ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ КУРСУ ЧЕСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ НА ІНТЕГРАЦІЮ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Краткое содержание

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність теми, сформульовані об’єкт і предмет дослідження, наукова мета й завдання, висвітлені стан досліджуваної проблеми та джерельна база. Визначена наукова новизна роботи, подана методологічна основа дисертації, наведено структуру, її теоретичне та практичне значення, попередню апробацію. У першому розділі “Політичні передумови євроінтеграційних процесів за участю Чеської Республіки” розглядаються “десателізація Центрально-Східної Європи й актуалізація євроінтеграційної проблематики” (перший підрозділ), “трансформація політичної системи Чехії” (другий підрозділ) та “ідея європейської інтеграції в суспільно-політичному житті Чеської Республіки” (третій підрозділ). У першому підрозділі, зокрема, наголошується на тому факті, що на зламі 1980–1990 рр. крах комуністичних режимів актуалізував ідею побудови нової об’єднаної Європи. Демократичні зміни в Центральній і Східній Європі збіглися з періодом дискусії всередині ЄЕС щодо майбутньої орієнтації європейської інтеграції на “розширення” чи “поглиблення”: Європа опинилася перед важливим вибором - будувати спільний дім чи нову “залізну завісу”.

Все ж асоціативні угоди, укладені з посткомуністичними державами, піднесли їх стосунки з ЄЕС на якісно новий рівень, відкрили їм шлях для поступової лібералізації торгівлі, прийняття європейського законодавства, заклали правові основи для надання допомоги в межах спеціальних програм Співтовариства. Лише у червні 1993 р., на саміті в Копенгагені ЄС уперше визначив чіткі критерії оцінки готовності кандидатів до вступу і окреслив перспективу майбутнього членства перед посткомуністичними державами. Вже наступного року Євросоюз отримав перші офіційні заявки на вступ. Хоч питання східного розширення вимагало далекосяжних політичних рішень, першочерговими для ЄС у цей час були “домашні” теми митного союзу і внутрішніх реформ.

Мадридський саміт (1995) надав процесу розширення нового імпульсу й конкретизував “східне питання” в часі. Амстердамський договір (1997) мав на меті посилити внутрішню і зовнішню ідентичність Союзу, підготувати його до розширення. Того ж року схвалено текст Агенди 2000 (Порядок денний 2000), основою якого був проект бюджету Євросоюзу на період 2000–2006 рр., який охоплював фінансово найскладніші галузі: структурну політику, спільну сільськогосподарську політику і розширення ЄС. На основі рішення Люксембурзького саміту (1998) в Лондоні розпочався переговорний процес із першою групою кандидатів (Польща, Угорщина, Чехія, Естонія, Словенія, Кіпр).

Перша частина переговорного процесу з дослідження й оцінки ситуації в кожній з держав щодо спроможності прийняти acquis communautaire ЄС була завершена в липні 1999 р. На Копенгагенському саміті (2002) було завершено вступні переговори з десятьма кандидатами. Вирішено, що договір про вступ підпишуть в Афінах 16 квітня 2003 р., а датою вступу стане 1 травня 2004р. Завершення переговорного процесу отримало широкий відгук в засобах масової інформації, а вступ до ЄС став пріоритетною темою суспільного інтересу Чеської Республіки.

У другому підрозділі першого розділу досліджується динаміка розвитку політичної системи Чехії після 1989 р. З’ясовано, що початковий період внутрішньополітичних перетворень у Чехословаччині аналогічний до трансформаційних процесів у більшості постсоціалістичних країн Центрально–Східної Європи (ЦСЄ), які характеризувалися появою на політичній арені та перемогою у виборах нових громадянських рухів, більшість із яких невдовзі розкололася. У Чеській Республіці, зокрема, виникли два спадкоємці Громадянського форуму (ГФ) – Громадянська демократична партія (ГДП) і Громадянський рух (ГР), а депутати, обрані від форуму, ввійшли до п’яти парламентських фракцій або залишилися позафракційними. З восьми парламентських фракцій у Федеральних зборах (після виборів 1990 р.) у листопаді 1991 р. їх стало шістнадцять, причому дванадцять депутатів не вступили до жодної з них. Пізніше розкололися Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ), Рух за автономну демократію – Об’єднання Моравії і Сілезії (РАД/ОМС) і Християнсько-демократичний рух. На виборах 1992 р. зазнав поразки Громадянський форум, учасник урядової коаліції.

