Державне управління розвитком інтелектуальних ресурсів в україні: теоретико-методологічний аспект

Краткое описание

Дніпропетровський регіональний інститут
державного управління
Національної академії державного управління
при Президентові України

На правах рукопису

Кірєєва Ольга Борисівна

УДК 35::304.5

Державне управління розвитком
інтелектуальних ресурсів в україні:
теоретико-методологічний аспект

25.00.01 теорія та історія державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
доктор філософських наук, професор
Решетніченко Андрій Володимирович

Дніпропетровськ 2006

зміст

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1
теоретико-МЕТОДОЛОГІЧНІ засади дослідження інтелектуальних ресурсів

13

1.1. Еволюція науково-теоретичних підходів щодо сутності інтелектуальних ресурсів

13

1.2. Проблеми формування понятійно-категоріального апарату та методологія дослідження

39

Висновки до розділу 1

64

РОЗДІЛ 2
Інтелектуальні ресурси як об’єкт державного управління

67

2.1. Сутність та основні складові інтелектуальних ресурсів суспільства

67

2.2. Управління відтворенням інтелектуальних ресурсів в Україні: проблеми та шляхи їх розв’язання

87

Висновки до розділу 2

118

РОЗДІЛ 3
Управління розвитком інтелектуальних ресурсів як складова державного управління

