ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ, ОТРИМАНОЇ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИМ ШЛЯХОМ, У РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний синтез науки і техніки уможливлює вдосконалення наявних та створення нових засобів виробництва. Їх поява є втіленням досягнень науки і техніки та сприяє підвищенню ефективності реалізації завдань в окремих сферах суспільного життя. Одна з них – це сфера суспільних відносин, зумовлених протидією злочинності. Проникнення в неї сучасних технологій, розроблення специфічних приладів, апаратів та прийомів роботи з ними, усебічне впровадження у практику попередження та розслідування злочинів призводить до виникнення низки проблемних питань, що потребують невідкладного розв’язання.

Однією з головних умов успішної протидії кримінальним проявам є застосування досягнень науково-технічного прогресу в діяльності правоохоронних органів. Як свідчать результати вивчення емпіричних даних, телекомунікаційні технології (ТКТ) можуть ефективно застосовуватися в розслідуванні злочинів. Так, проведене анкетування слідчих органів внутрішніх справ показало, що 88 % осіб висловилися за необхідність наукових розробок щодо використання ТКТ при проведенні окремих слідчих дій. Зокрема, 28 %  вважають за доцільне використання ТКТ під час проведення допиту, 27 % – під час очної ставки, 14 % – при проведенні експертизи, 11 % – під час пред’явлення для впізнання, 10 % – під час огляду місця події тощо.

Використання телекомунікаційної передачі інформації при проведенні  окремих слідчих дій (зокрема, допиту, очної ставки, пред’явлення для впізнання, огляду, проведення експертизи) дасть змогу гарантувати безпеку особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, зменшити матеріальні, людські та часові ресурси і, а отже, більш оперативно та продуктивно розслідувати злочини. Створення в Україні розгалуженої системи телекомунікаційної передачі інформації потребує додаткової законодавчої регламентації проведення слідчих дій, належного матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення.

У дослідженні значна увага приділялася фундаментальним працям Ю.П. Аленіна, О.Я. Баєва, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, Т.В. Варфоломєєвої, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, О.Ф. Долженкова, А.Я. Дубинського, А.В. Дулова, В.А. Журавля, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, Н.С. Карпова, Н.І. Клименко, І.П. Козаченка, В.А. Колеснікова, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, І.І. Котюка, Н.І. Клименко, В.С. Кузьмічова, В.П. Лаврова, О.М. Ларіна, В.В. Лисенка, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича, Є.Д. Лук’янчикова, В.Т. Маляренка, Г.А. Матусовського, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, М.А. Погорецького, Б.Г. Розовського, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, С.М. Стахівського, В.В. Тищенка, Л.Д. Удалової, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумила та інших вчених.

Серед монографічних робіт щодо використання ТКТ існує лише дисертаційне дослідження М.І. Смирнова (Київ, 2005), присвячене особливостям надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу відеоконференцзв’язку. Інші автори в окремих працях фрагментарно торкаються відповідних питань, що мають дискусійний характер, залишаючи загалом проблему “відкритою”.

Поза увагою дослідників залишаються питання стосовно необхідності встановлення єдиної системи теоретичних категорій та формування на їх основі правових засад використання ТКТ у кримінальному процесі України, визначення допустимих напрямів застосування одержаних за їх допомогою даних, закріплення за цими даними у кримінально-процесуальному законодавстві України місця самостійного джерела доказової інформації.

Недостатньо розглянуті такі поняття, як “телекомунікаційні технології”, “інформація, отримана телекомунікаційним шляхом”, системно не досліджені напрями (можливості) використання ТКТ у розслідуванні злочинів, а також використання у процесі доказування даних, одержаних за допомогою ТКТ при проведенні окремих слідчих дій.

Актуальність наукового дослідження полягає ще й у тому, що воно сприятиме не лише виконанню завдань кримінального процесу, підвищенню повноти, швидкості, всебічності та об’єктивності розслідування злочинів, економії процесуальних засобів, а й надасть додаткові гарантії дотримання та забезпечення прав і свобод людини в кримінальному судочинстві. 

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 рр. (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767), а також Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05 липня 2004 р. № 755. Проведення дослідження цієї теми передбачене планами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ (КНУВС) на 2006–2008 рр. Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради КНУВС (протокол № 1 від 31 січня 2006 р.) та зареєстрована Координаційним бюро з проблем криміналістики Академії правових наук України (реєстраційний № 733, 2006 р.).