розвиток розпланувально-композиційної структури середмістя івано-франківська у XVII – XX ст.

Краткое содержание

Розділ 1. Стан вивчення розвитку розпланувально-композиційної структури середмістя історичного міста.

Питання дослідження розпланувально-композиційної структури історичних міст притягувало багатьох дослідників, як істориків, так і архітекторів (Т. Гошко, Я. Дашкевич, М.Долинська, Я. Ісаєвич, М. Капраль, П. Ричков, В. Тимофієнко, С.Кравцов, Р. Могитич, Г. Петришин, О. Рибчинський, С. Топилко та ін.). Особливо багато наукових праць присвячені історії і розплануванню середньовічних міст. Менше праць про трансформації, які відбувались з містобудівними структурами під час їх розвитку, у залежності від змін статусу міста, його територіального зростання та інших чинників. Ознайомлення з літературою, що відповідає тематиці дослідження, показало, що дослідження історичних міст Західної України особливо активізувалося в останні десятиліття. Але тільки незначна кількість українських науковців присвятила свої праці дослідженню розвитку ренесансного та барокового містобудування (М. Бевз, П.Ричков, С. Топилко, С. Кравцов, Т. Трегубова, В. Вечерський). Певна кількість праць на цю тему опублікована польськими науковцями (К. Куснєж, В.Каліновський, М. Мотак, Р. Бриковський, П. Паточка, О. Сосновський, Ф.Персовський, Р. Щигел та ін.). Серед вітчизняних авторів, дослідження яких є дотичні до теми і використані як методологічна база даної роботи слід вказати праці А. Рудницького, Б. Посацького, В. Кучерявого, В. Вадімова, М. Кушніренко, Г. Петришин, А.Мартинюк-Медвецької, В. Мироненка, Н. Крижанівської, С.Шубович. Найближчими до теми даного дослідження є наукові праці П. Ричкова, Р. Могитича, С. Кравцова, С.Топилко.

Над дослідженням розпланувальної структури історичних міст працювало багато закордонних авторів: Г. Мюнтер, Е. Еґлі, Т. Зарембська, Б. Зеві, В.Толвінський, К. Павловський та ін., у тому числі російські автори - В.А. Лавров, А. Е. Гутнов, Н. В. Мамаков, Е. Борисевич, В.В. Косточкін, Н Кострікін, А.В.Иконников, Н. В. Баранов.

Проаналізовано праці польських дослідників М. Мотака, Я. Пуделко, Я.Богдановського, А. Грушецького, Е. Штамма та інш., які досліджували регулярне містобудування періоду XVII – XVIII ст. Зокрема, Я. Пуделко та Е. Штамм зробили вагомий внесок у дослідження різних аспектів застосування німецького міського права, удосконаливши методику графо-метрологічного аналізу регулярних планів, замінивши зіставлення лінійних розмірів зіставленням модульної системи міської парцеляції. Значний внесок в дослідження регулярного ренесансного містобудування вклали В. Калиновський і М. Ксьонжек, в області дослідження регулярних абрисів бастіонних фортифікацій - Я. Богдановский і А. Грушецький.

Автори–попередники, які досліджували розвиток та видозміни розпланувальної структури історичних, у тому числі ренесансних міст (також Івано-Франківська), а саме П. Ричков, С. Кравцов, Р. Могитич, Т. Трегубова, у своїх працях в значній мірі розкрили загальну схему розвитку середмість і окреслили їх найважливіші розпланувально-просторові елементи. Вони своїми працями створили грунт для детальних студій етапів розвитку середмістя Івано-Франківська і для розробки моделей еволюції його розпланувально-композиційної структури. Слід відзначити, що середмістя теперішнього Івано-Франківська під назвою Станіславів було закладено у другій половині XVII ст. на вільній території, тобто це місто, розпланувально-композиційна структура якого була задана і реалізована за проектом, на відміну від багатьох інших середмість, які створювалися методом реконструкції комплексів забудови вже існуючих поселень.

У розділі проведено вивчення літератури присвяченої розкриттю засад європейського містобудування XVI-XVII ст. Це дозволило відразу віднести Івано-Франківськ до єдиного ренесансного міста в Україні, середмістя якого було розплановане на початковому етапі за центрично-радіальною схемою. Цей тип розпланування досить рідкісний і в містобудуванні в Західній Європі. На таких засадах було розплановано лише декілька міст – Пальманова і Граммікеле в Італії, Коеворден в Голландії, цитадель міста Мангейм в Німеччині та декілька інших. Ще кілька розпланувальних укладів такого типу залишилося на сторінках трактатів В. Скамоцці, А. Дюрера та А.Фройтага. На жаль, цей перший розпланувальний уклад Станіславова сьогодні збережений дуже фрагментарно у планувальній схемі кількох позаринкових кварталів та напрямках двох вулиць. Ще на першому етапі свого розвитку (чи закладення) розпланувальна схема середмістя була змінена на ортогональну і з моноцентричної перетворилася на "спряжену", завдяки добудові замкового комплексу до північно-східного прясла бастіонного поясу укріплень.

