| Краткое содержание: | Розділ 1. Історіографія. Джерела та методи дослідження. Подано аналіз основних етапів дослідження палацової та садибно-паркової архітектури Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Зазначено джерела та методику дослідження.
Першими дослідниками палацових і садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. були польські етнографи, історики та краєзнавці кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. У численних путівниках, довідниках вони подали стислу інформацію про власників маєтків, у окремих випадках наведено опис об’єктів. Детальний етнографічний опис маєтностей, доповнений численними ілюстраціями, подає Р. Афтаназі у багатотомнику “ Materialy do dziejow rezydencji ”.
У контексті дослідження мистецтва України архітектуру Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. розглядали українські науковці В.Січинський, Д.Антонович, М.Голубець, які здійснили комплексний аналіз стилів, класифікацію та систематизацію архітектурних пам’яток укладена періодизація стилів в історії українського будівництва.
Системне вивчення архітектури України припадає на другу половину ХХ ст., однак у більшості праць архітектура Галичини цього періоду розглядається лише на прикладі Львова. Можемо відзначити дослідження Т.Трегубової, Ю.Нельговського, Г.Островського, Р.Липки, Д.Степовика.
Слід відзначити дослідження В.Тимофієнка і В.Єрошева “Українська садибна архітектура другої половини XVIII – першої третини ХІХ ст.”, у якому узагальнено значний матеріал з історії палацової та садибно-паркової архітектури другої половини XVIII – першої третини ХІХ ст., проаналізовано еволюцію садибного будівництва. Виклад доповнено ілюстративним матеріалом, реконструкціями, планами.
Найбільш ґрунтовні дослідження палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. були проведені у 1990 – 2002 рр. Окремо слід виділити дисертаційне дослідження Н. Соснової “ Архітектурно-ландшафтний уклад садибно-паркових комплексів Галичини (кінця XVIII – початку ХХ століть) ”, в якому автор проводить детальний аналіз ландшафтних особливостей побудови архітектурних ансамблів, однак менше уваги приділяє стильовим та архітектурно-планувальним особливостям палацових та садибно-паркових ансамблів.
Джерелами вивчення палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. стали збережені пам’ятки, архівні та літературні матеріали, графічні реконструкції.
У роботі застосовано історико-порівняльний і порівняльно-типологічний методи, адже саме вони визначають характер взаємодії між складовими системи і всесторонньо розглядають загальні закономірності, за якими розвивається система. Типологічний метод передбачає виділення спільних рис у межах одного виду, що дає можливість систематизувати пам’ятки в окремі типологічні групи. У дослідженні звертаємося до описового методу, визначаючи його цінність тим, що більшість пам’яток не розглянуто в україномовній літературі.
Розділ 2 Архітектурно-планувальні особливості палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. За хронологічним принципом проаналізовано 52 пам’ятки палацової та садибно-паркової архітектури Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. 2.1. Архітектурно-планувальні особливості палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII ст. Наприкінці XVIII ст. у Галичині форми класицизму стали панівними і загальноприйнятими. Вони використовувалися не тільки у палацовому будівництві великих маєтків, але й при спорудженні садибних комплексів дрібної шляхти. Як у великих палацових ансамблях, так і в садибах центром композиції є головний житловий корпус, оточений по колу або по периметру господарськими приміщеннями, флігелями, стайнями, конюшнями, кухнями. Архітектурні об’єми комплексів часто безпосередньо не пов’язані з основним ядром. Переважно в садибному будівництві тільки центральній споруді надавали рис чітко визначеного стилю. Стилістично ансамбль був розрізненим, пояснюється це тим, що нерідко не проводилося одночасне, цілісне зведення комплексу, а до нових потреб пристосовувалися вже існуючі будівлі. Синтез різних класицистичних шкіл і народної дерев’яної архітектури мав вирішальне значення для формування основного типу садиб кінця XVIII ст., а саме – одноповерхової, видовженої, накритої високим чотирисхилим дахом споруди з портиком або ризалітом у центрі. 