| Краткое содержание: | У першому розділі “Типологія класу однинних іменників у сучасній українській мові” визначається обсяг та кількість вихідного словникового матеріалу, що проектується у вершини конкретних словотвірних парадигм (СП), від лексичної наповненості яких залежить словотворчий потенціал обраного для дослідження об’єкту. Проводиться розмежування центру та периферії сингулятивного поля, встановлюються їх основні параметри. Центральними одиницями вважаємо: непохідні абстрактні іменники (добро, щастя, сум, час), речовинні іменники-нетерміни (вода, мед, шовк, гіпс, сніг) та словотвірно марковані збірні назви (пір’я, чумацтво, картоплиння, апаратура). Семантика і категоріальна оформленість таких одиниць не викликають двозначних тлумачень і чітко вказують на належність до іменників singularia tantum з типовими для них значеннєвими і квантитативними показниками.
Теза про універсальність парадигматичного підходу до вивчення мовних явищ конкретизується й набуває реального змісту в таких головних принципах нашої роботи: а) за основну одиницю класифікації лексичного матеріалу нами обирається окреме парадигмозначення, а не слово в повному комплексі своїх значень; б) основною одиницею виміру словотворчого потенціалу всіх лексичних угруповань, що розглядаються, встановлюється СП; в) опис словотвірної семантики здійснюється у межах типової СП (ТСП); г) виявляється зв’язок між семантичною і дериваційною парадигматикою. Перший із названих принципів є основою членування сингулятивів на лексико-граматичні розряди абстрактних, речовинних і збірних іменників, подальше виділення серед кожного з них відповідних ЛСГ і далі — формування списку вершин багаточленних СП. Він безпосередньо пов’язаний з кінцевою метою роботи, адже кожна одиниця лексико-семантичного рівня проектується на дериваційному рівні у вершину СП. Словотворчий потенціал будь-якого лексичного угруповання є часткою від ділення числа дериватів на число вершин СП. Його визначення ускладнюється тим, що майже четверта частина однинних іменників є полісемантами. Найвища їх концентрація серед непохідних абстрактних назв: тут вони переважають однозначні майже у 3 рази; поміж речовинних та збірних багатозначні, навпаки, становлять меншість. Серед полісемантів усіх розрядів домінують двозначні лексеми (до 70% від загальної кількості), “зону насиченої полісемії” (6–9 ЛСВ) складають 10% слів, які є переважно абстрактними іменниками. Гомогенність, тобто однотиповість лексико-граматичної природи всіх ЛСВ, що входять до семантичної структури однієї лексеми, характерна перш за все для 2-значних слів, пор.: алебастр, наждак, сурик, целюлоза — 1. речовини; 2. будівельні промислові матеріали з цих речовин; клавіатура — 1. зб. сукупність клавішів музичних інструментів; 2. зб. сукупність клавішів у будь-якому механізмі. Перехід до гетерогенних полісемантів пов’язаний з ускладненням семантичної структури слів. Це спостерігається на глибині вже 3‑х значень, проте абстрактні іменники можуть зберігати лексико-граматичну ідентичність всіх складових ЛСВ навіть на рівні 4–5 та 6–9 семем, пор.: ідея — 1. поняття, уявлення, що відбивають дійсність у свідомості людини; 2. переконання; 3. міркування про що-небудь; 4. задум, план, намір; 5. основна думка твору. Цей аспект нашого дослідження підтверджує існуючу тенденцію “до збереження однакового рівня абстракції у семантичній структурі іменника — від конкретних значень утворюються конкретні, від абстрактних — абстрактні лексико-семантичні варіанти” , хоча більш відомим і майже аксіоматичним є твердження про те, що розвиток семантичних процесів полягає в русі від конкретного до абстрактного або навпаки від абстрактного до конкретного.
Встановлення опозицій лексико-граматичних розрядів у межах багатозначних лексем на рівні ЛСВ є засобом точнішого визначення лексичної наповненості кожного розряду сингулятивів, кожної ЛСГ, адже гетерогенний полісемант своїми окремими ЛСВ може входити в різні семантичні угруповання, пор.: хром — 1. Метал (входить до ЛСГ “метали”); 2. Шкіра, оброблена солями хрому (ЛСГ “матеріали”). ЛСВ слова продовжує залишатися засобом і основною одиницею класифікації і на наступному етапі дослідження, коли мова йде про лексичну наповненість СП. Для того щоб подати дійсну кількість дериватів у тій чи іншій СП, потрібно встановити не тільки формальну, але й семантичну відповідність між твірною та похідною основами, адже кожне значення мотивуючого полісеманта здатне до формування окремого семантичного відповідника у смисловій структурі похідного слова. Кожне парадигмозначення багатозначного слова а) номінує окреме поняття, б) входить до різних лексико-граматичних розрядів, в) до різних ЛСГ, г) має різні словотворчі потенції, д) по-різному співвідноситься з похідними. Це свідчить про його певну самостійність і необхідність вважати основою вище згаданих парадигматичних класифікацій не слово взагалі, а тільки його ЛСВ. Цей принцип обґрунтований у ряді наукових праць, проте теоретичне його застосування ще не знайшло активного вияву.
