Цибуліна Ірина Вячеславівна. Державна політика у сфері забезпечення захисту прав дитини в Україні

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЦИБУЛІНА Ірина Вячеславівна

УДК 351.84:342.726

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ

25.00.02 механізми державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
кандидат економічних наук, професор
Савченко Борис Григорович

Харків 2006

ЗМІСТ

Вступ

4

Розділ 1. Теоретичні засади державної політики забезпечення прав дитини

11

1.1. Особливості забезпечення прав дитини як об’єкту
державного управління

11

1.2. Наукові концепції щодо захисту прав дитини

31

1.3. Організаційно-правовий механізм державної системи
захисту прав дитини

52

Висновки до першого розділу

72

Розділ 2. Практика реалізації державної політики забезпечення прав дитини в Україні

74

2.1. Організаційно-правові та соціально-економічні причини порушення прав дитини

74

2.2. Моніторинг ефективності сучасного стану державної політики забезпечення прав дитини в Україні

96

2.3. Суперечності, що виникають у державній системі захисту прав дитини

108

Висновки до другого розділу

118

Розділ 3. Напрями вдосконалення механізму державного управління сферою захисту прав дитини

120

3.1. Удосконалення структурно-функціонального забезпечення реалізації правозахисної функції держави

120

3.2. Організаційно-правові шляхи розв’язання суперечностей процесу управління системою забезпечення прав дитини в Україні

135

3.3. Професійне зростання державних службовців як елемент організаційного механізму удосконалення державного управління захистом прав дитини

