РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ, МАТЕРІАЛИ ТА ДЖЕРЕЛА.
Загальний стан досліджень історичних міст Галичини ще не вийшов на рівень синтетичних узагальнень та висвітлення безперервного урбаністичного процесу. Хоч бібліографія урбаністики та архітектури Львова налічує кількасот пунктів, досліджень, присвячених рядовій міській забудові - одиниці. Справді урбаністичним дослідженням, що стисло відповідає темі даної роботи, можна вважати лише дисертаційну працю Т. Трегубової. Урбаністично-історичних досліджень, які б розглядали транформації міського середовища на протязі усього періоду життя міста – не провадилось. У роботі використано дослідження урбаністичної структури та забудови Кракова і Вроцлава. Враховано дані ряду досліджень історії Львова.
Проаналізовано праці, присвячені питанню виникнення львівського Середмістя, джерела та дослідження, на котрих оперто висновки істориків. Показано тенденцію спотворення традиції щодо заснування Середмістя у 2 пол. ХІІІ ст. на підставі твердження, що надання маґдебурзького права у 1356 р. було одночасно датою заснування Середмістя. У дослідженнях сучасних істориків (Я. Ісаєвич, М. Капраль) обгрунтовано твердження, що привілей 1356 р. був повторним наданням та уточненням правового статусу для уже існуючої дільниці міста, що виникла близько 1270 р. Містобудівне обгрунтування цієї гіпотези запропонував А. Рудницький ще у 1971 р.
Писемні документи львіського маґістрату.
Найдавніші опубліковані книги Львівського маґістрату з кін. XIV – 1 пол. XV ст. дають чимало цінних відомостей про забудову львівського Середмістя, документуючи наявність сформованої структури кварталів, становлення власних назв вулиць, вироблену систему міської парцеляції, котра однак продовжувала спонтанно видозмінюватись, активний процес спорудження межових мурів та юридичну регуляцію цього процесу з боку маґістрату.
1. Рукописні документи з магістратських книг і фасцикулів діляться на дві групи: податкові реєстри та документи з книг міської Ради, що стосуються міської забудови.
Податок на нерухомість (шос), що встановлювався пропорційно до розміру ділянки, служить надійним орієнтиром для прив’язки за сучасними адресами власних назв кам’яниць у ХVІ – ХVІІІ ст., що дозволяє ідентифікувати інші матеріали, які стосуються забудови.
Описи поділу будинків при спадкуванні (Divisio). За цими документами вдається створити досить докладну об’ємно-просторову характеристику забудови, а часто і планування ділянок.
Оціночні описи, будівельні кошториси і рахунки, огляди, складені цеховими майстрами будівельних спеціальностей, є першорядними джерелами для відтворення на рівні нюансів конструктивних особливостей будинків, характеристики опорядження інтер’єрів, будівельної термінології.
Історичні види і панорами Львова, хоч відзначаються певною умовністю в зображенні міста, дають уявлення про загальний вигляд міського середовища на час їх створення.
Карти та плани забудови міста, збережені почавши з 2 пол. XVIII ст., дозволяють відтворити особливості ще середньовічного планування та планувально просторові зміни, які відбувались в часах Австрійської доби. Плани окремих об’єктів дають підстави для ретроспективних реконструкцій змін планувальння кварталів та міської забудови.
2. Архів львівського будівельного уряду. Більшість матеріалів датується ХІХ – поч. ХХ ст. Найціннішими є проекти реконструкції будинків, що виконувались за стандартними вимогами з виділенням трьох основних показників: а) існуючі конструкції, що підлягали розбірці, б) існуючі конструкції, що зберігались, в) нові конструкції.
Інвентарні плани будинків складено міським Бюро технічної інвентаризації для обліку будівельнього фонду у масштабі 1:100.
Археологічні дослідження незамінимі для реконструкції ранніх фаз розвитку містобудівної структури та будівництва.
Багато з названих джерел майже не використовуються у реальній практиці реґенерації середовища та реставрації через складність пошуку та неопрацьованість методики їх використання.
