Соціально-перцептивні викривлення – епіфеномен психологічних захистів

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет, завдання роботи, сформульовано гіпотезу, розкрито теоретико-методологічні основи і методи дослідження, з’ясовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, подано відомості щодо апробації результатів дослідження та структури дисертації.

У першому розділі – «Дослідження проблеми соціально-перцептивних викривлень у психологічній літературі» – висвітлено результати аналізу літературних джерел із проблеми дослідження сприйняття та соціальної перцепції, що засвідчили увагу вітчизняних (Б. Г. Ананьєв, З. М. Богуславська, О. О. Бодальов, Л. С. Виготський, О. В. Запорожець, В. П. Зінченко, Д. О. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн та ін.) та зарубіжних дослідників (Г. Гельмгольц, І. Мюллер та ін.) до даних феноменів. Здійснений аналіз дозволив констатувати, що у науковій літературі сприймання розглядається як цілісне відображення суб’єктом предметів, ситуацій та подій. Самим процесам сенсорики та перцепції притаманні певні відхилення від об’єктивності у бік суб’єктивного відображення дійсності індивідом, адже в перцептивній реальності особистості формується суб’єктивний образ об’єктивного світу. У зв’язку з цим проаналізовано проблему співвідношення об’єктивної та суб’єктивної реальності у філософських (Г. Гегель, Т. Гоббс, Дж. Локк та ін.) та психологічних (В. М. Бехтерєв, В. А. Татенко, В. Штерн, К. Ясперс та ін.) теоріях, що дало можливість більш адекватно зрозуміти неповторність суб’єктивного характеру викривлень сприймання. У розділі зосереджено увагу на психоаналітичних дослідженнях (П. Брюно, К. Клеман, З. Фрейд), де стверджується, що психологічні травми та пов’язані з ними переживання викривлюють актуальне сприймання суб’єктом об’єктивної дійсності.

У розділі презентовано дослідження процесу перцепції, де спостерігаються викривлення, які базуються на порушеннях когнітивної, емоційної та поведінкової сфер. Про певні відступи від реальності при сприйнятті оточуючого світу на рівні сенсорики свідчать процеси адаптації, сенсибілізації, синестезії, післядії, контрастності. Якісно іншими супутніми для процесу перцепції є викривлення, пов’язані з такими властивостями сприйняття, як цілісність, структурність, константність та вибірковість.

Розглянуто поняття «соціальна перцепція» та пов’язаних з ним феноменів (стереотипізації, каузальної атрибуції, ефектів ореолу, загального враження, первинності та новизни інформації тощо); наголошується на існуючому взаємозв’язку між феноменом соціальної перцепції і настановленнями.

Проведене нами дослідження соціально-перцептивних процесів демонструє взаємозв’язок викривлень з механізмами генералізації, ідентифікації, стереотипізації, емпатії тощо.

Здійснений аналіз засвідчив, що зміст поняття «соціально-перцептивні викривлення» не уточнений у науковій літературі. У роботі встановлено взаємозв’язок між поняттями «сприйняття», «соціальна перцепція», «викривлення» та «деформація». Два останні розглядаються в психологічній літературі як явище, особливість, риса, що спричиняє відхилення від чогось правильного, від норми, як відступ від об’єктивної реальності через суб’єктивізм сприйняття, що зумовлюється як глибинними, так і соціальними детермінантами. Особливого значення для розуміння сутності проблеми мають праці, які торкаються причин виникнення напруги, як детермінанти активізації психологічних захистів, що спрямовані на зниження емоційної напруги суб’єкта.

Здійснений аналіз наукових підходів до вивчення проблеми соціально-перцептивних викривлень засвідчив, що дослідження даного феномену відбувалися переважно в контексті функціонування свідомої сфери психіки. Поза увагою науковців залишилась проблема соціально-перцептивних викривлень у взаємозв’язку свідомої та несвідомої сфер психіки, в їх індивідуальній неповторності.

Перші теоретичні розробки проблеми соціальної перцепції презентовані у роботах Б. Г. Ананьєва, О. О. Бодальова, Ф. Є. Василюка, О. В. Запорожця, О. М. Леонтьєва, в той час як їх глибинно-психологічна детермінованість розкрита в дослідженнях Г. В. Лейбніца, І. Ф. Гербарна, З. Фрейда, К. Ґ. Юнґа, М. Кляйн, К. Роджерса, А. Маслоу.

У представленому матеріалі першого розділу зроблено акцент на внутрішній детермінованості процесу соціально-перцептивних викривлень, зокрема доведено, що вони є наслідком особистісних проблем суб’єкта (внутрішньої суперечності), які знаходять своє відображення у різних формах художнього мистецтва (через механізми символізації: зміщення, натяк, гіперболізацію, згущення, локалізацію, маскування кількістю, асиметрію та ін.) На прикладах художніх творів в дисертації доведено компенсаторну сутність відступів від реальності, як форми соціально-перцептивних викривлень у відповідності з вимогами ідеалізованого «Я» митців.

