ЗАМКОВІ КОМПЛЕКСИ XІI – XVII СТ. ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, визначені мета та завдання, об'єкт і предмет, територіальні та хронологічні межі, загальні методологічні підстави, наукова новизна, теоретична та практична значимість результатів роботи, наведені відомості про апробацію результатів дослідження, обсяг та структуру дисертації, перераховані публікації за темою.

            У першому розділі “Методологічні, джерелознавчі та історичні засади дослідження” здійснено аналіз літератури з означеної проблеми, представлено характеристику джерел її вивчення, методів дослідження.

У підрозділі 1.1. “Наукові дослідження замкових комплексів Хмельницької області” відзначено, що наукові дослідження замків області, залежно від порушених проблем, можна умовно об’єднати в певні групи: вивчення історії й архітектури, охорони, питань використання й музеєфікації.

Наукові дослідження замкових комплексів сучасної Хмельниччини, що відтворювали б і історію й архітектуру об’єктів, почали з’являтися в другій чверті XIX ст. Специфіка пам’яткознавства досліджуваних територій до середини 1860-х рр. полягала в тому, що провідну роль тут відігравали польські дослідники (оскільки замкові комплекси розглядалися як пам’ятки польської культури): В. Марчинський, О. Пшездецький, М. Балінський, Т. Липинський, Ю. Ролле.

Значний внесок у вивчення історії сучасної Хмельницької області, особливо ранньосередньовічної доби, зробила Київська історична школа професора В. Антоновича. Найбільш серйозно та зважено висвітлили у своїх працях історичні обставини виникнення, функціонування та занепаду замків на Поділлі в ХІІ – ХVІІ ст. відомі дослідники В. Гульдман і Ю. Сіцинський.

У радянські часи широко розвинулася історія архітектури, на той час як власне історія замків залишалася поза увагою. Тема історії фортифікаційної архітектури набула висвітлення в працях О. Годованюк, Г. Логвина, Ю. Нельговського. Поєднання археологічних та документальних джерел сприяло опублікуванню у 1960 – 1970-х рр. праць відомої дослідниці м. Кам'янця-Подільського Є. Пламеницької.

Серед науковців, які на сучасному етапі здійснюють архітектурно-археологічне вивчення окремих замкових комплексів Хмельниччини, слід відзначити О. Пламеницьку та Є. Лопушинську. За умови синтетичного опрацювання натурних і архівних даних О. Пламеницька досліджує замкові комплекси в Кам’янці-Подільському, Сутківцях. Робота Є. Лопушинської нині є найгрунтовнішим дослідженням виникнення та розвитку Меджибізького замкового комплексу.

Дослідження та наукові доробки згаданих фахівців мають велику цінність в історичній науці завдяки індивідуальним підходам та аналізу фортифікаційної спадщини. Проте багато питань залишаються невирішеними і потребують найпильнішої уваги фахівців. Поглиблений історико-архітектурний аналіз пам’яток Хмельниччини з достовірними обмірами будівель у замках є вибірковим. Недостатньо вивчені напівзруйновані замки – існують лише обмежені відомості, а дослідження їх історії, архітектури не задовольняють вимог науковців.

У 50-х рр. ХХ ст. розпочалися роботи по обліку, охороні та реставрації замкових комплексів. До досліджень у справі охорони пам'яток архітектури залучаються відомі науковці з історії архітектури — Ю. Асєєв, Ю. Нельговський, Н. Несвіт.

На сучасному етапі дослідження проблем збереження й використання замкових комплексів Хмельниччини проводиться в руслі загального вивчення проблем охорони історико-архітектурної спадщини України О. Береговським, В. Вечерським, В. Горбиком, В. Гусаковим, Г. Денисенко, Л. Прибєгою. Серед загальних проблем охорони історико-культурної спадщини І. Андрушко, О. Мацюк виокремлюють проблеми охорони пам’яток фортифікаційної архітектури в сучасній Україні. Тема охорони замкових комплексів у Кам’янці-Подільському, Меджибожі, Старокостянтинові, Ізяславі висвітлена в працях І. Данилова, О. Журка, О. Карбовського, Є. Олійника, О. Пажимського. Нині не існує окремих праць, у яких розглядаються сучасний стан та збереження всіх замкових комплексів Хмельницької області.

            Значна за обсягом та змістом наукова робота по вивченню пам'яток фортифікаційної архітектури України, що розпочалася з 50-х рр. минулого століття, дала позитивні результати – на початку 70-х рр. усі замкові комплекси Хмельниччини мали обмірні креслення, короткі історичні довідки. Саме з цього періоду з’являються  наукові розробки з питань використання замків. Значний внесок у дослідження теоретичних питань пристосування пам'яток до сучасних цілей зробили В. Куцевич, О. Лесик, О. Соустин, О. Щенков.