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ
Для висвітлення урбаністичної історії міста та вивчення будівельної історії його рядових об´єктів існує традиційний набір джерел та склалась методика їх опрацювання. Передовсім це історичні, краєзнавчі, мистецтвознавчі та історико-архітектурні праці дослідників, історичні хроніки, архівні документи, карти, панорами, види міст, матеріали архітектурних та археологічних обстежень. Орієнтуючись у загальному перебігу історії містобудування, будівельної техніки та архітектури можна на підставі комплексного аналізу цих матеріалів опрацьовувати доволі ґрунтовні реконструкції урбаністичної історії міста, окремих визначних пам´яток архітектури.
Розвиток досліджень історичних міст з регулярною структурою плану висунув такий метод дослідження, як графометрологічний аналіз, опертий на даних історичної метрології та прийомах регулярного планування. Графометрологічний аналіз структури плану Середмістя опертий на методиках, застосованих Я. Пуделком для міст польської Сілезії з ХІІІ ст. та С. Кравцовом для міст Галичини ХІV ст. Результативною виявилась методика співствлення різночасових мірничих систем. Це дозволило поділити на етапи проведені у Середмісті містобудівні заходи.
Багатообіцяючим для дослідження пам´яток рядової забудови міст є залучення писемних документів з маґістратського архіву. Виявлення, ідетифікація за сучасними адресами та аналіз архівних документів, що стосуються міської забудови, потребують специфічної методики. Вдосконалено методику метрологічного опрацювання податкових реєстрів у зворотньому часовому порядку відштовхуючись від “ліктьового” податку 1767 р, що містить метричні характеристики фасадів будинків. Це дозволяє абсолютно точно ідентифікувати забудову за власними назвами у сучасній системі адресування, виявляти випадки об’єднання чи поділу історичних парцель та кам’яниць при реконструкціях.
Ретроспективний метод опрацювання графічних та описових документів. На протязі ХVІ–ХХ століття будівельний процес на кожній одиниці міської забудови так чи інакше документувався. Збереглись проекти реконструкції кам’яниць з кін. ХVІІІ ст. до нашого часу та описи кам’яниць з попередніх часів. Співставлення цих матеріалів з сучасними планами дозволяє відтворити процес об’ємно-просторових змін будинку на протязі досліджуваного періоду. Проведені дослідження вказують, що переважна більшість історичних будинків, навіть будучи грунтовно видозміненими, зберегли значний відсоток автентичної будівельної субстанції з найдавніших часів та містить величезний резерв історичної інформації, для вивчення якої необхідно провадити ґрунтовні передпроектні дослідження.
Рекомендації щодо виявлення та залучення до вивчення історико-архітектурної спадщини матеріалів передбачають: а) встановлення змін адресування будинків у різних системах: вулично-орієнтаційній, конскрипційній, кадастровій; б) встановлення історичних назв будинків за даними податкових реєстрів; в) виявлення документації будівельного уряду Львова, що стосується перебудов та реконструкцій на потязі ХІХ–ХХ століть; г) виявлення документів з архіву львівського маґістрату за власними назвами будинків; д) співставлення сучасних поверхових планів та документації графічного характеру з ХІХ – поч. ХХ ст. та встановлення планувально-просторових змін на протязі цього періоду; е) вивчення писемних документів ХVI–XVIII cт., що стосуються даної пам´ятки та реконструкція на їх підставі об´ємно-просторових змін, які відбулись у добу пізнього середньовіччя; ж) встановлення на підставі такого аналізу будівельних елементів, що збереглись з часу першого документального опису. Наявність такого дослідження дозволить визначити ймовірні місця збережених будівельних реліктів та виявити їх у натурі методом архітектурно-археологічних обстежень, або реконструювати втрачені елементи на підставі аналогів у процесі реставраційних робіт.
РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ ЛЬВІВСЬКОГО СЕРЕДМІСТЯ (2 пол. XIIІ – XV ст.)
Період урбаністичних реформ часу Київської Русі та Руського королівства, початок яких слушно пов’язати з правлінням Романа Мстиславича (1199–1205 рр.), а замкнути втратою політичної окремішності у 1412 р., знаменується тяжінням до містобудівних і правових процесів, поширених на той час у середній Європі. У цей період Львів розвивався як столичне місто. Цей фактор зробив можливим впровадження тут нових для Русі соціально-правових і містобудівельних моделей.
