Зміст роботи
У Вступі сформульовані основні засади підходу до проблеми, основні завдання роботи; надається загальна характеристика використаної літератури. Якщо підходити до художнього твору з вимогами системного аналізу, то слід зазначити, що саме музейний опис відрізняється двома характерними рисами, що дозволяють обрати його за основу наукового опису об'єкту культури в будь-якому середовищі, а саме - універсальністю та об’єктивністю інформаційних даних.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ПАСПОРТИЗАЦІЯ ТВОРУ МИСТЕЦТВА У СВІТЛІ ІСТОРІЇ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ ТА ЗБИРАЛЬНИЦТВА
1.Постановка проблеми. Основні напрями і методи роботи з переводу музейної інформації на машинні носії обґрунтував Р.Чінхолл ще в середині 70-х років в своїй монографії "Музейна каталогізація та ЕОМ", яка містить багато положень, що до сьогодні зберегли актуальність. Особливо важливим для нас є категоричний висновок автора, який проголошує: "Неможливо скласти таку систему опису, яка була б придатною, обов'язковою та бажаною для опису всіх музейних колекцій."
Характерно, що пік в цьому питанні публікацій (у журналах “Museum”, “Советский музей”) припадає на 1987-1989 рр, а далі настає майже повне мовчання. Головне, що можна з цього вивести - досі не поталанило досягти достатнього взаєморозуміння між користувачем (музейним працівником) та програмістом, що веде до нечіткості у постановці завдання, а від того й до відсутності практичного ефекту. "Найсерйознішою проблемою досі було отримання знань від спеціаліста в формі, придатний для маніпулювання на обчислювальній машині" - пише дослідникі експертних систем.
З усього сказаного можна зробити висновок, що головна причина більш ніж скромних успіхів в означеній галузі - недосконала структура інформаційної бази.
У зв'язку з цим слід торкнутися ще одного питання - питання уніфікації паспорта і створення при різнобічному вивченні предмета, у другому - естетичний його вплив і стабільність такого впливу на різні категорії глядача, у третьому ж - не сам власне предмет, а факт його спіткання з цікавими для нас особами або подіями. єдиної державної мережі. У стислому вигляді авторська концепція формулюється так: від бази даних - до локальної мережі, від локальної мережі - до єдиної інформаційної структури.
2.Історія опису творів мистецтва. Якщо виходити з того, що музей являє собою передусім науковий заклад, то саме паспортизація предметів, які складають його збірку, є первинним і головним завданням наукової роботи музею як сховища автентичних, тобто - вартих довіри, пам'яток.
Способи опису мистецького твору складалися століттями і залежали від того, яку мету переслідував автор такого опису. В короткому історичному нарисі форм опису мистецьких творів автор не ставить завдання дати повну картину цього процесу; доцільність такого екскурсу продиктована перш за все необхідністю нагадати про міцну багатовікову традицію, що існує у цьому роді діяльності.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ТЕОРІЯ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ ТА ЗАВДАННЯ АВТОМАТИЗАЦІЇ
1.Класифікація музейних збірок. Критерієм при класифікації музеїв автор пропонує обрати предметний зміст його колекцій.
Склад і зміст фондових колекцій у першу чергу визначається переважним у даному музеї підходом до експонату, характером інтересу до нього. Таких підходів можна виділити всього три:
- функціональний (або "функціонально-інформативний")
- естетичний (або "емоційний")
- меморіальний (або "ритуальний").
У першому випадку музейних працівників цікавить та інформація, яку можна отримати. Попри всю філософську неоднозначність цього питання, у практичному бутті, виходячи з цього, можна відокремити три основні види музеїв:
- проблемно-галузеві;
- художні;
- меморіальні.
Цей розподіл дає нам можливість міркувати, що і за складом збірки, і за підбором експонатів ці три види, взаємно впливаючи й перетинаючись у практиці, породжують такі три типи:
- музеї універсальні;
- музеї спеціальні;
- музеї синкретичні.
Така схема в нашому випадку охоплює практично всі профілі збірок (і навіть виходить за межі власне музейних колекцій), а до того ж саме така схема дозволяє майже безпомилково визначити форми й методи автоматизації обліку, придатні для конкретної збірки.
Універсальний музей - це музей, що має в своїй збірці найрізноманітніші, часто неочікувані, предмети, причому в далеко нерівномірній пропорції. Під цей тип підпадають меморіальні, а також більшість предметних (Музей революції, Музей гетьманства, Музей Полтавської битви) та галузевих (Музей медицини, Музей літератури, Музей книги та друкарства, т. ін.) музеїв. Зрозуміло, схема опису експонату (паспорт) у таких музеях має бути уніфікованою для усіх видів пам'яток.
Спеціальні музеї - це музеї, що збирають виключно однорідні експонати. До таких належать, наприклад, художні (в усіх їх різновидах), археологічні, природничо-наукові (палеонтологічні, зоологічні, геологічні) та ін. У цьому випадку схема опису потребує кожного разу особливого вирішення для кожного профілю (а можливо - і для окремих колекцій), оскільки саме специфічні характеристики являють собою особливий науковий інтерес і потребують поглибленої формалізації.
Нарешті, синкретичний музей - це великомасштабна збірка (наприклад - історичні, краєзнавчі та ін. комплекси), куди входять досить значні колекції експонатів певного роду (живопис, природничі пам'ятки, книги, т. ін.) поряд з масивом різнорідних предметів. У такому музеї окремі колекції частіше вивчаються спеціалістами певного профілю, створюють "музей в музеї, а тому цілком можливо, а іноді й необхідно сполучати застосування як універсальної, так і спеціальних схем опису.
2.Систематизація даних за характером та розрядами. Іншим важливим для нашої теми теоретичним питанням залишається систематизація різнорідних інформаційних даних, що супроводжують експонат у музеї. За своїм характером ця інформація може бути:
- безпосередньою та опосередкованою (тобто - отриманою безпосередньо з предмету або - з потойбічних джерел);
- прямою та побічною (тобто – тою, що має відношення власне до предмета /наприклад - автор/ або до іншого, пов'язаного з ним об'єкту /дати життя автора/);
- вірогідною та невірогідною;
- коректною та некоректною;
- об'єктивною та суб'єктивною.
×èíõîëë Ð. Ìóçåéíàÿ êàòàëîãèçàöèÿ è ÝÂÌ. Ì.: Ìûñëü, 1983. Ñ.72. Ýíäð&tho ; Àëåêñ. Èñêóññòâåííûé èíòåëëåêò. - Ì.,1985. - Ñ.15. | 
