БАЯННЕ МИСТЕЦТВО В МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНИ (друга половина ХХ століття)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

БЕЗУГЛА Руслана Іванівна

УДК 786.8 (477) „19”

БАЯННЕ МИСТЕЦТВО
В МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНИ
(друга половина ХХ століття)

Спеціальність 17.00.01 Теорія та історія культури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства

Науковий керівник
Афанасьєв Юрій Львович
доктор філософських наук, професор

Київ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП......................................37
РОЗДІЛ І. Баянне мистецтво як соціокультурне явище ........................................................................................................885
1.1. Історіографія проблеми та джерельна база дослідження..................................................................................................838
1.2. Соціальні функції баянного мистецтва.....................................39-66
1.3. Ретроспективний аналіз функціональної трансформації баянного мистецтва в системі культури ..................................................................6785

РОЗДІЛ ІІ. Українське баянне мистецтво в другій половині ХХ століття..................................................................................................86187
2.1. Баян та баянна музика в інфраструктурі художньої самодіяльності..........86105
2.2. Еволюція баянного мистецтва: від художньої самодіяльності до професійно-академічного..................106140
2.3. Трансформація баяна та баянної музики в контексті масової культури...............................................141154
2.4. Стан і тенденції розвитку баянного мистецтва в період незалежності України........................................................................155181
ВИСНОВКИ......182187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....188213

ВСТУП
Актуальність дослідження. Інтеграційні процеси кінця ХХ початку ХХІ століття визначили специфіку розвитку гуманітарного знання в Україні, і відкрили нові перспективи перед сучасним мистецтвознавством, зокрема у пошуках нових парадигмальних основ культурологічних та мистецтвознавчих досліджень. Активний діалог мистецтвознавства з філософією, естетикою, етикою, психологією, соціологією тощо, сприяє процесу взаємозбагачення і відкриває нові обрії для наукових розробок, які дають можливість цілісно відтворити реальну картину історії української культури взагалі, та визначити місце і значення музичної культури, виокремити тенденції, котрі дозволяють виявити самодостатність та національну своєрідність останньої, зокрема.
Баянне мистецтво сучасної України органічна складова вітчизняної музичної культури і є яскравим свідченням творчого взаємопроникнення української та світової музичної культури. Українське баянне мистецтво поєднує в собі такі явища, як художня творчість (творчість композиторів і виконавців у галузі баянної сольної та ансамблевої музики), професійна освіта (викладацька практика, методичні та педагогічні напрацювання), технічна еволюція інструмента, трансформація соціальних функцій, власне все, що відбувається у сфері баянного мистецтва.
В другій половині ХХ століття помітно зростає інтерес дослідників до наукового осмислення баянного мистецтва в педагогічному (І.Алексеєв, Ю.Акімов, Ю.Бай, В.Бєляков, М.Давидов, Ю.Єгоров, Л.Колесов, В.Кузовлєв, А.Полєтаєв, М.Різоль, В. Самітов, В.Семенов, Г.Статівкін, В.Шаров, Г.Шахов, В.Чабанов, Ю.Ястрєбов та ін.), мистецтвознавчому (М.Давидов, В.Зав’ялов, Д.Кужелєв, Ф.Ліпс, А.Мірек, А.Черноіваненко та ін.) та історичному аспектах (А.Басурманов, Є.Іванов, Л.Стасенко, В.Новожилов, Ю.Максимов та ін.). Констатуючи наявність різних напрямів дослідження баянного мистецтва, можна відзначити домінування педагогічної тематики, зокрема, висвітлюються особливості музично-педагогічного виховання баяніста-виконавця, а особливості вітчизняної музичної освіти баяністів вивчаються в контексті формування теорії і методики баянного виконавства.
Виникає певна парадоксальність з одного боку, існує значна кількість робіт, присвячених проблемам даної галузі, а з іншого недостатня увага науковців до баянного мистецтва як соціокультурного явища. Відсутні спроби його систематичного дослідження в соціально-історичному аспекті з розглядом передумов становлення і розвитку, а також аналізу особливостей його суспільного функціонування. Попри констатацію наявності значного наукового доробку у цій сфері доводиться визнати, що сутність, природа, характерні особливості і соціальні функції баянного мистецтва та його місце в музичній культурі України недостатньо досліджені як з культурологічних, так і з мистецтвознавчих позицій, що і призвело до дещо упередженого ставлення до надбань і досягнень даного музичного напряму.
