Теорія поліархії Р. Даля: концептуальні засади та практика

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подається загальна характеристика дисертаційного дослідження: обґрунтовується актуальність теми дослідження; зазначається її зв’язок із науковими програмами, планами темами; визначається мета та завдання дослідження; формулюються об’єкт і предмет дослідження; визначаються методи дослідження; висвітлюється наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертації; наводяться дані про публікації, апробацію наукового дослідження та структуру роботи.

Перший розділ – «Теоретико-методологічні засади дослідження наукової творчості Р. Даля» - розкриває основні культурно-історичні та теоретичні умови формування політологічних ідей Р. Даля і їхнє місце у системі наукових досліджень, присвячених аналізу демократії та демократичних процесів, а також методологічні засади дослідження теорії поліархії американського вченого.

У підрозділі 1.1. – «Сучасна критика теорії поліархії Р. Даля» - аналізуються наукові дослідження вітчизняних (Б. Братаніч, Т. Грозіцька,      А. Місуно, Н. Скоблик) та зарубіжних вчених (А. Бадж, В. Відяпіна, Д. Гелд, Д. Зеркін, К. Пейтмен, Дж. Пламенатц, В. Пугачов, В. Размустов, А. Стоун), присвячені вивченню теорії поліархії Р. Даля, з’ясовуються причини розбіжності у інтенсивності досліджень теоретичного наробку американського вченого українськими та закордонними теоретиками, констатується наявність протилежних поглядів щодо класифікації теорії поліархії в межах сучасних напрямів дослідження демократії, від елітарного до партисипітарного.

Наукова спадщина Р. Даля залишається малодослідженою у вітчизняній політичній науці. Маловідомою також є  і його теорія поліархії. Сьогодні існують різнопланові поодинокі дослідження наукової творчості американського вченого. Одна з перших спроб систематичного аналізу поглядів Р. Даля належить Н. Скоблик і викладена у дисертаційному дослідженні „Контроль громадян над лідерами в теорії демократії Р. Даля”. Головне завдання даної дисертаційної роботи полягає у висвітленні еволюції теорії поліархії, історичній ретроспективі поглядів американського науковця. Дисертація характеризується системністю, має високий теоретичний рівень, однак, спрямована на дослідження одного аспекту теорії поліархії Р. Даля, а саме – громадського контролю над політичними лідерами, що не дає можливості розкриття повного змісту даної теорії демократії.

 Вітчизняна дослідниця Т. Грозіцька у власному дисертаційному дослідженні „Теорії демократії в сучасній американській політичній науці” розглядає теорію поліархії Р. Даля, здійснюючи порівняльний аналіз трьох основних сучасних підходів до розуміння демократії в  межах американської політичної науки (плюралістичного, елітарного та партисипітарного). Теорію поліархії дана дослідниця відносить до плюралістичного напряму, зазначаючи її наповненість елементами плюралізму. У власному дослідженні Т. Грозіцька посилається на дві роботи Р. Даля „Передмова до демократичної теорії” (1956) та „Демократія та її критики” (1989), що є цілком достатнім для класифікації теорії поліархії як плюралістичної, однак, недостатнім для цілісного аналізу даної теорії.

Відсутність ґрунтовних досліджень теоретичного спадку Р. Даля у вітчизняній політичній науці зокрема, та пострадянській загалом пояснюється тим, що за часів СРСР роботи Р. Даля на теренах держави не видавалися. Тривалий час роботи Р. Даля аналізувалися в межах жорстко ідеологізованого підходу, що переводив теоретичні питання до площини боротьби „двох систем”. Досить довго Р. Даль сприймався як «ідеологічний супротивник», представник політичної науки США, що оцінювалася як така, що майже перебуває у стані перманентної кризи. Подібне несприйняття теоретичного спадку Р. Даля пояснюється, насамперед, сутністю його предмета, груп інтересів. Існування різних груп інтересів у суспільстві призводить до певного протистояння, конфліктів. Останні ж не могли бути вписані в межі радянської наукової методології, яка базувалась на поняттях об’єктивної необхідності та закономірності, що долають усілякі випадковості і протиріччя.

