ВЛИЯНИЕ ЕВРОПЕЙСКОЙ АРХИТЕКТУРЫ НА ПЛАНИРОВКУ И ЗАСТРОЙКУ ГОРОДОВ ПАЛЕСТИНЫ (КОНЕЦ XIX - СЕРЕДИНА ХХ ВЕКА)

Краткое содержание

У вступі розкрито актуальність досліджуваної проблеми, сформульовані мета, задачі, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення роботи.

Розділ І. Теоретичні та історичні аспекти дослідження впливу європейської архітектури на зодчество Палестини кінця ХІХ – середини ХХ століття.

Дослідження наукового, історичного матеріалу, монографічних видань ряду вчених, присвячених архітектурі та містобудуванню країн Близького Сходу, свідчить, що історія архітектури Палестини, як цілісного та окремого розділу не представлена у систематизованому та науково обґрунтованому вигляді в російській та українській архітектурній науці. Важливе теоретичне значення для дослідження даного аспекту мають історичні праці сучасних ізраїльських, західноєвропейських, російських і українських авторів.

На початкових етапах розвитку архітектура Палестини зберігала риси архаїки. Розкопки археологів у Тель-ал-Фарі, в Самарії дають нам уявлення про те, якими були планування та забудова міст Палестини в епоху Суддів і Царів. Невелике за розмірами місто Єрусалим було захищене подвійною стіною з вбудованими квадратними вежами та воротами, поблизу яких знаходилася невелика площа, де і проходило громадське життя міста. Початок архітектурного процесу можна віднести до періоду царювання Соломона (10 ст. до н.е.). Тоді були побудовані перші монументальні громадські будівлі. Важливо відзначити, що завдяки мудрості цього правителя територія країни була максимальною – від Месопотамії до Єгипту.

У подальшому завдяки різним умовам: природного, кліматичного, економічного, релігійного характеру на архітектуру Палестини впливала культура й архітектура греків (еллінів) і римлян. Сприятливе підґрунтя для формування елліністичної культури було частково підготовлено попередніми століттями. «Греки принесли на Восток идеи свободного гражданства (а не подданного деспота-царя или фараона), принесли свою науку и философию, олимпийский пантеон божеств и реалистическое искусство»^'. Під впливом принципів елліністичного будівництва в архітектуру стародавньої Палестини увійшов античний ордер і ордерна система, яка мала вигляд пілястри або колони, завершувалася антаблементом, який складався з трьох частин (архітрава, фриза, карниза). Колона або пілястра вінчалася своєрідною капітеллю, дуже простою, майже без різьблених прикрас, але тектонічною та виразною. Вона мала кубічну форму з відтягнутими верхніми кінцями листя, отримала назву «рогатої».

Аналіз історичної літератури показав, що застосування ордера у близькосхідних регіонах було набагато вільнішим, ніж у Греції та Італії, ордер розумівся не як канон, а як тема, яку східні або античні майстри розвивали вільно, з новими варіаціями.

Римський ордер характеризується проведенням великих містобудівних робіт. У IV ст. до н.е. на землях, подарованих Римським цезарем Августом Іроду, останній побудував на узбережжі Середземного моря невеликий фінікійський порт – прекрасне місто Кесарію. Ірод збирався зробити Кесарію центром греко-римської культури. Тут були побудовані: римський іподром

________________

' А.Б.Раллев. «История архитектуры развивающихся стран Ближнего Востока»,С.15

(довжина доріжки – 230 м) на 2000 глядачів; форум, який прикрашали велетенські мармурові статуї; театр (10000 глядачів) на морському березі, який славився своєю акустикою. Побудовані були порт з доками, пакгауз і маяк. На північ від Кесарії був побудований римлянами акведук, за яким вода поступала з вершин гір Кармеля у стародавнє місто.

Європейський вплив знайшов відображення у плануванні міст, в архітектурі громадських будівель (храмах, форумах, театрах, іподромах). Період правління хрестоносців посилив вплив на архітектуру: з’явились християнські та католицькі церкви, місто-порт Акко, місто-фортеця Масада. Візантійський період відзначений активною політико-господарською діяльністю. Місто Єрусалим та інші близькосхідні міста мали розвинуту аграрну культуру; було тут і ремісниче виробництво. Велике значення у житті візантійських міст мали суходільні дороги. Палестина та Сирія постачали у Константинополь пшеницю, масло, фарби, полотно, вироби зі срібла. Археологами був знайдений план м. Єрусалима візантійського періоду, виконаний у вигляді мозаїчної карти часів імператора Юстиніана (VI ст.) під час розкопок візантійської церкви у м. Медва (Йорданія). На карті були зображені римські вулиці Кардо з колонадами, церквами, палацом патріарха, форумом, вежею та воротами.

