ТЕАТРИ МАЛИХ ФОРМ У КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ ОДЕСИ У ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, викладено зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, сформульовано мету і завдання дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, методологічні засади, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію результатів дослідження, публікації автора та загальну структуру.

               У першому розділі «Театри малих форм у мистецтвознавчих та культурологічних дослідженнях», що складається з двох підрозділів, аналізується та узагальнюється історіографічний аспект питання, уточнюються ключові поняття з теми дослідження, з'ясовуються передумови виникнення театрів малих форм у Російській імперії.

               В історіографії театрів малих форм першої чверті ХХ ст. виразно окреслюються чотири періоди: перший – з 1908 до початку 20-х років, другий – 20-ті – 40-ві роки, третій – 50-ті – початок 80-х років, четвертий – від середини 80-х років і до сьогодення.

               Найбільш інформативним та доступним джерелом з вивчення одеських театрів малих форм є періодична преса: частково петербурзька, московська, київська, але переважно – місцева. Серед спеціалізованих одеських журналів та газет, які висвітлювали діяльність театрів мініатюр та кабаре виділяємо наступні: «Дивертисмент», «Одесское обозрение театров», «Театр и кино», «Мельпомена», «Фигаро», «Театральный бюллетень» тощо. У місті сформувалось коло журналістів, котрі протягом довгого часу вважалися «спеціалістами» мініатюрного жанру. Значний вплив на публіку мали думки Л. Чацького, Б. Бродського, Є. Геніса, Б. Фліта.

               Перші спроби осмислення діяльності театрів мініатюр та кабаре з'являлися здебільшого у формі газетних та журнальних публікацій. У періодичній пресі своє бачення на розвиток жанру висловлювали відомі столичні критики О. Кугель, М. Бонч-Томашевський, О. Ростиславов, вищеназвані одеські журналісти.

               У спеціалізованій науковій та публіцистичній літературі другого періоду тема дореволюційних театрів мініатюр та кабаре була непопулярною серед науковців, оскільки нова влада перешкоджала повноцінному вивченню даного питання. Дослідники (Й. Брик, С. Воскресенський, О. Борин, Д. Долев), які безпосередньо працювали у цьому напрямі, могли звернутися до відображення проблем пореволюційного розвитку жанру або загальних теоретичних питань.

               Третій період позначився активізацією науково-дослідницької діяльності у сфері вивчення театрів малих форм. Основним доробком даного періоду стали: монографія Є. Кузнецова «Із минулого російської естради», численні публікації Ю. Дмитрієва з історії театрального та естрадного мистецтва, тритомна енциклопедія «Російська радянська естрада: Нариси історії» та книга Є. Уварової «Естрадний театр: Мініатюри, огляди, мюзик-холи (1917-1945)».

               У 80-90-ті роки були зроблені суттєві кроки щодо зміцнення джерельної бази вивчення театрів малих форм. З послабленням, а згодом і зникненням ідеологічного контролю над висвітленням мистецьких процесів минулого, дореволюційні театри мініатюр та кабаре в науковій літературі розглядаються вже не лише як розвага, а і як явище мистецтва. Найбільш змістовними роботами четвертого періоду історіографії є: «Естрада: Проблеми теорії, історії та методики» та «Естрадні заклади: П'ятнадцять нарисів для професіоналів та любителів естрадного мистецтва» С. Клітіна, «Кабаре та театри мініатюр у Росії» Л. Тихвинської.

               Окремої уваги заслуговує мемуарна література. Спогади та автобіографії артистів, учасників та свідків подій культурного життя Одеси (В. Галицького, О. Алексєєва, Л. Утьосова, І. Нєжного, Г. Ярона, А. Арго, В. Кораллі, Рини Зєльоной) містять реальні факти з історії розвитку одеських театрів малих форм досліджуваного нами періоду.

               У сучасних науково-дослідницьких та популярних роботах з історії театру та естради поряд із поняттям «театр малих форм» вживаються «театр мініатюр» та «кабаре». З 30-х років ХХ-го століття у спеціалізованій літературі поширюється поняття «театр малих форм», що вживалося на позначення як театрів мініатюр, так і кабаре. Театр малих форм – мистецтво синтетичне. Створення спектаклю є результатом сполучення різних видів мистецтва – драматичного, естрадного, музичного, хореографічного та циркового. У залежності від багатьох чинників у різних закладах на перший план виходили то драматичні, то естрадні елементи, що дає нам право відносити театри малих форм до театрально-естрадного жанру.