Науковці, що представляють країни з тривалим демократичним досвідом, приділяють значно більше уваги теоретичному доробку Р. Даля. Аналіз його поглядів та посилання на положення теорії поліархії знаходимо в роботах      А. Баджа «Новий виклик прямої демократії», Д. Гелда «Моделі демократії» і «Демократія та глобальний порядок», К. Пейтмен «Участь та теорія демократії», К. Прюітта та А. Стоуна «Правлячі еліти: теорія еліт, влада та американська демократія» тощо.

Здійснюючи порівняльний аналіз двох сучасних найбільш поширених теорій демократії – плюралістичної та елітарної, Д. Гелд, зазначає, що фактично вивчення плюралістичної теорії може базуватись на дослідженні робіт двох дослідників Р. Даля та Д. Трумена. Проте найбільш повно сутність плюралістичної демократії, як стверджує Д. Гелд, розкрив саме Р. Даль.

Характерною ознакою існуючих досліджень, присвячених аналізу теорії поліархії, постає відсутність методологічної інтерпретації теорії вченого. Наявні розвідки свідчать про увагу сучасних науковців до теоретичної інтерпретації окремих положень теорії поліархії. Переважна більшість з них присвячена аналізу понятійно-категоріального апарату поліархічної теорії, що дозволяє включити творчість американського політолога до загального процесу дослідження сучасних демократичних процесів. У таких дослідженнях важко віднайти єдність поглядів самого мислителя, проаналізувати творчу еволюцію його ідей. Констатація такої дослідницької ситуації дозволяє зробити висновок про необхідність не лише теоретичної інтерпретації теорії поліархії, а й здійснення системного політологічного аналізу його наукової творчості.

Визначивши рівень дослідження теорії поліархії Р. Даля в межах сучасної політичної науки, у підрозділі 1.2. – «Теоретичні передумови формування теорії поліархії Р. Даля» - з’ясовуються теоретичні джерела становлення теорії поліархії, якими постають наукові ідеї, концепції, теорії А.Бетлі, Р.Дарендорфа, Дж.Медісона, М.Олсона, Д.Трумена тощо, які критично переосмислюються вченим. Також у даному підрозділі на основі аналізу визначальних положень плюралістичного напряму в межах дослідження демократичних процесів, до якого належать теоретичні погляди вищеназваних науковців та Р. Даля, виокремлюються основні поняття категоріального апарату, яким оперують плюралісти, а саме: «політичний плюралізм», «групи інтересів», «групи тиску», «лобізм» тощо, здійснюється аналіз цих понять та наводиться авторське визначення «заінтересованих груп» як основного поняття плюралістичного напряму дослідження демократії. Заінтересовані групи – це громадські об’єднання, що утворюються на основі збігу людських потреб та інтересів задля реалізації спільних цілей та можуть взаємодіяти з політичними інститутами і вести перманентну або тимчасову боротьбу між собою за вплив на владні державні органи та високопосадовців з метою реалізації власних інтересів. Подібна  дефініція, на думку автора, відображає сутність, цілі та функції даного політичного феномену.  

Дослідивши теоретичний доробок представників плюралістичної теорії демократії, автор виділяє наступні найбільш загальні положення даного наукового напряму: суспільство складається з багаточисельних груп, які об’єднані особливими спільними економічними, релігійними, етнічними або культурними інтересами; групи постають головними суб’єктами політики, вони намагаються вплинути на владу; визнається конкуренція між групами за вплив на прийняття урядових рішень; в суспільстві існують різноманітні, незалежні від уряду центри влади – фірми, університети, політичні партії тощо; політична воля народу, виражена у рішеннях влади, являє собою компроміс між різними груповими інтересами; держава виступає як нейтральний арбітр між суперниками – групами інтересів, а власне державні структури децентралізовані таким чином, щоб забезпечити групам інтересів відкритий доступ до чиновників.

Р. Даль, як і інші прихильники плюралістичного суспільства, вважає його здобутком, насамперед, те, що суспільні групи мають змогу виступати на політичній арені як визнані суспільством і державою організовані сили. Чим більше є заінтересованих груп і чим частіше перетинаються їхні вимоги, кажуть плюралісти, тим краще для демократії. Адже в такій ситуації представникам заінтересованих груп доводиться постійно вести переговори, укладати союзи, досягати згоди і, відмовляючись від політики силового тиску, формувати політичну культуру компромісів.

