СТАНОВЛЕНИЕ АРХИТЕКТУРНО-ПРОЕКТНОГО ДЕЛА В ГОРОДАХ СЛОБОДСКОЙ УКРАИНЫ (вторая половина XVIII – начало XX вв.)

Краткое содержание

У першому розділі «Історіографія архітектурно-проектної справи в містах Слобідської України. Джерела. Методика дослідження» містяться висновки аналізу вивченості питання у вітчизняних теоретико-архітектурних дослідженнях
(у т.ч. в роботах вчених української діаспори).

Заселення Слобідської України, заснування міст на її території висвітлені в історичних працях Д. Багалія, М. Грушевського, Д. Дорошенка, В. Пассека, О. Слюсарського, В. Юркевича. У к. XIX – на поч. XX вв. з'явилася низка робіт про окремі слобожанські міста: А. Тведохлебової про Ахтирку, Г. Веселовського про Острогожськ, І. Левітського про Суми, Д. Багалія та Д. Міллера про Харків. Історія виникнення й розвитку населених місць розглядалася в краєзнавчих публікаціях радянського періоду, що почастішали у 1970-і рр., у зв'язку з підготовкою до видання фундаментальної праці «Історія міст і сіл Української РСР» (1962-1974 рр.).

Оскільки архітектурно-проектна справа розглядається у дисертації в її зв'язках з низкою спеціалізованих видів робіт, що її забезпечують (архітектурною теорією, професійною освітою, критикою тощо) до кола використаних джерел включено також роботи О. Борисової, Н. Євсиної, Т. Каждан, Є. Кириченко, присвячені аналізу архітектурних концепцій 2-ї пол. XVIII – поч. ХХ ст. Відомості з історії архітектурної освіти на Слобожанщині у XVIII – 1-й пол. XX ст. містяться в роботах Н. Кондель-Пермінової, Н. Киреєвої, О. Лебедєва, Л.  Соколюк. Становлення й етапи розвитку архітектурної критики до 1917 р. розглядаються у монографії С. Заварихіна.

Вплив організаційних чинників на історичний розвиток професії архітектора на широкому матеріалі Європи України та Росії аналізували О. Буряк, В. Глазичев, Т. Говоренкова, О. Ремізова, Н. Хороян, О. Яровой. Будівельне законодавство Росії XVII – поч. ХХ ст. вивчали І. Власик та Т. Ситіна.

Історії українського зодчества 2-ї пол. ХVII – ХVIII ст. присвячені дослідження С. Колбанова, Г. Логвина, В. Сенченка, Ю. Нельговського, Л. Скорик, С. Тарану­шенка, М. Цапенка. Архітектуру періоду класицизму вивчали М. Грицай, І. Ігнат­кін, О. Ігнатов, М. Кресальний, М. Онищенко, Л. Сакович, В. Тимофієнко. Дослідженням архітектури к. ХIХ – поч. ХХ ст. займалися М. Хомутецький, О. Ігнатов,
І. Ігнаткін, В. Ясіевич, В. Чепелик. Зокрема, питання організації діяльності в галузі архітектури та містобудування в Україні у 2-й пол. ХVII – ХVIII ст. розглядали
І. Каманін і В. Вечерський.

Творчість архітекторів, що працювали на Слобідській Україні, процеси проектування й будівництва окремих споруд у слобожанських містах аналізували О. Денисенко, Є. Котляр, О. Лейбфрейд, І. Лизаний, В. Маслійчук, В. Мигуленко, В. Новгородов, Л. Розвадовський, В. Титар.

Творчі прийоми та ремісничі навички зодчих на Русі вивчали О. Тіц, І. Ніколаєв. У 1950-і – 1980-і рр. було опрацьовано історичну концепцію організації будівництва на Русі нових міст-фортець у XVI-XVII ст. (у тому числі й на Слобожанщині) із застосуванням креслень й «розписів» (Л. Тверськой, потім Г. Алфьорова, В. Загоровський, С. Карімов та ін.). Ця концепція отримала підтвердження та розвиток у подальших дослідженнях містобудування часу утворення й розвитку Московської держави XVI-XVII ст.