Отже потреба у системній, історичній та соціокультурній реконструкції процесу становлення і розвитку вітчизняного баянного мистецтва обумовила вибір теми дисертаційної роботи: ”Баянне мистецтво в музичній культурі України (друга половина ХХ століття)”.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження здійснене в межах державної комплексної програми Міністерства культури і мистецтв України („Культура. Просвітництво. Дозвілля”) і є складовою комплексної теми „Актуальні проблеми трансформаційних процесів в українській культурі”, яка розробляється на кафедрі теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв.
Мета дослідження полягає у визначенні основних тенденцій розвитку баянного мистецтва як соціокультурного явища, виявленні його характерних рис і особливостей функціонування та трансформацій в контексті соціокультурних процесів другої половини ХХ століття.
Відповідно до мети дослідження були визначені наступні завдання:
проаналізувати наукові джерела з означеної тематики і визначити ступінь дослідженості українського баянного мистецтва;
уточнити категоріальний апарат дослідження баянного мистецтва;
з’ясувати своєрідність баянного мистецтва як соціокультурного явища;
визначити і охарактеризувати вплив соціокультурних детермінант (економічних, ідеологічних, культурно-ціннісних) на розвиток української музичної культури взагалі та баянного мистецтва зокрема;
здійснити ретроспективний аналіз розвитку баянного мистецтва як складової музичної культури України;
проаналізувати найважливіші тенденції функціональної трансформації баяна та баянної музики в контексті масової та елітарної культури.
Об’єкт дослідження українське баянне мистецтво.
Предмет дослідження тенденції розвитку вітчизняного баянного мистецтва у другій половині ХХ століття.
Методи дослідження. У дисертації використані такі загальнонаукові методи як: об’єктивно-історичний, історико-культурологічний, діяльнісно-практичний, порівняльний, типологічний, хронологічний, конкретно-історичний, системний і структурно-функціональний.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
вперше у вітчизняному мистецтвознавстві баянне мистецтво досліджується в контексті його соціокультурного функціонування;
виявлено вплив соціокультурних процесів на розвиток баянного мистецтва;
введено поняття „інфраструктури” баянного мистецтва, як ключового концепту соціокультурного аналізу, який дозволяє співвіднести зовнішні та внутрішні детермінанти розвитку мистецтва взагалі, баянного мистецтва зокрема;
доведено, що аналіз трансформації культурного образу” музичного інструмента та особливостей його соціокультурного функціонування можливий лише на основі врахування динаміки зміни всіх складових конкретної інфраструктури, в яку цей інструмент входить;
розроблена типологія інфраструктур соціокультурного функціонування українського баянного мистецтва в рамках яких змінюється культурний образ баяна, його технічні характеристики, музичний репертуар та принципи комунікативних ігор зі слухачем (зокрема, інфраструктура народного мистецтва, мистецтва самодіяльного, мистецтва професійно-академічного, мистецтва естрадного, інфраструктура шоу-бізнесу”);
доведено, що збереження спадщини українського баянного мистецтва та його подальший розвиток можливий лише на основі врахування системного функціонування останнього в рамках цілісної соціальної інфраструктури.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при аналізі процесів, які відбуваються в сучасному вітчизняному баянному мистецтві та в художній культурі України. Висновки дисертаційної роботи розширюють предметне поле дослідження баянного мистецтва і можуть бути використані для подальших розробок даної тематики, а також у процесі викладання культурологічних, мистецтвознавчих та музичних дисциплін в навчальних закладах, в тому числі і спецкурсів.
Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися шляхом оприлюднення його матеріалів у доповідях та повідомленнях на конференціях: міжвузівська наукова конференція "Естетика і мистецтвознавство на порозі ХХІ століття" (м. Київ, 2000 р. ), „Дні науки” (науково-практичні конференції професорсько-викладацького складу, докторантів та аспірантів) Київського національного університету культури і мистецтв (м. Київ, 2001, 2002, 2003 рр.), науково-практична конференція Українського центру культурних досліджень Стан культурно-мистецької освіти в Україні та новітні парадигми її розвитку” (м. Київ, 2003 р.), Всеукраїнська наукова конференція „Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів” (м. Київ, 2004 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано сім одноосібних статей у наукових фахових виданнях.

Структура дисертаційної роботи підпорядкована меті та завданням дослідження, що детермінують логіку наукового пошуку. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження, в якому міститься основний зміст 187 сторінок. Список використаних джерел 26 сторінок (364 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Результати здійсненого дослідження дозволили сформулювати такі висновки.
1. Ретроспективний аналіз історико-культурологічних, джерелознавчих та фактичних матеріалів дав підстави теоретично відтворити структурну модель розвитку вітчизняного баянного мистецтва, розробити методологію аналізу еволюційних змін в функціонуванні баяна” як музичного інструмента в соціокультурному контексті. Ключовим концептом цього аналізу є концепт інфраструктури, яка передбачає єдність ідеальних” та матеріальних” складових.
