СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ РЕГІОНАЛЬНИМИ ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання; сформульовано гіпотезу й охарактеризовано методи дисертаційної роботи; розкрито наукову новизну та практичне значення здобутих результатів; подано інформацію про апробацію й упровадження результатів дослідження.

У першому розділі – „Політична толерантність студентської молоді як соціально-педагогічна проблема” – здійснено теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми толерантності, зокрема політичної толерантності студентської молоді, її сутності та структури; проаналізовано можливості впливу регіональних засобів масової інформації як чинника формування політичної толерантності студентів вищих навчальних закладів; досліджено стан процесу формування політичної толерантності в студентської молоді регіональними ЗМІ.

Теоретичний аналіз наукової літератури засвідчив, що проблему толерантності вчені успішно розв’язують у плані визначення сутності цього феномену, виокремлення та опису видів толерантності, розробки соціально-педагогічних і психологічних умов, що сприяють або перешкоджають формуванню толерантності в різних сферах людського буття.

Поняття „толерантність” має чисельні трактування, представлені в роботах філософів, психологів, соціологів, педагогів у різні періоди розвитку суспільства. Так, ідеї толерантності вперше було викладено в працях видатних філософів минулого: Хоми Аквінського, Платона, Вольтера, Г. Гегеля, І. Канта, Г. Сковороди.

Наприкінці XX – початку XXI століття проблема толерантності стає однією з важливих у сучасній соціально-педагогічній науці. Значний внесок у її розробку саме в такому контексті здійснили такі вітчизняні дослідники, як: Т. Алексєєнко, О. Безпалько, Н. Заверико, І. Звєрєва, А. Капська, О. Олексюк, А. Рижанова, С. Савченко. Ґрунтовно питання толерантності представлено в працях учених зарубіжних країн, серед яких відзначимо Ж. Бастида, П. Ванбергена, П. Ніколсона, Г. Оллпорта, К. Уейна, Б. Уїльямса, О. Хеффе.

На розвиток проблеми виховання молоді в дусі толерантності,  розкриття її педагогічного контексту вплинули дослідження С. Дем’янчук, Я. Довгополової, Л. Завірюхи, І. Курліщук, П. Степанова, В. Шаліна та ін.

Особливого значення для розв’язання проблем формування толерантності в сучасної молоді набувають також прийняті у XX ст. декларації, у яких знайшли втілення ідеї свободи особистості та толерантності („Загальна декларація прав людини” (1948), „Декларація принципів толерантності” (1995) тощо).

У ході аналізу встановлено, що під толерантністю вчені розуміють соціальну установку (О. Деркач, Л. Дробижева, Г. Солдатова, Л. Шайгерова та ін.). В інших випадках це поняття використовують для характеристики міжособистісних стосунків (О. Асмолов, Ф. Малхозова, М. Мацьковський та ін.). У соціально-психологічних та психолого-педагогічних публікаціях зроблено акцент на трактуванні толерантності як різновиду соціальної поведінки та визначенні психолого-педагогічних умов, що сприяють вихованню толерантної особистості й формуванню толерантних взаємин між людьми (О. Волкогонова, С. Смирнов, К. Фопель та ін.). Досить точним, на наш погляд, є визначення толерантності як соціального чинника, що спрямовує міжособистісні стосунки людей на співпрацю, яка об’єднує індивідів між собою, а також з традиціями, нормами, культурою суспільства, у якому вони живуть (М. Міріманова).

Ряд учених здійснили спробу сформулювати загальні принципи толерантності, до яких зараховано: терпимість, діалогічність, відкритість, партнерство, системний плюралізм; виокремити її функції в структурі особистості (гуманітарну, ідентифікаційну та соціальної адаптації); схарактеризувати ознаки толерантної особистості: уміння вести діалог та спілкуватися; здатність сприймати погляди іншого й висловлювати власні так, щоб не принижувати думку іншого; об’єктивно та терпимо ставитися до поглядів іншої людини; конструктивно розв’язувати конфлікти на засадах соціального партнерства.

Отже, усебічний аналіз означеної проблеми дає підстави для розуміння толерантності як здатності особистості сприймати Іншого й ставитися до нього, як до рівного собі, причому, здатності не просто терпіти іншу думку, іншу віру, інший світогляд, іншу мову чи культуру, а й поважати все інше. Толерантна позиція особистості виявляється в психологічній готовності до позитивної взаємодії з Іншим. Толерантну людину характеризують такі риси, як: моральна зрілість, соціальна активність, почуття громадянської відповідальності, розвинена правова свідомість, ініціативність, здатність до діалогу, успішної соціалізації.

