Розділ 1.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, охарактеризовано ступінь наукової розробленості проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні засади та емпіричну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію та впровадження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження впливу соціально-гуманітарної освіти на процес демократизації українського суспільства” розглянуто теоретико-методологічні підходи до розуміння соціально-гуманітарної освіти, розкрито соціально-гуманітарні аспекти демократизації суспільства, викладено сутність авторського підходу до дослідження їх взаємодії.

Аналіз соціологічної, філософської і наукознавчої літератури у підрозділі 1.1. “Понятійна основа дослідження взаємодії соціально-гуманітарної освіти і демократизації суспільства” показав, що популярний сьогодні термін “гуманітарна освіта” не варто застосовувати в соціологічному дослідженні. Це випливає як з неоднозначності самого цього поняття, так і з практики його застосування в системі освіти України. У зв’язку з цим, більш вдалим, на думку автора, є використання поняття “соціально-гуманітарна освіта”.

Спираючись на концепцію “соціальної демократії” А. Токвіля та його послідовників, в дисертації підкреслюється важливість розуміння демократизації не лише як політичного, а соціально-політичного процесу. На основі бачення предмета і завдань соціології П. Сорокіним та іншими класиками соціології, робиться висновок про доцільність вивчення взаємодії соціально-гуманітарної освіти і процесу демократизації суспільства в межах соціологічної науки. Дослідження соціально-гуманітарної освіти як чинника демократизації суспільства фактично спрямоване на наукове вивчення однієї з латентних функцій цього виду освіти, продовжуючи традицію функціонального аналізу Р. Мертона.

Лише гуманістична освітня парадигма, на думку автора, має бути взятою за основу наукового розгляду сучасної соціально-гуманітарної освіти в Україні. Гуманістична освітня парадигма відповідає як сучасним потребам демократичного суспільства, так і усьому характеру розвитку світової соціально-гуманітарної думки, де людина розглядається як мета і зміст соціального розвитку. У зв’язку з цим в роботі розкривається зміст гуманізації, гуманітаризації та фундаменталізації вітчизняної освіти.

У підрозділі 1.2. “Соціальний механізм впливу соціально-гуманітарної освіти на процес демократизації українського суспільстві” описано і пояснено причинно-наслідковий зв’язок між соціально-гуманітарною освітою і процесом демократизації суспільства. Показано, що цей зв’язок ґрунтується на тому, що в сучасному суспільстві система освіти є одним з провідних агентів соціалізації особистості. В умовах демократизації виникає суспільний запит на формування нового типу людини, який і повинен задовольнятися системою освіти. Це має бути соціально-активна особистість, свідомий “демократичний громадянин”, здатний бути повноцінним членом громадянського суспільства. На соціально-гуманітарну освіту, на відміну від освіти природничо-наукової і технічної, покладається завдання формування такого типу людини. Засновуючись на аналізі наукової літератури, можна стверджувати, що чим ефективніше соціально-гуманітарна освіта виконує це завдання, тим швидше відбувається процес демократизації суспільства.

У підрозділі аналізується сучасна теорія громадянського суспільства (Д. Л. Коена, Е. Арато та ін.), а також концепції “демократичних громадян” (С. Верби, Д. Томпсона, В. Мішлера та ін.), що дає змогу в подальшому провести операціоналізацію поняття демократичного досвіду особисті. Наводяться результати теоретичних і емпіричних досліджень, проведених науковцями Києва, Харкова, інших міст України, які свідчать про низькі темпи формування громадянського суспільства в сучасній Україні, низькій рівень громадянської активності сучасної української молоді.

В підрозділі виділяються основні напрями, за якими відбувається вплив соціально-гуманітарної освіти на процес демократизації українського суспільства, і які були обрані автором для подальшого емпіричного дослідження. По-перше, враховуючи те, що система середньої освіти є базовою ланкою соціалізації українських громадян, робиться висновок про першочергове значення того, наскільки ефективно вона формує майбутніх “демократичних громадян”. По-друге, в колі уваги опиняється система учнівсько-студентського самоврядування, яка є середовищем формування соціальної активності особистості, і вважається автором дисертації новим практичним елементом соціально-гуманітарної освіти в сучасній Україні.

У другому розділі “Функціонування соціально-гуманітарної освіти в умовах демократизації суспільства” шляхом емпіричних і теоретичних досліджень сформована теоретична модель об’єкта дисертаційного дослідження, яка не лише описує і пояснює досліджуване явище, але також має прогностичний потенціал.

