Стратегії подолання старшокласниками проявів агресії однолітків у міжособистісній взаємодії

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність наукового пошуку з обраної проблеми, визначені мета та завдання, об’єкт, предмет, гіпотеза дослідження, методологічні основи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення, висвітлено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – “КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАТЕГІЙ ПОДОЛАННЯ НЕСПРИЯТЛИВИХ СИТУАЦІЙ” – проаналізовано дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців щодо психологічних особливостей стратегій поведінки особистості у стресситуаціях, визначено теоретичні підходи до проблеми подолання життєвих труднощів, відображено погляди на сутність, природу та структуру долаючої поведінки, проведено порівняльний аналіз методів дослідження, способів і стратегій подолання несприятливих ситуацій і пов’язаних з ними труднощів дітьми різного віку.

У ході дослідження доведено, що особистість є активним діячем у розробці, прийнятті та реалізації стратегій. У цьому розумінні стати особистістю означає стати суб’єктом своєї активності. Специфіка вибору індивідом цілей і, відповідно, стратегій їх досягнення визначається особистими та індивідуальними якостями, а також ситуацією, що склалася на даний момент. Поняття стратегії дане дослідження розглядає з позицій системно-стратегіальної концепції творчої діяльності (В.О. Моляко). Отже, стратегія – це система мисленнєвих дій, яка спрямована на розв’язання задачі в принциповому аспекті з урахуванням ряду обставин об’єктивного і суб’єктивного характеру. Як особистісне утворення, стратегія вирізняється системним підходом до подолання труднощів у складних життєвих ситуаціях.

Ситуація як соціальний феномен, – одна з найважливіших детермінант людської поведінки. Визначено, що ситуація і стратегія є поняттями, які знаходяться в одній проблемній площині змістовного тлумачення діяльності подолання та зумовлюються специфікою подолання та зумовлюються специфікою ситуації. Отже, стратегія подолання, у цьому сенсі, є цільовим перепрограмуванням складної ситуації та її управлінням.

На основі аналізу наукової літератури встановлено, що на сучасному етапі розвитку психологічної теорії та практики проведено  цілий спектр досліджень, в яких здійснені спроби класифікації типів ситуацій: “екстремальні”, “важкі”, “проблемні”, “особливі”, “надзвичайні”, “напружені”, “критичні”, “кризові”, “життєві події”, “ситуації психологічної загрози”, “біографічні події”, “події внутрішнього життя”, “життєві ситуації”, “аварійні”, “гіперстресові”, “фрустраційні”, “афектогенні”, “нормативні та ненормативні критичні події життя” тощо. 

Результатом проведеного дослідження проблеми несприятливих ситуацій у рамках вікової і педагогічної психології (Р.Б. Аугіс, О.Е. Данилова, Т.В. Кудрявцев, О.M. Матюшкін, О.Л. Музика, М. Тишкова, Т. Томашевський, А.В. Фурман, В.М. Чорнобровкін); соціальної і медичної психологи (В.А. Ананьєв, Л.І. Анциферова, Ф.Е. Василюк, Л.Г. Дика, М.І. Дьяченко, Д.М. Ісаєв, Т.Б. Карцева, Р.С Лазарус, Н.А. Логінова, С.Л. Рубінштейн, Т.М. Титаренко, С.А. Шапкін) є висновок, що ситуації, які викликають у людини різного роду утруднення, в науковій літературі аналізуються з точки зору: 1) характеристик об’єктивних умов діяльності (“аварійні”, “надзвичайні”, “особливі”), що визначають небезпечні події чи явища, які призводять до порушення безпеки життєдіяльності, виходять за межі звичайного життєвого досвіду і можуть викликати стрес травматичного типу в кожної людини; 2) відношення людини до виниклої ситуації (“важкі”, “критичні”, “проблемні” ситуації); 3) психічного стану людини (“гіперстресові”, “кризові”, “фрустраційні” ситуації), що передбачають функціонування на межі адаптаційних можливостей людини і призводять до все більшої втрати суб’єктності (Т.М. Титаренко); 4) демонстративних поведінкових реакцій (“суїцидальні спроби”, “афектогенні ситуації”); 5)розгляду особливостей нормативних (вступ до шлюбу, народження дитини, вихід на пенсію і т.п.) та ненормативних (нетипових, індивідуальних) критичних подій життя.