1961 р. опубліковано колективну працю О. Белецької, Н. Крашенинникової,
Л. Чернозубової, І. Ерн, в якій систематизовано матеріали з історії державних архітектурно-будівельних організацій і типового проектування в Росії XVIII-XIX ст. Принципи типізації й повторності в містобудуванні Росії ХVIII-ХIХ ст. докладно вивчені В. Лавровим, С. Ожеговим. Окремі питання та періоди історії архітектури Слобідської України розглядаються у роботах Б. Бондаренка, І. Бондаренко, М. Гончаренка, В. Новгородова, К. Черкасової.

Матеріалом для відображення у роботі архітектурно-проектної справи є відомості, що містяться у виявлених історико-теоретичних та документальних джерелах, структуровані згідно з методом історико-генетичного аналізу. Границі предмета дослідження при цьому задані, з одного боку, сукупністю фактів, що складаються у картину конкретного історичного стану архітектурної професії; з іншого боку, виявленням рушійних причин переходу від одного історичного стану до іншого. Предмет заданий двопланово: структурно-функціональним аналізом для окремих станів розвитку а також представленням процесу еволюції, у якому різні структурні стани зв’язано в генетичний ряд.

У другому розділі «Допрофесійні форми діяльності в зодчестві (друга половина XVII – перша половина XVIII ст.)» показано, що у ході масового переселення українців на схід і південь і містобудівного освоєння просторів колишнього Дикого Поля після національно-визвольної революції сер. XVII ст. на колонізовувані території поширювалися архітектурно-будівельні традиції західних регіонів. На Слобожанщині в XVII – сер. XVIII ст. у зодчестві панував артільний спосіб організації діяльності (на відміну від інших регіонів України, де крім артілей існували також будівельні цехи). Робота в артілях велася на основі середньовічних методів (по зазначеним замовником зразкам) при повній юридичній і фінансовій відповідальності майстра – голови артілі. Створювалися артілі фахівців, об'єднані за родинним принципом, а пізніше – за місцем проживання.

У середині XVII ст. на Слобожанщину, що перебувала під юрисдикцією Московської держави, поширився вплив будівельних Приказів. Прикази діяли від імені царя й боярської думи, передаючи свої розпорядження безпосередньо на місця воєводам. Централізована система адміністративного підпорядкування дозволяла здійснювати містобудування на основі єдиних загальнодержавних установлень. У містах-фортецях, що виникли протягом XVII ст. на території Слобідської України, найбільша увага приділялася будівництву захисних споруджень. Безпосередніми організаторами будівництва в найбільших полкових містах (Охтирці, Сумах, Харкові, Острогожську) були Приказні палати, на чолі яких стояли воєводи. В їх обов'язки входив також контроль над будівництвом у довірених містах й острогах. Креслення, кошториси й відписки, що приходили з місць, стікалися в Приказну палату головного міста й відтіля направлялися в Прикази в Москву. Приказні палати займалися розвідуванням земель для постановки нового міста, складанням кошторисного розпису й креслення майбутнього укріпленого поселення, котрі подавалися в Боярську думу на розгляд. Боярська дума й цар затверджували надану документацію, приймали Наказ про початок будівництва міста. Для спорудження фортеці посилали воєводу із загоном, що по закінченні робіт складав докладний звіт із кресленнями (характерний приклад – заснування й зведення Острогожська). Щорічний звіт про стан міських захисних споруджень і необхідних виправлень воєвода надавав у Розрядний приказ.