До першого типу складових можна віднести: а) культурний образ” музичного інструменту у контексті загальних уявлень про мистецтво; б) правила та принципи комунікації в акті спілкування з музикою” (наявність або відсутність тріади автор-виконавець-слухач”, дифузність факту музичного виконавства або його естетична відокремленість” від побутових умов); в) зв’язок з іншими складовими духовного виробництва” (цінностями, культурними ідеалами, ідеологічними стандартами).
До складових другого типу належать: а) наявність або відсутність закладів музичної комунікації (клуби, концертні зали); б) матеріальне заохочування з боку інституцій або структур (держава, приватний капітал, шоу-бізнес) певних типів комунікацій; в) наявність виробництва музичних інструментів, яке має координуватися з соціальним попитом та соціальним замовленням; г) формування системи виховання спеціально підготовлених кадрів (композиторів та виконавців); д) наявність або відсутність мас-медійної підтримки та музичної практики певного типу.
2. В даному дослідженні розглянута зміна інфраструктурних парадигм або інфраструктурних типів соціокультурного функціонування баяну в українській культурі другої половини ХХ століття. Це наступні типи:
· Народне мистецтво (стихійне аматорство). Предметний аналіз даного інфраструктурного типу безпосередньо не входив в завдання нашого дослідження і тому стосовно цього фольклорного етапу розвитку баянного мистецтва ми лише обмежились виключно описанням та констатували такі особливості, як: а) відсутність поділу (різниці) між побутовим” та естетичним”, естетичної дистанції між твором” та сприйняттям”; б) відсутність розподілу функцій” в процесі музикування (автора, виконавця, слухача); в) відсутність інфраструктури освіти та виховання виконавців (так зване стихійне музикування); г) обмеженість репертуару власне фольклорним матеріалом, відсутність зв’язку зі зразками високої культури”. Слід зазначити, що в інфраструктурі цього типу, як попередник баяна, функціонує такий досить примітивний інструмент як гармоніка.
· Самодіяльне мистецтво (організоване аматорство). Цей тип інфраструктури може бути умовно розділений на два підтипи: 1) раннє самодіяльне мистецтво, яке є, з нашої точки зору, чистим типом та 2) пізнє самодіяльне мистецтво, яке намагається дублювати мистецтво професійно-академічне і тому фактично втрачає свої типологічні ознаки.
Функціонування раннього самодіяльного баянного мистецтва України, значною мірою обумовлене ідеологією та характеризується наступними ознаками: а) структурний поділ між слухачами та виконавцями, створення спеціалізованих виконавських колективів (агітбригади); б) структурна організація простору музичного виконання, відокремленого від побутових форм простору (клуб); в) розширення репертуару (до традиційних народних пісень додаються революційні пісні та агітаційна продукція радянського агітпропу), констатується його обмеження формами низового” мистецтва; г) зв’язок з ідеологічними цінностями та ідеалами (перш за все, підпорядкованість радянській ідеології та утопічним проектам тотальної естетизації” навколишнього середовища та створення всебічно розвиненої і гармонійної особистості; д) масована підтримка цієї інфраструктури з боку радянського істеблішменту. В дослідженні доведено, що за нових умов постала необхідність заміни традиційної гармоніки на „готовий” баян, який зіграв велику роль у всьому самодіяльному радянському проекті”.
· Професійно-академічне мистецтво. Ця інфраструктура характеризується: а) закріпленням розподілу функцій автора”, виконавця” та слухача”; б) завершенням формування простору комунікації між слухачем та виконавцем музичного твору, пріоритет естетичного” над ідеологічним в акті цієї комунікації, концерт” як завершена форма комунікації цього типу, створення атмосфери прилучення до найвищих цінностей, до високого та духовного”; в) формуванням педагогічної інфраструктури виховання професійних кадрів (композиторів та виконавців); г) розвитком інфраструктури масового виробництва нових, готово-виборних баянів, здатних до виконання нових функцій. Інтенсивна еволюція баяну” як найпопулярнішого інструменту самодіяльності та радянського агітпропу до інструмента професійно-академічного, здатного транслювати високі цінності культури” за такий короткий проміжок часу (друга половина ХХ століття), є свідченням його глибинного функціонально-технічного потенціалу завдяки якому стало можливе перетворення баянного мистецтва на соціокультурний феномен.
· Масове мистецтво радянської естради останньої третини ХХ сторіччя. Цей тип інфраструктури соціального функціонування баянного мистецтва практично зберігає типологічні риси попереднього типу і тому передбачає легке конвертування один в один. Основні відмінності між цими типами є: а) домінування розважального над власне естетичним” (звідси назва легка музика”); б) технічна еволюція традиційних інструментів (поява електрогітари” та електронного баяну); в) створення нових форм виконавства (вокально-інструментальні ансамблі, які включали до себе стандартний набір інструментів).