               Оскільки кабаре та театри мініатюр за своєю суттю є своєрідним мистецьким симбіозом, то причини та передумови їх виникнення розглядаються у процесі становлення естради та драматургії малих форм. Виявляємо історично обумовлені зв'язки даних закладів з багатьма подібними явищами в історії світового та вітчизняного театру. Є очевидними, зокрема, спільні риси з комедією дель арте, інтермедіями у шкільному театрі, водевільними спектаклями, театральними дивертисментами, вар'єте, садово-парковою естрадою тощо. Природа виникнення театрів малих форм є двоїстою: поява кабаре та театрів мініатюр у Російській імперії була історично підготовлена загальним розвитком національного театру та отримала самостійну розробку, але ґрунт, на якому вони мали сформуватися, як окремі суб'єкти культурного життя, знаходився на Заході.

               При спільності окремих рис західноєвропейських кабаре та вітчизняних театрів малих форм, зміст та форма останніх були визначені національною специфікою: більш широка тематика номерів, у репертуарі відчувався значний вплив драматичного театру – перевага надавалась розмовним жанрам та гумористичній драматургії, у той час як у Західній Європі популярністю користувалися вокальні та хореографічні номери. Наявність столиків, одночасний прийом їжі та перегляд програми у нас не прижився. На Заході процес комерціалізації та руйнування основ камерності кабаре був досить тривалим, охопивши, наприклад, у Франції декілька десятиріч. У Російській імперії ж утягування театрів малих форм у ринкові відносини відбувалося, хоча і не рівномірно, але стрімкими темпами. Московське кабаре «Летучая мышь» на четвертий рік свого існування стало загальнодоступним комерційним закладом, а одеський театр «Бибабо» вже через декілька місяців роботи відкрив двері широкому глядачеві.

               Період кінця ХІХ – початку ХХ ст. супроводжувався завершенням промислового перевороту і переходом до індустріалізації, що дало старт швидкому розвиткові міської інфраструктури та транспортної мережі. Зі зростом населення та збільшенням робочих місць з'явилася необхідність у розширенні спектру видовищного спілкування.

               Події у суспільному та політичному житті Російської імперії, що відбулися на початку ХХ ст., негативно позначилися на настроях населення. Царський уряд та його місцеві органи всіляко заохочували різноманітні нововведення, які відволікали людей від політичних питань. Поява театрів малих форм була схвально зустрінута не лише народними масами, але і вищими державними чинами, що звісно ж сприяло їх безперешкодному функціонуванню та швидкому розповсюдженню.

               У другому розділі «Театри малих форм як культурний феномен мистецького життя Одеси», що складається з двох підрозділів, розглядається історія розвитку одеських кабаре та театрів мініатюр, визначається їх місце у видовищній культурі міста.

               Першими театрами малих форм дореволюційної Росії були кабаре «Летучая мышь», «Лукоморье» та «Кривое зеркало», які відкрились у 1908 році. Роком пізніше альтернативою столичним піонерам жанру стало виникнення в Одесі артистичного кабаре «Бибабо». Але саме в Південній Пальмирі в 1911 році з'явився перший театр мініатюр, принцип побудови вистави та організація роботи якого були запозичені не лише провінційними, але й театрами Москви та Петербурга.

               Засновником одеського театру «Миниатюр» М. Лінським була запропонована форма багатокомпонентного спектаклю, що складався з одноактних п'єс, опереток, мініатюр, хореографічних, вокальних номерів, куплетів, сеансів кінематографу, поєднаних конферансом. Програма тривала від півтори до двох годин. У подальшому вищезазначена форма організації вистави стане зразком для всіх театрів даного типу. Також констатуємо появу нового поняття – «театр мініатюр», яким згодом почали називати театри кабаретного спрямування, в тому числі славнозвісні «Летучую мышь» та «Кривое зеркало».

               Театри мініатюр сполучали розважальний зміст із новою формою. Безперечно, глядач завдяки драматичному театру, кафешантану, кінотеатру був добре знайомий з усіма номерами програми. Але новаторство М. Лінського полягало у зведенні окремо існуючих елементів розважального мистецтва в одну виставу.

