Український національно- романтичний напрям модерну в архітектурі харкова

Краткое содержание

В першому розділі «Розвиток Українського національно-романтичного на-пряму модерну» порівняно й висвітлено український національно-романтичний напрям серед інших тогочасних напрямів Європи, Росії. Оглянуто історичний розвиток української народно-стильової архітектури. Висвітлено історію розвитку українського національно-романтичного напряму. Оглянуто теоретиків і дослідників українського національно-романтичного напряму.

Порівнявши приклади українського національно-романтичного напряму, можна відзначити схоже мислення як представників європейської сецесії, так і представників національно-романтичних напрямів інших країн і теренів (зокрема Росії), коли формувався художньо-образний розв’язок будівель. Загальний характер об’ємної композиції та стилістичних особливостей дозволяє поставити цей український напрям поряд із національно-романтичними напрямами інших країн, бо виявляти національну самобутність і в українському напрямі й у національно-романтичних напрямах інших країн є центральною темою архітектурного образу їхніх прикладів. А те, що в них наявні риси інтернаціонального модерну – європейської сецесії, які тільки супроводжують основну тему образу цих українських будівель, а також наявні в українській архітектурі окремі роботи, які цілком відповідають до стилістики «інтернаціональної» сецесії (зокрема Братмана й Городецького), свідчить лише про те, що використано деякі риси цієї сецесії в розглядуваному українському напрямі, як модні й нові на той час. Тому на авторову думку, український національно-романтичний напрям є окремим повноцінним напрямом в українській архітектурі, який логічно розвивався рівнобіжно з «інтернаціональним» модерном – європейською сецесією в Україні, поряд зі схожими напрямами в російській та європейській архітектурі. Це дозволяє розрізняти «інтернаціональний» модерн-сецесію в Україні та український національно-романтичний напрям – «український стиль» задля того, щоб точніше визначати об’єкти української архітектури кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя.

Своєрідність української архітектури зберігалася впродовж усієї історії розвитку вкраїнської культури, як її невід’ємна частина. Ренесанс, бароко, класицизм, в Україні проявлялися самобутньо. Загальні концепції, образний лад, засоби виразності кожного з них уплинули на те, як формувалася архітектура України. В цьому ряді національно-романтичний напрям модерну займає гідне місце. Народини нового в кожну історичну добу тісно пов’язувалися з тим, що засвоювалося попереднє. Особливо стійкими були традиції народної архітектури, яка в своєму розвиткові зберігала характерні риси.

Історія архітектури України свідчить, що національні особливості збагачувались, поки вона розвивалася, бо збірна свідомість українців відбивала в архітектурі певні хвилі свого історичного поступу. Суспільно-економічні, природньо-кліматичні умови, розвиток будівельної техніки, традиції національної архітектури, способи використовувати конструкції, матеріали, те, як формувалися просторові форми, все це впливало на те, як виникали й формувалися національні особливості в архітектурі України.

Образний лад, засоби виразності кожного наступного стилю не були просто продовжувачами форм попереднього періоду, вони наслідували основні творчі особливості й дещо заперечували їх. На відміну від творчості архітекторів, праці народних майстрів архітектури ґрунтувалися переважно на традиціях, зберігали й послідовно розвивали притаманні риси, якості.

Ренесанс, бароко, класицизм, модерн мали в Україні свої специфічні прояви. Загальні концепції, образний лад, засоби виразності кожного з них вплинули на те, як формувалася архітектура України, але не прямо продовжували творчість попередніх періодів. Народжувалося нове, що тісно пов'язувалось і з засвоюваним попереднім. Особливо стійкими були традиції народної архітектури, яка у своєму розвитку зберігала характерні риси. На тому, як формувалася архітектура Вкраїни, позначились і творчі зв’язки з архітектурою Польщі, Угорщини, Румунії та інших країн.