Такого типу ситуації передбачають наявність різноманітних перешкод і труднощів, які значною мірою утруднюють або унеможливлюють процес досягнення цілей, реалізації планів та здійснення перспектив. У ході дослідження встановлено, що особистість схильна оцінювати такі ситуації як скрутні, а умови, в яких приходиться діяти, як несприятливі. Таким чином, поняття “ситуація” визначається як сукупність умов та обставин, під впливом яких людина здійснює ті чи інші дії.

Л.І. Анциферова вказує на особливу роль здібності особистості до оцінки ситуації, від якої залежить адекватний вибір стратегій подолання. Характер оцінки, в свою чергу, залежить від упевненості людини у власному контролі ситуації і можливості її змінити. Таким чином, потенційні творчі можливості людини та її здібності тісно пов’язані з тим особистісним змістом, який наповнює діяльність подолання.

Результатом проведеного дослідження є визначення поняття “подолання”, що розуміється як когнітивні, емоційні і поведінкові намагання справитися із специфічними зовнішніми або/і внутрішніми вимогами, які оцінюються в якості напруження та перевищують ресурси людини.

У прикладному аспекті діяльність подолання можна розглядати як здатність особи справлятися зі складною ситуацією, а також творчо діяти у несприятливих обставинах. Отже, стратегія подолання, у цьому сенсі, є цільовим перепрограмуванням складної ситуації та її управлінням.

Дослідження загальних особливостей формування стратегій подолання звертає особливу увагу на підлітковий вік – період формування стилю долаючої поведінки. У цьому віці несприятливі ситуації пов’язані з фрустрацією основних потреб: фізіологічної, що “запускає” фізичну і сексуальну активність підлітків; потреби в безпеці, що реалізовується через приналежність до групи; потреби в незалежності від сім’ї; потреби в прихильності; потреби в успіху; потреби в розвитку власного “Я”. Діапазон стратегій, яким віддається перевага у подоланні стресситуацій, є показником психологічного здоров’я старшокласника, а також успішності його подальшого життєвого шляху.

У другому розділі – “ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАТЕГІЙ ПОДОЛАННЯ СТАРШОКЛАСНИКАМИ ПРОЯВІВ АГРЕСІЇ ОДНОЛІТКІВ У МІЖОСОБИСТІСНІЙ ВЗАЄМОДІЇ” – проаналізовано ґенезу деструктивних стосунків у підлітковій субкультурі, визначені соціально-психологічні чинники виникнення агресії в учнівському середовищі.

Шкільне насильство розглядається як такий його вид, при якому на учнів застосовується агресія з боку інших учнів. Оскільки знущання – це поведінка, яка травмує когось, воно завжди передбачає спричинення шкоди тому, хто не здатний захиститися. Визначено, що проявами агресії є такі дії індивіда (або схильність до таких дій), у результаті яких завдаються моральні або фізичні збитки іншій людині.

У роботі обґрунтовано доцільність обрання учнів 9–11 класів для участі в експерименті з огляду на те, що саме у підлітковому віці прояви агресії між однолітками, як свідчать дані дослідження, складають великий відсоток від загальної кількості кривджень, що трапляються у мікросоціоумі.

Визначено типологію дітей, які найчастіше стають жертвами шкільного насильства, а також ситуації, які спричинюють віктимізацію. Встановлено найбільш розповсюджені види агресії, а також дії, у яких вони проявляються.

У ході дослідження доведено: виникнення широкого спектру проявів негативних міжособистісних стосунків у середовищі підлітків зумовлюється впливом несприятливих екологічних чинників, які, водночас, сприяють віктимізації певних категорій дітей.

Методом анкетування було з’ясовано, що 20 % старшокласників зазнавали кривджень від однокласників протягом навчального року, 40% – “інколи зазнавали” і 40% – “не зазнавали”. Тобто 60 % школярів старшого віку тою чи іншою мірою визнають, що піддавалися кривдженню.