Друга хвиля розколу зачепила переважно опозиційні партії. В середині 1993р. відбувся розкол Комуністичної партії Чехії та Моравії (КПЧМ), і виникли Партія лівих демократів і Партія лівого блоку. Від Руху за автономну демократію виокремився Рух за автономну демократію Моравії і Сілезії, а первісний рух став Чесько-моравською центристською партією. Тривало бродіння і всередині Ліберально-соціального союзу. Через два роки після виборів замість дев’яти фракцій Чеської національної ради в Палаті депутатів утворилося дванадцять, при тринадцяти позафракційних депутатах.

Нестабільність чеської політичної системи підтвердив розвиток подій після виборів до Палати депутатів (1996). Тоді зазнали поразки невеликі центристські парламентські (ЛСС, ЛНСП) і моравські народні партії.

Третя хвиля розколу (1997) охопила правлячу коаліцію – розпалася найсильніша партія правого спрямування ГДП і виникла парламентська фракція Союз свободи (СС). На виборах 1998 р. зазнала поразки правляча ГДА. Найбільшу увагу привернуло об’єднання опозиційних правих партій і виникнення Коаліції чотирьох (1998) із двох парламентських (ХДС/ЧСНП i СС) та двох позапарламентських партій (ГДA i ДС), а згодом (2002) Коаліції (ХДС/ЧСНП i СС/ДС).

Загалом у виборах 2002 р. взяло участь двадцять дев’ять політичних партій і рухів, п’ять з яких отримали понад 5 % голосів виборців і відповідно місця в парламенті. Перемогла Чеська соціал-демократична партія, яку підтримали понад 30 % електорату. Вона сформувала лівоцентристську коаліцію й отримала 101 місце з двохсот у нижній палаті парламенту. Соціал-демократи посилили соціальний аспект своєї політичної лінії, не відкидаючи ідеї європейської інтеграції. Вплив останньої на суспільно-політичне життя Чеської Республіки вивчається у третьому підрозділі. Тут, зокрема, підкреслюється, що на початках становлення демократичної політичної системи політичні партії та об’єднання практично одностайно підтримали ідею „повернення до Європи”. Протиріччя з’явилися тоді, коли європейська орієнтація стала частиною внутрішніх перетворень у контексті наближення до вимог Європейського Союзу.

Поступово визріли три полярні погляди на проблему: проєвропейський, євроскептичний і антиєвропейський, які різнилися ставленням до внутрішніх реформ, оцінюванням відносин з іншими європейськими державами, а також підходами до європейської інтеграції загалом. Переважно всі великі парламентські партії Чеської Республіки були і є прихильниками членства країни в ЄС. Радикальні антиєвропейські партії націоналістського спрямування залишилися поза межами парламенту і не мали вагомого впливу на політику держави. Досить поширеним був євроскептичний підхід до питань інтеграції, який не відкидаючи ідею, був дискусійним в оцінюванні умов і шляхів її втілення.

Європейська тема рідко виходила на передній план партійних інтересів і передусім породжувала суперечки між владою та опозицією. Як приклад можна навести критику (1999) Коаліцією чотирьох уряду Земана щодо недостатньої політичної волі в проведенні інтеграції. Однак сповільнення її темпів було, серед іншого, також наслідком політики уряду Клауса, яку партії коаліції підтримували.

Здебільшого позиція учасників політичного процесу стосовно євроінтеграції змінювалася залежно від розвитку подій (вибори, вступ на державні посади тощо), характеру внутрішніх змін у політичних об’єднаннях і відносин між поміркованими та радикальними партіями. Зокрема, здобуття партією керівних посад в уряді призводило до поміркованості у поглядах. На консенсус усередині політичних партій впливали й інші чинники. У питаннях європейської інтеграції деякі політичні об’єднання не завжди мали підтримку своїх виборців чи депутатів. Подекуди партії є більш проєвропейськими (ЧСДП і ХДС/ЧСНП), ніж їх симпатики. І, навпаки, деякі партії, що виявляють стриманість у питаннях інтеграції, мають підтримку проєвропейських виборців (ГДП).