На сучасному етапі суспільно-політичні процеси в Україні все більшою мірою набувають рис демократичного, відкритого, громадянського суспільства, якому притаманний консенсус при розв’язанні загально-національних і регіональних проблем, пошук спільних поглядів у вирішенні економічних, політичних, ідеологічних, соціокультурних питань. Оновлена за часів незалежності соціально-економічна та політична система в нашій державі передбачає формування розгалуженої системи представництва соціальних, економічних, політичних, соціокультурних інтересів та вподобань широких верств населення, що, у свою чергу, потребує взаєморозуміння й толерантного ставлення всіх суб’єктів соціально-політичного процесу.

Зазначене актуалізує проблему формування політичної толерантності особистості як різновиду та найвищої форми толерантності як такої. Толерантність як чинник забезпечення політичної стабільності суспільства, координації зусиль усіх політичних сил з розв’язання загальнодержавних і регіональних завдань розглядається як феномен, який віддзеркалює новий характер взаємин та соціально-політичної діяльності суб’єктів суспільно-політичного процесу, зокрема студентства.

У дослідженні ми виходимо з розуміння політичної толерантності як здатності людини сприймати з повагою іншу політичну думку, інші світоглядні позиції, інші погляди на державне управління, уміння аргументовано та стримано вести дискусію з опонентами, розуміння загальних рис сучасної політичної ситуації.

Розмаїття політичного життя сучасного суспільства суттєво впливає на формування ціннісних орієнтацій та поведінку студентської молоді. Період студентства – основна стадія соціалізації, опанування соціальних ролей та функцій. Толерантність же взагалі та її різновид – політична толерантність – така риса характеру чи поведінки людини, яка набувається із соціальним досвідом. Це дозволяє зробити висновок про доцільність формування політичної толерантності в молодих людей саме студентського віку. Навчившись толерантної поведінки в межах студентської групи, молода людина так само будуватиме стосунки й за її межами.

З урахуванням викладених вище теоретичних позицій визначено поняття політичної толерантності студентської молоді, яке розуміється як сукупний результат освіти, виховання, соціального становлення молодої людини й представляє комплексну характеристику засвоєного суспільно-політичного досвіду, здатність студента до активної життєдіяльності в багатопартійному середовищі, розуміння та повагу до інших культур, уміння жити в мирі та злагоді з людьми інших рас, вірування, політичних поглядів і вподобань, уміння аргументовано та стримано відстоювати власну політичну позицію, не ображаючи при цьому погляди опонентів.

Формування політичної толерантності студентської молоді – це цілеспрямований процес, що передбачає засвоєння студентами норм і принципів толерантності, опанування якомога широкого політичного досвіду, напрацьованого людством, підготовку до адекватної політичної реальності поведінки.

Провідними науковими підходами та принципами формування політичної толерантності студентів ВНЗ є: особистісно орієнтований, інформаційно-комунікативний, середовищний, діалогічний, системного плюралізму, партисипатизму, соціального партнерства .

Вивченню можливостей впливу регіональних засобів масової інформації як чинника формування політичної толерантності студентів вищих навчальних закладів передувало дослідження особливостей функціонування мас-медіа, зокрема в умовах регіонального інформаційного простору, що дозволило з’ясувати їхні провідні функції (інформаційні, культурно-просвітницькі та такі, що забезпечують соціальне управління суспільством), а також простежити, як кожна з окреслених функцій з урахуванням специфіки ЗМІ (телебачення, радіо, преса, Інтернет) здатна впливати на формування політичної толерантності студентської молоді.

Опитування студентів п’яти вищих навчальних закладів м. Луганська на предмет того, якому виду ЗМІ вони віддають перевагу, дало підстави для висновку, що провідними видами мас-медіа, які стали базовими при форму-ванні політичної толерантності студентської молоді, виявилися електронні ЗМІ. Друковані засоби масової інформації в цьому плані можуть бути задіяні меншою мірою через низьку популярність серед студентської аудиторії.

У процесі моніторингу було визначено особливості функціонування регіональних ЗМІ з погляду й позитивного, і негативного впливу на формування політичної толерантної поведінки студентів вишів. Так, засоби масової інформації мають позитивний вплив на молодь, що зумовлений безпосереднім зв’язком з аудиторією, активністю студентів у користуванні інформацією, поширенням соціально значущої інформації, здатністю задовольняти інформаційні потреби окремої людини та водночас служити інтересам держави, спорідненістю з виховним процесом, самостійністю виробництва інформаційного продукту. Разом з тим установлено, що вони стають джерелом інтолерантності студентської молоді. У діяльності регіональних ЗМІ було виявлено: спрямованість на маніпуляцію свідомістю аудиторії, двовекторність впливу, відсутність сталої системи цінностей та орієнтирів тощо.

