ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ ТА ЇЇ ТРАНСФОРМАЦІЯ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ М. ХВИЛЬОВОГО (середина ХІХ – 30-ті рр. ХХ ст.)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

На правах рукопису

ЛЄВІНА ВАЛЕРІЯ ГРИГОРІЇВНА

УДК [130.2:323.1+351.858](477)”1848/193”(043.3)

ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ ТА ЇЇ ТРАНСФОРМАЦІЯ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ М.ХВИЛЬОВОГО
(середина ХІХ 30-тірр. ХХст.)

17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник
Шейко Василь Миколайович,
доктор історичних наук, професор

Харків — 2004

ВСТУП
Національне відродження України передбачає відтворення і осмислення історичної пам’яті народу, що стає можливим лише шляхом вироблення принципово нових концептуальних підходів до висвітлення інтелектуальної історії України”[36, 246]. Останнє актуально і для вітчизняної культурологічної думки, зважаючи на нагальну потребу пошуку нових теоретичних та методологічних принципів, які могли б стати загальною підставою у вирішенні цих завдань. Потрібні такі підходи до осмислення історико-культурного процесу в Україні XIX початку XXст., які б дозволяли з’ясувати закономірності розвитку та специфічні особливості української культури в означений період. Важливо знайти інтегруючі чинники духовних процесів, що визначали б пріоритети суспільної думки, а значить і напрямки теоретичних пошуків.
Актуальність теми, в цьому контексті, зумовлена необхідністю залучення до орбіти культурологічного дослідження поняття національна ідея” як того критерію, що найбільш адекватно виражає світовідчуття та світосприймання певного народу, адже будь-яка ідея викривається у плоті і крові, в життєвій взаємодії з тим середовищем, в якому виховується людський дух до її усвідомлення” (П.Юркевич). З іншого боку, сама національна ідея займає чітко визначене (своє) місце у структурі того чи іншого світогляду, що значною мірою впливає на визначення пріоритетних проблем національної культури та способи їх розв’язання у межах певної соціальної доктрини. Ставлення до минулого, характер оцінок сучасного та передбачення майбутньої долі України Т.Шевченком, П.Кулішем, М.Костомаровим, М.Драгомановим, І.Франком, М.Грушевським, Д.Донцовим та іншими мислителями діячами українського національного відродження великою мірою визначалося тим, яке місце в структурі світогляду кожного з них посідала національна ідея і який зміст кожен з них вкладав у це поняття. З огляду на це, визначення філософського змісту української національної ідеї в культурологічній спадщині одного з діячів українського відродження 20-х років ХХст. М.Хвильового, надає ідейної цілісності теоретичному й художньому доробку письменника, що дозволяє пояснити специфіку творчості М.Хвильового, відповідно, визначити її місце в загальній лінії розвитку філософії української ідеї, й ,таким чином, глибше зрозуміти перебіг, етапи і зміст цього процесу в цілому.
Стан питання значною мірою визначається відсутністю єдиної думки щодо сутності явища українська ідея і вживання самого терміну в різних по суті значеннях. Відповідно до цього не окресленою залишається й така інтелектуальна течія як філософія української ідеї. Це зумовлено тією обставиною, що до цього часу не вироблені єдині критерії щодо оцінки цих явищ, позаяк національна ідея не належить до традиційних тем вітчизняної культурології”[144, 245]. Враховуючи це, актуальність теми дослідження також зумовлена теоретичним і практичним станом питання: недостатньою теоретичною розробленістю проблеми українська національна ідея” на рівні власне філософському та практично повною відсутністю спеціальних в цьому плані досліджень стосовно творчості М.Хвильового.