У другому розділі “Євроінтеграційна складова зовнішньої політики Чехії” подається аналіз становлення і розвитку євроінтеграційного напряму зовнішньої політики країни. У першому підрозділі розглядаються “Особливості формування зовнішньополітичних пріоритетів Чехії”, основними з яких, одразу ж після “оксамитної” революції були поступовий вихід зі структур, що заважали зовнішньополітичній діяльності держави – Організації Варшавськового Договору (ОВД) і Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), та налагодження контактів з міжнародними організаціями Заходу з метою поглиблення співпраці в галузі безпеки та поступової економічної інтеграції.

Керівництво Чехословаччини довго дотримувалося думки, що Європа не потребує жодних військових пактів. Заклики В.Гавела до розпуску НАТО та виведення американських військових частин з Європи були не лише наївними, але й небезпечними, оскільки породжували у західних політиків недовіру щодо чехословацької політичної орієнтації. Згодом чеські ЗМІ не раз закидали цій політиці зайву ейфорійність і брак реалізму.

З перших днів існування нової зовнішньої політики Чехословаччина заявила про свої наміри інтегруватися до Європейського Економічного Співтовариства. У травні 1990 р. було укладено першу угоду про торговельну та економічну співпрацю з ЄЕС. У грудні 1991 р. ця угода була замінена асоціативною угодою. Весною 1991 р., після підписання основних договорів, Чехословаччина стала членом Ради Європи й вступила до Міжнародного валютного фонду. Суперечка правих і лівих сил у Чехословаччині стосовно втілення прозахідної орієнтації точилася навколо питання про можливе членство в НАТО. Незважаючи на це, країна підтримала країни НАТО у війні в Перській затоці (1991), що стало її першою виразно прозахідною акцією. Пізніше було започатковано ефективну співпрацю з Північноатлантичним Альянсом, щоправда лише в межах політичних консультацій.

Упродовж 1991–1992 рр. Чехословаччина уклала декілька важливих угод про взаєморозуміння, співпрацю та добросусідство, зокрема, з Францією, Італією, Іспанією, Польщею, Німеччиною.

“Концептуалізація зовнішньополітичного курсу Чеської Республіки на інтеграцію до Європейського Союзу” досліджується у другому підрозділі другого розділу дисертації. Тут подаються дефініції зовнішньої політики, розкривається природа її взаємозв’язку з внутрішньою політикою та ідентичністю. В руслі теорії конструктивізму будь-яка ідентичність конструюється за допомогою обмеження антиподом (Д.Кемпбелл). Практикою такого обмеження є зовнішня політика, яку розуміють як політику дихотомії (“свій/чужий”, “внутрішній/зовнішній” тощо), котру вона творить.

У контексті загальної дихотомії ”європейський вибір/позаєвропейський вибір” виділяються три етапи становлення євроінтеграційного напряму зовнішньої політики Чехії. Перший етап (1990–1992), або період Громадянського форуму, характеризується протиставленням європейського вибору спадкові комуністичного минулого, з визначальною дихотомією “європейський вибір/тоталітаризм”, яка замінила дихотомію “холодної війни” “Схід/Захід”. Президент В.Гавел, виступаючи в польському Сеймі, сформулював такі критерії “європейського вибору” та політичної ідентичності: демократія, співпраця між незалежними державами, стабільність, визначивши й небажану альтернативу - ОВД, РЕВ, поділ Європи на блоки тощо. Європейський вибір у тогочасному розумінні - дуже широке поняття, що охоплює як рух у напрямі євроатлантичних структур, так і очікування позитивних змін в СРСР. Тодішня багатовекторна концепція зовнішньої політики Чехії символізувала бажання протистояти щораз сильнішій дихотомії “Схід/Захід”. Особливо складним було ставлення до СРСР, який теоретично міг вписатися в концепцію європейського вибору, однак в існуючому вигляді схилявся до тоталітаризму. З розпадом Чехословацької федерації і появою Чеської Республіки розпочався другий етап (1993–1997), який вніс конструктивні зміни до схеми ідентичності та відповідно зовнішньої політики. Це був період громадянських демократів, головними ідеалами яких залишалися європейський вибір, демократія, ринкова економіка, інтеграція в європейські та євроатлантичні структури. Влітку 1993 р. заступник міністра закордонних справ С.Вондра відзначив зміни в європейській політиці, а саме, заміну дихотомії “демократія/диктатура” на дихотомію “вільна конкуренція–кооперація/протекціонізм–ізоляція” або “інтеграція/дезінтег­рація”. Обидві дихотомії впливають на зовнішню політику, оскільки мають передусім геополітичний характер і є ближчі за змістом, ніж у випадку з дихотомією “європейський вибір/тоталітаризм”. Перша з них співзвучна з дихотомією “Захід/Схід”, а друга розкриває проблему співвідношення “Чеська Республіка/Європейський Союз”.