Початок XX століття – нова доба, де проголошували гасла “гуманізму й демократизму, соціальної рівності й загального “поступу” людства”. Мистецтво того часу, відкидаючи «старе», висуває «нове». Розвиваючи ці процеси, воно звертається до народних традицій. Народне мистецтво, й архітектура привертають фахівцеву увагу, в їхніх пошуках творчої самобутності, національної виразності. Захоплюються пошуками національно-романтичної архітектури В. Морис, Ф. Веб, Н. Шов та інші в Англії або І.П. Ропет, В.А. Гартман, В.О. Шервуд у Росії в другій половині XIX ст. Вони позитивно впливають на своїх сусідів, пробуджуючи й у них охоту розробляти нові теми в архітектурі та мистецтві

Ґрунтом для розвитку національно-романтичних тенденцій у художньому житті України XIX в. був ріст національно-визвольного руху. Розвиток української національної літератури, музики, театру, образотворчих мистецтв у XIX ст. супроводжувався ростом інтересу до історії, фольклору, етнографії й пам’я-ток минулого. На Україні збереглося чимало пам’яток староруської архітектури, яка була джерелом творів української архітектури — XVII—XVIII ст.

Цікавість до архітектури минулого проявив Т.Г. Шевченко, почавши видавати історико-етнографічну серію «Живописна Україна» (1843), велику роль відіграли етнографічні роботи Д.І. Яворницького, видання художників С.І. Васильківського й М.С. Самокиша «З української старовини» [102,103] тощо. У дослідженнях пам’яток історії й народної архітектури С.А. Таранушенка, П. Соколова, В.Г. Кричевського, Г.Г. Павлуцького, А.П. Новицького, Д.Н. Жукова, Г.К. Лукомського, М. Шумицького, К. Широцького було поставлене питання про український національний стиль, зокрема про його генезу, суть і особливості. Український національно-романтичний напрям захоплював не лише архітекторів та художників, а й людей інших професій.

Український національно романтичний напрям, що розвивався в ложі нової «модерної» архітектури початку ХХ сторіччя, існував разом з іншими європейськими національно-романтичними напрямами (поляк С.Віткович), поряд з «інтернаціональними модернами» – «сецесіями» (киянин В.В. Городецький) і «раціоналістичними модернами» з запереченням декору (австрієць Отто Вагнер). Загальна невизначеність з європейськими стилями й напрямами тієї доби, наклавшись на малу вивченість української архітектурної спадщини, спричиняє неналежне поцінування об’єктів українського національно-романтичного напряму, а через це їхнє забуття.

Національно-романтичні тенденції в архітектурі України були близькі до тенденцій, що розвинулися на початку XX ст. у Європі, зокрема в Польщі (закопанський стиль), в Росії (неоросійський стиль), у Чехословаччині (різновиди закопанського стилю), в Фінляндії тощо. Розвиток національних тенденцій у професійній архітектурі європейських народів і перш за все тих, яких національно гноблено, був загальним і обумовлювався спільними соціальними причинами. Український національно-романтичний напрям («український стиль» початку ХХ сторіччя) логічно продовжував традицію української національної архітектури, що вона за основу свого розвитку мала українську національну самобутність. Цей напрям сприйняв усі надбання попередніх напрямів, виробив нові цікаві риси, дав поштовх до розвитку дальших українських архітектурних на-прямів на самобутній основі. Слід також зазначити, що попри головну настанову розробників «Українського стилю» відродити традиційну національну архітектуру, вони зробили від неї певний відхід, не використали декількох важливих ознак народної архітектури. Тому дальший розвиток української стилістики трохи відхилився в формальний бік.

Теоретики та практики, сучасники напряму, не сформулювали власного цілісного уявлення про український національно-романтичний напрям. Одні його позначали й описували, як «український модерн», інші трактували його як загалом українську архітектуру, що має розвиватися або застосовуючи принципи українського бароко, або прототипи народної дерев’яної архітектури. Дехто досліджував тільки окремі аспекти, риси в новій українській архітектурі. Дослідники, що ширше дивилися на розвиток усього національного мистецького комплексу, мали узагальненіші й чіткіші висновки. Попри загальну нечіткість, розкиданість та невпорядкованість їхніх теоретичних думок і суджень про цей напрям, на практиці сучасники стилю сформулювали чіткий архітектурний напрям зі своїми стилістичними особливостями, який можна ідентифікувати по всій території України.

Архітектори другої половини радянської доби почали досліджувати український національно-романтичний напрям поважніше. Тоді, на тлі інших досліджень, попри порівняно невелику зацікавленість цим напрямом, все ж можна виявити формування двох поглядів. Перший – що цей напрям є складовою національно спрямованою частиною всього модерну, як стилю – українським архітектурним модерном. Другий – що цей напрям належить до низки національно-романтичних напрямів Європи і що він є окремим напрямом поза модерном.