На рубежі в XVII й XVIII ст. відбувалася швидка дивергенція творчих методів професійного й самодіяльного ініціативного зодчества. В 1-й пол. XVIII ст. проект, що передає цілісний задум майбутньої будівлі, стає обов'язковим моментом спілкування архітекторів між собою, із замовниками, підрядниками. Поширення креслярської культури відбивало процес емансипації архітектора як самостійної професії. Складання зодчества нового типу протікало як складний процес. По-перше, середньовічна, релігійна за характером, культура ставала більш світською, асимілювала елементи західної культури, по-друге, одночасна європейська архітектури вкорінялась як цілісна система, що запозичена ззовні й насаджувалася зверху в директивному порядку. Різко підвищилася роль професійного знання. Центрами архітектурної освіти в Україні були: Києво-Могилянська колегія (з 1700 р. – академія), колегіуми в Чернігові (1700 р.), Харкові (1726 р.), Переяславі (1738 р.).

Архітектурно-проектна справа в Російській імперії на початку XVIII в. набула державного характеру і перейшла під контроль уряду. Перші установи, що регулювали все казенне будівництво й планування, виникли в столичних містах, приватновласницьке будівництво було віддано під нагляд поліції. Була створена система професійної кваліфікації архітекторів, професійні стандарти (знання, навички й завдання діяльності архітектора). Військова організація була перенесена в цивільне адміністрування, у тому числі, в архітектурно-будівельну справу, архітектори знаходились на державній службі по різних відомствах, одержували військові посади, військові чини. Значні зодчі були керівниками архітектурних команд. У них були помічники, в обов'язки яких входило виконання робочих креслень і постійний нагляд на будівництві. В архітектурних командах велася професійна підготовка архітекторів. Становлення нової професійної організації відбувалося в столичних містах, де зосереджували професійні архітектурні сили, проектна діяльність, що не сприяло становленню архітектурно-проектної справи в провінції. Законодавцями архітектурної політики на Слобожанщині в середині XVIII ст. стають Москва й Петербург, відтіля надсилалися проекти й архітектори для зведення важливих архітектурних об'єктів. В 1753-1768 рр. за проектом московського архітектора князя
Д. Ухтомського під керівництвом С. Дудинського, його учня, в Ахтирці був зведений Покровський собор. Дудинський вів також будівлі в Сумському монастирі.

До сер. XVIII ст. слобожанські міста розвивалися без генеральних планів, планувальні структури населених місць, що формувалися, були органічно пов’язані з рельєфом та природними умовами. Переважна більшість будинків будувалася без проекту за народними традиціями.

У третьому розділі «Централізована організація архітектурно-проектної справи (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.)» показано, що ідеї централізму та підкресленої впорядкованості стали провідними в Російській імперії у другій половині XVIII ст. Для періоду з 1760-х до 1830-х рр. характерні посилення центрального апарата керування й розвиток системи архітектурно-будівельних органів на місцях. Керівництво архітектурно-будівельною справою здійснювалося Комісією будівель Санкт-Петербурга й Москви (1762-1796 рр.), а потім Будівельним комітетом при Міністерстві внутрішніх справ (1806-1832 рр.). З 1811 по 1819 р. приватним будівництвом у країні відало також Міністерство поліції. Ці органи керували переплануванням міст, підготовкою кадрів для центра й провінцій, виготовленням т.зв. «зразкових» проектів.

Указ Катерини II 1763 р. «О сделании всем городам, их строению и улицам специальных планов, по каждой губернии особо» запустив роботи з перепланування міст на регулярній основі. Виникла гостра нестача професійних архітекторів. Завдання планування слобожанських міст вирішували, головним чином, випускники «Прибавочних класів» при Харківському колегіумі (діяли з 1768 по 1798 р.), де архітекторів і землемірів підготовлювали  в числі службовців для різних відомств.