               Дорадянську історію розвитку одеських театрів малих форм (у 1920-му році у місті була остаточно встановлена більшовицька влада) дисертант ділить на три періоди: 1) 1909-1913 – поява перших театрів-кабаре «Бибабо» та «Зелёного попугая», зародження та становлення театрально-мініатюрного руху; 2) 1913-1917 – стрімке розповсюдження закладів та їх загальний занепад; 3) 1917-1920 – друга хвиля кабаре та театрів мініатюр. Перші роки розвиток театрів малих форм відбувався незначними темпами. Діяльність артистичного кабаре «Бибабо» та «Зелёного попугая» через різні причини не була довготривалою і вони не змогли завоювати симпатії обивателя, який все ще віддавав перевагу вар'єте та кафешантанам.

               Роком становлення театрів мініатюр в Одесі слід вважати 1911 рік. Поява та неймовірний ажіотаж навколо даних закладів стали несподіванками для багатьох діячів культури та мистецтва. З 1911 по 1913 роки в Одесі постійно діяли наступні заклади – театр «Миниатюр», Малий театр та Художній театр. Кожен із них мав свого глядача і не відчував конкуренції щодо один до одного. Великий попит на театри мініатюр серед різних прошарків населення стимулював антрепренерів до відкриття нових закладів. Восени 1913 року в місті з'явилися «Водевиль», «Одеон», Великий Рішельєвський театр. У наступні роки до них додалися Веселий театр, «Экспресс», «Бомонд», «Комета», «Лира» та безліч інших закладів. Легкість у організації мініатюрної антрепризи, масовість, недиференційованість аудиторії – все те, що було стимулом росту театрів малих форм, у даному разі стало головною причиною культурної кризи, – нехтування будь-якими принципами художності заради легкої наживи, – що охопила більшість закладів.

               Третій період розвитку театрів малих форм був найбільш нестабільний як у політичному плані, так і у відношенні культурного життя Одеси. За перші три пореволюційні роки влада у місті змінювалася чотирнадцять разів. Незважаючи на складну ситуацію, переважна більшість антреприз не припинила свого функціонування, до того ж продовжували з'являтися нові заклади. Весною 1918 року щовечора давали вистави близько 15 театрів, серед яких виділялись як старі заклади, так і нові – «Улыбка», «Вронсобсам», «Гротеск», театр «Интермедии». Новий «мініатюрний бум» слід пов'язувати з тим, що Одеса стала основним еміграційним центром колишньої Російської імперії – спостерігався притік як діячів культури та мистецтва, так і потенційних глядачів.

               З остаточним установленням у місті радянської влади театральне життя зазнало істотних змін. Не сприйнявши вимог більшовицького режиму, багато діячів мистецтва Мельпомени емігрувало за кордон. Саме з цього часу розпочинається новий період розвитку театрів малих форм, що ознаменував собою поступове виродження жанру.

               Боротьба з нащадками буржуазної культури була пріоритетним напрямом роботи більшовицьких «чистильників» мистецтва. Театри мініатюр та кабаре стали одним із основних об'єктів їх нападів. Як альтернатива дожовтневим представникам жанру, у великих містах Росії та України створювалися театри малих форм революційної спрямованості. Майже за всіма показниками вони дублювали своїх попередників. Зміни торкнулися лише репертуарної частини. Залишаючись злободенним, доступним широкій аудиторії та з яскраво вираженим гумористично-сатиричним змістом, репертуар набув агітаційного та пропагандистського характеру.

               Першим одеським театром даного типу був Теревсат, що відкрився у грудні 1920 року. Згодом у місті діятиме ціла низка подібних закладів: Теревмист, Миструд, Теревмоз та інші. Задачі, поставлені владою, спершу виконувалися ними достатньо успішно, але в даному випадку театр як такий зникав, поривав із мистецтвом, втрачав свою головну функцію – розважальну. Внаслідок цього інтерес обивателя до перших радянських театрів малих форм поступово згасав і вони швидко занепали.

               У 1921 році поряд із державними почали виникати приватні театри, що було пов'язано зі зміною політики «воєнного комунізму» на нову економічну політику. Протягом наступних чотирьох років у різні часи в Одесі функціонуватиме близько півтора десятка театрів малих форм, серед яких: «Крот», Інтимний театр, Малий театр, «Пантеон», «Комедия», «Комета», «Мулен-Руж» тощо. Та все ж таки пореволюційна Одеса вже не мала статусу «законодавиці мініатюрних мод» і тому, для реалізації своїх численних ідей, основна частина представників сценічного цеху їхала до Москви.