Аналіз ступеня наукової розробки теми дає підстави для висновку, що традиція осмислення творчої спадщини М.Хвильового умовно розпадається на дві рівні: перший літературознавчі дослідження, що розглядають публіцистику письменника як літературну критику, другий роботи, що аналізують памфлети М.Хвильового з позиції політологічного мислення. Ці два погляди демонструють свою недостатність з точки зору аналізу проблеми (філософії української ідеї), бо розглядають її як вторинний результат досліджень інших аспектів публіцистичної спадщини письменника. Приблизно така сама картина спостерігається й при аналізі дослідницької літератури присвяченої художньому доробку автора: за невеликим винятком це або яскраві суто літературознавчі дослідження, предметом яких є мистецька практика письменника і деякі філософськи аспекти в неї, та надмірно ідеологізовані статті, що залишаються в межах політологічного дискурсу. Що стосується погляду на теоретичні праці та художні твори М.Хвильового як на структурні рівні, що складають єдину ідейну систему, аналізу їх кореляції як відбитка стану національної свідомості людини тієї доби, то таких спроб на даний момент у вітчизняній дослідницькій літературі навіть не існує. Недостатнє вивчення теоретичного доробку письменника пояснюється тим, що завдяки політичним обставинам, ім’я М.Хвильового більш ніж на 50 років (30-ті 80-ті роки) було викреслено з анналів української історії і тільки 90-ті роки повернули його до офіційного історичного існування, що спричинило пожвавлення наукового інтересу до постаті письменника та його творчості. На даний момент існуючі уявлення про тлумачення української ідеї в творчості М.Хвильового є здебільшого результатом політологічних інтерпретацій його критичної спадщини, а тому виявляються недостатніми в новій культурній ситуації. Наявний стан духовної культури зумовлює необхідність культурологічного осмислення етапних для розвитку кожної національної культури явищ до яких, безперечно, належить і творчість М.Хвильового.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження розвиває один з напрямків загальної проблематики, що розробляється кафедрою теорії та історії культури Харківської державної академії культури і виконується в межах затверджених вченою радою академії тем: Генеза та розвиток культурології”; Історія української художньої культури”. Робота пов’язана з дослідженнями проблем історії культури, які здійснює відділ історії культури українського народу інституту історії України НАН України (Культура як чинник державотворення”, державний реєстраційний номер 0198U000945).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення специфіки етапів еволюції філософії української національної ідеї сер. ХІХ 30-хрр. ХХст. та її трансформації в творчості М.Хвильового як репрезентанта модерного етапу цієї інтелектуальної традиції.
Досягнення зазначеної мети забезпечується вирішенням ряду окремих завдань. Такими завданнями є:
визначення концептуальних засад дослідження еволюції філософії української національної ідеї.
загальна характеристика генези філософії української національної ідеї та її модерного етапу як завершального для цієї інтелектуальної традиції
аналіз теорії Азіатського ренесансу” як раціональної складової культурологічних побудов М.Хвильового.
аналіз художньої концепції світу та людини як емоційно-несвідомого вияву основних засад світогляду М.Хвильового як репрезентанта своєї доби.
аналіз життєвої практики М.Хвильового як результуючого прояву раціонально-ідеологічних та неусвідомлених мотивацій поведінки людини покоління Розстріляного відродження”.
визначення в культурологічній концепції М.Хвильового спільних (родових) рис, властивих для всієї традиції осмислення української ідеї, та специфічних, що є ознаками окремого етапу генези філософії української національної ідеї.
Об’єкт дослідження генеза та становлення філософії української національної ідеї як форми теоретичної свідомості українського відродження.
Предмет дослідження творчість М.Хвильового, як репрезентанта модерного етапу еволюції філософії української національної ідеї.
Методи дослідження зумовлені природою досліджуваного об’єкту. Загальною методологічною основою дослідження є культурологічний підхід до вивчення історії філософії, настанови якого дозволяють найпродуктивніше виявити її специфіку. Методологічні засади цього підходу викладені у роботах В.Горського, М.Поповича, О.Забужко, С.Кримського, Г.Касьянова та ін.