Обидві ці думки висловили два тодішні теоретики, які серйозно провадили дослідження української архітектури. І хоча відмінність їхніх поглядів на становище українського національно-романтичного напряму в структурі інших стилів та напрямів не впливало на їхнє позитивне та серйозне ставлення до українського національно-романтичного напряму, вони обидва зробили багато для його належного вивчення; однак, за браком інших серйозних досліджень і відповідних альтернативних думок, викликали плутанину у визначенні інших дослідників, що торкалися у своїх роботах до українського національно-роман-тичного напряму.

Ця плутанина не дозволяє поглянути на цей напрям цілісно й фактично відкидає сьогочасних дослідників і архітекторів до того, з чого починалося в першій половині радянської доби, тобто до визначення українського національно-романтичного напряму тільки як «використання рис української народної архітектури».

Слід чітко позначити цей напрям, як «український національно романтичний напрям», що розвивався в ложі нової «модерної» архітектури початку ХХ сторіччя, який існував разом з іншими європейськими національно-романтичними напрямами (поляк С.Віткович), поряд з «інтернаціональними модернами» – «сецесіями» (киянин В.В. Городецький) і «раціоналістичними модернами» що заперечували декор (австрієць Отто Вагнер). Бо загальна невизначеність з європейськими стилями й напрямами тієї доби була підсилена малою вивченістю української архітектурної спадщини, що спричинило неналежну поцінованість об`єктів українського національно-романтичного напряму, а через це – їхнє забуття

Попри розповсюджений у деяких науковців погляд на національно-роман-тичний напрям, як на поодинокі випадки застосованих національних українсь­ких рис початку ХХ сторіччя, цей напрям, насправді, лишив по собі велику кі­лькісну та якісну архітектурну спадщину. Вона за своєю структурою, типами, регіональними особливостями, стилістичними рисами виробилася в повноцін­ний і окремий архітектурний напрям. Він, разом із цим, закономірно й логічно посідає своє місце в історії архітектури разом з іншими національно-романтич­ними напрямами Європи в річищі нової, актуальної на той час архітектури – мо­дерну. Це дозволяє відновити національно-романтичний напрям у його «закон­них правах» і належно поціновувати його спадщину.

У другому розділі «Методика проведення наукового дослідження» на під­ставі аналізу наявного стану наукових досліджень українського модерну та у зв’язку з перспективами його збереження, було вибрано методику дальшого до­слідження й розв’язку проблеми. Ґрунтуючись на потребі розробити як загальні питання методології наукових пошуків, так і методики та основні методи, що мають бути застосовані, виконуючи аналітичну частину, було визначено прове­сти дослідження в такі кроки.

Було поставлено завдання вивчити закордонний досвід із метою виявити тенденції та сформулювати сьогочасні підходи до методології аналізу, відтво­рення та збереження об’єктів «українського модерну». Це завдання перспекти­вне, бо за кордоном нагромаджено великий досвід роботи не лише зі збере­ження, але й з проведення робіт відбудови й відтворення після занепаду будівель з ознаками модерну.

Це питання надзвичайно важливе для вивчення, бо своєрідність і колорит українського національно-романтичного напряму у значній мірі залежить від системи заданих характеристик його, осей, композиції тощо. Отримані матеріали мають дозволити сформувати концептуальні засади методології збереження та реконструкції українського національно-романтичного напряму на базі виявлення умовного операційного структурного елементу – «пам’ятки архітектури українського національно-романтичного напряму». Далі важливим етапом роботи повинно стати завдання обґрунтувати критерії, засади і способи визначати пам'яткову цінність об’єктів українського національно-романтичного напряму.

Визначено вивчити та дослідити сам об'єкт морфологічного аналізу та збереження. Таким чином було взято завдання виконати дальший морфологічний аналіз будинків та споруд українського національно-романтичного напряму й визначити стилістичну генезу об'єкту. В підсумку таке вивчення мало дати «історико-генетичні основи» робіт зі складання класифікаційних ознак та характерних особливостей українського національно-романтичного напряму Харкова. Виконання такого завдання вимагає визначити функціональні типи об’єктів українського національно-романтичного напряму, аналіз їхніх композиційних, морфологічних характеристик тощо. Також важливе завдання сформулювати принципи й методики передпроектного аналізу та проектування збереження й регенерації об’єктів українського національно-романтичного напряму, які повинні бути виражені у формі моделі науково-проектного комплексу робіт зі збереження й регенерації.