Досліджено значення категорії “Східна” і “Західна” культура і особливо “архітектурна культура”, які приваблюють евристичною значущістю та включають різні концепції в тому числі структурно-функціональну та семіотичну. Рушійний початок у формуванні культури, як європейської (або західної), так і східної знаходимо в багатьох національних традиціях, пам’ятках зодчества, мові, філософії, літературі, мистецтві. Одним із етапних і первісних елементів зародження культури, як системи різних знань, мистецьких образів, є історичний розвиток уявлень, від стародавнього світу, античності, до сучасних теорій, концепцій.

         Термін “культура” дозволяє фіксувати якість історично конкретних форм діяльності людини на різних етапах суспільного розвитку в рамках історичних епох, суспільно-економічних формацій, етнічних груп, особливості свідомості і поведінки людей в конкретних сферах громадського життя, спосіб життєдіяльності соціальних груп і окремого індивідуума.

         В поняття “культура” включено і архітектурну діяльність, як спосіб творчої життєдіяльності професіоналів-архітекторів і їх самовираження у будівлях, теоретичних роботах.

         Для сприйняття культурного процеса велике значення має образ мислення, образ життєдіяльності, система знань, поглядів, спілкувань, роль архітектурної школи, архітектурні течії. В досліджених нами історичних джерелах визначена роль і значення західної культури на певних етапах  розвитку суспільства, яка впливає на культуру Сходу і взаємодіє з нею. Це явище спостерігаємо в сфері історичної архітектурної діяльності. Прикладами послуговують впливи європейських архітектурних стилів Греції, Італії на архітектуру країн Англії, Франції, Росії, України.

         Досліджено, що західна архітектура демонструє цілеспрямований рух до демократичних цінностей, а східна культура – зберігає прагнення до гармонії з природним оточенням, пристосованим до його ритмів і законів,  ґрунтується на стабільності, постійному поверненню до національних звичаїв.

         Розвиток західної культури, архітектури кінця ХІХ – початку-середини ХХ століття характеризується динамічністю, революційними зрушеннями. Мірою руху стає модернізація, оновлення, але для східної культури характерні вірність традиціям, ритуальність, послідовність, ритмічність.

         Як свідчать досліджені джерела, в архітектурі Східних країн спостерігається проникнення європейської культури ще з часів Стародавньої Греції, Римської імперії. Цей процес проходив шляхом експансії, взаємопроникнення нового, динамічного в сферу життя східної людини.

Категорія «культура» та особливо «архітектурна культура» Сходу та Заходу приваблюють евристичною значущістю та включають різні концепції, у тому числі структурно-функціональну, семіотичну та інші. Як Східна, так і Західна культура характеризується світовим спектром формоутворень. Визначено, що «культура» - це спосіб життєдіяльності архітекторів-професіоналів різних країн і їх самовираження у побудовах, теоретичних роботах. Досліджено, що західна архітектура демонструє цілеспрямований рух до демократичних цінностей, а східна культура – багато в чому зберігає прагнення до гармонії з природним оточенням, пристосованим до його ритмів і законів.

Розділ ІІ. Особливості планування та забудови міст Палестини до середини ХХ ст.

Історичні джерела свідчать, що ще у 1838 році у Палестині з’явилося європейське правління. Одними з перших були австрійці. У середині ХІХ століття Австрія відігравала важливу роль у житті Палестини. Австрійський консул представляв інтереси католиків і євреїв, що мешкали в Єрусалимі. Наприкінці ХІХ століття з появою німецьких, французьких, італійських поштових представництв австрійський вплив значно послабився.

У середині ХІХ століття в Єрусалимі посилилася місіонерська діяльність різних християнських організацій. Європейські держави використовували суперництво різних християнських спільнот Єрусалима для розширення сфер свого впливу, Оттоманської імперії, яка ще у той час існувала. Франція захищала інтереси католицької церкви, Росія сприяла грецькій православній церкві та східним християнським спільнотам.