· Інфраструктура ринкового мистецтва” перехідного періоду. Дана інфраструктура характеризується: а) усуненням основної передумови класичної естетики про мистецтво як „священний об’єкт” та зведення художніх творів до рівня культурних товарів”; б) заміною опозиції високе мистецтво / народне (самодіяльне) мистецтво” опозицією елітарне мистецтво / попсове мистецтво”, які легко конвертуються один в одного в наслідок єдиної міри та системи оцінки ринкової вартості” твору; в) зміною типу естетичної комунікації, по-перше, у вигляді розповсюдження фонової музики” та, по-друге, при зовнішньому збереженні її попередньої форми (концерт) поява нового типу виконавства виконавця-зірки (замість виконавця-посередника між слухачем та світом прекрасного”; тому місце організації і проведення новітнього шоу не філармонія храм естетичного”— а стадіони, величезні палаци, здатні вмістити значну кількість глядачів; г) поява нового пропагандистського забезпечення” цієї інфраструктури у вигляді комплексної системи шоу-бізнесу.
3. Виявлені основні ознаки спаду популярності баянного в Україні. Цей тимчасовий занепад має декілька причин. По-перше, культурний образ баяна в даному контексті пов’язується або з мистецтвом суто народним”, або з мистецтвом власне академічним. По-друге, дуже скоротилося виробництво самих інструментів, яких вже не вистачає для підтримки колишньої інфраструктури виховання професійних кадрів. Додамо, що в наш час у баяна з’явився серйозний конкурент акордеон.
4. Наведені приклади дозволяють констатувати, що домінування зазначених процесів призведе до значних втрат національної культурної спадщини в галузі баянного мистецтва. Ці втрати, пов’язані із прагненням асимілювати досягнення зарубіжних музикантів в цій галузі, наблизитися до світових культурних стандартів”, які за умов сучасного шоу-бізнесу нівелюють національні культурні особливості. В зв’язку з упередженням розвитку цих негативнх тенденцій потрібно вивчати і пам’ятати про історичне буття баяна на теренах культури України. Адже еволюція національного баянного мистецтва відрізнялася від європейської стилістичними рисами, зумовленими культивуванням традиційних для української культури жанрів у попередні роки, специфічним колоритом інтонаційності, засобами музичного мислення.
5. Відсутність в українському суспільстві єдиної системи духовних цінностей зумовлена природою соціокультурної реконструкції української національної традиції та системи її цінностей, трансформацією змісту та форми української традиції і українських традиційних цінностей. Історично ця система складалася і розвивалася у двох напрямах: у традиційному національно-культурному, та в урбаністичному, індустріально-культурному як "універсальна", інтернаціональна, соціалістична за своєю формою. Внаслідок специфічних соціально-політичних умов система цінностей в українському суспільстві в основному розвивалась у другому напрямі, що поступово призвело до домінування цієї тенденції в суспільній свідомості переважної більшості українського народу і консервації традиційних національно-культурних цінностей, які хоча і продовжували зберігатися, але все більше набували форми історичної пам'яті про ідеалізоване "органічне" суспільство, що залишилося поза сучасністю.
6. Соціально-економічні трансформаційні процеси породжують нові умови розвитку культури, принципові зрушення в системі цінностей, норм і принципів культурного життя, урізноманітнення культурних потреб і засобів їх задоволення. Для того щоб мати можливість повноцінного розвитку і реалізації творчих здобутків баянне мистецтво повинно вийти за межі "цехової замкнутості" і пристосуватися до нових соціокультурних вимог, споживач має вільно отримувати повну інформацію щодо здобутків цієї галузі. Адже в Україні утворюється новий соціум, який є підґрунтям для нової соціокультурної реальності і породжує нові відносини між її суб'єктами і державними закладами культури, новий зміст, нові пріоритети.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агаджанов А.М. Русские народные музыкальные инструменты. - М.-Л.: Музгиз, 1949. 56 с.
2. Агарков О.М. Конкурс аккордеонистов и баянистов // Муз.жизнь.-1958.-№18.- С.22-24.
3. Акимов Ю.Т. Актуальность дальнейшего совершенствования теоретической мысли баянистов // Баян и баянисты. Вып. 4. М.: Сов.композитор . - 1978. - С. 3-12.
4. Акимов Ю.Т. Воспитание учащегося в процессе обучения игре на баяне // Баян и баянисты. Вып. 1. М.: Сов. композитор. 1970. С. 5-11.