Застосування в теоретичній частині роботи структурно-системного підходу дозволило визначити в межах об’єкту декілька семантичних рівнів, кожен з яких потребував використання в аналізі певних відмінних від інших (але взаємодоповнюючих) теоретичних засад: аналіз, синтез, історизм, об’єктивність. Широко використовується метод компаративного аналізу. При аналізі художніх текстів використовується рікерівський (археологічний) варіант герменевтичної методи, для якої базовим, науковим рівнем, є структурно-семіотичний аналіз. Детальніше методологічна база дослідження описується у другому підрозділі першого розділу роботи.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що в сучасній філософській україністиці й досі не існує спеціального комплексного дослідження творчого доробку М.Хвильового в аспекті інтерпретації національної ідеї, і як етапного явища в загальній лінії розвитку такої інтелектуальної традиції, як філософія української ідеї. У підсумку культурфілософського дослідження одержані такі результати:
вперше запропоновано погляд на публіцистику, художню творчість, та життєву практику М.Хвильового як на різні смислові шари одного складного культурного феномену (життєтворчості митця) й визначена їх кореляція;
дістало подальшого розвитку дослідження проблеми українського модернізму як культурної парадигми періоду Розстріляного відродження” в аспекті становлення модерної української національної свідомості;
вперше в аналізі публіцистичної спадщини письменника як цілісної теорії (теорії Азіатського ренесансу”) застосовано методику, що ґрунтується на класифікації її за структурно-семантичними рівнями національної ідеї, запропонованими як робочі в теоретичній частині дослідження;
на основі проведеного аналізу вперше зроблено висновки про те, що притаманні творчості М.Хвильового амбівалентність, внутрішня суперечливість, різноспрямованість векторів розвитку і, врешті решт, як результуюча самозаперечення, є рисами, характерними для дезорієнтованої суспільної свідомості недержавного народу.
Практичне значення одержаних результатів. Оскільки дослідження присвячено питанням, недостатньо розробленим у вітчизняній філософсько-культурологічній думці, теоретичні положення, запропоновані конкретні методики аналізу й висновки роботи можуть сприяти вивченню української національної культури. Результати дослідження можна залучити до викладання нормативних курсів, спецкурсів, факультативів з історії культури, історії української філософії, літератури. Висновки дисертації сприяють розумінню специфіки трансформації національної свідомості українського суспільства й можуть стати кроком до усвідомлення сьогоднішніх проблем української національної культури.
Апробація результатів дисертації була проведена у доповідях на міжнародній науково-теоретичній конференції Духовна культура в інформаційному суспільстві” (Харків, 2002), другій Всеукраїнській науковій конференції Інтелігенція і влада” (Одеса, 2002), конференції молодих науковців Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття” (Харків, 2002), І Міжнародній науково-практичній конференції-конкурсі молодих українознавців Минуле, сучасне та майбутнє українознавства” (Київ, 2004).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у 4-х статтях у фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В процесі дослідження, виходячи з прийнятого в роботі розуміння концептів національна ідея” та філософія національної ідеї”, було відстежено та проаналізовано еволюцію філософії української національної ідеї як самостійної інтелектуальної традиції у філософській україністиці середини ХІХ 20-хрр. ХХст. Специфіка досліджуваної традиції, як і будь-якого інтелектуального процесу, визначається завершальним етапом свого розвитку як квінтесенцією та результуючою всього процесу в цілому. На основі проведеного аналізу можна зробити наступні висновки:
