СЕЦЕСІЯ В АРХІТЕКТУРІ СТАНІСЛАВОВА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое содержание

Розділ перший – “Передумови формування станіславівської сецесії” – розкриває першопричини появи сецесійної архітектури Станіславова та обставини, які сприяли її розвитку.

1. Починаючи з ХVII ст. на культуру східно-галицьких земель почало активно впливати західноєвропейське мистецтво, що було зумовлено головним чином розподілом території України між сусідніми державами. Внаслідок цього Станіславів інтегрував різні загальноєвропейські архітектурні стилі, які накладалися на різноетнічні місцеві будівельні традиції, і не виникали тут у суворій хронологічній послідовності. Стилістичні зміни еволюціонували шляхом поступового витіснення старих прийомів новими.

-                   У параграфі розглядаються суспільно-політичні події в Австро-Угорщині кінця ХVIII–ХІХ ст., які визначали соціально-економічний розвиток галицьких міст у період промислового перевороту, та були визначальними факторами впливу на формування архітектурного обличчя Станіславова кінця ХІХ – початку ХХ ст. Важливе значення для становлення архітектури Станіславова у період модерну мали наступні чинники внутрішніх і зовнішніх впливів:

–  входження Станіславова разом з усією Східною Галичиною до складу Австро-Угорської імперії; статус вільного королівського міста,; адміністративна залежність від Львова та Відня;

–  соціально-економічний розвиток міста як окружного центру; економічні привілеї, гарантовані статусом вільного королівського міста; полінаціональний склад населення; розвиток місцевої будівельної промисловості; розвиток міського господарства і будівництва в результаті посилення надходження капіталу; формування нового статусу міста як торгово-фінансового центру;

–  добре налагоджені транспортні зв’язки з найбільшими містами імперії;

–  урбанізація міста в результаті розбудови львівсько-віденської залізниці; зумовлені розвитком виробництва містобудівні трансформації та збереження історично сформованої масштабності забудови; місцевих традицій міського і народного будівництва;

–  релігійне і культурне зростання міста; піднесення рівня архітектурної освіти в краї; культурно-просвітницькі чинники.

Збільшується потреба у громадському і житловому державному та приватному будівництві, що визначає формування нових типів споруд, характер розміщення забудови і зростання території міста.

У 1890-х рр. в архітектурі Станіславова формуються стилістичні спрямування в межах історизму – джерела розвитку сецесійної архітектури, представлені двома напрямами: класичним та середньовічним. Стилістичне відтворення функціонального змісту будинків не відповідає новим суспільно-політичним і економічним умовам. Майже кожне стильове спрямування, що розвинулось в архітектурі Станіславова кінця ХІХ ст., знайшло творче відтворення та переосмислення на початку ХХ ст. в архітектурній системі станіславівської сецесії.

Багатостиллям станіславівського історизму кінця ХІХ ст., пошуком нових архітектурно-розпланувальних вирішень, загальною демократизацією архітектурного процесу та переоцінкою ідейно-світоглядних орієнтацій були створені передумови для розвитку архітектури модерну.

Полінаціональний склад населення Станіславова сприяв розвитку інтернаціонального варіанту та національних гілок модерну. Утвердженню в архітектурі Прикарпаття національного ідеалу сприяли місцеві художники, які здобувши освіту в академіях Мюнхена, Кракова, Парижа, повертались на Прикарпаття, де прагнули відродити національне мистецтво, вивчаючи і популяризуючи народну культуру.

В параграфі також наведено перелік будівельних організацій, прізвища архітекторів, будівельних інженерів, “майстрів муравських”.

2. Формування архітектурного простору розглянуто в контексті містобудівних трансформацій від часу заснування Станіславова. Становлення та розвиток забудови міста наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. нерозривно пов’язані з еволюцією його архітектурно-розпланувальних характеристик у ХVІІ – ХІХ ст.:

–  ідея барокової замкненої вуличної перспективи, закладена при заснуванні міста у ХVІІ ст., продовжує існування в парадних осьових перспективах вулиць, як основа класичної містобудівної композиції;

–  знесення мурів на початку ХІХ ст. стає поштовхом до змін в розплануванні міського простору, відбувається процес асиміляції уфортифікованої території з навколишнім приміським середовищем; формується нова мережа вулиць міського каркасу, відбувається структурна регуляція вулиць у межах середмiстя з урахуванням головних напрямів розвитку передмість;