2.2. Архітектурно-планувальні особливості палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини першої чверті ХІХ ст. На початку ХІХ ст. австрійська влада міцно укріплюється на теренах Галичини, провідну роль у забудові краю починає відігравати Дирекція архітектури. Таким чином, визначальними стають впливи віденського варіанту класицизму. Поряд з властивою йому монументальністю, певною сухістю та стриманістю спостерігаються прагнення до більш мальовничого архітектурного вирішення, урізноманітнення форм об’ємів споруд. Домінантою палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини залишається центральне ядро, але поступово архітектори відмовляються від рамкового типу розташовування архітектурних об’ємів, надаючи перевагу відкритим фронтальним композиціям. Центральний будинок, галереї, флігелі, офіцини, кухні, стайні, конюшні, оранжереї здебільшого розташовують фронтально, на загальній осі, або ж вписують у природний ландшафт. Провідним на початку ХІХ ст. стає тип одноповерхового палацу, спорудженого на підвищенні, що домінує над загальним середовищем. Звернення до токаї планувальної структури пояснюється впливом на заміське будівництво міської архітектури. Парадний двір з боку заїзду переважно, оформлюється геометрично правильно розташованими газонами, квітниками. Решта парку, неодмінно ландшафтного типу, має більш інтимний характер, утворюється за допомогою безлічі заплутаних алей, водоймищ, острівців, пагорбів. У архітектурних формах парків, альтанок, павільйонів, гротів відслідковується стилістична єдність з основною будівлею ансамблю.
На відміну від фронтальних, лінійних і довільних композицій великих палацово-паркових ансамблів початку ХІХ ст., у садибному будівництві простежується схильність до створення замкнутих композицій. Господарські, службові споруди розташовуються ближче до центрального об’єкта, нерідко по колу або по периметру. Об’єми будівель на початку ХІХ ст. набувають масивності, приземкуватості, надмірної спрощеності. Єдиними акцентами виступають здебільшого чотириколонні портики або ледь окреслені ризаліти.
2.3. Архітектурно-планувальні особливості палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини другої чверті ХІХ ст. У другій чверті ХІХ ст. стиль класицизм на теренах Галичини переходить у завершальну фазу своєї еволюції – ампір. Зростає прагнення до академізму, стриманості, монументальної виразності, відповідно до нових вимог часу і ідеологічних переконань. Джерелом натхнення архітекторів та художників-декораторів цього напряму стає мистецтво Давнього Риму імперського періоду. Таким чином сповідуваний у давньоримській, мілітарній за своєю суттю культурі та філософії диктат сили, централізованої влади проникає в будівництво, втілюючись у стриманих, масивних, лаконічних формах.
Центральні об’єкти ансамблів споруджуються на пагорбах, завдяки чому домінують над навколишнім середовищем. У декоративному вирішенні надається перевага кольоровим, світлотіньовим, фактурним контрастам.
На відміну від палацових ансамблів, де в 30-х роках ХІХ ст. посилюються впливи бідермаєру, форми садиб наслідують класицистичну стилістику, оскільки такі естетичні засади, що сповідували стриманість, гармонійність, симетричність, наближеність до земного і природного, відповідали моральним принципам дрібної шляхти і селянства.
Численні палацові та садибно-паркові ансамблі, зведені в Галичині в кінці XVIII – на початку ХІХ ст., стали свідченням високого культурного розвитку краю, відображенням естетичних поглядів і переконань, мистецької та фахової освіченості місцевих архітекторів. Великі маєтки і невеличкі садиби належали австрійським, польським, українським магнатам, відповідно, в їх архітектурному вирішенні втілювалися погляди та ідеї, якими переймалась тогочасна аристократія. До будівництва палаців запрошували відомих архітекторів або ж купували готові “типові” плани, запроектовані в Австрійській академії архітектури. Палацовим та садибно-парковим ансамблям, створеним під перехресними впливами французької, австрійської, польської, російської архітектурних шкіл і національних традицій, притаманна своєрідність вирішення об’ємно-просторових композицій – горизонтальна тяглість, вписаність у природний ландшафт, незамкнута забудова комплексів, поліфасадність будівель, симетрія, гармонійність, витонченість архітектурного декору і раціональність облаштування інтер’єрів.