               Театри так і не отримали свободи у складанні афіші і знаходилися під пильним наглядом влади, дамоклевим мечем якої стала репертуарна комісія. В решті решт безпідставна негативна критика, безглузді поради «знавців мистецтва», постійні втручання чиновників у діяльність театрів малих форм зробили свою справу – театри мініатюр зникли з мистецької мапи Одеси.

               Театри малих форм розглядаються дисертантом як своєрідне явище сценічного мистецтва, що відбивало дух нового часу і вплинуло на подальший розвиток культури і суспільства в цілому. Організація подібних розважальних закладів була нагальною потребою на початку ХХ ст. Стрімке сходження театрів малих форм не має прецеденту. З цього приводу можна виділити декілька причин. По-перше – це відкритість самого жанру до синтезу мистецтв, по-друге – підвищення ролі видовища в культурі у період, що досліджується.

               Театри малих форм стали передвісником появи загальнодоступного мистецтва, яке пізніше назвуть «масовим». Публіка кабаре та театрів мініатюр була неоднорідною. Вона складалася з істинних театралів та людей, які щойно почали долучатися до театрального мистецтва, не маючи навіть елементарних уявлень про нього. Заслуга театрів малих форм була в тому, що вони знайшли ту спільну нішу для різнорідної аудиторії, що була відсутня у драматичному театрі. Невід'ємний атрибут естрадно-розважальних програм, конферанс, народився саме у стінах театрів малих форм. Основоположниками конферансу в Російській імперії вважаються керівник московської «Летучей мыши» М. Балієв та О. Алексєєв. Останній розпочав свій творчий шлях та сформувався як артист у театрах Одеси. Парний конферанс було вперше вигадано та випробувано режисером М. Собольщиковим-Самаріним на сцені одеського театру «Улыбка».

               З'явившись в умовах становлення буржуазних відносин, театри малих форм швидко знайшли своє місце на театральному ринку Одеси. Завдяки вдалому менеджменту дохідна частина антреприз даних закладів у порівнянні з іншими розважальними установами була вражаючою.

               Пошуки свого глядача, шляхи залучення його до театру та форми роботи з ним – одна із основних задач, що постала перед керівниками одеських театрів мініатюр. Її вирішення передбачало розв'язання низки питань: пошуки та облаштування приміщення, формування ринку, реклама вистави тощо. Прагнучи працювати на широку аудиторію, власники мініатюрних антреприз підбирали відповідний репертуар, встановлювали доступні ціни на квитки, вдавалися до постійних нововведень.

               Керівники найуспішніших одеських антреприз – М. Чернов, М. Лінський, Г. Розанов, М. Собольщиков-Самарін – попри різнобічні літературні, акторські, режисерські таланти та навички, здобували популярність своїм закладам завдяки якостям менеджера-організатора: знання театрального ринку, вміння передбачити та вчасно зреагувати на будь-які незаплановані зміни, орієнтація в кон'юнктурі попиту. Театри малих форм були першими мистецькими осередками, котрі відчули віяння перехідного періоду та у складний час змогли культурно-розважальну діяльність зробити комерційно вигідною справою.

               Третій розділ «Художня своєрідність одеських театрів малих форм» складається з двох підрозділів, у яких визначається специфіка акторської майстерності в кабаре та театрі мініатюр, з'ясовуються функції постановника, подаються творчі портрети відомих артистів, розглядається репертуар театрів.

               На початку 10-х років ХХ ст. у критичних колах почали говорити про відродження старих театральних традицій, зокрема, мистецтва акторського, відновниками яких вважали кабаре та театри мініатюр. Актори театрів малих форм були представниками синтетичного мистецтва – відзначалися різнобічними сценічними даними, володіли навичками оповідача і куплетиста, брали участь у хореографічних та вокальних номерах. Специфіка жанру вимагала від актора ще і володіння мистецтвом трансформації, імітації, уміння переходити із одного образу в інший. Театри малих форм виявилися своєрідною школою акторської майстерності, особливо корисною для молодого актора.