–  у другій половині та наприкінці ХІХ ст. формується тенденція до перетворення вільної забудови центральних вулиць на суцільну забудову земельних ділянок. Переважають принципи кулісної забудови, коридорне формування простору вулиць;

–  в останні роки ХІХ – на початку ХХ ст. місто залишається відкритою системою, орієнтованою на саморозвиток. Формування міського середовища Станіславова цього періоду відноситься до етапу становлення промислово-транспортного містоутворення і є періодом своєрідного злету урбанізації;

–  у міру розвитку підприємництва, зростання територіальної концентрації населення відбувається поступове збільшення функціональних зон та ускладнення архітектурно-розпланувальної організації міста. На початку ХХ ст. Станіславів зберігає характер одноцентрової структури, яка забезпечує ієрархію функціональних зон.

Зі здійсненого розгляду формування містобудівної системи Станіславова на предмет виявлення в ньому сецесійних рис визначено, що:

–  сецесія створила нове динамічне відчуття архітектурного простору, яке заперечило статичну концепцію міста історичних епох, заклала художні основи проектування як один з важливих засобів подальшої розбудови міста;

–  у сецесійний період у Станіславові з’явились: перші композиції груп вільно розташованих будинків; архітектурно оформлені перспективи вулиць за межами історичного ядра – логічне продовження барокової традиції; поліхромія у вирішенні архітектурного середовища; сформувались перші житлові квартали – формотворчі основи сучасного міста, його структурні одиниці;

–  у період сецесії закладено основи цілеспрямованого розвитку міста.

За результатами аналізу територіального розвитку Станіславова наприкінці XІХ – на початку ХХ ст. визначено територіальні межі та магістралі дослідження.

3. У третьому параграфі першого розділу прослідковано впливи культурно-просвітницьких та художніх чинників на розвиток станіславівської сецесії та встановлено, що активізація архітектурних процесів і зміна мистецьких орієнтирів у Станіславові відбувалася завдяки:

–  культурним контактам у Європі, які захопили західноукраїнські землі;

–  пресі, спеціалізованим архітектурним і загальнотехнічним виданням, виставковій і культурній діяльності, конкурсному проектуванню, розквіту архітектурної освіти у Львівській Політехніці, діяльності технічних і мистецьких товариств, архітектурно-будівельних фірм, науково-просвітницькій діяльності архітекторів. Станіславівська сецесія формувалась під впливом нових технічних та історичних знань, нових ідей у науці і мистецтві, що швидко поширювались у Східній Галичині.

У перші роки ХХ ст. розвиток модерної архітектури стимулювався публікаціями на сторінках близько чотирьохсот п’ятдесяти різних газет і часописів польською, українською, російською, німецькою та іншими мовами. Поширенню архітектурних знань, нових інженерних досягнень, теоретичних досліджень у галузі архітектури сприяли спеціалізовані архітектурні і загальнотехнічні видання, журнали, присвячені питанням архітектури і будівництва, такі як віденські “Bautechniker”, “Architek-tonische,” берлінський “Stadtbau,” петербурзький “Зодчий”. Теоретичні розробки педагогів-архітекторів Львівської політехнічної школи, членів Львівського та Краківського політехнічних товариств – публікувались у часописах “Czasopismo technicz-ne” та “Architekt” і відтворювали загальноєвропейські тенденції пошуків нової архітектурної форми.

Станіславівські архітектори та художники відвідували міжнародні виставки, а також були організаторами й учасниками крайових виставок, які влаштовувались з метою поширення ідей сецесії та популяризації українського народного мистецтва як джерела для створення нового українського стилю.

Станіславівські інженери та архітектори – члени Львівського політехнічного товариства, утворили станіславівський осередок Політехнічного товариства.

Розділ другий – “Еволюція архітектурних форм та морфологічно-структурний аналіз об’єктів станіславівської сецесії” – містить результати аналізу розвитку станіславівської сецесії; факторний та порівняльний аналіз.

1. У першому параграфі виявлено основні чинники розвитку станіславівської сецесії: загальні закономірності розвитку архітектурно-розпланувальних тенденцій, архітектурні впливи, стильові тенденції, визначено роль архітектурної деталі у формуванні стилю.

На основі виявлених закономірностей у розвитку сецесійних об’єктів визначено етапи розвитку архітектури Станіславова періоду сецесії, що передбачають взаємопроникнення стильових форм: 1895–1899рр. – протосецесія; 1900–1902 рр. – рання фаза; 1903–1908 рр. – зріла фаза; 1909–1914 рр. – пізня фаза.