На 2 пол. ХІІІ ст. на території Середмістя вже існували спонтанно сформовані планувальні елементи: дорога, що провадила на південь, до Галича, трасою вул. Театральної біля Низького Замку до вул. князя Романа.
Першим етапом цілеспрямованої містобудівельної діяльності було заснування дільниці на півночі території Середмістя. Тут споруджено княжий палац та Низький замок, що їх сполучила вулиця - теперішня Вірменська - вдовж якої розташувалось поселення вірмен і татар. Це планувальне утворення має виразні ознаки цілеспрямованого містобудівного заходу.
Найвизначальнішою подією у містобудівній історії Середмістя, що її традиція приписувала діяльності князя Лева Даниловича у 1270 р., було розпланування площі Ринок та прилеглих кварталів на регулярному плані. Загальні пропорції закладення визначили габарити головної площі (пл.Ринок) розміром 128,5х147 м. Відкладені у продовженні сторін площі ці розміри становлять третину відрізка, визначеного проекцією наріжника Низького замку та південною межею Середмістя у меридіональному напрямі та до міських укріплень - у широтному напрямі. Сторони площі діляться відповідно на 14 і 16 вихідних модулів, що ними визначається ширина стандартних ділянок-парцель та вулиць. Визначено, що такий модуль, середня величина якого має 9,25 м, становить поширений стандарт виміру фронту ділянки у 30 стіп (2прути), якщо його виразити через застосовувані у давній Україні грецькі міри довжини (стопа = 30,83 см). Цей стандарт ліг у основу юридично зафіксованого виміру середміських парцель. Прийом визначення планування усього міста виходячи з модуля ділянки характерний для містобудівної практики ХІІІ ст.
Казимирівський привілей 1356 р. визначив часовий рубіж, за яким почався новий етап освоєння території Середмістя, що спричинило потребу ущільнення планування за рахунок слабо загосподарованих периферійних дільниць. Ними виявились передовсім найбільш відлеглі від первісного урбаністичного осередку південні квартали, на котрих найвиразніше простежується застосування нового планувального модуля, побудованого на мірах довжини, що застосовувались у Польщі в XIV cтолітті.
Мережа вулиць у Середмісті відбиває кілька етапів його формування. Головною віссю був стародавній торговий шлях, про напрямки якого свідчать назви вулиць Галицької та Краківської. Давнішу трасу цього шляху частково зберегла вул. Театральна. Перший етап формування регулярної міської структури фіксує вул. Вірменська. Під час головного містобудівельного заходу – розпланування площі Ринок та прилеглих кварталів виникла перехресна система восьми головних вулиць, що виходили з кожного наріжника головної площі у двох напрямках. При цьому вул. Краківська прорізала уже сформовану структуру кварталів вздовж вул. Вірменської. Нарешті останнім етапом було формування вулиць південно-східної частини міста після повторного надання Маґдебурзького права: Зарванської, Жидівської та бічної Руської (Староєврейська та Івана Федорова).
До кінця ХV століття парцеляція Середмістя являла собою наслідок кількох етапів його формування та мала усталену шкалу: повна ділянка (integra) , середня ділянка (media), що була основним типорозміром з юридично зафіксованими вимірами і – як наслідок дроблення власності - чверткова (на одного хлопа) (quartali) та восьмушкова (octulluari). Периферійні ділянки кварталів схоже ще не мали усталеної парцеляції.
Межові мури служили надійними межовими огорожами і фортифікаційними спорудами для кожної реальності у місті, та ще вогнетривкими перешкодами на випадок пожеж. Умови їх спорудження мали юридичну базу зафіксовану ухвалою 1383 р.
Номенклатура забудови, що фіксується у найдавніших маґістратських книгах, перелічує міщанські будинки, господарські офіцини, броварні, крамниці, пекарські печі тощо. І розкид грошових сум їхньої вартості, і скупі характеристики у документах вказують на різну ступінь їх капітальності. Археологічне обстеження показало, що головні будинки відразу виходили фасадом на лицеву лінію кварталу, проте, часто не займали усього фронту парцелі. Забудова цього періоду у Львові недостатньо досліджена. По аналогії – будинки мали надійні пивниці для складу товарів та нерозчленований простір наземної частини.