У процесі аналізу архітектурно-художніх і декоративних особливостей палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. зроблено висновок, що в кінці XVIII ст. в архітектурно-планувальному та стильовому вирішенні ансамблів домінували впливи французської та польської архітектурних шкіл, натомість на початку ХІХ ст. визначальним стає вплив австрійської школи в поєднанні з традиціями місцевого будівництва. У другій чверті ХІХ ст. панівною стає стилістика ампіру. Більшості ансамблів притаманне чітке планування, простота та гармонійність, дотримання стилістики класицизму.
Розділ 3 Об’ємно-просторовий розвиток палацових та садибно-паркових ансамблів кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. У третьому розділі на основі попереднього опису та аналізу пам’яток здійснено уточнену періодизацію розвитку класицизму в палацовій та садибно-парковій архітектурі Галичини. Визначено типи об’ємно-просторових композицій ансамблів. Розглянуто особливості забудови паркових зон.
3.1. Періодизація розвитку палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Перші, на нашу думку, зразки архітектури класицизму на теренах Галичини, великі палацово-паркові ансамблі, були споруджені в першій третині XVIII ст., і мали безпосередній стильовий зв’язок із французьким класицизмом XVII ст. та польським мистецтвом початку XVIII ст. Як приклад, можна навести палаци у Вишнівці (1730) (Збаразький р-н Тернопільської обл.), Оброшино (1730) (Пустомитівський р-н Львівської обл.), митрополочий палац у Городку (1740) (Львівської обл.). Західноєвропейські впливи класицизму поширювалися в Галичині через Польщу, а саме – через варшавську архітектурну школу.
Друга хвиля класицизму прийшла в Галичину в часи правління польського короля Станіслава-Августа Понятовського. Складність в хронологічних межах цього етапу спричиняє незначна кількість пам’яток, що споруджувалися одночасно з бароковими. Окреслюємо цей, певною мірою умовний, період 1765 – 1770 роками. Загалом, класицизм третьої чверті XVIII ст. виявився в архітектурі Львова, його житловій забудові (будинок на площі Ринок, 15). Певні класицистичні риси в архітектурі “періоду С.- А. Понятовського” виявлені в споруді костелу Воздвиження в с. Підгірці (Бузький р-н Львівської обл), а також у палацово-парковому ансамблі у с. Мальчиці (Пустомитівський р-н Львівської обл.), що зведений у стилістичному синтезі бароко та класицизму.
Вплив віденської школи архітектури в Галичині був визначальним у кінці XVIII – першій половині ХІХ ст. Саме в цей період в Галичині поширюється третя хвиля класицизму, найбільш тривала та значна. Цей етап окреслюємо 1772 – 1848 рр. і поділяємо на три періоди – становлення стилю (1772 – 1800 рр.), розквіт (1800 – 1830 рр.), занепад (1830 – 1850 рр.).
3.2. Просторова структура палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Архітектурі Галичини періоду класицизму притаманна різноманітність просторових структур при використанні однотипних декоративних прийомів, з яких ми виділяємо п’ять основних типів:
I – П – подібна замкнута композиція;
II – довільна композиція;
III – прямокутна, в якій будівлі розташовуються геометрично правильно і вписуються в прямокутник;
IV – центрична, в якій центральна будівля геометрично цілісно не пов’язана з рештою споруд;
V – підковоподібна, де будівлі в плані розташовані у формі підкови і з’єднані між собою критими галереями.
Одним з найважливіших дієвих чинників у виборі композиційного планування палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. слід вважати особливості природного ландшафту. Його вплив пов’язувався зі специфікою території, наявністю природних водоймищ, лісових смуг. Вплив ландшафту першочергово позначався на просторовій орієнтації основного архітектурного ядра ансамблю відносно сторін світу, а також на влаштуванні палацової та паркової зон. Більшість ансамблів на теренах Галичини – це невеликі за розмірами заміські резиденції, при побудові яких не проводилося робіт зі зміни природного ландшафту, таким чином його вплив був визначальним для типу композиції. Особа власника маєтку, його соціальний статус, а також фінансові можливості впливали на вибір планувальної композиції архітектурного ансамблю. Обов’язковим було урахування комплексу функцій, зумовлених життєвими процесами.