149

Висновки до третього розділу

156

Висновки

158

Список використаних джерел

161

Додатки

172

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасне українське суспільство є досить складним середовищем для підростаючого покоління. Права дитини, визначені в Конвенції ООН, визнаються нашою державою, але за відсутності досконалих механізмів їх реалізації політичні, економічні й суспільні перетворення стають причиною виникнення гострих питань, що стосуються прав дітей, на національному та регіональному рівнях. Особливо негативно трансформаційні зміни позначаються на дітях як найуразливішій категорії громадян. Залишаються невирішеними багато завдань у сфері навчання, виховання, охорони здоров’я, соціального і правового захисту дітей, що потребує від органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування нових форм і методів роботи. Необхідна також розробка досконалих нормативно-законодавчих актів стосовно забезпечення прав дитини і дієвих механізмів їх запровадження. Сучасні умови потребують пошуку та апробації нових форм роботи з дітьми. Важливим у цьому сенсі є створення та організація роботи спеціалізованих установ (центрів, служб, інших інституцій), вивчення й узагальнення досвіду діючих структур, опрацювання відповідних нормативних положень, методичних рекомендацій.
Поряд з позитивними досягненнями щодо формування нормативно-правової основи забезпечення прав дитини в Україні, визначення на законодавчому рівні суб’єктів реалізації державної політики та формування засад їх діяльності ще не повною мірою забезпечуються проголошені положення стосовно сприяння процесу становлення дитини. Оцінка стану дотримання її прав, захисту та управління виходить на рівень головних питань національної безпеки країни.
Формування правового суспільства та інтеграція нашої країни до європейської спільноти неможливі без виваженої державної політики захисту прав дитини. Тому для України особливо актуальним є розвиток міжнародного співробітництва в зазначеній галузі, оскільки подолання дитячої бездоглядності і безпритульності, усиновлення дітей, запобігання їх залученню до секс-індустрії можна забезпечити лише у тісній співпраці з іншими державами та з використанням їх досвіду.
Нова якість життя вимагає від науки державного управління вивчення практики, опрацювання науково обґрунтованих рекомендацій щодо розв’язання існуючих суперечностей в організаційному та правовому забезпеченні захисту прав дитини, запровадження такого механізму державного управління, який би відповідав сучасним умовам.
Вищеназвані обставини зумовлюють актуальність теми дослідження в умовах розбудови України як соціальної, демократичної й правової держави.
У вітчизняній науці державного управління наукова розробленість питання захисту прав дитини відповідає початковому етапу досліджень і не кореспондується з потребами практики реалізації державної політики цього спрямування.
Дослідженням питань державного управління, виховання, захисту прав дитини плідно займалися вітчизняні вчені В.А. Авер’янов, Ю.П. Битяк, В.М.Князєв, Н.Р. Нижник, Г.С. Одінцова, В.М. Цвєтков та ін. Вагомий внесок у розробку проблематики змін філософської парадигми світосприйняття дитини зробили Н.С. Корабльова, В.В. Корженко, В.М. Леонтьєва, Т.Г. Лубенець, А.Я. Мамонтов, Я.Ф. Чепіга. Підґрунтям для розгляду правових аспектів захисту прав дитини стали роботи С.П.Головатого, Б.І. Ісмаїлова, Ю.М. Колосова, В.С. Нерсесянца, М.А. Рахімової, В.П. Ревина, О.Ф. Скакун та ін.
Методологічною й теоретичною підвалиною дослідження державно-управлінських перетворень у сфері захисту прав дитини слугують праці О.М. Балакірєвої, Л.О. Бєлової, В.Г. Биховського, Л.С. Волинець, С.О. Горбунової-Рубан, Л.Д. Дмитрієвої, Г.В. Задорожного, О.В. Коваленко, О.Л. Копиленка, Л.Ф. Кривачук, О.О. Ластовецького, О.К. Сусол, Б.А. Сутиріна, І.М. Трубавіної, Л.В. Хоміна, О.О. Яременка та ін.