Етапи розвитку станіславівської сецесії послідовно співпадають з етапами розвитку європейського модерну, але характеризуються часовим відставанням з подальшою тенденцією до зменшення хронологічної різниці.

Визначено та схарактеризовано джерела формування та особливості внутрішніх стилістичних розгалужень у сецесійній архітектурі Станіславова. Станіславівська сецесія сформувалась під впливом віденського сецесіону, мюнхенського югендстилю, львівської та краківської архітектурних шкіл. Джерелами виростання станіславівської сецесії та її окреслення у протосецесійний період, а також джерелами подальших сецесійних інспірацій були: традиції північного ренесансу, класицизм, станіславівське необароко, неороманіка, німецькі романтичні впливи (північно-німецька цегляна ґотика, народне житло німецьких колоністів), єврейські романтичні впливи (орієнтальні мотиви), польські романтичні впливи (“надвіслянська” ґотика, “закопанський стиль”), українські романтичні впливи (народне будівництво українських Карпат, традиції давньогалицької архітектури княжого періоду).

У період протосецесії (1895–1899 рр.) названі джерела репрезентовані двома тенденціями – класицистичною (неоренесанс, необароко, неокласицизм) та романтичною. Романтична поділяється на дві групи стильових течій: неороманіка, неоґотика, неоренесанс та українські, польські, німецькі, єврейські романтичні риси.

У наступні періоди розвитку сецесії елементи неостилів зберігаються в окремих випадках у трансформованому вигляді. На основі регіональних традицій будівництва сформувались національні стильові спрямування: український, українсько-польський, українсько-німецький модерн, які відтворились трьома течіями: народностильова (“гуцульська”, німецько-українська та польсько-українська або “гуцульсько-закопанська”); сецесійно-романтична або народно-романтична (українська – сецесійно-романсько-візантійська та українсько-польська); неокласицистична (українська та українсько-німецька).

В розвитку ранньої та зрілої фаз сецесії (1900–1908 рр.) прослідковано присутність орнаментальної та раціональної течій, які не розмежовуються хронологічно згідно із загальноприйнятою класифікацією, враховуючи часове відставання поширення станіславівської сецесії. Характерною рисою станіславівської сецесії раннього і зрілого періодів є міра стилізації орнаментальних мотивів і форм архітектурних деталей, яка стилістично встановлює приналежність будинку до орнаментальної чи раціональної течії.

Пізня фаза станіславівської сецесії (1909–1914 рр.) характеризується двома тенденціями: раціоналістичною та ретроспективною. Ретроспективна поєднує неокласицистичні, неоромантичні та необарокові стильові риси.

Раціоналістичний напрям станіславівської сецесії встановлює зв’язок із формотворчою системою сучасної архітектури; самоокреслення ретроспективного напряму у період пізньої сецесії стає джерелом виростання неокласицизму; національний романтизм, що наслідував прогресивним принципам сецесії і трансформувався в український, німецько-український і польсько-український модерн, став поштовхом до створення садибного стилю 1920-х рр.

2. У другому параграфі об’єкти станіславівської сецесії структурувано залежно від комплексу показників, що їх типологічно, стилістично, формологічно характери-зують. Архітектурно-розпланувальний та стилістичний аналіз будинків здійснено на засадах пошуку об’єктивних ознак формотворення – становлення нової формально-просторової системи. Прослідковано кореляційний зв’язок взаємної відповідності простору і маси. Маса як принцип сецесійного архітектурного твору з часом втрачає перевагу над принципом простору.

У типологічному переліку житлових, громадських та промислових сецесійних споруд визначено десять функціонально обумовлених груп будинків: сакральні; культурно-освітні; адміністративні; торговельно-фінансові; медичні; підприємницькі; транспортні; особняки; прибуткові; фабрично-заводські.

За результатами містобудівного аналізу сецесійних будинків Станіславова встановлено способи розташування особняків та прибуткових будинків у системі міської забудови: окремо розташований, окремо розташований кутовий, зблокований, рядовий і кутовий у рядовій забудові.

За архітектурно-розпланувальними характеристиками встановлено варіанти блокування прибуткових будинків на основі типових конфігурацій планів (компактні наближені до правильних геометричних форм; компактні з офіцинами з перевагою П-подібних розпланувань з курдонерами).