            З другої половини 90-х рр. ХХ ст. посилюється інтерес до використання замків як привабливих об’єктів туризму. Проведена робота характеризується нерівномірністю, вибірковістю. Понині не існує досліджень з питань теорії та практики музеєфікації замкових комплексів України.

            У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” значна увага приділяється огляду джерел, використаних при роботі над дисертаційним дослідженням. Слід зазначити, що джерельна база відзначається значною інформативною насиченістю та різноплановістю, що дозволяє всебічно вивчити процес охорони замкових комплексів Хмельницької області. Характеризуючи джерела, які використано в роботі, необхідно зазначити, що вони складаються з трьох категорій: археологічні, іконографічні та документальні. Третя категорія є найважливішою для дослідження історико-культурної цінності, сучасного стану збереження та використання замкових комплексів Хмельницької області. Важливість її зростає через невеликі можливості археологічних досліджень (археологами було досліджено чотири замки серед дванадцяти), а також через відсутність художніх зображень більшості досліджуваних пам'яток раніше ХІХ ст.

До наукового обігу додаються архівні матеріали з фондів Державного архіву Хмельницької області, Центрального архіву давніх актів та рукописів в м. Києві, Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, архіву Національного історико-архітектурного заповідника “Кам'янець”, архіву державного історико-культурного заповідника “Межибіж”, архівів управління культури і туризму, управління архітектури при Хмельницькій обласній державній адміністрації, архіву Науково-дослідного інституту теорії і історії архітектури та містобудування (НДІТІАМ).

Важливим видом інформаційного матеріалу для розкриття теми стали опубліковані  документи. До них належать наративні джерела – опубліковані літописи, записки іноземців, люстрації, описи, нормативні документи, державні програми з охорони історико-культурної спадщини України.

Складність пошуку архівних і опублікованих матеріалів полягала в тому, що вони розпорошені по багатьох архівах, різних фондах. Багато з них не завжди безпосередньо стосуються досліджуваної проблеми, мають фрагментарний характер, потребують доповнення й перевірки інформацією з інших джерел. Тривала пошукова робота уможливила виявлення нових матеріалів, які введено до наукового обігу. Використання їх у комплексі з уже оприлюдненими джерелами дало можливість висвітлити історію виникнення та подальшого функціонування замкових комплексів Хмельниччини, процес становлення охорони замків області.

Таким чином, фрагментарне вивчення питань історичного значення, сучасного стану та ефективного збереження замкових комплексів Хмельницької області зумовило проведення комплексного дослідження з цієї проблематики.

У підрозділі 1.3. “Методологія та структура дослідження” приділяється увага загальній методиці й основним методам дослідження.

Відповідно до поставленої мети, що об’єднує виявлення історичного значення замкових комплексів Хмельницької області та дослідження їх сучасного стану, в дисертаційній роботі використовувався вагомий комплекс методів, зумовлений багатогранністю дослідження, що включає історичний, пам’яткоохоронний і музеєзнавчий аспекти.

У роботі над історичної частиною дослідження, з джерельним матеріалом застосовувалися комплексно-хронологічний і комплексно-тематичний методи. Структура історичної частини дослідження побудована за допомогою методу періодизації подій. При аналізі історичної картини формування й подальшого існування оборонних споруд сучасної Хмельниччини використовувався історико-порівняльний метод.

Велику роль у процесі інтенсивного накопичення фактологічного матеріалу та оперативній постановці актуальних проблем дослідження збережених замкових комплексів Хмельницької області, в систематичному цілеспрямованому вивченню об’єктів відіграв метод спостереження. Метод  спостереження використовувався й при дослідженні використання, сучасного технічного стану замкових комплексів області. При вивченні характерних рис замкових комплексів, їх об’ємно-планувальних характеристик, визначенні особливостей замків, що впливають на стан збереженості, аналізу сучасного збереження й використання замкових комплексів області, України в цілому, значну роль відіграв метод порівняння.

Необхідною умовою досягнення поставленої в роботі мети стало використання в ході проведення досліджень на емпіричному та теоретичному рівнях методів абстрагування, аналізу й синтезу, моделювання, табличного.

            У другому розділі “Історичне значення та сучасний стан замкових комплексів Хмельницької області” висвітлюється історія виникнення, функціонування та сучасний стан дванадцяти збережених замкових комплексів Хмельниччини.