5. Акимов Ю.Т. Николай Иванович Ризоль // Баян и баянисты. Вып.5. М.: Сов.композитор . 1981. - С.85-110.
6. Алексеев И. Д. Основы методики преподавания игры на баяне: Дис. ... канд. искусствоведения : 17.00.03 / КДК им. П.И.Чайковского. - К.,1953. 313 с.
7. Андриянов А. Н. На родине тульского баяна. //Культура и жизнь. 1975. - № 7 . С. 38.
8. Антология культурологической мысли / Авт. сост. С. П. Мамонов, А. С. Мамонова. М.: Изд-во РОУ, 1990. 352 с.
9. Антология мировой философии. В 4-х т. - Т.1. М.: Мысль, 1969. 576 с.
10. Антонович Д.І. Українська музика //Українська культура. К., 1933. С. 404-442.
11. Антонюк О.М., Власенко О.Б. Створення умов для розвитку національних культур в Україні. К.: Наук. думка, 1981. 118 с.
12. Апресян Г.З. О самодеятельном искусстве // Проблемы эстетического воспитания и современность. М.: Сов. художник, 1963. С. 122 125.
13. Артисты-воины. Очерки-воспоминания. К.: Муз. Украина, 1985. 55с.
14. Архів Міністерства культури України, Ф. 5116, оп. 19, спр. 1207, арк. 42-44.
15. Асафьев Б.В. О народной музыке. Л.: Музыка, 1987. 248 с.
16. Атлас музыкальных инструментов народов СССР. М.: Музыка, 1975.399с.
17. Афанасьев В.В. Об управлении идеологической сферой в обществе // Коммунист. 1975. - № 2. С. 58-76.
18. Бай Ю.Ц. Теоретичні основи удосконалення внутрішньої структури музично-ігрових рухів баяніста : Автореф. дис.... канд. мистецтвознавства : 17.00.03/ КГК им. П.И.Чайковского. К., 1983. 22 с.
19. Басурманов А.П. Баян в Малом зале консерватории // Муз. жизнь. - 1968. - № 7.- С.5-8.
20. Басурманов А.П. Баян на симфонической эстраде // Муз. жизнь. - 1970. - № 3.- С. 10.
21. Басурманов А.П. Готово-выборный баян в музыкальной школе. //Муз. жизнь. - 1973.-№ 5.- С.20-22.
22. Басурманов А.П. Для баяна // Муз. жизнь.-1970.-№ 20.- С.23-24.
23. Басурманов А.П. Играет В. Бесфамильнов // Муз. жизнь.-1972.- №4.- С.10-12.
24. Басурманов А.П. Играй, мой баян!” // Муз. жизнь.-1974.-№ 4.- С.20-21.
25. Басурманов А.П. Квартет Ризоля // Муз. жизнь.-1970.-№ 6.- С.6-7.
26. Басурманов А.П. Кратко об истории баяна // Муз. жизнь.-1962.-№ 2.- С.20-23.
27. Басурманов А.П. О новой аппликатуре на баяне // Муз. жизнь.-1965.-№ 16.- С.20-22.
28. Басурманов А.П. Об одной проблеме баянной методики // Муз. жизнь.-1971.-№ 22.- С.8-10.
29. Басурманов А.П. Сольный концерт баяниста // Муз. жизнь.-1964.-№ 12. - С.5-7.
30. Басурманов А.П. Справочник баяниста. - М.: Сов. композитор, 1982. 360 с.
31. Басурманов А.П. Учебно-педагогическая литература для баяна // Муз. жизнь.-1959.-№ 4.- С.19-23.
32. Басурманов А.П. Что такое готово-выборный баян?// Муз. жизнь. - 1983. - № 24.- С.20.
33. Башинский В. Баян на інтегральній мікросхемі. // Україна. 1976. - № 52. - С.8-10.
34. Баян // БЭС. 3-е изд. М.: Изд-во Сов. энциклопедия, 1970. Т.3. - С. 70.
35. Баян вчера, сегодня, завтра // Сов. музыка. 1989. - № 8. С. 40-47.
36. Баян и аккордеон антагонисты или коллеги? // Муз. жизнь. 1972. - № 20. С. 22-23.
37. Баян и баянисты : Сб. метод. ст. М.: Сов. композитор, 1970-1987.
38. Вып. 1 / Сост. и общ. ред. Ю. Т. Акимова, 1970. - 112с.
39. Вып. 2 / Сост. и общ. ред. Ю.Т. Акимова, 1974. - 129с.
40. Вып. 3 / Сост. и общ. ред. Ю.Т. Акимова,1977.- 173с.
41. Вып. 4 / Сост. и общ. ред. Ю.Т. Акимова, 1978. - 116с.
42. Вып. 5 / Сост. и общ. ред. Ю.Т. Акимова,1981. - 133с.