На основі спільних розпланувальних ознак та рис індивідуалізації розпланувальні схеми сецесійних особняків Станіславова класифіковано у п’ять груп: перша група володіє принципом врівноваженої симетрії у розбудові плану та формуванні архітектурних об’ємів; до другої групи належать плани з асиметричною будовою; третя група складається з розпланувальних структур, аналогічних попереднім, доповнених офіциною; до четвертої групи належать плани, які є найбільш повним втіленням сецесійної схеми особняка – групування ізольованих приміщень навколо композиційного ядра, забезпечення векторних зв’язків формально-просторової системи будинку з середовищем, посилення домінування архітектурного простору над архітектурною масою; до п’ятої групи належать плани, які характеризує раціоналізація просторового ядра.

У процесі архітектурно-розпланувального аналізу встановлено закономірності у взаємозв’язку між внутрішнім та зовнішнім розвитком формально-просторової системи будинків.

У сецесійних будинках Станіславова виявлені наступні формально-просторові ознаки:

–  розпланування квартири і секції прибуткового будинку еволюціонує аналогічно розплануванню сецесійного особняка, але з меншим тяжінням до центричності;

–  об’ємно-просторова будова стає більш вільною і гнучкою, в композиції фасадів домінує асиметрія;

–  збільшується вертикальний розмір будинків за рахунок збагачення дахами і куполами, збільшення висоти поверху, зростання кількості поверхів, об’єднаних в групи засобами сецесії; з’являються різновисокі поверхи;

–  вперше з’являється композиція з декількома головними входами;

–  конструктивна основа будинку проявляється на фасаді;

–  знайшов певного розвитку синтез будівельної конструкції та її архітектурно-пластичної форми (тобто, обов’язкові функціональні елементи – вікна, входи, балкони – отримують роль декору);

–  вільне розв’язання внутрішнього простору відтворюється назовні пластичними формами балконів і лоджій, бічним розміщенням головного входу, розширенням будинку за рахунок асиметричного вирішення ризаліту, еркера;

–  у прибутковому будівництві, поступово формується відкрита композиція, позбавлена головної осі та фланкуючих елементів, яка еволюціонує до просторової композиції переважно в будинках, що зводились на розі вулиць.

В особняковому будівництві домінує об’ємна архітектурна композиція, у прибутковому до кінця 1910-х рр. – фронтальна. Не знайшло поширення у Станіславові багатосекційне будівництво.

Раціональні тенденції формоутворення у сфері громадського будівництва виявились у нових формально-просторових і конструктивних вирішеннях. Сецесійні громадські будинки Станіславова презентують відмову від класицистичних схем у компонуванні планів і просторів, доцільне формування просторової системи як наслідок використання нових будівельних технологій і каркасного будівництва. У декоруванні фасадів часто домінує принцип надання будинку певного стилю сецесійно-історичними формами, який залежить від його функціонального призначення. Громадські споруди, переважно адміністративні, фінансові, створюють просторові містобудівні домінанти з відкритими для огляду фасадами або займають найбільш вигідне наріжне місце у рядовій забудові.

На підставі здійсненого аналізу встановлено, що сецесійні зміни в архітектурі Станіславова відбулись найперше на архітектурно-розпланувальному рівні. Відтворення цих змін у зовнішньому розвитку формально-просторової структури забезпечили сецесійно-історичні та сецесійні універсального типу архітектурні форми.

3. Архітектурна деталь протягом еволюційного періоду розвитку станіславівської сецесії залишається важливим формотворчим чинником. Різноманітність видів вікон, арок, ніш, балконів, лоджій, еркерів, порталів, аттиків, куполів створює лаконічні форми, які разом складають композицію фасадів сецесійних будинків, і визначає стилістичне спрямування об’єктів. Архітектурні деталі прибуткових та громадських будинків мають менш динамічні конфігурації, ніж особняків.

У процесі еволюції сецесійних форм нівелюються прояви фронтальності, і разом з ними трансформується або зовсім не використовується принцип обрамленості. Натомість на перший план висуваються такі композиційні засоби гармонізації як пластика і ритм, які набувають значення об’єктивних властивостей сецесійних архітектурних форм.

Структура стіни прибуткових кам’яниць, громадських споруд згідно з принципами архітектоніки структурується з виділенням цоколю, основної частини стіни і вінцевих деталей – карнизу, фронтону, аттику. Найактивніші елементи дрібномасштабних будинків – глибокі ніші входів або вінцеві деталі, які разом з обрисами даху визначають пластичний силует.