При забудові великих палацових комплексів основна увага архітекторів зосереджувалася на влаштуванні репрезентативної, парадної частини, що виступала ядром композиції. Решта приміщеннь підпорядковувалася основному об’єму. Спосіб життя зумовлював розподіл між зонами ансамблю і створював чітку, розмежовану структуру композиції – парадна зона, до якої входила територія перед палацом, палац, регулярна частина парку; приватна зона з рядом флігелів, кухонь, стаєнь, манежів тощо. Зв’язок між ними налагоджувався рядом алей та стежок. Іншу ситуацію простежуємо у плануванні невеликих маєтків, репрезентативна функція яких поступалася життєдіяльній. Здебільшого вони менші за розмірами зі спрощеною, порівняно з палоцом, об’ємною композицією і зведеним до мінімуму декоративним оздобленням. При збереженні невеликої парадної частини господарські приміщення (флігелі, стайні, манежі, кухні, каретні) розташовувалися в навколопалацовій зоні. Архітектурно-просторове вирішення службових корпусів підпорядковувалося загальним закономірностям забудови комплексу. Стилістична спорідненість об’єктів простежується переважно у використанні ордерної системи. Функцію парку в таких невеликих ансамблях часто виконував фруктовий сад.
3.3. Ландшафтно-планувальний уклад паркових зон палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. За природно-географічними особливостями Галичина виразно ділиться на дві частини – гірську (карпатську) і низинну, природною межею цих частин є річка Дністер. Особливості ландшафту території вплинули на щільність постання палацових та садибно-паркових ансамблів, які у структурі існуючої забудови населених пунктів розташовувалися низкою способів: 1). ансамбль поза межами села; 2). ансамбль частково введений у структуру села, здебільшого на його краю; 3). ансамбль у структурі забудови села. Формування просторової структури першого типу було довільним, дозволяло використовувати велику територію, залучати водоймища, ліси, заплави, інколи переплановувати існуючий ландшафт (палацові та садибно-паркові ансамблі в селах Загребля, Пієнаки, Пониква). Поєднувався такий ансамбль із селом окремою дорогою, найчастіше обсадженою по обидва боки високорослими деревами. Розташування другого типу частково обмежувало просторовий розвиток ансамблю. Водночас такий варіант дає можливість візуально поєднувати його з окремими домінантними спорудами села, здебільшого храмами (палацові та садибно-паркові ансамблі в селах Йосипівка (Бузький р-н Львівської обл.), Семенівка (Пустомитівський р-н Львівської обл.). Комунікація налагоджувалася рядом способів, до ансамблю вело декілька доріг. Найбільш обмеженим у можливостях розвитку є третій тип. Ансамбль, введений у просторову структуру села переважно займає невелику площу, основна увага концентрується на центральній частині садиби, фруктовий сад виконує роль парку. Інколи таких дрібних садиб у селі було кілька – панський маєток, житло священика, заїжджий двір. Сполучалися вони із селом дорогою, що вела прямо з центральної вулиці (палацові та садибно-паркові ансамблі у селах Неслухів (Перемишлянський р-н Львівської обл.), Давидів (Перемишлянський р-н Львівської обл.), Золотники (Теребовлянський р-н Тернопільської обл.). При влаштуванні паркових зон перевага надавалася ландшафтному типу побудови композиції. Регулярності дотримувалися тільки у центральній частині ансамблю. Зв’язок між ними налагоджувався мережею алей, стежок. Залежно від розмірів, парки ділили на кілька зон: парадний партер, алеї для прогулянок, дендрозони, водоймища. Варто зазначити, що часто парки обмежувалися саме природним руслом річок (парк у селах Микулинці (Теребовлянський р-н. Тернопільської обл.), Струсів (Теребовлянський р-н. Тернопільської обл.). Поширеними в Галичині були парки-сади ужиткового характеру. Основу їх зелених насаджень створювали фруктові дерева (парки в селах Йосипівка (Бузький р-н Львівської обл.), Блудники (Івано-Франківський р-н Івано-Франківської обл.), Нова Скварява (Жовківський р-н Львівської обл.), Чорниця (Миколаївський р-н Львівської обл.). Улаштування парків Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. зводилося до прорідження лісових смуг, окультурнення існуючого ландшафту.