Вивчення стану сформованості політичної толерантності студентів ВНЗ дало можливість з’ясувати причин, що ускладнюють формування політичної толерантності студентської молоді й зумовлені соціальними, ідеологічними, політичними, психологічними, духовними та особистісними чинниками. Здатність молодої людини до політичної толерантності утруднюється через вікові особливості, які проявляються у відстоюванні винятково власної думки, деякої агресивності поведінки, дефіциті освіти та політичної культури, у виникненні бар’єрів під час спілкування через несформованість загальної й комунікативної культури.

Результати констатувального етапу педагогічного експерименту засвідчили наявність широких потенційних можливостей співробітництва ВНЗ та регіональних електронних ЗМІ щодо формування політичної толерантності студентської молоді. Підстави для такої взаємодії було виявлено завдяки вибірковому аналізу освітніх програм ВНЗ, планів виховної та позааудиторної роботи зі студентами, вивченню планів роботи студентського самоврядування вищих навчальних закладів, а також власного продукту виробництва регіональних ЗМІ.

Узагальнення вивчення практичного досвіду дало підстави для висновку про актуальність підготовки та проведення на базі ВНЗ і регіональних ЗМІ спільних медіа-проектів, організації участі студентів у суспільно-політичних програмах, ініціюванні обговорення в мережі Інтернет актуальних тем з життя суспільства, залучення фахівців ЗМІ до медіа-освіти студентів у вищих навчальних закладах.

У другому розділі – „Реалізація соціально-педагогічних умов формування в студентської молоді політичної толерантності регіональними ЗМІ” – розроблено соціально-педагогічну модель формування політичної толерантності сучасного студентства регіональними ЗМІ як теоретичне підґрунтя для визначення та змістовного наповнення соціально-педагогічних умов розвитку зазначеної якості в студентів ВНЗ; розкрито перебіг та результати експериментальної перевірки ефективності розроблених соціально-педагогічних умов формування політичної толерантності студентської молоді регіональними ЗМІ на основі розроблених критеріїв і показників.

Спираючись на обґрунтовані теоретичні засади формування політичної толерантності студентів ВНЗ під впливом регіональних засобів масової інформації, вивчення реального стану процесу її формування в освітньому просторі вищих навчальних закладів та регіональному інформаційному середовищі, а також ураховуючи власний досвід діяльності у сфері мас-медіа, було розроблено соціально-педагогічну модель формування політичної толерантності сучасного студентства регіональними ЗМІ, яка включає: сукупні характеристики прояву толерантності студентів ВНЗ як особистісної якості; засоби формування політичної толерантності; ознаки особливостей студентського середовища та характеристики основних агентів впливу на нього; форми, методи та засоби взаємодії ВНЗ і регіональних ЗМІ; критерії оцінки політичної толерантності студентської молоді.

Розроблена соціально-педагогічна модель стала теоретичним підґрунтям для визначення соціально-педагогічних умов формування політичної толерантності сучасного студентства регіональними ЗМІ: упровадження в освітній процес вищого навчального закладу комплексної програми медіа-освіти студентів, спрямованої на розвиток їхньої політичної та комунікативної культури; розробка та реалізація соціально-педагогічного супроводу забезпечення взаємодії вищого навчального закладу та регіональних засобів масової інформації з метою формування політичної толерантності студентської молоді; залучення студентства до активної громадсько-політичної діяльності в умовах освітнього простору ВНЗ та регіонального інформаційного середовища на принципах діалогічності, відкритості, системного плюралізму.

Реалізація першої умови досягалася шляхом включення в зміст дисциплін соціокультурного та гуманітарного циклу спеціальної соціально орієнтованої інформації про закономірності масової комунікації, особливості вітчизняного та регіонального медіа-простору, можливості та наслідки впливу електронної інформації на споживацьку аудиторію. Для оволодіння цією інформацією було використано такі інтерактивні форми й методи: аналіз та розв’язання проблемних ситуацій, проблемні бесіди, диспути, дискусії; сюжетно-рольові ігри, де кожний з учасників міг побувати в ролі глядача, комунікатора, замовника певної інформації й виконавця, журналіста та його співрозмовника, керівника ЗМІ та його підлеглого; робота зі спеціально дібраними та складання власних медіа-текстів. Упровадження цієї умови передбачало також залучення студентів ВНЗ до перегляду телевізійних програм та Інтернет матеріалів з політичної тематики – і загальноукраїнського, і регіонального рівня – з наступним дискусійним обговоренням у процесі позааудиторної роботи на кураторських годинах, під час занять шкіл лідера тощо. Самостійна дослідницька й творча робота передбачала проведення студентами моніторингу загальноукраїнських та регіональних ЗМІ на предмет виявлення в них технологій, що призводять до маніпулювання свідомістю глядацької аудиторії; виконання завдань з медіа-освіти на основі автобіографічного аналізу.