При проведенні заходів з реґенерації історичного середовища слід зважати на факт усталення планувальної мережі Середмістя до 2 пол. ХІV ст. Найдавнішими реліктами забудови Середмістя є межові мури, пивниці та частини передніх трактів міських кам´яниць.
РОЗДІЛ 4. РОВИТОК УРБАНІСТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА (XVI – 2 пол. XVIII ст.)
Рубежем пізньосередньовічного етапу стала пожежа 1527 р., що випалила майже всю забудову Середмістя. Розвиток забудови почався за новими просторовими схемами, що визначили типове для Львова планування збережених пам’яток рядової забудови.
Загалом сформована міська структура уже не зазнавала радикальних змін, відбувався закономірний процес ущільненя та висотного розвитку забудови. Натомість, постійно вдосконалювались і розвивались оборонні укріплення Львова. Перехід власності у руки осіб не міщанської станової приналежності та економічна криза спричинили занепад міста у ХVІІІ ст.
Для багатьох міщан, особливо представників ремісничих професій, пожежа 1527 р. була катастрофою, яка позбавила їх можливості володіти дорогою нерухомістю у Середмісті. Це відбилось на парцеляції кварталів. До закономірних явищ відноситься подробленість парцеляції на початку Краківської. Натомість, спорожнілі периферійні ділянки були або зайняті виробничими спорудами – броварнями, або долучені до суміжних парцель з боку вул. Краківської. Загалом беручи, до початку ХVІІ століття остаточно усталились межі і кількість міських парцель.
Характерною для урбаністичної ситуації у місті на час початку занепаду є історія набуття нерухомої власності та побудова костелу і монастиря св. Трійці. До середини ХVІІІ століття Тринітаріям вдалось об’єднати більшість парцель кварталу і збудувати на їх місці монастир. Поява у міському середовищі монастирських організацій, хоч і підносила його престиж загалом, рішуче змінювала традиційний урбаністичний уклад, значно укрупнюючи масштаб парцеляції та видозмінюючи форму кварталів. У той же час, специфіка міської парцеляції і забудови виразно впливала на форми і будівельні конструкції сакральних об’єктів.
Вислів "мій дім – моя фортеця" у середньовіччі мав цілком пряме значення. Фасадні стіни кам’яниць, межові мури виконували протипожежну та оборонну функції. В межах парцелі відбувалось щоденне життя міщанина: професійна робота, торгівля, дозвілля і сім’я. Позаду головного будинку розташовувалось подвір’я та ряд будівель, необхідних для повсякденного життя. Як правило, у кожній кам’яниці був ще тильний будинок: (postico domo, індермах, офіцина). На доволі тісному подвір’ї між головним і тильним будинками розташовувались такі приміщення як туалет-виходок з клоачною ямою, кадовб для води, сполучений з водогоном. Повноцінною вважалась парцеля, на якій стояв бровар, на подвір’ях зустрічаємо ремісничі ковадла, печі, господарські споруди: стайні, хліви, комори, лазнички.
Кам’яниця епохи ренесансу мала назагал стандартну схему. Основною є кам’яниця з фронтом 8,5 – 10 м та глибиною до 42 - 50 м. На ХVІ – ХVІІ ст. це була будівля на пивницях, дво- або триповерхова, з загосподарованим горищем – "стрихом". У плані будинки були трьохтрактові.
Передній тракт складався з просторих сіней і переднього т. зв. "корінного" склепу, що був завжди перекритий склепінням. Сіни переважно використовувались як входовий хол і торгове приміщення. Корінний склеп – за своїм первісним призначенням – був майстернею-офісом майстра-ремісника престижного профілю.
Тильний тракт у наземному рівні складається з Великої ізби, яка займає увесь простір, що залишився після вигородження функціонально необхідного проходу на подвір’я. Це найбільше і найкраще опоряджене приміщення кам’яниці. Призначалась для урочистостей, репрезентативних зустрічей і перебування офіційних гостей. На повсякдень служила корчмою і шинком.