Однак, попри велику кількість позитивних рис, плюралістична теорія демократії, на думку автора, має ряд недоліків, на які слід звернути особливу увагу, адже саме знання недоліків у теорії може допомогти подолати їх на практиці. До таких теоретичних недоліків можна віднести: ідеалізацію дійсності, перебільшення групової ідентифікації населення та участі громадян в групах інтересів; ігнорування або недостатнє врахування нерівності політичного впливу різних суспільних груп на владу; економічну неефективність та можливий стагнаційний ефект політики реалізації лише інтересів найвпливовіших груп; гальмування активної соціальної політики тощо.

У підрозділі 1.3. – «Методологічні засади дослідження теорії поліархії Р. Даля» - обґрунтовується методологічна база дисертаційного дослідження, пояснюється необхідність використання певного комплексу політологічних методів задля цілісного аналізу теорії поліархії Р. Даля.

Серед чисельних досліджень творчості Р. Даля на сьогоднішній день існує багато суперечливих інтерпретацій його теорії поліархії. Наприклад, вітчизняна дослідниця Н. Скоблик тлумачить теорію поліархії Р. Даля як проміжну модель між елітарно-ревізіоніським та партисипітарним підходами, в той же час як російські дослідники Д. Зеркін, В. Пугачов розуміють його науковий доробок як одну із течій плюралістичного напряму дослідження демократії. А. Місуно та Б. Братаніч взагалі відносять творчість американського вченого до елітарної теорії демократії. Основна причина такої теоретичної незгоди серед дослідників наукової творчості Р. Даля полягає саме у відсутності в їхніх дослідженнях адекватної методологічної моделі. Кожен з них, абсолютизуючи певний метод або підхід, бачить в теорії поліархії Р. Даля лише ту її частину, яку дозволяє побачити той чи інший метод.

Щоб зрозуміти ідеї творця теорії поліархії та їхній евристичний потенціал для сучасної політичної науки необхідно використовувати таку методологічну модель, яка б дозволила розглянути теорію поліархії Р. Даля та його творчість як ціле. Відповідно, методологічну базу дослідження складають системний метод, структурно-функціональний метод, порівняльний метод, інституційний метод, біхевіористський метод,  описовий метод, метод проблемно-категоріального аналізу, метод культурно-історичного аналізу тощо. Здійснення всебічної реконструкції й аналізу поглядів Р. Даля стає можливим  через виявлення внутрішньої логіки розвитку його вчення.

У другому розділі – «Теорія поліархії Р. Даля: сутність та умови реалізації в політичну практику» - здійснюється системний аналіз змісту основних принципів та положень теорії поліархії: досліджується змістовне співвідношення понять «демократія» та «поліархія» у наукових поглядах американського вченого; виявляються та аналізуються  основні характеристики поліархії як процесу, що дає змогу визначити сутність поліархічної політичної системи; вивчаються культурно-історичні та соціально-політичні умови формування поліархії.

У підрозділі 2.1. – «Демократія як регулятивна ідея поліархії» - аналізуються основні поняття теорії поліархії Р. Даля – «демократія» та «поліархія», розкривається їхня сутність та досліджується їхнє змістовне співвідношення.

Визначальною системоутворюючою основою дослідження сутності та еволюції теорії поліархії Р. Даля постає виявлення принципу. Лише за умов виявлення основної ідеї даної теорії демократії можна визначити внутрішні логічні детермінанти її розвитку. Такою ідеєю в поліархічній теорії демократії постає ідея розрізнення сущого і належного.