Дахи набувають значення самостійної конструктивної частини, ускладнюються конструкції ламаних дахових схилів, збагачених вежами і мансардами, окремі поверхи, входи, портали наділяються невеликими дашками, активну роль відіграють горішні вікна, фронтони, вежі. В будинках із складними обрисами розпланувань відтворено багату пластику дахів.

Урізноманітнюється форма і пропорційність вікон: прямокутна форма у пропорції “золотого” прямокутника; форма тридільного вікна, наближена до квадрату; сегментно збільшене вікно з допомогою в’ялої криволінійності. Рама зі склом розміщується не в глибині віконної ніші, а виноситься вперед, майже на рівень фасадної площини. З середини 1890-х з’являються вікна без футрин і обличкування. Вміщення в один ряд вікон різних величин і пропорцій веде до розпаду симетричних членувань, використовується принцип відповідності приміщення вікну або групі вікон.

Асиметрично розміщений вхід стає однією з головних ознак об’ємно-просторової композиції станіславівських сецесійних будинків. Поступово вхід-сіни або вхід-ґанок утворює окрему об’ємно-просторову одиницю кубічної форми асиметрично добудованої до основного архітектурного об’єму. Портали і брами прибуткових будинків, на відміну від особняків, де вхідна лоджія часто виконувала роль головної композиційної форми, є одним з багатьох активних елементів фасаду і не виконують провідної ролі у формуванні пластики будинку.

В лінеарному малюнку фасаду використовувались аркові лінії: лучкові, опукло-увігнуті, стрілчасті, ступінчасті, у формі “омеги”, підкови, лінеарні арки орієнтальної форми.

Характерною особливістю прибуткових кам’яниць ранніх етапів розвитку стилю є використання ризаліту. В процесі еволюції ризаліт трансформується в дво- або триповерховий еркер, який має такі конфігурації в плані: прямокутні, прямокутні із зрізаними або заокругленими наріжниками, дугоподібні, хвилясті, півкруглі, що нагадують вежу, трапецієподібні, трикутні, а також у формі роздвоєного еркера. Еркери, ризаліти, як правило, містять балкон або портал та увінчуються вигином карнизу, аттиковим щитом й у більшості прикладів – куполом або наметовою конструкцією.

У формуванні пластики фасадної площини важливу роль відведено балконам, які логічно входять у лінію міжповерхових тяг, часто оббігаючи весь фасад. Поєднані з нішами балкони утворюють форму лоджій.      

Щити-аттики використовувались різної висоти й довжини, кам’яні, ажурні, металеві. За формою аттики поділяються на: полігональні, барокового типу з волютами, напівкруглі з віконцями або просвітами, підковоподібні, прості трикутні. Ряд мансардних вікон, з’єднаних невисоким парапетом, часто утворює своєрідний аттиковий поверх, використовується принцип периметрального розміщення аттика.

Станіславівським сецесійним будинкам не притаманна абсолютна фронтальність композиції навіть в умовах рядової забудови, де розгортання композиційної теми відбувається лише на головному фасаді. Тут завжди присутня об’ємність композиції, яку забезпечують складна конструкція даху, значні виступи ризалітів, еркерів, глибокі ніші лоджій, масивні балкони і загальна пластика силуету будинку, стіни. Окремо розташовані будинки, просторове ядро яких стало композиційним фактором, володіють рисами об’ємної композиції.

Розділ третій – “Станіславівська сецесія в контексті подальшого розвитку архітектури міста та її місце в архітектурній системі Галичини”.

 1. У параграфі першому станіславівська архітектура 1919–1929 рр. представлена як перехідний період від архітектури сецесії до конструктивізму (функціоналізму). Цей етап, так би мовити становить добу конструктивістського “перетворення” сецесії, її інший, більш європеїзований варіант. Станіславівська сецесія продовжує свій розвиток двома основними шляхами. Перший шлях – шлях історизму й традиціоналізму, передбачає збереження методу сецесійної стилізації для засобів архітектури, почерпнутих з арсеналу попередніх епох у неокласицистичних будівлях, у садибному стилі котеджів, у збереженні традицій національних варіантів модерну, в будівлях, що вже позначені рисами експресіонізму. Другий шлях – це раціоналізація сецесії у рамках пошуку нової естетики. Це своєрідна тенденція раціоналізованої неокласики, національного романтизму. Риси раціоналізованої сецесії присутні також в ар деко й раціоналістичній архітектурі.