               Окрім власне комунікативної, гра акторів театрів мініатюр передбачала і соціальну функцію, що реалізовувалась у показі негативних сторін життя та була своєрідним інструментом психологічного впливу на людську свідомість. Кожен створений образ виявляв яку-небудь домінуючу порочну рису – дурість, балакучість, надмірну жадібність, грубість, хтивість тощо. Артисти театрів мініатюр, часом самі того не прагнучи, виконували функцію соціальної корекції, формували систему цінностей крізь ігрове, художнє начало. Через неспіввідношення пропозиції та попиту випускники театральних шкіл, професійні актори, котрі не потрапили до складу трупи на новий сезон, вдавалися до раптового заробітку. Матеріальна незабезпеченість провінційних акторів змушувала їх виступати у кафешантанах, вар’єте, на приватних вечірках тощо. Поява театрів малих форм частково вирішила проблему акторського безробіття.

               Одеські театри малих форм зіграли вагому роль у розвитку національного сценічного мистецтва. Професійне становлення багатьох метрів малої сцени відбувалося в одеських театрах, з якими пов’язана велика кількість неповторних комедійних талантів. В. Хенкін, П. Поль, О. Баскакова, Л. Утьосов, Ф. Курихін, О. Грановська, О. Алексєєв, Я. Южний, П. Троїцький, Д. Кара-Дмитрієв, М. Чернов, А. Громов та В. Мілич, В. Кораллі, Рина Зєльоная були найпомітнішими представниками акторського цеху міста.

               Коли столичні заклади «Летучая мышь», «Кривое зеркало», «Дом интермедий» пов'язували з їх художніми керівниками та режисерами – М. Балієвим, О. Кугелем і М. Євреїновим, В. Мейєрхольдом, – одеські театри малих форм, перш за все, асоціювалися з іменами акторів. Проте, в історії театрально-мініатюрного руху Одеси були випадки, коли заклад здобував популярність завдяки вдалій роботі постановника. Як приклад, відзначаємо успішну діяльність М. Собольщикова-Самаріна та В. Тіпота на чолі «Улыбки», «Вронсобсама» і «Крота» відповідно.

               Специфіка кабаретного жанру передбачала застосування абсолютно нових підходів у режисурі. Головною ціллю роботи режисера театру мініатюр або кабаре було поєднання між собою шляхом монтажу різноманітних за формою та змістом драматичних і музичних творів. У даному разі на перший план виходили творчо-організаційні здібності постановника. Працюючи вже з підготовленими номерами, складовими вистави, режисеру необхідно було скомбінувати програму так, щоб вона являла єдине органічне ціле та становила значний видовищний інтерес.

               Глядач із великим задоволенням ішов на спектаклі театрів мініатюр. Обиватель звик до того, що у драматичному театрі він протягом декількох дій слідкує за розвитком одного сюжету, долею окремих персонажів. Калейдоскопічність вистави, багатогранність програми – синтетичне злиття драматичних творів із циганськими романсами, вишуканими танцями, веселими злободенними куплетами – були цікавими та новаторськими. Захоплюючий, розважальний характер мініатюр відповідав запитам та  смакам публіки, котра приходила до театрів відволіктися від навколишніх проблем, посміятися, відпочити. Саме комедії-мініатюри, фарси, скетчі, шаржі, пародії, що писались «напівпрофесійними» драматургами, отримали широке розповсюдження в театрах малих форм.

               Зробивши аналіз програм найбільших та найуспішніших одеських театрів за період 1911-1920 роки, головними авторами театрів мініатюр були: А. Аверченко, Б. Фліт (Нєзнакомєц), Н. Бучинська (Теффі). Усі вищезазначені постачальники репертуару були сучасниками тогочасних подій. Інсценовані оповідання та п’єси російських, українських класиків та кращих представників світової літератури зустрічались на афішах театрів рідше.

               Дуже часто авторами мініатюр ставали місцеві літератори. Найбільший успіх мали твори Б. Фліта. Значну частину його драматичного доробку складали пародії, які були своєрідною візитівкою вітчизняних театрів малих форм. Дисертантом припускається, що ідея популярної буфонади «Ревізор» була перейнята М. Євреїновим у Б. Фліта. Твори обох авторів композиційно є майже ідентичні. Різниця полягає лише у засобі пародіювання: у Б. Фліта – це грибоєдівське «Лихо з розуму», а у М. Євреїнова – гоголівський «Ревізор». І пародія Б. Фліта, і пародія М. Євреїнова переслідували одну мету – показати різні підходи до режисури одного твору, але новаторським є задум одеського автора, оскільки він був сценічно втілений роком раніше.