43. Вып. 6 / Сост. и общ. ред. Б. М. Егорова, С.В.Колобкова,1984. - 128 с.
44. Вып. 7 / Сост. и общ. ред. Б. М. Егорова, С. В. Колобкова,1987. - 77 с.
45. Безклубенко С. Д. Етнокультурологія. Критичний аналіз наукових та методологічних засад. К.: Наука Сервіс, 2002. 282 с.
46. Безклубенко С.Д. Природа искусства: О некоторых сторонах художественного творчества. М.: Политиздат, 1982. 166 с.
47. Безклубенко С.Д. Політекономія мистецтва. Навч. посібник. К.: Альтерпрес, 2004 С. 56.
48. Безклубенко С.Д. Розвиток культури в Українській РСР. К.: Політвидав України, 1981.- 118 с.
49. Безклубенко С.Д. Теорія культури: Навч. посібник. К.: КНУКіМ, 2002. 324 с.
50. Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Нав. посібник / Упор. В.Лях. К.: Либідь, 1996. С. 194-250.
51. Беляков В., Стативкин Г. Аппликатура готово- выборного баяна. - М.: Сов.композитор, 1978. 86 с.
52. Бендерский Л.Г. Киевская школа воспитания исполнителя на народных инструментах. - Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1992. -190 с.
53. Бендерский Л.Г. Старейшая в стране. // Сов. музыка. - 1979. - № 10.- С. 137-138.
54. Бендерский Л.Г. Страницы истории исполнительства на народных инструментах. - Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1983. 112 с.
55. Бендерский Л.Г. Энтузиаст народной музыки // Сов. музыка. - 1976.- № 7.- С.83-85.
56. Беньяминов Б.Б. О хороших и плохих баянах // Муз. жизнь. - 1960.- № 6.- С.20-23.
57. Бесфамильнов В.В., Семешко А.А. Воспитание баяниста. Вопросы теории и практики. - К.: Муз. Украина, 1989. 200 с.
58. Бесфамільнов В.В. Професіоналізм народному виконавству // Музика. - 1982.- № 5.- С. 20-21.
59. Бесфамильнов В.В. Успех в Клингентале // Муз. жизнь.-1975. - № 18.-С.21-24.
60. Бєляєв А.Р. Голос тульского баяна // Сов. культура. 1980. -19 декабря. - С. 2-5.
61. Бєляєв І.К. Конкурс в Одесі // Музика. - 1982.- № 1.- С. 25-27.
62. Бистрицький Є.К. Теоретичні засади осмислення посткомунізму // Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало (кер. авт.кол-ву). К.: Політична думка, 1995. С. 15-60.
63. Блок В.Б. Художественный процесс в самодеятельном коллективе // Народное творчество в культуре развитого общества. М.: Наука, 1984. С. 22-45.
64. Богуславская Л.А. Музыкально-социологические исследования в СССР (1967-1977 г.г.).- М.: Информационный центр по проблемам культуры и искусства, 1978. 46 с.
65. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец социального. Екатеринбург, 2000, С. 5
66. Борев Ю.Б. Эстетика. М.: Политиздат, 1975. 399 с.
67. Бровко М.М. Активність мистецтва в соціокультурних процесах: Дис. доктора філос. наук: 09.00.08 / КД Лінгв. Унів. К., 1996. 391 с.
68. Булыго К. Проблемные ситуации в обучении баяниста // Баян и баянисты. Вып.6. - М.: Сов. композитор. - 1984. С. 69-89.
69. Буров А.И. Эстетическая сущность искусства. М.: Искусство, 1956. 291с.
70. Бухвостов В.Г., Шахов Г. Баян и аккордеон в художественной самодеятельности. - М.: Сов. композитор, 1980.- 128с.
71. Бычков В.В. Николай Чайкин. М.: Сов. композитор, 1986. - 95 с.
72. Вайдман П., Имханицкий М. Баянист-художник // Сов. музыка. 1979. - № 3. С. 7- 9.
73. Ванслов В.В. Содержание и форма в искусстве. М.: Искусство, 1956. 371с.
74. Вартанов А.С. Самодеятельное творчество и профессиональное искусство // Искусство и народ. - М.: Сов. композитор, 1966.- С. 167- 176.
75. Васильев Ю.М., Широков А.С. Рассказы о русских народных инструментах. - М.: Сов. композитор,1976. 95 с.
76. Введение в культурологию: Уч. пособие для вузов / Под ред. Е.В. Попова. М.: ВЛАДОС, 1996. 336с.
77. Вертков К.А. Русские народные музыкальные инструменты. - Л.: Музыка, 1975. -300 с.