121

3.1. Особливості державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні

121

3.2. Шляхи та напрями вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні

143

Висновки до розділу 3

175

ВИСНОВКИ

178

Список використаних джерел

185

ДОДАТКИ

216

ВСТУП

Актуальність теми. Провідною ознакою сучасного суспільства є зростання значущості інтелектуальних ресурсів як базових умов розвитку системи виробництва. Притаманний сьогоденню стихійний розвиток інтелектуальних ресурсів призвів до того, що вони не виконують належної їм ролі головного інструменту матеріально-технічного і духовного процвітання нації. Деякі прояви деінтелектуалізації суспільства потребують підвищення ефективності управління процесами правового захисту прав інтелектуальної власності, розвитку вищої школи як генератора нових знань, підняття престижу науково-педагогічної діяльності та поліпшення рівня життя інтелектуальної еліти українського суспільства. Відзначимо також суттєве відставання української освіти та науки від сучасних вимог до технологізації життєдіяльності суспільства, що, у свою чергу, сповільнює процеси відтворення інтелектуальних ресурсів.
Наприкінці ХХ ст. у світі закріпилося переконання про те, що будь-якому суспільству необхідна оновлена освіта та наука для вирішення завдань, пов'язаних із забезпеченням державної інтелектуальної незалежності, виробництвом і впровадженням нових знань, підготовкою і формуванням відповідальних освічених громадян і висококваліфікованих фахівців, без яких неможливий ні економічний, ні соціальний, ні культурний, ні політичний прогрес.
Сучасність висуває принципово нові вимоги і до інтелектуалізації самого процесу управлінської діяльності, якість та ефективність якого на місцевому, регіональному та державному рівнях залежить, перш за все, від інтелектуального забезпечення та професійної компетенції управлінського персоналу. Інтелектуальні ресурси є необхідною умовою для удосконалення методів державного управління та механізмів упровадження новітніх зразків техніки і технології, реконструкції виробництва і його модернізації, оновлення системи підготовки і перепідготовки кадрів. Для цього треба чітко визначити місце і роль державного управління в процесах розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства, окреслити основні цілі й пріоритети, розробити відповідні заходи щодо розвитку та вдосконалення форм та методів державного управління, розробити механізми їх практичного втілення у життя. Саме цим, на думку автора, будуть визначатися темпи, напрями та перспективи подальшого розвитку української держави.
Виходячи з цього, проблема дослідження полягає в загостренні суперечностей між зростанням нагальної потреби суспільства у керованості інтелектуальних складових соціальних трансформацій та недосконалістю державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів суспільства. Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю створення підґрунтя для розробки та практичної реалізації концепції державного управління, орієнтованої на формування, відтворення, збереження та подальший розвиток інтелектуальних ресурсів як основних рушійних сил розвитку країни на шляху демократизації, утвердження громадянського суспільства та переходу до інформаційного суспільства.
Становлення уявлень про інтелектуальні ресурси відбувалося у межах різних наук. Підґрунтя для дослідження сутності інтелектуальних ресурсів було закладено в психології, яка активно стала використовувати поняття «інтелект» для опису розумових здібностей людини. У другій половині ХХ ст. воно привернуло увагу соціологів, в обігу з’явилося нове поняття «соціальний інтелект». Наприкінці ХХ ст. поняттями «інтелект», «інтелектуальний капітал» почали оперувати економісти, політологи та управлінці (В.Врублевський, Л.Кравчук, Є.Марчук, О.Мороз, Ю.Саєнко). На сьогодні не існує повномасштабних досліджень інтелектуальних ресурсів суспільства, як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій думці. Хоча окремі аспекти знайшли відображення у працях багатьох авторів. Так, дослідженню інтелектуального потенціалу присвячені роботи А.Кузьміна, Н.Липовської, А.Рогожина; інтелектуальний капітал розглядають О.Бервено, О.Бутнік-Сіверський, П.Крайнєв, І.Комаров; на особливості управління інтелектуальною власністю звертають увагу російські дослідники Г.Бромберг, А.Орєхов, Б.Розов та вітчизняні Г.Андрощук, А.Варгатюк, Ю.Капіця, Е.Компанець, А.Пахаренко, О.Підопригора, В.Речинський, М.Скуленко, В.Суденко, І.Шаров. Серед авторів, що безпосередньо займаються проблемами інтелектуальних ресурсів, слід виділити російських дослідників В.Абрамова, С.Клімова, О.Кореняку, Н.Пермінову. Однак, вони розглядають інтелектуальні ресурси організацій, підприємств, фірм, і лише з позиції економіки. Проблема державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів у зарубіжній та вітчизняній науці розроблена недостатньо. Найчастіше мова йде лише про окремі складові проблеми: реформування освіти (В.Андрущенко, В.Бебик, О.Дем’янчук, К.Корсак, В.Кремень, А.Сердюк, Є.Старченко); розвиток науково-технічної сфери (Б.Малицький, І.Шевченко, В.Яцков); управління людськими ресурсами (Л.Борщ, Є.Лібанова, Г.Щекін, В.Янчевський); управління інформаційними ресурсами (А.Баранов, С.Вакуленко, І.Гаврилов, Г.Гордієнко, О.Григор, О.Гросов, В.Дрешпак, Б.Дуда, І.Іваницький, В.Іванов, Д.Іванов, В.Кравченко, О.Литвиненко, Р.Павленко, М.Павлютенкова, О.Соснін, М.Требін, О.Чубукова, С.Чукут); міграційна політика (М.Артюхін, С.Гримблат, В.Манілов, І.Сосін, В.Троян). У процесі розвитку науки державного управління були сформульовані основні підходи щодо її теоретико-методологічних засад. Вони викладені у працях Г.Атаманчука, В.Бакуменка, В.Князєва, Н.Нижник, Ю.Сурміна, В.Токовенко та ін. Але проблематика державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів щодо теоретико-методологічних, організаційно-правових, навчально-методичних засад потребує окремих досліджень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексного науково-дослідного проекту Національної академії державного управління при Президентові України «Державне управління та місцеве самоврядування» за темами наукової роботи кафедри філософії, соціології державного управління Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України: «Методологія аналізу соціально-політичних проблем сучасного українського суспільства» (державний обліковий номер 0204U003988) та «Концептуально-методологічні основи управління соціальним розвитком українського суспільства» (державний реєстраційний номер 0104U006874), в яких дисертант брав участь як науковий співробітник.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методологічне обґрунтування напрямів та шляхів удосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів українського суспільства.