Принципове розрізнення світу сущого і світу належного в теоретичній формі ми можемо зустріти у роботах І. Канта, Й. Г. Фіхте, Ф. В. Шеллінга, Г.В.Ф. Гегеля, Л. Фоєрбаха і навіть К. Маркса. Ця проблема продовжує обговорюватись і в межах сучасних течій неомарксизму, феноменології, філософської герменевтики, філософії постмодерну. Сам Р. Даль не вживав і не досліджував на філософському рівні співвідношення сущого і належного. І це цілком закономірно, оскільки філософський аспект в роботах Р. Даля присутній лише в знятому вигляді. Предметом його дослідження були не філософські проблеми, які мають досить високий рівень абстрактності, а більш конкретні суспільно-політичні процеси. Критична реконструкція теорії поліархії показує, що ідея сущого та належного, її тематизація є необхідною умовою розуміння творчості мислителя. Вона формує методологічне ядро, стиль та спосіб мислення вченого, визначає внутрішню логіку розвитку самої теорії поліархії. Ідея розрізнення сущого і належного та пов’язані з нею методологічні підходи до дослідження демократичних процесів була сприйнята та переосмислена в теорії поліархії Р. Даля. Американський вчений не копіює форму кантівської думки чи інших філософів, але в нових умовах за наявності конкретного предмету творчо переосмислює її і  виявляє евристичний потенціал для аналізу демократичних процесів.

Теорія поліархії американського науковця суттєво відрізняється від багатьох сучасних демократичних теорій та концепцій специфічним розумінням й тлумаченням демократії. Остання в роботах Р. Даля розуміється як регулятивна ідея, конститутивом якої у прикладному виразі виявляється поліархія. „Демократія”, на думку Р. Даля, – поняття, що може характеризувати лише ідеальний стан речей. Демократія з усіма її основними характеристиками може являти собою взірець, до якого мають тяжіти існуючі світові політичні системи. Реальні ж системи, що лише наближаються до подібного стану, слід називати поліархіями.

У підрозділі 2.2. – «Поняття та сутність поліархії» розкривається зміст поліархії як політичної системи через дослідження її основних інститутів, а саме: автономних джерел інформації, вільних, чесних та регулярних виборів, представницького характеру влади, свободи слова, можливості об’єднуватися в асоціації. Досліджується роль держави в межах поліархічної політичної системи. Виявляються головні ціннісні настанови поліархії, якими постають такі демократичні принципи як народний суверенітет, представництво, плюралізм, свобода та рівність (можливостей).

Аналізується та тлумачиться комплексний підхід Р. Даля до розуміння поліархії як необхідності демократичного процесу, як системи перевірки компетенцій, як системи прав та свобод, як політичного режиму тощо. Досліджуються десять переваг поліархічного (демократичного) політичного режиму над неполіархічними (недемократичними) альтернативами: позбавлення від тиранії; дотримання основних прав і свобод; свобода особистості; самовизначення; моральна автономія; можливість розвитку особистості; захист визначальних інтересів особистості; політична рівність; тяжіння до миру; процвітання.

Також в даному підрозділі аналізуються групова та елітарна складові плюралістичного суспільства, досліджується розуміння американським науковцем значення політичної еліти у державній структурі влади. Якщо для більшості сучасних дослідників (особливо представників елітарної та партисипітарної теорій демократії) співіснування керуючої меншості або політичної еліти та політично активних громадян, які беруть участь у політичному житті своєї держави, виявляється неможливим, то теорія поліархії узгоджує проблему співіснування цих двох політичних акторів. Для Р. Даля існування політичної еліти не виключає можливості функціонування активної маси, а навпаки, ці політичні суб’єкти доповнюють одне одного. Одна з найбільш яскравих характеристик поліархії за Р. Далем – відкрите змагання між політичними елітами за посаду. Для більш чіткої концептуалізації ліберального спрямування власної теорії Р. Даль обирає два основних виміри політичних систем. Першим виміром постає ступінь опозиційності або конкуренції політичних еліт у системі, другим – рівень політичної участі населення у виборі тієї чи іншої політичної еліти. Поліархічна політична система має характеризуватися високим рівнем управлінської чуттєвості, в ній повинні діяти гарантії дієвості процедури формулювання, передачі та впливу переваг.

Підрозділ 2.3. – «Культурно-історичні та соціально-політичні умови формування  поліархії» розкриває сутність та особливості чинників, що сприяють формуванню в тій чи іншій країні поліархічної політичної системи. До таких факторів Р. Даль відносить наступні: громадянський контроль над силовим примусом, що йде з боку держави; наявність сучасного, динамічного та плюралістичного суспільства (СДП-суспільства); консоціативну демократію як вирішення проблеми багатоманітності субкультур; демократичний характер культури громадян, переконань політичних активістів; відсутність інтервенції з боку іноземної держави чи групи держав (іноземний вплив та контроль щодо політичних процесів у певній державі). Аналізуючи досвід різних країн за останні 150 років американський політолог доходить висновків про те, що жодна з умов окремо нездатна визначити наявність чи відсутність у країні поліархії. Однак, якщо всі ці умови чітко окреслені, появи поліархії практично неможливо уникнути, а якщо всі вони відсутні або ж надто кволі та слабкі, вірогідність її виникнення наближається до нуля.