78. Виткалов В.Г. Українська культура : сторінки історії ХХ століття. Рівне, вид. фірма Ліста”, 1997. 443 с.
79. Власов В.П. О творческой деятельности И. А. Яшкевича // Баян и баянисты. Вып. 6.- М.: Сов. композитор .- 1984.- С. 3-26.
80. Власов В.П., Ризоль Н.И. Страницы одной биографии // Призыв.-1983.-№ 8. - С.7-8.
81. Вовканич С.І., Цапок С.А. Історико-культурна спадщина у системі державотворення // Розбудова держави. 1997. - № 6. С. 50-54.
82. Вопросы развития советского музыкознания на современном этапе.- Экспресс-информация. Искусство. Вып. 3. - М.:Искусство, 1982. 25с.
83. Воробьев М.И., Захаров Ф.М. Хроматическая гармоника в России // О гармонике: Сб. работ Комиссии по исследованию и усовершенствованию гармоник. - М.: ГИМН, 1928.- С. 29-47.
84. Галактионов В. Особенности двигательной ориентации на клавиатурах при исполнении современных сочинений для баяна // Проблемы педагогики и исполнительства на русских народных инструментах. Вып. 95. М., 1987. С. 75-103.
85. Галактионов В.М. Патриарх русского баяна // Сов. музыка. - 1986.- № 5.- С.114-115.
86. Галкин В. Баян инструмент для всех // Сов. культура. 1977. 28 октября. - С.5.
87. Галушко М.В. В поисках обновления традиций. // Муз. жизнь. - 1981.- № 6.- С.7.
88. Ганкін Г.В., Носов Л.І. Розквіт народних талантів // Народна творчість та етнографія. - 1940.- № 2.- С. 62.
89. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т.1. М.: Мысль, 1974. 452 с.
90. Геліс М.М. Поліпшити конструкції народних інструментів // Соц. культура. 1958. - № 3. С. 30-31.
91. Говорушко П.И. Об основах развития исполнительских навыков баяниста. Методика обучения игре на народных инструментах. Л.: Музыка, 1975. 87 с.
92. Голубов І.А. Його грають баяністи світу // Музика . - 1997.- № 3.- С.5-7.
93. Гольдентрихт С.С. О природе эстетического творчества. М.: Изд-во МГУ, 1966. 241 с.
94. Гончаренко В.В., Гончаренко Н.М. Володимир Бесфамільнов. - К.: Муз. Україна, 1984. 46 с.
95. Гордійчук М.М. Народна художня культура // Художня самодіяльність на сучасному етапі. - К.: Наук. думка, 1977 . - С. 3-21.
96. Гордійчук Я. Корифей вітчизняної культури // Музика . 1982. - № 5. С. 5.
97. Горенко Л.М. Новая программа дуэта баянистов // Красное знамя. Харьков. 1983. 20 с.
98. Гран-Прі киянину // Музика. 1983. - № 3. С. 31-33.
99. Грица С.И. Социологическое направление в етномузыкознании // Проблемы музыкальной культуры. Вып. 1. К.: Муз. Украина, 1987. С.51-66.
100. Грица С.І. Мелос української народної епіки. К.: Наук. думка, 1979. 248с.
101. Грубер Р.И. История музыкальной культуры. Т.1. М.- Л.: Музыка, 1941. 357 с.
102. Гуменюк А.И. Украинские народные музыкальные инструменты, инструментальные ансамбли и оркестры. К.: Наук. думка, 1959. 53 с.
103. Гуменюк А.І. Інструментальна музика .- К.: Наук. думка, 1972. 487 с.
104. Гуменюк А.І. Українські народні музичні інструменти // Соц. культура. 1957. - № 2. С. 8-10.
105. Гуменюк А.І. Українські народні музичні інструменти. К.: Наук. думка, 1967. 241 с.
106. Гуменюк Л.М. Лауреат п’яти Гран-Прі // Музика. - 1996.- № 1.- С. 13-15.
107. Гуревич Л.Я. Гармонь на службу комсомолу // Революционный держите шаг. - М.: Молодая гвардия, 1968.- 48 с.
108. Гуревич Л.Я. С чего мы начинали // Сов. музыка. - 1968.- № 10.С. 15-19.
109. Гуцал В.О. Київський оркестр народних інструментів // Народна творчість та етнографія. 1975. - № 1. С. 88-90.
110. Давидов М.А. До спільної скарбниці // Музика. - 1979.- № 2.- С. 25-26.
111. Давидов М.А. Київська академічна школа народно-інструментального мистецтва . - К.: НМАУ, 1998. 220 с.
112. Давидов М.А. Кому вигідне замовчування ? // Культура і життя. - 1989.- 29 січня. - С.1.