Отже, комплексна соціально орієнтована програма медіа-освіти студентів забезпечувала підготовку молоді до життя в сучасних інформаційних умовах, формування комунікативної та політичної культури, розвиток особистісних якостей, що сприяють становленню студента як толерантної особистості.

Друга соціально-педагогічна умова – процес розробки та реалізації соціально-педагогічного супроводу забезпечення взаємодії вищого навчального закладу та регіональних засобів масової інформації з метою формування політичної толерантності студентської молоді – передбачала проведення попереднього опитування й тестування студентів з метою визначення вихідного рівня сформованості в них політичної толерантності. Діагностування проведено з використанням тренінгів на розуміння, що таке толерантність, на оцінку власної толерантності, знання політичної ситуації, культури й традицій різних регіонів країни. Реалізація соціально-педагогічного супроводу здійснювалася на основі впровадження інтерактивних технологій передачі соціально значущої інформації, застосування кейс-методу за такою проблематикою: „Терпимість у повсякденному житті й політиці”, „Чому толерантність – це не просто вміння терпіти „інакшість?”, „Загальне та особливе в ідеологіях різних політичних сил” та ін. Найбільш ефективними у формуванні політичної толерантності виявилися тренінги, проведені за темами: „Діалог культур”, „Політичне розмаїття в демократичному суспільстві”.

Залучення студентства до активної громадсько-політичної діяльності в умовах освітнього простору ВНЗ та регіонального інформаційного суспільно-політичного середовища на принципах діалогічності, відкритості позиції, системного плюралізму як третя соціально-педагогічна умова передбачала використання широкого спектра можливостей ЗМІ, передусім, телебачення, радіо, Інтернету. У ході формувального експерименту було апробовано такі форми співробітництва ВНЗ та місцевих електронних медіа, як телевізійні та радійні круглі столи, ток-шоу („Мій політичний лідер”, „Куди рухатися Україні?”, „Прояви расизму, національної нетерпимості, ксенофобії у студентському середовищі” та ін.); телемости студентів міст Луганська, Ужгорода, Харкова та Сімферополя з обговорення мовного питання та участі молоді в політичному житті країни; політичні дебати на теми: „Інтолерантність до ідеологічних противників. Чи ефективніша вона за терпимість?”, „Чи має парламент заборонити залучення студентів до політичної боротьби?”

Проведення діагностики сформованості політичної толерантності студентів ВНЗ здійснено на основі розроблених критеріїв і відповідних показників: ціннісно-гуманістичного (визнання цінності й самобутності кожної люди; дбайливе поводження з людьми; терпиме та поважне ставлення до тих, хто сповідує іншу віру, культуру, має інший погляд); когнітивного (знання сутності толерантності як людської якості; обізнаність щодо принципів толерантності; розуміння сутності політичної толерантності; здатність орієнтуватися в політичному житті країни; політична ерудиція та культура); комунікативного (здатність до рівноправного спілкування; уміння інтегруватися в соціум; знаходити спільну мову у вирішенні проблем суспільно-політичного характеру; здатність до компромісу), дивергентності мислення (уміння аналізувати й критично оцінювати явища та події навколишнього світу; уміння співвідносити історичні факти з реальним життям; здатність сприймати думку іншої людини на основі партисипативного підходу; креативність та діалогічність мислення); самоідентичності (передбачає адекватне сприйняття себе й свого статусу в колективі; прийняття норм і вимог співіснування). На основі названих критеріїв визначено три рівні політичної толерантності студентської молоді – високий, середній, низький.

Ураховуючи одну з провідних теоретичних позицій стосовно того, що політична толерантність розглядається, перш за все, як особистісна якість студентів, у дослідженні було визначено та діагностовано також рівні особистісно усвідомленої толерантної поведінки, що дало можливість певною мірою поглибити результати дисертаційної роботи. Таких рівнів установлено чотири: прагматичний, егоцентричний, групоцентричний, просоціальний.

Експериментально з’ясовано, що студенти гуманітарних спеціальностей порівняно зі студентами негуманітарних спеціальностей після впровадження розроблених соціально-педагогічних умов формування політичної толерантності досягли більш високих рівнів особистісно усвідомленої толерантної поведінки (групоцентричний, просоціальний рівні). Кількість таких студентів в експериментальній групі (ЕГ) гуманітарних спеціальностей становила понад 50%, а в ЕГ студентів негуманітарного профілю – лише 36%.  

У ході констатувального етапу було встановлено, що переважна кількість студентів має низький і середній рівні сформованості політичної толерантності й в ЕГ (64% та 24% відповідно), і в КГ (66% та 25% відповідно). Високий рівень політичної толерантності до початку формувального експерименту демонстрували лише 12% студентів ЕГ та 9% студентів КГ.