Аналіз наукової літератури та архівних матеріалів - писемних, картогра­фіч­них, іконографічних, натурні дослідження, систематизація статистичних та ем­піричних даних, мають дати якомога повнішу картину розвитку українського національно-романтичного напряму. Передбачено використати апробовані ме­тоди архітектурних досліджень, зокрема в дальшому дослідженні має бути ме­тода аналізу, скерована на вивчення українського національно-романтичного напряму – архітектурно-розпланувальної та функціонально-просторової його системи. В результаті порівняння різних міст можна буде виявити типологічні та морфологічні характеристики архітектурно-розпланувального устрою та функ­ціонально-просторових структур об’єктів українського національно-романтич­ного напряму.

На попередній стадії роботи було використано також спеціальні методи дослідження, зокрема проведено натурні обстеження і дослідження об’єктів українського національно-романтичного напряму в структурі міста.

У третьому розділі «Розвиток архітектурних форм та морфологічний аналіз об’єктів українського національно-романтичного напряму Харкова» описано харківські приклади українського національно-романтичного напряму та їхній теперішній стан. Проаналізовано стильові особливості харківських прикладів. Простежено обладнання й оздоблення будівель українського національно-романтичного напряму.

Впродовж ХХ сторіччя значення українського національно-романтичного напряму в модерні недооцінювалося. В кінці ХХ сторіччя з’явилися нарешті роботи, що поважно поставилися до нього.

Харківська місцева школа мала свій особливий почерк, на який вплигнули особливості манери авторів проектів «українського стилю», своєрідність харківської міської забудови та власний погляд харківських архітекторів на спадщину й стилістику української народної архітектури. Порівняно з іншими школами харківські будинки мають ускладнені форми з численними елементами. Пластика фасадів – рельєфна, застосовуються еркери, тощо.. Але ця ускладненість не перевищувала ускладнених і дрібно-елементних фасадів Львівської школи, вона не мала такі прості великі площини фасадів, як південні галузі «українського стилю» (зокрема в Катеринославі).

В Харкові було збудовано близько 25 будинків, що належать до україн-ського національно-романтичного напряму. Натепер збереглося близько полови-ни. Частина з них перебуває в занедбаному стані – будівлі або занепалі від недогляду й довгорічно не ремонтовані, або спотворені перебудовами й перероблені. Від деяких збереглися тільки зображення.

В розвитку українського національно-романтичного напряму Харкова відбилися основні тенденції, що простежуємо в усеукраїнському розвиткові напряму, зокрема декоративізація напряму на вершині його розвитку, а також раціоналістичні тенденції, в час його згасання. Ці тенденції відбилися й на відповідних прикладах харківської архітектури досліджуваного напряму.

Взагалі система прикрас в українській народній архітектурі була симво-лічна й системно продумана. А український декор, особливо в центральній Україні, був не такий уже й рясний. Він був не буйством барв, а гарним на-голосом в оздобі одягу й будинку. Переважну увагу приділяли більше формі й матеріалові. Тому й в українському національно-романтичному напрямі початку ХХ сторіччя, й тепер, у спробах використати національні мотиви в ар-хітектурі, таке накладання рушникових візерунків на фасади й меблі дисгармонує архітектурний об’єкт. Часто навіть нутро будинку просто обвішують руш-никами. Об’єкт виглядає штучним і несправжнім національним витвором. Зда-ється не «живим» об’єктом національної архітектури, а «декорацією». Належ-ну увагу слід було б також приділити плануванню житла, яке мало в народній архітектурі чіткі правила й схеми, й цілком могло б бути пристосовано до жит-лового будівництва початку ХХ сторіччя. Проте архітектори національно-ро-мантичного напряму звертали увагу здебільшого на зовнішній вигляд будин-ків, на прикрашання чола. Часто це спричинялося й тим, що архітекторів цього напряму запрошували проектувати, коли вже план і загальний об’єм будинку було вже затверджено.

Натомість архітектори «Українського стилю» застосовували багато елементів, що притаманні модернові. Зокрема застосовували кераміку й майоліки в оздобах стін, пишний орнамент, експресивність композиції, рясноту декору всередині й зовні.