113. Давидов М.А. Міжвузівська наукова конференція // Музика. - 1976.- № 4.- С.30.
114. Давидов М.А. Народний інструментарій сьогодні // Музика. - 1995.- № 4.- С. 14-15.
115. Давидов М.А. Народній музиці міцну базу // Музика. - 1978.- № 4.- С. 29.
116. Давидов М.А. Основи формування виконавської майстерності баяніста. - К.: Муз. Україна, 1983. 70 с.
117. Давидов М.А. Проблеми виконавства на баяні // Музика. - 1974.- № 6. - С.23-24.
118. Давидов М.А. Тенденції розвитку народно-інструментального мистецтва // Музика. - 1981.- № 5.- С. 24-25.
119. Давидов М.А. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста: Навч. посібник для вищ. та серед. муз. закладів. - К.: Муз. Україна, 1997. 240 с.
120. Давыдов Н.А. Мастерство баяниста. К.: Изд-во КГК, 1992. 420 с.
121. Давыдов Н.А. Музыкальные инструменты: проблемы качества // Муз. жизнь. - 1984.- № 12.- С. 3-4.
122. Давыдов Н.А. Теоретические основы переложения для баяна инструментальных произведений : Дис. ... канд. искусствоведения : 17.00.03 / КГК им. Чайковского. - К., 1972. -199 с.
123. Давыдов Н.А. Теоретические основы формирования исполнительского мастерства баяниста: Дис. доктора искусствоведения: 17.00.03 / КГК им. П.И. Чайковского. - К., 1990. 415 с.
124. Давидов Ю.Н. Искусство как социологический феномен. М.: Наука, 1968. 285с.
125. Дадамян Г.Г., Дондурей Д.Б. Социальное функционирование искусства: в ожидании новых концепций // Социальные функции искусства и его видов. М.: Наука, 1980. С. 27- 61.
126. Действенность художественного слова. О воспитательном потенциале литературы. К.: Наук. думка, 1989. С. 15-18.
127. Деко А.А. Мастера волшебных звуков. К.: Муз. Украина, 1968. 96 с.
128. Дерев”янкін Т.І. Радянська економіка на службі фронту // Вісті з України. - 1944.- 5 грудня.
129. Димченко С. Еталон міжнародний // Музика. - № 1.- С. 31-33.
130. Дмитриев Ю.А. Искусство советской эстрады. - М.: Молодая гвардия, 1962. 127 с.
131. Дмитриев Ю.А. Советская эстрада. Краткий очерк истории. - М.: Знание, 1968. 77 с.
132. Дорогих Л.В. Аматорське мистецтво як історико-культурне явище ( на матеріалах України другої половини ХІХ ст.) : Дис. канд. істор. наук : 17.00.01 / КДІК. К., 1998. 170 с.
133. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. В 2-х т. Т. 2. Вид. Дніпрова хвиля”, Мюнхен. К,: Глобус, 1992. 349 с.
134. Дружинин Ю.С. Самодеятельное начало и проблемы профессионализации жанра // Проблемы взаимодействия самодеятельного и профессионального творчества: Сб. научных трудов. - № 11.- М.: Сов. композитор, 1982.- С.65-84.
135. Дудник А.Д. Работа над полифоническими произведениями // Баян и баянисты. Вып. 6. М.: Сов. композитор. - 1984.- С. 87- 103.
136. Егоров Б.М. Детскому выборному баяну «зеленую улицу» // Муз. жизнь. 1973. - № 9 . С.17-19.
137. Егоров Б.М. Играет Александр Ковтун // Муз. жизнь. 1986. - № 3. С. 18-19.
138. Егоров Б.М. К вопросу о систематизации баянных штрихов // Баян и баянисты. Вып. 6. М.: Сов. композитор. - 1984. С. 104-128.
139. Егоров Б.М. Нужны хорошие баяны // Муз. жизнь. 1972. - № 6. С. 10.
140. Егоров Б.М. О некоторых акустических характеристиках процесса звукообразования на баяне // Баян и баянисты. Вып. 5.- М.: Сов. композитор. - 1981. С. 57-84.
141. Емельянов Л.И. Современная художественная самодеятельность и проблемы фольклористики // Фольклор и художественная самодеятельность. Л.: Наука, 1968. С. 20-43.
142. Еремеев А.Ф. Лекции по эстетике, ч.2 и 3. Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1971. 358с.
143. Ермаш Г.Л. Искусство как творчество. М.: Искусство, 1972. 320с.
144. Журавлев Г.Т. Социальная информация и управление идеологическим процессом. - М.: Мысль. 1973. 159с.
145. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст. К.: Основи, 1993. 124с.
146. Заволокин Г.Д. Играй