Для досягнення поставленої мети у дисертаційній роботі передбачено вирішення таких завдань:
дослідити науково-теоретичні та методологічні підходи до розуміння сутності інтелектуальних ресурсів, місце і роль інтелектуальних складових у формуванні та розвитку інформаційного суспільства, здійснити аналіз наукової літератури за темою дослідження;
уточнити понятійно-категоріальний апарат дослідження шляхом аналізу та узагальнення понять «інтелект», «інтелектуальні ресурси», «інтелектуальний потенціал» та «інтелектуальний капітал»;
- визначити основні складові інтелектуальних ресурсів та розглянути процес їх відтворення;
- проаналізувати характер та наслідки впливу підсистем суспільства на якість та ефективність відтворення інтелектуальних ресурсів в Україні;
- дослідити особливості державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів;
- окреслити основні напрями вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні.
Об’єктом дослідження є процес розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства.
Предмет дослідження теоретико-методологічний аспект державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що вдосконалення системи державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів забезпечить необхідні умови для розвитку суспільства та сприятиме прискоренню подальшої розбудови української держави.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано комплексний підхід до вивчення інтелектуальних ресурсів, основою якого стала система окремих, спеціальних та загальних методів. Зокрема, за допомогою структурно-генетичного методу виділено якісні рівні відтворення інтелектуальних ресурсів суспільства, серед яких автор виділяє інтелектуальний потенціал та інтелектуальний капітал. Діалектичний метод допоміг розкрити суперечливу природу інтелектуальних ресурсів, яка полягає у двоякому характері індивідуальної та соціальної властивості, у множині форм прояву. Застосування системного та структурно-функціонального методів дозволило виявити структуру й функції інтелектуальних ресурсів, а також представити інтелектуальні ресурси як певну систему, що включає в себе такі елементи, як знання, інформаційні та людські ресурси. Метод порівняльного аналізу застосовується в дисертації під час вивчення підходів щодо дослідження інтелекту та інтелектуальних ресурсів, а також під час виявлення особливостей їх використання в умовах функціонування різних суспільних формацій. Метод моделювання був використаний для дослідження процесу відтворення інтелектуальних ресурсів суспільства, виявлення сутнісних характеристик і структурно-функціональних особливостей цього процесу. Кореляційний аналіз дозволив автору встановити взаємозв’язок між ступенем використання інтелектуальних ресурсів та рівнем розвитку суспільства, між станом освітньої та наукової підсистем суспільства та ефективністю відтворення інтелектуальних ресурсів тощо. Також у роботі використано метод узагальнення, аналіз документів, синергетичний метод, історичний метод та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що комплексне дослідження поставленої проблеми в роботі дозволило сформулювати такі нові наукові положення та висновки:
уперше:
на основі комплексного аналізу уявлень про інтелект визначена сутність поняття «інтелектуальні ресурси». Інтелектуальні ресурси історично сформовані здібності, уміння та навички розумової діяльності, спрямовані на підтримку взаємодії процесів виникнення, становлення та зміни суб’єктів соціального буття;
розроблена соціодинамічна модель процесу відтворення інтелектуальних ресурсів, який має циклічний характер і включає в себе етапи формування, підготовки до використання, розподілу та створення резерву, використання, вироблення нового знання, супроводжується наявним інтелектуальним баластом та невикористаними інтелектуальними ресурсами;
визначено основні складові інтелектуальних ресурсів суспільства, до яких дисертант зараховує знання, інформаційні та людські ресурси; встановлено, що рівень використання інтелектуальних ресурсів залежатиме від нормативно-правового закріплення системи управління розвитком інтелектуальних ресурсів як державного пріоритету, що забезпечить підвищення їх статусу та дозволить розробити загальнодержавну концепцію розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства;
удосконалено:
понятійно-категоріальний апарат дослідження шляхом уточнення поняття «інтелектуальний потенціал», суть якого розкривається через сукупність результатів розумової діяльності суспільства, що за певних умов можуть бути використані для досягнення визначеної мети, вирішення певного завдання, реалізації можливостей окремої особистості, держави і суспільства та «інтелектуальний капітал», що являє собою інтелектуальний потенціал, який активно використовується;
дістали подальшого розвитку:
підходи щодо створення концепції інтелектуальних ресурсів, які включають філософський, соціальний та державно-управлінський аспекти;
твердження про випереджаючий розвиток інтелектуальних ресурсів як головну продуктивну силу та неодмінну складову частину успішних реформ у суспільстві;