Розділ 4 Синтез архітектури і скульптурного декору в палацових та садибно-паркових ансамблях Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Розглядаються особливості взаємозв’язку архітектури і скульптури в палацових та садибно-паркових ансамблях Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Подано основні орнаментальні мотиви, що використовувалися у монументально-декоративному оздобленні пам’яток. 4.1. Художні особливості об’ємно-просторової пластики палацових та садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Визначено, що в кінці XVIII –першій половині ХІХ ст. у Галичині поширеними стають майже всі види скульптури: міський монумент, меморіальні пам’ятники, садово-паркова й монументально-декоративна скульптура, скульптурний портрет. Скульптура як і архітектура Галичини цього періоду, розвивалася під впливом австрійського мистецтва. Перевагу надавали образам античної міфології (оздоблення палацу в с. Семенівка (Пустомитівський р-н Львівської обл.). Згідно з естетичними засадами класицизму антропоморфні постаті сповнені величавості та стриманості. Відповідно до мілітарного характеру культури першої половини ХІХ ст., є поширенними є зображення воїнів (скульптурна композиція Спартанець з парку в м. Роздол). Доведено, що скульптура в класицистичних палацових та садибно-паркових ансамблях Галичини виконувала допоміжну функцію, основна мета її полягала в об’єднанні й організації ансамблю, наданні йому змістового та ідейного звучання відповідно до естетики класицизму. Водночас, символізм зображень у цей період втрачає свою значущість. У окремих випадках для оздоблення паркових зон використовували скульптури барокового періоду (фігури турків з парку в с. Чорниця (Миколаївський р-н Львівської обл.). 4.2. Монументально-декоративне оздоблення палаців і садиб Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Визначено, що скульптурний декор у палацовій та садибній архітектурі Галичини не мав самостійного виражального навантаження, а виконував функцію оздоблення та акцентував конструктивні деталі. Розміщувався переважно на фризах антаблементів, міжповерхових фризах, тимпанах фронтонів (фризи палаців у селах Плотич (Тернопільський р-н Тернопільської обл.), Микулинці (Теребовлянський р-н Тернопільської обл.), Йосипівка (Бузький р-н Львівської обл.), Пієнаки (Бродівський р-н Львівської обл.), тимпани фронтонів палаців у м. Пустомити (Львівської обл.), селах Бурштин (Івано-Франківський р-н Івано-Франківської обл.), Семенівка (Пустомитівський р-н Львівської обл.). Більшість орнаментальних композицій виконані в техніці горельєфу. Найбільш популярними мотивами в оздоблені палацових та садибних споруд Галичини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. були: акантове листя, іонік, гирлянди квітів, лаврового і дубового листя, стрічки, військова атрибутика. Основними рисами декоративного оздоблення є чіткість композиції, почленованість форм на окремі сюжети, горельєфне трактування об’єму, підвищена скульптурність. Домінантою виступає строга, чітка форма споруди, а орнамент тільки підкреслює окремі деталі. Декоративні вставки розмежовують основні членування, центральні лінійні композиції, концентрують увагу на головних елементах. Декор архітектонічно зумовлений як у розміщенні на фасаді, так і щодо свого трактуванні.
Aftanazy R. Materialy do dziejow rezydencij / Red. J. Baranovskiego. Warszawa: Polska akademia nauk, Instytut sztuki, 1990. - T.VII.A. 696 s. Òèìîô³ºíêî Â., ªðîøåâ Â. Óêðà¿íñüêà ñàäèáíà àðõ³òåêòóðà äðóãî¿ ïîëîâèíè XVIII ïåðøî¿ òðåòèíè Õ²Õ ñò. Ê.: ÍIJҲÀÌ, 1993. 44 ñ. Ñîñíîâà Í. Àðõ³òåêòóðíî-ëàíäøàôòíèé óêëàä ñàäèáíî-ïàðêîâèõ êîìïëåêñ³â Ãàëè÷èíè (ê³íöÿ XVIII ïî÷àòêó ÕÕ ñòîë³òü): Àâòîðåô. äèñ. íà çäîáóòòÿ íàóêîâîãî ñòåïåíÿ ê-òà àðõ³òåêòóðè: 18.00.01/ Íàö³îíàëüíèé Óí³âåðñèòåò Ëüâ³âñüêà Ïîë³òåõí³êà. Ëüâ³â, 2003. 19 ñ. |