Операційним знаряддям для виміру словотворчого потенціалу є багаточленна СП (з 2 і більше похідними), яка дійсно здатна продемонструвати об’єктивно існуючий, історично сформований та комунікаційно виправданий набір словотвірних значень і відповідних їм дериватів на базі окремих лексем, їх семем та різноманітних лексичних угруповань. Вона відповідає вимогам сучасного основоцентричного аспекту дослідження словотвору. Наша робота присвячена вивченню десубстантивних парадигм як конкретних (породжуваних однією окремо взятою лексичною одиницею), так і типових. Останні вміщують сукупність словотвірних значень, абстрагованих від конкретних засобів їх вираження. Типова СП складена нами для а) кожної із 8 розглянутих ЛСГ; б) кожного лексико-граматичного розряду — окремо для абстрактних, речовинних та збірних іменників; в) для класу однинних іменників загалом. Нами зроблена також спроба встановити зв’язок між семантичною та словотвірною парадигматикою на матеріалі полісемантичних сингулятивів. З цією метою визначені структурно-семантичні моделі полісемантів (тип полісемії, вид переносу), граматична належність та словотворчий потенціал кожного ЛСВ. Виявлена така схема міжрівневих впливів: ЛСВ, утворені внаслідок метонімічного переносу, відносяться до конкретних імен, що мають, як правило, ненульовий словотворчий потенціал, величина якого визначається ступенем віддаленості від основного значення; ЛСВ, утворені шляхом метафоризації, частіше є абстрактними, синтаксично чи конструктивно обумовленими і дериваційно індиферентними. Подібні дослідження можуть стати шляхом до знаходження рис ізоморфізму між різними мовними рівнями, що є одним з пріоритетних завдань сучасної лінгвістики. Виконати його можливо саме на парадигматичному рівні.
У другому розділі, „Словотворчий потенціал непохідних абстрактних іменників”, мають місце такі превентивні операції: всі абстрактні іменники розподіляються за морфемною ознакою на похідні та непохідні; у цілому характеризуються похідні назви — віддієслівні та відад’єктивні словотвірні типи з суфіксами ‑ння / ‑ення / ‑іння / ‑ття, ‑ізація / ‑изація, ‑к(а), ‑ція, ‑ість, ‑изм / ‑ізм, ‑іст / ‑ист, ‑ство / ‑цтво, з нульовими формантом; встановлюється їх словотворчий потенціал, який загалом дорівнює нулю, і тим самим обґрунтовується вибір непохідних абстрактних іменників як основного об’єкту вивчення цього розділу. Далі серед останніх виділено 3 ЛСГ : „антропоцентричні поняття”, „соціальні поняття”, „культурологічні поняття”. Центральною вважаємо ЛСГ “антропоцентричні поняття”, до якої входять назви універсальних понять, що відображають специфіку існування особистості і номінують: а) почуття (вина, гнів, надія, печаль); б) психічні, душевні стани (жах, спокій, тривога); в) прояви психічної діяльності ( воля, гонор, гумор, мрія, пам’ять, розум); г) фізичні та фізіологічні стани (апетит, голод, енергія (2 знач.), сон, смерть); д) нормативно-оцінні та морально-правові категорії суспільної свідомості (благо, гріх, совість, слава, шлюб). Ці поняття послуговуються частотною загальновживаною лексикою, склад якої є стабільним у всіх розвинених мовах. Нами укладені типові СП для кожної з трьох названих ЛСГ. Вони мають як самодостатнє, так і порівняльне значення. Результатом дослідження є оригінальна ТСП лексико-граматичного розряду абстрактних іменників, яка демонструє основні напрями розвитку цієї дериваційної підсистеми, див. Табл.1. ТСП має чотиризонну субстантивно-ад’єктивно-вербіально-адвербіальну структуру, яка представлена 9 інваріантними словотвірними значеннями (СЗ). Найрегулярнішим з них є СЗ “загальна відносність”. Відносні ад’єктиви присутні практично в кожній СП, утворюються суфіксальним способом і мають уніфіковані засоби вираження — форманти ‑овий та ‑ний. Вони складають зону синтаксичної деривації, до якої приєднуються також десубстантивні прислівники, що утворюються вибірково тільки від окремих назв з архісемою “людина”. Зона лексичної деривації містить: а) похідні іменники з предметно-характеризуючими та модифікаційними СЗ; б) похідні якісні прикметники з інваріантним СЗ “який має те, що...”; в) похідні дієслова з інваріантним СЗ “мати відношення до того, що...”.
|