розуміння вимог до інституційного забезпечення наукових, освітніх, правових, соціально-економічних складових державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів українського суспільства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені та науково обґрунтовані дисертантом положення, висновки та рекомендації можуть бути застосовані в практичній діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з метою вдосконалення управління процесами розвитку інтелектуальних ресурсів на всіх рівнях організації життєдіяльності суспільства, для подальшого наукового дослідження феномена інтелектуальних ресурсів, у процесі викладання соціальних та правових дисциплін, у розробці навчальних програм, підручників, посібників та спецкурсів для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів.
Результати дослідження дістали практичне застосування під час підготовки теоретичних курсів «Управління соціальним і гуманітарним розвитком» для слухачів спеціальності «Державне управління»; «Соціологія», «Соціологія праці» для студентів спеціальності «Менеджмент організацій» ДРІДУ НАДУ (довідка про впровадження від 21.11.05 № 04/5-18-797); під час розробки програми підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та їх кадрового резерву стосовно управління інтелектуальною власністю та нормативно-правового забезпечення її захисту, під час підготовки лекцій з модуля «Розвиток інтелектуальної власності в Україні» (довідка про впровадження від 16.11.05 № 04/5-18-777); під час розробки Головним управлінням праці та соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації проекту Програми зайнятості населення Дніпропетровської області (довідка про впровадження від 23.11.04 № 003/4-19-279).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне робота є самостійною науковою працею, у якій викладено авторський підхід щодо дослідження державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні. Постановка і вирішення комплексу завдань здійснені здобувачем особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертації були оприлюднені та обговорені на науково-практичних конференціях за міжнародною участю «Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз» (Київ, 2002), «Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика» (Львів, 2003), «Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції» (Київ, 2003), «Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління» (Київ, 2004); регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми підготовки управлінських кадрів на регіональному рівні» (Дніпропетровськ, 2004); «Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України» (Дніпропетровськ, 2004); щорічній науково-практичній конференції «Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації» (Одеса, 2004); науково-практичній конференції «Управління соціальним розвитком: історія, теорія, методологія» (Дніпропетровськ, 2005); круглому столі «Методологія аналізу соціально-політичних проблем сучасного українського суспільства» (Дніпропетровськ, 2004).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових статей у фахових виданнях, 7 публікацій як тези доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій.
1. Кірєєва О.Б. Сутність та значення інтелектуальних ресурсів у розвитку суспільства // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М.Серьогін (голов. ред.) та ін. Д.: ДФ УАДУ. 2001. Вип. 1. С. 107 114.
2. Кірєєва О.Б. Управління людськими ресурсами стратегічний напрямок державного управління // Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М.Серьогін (голов. ред.) та ін. Д.: ДРІДУ НАДУ. 2003. Вип. 2. С. 124 136.
3. Кірєєва О.Б. Захист інтелектуальної власності: управлінські аспекти // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М.Серьогін (голов. ред) та ін. Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. Вип. 4. С. 181 194.
4. Кірєєва О.Б. Державна політика у сфері управління інформаційними ресурсами суспільства // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М.Серьогін (голов. ред) та ін. Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. Вип. 1. С. 186 199.
5. Кірєєва О.Б. Формування інформаційної політики України шлях до інтеграції у світове співтовариство // Вісник НАДУ. 2005. №1. С. 364 373.
6. Кірєєва О.Б. Державне управління міграційними процесами як засіб запобігання відпливу умів // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М.Серьогін (голов. ред.) та ін. Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. Вип. 3. С. 182 189.
7. Кірєєва О.Б. Інформаційні ресурси в процесі інтеграції України у світове співтовариство // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф.: В 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2002. Т. 1. С. 94 96.
8. Кірєєва О.Б. Поняття реформи, раціоналізація і модернізація управління // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 23 січ. 2003р.: В 2 ч. / За заг. ред. А.Чемериса. Л.: ЛРІДУ УАДУ, 2003. Ч.1. С. 210 212.
9. Кірєєва О.Б. Державна політика в сфері управління людськими ресурсами // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євро інтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2003. С. 298 300.
10. Кірєєва О.Б. Проблеми вивчення «штучного інтелекту» // Проблеми підготовки управлінських кадрів на регіональному рівні: Матеріали регіон. наук.-практ. конф. / За заг. ред. О.М.Рудіка. Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. С. 25 27.
11. Кірєєва О.Б. Стратегічні напрямки формування інформаційної політики держави // Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України: Матеріали регіон. наук.-прак. конф. / За заг. ред. Л.Л.Прокопенка. Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. С. 102 105.
12. Кірєєва О.Б. Проблеми й основні напрямки формування інформаційної політики держави // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 28 трав. 2004 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2004. Т. 2. С. 377 378.