Особливості народної (традиційної) архітектури й мистецтва, що були основним джерелом вироблених особливостей українського національно-романтичного напряму, застосовувались у ньому дещо формально, як абстрактні архітектурні й оздоблювальні елементи. Їх було застосовано, щоб підкреслити національну спрямованість архітектури, а завдання дотриматись суворої символічної та структурної системи традиційної архітектури очевидно не ставили. Це також зумовило певний особливий характер архітектури українського національно-романтичного напряму, зокрема й у Харкові.

Характер розвитку міста й характер зародження українського національно-романтичного напряму в формі гуртка митців зумовили особливості напряму в Харкові, де кожен митець вільно трактував його, зокрема використання прототипів із різних етнографічних земель (як західноукраїнські мотиви в будівлі художньої школи Жукова), різна пропорційність переваги сецесійних чи народних (традиційних) мотивів в архітектурі, символічно-декоративне ставлення до знакових елементів напряму, що зумовлювало втрату їхніх первинних конструктивних властивостей (наприклад, декоративні вежки).

Особливості українського національно-романтичного напряму дають певні підстави вважати його не цілком органічним продовжувачем традиції української народної архітектури, а, в дечому, свідомим зовнішнім виявом національних прагнень української інтелігенції виробити вкраїнську самобутню архітектуру в середовищі сьогочасної архітектури. Й до цих своїх творів архітектори вплітали модні на той час форми модерну; початки українського національно-роман-тичного напряму супроводжувалися активізацією зацікавленості до народних промислів. Митці намагалися зрозуміти принципи народного мистецтва, вивчаючи мистецькі засоби народних майстрів та вироби народної творчості. На Лівобережній Україні це робив, зокрема О. Сластьон, відкривши в Миргороді керамічну школу, а в Галичині керамікою захопилися Захарієвич, Левинський, тощо. Взагалі в той час в усій Європі захопилися керамікою, що було обумовлено пошуками нових форм в архітектурі й образотворчому мистецтві. Й у Галичині й на Лівобережній Україні захоплювалися також розробітком меблів, використовуючи й по-своєму інтерпретуючи народні мотиви. Цікаво, що творчі експерименти митців українського національно-романтичного напряму не зачепили вироби художнього металевого куття.

Архітектори українського національно-романтичного напряму викорис-товували кольори, що притаманні народній архітектурі, або підкреслено націо-нальній архітектурі доби українського бароко: рівні білі стіни, дахи часто зеле-ного кольору, декор на стінах, що сполучав жовті й блакитні барви, дерев’яні різьблені первні. Також часто роблено стіну з червоної цегли, поєднуючи її з зеленими дашками й зелено-блакитними або ж білими візерунками. Стінове личковання з плитки надавало також м’якої барви, перегукуючись із сецесійними будинками. Загалом автори старалися витримати традицію народної архітектури з темним вимощенням, ясною стіною й «теплим» (червоним, зеленим) дахом.

На оздоблення українського національно-романтичного напряму вплинули ті самі тенденції захопленості традиційним кустарним і народним виробництвом, якими керувалися архітектори й митці різних країн Європи, що звернулися до національних і не промислових традицій у мистецтві. Особливість напряму та його специфіка зумовили наявність розвинених одних елементів оздоблення (дерево й кераміка) й незастосованих інших (залізне куття). На цих елементах також одбився особливий формально-естетичний погляд митців національно-романтичного напряму на традиційну спадщину.

В той час і в Європі захопилися керамікою, що було обумовлено пошуками нових форм в архітектурі й образотворчому мистецтві (зокрема модерн тощо.). І в Галичині й на Лівобережній Україні також заходилися розробляти меблі, використовуючи й по-своєму інтерпретуючи народні мотиви.