Архітектуру Станіславова перехідного періоду, пов’язану з сецесією, класифіковано відповідно до будинків, що поєднують риси: сецесії та неокласицизму; сецесії та народного романтизму; сецесії та ар деко; сецесії та раціоналізму або конструктивізму (функціоналізму).

2. Другий параграф присвячено аналізу впливу сецесії на архітектуру Івано-Франківська 1960–1990 рр. Традиції станіславівської сецесії періодично відроджуються в архітектурі радянського і пострадянського Івано-Франківська. Тривалі традиції створених на зламі ХІХ–ХХ ст. національних архітектурних шкіл модерну у Львові та Кракові, пошук методологічних та морфологічних ознак українського модерну в Полтаві, Києві, Харкові, спровокували виникнення у 1960-х рр. івано-франківської архітектурної школи, пов’язаної з виявленням національних особливостей в архітектурі. На відміну від світової практики пошуків художньої співзвучності з історичним минулим на основі глибинних аналогій у принципах формоутворення івано-франківська школа обмежилась певним атрибутивним набором традиційних модернізованих форм.

Використання у 1980–1990 рр. сецесійних форм у контекстуальних вставках історичної частини міста, в особняковому будівництві у більшості випадків відповідає принципу історизму кінця ХІХ ст., коли від використання прийомів і форм архітектури минулого очікувалось відтворення відповідної психологічної атмосфери.

3. У третьому параграфі запропоновано модель архітектурної системи сецесії Станіславова та визначено її місце у архітектурній системі Галичини. Архітектурна система станіславівської сецесії є компонентом сецесійної підсистеми архітектурної системи Галичини – відкритої, ієрархічної системи, яка в свою чергу є одним з компонентів більш широкої системи – містобудівної. Базовою мінімальною одиницею, носієм інформації, в архітектурній системі сецесійного Станіславова є розпланування, яке в сецесії методологічно передбачає відповідність зовнішнім формально-просторовим характеристикам будинку. Структура взаємозв’язків елементів забезпечує мобільність системи, можливість об’єднання елементів у білатеральні групи на підсистемному рівні (на предметному рівні – за змістом і формою, на просторовому – за функцією і формою, на речовинному рівні – за функцією і структурою), утворюючи т. зв. семантичні поля. Існування системи передбачає її зв’язок з іншими системами, у даному випадку в ролі інших систем виступають об’єктивні зовнішні і внутрішні фактори впливів.

Зовнішні впливи і локальні будівельні традиції сприяли оформленню станіславівської сецесії в дві головні течії: інтернаціональну європейську й відмінну народно-романтичну, що споріднює її з віденською, краківською та львівською архітектурою. Основна частина станіславівської сецесійної забудови за більшістю ознак належить до типової, характерної віденсько-мюнхенському осередку та поділяється на архітектуру універсального типу та сецесійно-історичну архітектуру. Домінуючим акцентом архітектури універсального типу є лінеарно-рослинний або формальний декор та повторення цих форм у архітектурній масі. Такі ж елементи та принципи утворення архітектурних форм зустрічаємо в іншій частині об’єктів, що стоять на пограниччі з історичними формами. Це сецесійно-історична архітектура, де локальні теми минулого виступають у модифікованому сецесійному дусі.

Етнічна мозаїка, з якої виросла галицька мистецька культура та процеси пристосування, які в ній відбувалися, детермінували неоднорідність, багатокультурний характер як львівської, так і станіславівської архітектури. Багатокультурний характер станіславівської архітектури визначив наступну сецесійну палітру: сецесію українську (народностильову „гуцульську”, сецесійно-романтичну, неокласицистичну), українсько-німецьку (народностильову, неокласицистичну), українсько-польську (народностильову “гуцульсько-закопанську”, сецесійно-романтичну), єврейську (ро-мантичну). Отже, станіславівська сецесія, як і львівська, повстала завдяки творчості представників різних народів. Це споріднює її з трансильванською (угорсько-румунською), чеською сецесією.

Здійснене дослідження архітектури Станіславова підтвердило, що галицька сецесійна архітектура не є однорідною. Станіславівська сецесія має низку суттєвих відмінностей у стилістичному розвитку від львівської сецесії, що репрезентує загальний образ сецесії Галичини.