Вищеназвані культурно-історичні та соціально-політичні умови формування, на думку американського дослідника, покликані сприяти зміцненню «молодої» поліархії, розвинена ж поліархічна політична система має демонструвати високий рівень політичної культури, одним з найголовніших показників якої має бути високий рівень громадянської компетентності у питаннях політичної царини. Однак сьогодні на заваді зростання громадянської політичної освіченості стоять декілька перепон: зміни масштабів та зростаюча складність суспільного життя; зміни у технології комунікацій. Подолання цих перепон має бути одним із кроків, що наблизить реальну демократію (поліархію) до ідеальної. До механізмів, що сприяють підвищенню компетентності громадян в умовах стрімких глобалізаційних процесів, Р. Даль відносить і соціалізацію в умовах асоціації, і відкритий діалог з представниками владних структур, і звернення до послуг кваліфікованих експертів тощо.

У третьому розділі – «Теорія поліархії Р. Даля в контексті дослідження сучасних демократичних процесів» - аналізується проблема єдності та суперечливості теоретичного осмислення феномену демократії, досліджуються політичні системи США та України в контексті теорії поліархії Р. Даля, а саме у розрізі наявності чи відсутності основних поліархічних політичних інститутів, групової активності громадян, політичної компетентності населення тощо, здійснюється спроба оцінки теорії поліархії  Р. Даля через визначення можливостей її застосування.

У підрозділі 3.1. – «Єдність і суперечливість теоретичного осмислення феномену демократії» аналізується проблема оцінки демократичного політичного режиму, демократичної політичної системи, демократичних цінностей та норм тощо від різкого несприйняття до абсолютного обґрунтування, а також досліджуються можливості застосування теорії поліархії американського вченого.

Суперечливість у розумінні демократії виникає невипадково. Наявність різних інтерпретацій даного феномену в системі наукового знання не означає його суперечливість на онтологічному рівні. Такий плюралізм підходів пов’язаний з багатоманіттям методологічних підходів, культурно-історичних форм суспільного життя, різних форм держав, різних наукових шкіл. Дана суперечливість є результатом розбіжностей наукових поглядів на концептуальному рівні. На відміну від теорії концепція як форма мислення передбачає дослідження не стільки об’єкту, скільки відношення суб’єкта пізнання до певного об’єкту. Теорія ж є такою формою мислення, яка відображає певний об’єкт, розкриває його структуру. Цінність наукової творчості Р. Даля полягає в тому, що він став чи не найпершим дослідником, для якого демократія стала предметом теорії.

Комплексний політологічний аналіз теорії поліархії Р. Даля дає можливість розглядати дану теорію на трьох основних рівнях: теоретичному, практичному та прикладному. Аналіз поліархічної теорії демократії американського мислителя на цих рівнях розкриває її евристичний потенціал та можливості її застосування. Сам Р. Даль не створив певної концепції, яка б розкривала можливості застосування його теорії. Теорія поліархії не може бути верифікованою у марксистському розумінні цього процесу. Адже демократія у розумінні Р. Даля ніколи не буде втілена у життя, проте завжди слугуватиме певним ідеалом. Теорія поліархії видатного вченого розкриває механізми функціонування демократичних цінностей у поліархічних суспільствах. Ідеї даної теорії сфокусовані, в першу чергу, на зміні суспільної свідомості, а не реальності. Будучу стратегією формування комунікативної культури, учасниками якої є і групи інтересів, і держава, і кожен окремий громадянин, досягнення теорії поліархії Р. Даля можуть постати механізмами налагодження дискурсу між народом та державою.