Але незавершеність наукових розробок державного управління захистом прав дитини та істотна практична значущість цього питання для держави підтверджують актуальність теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась згідно з планом наукових досліджень Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України у межах НДР „Удосконалення механізмів професійного зростання державних службовців на регіональному рівні” (номер державної реєстрації 0104U000087) кафедри державного будівництва, в якій автор дисертаційного дослідження брала безпосередню участь. Зокрема у звіті про виконання НДР запропоновано результати вивчення особливостей професійної підготовки державних службовців у сфері захисту прав дитини.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження обґрунтування теоретичних засад та опрацювання методичних положень і практичних заходів щодо вдосконалення механізмів державної політики забезпечення захисту прав дитини в Україні.
Відповідно до мети, визначено такі завдання:
- з’ясувати специфіку історичного розвитку системи забезпечення прав дитини;
- уточнити зміст поняття „державна політика забезпечення захисту прав дитини” з позицій системного підходу в управлінні;
- узагальнити зарубіжний досвід організації забезпечення прав дитини;
- визначити суперечності у сфері забезпечення прав дитини в трансформаційний період розвитку українського суспільства;
- обґрунтувати підходи щодо вдосконалення діяльності органів державної виконавчої влади, що опікуються захистом прав людини;
- виявити особливості української законодавчої бази, яка регламентує розвиток системи захисту прав дитини;
- запропонувати нові принципи державного управління сферою захисту прав дитини;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення механізму реалізації державної політики забезпечення прав дитини в Україні.
Об’єкт дослідження процес реалізації державної політики щодо забезпечення прав дитини в Україні.
Предмет дослідження механізми державного управління у сфері забезпечення захисту прав дитини.
Методологічну й теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці українських та зарубіжних учених з різних питань щодо забезпечення прав дитини. У роботі використано широкий спектр сучасних загальнонаукових методів, що ґрунтуються на комплексному та історичному підходах. За допомогою системно-аналітичного методу здійснено огляд літератури за темою дисертації. Для теоретичного осмислення проблематики застосовувались методи аналізу та синтезу. За допомогою аналізу експертних оцінок, літературних джерел, репрезентативних статистичних відомостей обґрунтовано основні наукові положення, висновки і рекомендації.
Комплексне використання зазначених наукових методів дозволило всебічно розглянути інститут захисту прав дитини, визначити його місце і роль у системі правового статусу людини.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається теоретичним обґрунтуванням та практичною розробкою сучасних підходів до вдосконалення механізму державного управління забезпеченням захисту прав дитини.
Уперше:
запропоновано організаційно-правові та інституціональні зміни стосовно вдосконалення механізму здійснення державної політики захисту прав дитини на державному та місцевому рівнях шляхом створення виконавчих агенцій, комісій з прав неповнолітніх, ювенальної юстиції, відділів захисту прав дитини;
запропоновано до наукового обігу термін „державна політика забезпечення захисту прав дитини” як системи діяльності суб’єктів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадських формувань щодо забезпечення належних умов всебічного розвитку дитини;
виокремлено захист прав дитини у сферу дослідження з урахуванням вікових, фізичних, розумових, психічних, соціокультурних та інших особливостей дитини.
Удосконалено:
структурно-функціональну схему державного управління захистом прав дитини в Україні за рахунок його децентралізації;
систему принципів діяльності органів державної виконавчої влади у сфері захисту прав дитини (відкритості, доступності, інноваційності, субсидіарності, децентралізації та ін.);
класифікацію прав дитини за видами з урахуванням соціально-економічних, соціально-політичних та громадянських прав, а також права особистості у її взаємодії з державою.
Дістало подальший розвиток:
механізм забезпечення прав окремих соціальних груп неповнолітніх, які потребують допомоги у створенні відповідного життєвого рівня та сприятливих умов для свого розвитку;
змістовність програми підвищення кваліфікації та професійного зростання державних службовців для забезпечення захист