Європейський вплив, який значно зріс до середини ХІХ століття, сприяв усе більше перетворенню Єрусалима у сучасне місто.

Важливим фактором швидкого розвитку країни в період, що розглядається, була політика керівництва країни – Британських властей – створити у малонаселених районах міські та сільські поселення для заселення їх в основному новими репатріантами. Ця політика ґрунтувалася на принципі регіонального планування, засвоєному палестинськими архітекторами та проектувальниками, які отримали освіту у західноєвропейських університетах наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Міська система, яка сформувалася у період Османської імперії, не відповідала новим вимогам репатріантів, які прибули до країни, прагнули поселитися у містах і селищах у прибережній смузі центру країни.

Подальший процес впливу європейської архітектури на зодчество Палестини характеризується складністю та різними факторами, серед яких необхідно виділити такі:

-     нове політичне становище, викликане правлінням Британського уряду (з 1917 року), який сприяв упорядкуванню адміністративної системи, господарської сфери, будівництву нових об’єктів;

-     затвердження Бельфурської декларації (1916 рік) сприяло демократичним змінам і збільшенню чисельності єврейського населення;

-     міграцію населення з країн Західної та Східної Європи у Палестину;

-     нові політичні умови сприяли можливості придбання ділянок землі для будівництва, що було спрямовано на заселення малонаселених місць і сільськогосподарських поселень для репатріантів і європейського населення.

Відсутність єдиного генерального плану розвитку міст Палестини у ХІХ столітті призвела до хаотичності забудови, давала можливість європейським архітекторам, використовуючи свій досвід роботи в європейських країнах (Англії, Німеччині та ін.), розробити варіанти планування м. Єрусалима та його районів.

Планувальні схеми Єрусалима, Тель-Авіва, Хайфи, розроблені європейськими архітекторами, ґрунтувалися на таких принципах:

-     розширенні меж міста у західному, східному та північно-західному напрямках;

-     максимального збереження структури (ядра) багатовікового міста, що історично склалася;

-     функціонального зонування нових територій; упорядкування мережі доріг; створення нових містобудівних елементів – площ, вулиць.

Поряд із втіленням новаторських ідей в архітектурі та плануванні існували ознаки традиційної архітектури, що знайшло відображення у плануванні будинку, використанні традиційних матеріалів(єрусалимський камінь), врахуванні кліматичних умов.

Житлові квартали, що виникли наприкінці ХІХ, на початку ХХ століття в Єрусалимі, формувалися двома шляхами:

-     стихійно: «архітектура без архітектора»;

-     за проектами архітекторів.

Формування житлових кварталів у нових містах (Тель-Авів, Хайфа) відбувалося, виходячи з принципів європейських «міст-садів». У Палестині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. склалися такі типи поселень: квартали, сільськогосподарські поселення та колонії (Мошава та Кібуц).

Форми структурних елементів нових міст, виходячи з вивчених матеріалів, були запозичені з європейських зразків. Однак талант архітекторів Палестини проявився у тому, щоб ці форми тактовно і правильно використовувати у міській структурі.

У світовому містобудуванні 20-х років ХХ століття набули поширення функціонально-композиційні схеми: «місто-сад» з периметрально-розімкнутою забудовою; рядова забудова; рядова з чіткою прямокутною композицією. В умовах Палестини (Ізраїлю) архітектори запровадили у практику: «місто-сад» з периметрально - розімкнутою забудовою, живописною, кільцевою; нові планувальні схеми кварталів, площ, вулиць.

Унікальність нового міста Тель-Авів не лише в окремих конструктивістських побудовах, хоча вони вельми цінні, оригінальні та співзвучні з кращими зразками європейського функціоналізму, а у продуманості центральних районів, зведених у 30-ті роки. Тель-Авів у період, що розглядається, був своєрідною будівельною площадкою, де зводилися нові житлові, громадські будівлі, готелі, кінотеатри, вулиці, проспекти, які мали європейські риси.

Розділ ІІІ. Внесок архітекторів та їх вплив на розвиток архітектури Палестини до середини ХХ ст.

Окремі питання, які стосуються творчої діяльності провідних архітекторів Європи Р.Кауфмана, Е.Мендельсона на початку-середині 20-х років ХХ століття, висвітлені в історичних джерелах російських, українських і зарубіжних авторів.