13. Кірєєва О.Б. Проблеми кадрового забезпечення державно-управлінських перетворень // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 24 листоп. 2004 р.: У 2 т. О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. Т. 1. С. 37 39.

Список литературы

висновки

У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, що полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні необхідності вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні. Результати здійсненого аналізу підтверджують гіпотезу, яка ґрунтується на припущенні, що вдосконалення системи державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів забезпечить необхідні умови для розвитку суспільства та сприятиме прискоренню подальшої розбудови української держави, характеризуються науковою новизною та дають можливість зробити такі узагальнюючі висновки, що мають теоретичне та практичне значення.
1. Аналіз генетичних, психофізіологічних, адаптивних, факторних та соціологізаторських складових гносеологічних механізмів становлення та розвитку природи інтелекту свідчить про суперечності та розбіжності в розумінні сутності інтелектуальної діяльності. Подолання фрагментарності підходів до розуміння понять «інтелект», «інтелектуальні ресурси», «інтелектуальний потенціал» та «інтелектуальний капітал» потребує розробки методологічних основ управління процесами інтелектуалізації суспільства на державному рівні. Встановлено, що основні підходи до «теорії інтелектуальних ресурсів» розвивалися поза межами фундаментальної науки, зокрема науки державного управління, і формувалися під впливом практичної діяльності фірм, організацій, їх комерційних інтересів, тобто мають корпоративний (менеджеральний) характер.
2. Запропонована структура розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства, яка включає послідовно упорядковані етапи формування та реалізації творчих здібностей окремої людини та соціальних спільнот, інтелектуального потенціалу, а також інтелектуального капіталу, який розглядається як критерій ефективності використання суспільством інтелектуальних ресурсів.
Серед базових елементів інтелектуальних ресурсів суспільства виділено знання, інформаційні та людські ресурси. Аналіз структури і функцій інтелектуальних ресурсів суспільства показує, що інтелектуальні ресурси завжди є в наявності, а за змістом та наповненням постійно змінюються. Це дає підстави вважати, що відбувається процес відтворення інтелектуальних ресурсів, який має циклічний характер та включає етапи переходу від загальнолюдських розумовотворчих здібностей до створення якісно нових знань як умов розгортання потенційних можливостей інтелектуальних ресурсів. Він являє собою не просто зміну однієї якості іншою, а неперервний процес зміни якості, форми та змісту. Доведено, що процес відтворення інтелектуальних ресурсів, тобто проходження повного циклу, відбувається водночас на особистісному, організаційному та державному рівнях. Серію циклів на цих трьох рівнях можна описати як соціодинамічну модель відтворення інтелектуальних ресурсів. Таким чином, активна природа інтелектуальної діяльності надає процесам відтворення інтелектуальних ресурсів характеру рушійних сил прогресивного розвитку суспільства.
3. Дослідження ролі інтелектуальних ресурсів у процесах формування інформаційного суспільства дозволило виявити залежність між станом розвитку інтелектуальних ресурсів і темпами суспільного прогресу. Встановлено, що в умовах трансформації соціальних, політичних та економічних процесів зростає значення інтелектуальної складової життєдіяльності суспільства й людини. Аналіз сучасного стану інтелектуальних ресурсів в Україні дозволяє стверджувати, що він обумовлений недосконалістю нормативно-правового забезпечення процесів інтелектуалізації українського суспільства, незатребуваністю інтелектуального потенціалу представників інтелектуальної еліти, невідповідністю сучасного стану освіти й науки тенденціям і завданням подальшого розвитку суспільства.
4. Встановлено, що в Україні державне управління розвитком інтелектуальних ресурсів здійснюється частково, обмежено і має епізодичний характер. Аналіз державного управління основними складовими інтелектуальних ресурсів в Україні дозволив виявити такі його особливості.
Традиційно сформовані підходи до управління знаннями обумовлені досвідом, інтересами та діяльністю приватних структур. Державне управління знаннями має забезпечувати єдиний, інтегруючий підхід до використання нових управлінських, маркетингових та інформаційних технологій, інноваційної активності і творчості людей. Державне управління інформаційними ресурсами також потребує якісного удосконалення. З метою входження України у світовий інформаційний простір необхідно подолати наслідки тоталітаризму, інформаційної ізоляції та створити дієву, високорозвинену інформаційну індустрію, що буде здатна стати основою для досягнення нового рівня національної самосвідомості й культури українського народу. Сьогодні виявляється певна неузгодженість діяльності інформаційних структур; не забезпечена повною мірою безперешкодна циркуляція інформації в суспільстві; відсутні державні стандарти щодо перетворення існуючих інформаційних продуктів у вигляд, зручний для електронного користування, збереження і передачі тощо. Управління людськими ресурсами відзначається відсутністю комплексної політики щодо формування, розвитку та реалізації людських ресурсів. Актуалізується проблема формування управлінської еліти, яка має інтегрувати інтелект людей, стимулювати в них ініціативу, творчість, новаторство, прагнення до оригінальних, самостійних дій і рішень, успіху для досягнення та задоволення як особистісних, так і суспільних потреб та цілей. Тобто мова йде як про інтелектуалізацію самої управлінської діяльності, так і про перехід до нової державної управлінської моделі розвитку українського суспільства.