Розгляд проблеми соціально-перцептивних викривлень призвів до необхідності пізнання їх глибинно-психологічних детермінант. Останні пов’язані з психологічними захистами в їх системній організованості та впорядкованості, яка детермінується єдиним, генеральним механізмом «до сили» та особливостями перцептивного відображення особи: психофізичними (субсенсорними), соціальними, індивідуальними (особистим досвідом).

У другому розділі – «Глибинно-психологічні чинники формування соціально-перцептивних викривлень як епіфеномену психологічних захистів» - досліджено глибинні (інфантильні) детермінанти формування системи психологічних захистів та супутніх їм викривлень, які об’єктивуються назовні та деструктивно впливають на взаємини з оточуючими.

Розглянуто поняття психологічних захистів у концепціях А. Адлера, Ф. В. Бассіна, С. Джурарда, Б. Д. Карвасарського, В. Лейбіна, А. Маслоу, Ф. Перлза, В. Райха, К. Роджерса, Х. Саллівана, А. Фрейд, З. Фрейда, Е. Фромма, К. Хорні, Т. С. Яценко та ін. Здійснений аналіз основних теоретичних положень дослідження феномену психологічних захистів дозволив констатувати відсутність єдиного підходу до розуміння даної категорії.

Аналіз психологічних теорій сприяв опису форм та функціональних особливостей захисних механізмів: до їх позитивних характеристик відносять зниження напруги, тривоги, збереження образу «Я» на просоціальному рівні; до негативних – ригідність, різноманітні види фіксацій на об’єктах, інфантилізм, ослаблення сили «Я», перенесення характеристик первинної ситуації виникнення захисту на актуальну ситуацію спілкування тощо.

Зважаючи на основні положення психодинамічної теорії, яку розвиває в своїх працях академік АПН України Т. С. Яценко, за основу аналізу взято не лише вертикальні взаємозалежності (З. Фрейд), але й лінійно-суперечливі тенденції підструктур психіки. Останнє сприяло поглибленому вивченню системних характеристик захисних механізмів у цілісності їх функціонування. Розуміння структурних особливостей захисної системи дозволяє більш глибоко осягнути функціональні її характеристики, з урахуванням різновидів захистів, які в своїй сукупності забезпечують суб’єктивну інтеграцію, тобто відчуття суб’єктом власної цілісності «Я». В рамках сформульованої гіпотези та задач досліджувались специфічні функціональні особливості таких різновидів психологічних захистів, як базові та ситуативні (периферійні).

Встановлено, що особливу роль при формуванні почуття меншовартості відіграють захисні механізми ідентифікації, інтроєкції та об’єктні відношення, що забезпечують ілюзорну, несвідому, бажану інтеграцію дитини з меншовартим батьком (чи матір’ю). Дані інтроєкти (фетиші) активізуються в об’єктних відношеннях та мають схильність до перенесення на інші ситуації спілкування, зберігаючи латентність едіпального змісту соціально-перцептивними викривленнями. Відступи від реальності дозволяють здійснити маскування відчуття неповноцінності суб’єкта, яке особливо активно актуалізується детермінантами едіпового періоду психічного розвитку особистості.

Аналіз емпіричного матеріалу дозволив вивчити індивідуальну неповторність варіацій соціально-перцептивних викривлень як епіфеномену системи психологічних захистів. До них, зокрема належать: ігнорування іншої особистості, її дискредитація, ідеалізація власного «Я», гіперболізація власних переваг і досягнень, ефект мегаломанії тощо. Негативним наслідком таких викривлень є деперсоналізація особистості та зверхнє ставлення до оточуючих, що дестабілізує процес міжособистісної взаємодії і гальмує адаптацію в ситуації спілкування. Це також призводить до руйнації стосунків через формування тенденцій до психологічної смерті та психологічної імпотенції.

У третьому розділі – «Пізнання соціально-перцептивних викривлень у процесі глибинно-психологічної корекції (на емпіричному матеріалі груп АСПН) – на підставі аналізу емпіричного матеріалу доведено, що пізнання індивідуально неповторного змісту соціально-перцептивних викривлень та їх детермінант можливе лише за умови застосування методик глибинно-психологічного спрямування, що ґрунтуються на спонтанності та невимушеності поведінки учасників групи.

Підкреслено, що психокорекція за методом АСПН не передбачає цілеспрямованої актуалізації соціально-перцептивних викривлень, а забезпечує можливість їх невимушеної об’єктивації у процесі роботи, зокрема з аналізом комплексу тематичних психомалюнків, використанням іграшок та предметних моделей, аналізом семантики висловлювань, методом психодрами, що, у свою чергу, сприяє поглибленому їх пізнанню. Проаналізовано результативність психокорекційного процесу за методом АСПН у нівелюванні деструктивного впливу соціально-перцептивних викривлень на психіку суб’єкта.

Встановлено взаємозв’язок соціально-перцептивних викривлень з деструкціями психіки, що мають вияв у спілкуванні в тенденціях до психологічної смерті та психологічної імпотенції, витоки яких закладаються в ранньому дитинстві у період едіпової залежності під впливом стосунків з первинними лібідними об’єктами (батьками, вихователями).