У підрозділі 3.2. – «Проблеми політичного плюралізму у поліархічній політичній системі США» здійснюється спроба проаналізувати відповідність політичних реалій США основним характеристикам поліархії як політичної системи, дослідити як демократичні принципи, насамперед, політичний плюралізм, працюють в межах взаємодії держави та суспільства.

Історично склалося так, що саме на американському ґрунті демократичні світоглядні орієнтири віднайшли найбільшу реалізацію. Плюралістичне суспільство американського зразка – це не просто різноманіття політичних думок, плюралістичний характер даного суспільства визначається, принаймні ще трьома показниками: по-перше, воно містить розвинену систему різноманітних, добре організованих економічних, політичних та професійних, інших соціальних груп інтересів. По-друге, система органів державного управління суспільством справді є плюралістичною, та, по-третє, ця система допускає групові інтереси до активної участі у політичному процесі, а саме, у процесі вироблення та прийняття рішень органами державного управління. Політичний плюралізм в його первинній формі, втіленням якої виступала фракція як носій групових інтересів, народився раніше самих США. Справа в тому, що ще колоніальна епоха дала Америці феномен постійної фракційної боротьби, яка потім продовжилась у революційний період і після завоювання незалежності.

Врахуванню групових інтересів сприяє і специфіка політичних партій США. Такі фактори конституційної будови, як федералізм, система розподілу влади за високого ступеня самостійності кожної гілки, фіксовані строки виборів, різний електорат президента, сенату та палати представників визначили децентралізований характер американських політичних партій і відсутність в них твердої партійної дисципліни. Фракційна гнучкість американських партій дозволяє створювати специфічні фракції-коаліції, які голосують не за партійною приналежністю, а відповідно до групових інтересів.

Окрім того, конституція, наділивши гілки влади достатнім рівнем самостійності, поставила їх у відносини суперництва. Суперництво за своєю природою є плюралістичним, адже, зіштовхує різні думки та позиції, тому політичний процес, що функціонує в умовах суперництва конгресу та уряду, також створює для заінтересованих груп певні переваги, що дозволяють їм уточнювати цілі або ставити нові.

У підрозділі 3.3. – «Демократичні процеси в Україні в контексті теорії поліархії Р. Даля» аналізуються теоретичний та прикладний аспекти. Досліджується комплекс наукових робіт, присвячених проблемі групових інтересів в Україні, а також здійснюється спроба виявити можливості застосування теорії поліархії Р. Даля в українських соціально-політичних реаліях.

На сьогоднішній день в українському суспільно-політичному просторі наявна велика кількість різноманітних груп інтересів, які генерують та артикулюють цілі своєї спільноти та намагаються донести їх до органів державної влади і втілити у життя. До них ми можемо віднести численні профспілкові  та жіночі організації, студентські та ветеранські об’єднання, і найбільш впливові, на думку автора, – фінансово-промислові групи. Останні в силу володіння потужними економічними ресурсами здійснюють найбільш значний вплив на органи державної влади. У межах дисертаційного дослідження здійснюється системний аналіз діяльності трьох вітчизняних фінансово-промислових груп – донецької, дніпропетровської та полтавської.

Формування інститутів поліархії у вітчизняній політичній системі перебуває на початковій стадії, умови які б цьому сприяли присутні не у повному обсязі, саме тому слід зробити акцент на законодавчому аспекті, який би унормував діяльність поліархічних політичних інститутів в Україні. 

Головна проблема полягає в тому, що перевагу у боротьбі за вплив на прийняття політичних рішень мають потужні у фінансовому відношенні зацікавлені групи. Друга проблема виявляється в тому, що доволі часто представники цих груп і постають особами, що приймають політичні рішення. Сприяти подоланню цих проблем може, насамперед, прийняття закону про лобіювання, який би чітко окреслював можливості лобістських груп і саме цим обмежував би їхню діяльність. Також необхідним є відокремлення  представників бізнесу від владних структур не номінально, а реально. Сьогодні існує потреба удосконалення нормативного врегулювання діяльності груп інтересів в Україні, внаслідок чого можна було б подолати розбіжності у можливостях впливу цих різних груп на владні органи і, відповідно, на процес прийняття політичних рішень, конкретизувати взаємовідносини груп інтересів із державою, незалежно від характеру їхньої діяльності чи то фінансово-промислової, чи то суто соціальної.