У підрозділі 2.1. “Історико-культурна цінність замкових комплексів Хмельницької області” проаналізовано історичний розвиток збережених замкових споруд області, виявлено їх цінність.

У пункті 2.1.1. “Виникнення та початкові етапи мурованого оборонного будівництва на Хмельниччині” розглядаються процеси зародження тих замкових комплексів, залишки яких збереглися на території області донині. Період виникнення досліджуваних пам'яток займає широкий хронологічний простір – від ХІІ до кінця XVІ ст. Найдавніші замки сучасної Хмельниччини (Старий замок у Кам’янці-Подільському та Меджибізький замок), за даними архітектурно-археологічних досліджень, виникли у ХІІ ст. Давні ядра замків Жванця, Зінькова, Сатанова, Сутківців, Чорнокозинців сягають кінця ХІІІ – XІV ст. Поява замків у Ізяславі, Летичеві, Панівцях, Рихті, Старокостянтинові датується кінцем XV – другою половиною XVІ ст. Виникнення оборонних укріплень на цих територіях було зумовлене необхідністю постійної готовності до оборони, головна роль в якій належала замкам і замочкам, що зводили королі, магнати та шляхта.

            За своїм характером і соціальним змістом збережені понині замкові комплекси Хмельницької області були державними, належали литовській (потім польській) феодальній адміністрації, приватними. Приватне фортифікаційне будівництво поряд з державними оборонно-будівельними зусиллями відігравало важливу роль як у справі колонізації українських лісостепових просторів, так і в захисті.

            Замки сучасної Хмельницької області за призначенням були двох типів: замки, в яких оборонність була головною метою, а мешкання – другорядною; замки, що поєднували дві цілі – житлову й оборонну. Головною військовою функцією замків Хмельниччини була оборона локальних територій і найближчого осілого населення. Відбудову знищених замкових комплексів і їх модернізацію стимулювали систематичні татарські набіги, що тривали до кінця XVІІ ст.

            У пункті 2.1.2. “Розквіт фортифікаційного будівництва та становлення сучасного архітектурного вигляду замків Хмельницької області” простежується еволюція замкових комплексів з XV до другої половини XVІІ ст. Період XV – XVIІ ст. характеризується як час широкого розвитку магнатського землеволодіння й пов’язаного з ним фортифікаційного будівництва. Постійна зміна власницької належності одних і тих же укріплених поселень пов’язана як із знищенням шляхтичів, так і з переходом маєтків через шлюб та купівлю-продаж, по-різному впливала на стан фортифікацій, в одних випадках призводячи до занепаду, в інших – до модернізації.

            Значна увага приділена процесу формування сучасного архітектурного вигляду замкових комплексів області. Зміни військово-політичної ситуації, соціальної структури суспільства та умов життя на початку XVIІІ ст. призвели до того, що замки перестали задовольняти практичні потреби. В результаті деякі з них були пристосовані до сучасних вимог життя, інші, втративши своє функціональне призначення, почали поступово руйнуватися. Нині це окремі, розрізнені, сильно зруйновані об’єкти.

            У пункті 2.1.3. “Історичні події, пов’язані з замковими комплексами Хмельницької області” висвітлюється взаємозв’язок історичних подій і видатних особистостей із замковими комплексами Хмельниччини, що переконливо свідчить про їх історичну цінність. Досліджувані пам’ятки неодноразово згадуються в письмових документах у зв’язку з історичними подіями пізнього середньовіччя, протягом свого існування вони стали свідками життя народу й розвитку його національної культури.

Фортифікаційне зодчество Хмельниччини, на відміну від інших напрямів будівництва, не знало відчутних перерв або зупинок у своєму розвитку, охоплюючи практично всі функціональні ланки матеріальної культури. Маючи значення ”історичного джерела” та ”матеріальної пам’ятки”, замкові комплекси області можуть відігравати важливу роль у пізнанні історії, вихованні почуття патріотизму.

У підрозділі 2.2. “Фортифікаційна спадщина Хмельниччини на сучасному етапі: стан збереження і використання” на підставі натурних досліджень розкрито сучасний стан замків Хмельниччини.

У пункті 2.2.1. “Замкові комплекси в системі історико-архітектурних пам’яток Хмельницької області” проаналізовано об’ємно-планувальні характеристики замкових комплексів Хмельниччини, що уможливлює подальшу роботу з організації ефективного збереження цього виду пам’яток. Серед багатої історико-архітектурної спадщини області замкові комплекси мають особливий статус, зумовлений їх історичними та архітектурними особливостями. Місце замкових комплексів в системі історико-архітектурних пам’яток Хмельницької області визначають їх тополандшафте й містобудівне розташування, планувальна структура та композиція забудови. Вказані характеристики безпосередньо впливають на стан охорони цього виду пам’яток.