Середній тракт не виділявся конструктивно і у об’ємно-просторовому відношенні був продовженням переднього тракту. Тут розташовувались сходи на верхні поверхи, кухня, одна-дві комори, або темний склеп. З сер. ХVІІ ст. освітлювався верхнім світлом через даховий ліхтар – “альтану”.
Незалежно від кількості поверхів їхнє призначення було житловим. Приміщення мали свою типологію за ступенем репрезентативності і функціонально: - саля – ізба – світлиця – іздебка – кімната – комора. Як правило, житловий апартамент станового міщанина складався з репрезентативної ізби і суміжної з нею кімнати, що була спальнею господарів. З 2 пол. ХVІІ ст. зустрічаються блоки, які складались з сінців, комірки, кухонки, ізби і кімнати, що нагадують ізольовану квартиру.
Важливими частина будинку були пивниці та горище, що рівномірно ділились серед співвласників та використовувались як складські приміщення.
РОЗДІЛ 5. УРБАНІСТИЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ СЕРЕДМІСТЯ (кін. XVIII – поч. XX ст.)
Наприкінці третьої чверті ХVІІІ ст. міська забудова перебувала переважно у аварійному стані, вулиці розбиті. Перетворення Львова у адміністративний центр провінції в складі Австрійської держави сприяло його відродженню на нових урбаністичних засадах. Для пожвавлення будівельної активності проведено ряд реформ.
Наміри нової адміністрації по впорядкуванню міської структури доносять плани Львова з 1780-1781 рр. Вони вказують, що у першому задумі ставилось метою лише реконструкцію фортифікацій. Звільнена від двох ліній укріплень поверхня вирівнювалась і розплановувалась під квартали забудови, проте залишався потужний міський вал з бастіонами.
На практиці у розвитку планування Середмістя втілено радикальніші заходи та більш сучасні прийоми. Кільце укріплень ліквідовано повністю. Створено не лише квартали забудови, але й ряд громадських та торгових площ. Активно включено у планувальну структуру зелені насадження. Нові адміністративні та громадські споруди ХІХ століття були зорієнтовані саме на ці площі та бульвари.
Період відновленого міського самоврядування (1870 р.) відзначається значним пожвавленням будівельного руху, радикальною реконструкцією інженерних мереж, втіленням передових ідей тогочасної урбаністики. У 1893 р. прийнято постанову Ради і Маґістрату про санацію Середмістя. Усі вулиці львівського Середмістя розширялись за рахунок зносу лицевих ліній однієї із сторін. Планувалась пробивка нових вулиць. Реконструкція проведена у досить значному обсязі. У 1910 р. Середмістя оголошено пам’яткою містобудування і відтоді подальша радикальна реконструкція припинилась.
Ряд будинків, реконструйованих у кін. ХVІІІ – на поч. ХХ ст., переважно вирізняються високим рівнем архітектурної виразності. Характерним явищем було об´єднання суміжних парцель. Реконструкція забудови цього періоду передбачала внесення суттєвої зміни у зовнішній вигляд будинків: аттикові дахи масово замінювались на спадисті. Тим не менш, будинки в значній мірі зберегли автентичні будівельні конструкції середньовічної забудови. З кін. ХІХ ст. будинки часто виводились від основи на нових фундаментах.
Йосифінські реформи передбачали ліквідацію численних монастирських організацій та переведення їхнього майна у державний фонд. Надалі воно використовувалось для адміністративних, освітніх та громадських потреб. Аналіз реконструкції колишнього Тринітарського монастиря, яка відбулася у кілька етапів, показав, що при побудові важливих громадських об’єктів ХІХ століття у середовищі Середмістя продовжувались традиції ощадного використання існуючого фонду та збереження придатних будівельних конструкцій. Проектування та будова нової церкви проходила у два етапи, внаслідок яких святиня стала окремостоячою архітектурно-просторовою домінантою, не пов’язаною з квартальною забудовою міста.
Таким чином, описаний період характеризується значними змінами містобудівної структури та оновленням забудови згідно вимог нового часу.
Íàéïîâí³øèé îãëÿä ó àêàäåì³÷íîìó âèäàíí³ îïðàö&tho ;âàâ Â.Øîëü´³íÿ [86, ]. Á³áë³îãðàô³&tho ; Ëüâîâà îïðàöüîâóº Î.Øèøêà.
| 