               На сценах одеських театрів мініатюр окрім пародій на оперні та драматичні штампи сатиричному переосмисленню підлягали літературні твори, художні течії, виступи сольних виконавців. Напрочуд популярними у глядача місцевих театрів мініатюр були пародії-жарти, пародії-сатири на події з сучасного життя Одеси, її мешканців.

               Пародія в одеських театрах малих форм була цілком органічним жанром, оскільки вона відповідала духу міста. В пародіях цінувалася не тільки злободенність теми, але й оригінальність подачі матеріалу. Успіх жарту багато в чому залежить від уміння публіки сприймати гумор, розуміти його природу. Тому реакція глядачів, готовність ставати співучасниками вистав сприяли популяризації пародій на одеській сцені.

               Нерідко в афіші театрів мініатюр значилась оперета. Глядач, для якого оперета була новим невідомим жанром, мав можливість пізнати її через вистави даних закладів. Її популяризації в одеських кабаре та театрах мініатюр сприяв той факт, що публіці часто пропонувалися зведені до одного акту твори визнаних майстрів даного жанру – Ж. Оффенбаха, Ф. Легара, Л. Фалля, Е. Одрана.

               Чимало шанувальників серед одеських глядачів мав фарс. З самого початку утвердження на місцевій сцені попит на нього був високий. Провідником фарсу в Одесі був М. Чернов.

               В одеських театрах малих форм пропагувалася національна культура, традиції українського народу. Художні керівники закладів уводили до репертуару твори українських класиків, запрошували на гастролі відомих бандуристів, виконавців українських пісень.

               Значне місце в репертуарі одеських театрів малих форм займали естрадні номери. Дивертисменти, до яких входили куплети, імітації, оповідання, танці, романси тощо, були невід’ємною частиною програми кожного закладу. Найбільшим успіхом у публіки користувалися номери, основу яких складав текстовий матеріал.

               Саме в кабаре та театрах мініатюр анекдотичне оповідання, яке і на сьогодні є найпопулярнішим жанром естради, набуло своїх характерних рис та ввійшло на радянську сцену вже сформованим самостійним жанром. У цьому питанні відзначаємо вагомий внесок представників театрально-мініатюрного руху Одеси. Відомі одеські оповідачі з успіхом виступали як на радянській естраді, так і в еміграції.

ВИСНОВКИ

               1. Головним джерелом по вивченню одеських театрів малих форм є місцева преса. Систематичне висвітлення діяльності театрів мініатюр та кабаре відбувалось на сторінках наступних газет та журналів: «Дивертисмент», «Одесское обозрение театров», «Театр и кино», «Мельпомена», «Театральный бюллетень» тощо. За роки існування кабаре та театрів мініатюр в Одесі склався штат критиків, які спеціалізувалися на висвітленні діяльності даних закладів: Є. Геніс, Л. Чацький, Б. Фліт, Б. Бродський. Незважаючи на безумовне значення проаналізованих наукових розвідок (критиків О. Кугеля, М. Бонч-Томашевського, О. Ростиславова, Й. Брика, істориків і мистецтвознавців Є. Кузнецова, Ю. Дмитрієва та дослідників Є. Уварової, С. Клітіна, Л. Тихвинської) по висвітленню та дослідженню театрів малих форм, поки що не створено сучасної синтетично-узагальнюючої праці, в якій розкривався би процес розвитку від появи першого закладу (1908 рік) до загального занепаду жанру (середина 20-х років).

               2. Термін «театр малих форм» є узагальнюючим, оскільки поєднує в собі поняття і «театр мініатюр», і «кабаре». На підставі аналізу теоретичного матеріалу з теми дослідження вважаємо за доцільне розглядати театри малих форм не в межах одного виду мистецтва (естради чи театру), а у межах театрально-естрадного мистецтва, що увібрало в собі достатньою мірою елементи театру та естради одночасно.