На відміну від сецесійних пошуків Європи, й у Галичині, й на Лівобережжі України в «українському стилі» елементи художніх металевих виробів були не-значними. А ті, що використовували, мали переважно «інтернаціональні» сецесійні риси. Тільки іноді до незначних кількісно металевих виробів (поруччя сходів і балконів) додавали елементи народних орнаментальних мотивів (стилізований колос, квітка тощо). Набагато більше народні мотиви виявилися в ліпнині стель і особливо в різьбленні дверей, що пояснюється відповідними прямими прототипами з народної архітектури. Стосовно до дерев’яних виробів, особливо меблів то в народній архітектурі орнаментика була суворо символізована й відповідно ієрархізована: кожен первень (елемент) був «на своєму місці». Натомість митці національно-романтичного напряму за головний принцип брали абстрактну естетику форми (як у сецесійних пошуках), не обтяжуючись символікою народних елементів, і вільно сполучаючи традиційні форми. Тому в виробах митців «українського стилю» можна бачити химерні й нелогічні орнаментові поєднання (з погляду традиційної орнаментики), що їх можна відрізнити від первісних прототипів народного побуту.

В четвертому розділі «Харківські особливості Українського національно-романтичного напряму модерну» подано структуру стильових особливостей (елементів) українського національно-романтичного напряму. Виявлено стильові особливості харківської школи українського національно-романтичного напряму. Зазначено принципи збереження та відновлення пам’яток архітектури українського національно-романтичного напряму.

На формування стильових особливостей харківської школи українського національно-романтичного напряму мало вплив функціональне призначення будівель насамперед тому, що це визначалось потребами тогочасного життя. Так, об’ємна композиція в будівлях дістала найхарактернішого виявлення, яке визначалося найтіснішими зв’язками з народними традиціями хатнього та цер-ковного будівництва, досягнення їх виступали взірцями або прикладами що давали натхнення. Ряд спеціалістів, починаючи від Л.М. Жемчужникова та О.Г.Сластьона, підкреслювали особливе значення хати як найважливішого джерела пластичних художніх форм та ідей.

Архітектурно-мистецькі стилі й напрями, що зародилися на межі ХІХ-ХХ сторіч (зокрема сецесія), ґрунтуючись на штучній, на наш погляд, тенденції тодішніх панівних кіл поривати з попереднім традиціоналістичним світоглядом європейського суспільства, робили наголос на естетиці форми, усуваючи старий глибоко символічний зміст, або замінюючи його на нові «фантастичні» символи, що позбавлені народних (національних) коренів. Така тенденція значно вплинула й на національно романтичні напрями в Європі (й зокрема на український національно-романтичний напрям), які використовували народні принципи в ар-хітектурі загалом формально й у довільних комбінаціях, часто безвідносно до їхнього традиційного символічного змісту.

Тож харківські особливості українського національно-романтичного напряму являють собою: цегляні темного кольору стіни на чолах (фасадах) будівлі переважають над білими; суворість декору; суто українські риси архітектури перемежаються з «суто» модерними (сецесійними). Попри розповсюджений стереотип, в «українському модерні» взагалі найрозповсюдженіші типи вікон не трапеційні, а прямокутні й дугуваті. Але в харківській архітектурі трапеційні вікна посідають стилістично чільне місце поряд із дуже розповсюдженими прямокутними, які переважають кількісно, дугуваті вікна зустрічаємо зрідка. Загальний обрис будинків суворий та «гострий», без плавних і м’яких ліній (що притаманні, наприклад, полтавській архітектурі). На відміну від інших земель України не відчувається, щоб автори захоплювалися стилістикою українського бароко. Загальний образ харківських будинків простий і суворий, не надуживаючи мальовничістю. Мальовничі візерунки на стінах і в середині будинків, які не можуть не існувати в українському національно-романтичному напрямі, в харківських прикладах не порушують загального суворого характеру, а тільки відмінюючи, підкреслюють його. Це дозволяє віднести харківські приклади «українського архітектурного стилю» до раціоналістичної гілки цього напряму. Вежуваті завершя будинків притаманні для українського національно-романтичного напряму, мають в інших землях Наддніпрянщини дуже розповсюджену грушувату форму. На відміну від них у харківському українському національно-романтичному архітектурному напрямі грушувата форма зустрічається зрідка. Найрозповсюдженіша гранчаста шатрова форма. Також ці вежуваті закінчення в інших землях України являють собою найбільший центральний елемент об’ємної композиції (яскравий приклад – будівля Миргородської водолікарні). А в харківських прикладах ці завершя не мають такого чільного значення. Вони є лише яскравим елементом будинку. Іноді вони взагалі стають маленькою декоративною прикрасою, що вже позбавлена деяких рис вежі, як наприклад, у школі імені Т.Г. Шевченка в Павлівці-Лозовій. Хоча зустрічаємо й помітні приклади з центральним значенням вежі.