У межах оновленої дихотомії “Захід/Схід” Чеська Республіка бачить своє місце на Заході й обережно ставиться до Сходу. Першими кроками соціал–демократичної влади (1998) стала боротьба з економічними злочинами, оскільки акція “Чисті руки” була основним гаслом їхньої передвиборної кампанії. Отож, основною стала дихотомія “європейський вибір/внутрішній безлад”. Ідея інтеграції до європейських структур пронизує всі розділи програми уряду. Крім цього, частиною програми є проект запровадження нових європейських стандартів візової політики для захисту держави від зовнішньої загрози. Реалізація такої політики свідчить про актуалізацію оновленої дихотомії “Схід/Захід”.

Завдяки виваженій і збалансованій зовнішній політиці Чеська Республіка обійняла гідне становище в Європі та світі. Чехія стала повноправним членом НАТО і впевнено посіла місце в першій хвилі кандидатів на вступ до ЄС.

“Становлення і перспективи взаємовідносин між Чеською Республікою та Європейським Союзом” розглядаються у третьому розділі. Тут у першому підрозділі подається “Загальна характеристика двосторонніх відносин і зміст переговорного процесу між Чеською Республікою та ЄС”.

Першим договірним документом між Чехословаччиною та Європейськими Співтовариством була так звана обмежена угода з торгівлі металургійною продукцією (1978) у межах Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), а наступним - двостороння угода з текстильної промисловості (1982). Згодом укладено угоду з торгівлі промисловими товарами між ЧССР і ЄЕС (1988). Угоду про асоціацію між Чеською і Словацькою Федеративною Республікою та Європейським Співтовариством підписано 16 грудня 1991 р.

У грудні 1994 р. Європейська Рада затвердила стратегію попереднього вступу для держав Центральної і Східної Європи, яка ґрунтувалася на чотирьох основних елементах: європейських угодах; багатосторонньому структурному діалозі; підготовці країн ЦСЄ до інтеграції в єдиний внутрішній ринок; допомозі країнам ЦСЄ в межах спеціальних програм.

В Агенді 2000, частиною якого був і звіт щодо Чеської Республіки, Європейська Комісія сформулювала так звану посилену стратегію попереднього вступу. Разом зі стратегією Комісія прийняла документ „Партнерство заради вступу”. Метою партнерства було об’єднати всі форми підтримки ЄС для країн–кандидатів, окреслити основні короткотермінові й середньо-термінові пріоритети в прийнятті “чинного права ЄС”. Загалом Чеська Республіка практично досягла всіх короткотермінових пріоритетів, що стоcувалися єдиного ринку. Пріоритети в галузі сільського господарства, навколишнього середовища, правосуддя та внутрішніх справ були досягнуті частково. Середньо-термінові пріоритети щодо єдиного ринку Чеська Республіка виконала у переважній частині завдань.

Чеський уряд розробив Національну програму підготовки Чеської Республіки до набуття членства, яка містила план з реформування законодавства, економіки, суспільної сфери та інших галузей. Результати цієї підготовки реєструвалися Європейською Комісією в регулярному звіті.

Саміт у Ніцці став переломною віхою у прогресі Чеської Республіки щодо вступу в ЄС. Укладену в межах Ради угоду про приєднання було передано до Європейського Парламенту й офіційно підписано 16 квітня 2003 р. в Афінах.

Після підписання угоду ратифікували країни-кандидати й члени ЄС. Чеський референдум з питання вступу відбувся 15–16 червня 2003 р. Чеська Республіка офіційно набула членства в ЄС з 1 травня 2004 р.