Список литературы

ВИСНОВКИ

Одержані у дисертації результати дослідження дозволили вирішити важливе науково-прикладне завдання щодо теоретичного обґрунтування та методичного забезпечення формування організаційно-правового механізму здійснення державної політики забезпечення захисту прав дитини і зробити такі висновки, що мають теоретичне і практичне значення.
1. Приєднання України до міжнародних актів про права дитини обумовлює новий підхід до визначення напрямів державної політики, визначає її межі та особливості. Це викликає необхідність глибокого вивчення та переосмислення підходів щодо захисту прав дитини в Україні.
2. Дослідження теоретичних основ та практики діяльності органів державної влади дозволяє уточнити зміст основних принципів забезпечення захисту прав дитини, на яких базується їх діяльність:
- відкритості надання реальних звітів про діяльність відповідних органів і служб у державній статистиці та засобах масової інформації;
- доступності можливість отримання інформації та якісних управлінських послуг;
- інноваційності залучення новітніх технологій до вирішення питань забезпечення прав дитини;
- субсидіарності право й обов’язок вищих органів влади розв’язувати лише ті питання, на виконання яких нижчі структури не здатні;
- децентралізації перерозподіл повноважень на рівень регіонів з метою їх ефективного використання та заохочення регіональної ініціативи, оптимізація практичного вирішення питань на регіональному рівні, а також розмежування функцій та повноважень між різними рівнями влади.
3. Державна політика щодо захисту прав дитини має багаторічну історію, але аналіз свідчить про специфічність форм і методів її реалізації в різних країнах світу. Розробка шляхів удосконалення відповідних органів державної влади в Україні повинна базуватися на узагальненні міжнародного досвіду та врахуванні національних й історичних традицій народів України.
4. Розвиток організаційного й правового забезпечення діяльності органів виконавчої влади стосовно захисту прав дитини доцільно спрямовувати у напрямі поширення децентралізації й підвищення ролі органів місцевого самоврядування, що безпосередньо працюють із дітьми, їх батьками та особами, які їх замінюють.
5. Незважаючи на те, що органи державної влади мають різні повноваження, часто вони дублюють функції один одного. Це свідчить про необхідність перегляду існуючих відносин між державними органами і розробки нових підходів до взаємодії для об’єднання зусиль, що сприятиме підвищенню результативності та дієвості державного управління в досліджуваній сфері.
6. Стан забезпечення захисту прав дитини свідчить про певні суперечності у діяльності органів державної влади, а саме:
- між декларацією необхідності забезпечення прав дитини та реальним вирішенням проблем дитинства;
- між потребами дитини та соціально-економічними можливостями суспільства;
- між відповідальністю органів виконавчої влади та повноваженнями, їм делегованими;
- між принципом формування системи органів державної виконавчої влади, які забезпечують захист прав дитини, і доцільністю їх існування на певній території.
7. Чинне законодавство України в цілому відповідає міжнародним правовим нормам, проте ще існує множина проблем в реалізації прав дитини: значна кількість неузгоджених нормативно-правових актів; відсутність дієвих механізмів реалізації навіть існуючих актів стосовно захисту прав дитини; невпорядкованість наявних правових актів у єдиній взаємопов’язаній системі; недостатня визначеність статусу посадових осіб та органів, які опікуються захистом прав дитини.
8. Реальне забезпечення прав дитини вимагає вдосконалення організаційно-правового механізму державного впливу, що визначається як соціально обумовлений та законодавчо закріплений комплекс узгоджених дій суб’єктів управління з реалізації закріплених правом її благ і здатний сприяти забезпеченню соціальної функції держави відповідно до основної мети світового співтовариства щодо створення гідного рівня життя, запровадження результативних засобів дотримання й захисту прав людини.
9. Оскільки поняття „права людини” і „права дитини” не є ідентичними, їх змістовна специфіка повинна адекватно відображатися в законодавчих актах, наукових дослідженнях, а також під час вирішення практичних завдань стосовно гарантій захисту правового статусу дитини. Проте рівень розвитку наукових досліджень з даної тематики залишається низьким і не відповідає вимогам часу. Про недостатність досліджень питань дитинства у суспільних науках, зокрема в державному управлінні, свідчить відсутність відповідного індексу в універсальній десятковій класифікації (УДК). Питання щодо дітей і стану дитинства знаходяться в різних розділах класифікатора, але доречним і необхідним вважаємо надання пропозиції до Міжнародної федерації з інформації й документації (Federation Internationale de Documentation) щодо внесення до УДК додаткового індексу „Дитинство. Дитина і суспільство. Становище дитини”, аналогічного індексу 396 „Фемінізм. Жінка і суспільство. Становище жінки”.
10. Підготовка висококваліфікованих кадрів у сфері забезпечення захисту прав дитини повинна здійснюватись з урахуванням знань у галузі права й державного управління. Для цього необхідно розробити Державну програму підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів із залученням системи Національної академії державного управління при Президентові України.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. The International Law on the Rights of the Child // Ed. by Geraldine Van Bueren // Save the Children. Martinus Nijhoff Publishers. 1994.
2. Указ Президента України „Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків” // Людина і праця. 1997. №12. С. 3-7.
3. Нове покоління незалежної України (1991-2001 роки): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні (за підсумками 2001 р.) К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. 211 с.
4. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). Х., 1996. 160 с.
5. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р.Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 160 с.
6. Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. 5-е изд. М.: Политиздат, 1986. 590 с.
7. Права і свободи людини в Україні. Звіт за результатами загальнонаціонального опитування, провед. у вересні 1999 р. / ПРООН, Ін-т політики. Підгот. В. Бондур та ін. К.: Ін-т політики: ТОВ „Академпрес”, 1999. 75 с.
8. Тамм А.Є., Ріяка В.О. Роль Ради Європи у забезпеченні прав людини на сучасному етапі: Навчальний посібник. Харків, Видавець Шуст А.І., 2002. 310 с.
9. Гом’єн Д. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини. Львів: Кольварія, 2000. 172 с.
10. Андріанов К. До питання про юрисдикцію Європейського Суду з прав людини // ПравоУкраїни. 2000. № 11. С.34.
11. Державне управління: Словн. довід. / Уклад.: В.Д. Бакуменко (кер.
творчого кол.), Д.О. Безносенко, І.М. Варзар, В.М. Князєв, С.О. Кравченко, Л.Г. Штика; За заг. ред. В.М. Князєва, В.Д. Бакуменка. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 228 с.
12. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. 4-е изд. М.: Сов. энциклопедия, 1986. 1600 с.
13. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А., Туленков М.В. Політичне управління / Навч. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 2001. 160 с.
14. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. 1440 с.
15. Державна політика: аналіз та впровадження в Україні: Конспект лекцій до навчального модуля / Уклад. В.А. Ребкало, В.В. Тертичка. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 80 с.
16. Пал Л.А. Аналіз державної політики / Пер. з англ. І.Дзюб. К.: Основи, 1999. 422 с.