               3. Поява театрів малих форм у Російській імперії була зумовлена наступними чинниками: соціально-економічними (розвиток міської інфраструктури, збільшення населення сприяли виникненню видовищної індустрії), історико-культурними (наявність сміхової культури та різноманітних видовищ), суспільно-політичними (політична криза в країні зумовила підтримку розважальних закладів на державному рівні). Розглядаючи вітчизняні театри малих форм як невід'ємну складову загальноєвропейського процесу розвитку мистецтва, відзначаємо їх характерні особливості, що дає підстави вважати досліджувані заклади не продуктом тиражування французьких та німецьких кабаре, а цілком самобутнім явищем.

               4. Своєрідність вітчизняних кабаре та театрів мініатюр полягала у наступному: широке тематичне розмаїття номерів, перевага надавалась розмовним жанрам, тоді як у Західній Європі – вокальним та хореографічним; різниця була і в місці розташування закладів – будівлі вітчизняних театрів знаходилися на центральних вулицях міст, а західних – на околицях. Якщо на Заході комерціалізація театрів малих форм проходила надто повільно, то в Російській імперії кабаре та театри мініатюр швидко перетворились на комерційне видовищне підприємство. Одеські театри малих форм вловили важливу комерційну закономірність часу: мистецтво – товар, заклавши підвалини театрального менеджменту.

               5. Рух театрів малих форм отримав найбільш широкого розмаху в Одесі. У 1911 році в Одесі з'явився театр «Миниатюр». Принцип функціонування закладу був запозичений рештою театрів Російської імперії, а його назву почали вживати на позначення театрів кабаретного спрямування. Як до, так і після революції в Одесі не було створено постійно діючого стаціонарного театру малих форм, який би відповідав художньому рівню московської «Летучей мыши» чи петербурзького «Кривого зеркала». Унікальним є театрально-мініатюрний рух Одеси в цілому. Новаторські ідеї, успішні вистави, яскраві ролі, вдалі постановки все це слід уважати надбанням не окремо взятого закладу чи особистості, а заслугою всіх тих, хто був причетний до процесу становлення та розвитку театрів малих форм у місті.

               6. Історію розвитку одеських театрів малих форм з 1909 по 1920 рік розділяємо на три періоди: 1) 1909-1913 – поява перших театрів-кабаре, зародження та становлення театрально-мініатюрного руху; 2) 1913-1917 – стрімке розповсюдження театрів мініатюр та їх загальний занепад; 3) 1917-1920 – друга хвиля театрів малих форм. З утвердженням радянської влади відбувалося поступове виродження жанру. Безперервні утиски керівників та артистів театрів мініатюр, жорсткий чиновницький контроль, постійні втручання в роботу закладів, негативний характер преси спричинили поступове зменшення, а згодом і повне зникнення театрів малих форм з мистецької мапи Одеси.

               7. В межах театрів малих форм народився конферанс, що став невід'ємним атрибутом естрадно-розважальних програм. У 1917 році в одеському театрі «Улыбка» було започатковано парний конферанс. У цьому ж закладі склався перший вітчизняний дует сатириків-гумористів – А. Громов та В. Мілич. Один із основних сучасних жанрів естради – розмовний – набув самостійності та характерних ознак саме у стінах театрів мініатюр.

               8. У театральному середовищі з'явилася нова спеціалізація – актор кабаре та театру мініатюр, котрий мав виконувати не лише драматичні ролі, але й бути оповідачем, куплетистом, володіти хореографічними та вокальними вміннями. Важливою знахідкою акторів театрів малих форм було безпосереднє спілкування з глядачами, які ставали учасниками розважально-мистецького шоу. Професійне становлення багатьох відомих майстрів естради (В. Хенкіна, Л. Утьосова, П. Поля, О. Баскакової, О. Алексєєва, Д. Кара-Дмитрієва, Я. Южного, А. Громова та В. Мілича, Рини Зєльоної та ін.) відбувалося в одеських театрах малих форм. Театри мініатюр та кабаре стали свого роду акторською майстернею, закладами, де відпрацьовувались та народжувались нові постановочні форми театральної та естрадної режисури.

               9. Репертуарна афіша театрів малих форм цілком залежала від вимог публіки. Не театр диктував умови глядачу, а заклад підкорювався примхам та забаганкам обивателя, що було проявом ринкових відносин, які охопили не лише економічну, але культурну сферу. Репертуар одеських кабаре та театрів мініатюр складався з пародій, фарсів, опереток, водевілів, комедій. Невід’ємною частиною кожної програми були дивертисмент та сеанс кінематографу.