“Участь Чеської Республіки у спеціальних програмах допомоги Європейського Союзу країнам-кандидатам” досліджується у другому підрозділі третього розділу. Приєднання Чеської Республіки до програм ЄС, що регламентується Додатковим протоколом до Європейської Угоди з відкриття програм ЄС асоційованим членам (підписана Чехією у 1997 р.), було частиною підготовки країни до інтеграції.

Починаючи з 1997 р., Чехія брала участь у програмах, присвячених шкільній системі, освіті та молоді (Сократ, Леонардо да Вінчі, Молодь Європи), з 1998 р. приєдналася до програми МСП (SME) (мале і середнє підприємництво), SAVE II та програми Рафаель (культура), з 1999 р. стала учасником програм Fiscalis (пряме оподаткування), Mattthaeous (митний збір) та чотирьох програм у галузі охорони здоров’я (охорона здоров’я, запобігання раковим захворюванням, боротьба зі СНІДом, подолання наркотичної залежності), а також отримала доступ до обміну інформацією між адміністративними програмами. Участь у програмах частково фінансувалася з державного бюджету країни, а частково програмою Phare (близько 75 %). Важливе значення мала участь Чеської Республіки у п’яти структурних програмах Європейського Союзу у галузі досліджень і технічного розвитку (з 1999 р.).

Основний інструментарій попереднього вступу, за допомогою якого ЄС надавав допомогу країнам-кандидатам, охоплював програми PHARE, ISPA та SAPARD. На загальне річне асигнування цих трьох програм для Чеської Республіки призначалося близько 180 млн євро.

Третій підрозділ присвячено аналізу “Проблем і перспектив розвитку Чеської Республіки після вступу до Європейського Союзу”. Тут виділено низку найважливіших проблем, пов’язаних із членством країни в Євросоюзі: можливість втрати національного суверенітету, духовної і культурної ідентичності, що є найважливішим контраргументом чеських євроскептиків; страх стати громадянами “другого ґатунку”, оскільки деякі основні права (рух робочої сили, Шенгенські права) не будуть забезпечені одразу; побоювання, пов’язані з поширенням глобалізації, яке призведе до втрати деяких “типово чеських” культурних форм, а в економічній галузі надасть переваги мультинаціональним корпораціям над недосвідченими вітчизняними компаніями тощо; вступ до ЄС занадто наблизить Чеську Республіку до сильних сусідів, адже рівень життя в країні є найнижчим, порівняно з п’ятьма державами-кандидатами в регіоні; зростання цін може тимчасово негативно позначитися на соціальній сфері; інфляція може дестабілізувати чеську економіку та соціальний клімат.

Серед переваг вступу Чеської Республіки до ЄС можна виокремити: історичні - повернення до Європи (одне із гасел “оксамитної” революції 1989р.), традиційної геополітичної і суспільної ролі країни. Чехія стає повноцінною європейською державою, спроможною брати на себе відповідальність за майбутнє Європи; економічні – 70 % чеського експорту припадає на країни ЄС, з якими Чеська Республіка має активний торговельний баланс. Спільний ринок забезпечує нові можливості для деяких галузей промисловості (склодувне виробництво, виробництво цементу, хімічна індустрія, металургія та інженерна промисловість). Спеціалізація в межах ЄС сприятиме дешевому імпорту, підвищиться добробут споживачів. Відбуватимуться накопичення матеріального та людського капіталу, обмін високими технологіями, інформацією, поліпшиться інвестиційний клімат, зменшаться інвестиційні ризики; політичні – Чеська Республіка здобуде кращі міжнародні позиції, зокрема й на фінансових ринках; соціальні – підвищення життєвих стандартів й відкриті кордони сприятимуть вільному руху робочої сили. З огляду на традиційно низьку мобільність чеської робочої сили, великої міграції не очікується; інституційні – позитивних змін зазнає політична та ділова етика, що сприятиме прозорості громадського управління та економічної діяльності; фінансові – членство принесе збільшення фондів допомоги до 1,5 % чеського ВВП. Чеські компанії, у яких відсутній інвестиційний капітал, отримають доступ до фінансових ресурсів завдяки більшій іноземній конкуренції банків та інших кредиторів (очікується зниження відсоткових ставок). Слаборозвинені регіони зможуть сподіватися на більшу цільову фінансову допомогу.