У формуванні нової архітектури Палестини (Ізраїлю) – громадських, промислових, житлових будівель і містобудівних об’єктів другої половини ХІХ – початку ХХ століття – брали участь корінні архітектори країни, які отримали архітектурно-будівельну освіту в університетах Європи. До них належать: К.Шика, І.Берліні, А Бервальда та інші, у роботах яких бачимо відзвуки класичної, неокласичної та середньовічної архітектури, елементи національної символіки. До початку ХХ століття у їх будовах і проектах помітні риси раціоналістичності суворої симетрії, однак конструктивна побудова форм – традиційна, застосований, як і раніше, місцевий матеріал, кам’яні блоки.

У першій половині ХХ століття помітні зміни у стильову та конструктивну характеристику архітектури вносять молоді ізраїльські архітектори Ж.Авербух, Є.Ратнер, А.Мансфельд, З.Рехтер, К.Дов, П.Гутенберг, які отримали архітектурну освіту у вищих школах Німеччини, Австрії, Франції. Багато з них були вихідцями з Росії, України та переїхали до Палестини на початку століття. Вони активно запроваджували в практику ідеї функціоналізму.

Особливу роль в архітектурному процесі Палестини посідають майстри європейської архітектури Е.Мендельсон, Р.Кауфман, а також представники школи Баухауз, учні В.Гропіуса, які проявили свій талант у створенні нових типів житлових і громадських будівель; у практичному містобудуванні. Центральне місце у розвитку нової архітектури та містобудування Палестини посідає творчість німецького архітектора Ріхарда Кауфмана (1887 р., Франкфурт-на-Майні – 1958 р., Єрусалим). Р.Кауфман творчо розвивав принципи амстердамської школи кінця 10-х років ХХ століття, в ідеях якої відзначено тяжіння до романтизму та поєднання з функціональними планувально-просторовими вирішеннями міських комплексів і будівель. Розпочате Р.Кауфманом у 1921 р. розроблення планування районів Нахалал, поклало початок створенню типової моделі кооперативно-сільськогосподарських поселень, які мають, в основному, раціонально-концентричне зонування житлових і громадських будівель.

За проектами Р.Кауфмана здійснювалося будівництво селища Кірьят-Хайм під Хайфою; поселення (кібуц) Тель Йосиф у 1937 р.; міста Аффула з 1925 р.; району Рехавія з 1921 р. (Єрусалим); Талпіот з 1922 р.; Бет-ха-Керем з 1923 р., а також багатьох житлових будинків у Тель-Авіві та Єрусалимі. Містобудівні об’єкти та планування ряду селищ і міст, виконані Р.Кауфманом, характеризуються різноманітністю й оригінальністю трактування. До цього автора підводять географія місцевості, клімат, рельєф. Він застосовував рядкові, кільцеві, напівкільцеві у поєднанні з прямокутним плануванням живописні схеми. Подібних прикладів ми не знаходимо у практиці Німеччини 20-х років ХХ століття.

Впроваджуючи ідеї функціоналізму та не змінюючи своїх теоретичних платформ і поглядів, видатні майстри тонко і своєрідно підходили до вирішення об’ємно-просторових і містобудівних завдань в умовах Палестини, враховуючи особливості країни, її клімат, географію місцевості, природний фактор.

У роботах Е.Мендельсона експресивна стильова лінія злегка пом’якшується, поступаючись місцем горизонтальним і геометричним обрисам.

Досліджено творчість архітекторів Палестини, їх діяльність; зміни стильової спрямованості їх робіт у бік функціоналізму, що отримало відображення у нових типах житлових і громадських будівель. Ця обставина підтверджує те, що у країні відбувався активний процес формування функціональної архітектури. Однак у роботах окремих авторів можна знайти мотиви східної архітектури, орієнталізму або неокласики (арх. Х.Бялик, І.Мінор).

Дослідження сучасного стану об’єктів, побудованих у 20-ті – 30-ті роки ХХ століття у містах Єрусалимі, Тель-Авіві, Хайфі дає можливість констатувати, що багато з них мають статус пам’яток архітектури, до яких слід підходити, як до важливих об’єктів історичного значення.