Вивчення матеріалів щодо закордонного містобудування, порівняння європейських міст-аналогів XVII ст. з Івано-Франківськом дало можливість більш обгрунтовано виконати графічні реконструкції розпланувальної структури середмістя на ранні періоди його розвитку. Іншим головним підґрунтям для проведення графічних реконструкцій, визначення послідовності та закономірностей розвитку розпланувально-композиційної структури середмістя був аналіз історичних картографічних матеріалів та хронологічна реконструкція будівельної історії міста.

Не зважаючи на великі втрати первісної забудови і трансформацію первісної розпланувальної схеми середмістя, місто залишається одним з яскравих прикладів пізньоренесансного містобудування в центрально-східній Європі. На його прикладі  можна продемонструвати розвиток розпланувально-композиційної структури ренесансного середмістя та його трансформації у наступні періоди. Як і інші укріплені міста-резиденції ренесансної доби (Бережани, Броди, Жовква, Дубно, Остріг, Олика, Шаргород та ін.) розпланувальна і просторова структура міста включала три взаємопов’язані елементи: середмістя, замок-резиденцію власників міста та систему бастіонних фортифікацій. Майже повністю втраченою сьогодні є унікальна система станіславівських фортифікацій. Реконструкція розпланувально-композиційної структури середмістя і оцінка збережених його елементів сьогодні особливо необхідні з практичного боку. Розбудова і реконструкція середмістя, на жаль, відбувається не на реставраційних засадах і проходить без врахування історичної цінності окремих містобудівних комплексів і споруд, унікальної історичної композиційної схеми їх укладу та без відтворення старої розпланувальної структури і історично-складеного середовища в цілому.

Розділ 2. Методика проведення дослідження.

У дисертаційній роботі використовуємо методику, яка включає низку відомих і апробованих наукових методів дослідження містобудівного об’єкту з їх поділом на проведення натурних та камеральних досліджень. Методичним стрижнем роботи було послідовне виконання дослідницьких завдань на трьох рівнях: а) експериментальному, який включав зіставлення і порівняння всього комплекту історичних матеріалів різних періодів і результатів натурних обстежень існуючого стану колишнього середмістя; б) пофакторного аналізу розпланувально-композиційної структури середмістя на всіх етапах його розвитку; в) узагальнення результатів дослідження шляхом побудови моделей еволюції розпланувально-композиційної структури середмістя і окреслення виявлених закономірностей цього розвитку. На останньому етапі роботи розроблено рекомендації з памяткоохоронної оцінки архітектурно-містобудівного середовища колишнього середмістя Івано-Франківська і подано пропозиції щодо заходів зі збереження цінної містудівної структури і напрямків її регенерації.

В процесі дослідження проаналізовано історичні картографічні, іконографічні, бібліографічні матеріали. Використано метод систематизації їх за хронологічним принципом та визначено послідовність і реконструйовано етапи архітектурно-містобудівного розвитку середмістя. Для ідентифікації і визначення сучасного стану розпланувально-композиційної структури середмістя проведено натурні обстеження та проаналізовано історико-архітектурний опорний план історичного центру міста. Доповнено його результатами власних досліджень.          Виконано багатофакторний аналіз змін архітектурно-містобудівного середовища середмістя від заснування міста до нашого часу, виділяючи три основних його компоненти: 1 - розвиток функціональної структури середмістя; 2 – розвиток його композиційно-містобудівної структури; 3) - розвиток розпланувальної структури середмістя. Результати такого аналізу було систематизовано у табличних формах та використано для визначення характерних періодів розвитку містобудівного середовища, а також для графічних реконструкцій розпланувально-композиційної структури середмістя на період XVII – ХХ ст. При цьому окремо проводився аналіз та реконструкція розпланувального та просторового укладу системи оборонних споруд середмістя. У складі робіт з аналізу і моделювання розвитку розпланувальної структури середмістя застосовувалися методи графо-метрологічного та планіметричного аналізів.

У руслі визначення змін композиційної структури середмістя проводилася також реконструкція об’ємно-просторової його структури на різні періоди. При цьому автор спиралася на відомі гіпотези попередників (П. Ричкова, С. Кравцова, М. Мотака), доповнюючи їх новими матеріалами та розробляючи власну версію. Велика увага була приділена аналізу просторового укладу європейських ренесансних резиденційних міст-фортець.

Графо-метрологічний аналіз виявився особливо продуктивним для виявлення особливостей первісного загального розпланування середмістя та фортифікацій, визначення первісної модульності забудови. Ця частина роботи базувалася на використанні методики польського дослідника Я. Пуделка, яка була ним успішно апробована для польських міст аналогічного типу. Автор удосконалив методику графо-метрологічного аналізу регулярних планів, перейшовши від співставлення лінійних розмірів до співставлення площ ділянок. Такий метод і подібні принципи обґрунтував і витримував С. Кравцов, досліджуючи історичні міста Львівської області.