У підрозділі 2.1. “Структура та функції соціально-гуманітарної освіти в умовах демократичного транзиту” описано систему соціально-гуманітарної освіти в Україні, яка складається з трьох основних структурних компонентів: 1) соціально-гуманітарної освіти в системі допрофесійної освіти; 2) соціально-гуманітарної освіти в системі професійної освіти; 3) соціально-гуманітарної самоосвіти; кожен з цих компонентів має свої складові.

Процес демократизації, який відбувається в пострадянській Україні, веде до змін відразу у всіх сферах суспільного життя: соціально-економічній, соціально-політичній, духовно-культурній. В кожній з цих сфер старі соціальні відносини, норми, цінності змінюються на нові, більш демократичні. Населення повинно засвоїти ці нові норми та цінності, навчитися будувати демократичні відносини. До змін в різних сферах життя всередині суспільства, додалися і загальносвітові процеси сучасності: інформатизація, глобалізація. Нові соціально-економічні відносини вимагають від випускників таких особистісних якостей, як ділова активність, вміння раціонально мислити, здатності до постійного підвищення кваліфікації. В нових культурних умовах випускники повинні добре володіти іноземними мовами, розуміти інші культури, знати різноманітні системи професійної етики та етикету, бути толерантними і в той же час мати власні погляди на різноманітні соціально-культурні явища. В нових соціально-політичних умовах випускники системи освіти повинні мати високу правову і політичну культуру, володіти громадянською самосвідомістю, вміти свідомо змінювати форми своєї діяльності і асоціативності, керуючись засадами розуму і власним інтересом. Вісі ці знання, уміння і навички можуть бути сформовані завдяки вивченню дисциплін соціально-гуманітарного циклу: історичних, філософських, культурологічних, економічних, правових, філологічних, психологічних, політичних.

У цьому підрозділі проаналізовано функції, які виконує соціально-гуманітарна освіта в сучасному українському суспільстві. Обґрунтовується, що в умовах демократизації багато чого починає залежати від виконання соціально-гуманітарною освітою функцій професіоналізації і соціалізації. Що стосується функції соціалізації, то соціально-гуманітарна освіта передусім виконує її шляхом формування світогляду, духовної культури та особистісних якостей випускників. Функція професіоналізації реалізується соціально-гуманітарною освітою тим, що вона готує фахівців соціально-гуманітарного профілю.

В дисертації відзначається, що з початком демократизації українського суспільства починається процес неперервної трансформації соціально-гуманітарної освіти, який торкається як змісту навчання і виховання, так і їх методів. Зміни, які відбулися в системі соціально-гуманітарної освіти України починаючи від падіння тоталітарного режиму і до сьогодення, описуються автором в наступній послідовності: 1) зміни в законодавстві, яке регулює сферу соціально-гуманітарної освіти; 2) зміни в обсязі і змісті соціально-гуманітарної освіти у навчальних закладах; 3) зміни в методах викладання і характері взаємодії вчитель-учень, викладач-студент; 4) поява нових видів навчальних закладів, де можна одержати соціально-гуманітарну освіту; 5) зміни в управлінні системою соціально-гуманітарної освіти як на державному рівні, так і на рівні навчального закладу; 6) зміни в системі викладання і оцінювання соціально-гуманітарних знань у навчальних закладах; 7) зміни в додатковій (позашкільній) соціально-гуманітарній освіті і самоосвіті.

Проведений у підрозділі 2.2. “Ефективність впливу соціально-гуманітарної освіти на процес демократизації в сучасній Україні” аналіз співвідношення понять “ефективність освіти” і “якість освіти” дозволив уточнити їх місце в категоріальній системі соціологічного знання, і стверджувати, що для дослідження соціально-гуманітарної освіти в контексті демократизації суспільства краще використовувати перше з названих понять. Поняття “ефективність освіти” виводить дослідника з контексту ринкових законів попиту і пропозиції. Вивчення суспільної ефективності освіти перш за все має на меті з’ясувати, чи формує система освіти такий тип особистості, який здатен бути опорою для прогресивного розвитку суспільства. При такому підході, серед характеристик процесу і результату соціально-гуманітарної освіти на перше місце виходять ті, від яких залежить формування потрібних демократичному суспільству професійних і особистісних якостей людини.