У Тель-Авіві та Єрусалимі збереглись повністю окремі фрагменти кварталів і райони; багато об’єктів добре адаптовані у сучасному місті завдяки їх модернізації та своєчасному ремонту. Автором цієї праці був запропонований проектний варіант покращення середовища навколо історичного центру м. Єрусалима (Магістерська робота автора: «Створення ландшафтно-рекреаційної зони навколо стін Старого міста в Єрусалимі» 2005 р.). У роботі була зроблена спроба розглянути можливості органічного зв’язку архітектури середини ХХ століття з сучасною архітектурою.

ВИСНОВКИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження питань впливу європейської архітектури на містобудування та архітектуру Палестини кінця ХІХ – середини ХХ століття дозволило виділити ряд принципових положень:

1.   Вивчення великого історико-теоретичного матеріалу, наукових праць ізраїльських, російських, українських і зарубіжних авторів показало необхідність висвітлення важливої проблеми – становлення нової архітектури Палестини до середини минулого століття як окремого розділу в історіографії, виявлення ролі та впливу європейської архітектури у цьому процесі.

2.   Архітектура Сходу та Заходу єдині як діалектичне ціле поняття, однак в архітектурі західних країн є тенденція до динамічного руху, розвитку, а в архітектурі Сходу зберігається прагнення гармонії з природою, пристосуванням її до ритмів і законів.

3.   Виявлено, що вплив європейської архітектури у стародавні періоди мав експансивний характер, однак збагатив архітектуру Палестини елліністичною та римською культурою, мистецтвом, архітектурою, художньо-образними формами, містобудівними планувальними схемами, новими типами будівель (рис. 1).

Візантійський період вніс нове трактування у типи будівель: церков, костьолів; період хрестоносців додав у структуру міст Палестини впливу європейської архітектури таких країн, як Німеччини, Франції, Угорщини, Італії, Австрії, у вигляді кріпосних стін, міст-портів (Акко) та фортець, церков і костьолів, які мали зовнішню схожість з подібними об’єктами у їх країнах, як у стильових, так і в об’ємно-композиційних вирішеннях.

4.   Встановлення «Британського мандата» у Палестині з 1917 р. призвело не лише до демографічних, соціально-політичних та культурних перетворень у країні, економічного зростання, встановлення права користування землею, прийняття рішень, спрямованих на створення міських поселень, а також відкрило шляхи до контактів з європейськими країнами: Англією, Росією, Австрією. Складні політичні зміни у країнах Європи, прихід до влади фашистів визначили активну міграцію спеціалістів із країн Європи до Палестини.

5.   Розвиток економічних і капіталістичних відносин у першій половині ХХ століття у Палестині призвів до виходу житлових утворень за межі стародавніх міст, зокрема Єрусалима. Досліджено містобудівні об’єкти стихійного розвитку та виявлено риси їх традиційної побудови.

6.   Європейський вплив отримав відображення у будівництві селищ і міст, були застосовані функціонально-композиційні схеми: «місто-сад», лінійне місто з різним рисунком і композицією забудови: рядкова з чіткою прямокутною схемою, живописна.

7.   У формування нової архітектури творчий внесок зробили архітектори старшого покоління: К.Шик, Й.Берліні, А.Бервальд, у ранніх роботах яких знаходимо відзвуки класичної, ренесансної, неокласичної та середньовічної архітектури, а пізніше до початку ХХ століття їх будови відзначені рисами раціоналістичності симетрії, чіткості фасадів, позбавлених декору. Значним був внесок архітекторів молодшого покоління: Ж.Авербух, Є.Ратнера, А.Мансфельда, З.Рехтера, К.Дова, П.Гуттенберга та ряду інших, які отримали архітектурну освіту у країнах Західної Європи на початку ХХ століття. Вони активно пропагували новий європейський напрям – функціоналізм.

8.   Найбільше вплинули на світогляд і спрямованість архітектури та містобудування європейські архітектори, які іммігрували до Палестини наприкінці 20-х – на початку 30-х років ХХ століття. Серед них представники школи Баухауз – учні В.Гропіуса та видатні майстри європейського та світового рівня – Р.Кауфман і Е.Мендельсон, які в умовах країни творчо, тонко і своєрідно підходили до вирішення містобудівних, об’ємно-планувальних завдань.

9.   Об’єкти, побудовані у 30-х роках ХХ століття в Палестині експлуатуються, модернізовані та добре пристосовані до сучасної структури міста, в якій враховані композиційні особливості архітектури зазначеного періоду.