Планіметричний аналіз проводився з метою визначення ймовірної мірничої системи та реконструкції плану і парцеляції забудови. Даний аналіз проведено спираючись на історичні картографічні матеріали та методику, висвітлену в історико-містобудівній літературі. Результати даного аналізу представлені у вигляді реконструкції парцеляції середмістя.

Важливе значення для виявлення особливостей розвитку середмістя впродовж XVII – XVIII ст. мав пофакторний аналіз, за допомогою якого визначено роль таких містоформуючих факторів, як оборонний, комунікаційний, функціональний, ландшафтний, адміністративний, які впливали на еволюцію середмістя на кожному з етапів і спричинювали або його територіальний ріст чи стагнацію.

Прикінцевим результатом наукового дослідження стало моделювання еволюційних процесів розпланувальної, композиційної та функціональної структур середмістя у XVII ст. - XX ст. на прикладі міста Івано-Франківська. Перевірка правильності отриманих результатів проведена, порівнюючи їх з даними здобутими іншими дослідниками на інших подібних об’єктах (Жовква, Дубно, Бережани та ін.).

Розділ 3. Аналіз процесів розвитку розпланувально-композиційної структури середмістя.

Ретроспективним аналізом розпланувальної структури було визначено послідовність розвитку середмістя. В період закладення (кінець XVII ст.) місто складалося  лише з двох планувальних складових – середмістя та оборонної структури, при цьому розпланувальна структура повторювала нарис фортифікацій міста, та мала вигляд правильного шестикутника з наріжними бастіонами. Внутрішнє розпланування середмістя було підпорядковане фортифікаційній бастіонній системі. Невідомо дотепер чи це розпланування поєднувало в собі риси регулярного ортогонального та радіального типів розпланування від самого початку. На нашу думку етап виникнення, закладення середмістя мав два підетапи. Можливо, що між ними був дуже невеликий проміжок часу. Проте аналіз розпланувальної схеми показує, що у плані середмістя простежуються радіальна та ортогональна схеми. На початку XVIІI ст. розпланувальна структура ускладнюється за рахунок появи палацу власників, вона набуває видовженого вигляду та об’єднує середмістя і резиденцію Потоцьких, модернізується оборонна система за рахунок появи нових бастіонів. На початку XІX ст. розбираються фортифікації, на їх місці з’являється система вулиць, що повторює обриси бастіонів, нівелюється границя між середмістям та передмістями, вони зливаються. Розпланувальна структура території, прилеглої до середмістя, набуває радіального розвитку, при цьому зберігаються напрямки колишніх головних шляхів, які виходили з середміських брам. Починаючи з періоду XІX ст. відбувається розростання забудови на території міста навколо первісного середмістя та вздовж головних шляхів, первісна розпланувальна структура міста в межах колишніх фортифікацій змінюється, але продовжує домінувати у розвитку загальноміської системи. У XX ст. продовжується радіальне розростання міста навколо первісного середмістя.

В процесі дослідження було виявлено, що композиційна структура середмістя, на період закладення міста, включала в себе такі основні елементи: центральна площа з оточуючою забудовою,  замкнутий контур оборонних споруд, храмові комплекси в кварталах позаринкової забудови, палац власника не є композиційною домінантою і розміщений біля одного з бастіонів; на другому етапі, на початку XVIII ст. закладено новий палац власника з обслуговуючими будівлями на новій території; резиденцію власників було закладено у композиційному поєднанні до просторової структури середмістя (спряжений композиційно-просторовий уклад). В процесі подальшого розвитку просторової структури міста, спостерігаємо збереження найважливіших первісних композиційних вузлів та ансамблів (ансамбль площі ринок з приринковими кварталами, ансамблі сакральних споруд). Можемо відзначити, що розвиток і реконструкція середміської структури надалі відбувалися зі збереженням первісних композиційних осей або за рахунок їх продовження з утворенням нових містобудівних вузлів чи комплексів. В узагальненій формі етапи розвитку розпланувально-композиційної структури середмістя можна подати таким чином:

·       первісна розпланувальна схема і композиція середмістя була променево-радіального типу, симетрична, відповідала правильному шестикутнику, ансамбль площі ринок з ратушею – був центром композиції середмістя; головними композиційними елементами були – ансамблі сакральних споруд, що розташовані вздовж головних композиційних осей міста, арсенал, міські брами;

·       композиція середмістя ускладнюється з появою нового композиційного вузла (резиденції власників), при цьому новий палац закладається на продовженні однієї з композиційних осей середмістя і площі Ринок, що є характерним для спряжено-з’єднаного міського укладу; також з’являються нові композиційні вузли, для підсилення значення існуючих осей;

·       розвиток композиційної структури середмістя відбувається двома шляхами: формування нових містобудівних композиційних вузлів (площ і вулиць) по контуру середмістя на місці фортифікаційного поясу, що ліквідується; розвиток нових локальних композиційних осей; формування нових ансамблів забудови прив’язаних до первісних осей,

на останніх етапах, при реконструкції середмістя спостерігається збереження домінантності первісних композиційних елементів; проте відбулася модифікація існуючих ансамблів та вузлів.