Харків одним з перших на території Російської імперії одержав проект регулярного планування, виконаний в 1767 р. в Петербурзі під керівництвом архітектора О. Квасова, затверджений в 1768 р. З переплануванням міст було тісно пов'язане
застосування типових, «зразкових» проектів, хоча столичні «Фасади зразкові»
(1770-і рр.) й не одержали в провінції значного поширення. На Слобожанщині спроба типізувати цілий комплекс казенних будинків була зроблена в 1786 р., коли вперше на Україні були затверджені плани для міст Харківського намісництва (складені в 1782-1786 рр. землемірами Г. Буксгавленом, С. Назвитіним, за участю архітектора П. Ярославського). Для цих планів характерні ясний малюнок вуличної мережі, виділення площ у просторовій системі міст, підкреслення громадських центрів, чіткість міських меж.  

Контроль над будівництвом у містах здійснювався поліцією й губернським архітектором. Призначення заархітекта Слободсько-Української губернської канцелярії А. Вільямова (1767 р.) й затвердження посади губернського архітектора знаменують виділення й організаційне закріплення професії архітектора на Слобожанщині, початок становлення архітектурно-проектної справи в регіоні. Першим архітектором Харківської губернії став П. Ярославський (1780 р.), випускник «Прибавочних класів» Харківського колегіуму. В 2-й пол. XVIII ст. в перехідну епоху від пізнього бароко до класицизму основне проектування великих будинків у містах Слобожанщини велося П. Ярославським. В 1796 р. у Харкові була заснована креслярня. З появою на Слобожанщині професійних архітекторів пов’язані перші спроби архітектурного осмислення і регулювання забудови міст регіону.

В 1804, 1817 й 1822 р. розроблялися й затверджувалися в центрі плани забудови Харкова, що закріпляли принципи регулярності. У період з 1803 по 1830 р. були розроблені й видані урядом окремими альбомами як додатки до Повного зібрання законів зразкові проекти, що впроваджували канони класицизму, для багатьох видів будинків. Число типових проектів житлових будинків у серії 1809-1812 рр., наближалося до 300. У містах з альбомів відбирали обмежене число обов'язкових до застосування зразків і місцевими силами виконували на їхній основі конкретні проекти, котрі затверджувалися владою губернії. У Харкові одержали поширення кілька проектів будинків висотою від одного до трьох поверхів, з п'ятьма або сьома вікнами по довжині фасаду. В 1832 р. вийшов перший у Російській імперії Будівельний устав, що відкрив епоху законодавчого регулювання будівельної діяльності.

На поч. XIX ст. обов'язки контролю над архітектурно-будівельної діяльністю в слобожанських містах  були передані губернаторові, у допомогу йому засновано губернську будівельну експедицію, керовану губернським архітектором. Посаду харківського губернського архітектора в цей період займали В. Лобачевський, а потім С. Чернишов, випускники «Прибавочних класів» Харківського колегіуму. В функції експедиції входили регулювання приватного будівництва, складання проектів планування й спостереження за виконанням регламентацій всіх видів, як то: центральних і місцевих указів й актів, зразкових креслень, будівельного уставу, і конфірмованих регуляційних проектів планування. У випадку спорудження нових або при капітальних переробках існуючих значних будинків засновувалися тимчасові комісії й комітети, за роботу яких ніс відповідальність губернатор.

В 1805 р. у Харкові був відкритий університет і затверджено посаду університетського архітектора, котру зайняв випускник Гірського училища в Петербурзі
Є. Васильєв, згодом автор проектів і керівник будівництва численних будинків міста (центрального корпусу університету, будинку Дворянського зібрання, дзвіниці Успенського собору та ін.), виконаних у класицистичних формах. Від заснування університету до 1832 р. проф. Є. Васильєв очолював кафедру Архітектури.

В 1-й трет. XIX ст. в рамках централізованої моделі на Слобожанщині проектування, навчання й керування виділися як окремі області професійної роботи. Це дозволило більш послідовно і професійно утверджувати в плануванні міст регулярні принципи, на основі «зразкових проектів» та проектів великих громадських будівель, що розроблялись на місцях та затверджувалися в центрі, формувати класицистичну забудову населених місць.