5. На підставі виокремлення основних складових інтелектуальних ресурсів суспільства та враховуючи фрагментарний характер державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні, запропоновано його вдосконалення за такими напрямами:
державне управління знаннями;
державне управління інформаційними ресурсами;
державне управління людськими ресурсами.
Обґрунтовано основні компоненти державного управління знаннями, серед яких: стимулювання приросту знань шляхом розвитку науки і освіти; добір і акумулювання значущого знання із зовнішніх стосовно даного суспільства джерел завдяки плідній співпраці з закордонними партнерами; збереження, класифікація, трансформація, забезпечення доступності знань шляхом вироблення державних стандартів, створення єдиної інформаційної системи, банку даних; поширення й обмін знань на місцевому, регіональному, державному рівнях шляхом проведення конференцій, круглих столів, використання «командних» технологій; оцінювання знань, вимірювання і використання нематеріальних активів за допомогою розробки системи критеріїв, моніторингу стану; захист знань шляхом забезпечення механізмів правового регулювання. Це сприятиме трансформації усіх видів інтелектуальних активів у більш високу продуктивність та ефективність, у нову вартість і підвищену конкурентоздатність.
Державне управління інформаційними ресурсами включає управління процесами створення, одержання, переробки, аналізу, розповсюдження, збереження інформації. Запропоновано створити загальнодержавну інформаційну систему, яка дозволить координувати дії державних аналітичних служб, недержавних аналітичних центрів, запровадити єдині форми аналітичної звітності, узгоджену систему показників, згідно з якими проводиться опрацювання інформації на всіх рівнях управління. Це надасть можливість подолати суперечності узагальнених оцінок, які ускладнюють прийняття виважених управлінських рішень. Низький рівень використання інформаційних ресурсів доводить необхідність вдосконалення механізмів інформування населення органами державної влади та місцевого самоврядування про свою діяльність і прийняті рішення шляхом організації громадських слухань, подальшого розвитку системи електронного урядування; забезпечення вільного доступу суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів шляхом спрощення умов користування та зниження вартості послуг; реалізації права на інформацію шляхом спрощення процедури розгляду справ; державного контролю за дотриманням законодавства про інформацію.
Обґрунтовано необхідність удосконалення державного управління людськими ресурсами за такими напрямами: демографічна політика, управління освітою, професійною орієнтацією та зайнятістю, міграційна політика. На підставі аналізу та узагальнення закордонного досвіду запропоновано шляхи профілактики та запобігання процесам відпливу умів, які включають: соціальний захист учених, надання адресної фінансової допомоги, післядипломну підготовку і системну ротацію фахівців, здійснення моніторингу потреби у спеціалістах, розробку гнучкої системи державного замовлення на підготовку і перепідготовку фахівців з урахуванням сучасних потреб і вимог, фінансування програм, спрямованих на створення нових робочих місць, удосконалення роботи служб зайнятості населення.
6. Встановлено, що неодмінною складовою розвитку суспільства в епоху технологічної, інформаційної революції, а також державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів є інноваційна політика. Аналіз сучасного стану державного управління інноваціями дозволяє говорити про необхідність ініціювання інноваційних процесів саме органами державної влади шляхом створення бази даних про інновації та забезпечення вільного доступу до неї, що буде сприяти вивченню і розповсюдженню передового інноваційного досвіду в різних сферах життєдіяльності суспільства, а також надавати можливість широкої участі вченим і фахівцям у підготовці інноваційних програм. Такий підхід допоможе координувати інноваційний процес у всій країні, забезпечувати системну підтримку його розвитку, а також цивілізовано працювати в ринкових умовах на міжнародному рівні, що підсилить конкурентоспроможність підприємств України і прискорить її інтеграцію у світову економіку.
Практичній реалізації запропонованого підходу щодо вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні сприятиме створення при Кабінеті Міністрів України спеціальної міжвідомчої робочої групи із залученням Державного департаменту інтелектуальної власності, Державного агентства України з інвестицій та інновацій, фахівців різних сфер для розробки Державної програми розвитку інтелектуальних ресурсів в Україні. Метою програми має стати визначення стратегічних напрямів розвитку суспільства, підвищення ефективності використання наявних та потенційних інтелектуальних ресурсів держави, поліпшення надання послуг, зниження втрат від невикористовуваних інтелектуальних активів. Державна програма має враховувати такі основні напрями:
Обґрунтування концептуально-теоретичних засад розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства.
Створення системи індикаторів, показників та критеріїв використання інтелектуальних ресурсів.
Методологічне забезпечення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів суспільства.
Державне управління знаннями:
надання знанням споживчого характеру;
стимулювання процесу надбання знань;
забезпечення умов для обміну знаннями.
Державне управління інформаційними ресурсами:
забезпечення рівного доступу;
розробка державних стандартів;
стимулювання широкого запровадження електронних засобів комунікації.