У пункті 2.2.2. “Рівень збереження та сучасне використання пам’яток фортифікаційного будівництва Хмельницької області” розглянуто сучасний технічний стан дванадцяти замкових комплексів, проаналізовано напрями їх використання. Рівень збереженості замків Хмельниччини неоднаковий – від уцілілих майже повністю до фрагментів руїн. На сучасному етапі, за відсутності негайного проведення реставраційно-консерваційних робіт у замкових комплексах, природний процес старіння та руйнування може призвести до незворотної втрати окремих споруд цих пам`яток. Доводиться, що із десяти замкових комплексів, що дійшли до наших часів у напівзруйнованому стані, сім мають задовільний технічний стан окремих споруд, які можна пристосувати до сучасних цілей.

            Одним з головних показників збереження є сучасне використання пам'яток. Замкові комплекси Хмельницької області мають один з найнижчих рівнів використання по Україні. Значна частина пам’яток, маючи важливе значення в історії України, розвиткові архітектурно-будівельних традицій, нині не використовується, залишаючись невідомою для туристів.

            На незадовільний стан збереження замкових комплексів Хмельницької області впливають технічний стан, особливості розташування, характер використання замкових споруд, невисока мистецька та художня цінність окремих пам’яток.

У третьому розділі ”Музеєфікація як ефективний засіб збереження та використання замкових комплексів Хмельницької області” увага зосереджується на музеєфікації як одному з засобів збереження пам’яток.

У підрозділі 3.1. “Місце музеєфікації серед засобів збереження пам’яток фортифікаційної архітектури, шляхи та методи її проведення” розкривається значення музеєфікації, її переваги і недоліки, методи проведення.

            Належне збереження може гарантувати тільки пристосування пам'яток до сучасних потреб суспільства. Найпоширенішим нині способом збереження та використання старовинних зразків фортифікаційної архітектури є їх музеєфікація шляхом пристосування під музеї. Але цей метод прийнятний лише щодо добре збережених замкових комплексів, на той час як більшість з них дійшли до нас у вигляді руїн. Подібні пам’ятки практично не підлягають реконструкції й тому для них є лише один вид використання – музеєфікація без пристосування під музеї, що передбачає консервацію таких залишків з включенням до системи туристичних маршрутів.

            Музеєфікація замкових комплексів, як створення умов для екскурсійного відвідування, сприяє перетворенню об’єктів історико-культурної спадщини на туристичний продукт. У результаті цих дій виникає реальна зацікавленість у збереженні пам’яток, посилюється їх відвідування й популяризація, що сприяє охороні фортифікаційної спадщини.

У підрозділі 3.2. “Рівень і проблеми музеєфікації замкових комплексів Хмельницької області” значну увагу приділено рівню та проблемам музеєфікації пам’яток фортифікаційного будівництва Хмельниччини. Процес музеєфікації пам'яток фортифікаційного будівництва в Україні виявляється у створенні історико-архітектурних і історико-культурних заповідників. В Хмельницькій області музеєфіковано два замки – Кам'янець-Подільський та Меджибізький – серед дванадцяти, що збереглися понині.

Проблеми музеєфікації замкових комплексів Хмельницької області мають як загальний характер, характерний для пам’яткоохоронної справи України, так і локальний, пов’язаний з технічним станом, нераціональним використанням, особливостями розташування замкових комплексів. Оскільки ці проблеми комплексні, їх слід вирішувати в руслі питань про охорону державної історико-культурної спадщини, збереження й відродження малих міст, розвиток туристичної галузі.

У підрозділі 3.3. “Перспективи включення замкових комплексів Хмельниччини до музейно туристичного простору України” показано, що для замкових комплексів Хмельницької області, рівень збереження й використання яких дуже низький, найефективнішим засобом збереження буде музеєфікація, що передбачає забезпечення екскурсійного відвідування пам’яток.

Оскільки проблема музеєфікації замків Хмельниччини пов’язана з особливостями містобудівного розташування пам’яток, коли значна кількість об’єктів знаходиться у віддалених, малодоступних місцях, що не відповідають умовам екскурсійного обслуговування, то в перспективі – створення нових туристичних маршрутів, що охоплювали б усі замкові комплекси області, незалежно від їх місцезнаходження та стану збереженості.