Український національно-романтичний напрям має певні чіткі особливості й певну структуру. Ці особливості склалися в різних мистецьких середовищах і за різних обставин проте виробилися в певну досить визначену структуру, за якою їх можна досить певно ідентифікувати. Хоча в певних українських землях склалися свої крайові структурні особливості (зокрема імітація дерев’яного зрубу на кам’яній стіні в українському національно-романтичному напрямі Галичини).

В багатьох випадках ці особливості склалися в результаті творчого пошуку, не маючи прямих прототипів із традиційної народної архітектури. В досліджуваному напрямі ці традиційні елементи дістали самостійний розвиток: часто одні елементи, пасивні в народній архітектурі, набували активного розвитку в національно-романтичному напрямі, деякі елементи видозмінювалися й почали відігравати відмінну функцію в об’ємно-композиційній структурі будинків українського національно-романтичного напряму.

В Харкові склалися певні крайові особливості українського національно-романтичного напряму, зумовлені досить активним його розвитком у місті. Це зумовлено також тим, що харківське мистецьке середовище, з якого розвивався напрям, склалося за специфічних умов, і до створення його спричинилися зовсім різні митці (зокрема митці з Полтавщини, а також архітектори, що працювали в інших паралельних напрямах). Це й собі зумовило те, що кожен архітектор по-своєму інтерпретував народні традиційні елементи та елементи тогочасних нових тенденцій в архітектурі (зокрема галицькі прототипи робіт К.М. Жукова, стилістичні ознаки полтавської гілки напряму в харківських роботах С.П. Тимошенка, «селянські» прототипи В.К. Троценка, раціоналістичний «непишний» характер робіт О.М. Гінзбурга та В.А. Естровича).

На особливості стилю вплинув особливий характер забудови та архітектурного обличчя Харкова, що зумовив «спокійний» характер будівель досліджуваного напряму, перевага кількаповерхових будівель із площинною композицією з головним фасадом, орієнтованим на лінію вулиці; це відповідно зумовило применшене значення деяких елементів об’ємно-просторової композиції (як то декоративні вежки), які мали активний розвиток і домінантне композиційне значення в інших крайових «школах» України (щодо вежок, зокрема, в Полтавській «школі»).

В багатьох європейських містах опрацьовано місцеві норми та правила, котрі покликані зберегти урбаністичну систему п’ятого фасаду міста, а також строго регламентують характер змін його дахів та покрівель.

У розвиток положень, які вже висували вітчизняні спеціалісти (НДІТІАМ, Український комітет ІКОМОС) пропонується виділяти серед пам’яток архітектури й містобудування окрему групу пам’яток українського національно-романтичного напряму. Створити спеціальні програми з метою проводити історико-містобудівні дослідження, пам’яткоохоронну діяльність та вдосконалювати проектування, збереження й регенерацію об’єктів досліджуваного напряму, як на рівні проектів районного планування в межах регіонів (охоплюючи повний список історичних міст чи селищ), так і на рівні розроблення документації й нормативів для конкретних міст.

Тож означено низку основних принципів, що лежать в основі реалізації робіт зі збереження й регенерації пам’яток архітектурної спадщини українського національно-романтичного напряму: збереження й відтворення планувальної системи пам’ятки архітектури; відображення композиційно-образної системи; збереження та відтворення просторово-розпланувального укладу забудови; дотримання розпланувальних засад; наслідування традиційної функціонально-просторової системи; «живої музеєфікації» в удосконаленні функціонально-просторової структури історичних заповідних комплексів; обмеження транспортного руху в межах заповідної території.

Щоб забезпечити реалізацію методології збереження й відновлення архітектури українського національно-романтичного напряму, означено методику. Використовуючи її, пропоновано вже на початковому етапі встановлювати охоронні заходи та категорії пам’яток архітектури для реалізації збереження в кожному місті. Потрібні дані слід отримувати в результаті цільової науково-проектної роботи (яка може бути виконана навіть для групи об’єктів) за від-носно короткий проміжок часу. Такий метод є ефективнішим від прийнятого сьогодні насамперед тим, що орієнтований не отримувати документацію в результаті кількарічного, як правило, перервного містобудівного проектування, а розробляти її шляхом експертної оцінки від підготовлених спеціалістів з охорони пам’яток.