Державне управління людськими ресурсами:
розробка довгострокових прогнозів потреби в фахівцях;
розробка національної концепції людського розвитку;
розробка заходів щодо стримування інтелектуальної міграції.
Державне управління інноваційним розвитком:
стимулювання інвестицій у науково-технологічні дослідження та інноваційну діяльність;
збільшення конкуренції на місцевому, регіональному, державному та міжнародному рівнях;
розробка заходів боротьби з антиконкурентним середовищем.
Запропоноване дисертантом вдосконалення системи державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів передбачає орієнтацію на досягнення результатів, основою яких мають стати принципи змагальності та збалансованості, підвищена конкурентоздатність, що дозволить забезпечити гармонізацію відносин між людиною, державою та суспільством.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. К.: Преса України, 1997. 80 с.
2. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 груд. 1993 р. № 3792: із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 28 лют. 1995 р. № 75, від 16 лип. 1999 р. № 998, від 11 лип. 2001 р. № 2627, від 22 трав. 2003 р. № 850 // www.liga.kiev.ua.
3. Про внесення змін до Закону України «Про Національну програму інформатизації»: Закон України від 13 верес. 2001 р. № 2684 // www.rada.kiev.ua.
4. Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»: Закон України від 16 черв. 1999 р. № 751: із змінами і доповненнями, внесеними Законами України, від 21 груд. 2000 р. № 2188, від 15 листоп. 2001 р. № 2783, від 10 січ. 2002 р. № 2921, від 4 лип. 2002 р. № 34, від 15 трав. 2003 р. № 762, від 22 трав. 2003 р. № 50 // www.liga.kiev.ua.
5. Про внесення змін до Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»: Закон України від 10 лип. 2003 р. № 1098 // www.liga.kiev.ua.
6. Про друковані засоби масової інформації (пресу): Закон України від 16 листоп. 1992 р. № 2782 // Голос України. 1992. 8 груд. (№ 234). С. 54 62.
7. Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від 5 лип. 1994 р. № 80 // Урядовий кур'єр. 1994. 11 серп. (№ 124 125). С. 66 74.
8. Про зв’язок: Закон України від 16 трав. 1995 р. № 160 // Голос України. 1995. 14 черв. (№ 107). С. 35 46.
9. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 лип. 2002 р. № 40 // www.liga.kiev.ua.
10. Про інформаційні агентства: Закон України від 28 лют. 1995 р. № 74 // Голос України. 1995. 13 квіт. (№ 69). С. 42 50.
11. Про інформацію: Закон України від 2 жовт. 1992 р. № 2657 // Голос України. 1992. 13 листоп. (№ 217). С. 71 78.
12. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 черв. 1993 р. № 3322 // Голос України. 1993. 23 лип. (№ 138). С. 44 52.
13. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лют. 1998 р. № 74 // Урядовий кур'єр. 1998. 12 берез. (№ 48 49). С. 73 81.
14. Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування: Закон України від 17 січ. 2002 р. № 2953 // www.liga.kiev.ua.
15. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 груд. 1993 р. № 3689: із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 1 черв. 2000 р. № 1771, від 21 груд. 2000 р. № 2188, від 10 січ. 2002 р. № 2921, від 4 лип. 2002 р. № 34, від 15 трав. 2003 р. № 762, від 22 трав. 2003 р. № 850 // www.liga.kiev.ua.
16. Про охорону прав на зазначення походження товарів: Закон України від 16 черв. 1996 р. № 752: із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 21 груд. 2000 р. № 2188, від 10 січ. 2002 р. № 2921, від 22 трав. 2003 р. № 850 // www.liga.kiev.ua.
17. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 груд. 1993 р. № 3688: із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 21 груд. 2000 р. № 2188, від 10 січ. 2002 р. № 2921, від 4 лип. 2002 р. № 34, від 15 трав. 2003 р. № 762, від 22 трав. 2003 р. № 850 // www.liga.kiev.ua.
18. Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квіт. 1993 р. № 3116: із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 17 січ. 2002 р. № 2986 // www.liga.kiev.ua.
19. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України від 23 верес. 1997 р. № 539 // Урядовий кур'єр. 1997. 16 жовт. (№ 192 193). С. 5 7.
20. Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право: Закон України від 20 верес. 2001 р. № 2733 // www.liga.kiev.ua.
21. Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми: Закон України від 20 верес. 2001 р. № 2732 // www.liga.kiev.ua.
22. Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення: Закон України від 20 верес. 2001 р. № 2730 // www.liga.kiev.ua.
23. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України від 16 січ. 2003 р. № 433 // www.rada.kiev.ua.
24. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм: Закон України від 23 берез. 2000 р. № 1587 // www.liga.kiev.ua.
25. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 груд. 1993 р. № 3752 // Голос України. 1994. 22 лют. (№ 34). С. 7 9.
26. Про «Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні»: Указ Президента України від 18 верес. 1992 р. № 479 // www.rada.gov.ua.
27. Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення: Указ Президента України від 25 лип. 2000 р. № 919 // www.liga.kiev.ua.
28. Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави: Указ Президента України від 10 квіт. 2000 р. № 582 // Офіційний вісник України. 2000. № 15 (28.04.2000). Ст. 605.
29. Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні: Указ Президента України від 27 квіт. 2001 р. № 285 // www.liga.kiev.ua.
30. Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі: Указ Президента України від 31 лип. 2000 р. № 928 // www.liga.kiev.ua.
31. Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування і розвитку освіти в Україні: Указ Президента України від 4 лип. 2005 р. № 1013 // www.liga.kiev.ua.
32. Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні: Указ Президента України від 12 верес. 1995 р. № 832 // www.liga.kiev.ua.
33. Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій: Указ Президента України від 20 жовт. 2005 р. № 1497 // www.rada.kiev.ua.
34. Про утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій: Указ Президента України від 30 трав. 2005 р. № 1873 // www.rada.gov.ua.
35. Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»: Постанова Верховної Ради України від 23 груд. 1993 р. № 3769: із змінами і доповненнями, внесеними Постановою Верховної Ради України від 18 лип. 1997 р. № 488, Законом України від 1 черв. 2000 р. № 1771 // www.liga.kiev.ua.
36. Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки: Постанова Верховної Ради України від 16 січ. 1997 р. № 3 // www.liga.kiev.ua.
37. Концепція розвитку зв’язку в Україні до 2010 р.: Постанова Кабінету Міністрів України від 9 груд. 1999 р. № 2238 // Офіційний вісник України. 1999. № 50 (31.12.99). Ст. 2442.
38. Про Державну національну програму «Освіта» («Україна ХХІ століття»): Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листоп. 1993 р. № 896 // www.rada.kiev.ua.
39. Про затвердження «Положення про Координаційну раду при Державній службі з питань технічного захисту інформації»: Постанова Кабінету Міністрів від 15 січ. 1994 р. № 425 // www.rada.gov.ua.
40. Про затвердження Державної програми «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці»на 2006 2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 груд. 2005 р. № 1153 // www.rada.kiev.ua.
41. Про затвердження Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003 2006 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовт. 2003 р. № 1609 // www.rada.kiev.ua.
42. Про затвердження Державної програми інформатизації та комп'ютеризації професійно-технічних навчальних закладів на 2004 2007 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серп. 2003 р. № 1300 // www.rada.kiev.ua.
43. Про затвердження Державної програми інформатизації та комп'ютеризації вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації на 2005 2008 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 верес. 2004 р. № 1182 // www.rada.kiev.ua.
44. Про затвердження Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку на 2004 2006 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серп. 2004 р. № 1086 // www.rada.kiev.ua.
45. Про затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005 2007 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 верес. 2004 р. № 1183 // www.rada.kiev.ua.
46. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січ. 2003 р. № 72 // www.liga.kiev.ua.
47. Про затвердження переліку державних наукових та науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002 2006 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 груд. 2001 р. № 1716 // www.rada.kiev.ua.
48. Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 черв. 2000 р. № 997 // www.rada.gov.ua.
49. Про затвердження Порядку формування та виконання регіональної програми і проекту інформатизації: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 квіт. 2000 р. № 644 // www.liga.kiev.ua.
50. Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січ. 2003 р. № 71 // www.liga.kiev.ua.
51. Про тимчасовий порядок видачі патентів в Україні на винаходи без проведення експертизи заявок по суті: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 серп. 1994 р. № 593 // www.rada.gov.ua.
52. Про затвердження переліку завдань (проектів) Національної програми інформатизації на 2005 рік, їх державних замовників та обсягів фінансування: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 серп. 2005р. № 329 // www.rada.kiev.ua.
53. Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004 2005 роки: Наказ Міністерства освіти та науки від 23 січ. 2004 р. № 49 // www.rada.kiev.ua.
54. Договір про патентну кооперацію від 19 черв. 1970 р. // www.liga.kiev.ua.
55. Конвенция об учреждении Всемирной Организации Интеллектуальной Собственности от 14 июля 1967 г. // www.liga.kiev.ua.
56. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квіт. 1891 р.: змінена 2 жовт. 1979 р. // www.liga.kiev.ua.
57. Ниццкое соглашение о международной классификации изделий и услуг для регистрации знаков от 15 июня 1957 г. // www.liga.kiev.ua.
58. Абдираимов И., Бабенко И. Методология анализа научно-технического потенциала и государственных, научных программ // Проблемы теории и практики управления. 1998. № 3. С. 23 30.
59. Абрамов В.Л. Эффективность использования интеллектуальных ресурсов как показатель конкурентных преимуществ фирмы // www.epochtimes.com.ua.
60. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України // Національна безпека і оборона. 2001. № 1. С. 2 59.
61. Алексеев А.С. Информационные ресурсы и технологии начала XXI века // ЭКО. 2000. № 6. С. 84 100.
62. Андреев Э.М., Миронов А.В. Социальные проблемы интеллектуальной уязвимости и информационной безопасности // Социально-гуманитарные знания. 2000. № 4. С. 169 179.
63. Андрощук Г., Пахаренко А. Право интеллектуальной собственности в США // Бизнес-информ. 1998. № 13 16. С. 7 9.
64. Андрущенко В. Вийти з межі моделі «розвитку навздогін» // Віче. 2001. № 10. С. 78 90.
65. Андрущенко В.П. Національна доктрина освіти в XXI столітті // Кримські педагогічні читання: Матеріали міжнар. конф., Алушта 12 17 верес. 2001р. Х., 2001. С. 21 23.
66. Анохин П.К. Фундаментальные труды по нейрофизиологии. М., 1971. 234 с.
67. Арсенко А.Г. Глобалізація: Основний зміст та соціально-економічні та політичні наслідки напередодні XXI століття // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття: Кол. монографія / Під ред. М.О.Шульги. К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. 687 с.
68. Артюхін М.І. Інтелектуальна міграція як об’єкт державного регулювання // Наука і наукознавство. 2000. № 4. С. 54 59.
69. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. 2-е изд., доп. М.: Омега-Л, 2004. 584 с.
70. Бабаев В.Н. Педагогические стратегии в обновлении управленческих кадров муниципального уровня // Кримські педагогічні читання: Матеріали міжнар. конф., Алушта 12 17 верес. 2001 р. Х., 2001. С. 78 82.
71. Бакуменко В., Князєв В., Сурмін Ю. Методологія державного управління: проблеми становлення та подальшого розвитку // Вісник УАДУ. 2003. № 1. С. 11 27.
72. Балабанова Н.В., Чуприков А.П. Через социальный капитал к социальному партнерству // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. Х.: Вид. центр Харк. Нац. Ун. ім. В.Н.Каразіна, 2002. С. 451 453.
73. Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? // Національна безпека і оборона. 2001. № 1. С. 70 76.
74. Баранов А., Брыжко В., Базанов Ю. Права человека и защита персональных данных. К.: Госкомитет связи и информации Украины, 2000. 280 с.
75. Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Методология научного исследования: Учеб. пособие. К.: МАУП, 2002. 216 с.
76. Бебик В.М. Національна освітня політика та проблеми входження України у світовий інтелектуальний простір // Освіта в умовах глобалізації. К.: МАУП, 2002. &ndas