Музеєфікація шляхом консервації з упорядкуванням навколишніх територій та включенням їх до системи туристичних маршрутів дозволить зберегти напівзруйновані замки, залучити до справи охорони пам'яток інвесторів, створити туристичну індустрію регіону на основі існуючої архітектурної спадщини.

            Здійснене дослідження дозволило дійти таких висновків:

1. У дисертації на основі аналізу розпорошених по різноманітних документах, наукових працях і публікаціях матеріалів з історії замків Хмельниччини було вперше проаналізовано закономірність виникнення замків на території сучасної області, зроблено комплексний історичний нарис подій, пов’язаних з історією функціонування цих замкових споруд, вироблено періодизацію розвитку замкових комплексів Хмельниччини як складової ланки в еволюції фортифікаційного будівництва регіону.

2. Обґрунтовано, що замкові комплекси мають не лише мистецьку та наукову цінність, оскільки відображають розвиток оборонного будівництва тих часів, а й історичне та історико-меморіальне значення.

3. З’ясовано, що замкові комплекси серед інших об'єктів архітектурної спадщини Хмельниччини мають особливий статус, зумовлений їх містобудівними, архітектурними особливостями. Як найбільші за розмірами історичні споруди в забудові населених пунктів, композиційні центри багатьох міст і сіл, замкові комплекси потребують особливих підходів у справі охорони та використання на сучасному етапі.

4. Проаналізовано технічний стан, рівень збереженості, характер сучасного використання фортифікаційних пам’яток Хмельницької області. Наголошується на тому, що замкові комплекси Хмельниччини серед областей України, на території яких збереглися пам’ятки цього виду, мають низький рівень збереженості: з дванадцяти замків лише два вціліли майже повністю, інші дійшли фрагментарно або у вигляді незначних руїн. Велике занепокоєння викликають не лише сучасний технічний стан пам’яток, а й характер їх використання. Серед дванадцяти замків раціонально використовуються лише два. Використання інших не сприяє їх збереженню.

5. З метою визначення шляхів належного збереження й ефективного використання замкових комплексів висвітлено напрями їх пристосування до сучасних потреб. Вперше проаналізовано досвід використання замків в Україні. Проведене дослідження встановило, що реставраційні роботи самі по собі не вирішують справи. Повне відродження може гарантувати тільки пристосування пам'яток до сучасних потреб суспільства. Виділено показники, важливі при вирішенні завдань раціонального використання пам’яток фортифікаційного будівництва.

6. Обґрунтовано, що музеєфікація замкових комплексів є найефективнішим методом їх збереження в України. Визначено шляхи і методи її проведення. Наголошується на тому, що слід відрізняти музеєфікацію пам’яток від пристосування під музеї: у музеєфікованій споруді колекції не розміщуються, вона сама набуває значення основного, а іноді єдиного експоната.

7. Оскільки всі замкові комплекси неможливо перетворити на музеї, встановлено критерії оцінки пам’яток оборонного зодчества для визначення можливостей їх музеєфікації. Призначення нових функцій залежить, насамперед, від історико-архітектурної цінності, місцезнаходження стосовно туристських трас, зв’язку з населеними пунктами, багатства й розмаїття навколишнього ландшафту.

8. Доведено, що музеєфікація, як створення умов для екскурсійного відвідування, передбачає включення пам'яток до туристичних маршрутів і сприяє їх перетворенню на туристичний продукт. Роботи з музеєфікації об’єктів оборонної архітектури стимулюють розвиток туризму в області.

9. Висвітлено проблеми музеєфікації замкових комплексів Хмельницької області, які мають загальний характер, характерний для пам’яткоохоронної справи України, і локальний, пов’язаний з технічним станом, особливостями розташування замкових комплексів області.

10. Доведено, що найефективнішим засобом збереження замкових комплексів Хмельниччини буде їх музеєфікація шляхом забезпечення екскурсійного відвідування без пристосування під музей. Оскільки проблеми збереження замків Хмельниччини пов’язані з особливостями містобудівного розташування та технічним станом пам’яток, то створення екскурсійних маршрутів, що охоплювали б усі замкові комплекси області, незалежно від їх місцезнаходження та стану збереженості, дозволить популяризувати існуючі замки-музеї та зберегти напівзруйновані оборонні комплекси.

11. Розроблено пропозиції ефективного збереження та раціонального використання існуючих замкових комплексів Хмельницької області шляхом музеєфікації всіх пам’яток цього виду. Включення замкових комплексів до туристичних маршрутів сприяло б їх реставрації та консервації, розвитку туристичної галузі, популяризації пам’яток оборонного будівництва, що, в свою чергу, надасть можливість створити туристичну індустрію регіону на основі архітектурної спадщини.