів чіткого уявлення про сутність взаємодії з педагогами та форми її організації, недостатність умінь втілити зміст своєї роботи в практику діяльності педагога, уникання взаємодії з педагогами.

За результатами власне констатувального етапу експерименту встановлено недостатній рівень розвитку як загальної готовності практичного психолога до взаємодії з педагогічним колективом школи в цілому, так і окремих її компонентів.