У даному підрозділі наводяться результати експертного опитування, для якого в якості експертів було обрано людей, які в силу своїх посадових обов’язків мають найбільш повну інформацію про стан соціально-гуманітарної освіти в сучасній Україні: це керівники та заступники керівників навчальних закладів (як вищих, так і середніх) соціально-гуманітарного профілю; декани соціальних та гуманітарних факультетів ВНЗ; завідуючі кафедрами соціальних та гуманітарних дисциплін у ВНЗ; професори та доценти кафедр соціальних та гуманітарних дисциплін у ВНЗ, до кола наукових інтересів яких входить вивчення освіти і демократії. Експерти представляють усі регіони України.

На думку більшої частини опитаних експертів, соціально-гуманітарна освіта в сучасній Україні має низьку ефективність у плані сприяння демократизації суспільства (48% експертів вказали, що вона скоріше не ефективна, ніж ефективна у цьому плані, і ще 4% – що вона не ефективна). Експертами було висунуто ряд пропозицій стосовно підвищення суспільної ефективності соціально-гуманітарної освіти в Україні (в демократизаційному аспекті). На державному рівні потребує змін державна політика ставного соціально-гуманітарної освіти, державне управління освітою і дотичними до неї сферами суспільного життя. Зокрема, є нагальна потреба у виробленні і подальшому строгому виконанні чітких норм стосовно змісту і обсягу соціально-гуманітарних дисциплін у навчальних закладах на основі розробленої концепції соціально-гуманітарної освіти. На рівні місцевої громади, місцевого самоврядування вищеназвана концепція повинна реалізовуватися, тому тут необхідна розробка механізмів її реалізації. На рівні навчальних закладів потрібні структурні зміни, зміни в управлінні і кадровій політиці. На рівні взаємодії вчителя і учня, викладача і студента мають відбутися зміни в напрямку розвитку партнерських відносин, поширення педагогіки співпраці.

У третьому розділі “Основні напрямки впливу соціально-гуманітарної освіти на процес демократизації в Україні” наведено результати проведених автором інших емпіричних соціологічних досліджень.

В результаті проведення анкетного опитування серед учнів 11-х класів загальноосвітніх закладів міста Миколаєва, було визначено основні показники сформованості демократичного досвіду випускників. Вони описані у підрозділі 3.1. “Демократичний досвід випускників шкіл різного типу”. Результати дослідження висвітлюють ситуацію стосовно знань випускників системи середньої освіти з історії і теорії демократії: 43% випускників знають, що слово “демократія” перекладається як народовладдя; 38% – в якій країні вперше виникла демократія; 82% – що свобода, рівність є основними демократичними цінностями; 81% – що Україна є демократичною соціальною правовою державою; 59% випускників можуть дати своє визначення поняттю “демократія”. Що стосується демократичних вмінь та навичок, то зібрані факти свідчать: 61% випускників брали участь в учнівському самоврядуванні в школі; 67% – багато або декілька разів брали участь в голосуванні у школі (при виборах на посади учнівського самоврядування, прийнятті колективних рішень і т.п.); 59% – завжди мали можливість висловити на уроках власну думку, власні погляди; 62% – завжди мали можливість знайомитись з метою уроку; 51% випускників спілкувалися в школі на теми, пов’язані з демократією.

Опитування також показало, що 74% випускників загальноосвітніх навчальних закладів вважають, що демократія Україні потрібна, і що в середньому, їх ставлення до різних демократичних інститутів і організацій є позитивним. Але, в той же час, лише 40% випускників готові приєднатися до якоїсь політичної, громадської чи волонтерської організації.

Шляхом методу крос-табуляції було порівняно показники учнів звичайних загальноосвітніх шкіл і ліцеїв соціально-гуманітарного профілю. В результаті цього була виявлена пряма залежність між обсягом одержаної соціально-гуманітарної освіти і сформованістю демократичного досвіду випускників середньої школи.

У підрозділі 3.2. “Соціально-гуманітарні знання як фактор активізації учнівського та студентського самоврядування” наведено результати суцільного опитування учасників ІІ Всеукраїнської студентської наукової конференції “Теорія і практика виховання лідерських якостей особистості в системі студентських самоврядних організацій”, яка проводилась 23-25 квітня 2010 року в Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка. Наведено також результати фокус-групового дослідження серед студентів ВНЗ міста Миколаєва. Вказані дослідження дали можливість визначити чинники, які впливають на формування інтересу молоді до участі в самоврядуванні, серед яких важливе місце займає високий рівень соціально-гуманітарних знань. Визначено, що знищує цей інтерес формалізм, декларативність, неефективність самоврядування в навчальному закладі, а також перевантаженість студентів навчальною роботою. В результаті доведено, що соціально-гуманітарні знання є вагомим фактором активізації учнівського і студентського самоврядування.