1. Феноменологія української нації та національної ідеї цілком укладається в межі аналітичних структур і теорій нації, які формулювалися і розроблялися у європейській філософській думці. Відповідно, філософія української національної ідеї може бути потрактована як складова загальноєвропейського процесу становлення та розвитку національних рефлексій, спричиненого зміною культурних парадигм у європейському світі. Актуалізація феномену нації виявилася на всіх рівнях суспільної свідомості та практики: на парадигматичному рівні, Модерн як нова цілісна картина світу висунув націю як єдино можливий (за умов нестабільного класового суспільства) критерій нової ідентичності, а національну ідею як специфічно модерну форму суспільної самосвідомості; на доктринально-філософському рівні перехід від просвітництва до романтизму обумовив заміну співвідношення до загального і особливого в структурі світогляду, відмову від абсолютизації ідеї всезагального (вселюдського) і визнання значимості ідеї партикулярного (національного); рівень соціально-політичної практики позначено весною народів” - хвилею демократичних і національних революцій 1848р., що вплинули на ідейну атмосферу всієї Європи і стали плодотворним середовищем для перших спроб філософського осмислення національної ідеї.
2. Середина ХІХст. позначена в Україні початком розробки філософії української ідеї як теоретичної самосвідомості українського національного відродження з метою пробудження” (конструювання) української ідентичності, починаючи з формування у нації уявлень про себе, пізнання минулого для усвідомлення сутності і сенсу існування свого народу, самості” етносу. Діапазон жанрів носіїв філософії української національної ідеї охоплює як академічний логіко-понятійний дискурс так і маргінальні популяризаторські жанри есеїстки, публіцистику та художню літератури, тобто всі види словесної культури, в яких національна самосвідомість ставить перед собою смисложиттєві” питання. При цьому специфікою розробки української національної ідеї, як і більшості слов’янських, є те, що вона розгорталася за романтичною моделлю, де саме мова, а за нею й словесна творчість, письменство, як головна етнодиференціююча ознака взяла на себе в тлі” культури централізаторську”, системно-організуючу функцію.
3. В осмисленні української національної ідеї як окремій інтелектуальній традиції в українській філософській думці можна відстежити певні етапи розвитку, що якісно відрізняються специфікою вирішуваних завдань та підходом до їх розв’язання.
Перший етап еволюції філософії української ідеї пов’язаний з діяльністю кирило-мефодіївців, характерною особливістю світоглядної установки яких було: осмислення української ідеї винятково в контексті ідеї панславізму, обґрунтування історичності, не есхатологічності української ідентичності, акцентуація духовності як домінанти українського відродження в цілому. Особливо впливовим внеском братчиків стало обґрунтовування відмінностей між українським і російським менталітетами і пов’язаного з ними прагнення до різних типів громадського життя, що обумовлювало наявність двох різних народів, один з яких є спадкоємцем київської традиції свободи і індивідуалізму, другий володимиро-суздальської, а згодом московської традиції авторитаризму й підкорення особистості колективу.
Незважаючи на те, що романтична програма товариства обмежувалася фактично культурницько-просвітницькою діяльністю, що зумовлювало її політичну слабкість, як культурна орієнтація вона виявилася значущою і плідною: ідеї братчиків” стали тим підґрунтям, на якому визрів увесь український рух, зорієнтований на осягнення особливостей світогляду українського народу.
4. Наступний етап у розробці філософії української національної ідеї пов’язаний з діяльністю громадівського руху (70-тірр. ХІХст.), центральною постаттю якого був М.Драгоманов. Продовжуючи справу Кирило-Мефодіївського товариства, громадівці здійснюють на рівні філософської рефлексії виокремлення України як суб’єкта історичного процесу з відповідно суверенними культурними запитами, виходячи тим самим за межі ідеї панславізму.
Цей етап розробки філософії української ідеї визначається як українофільський” чи культурно-просвітницький й характеризується своєю перехідністю від романтизму, з його прагненням збагнути сутність національного духу, що стимулює творчу зацікавленість в українському фольклорі та етнографії до позицій тодішнього європейського позитивізму та раціоналізму: неприйняття державницьких принципів, досягнення ідеалу громадівського” соціалізму, федералізму шляхом розумової пропаганди. Але, вже 80-трр. засвідчують самокритику, самозаперечення власного світогляду видатними громадівцями й визнання його як гальмуючого у подальшому еволюціонуванні української національної ідеї.
5. З кінця 80-хрр. ХІХст. у розробці філософії української національної ідеї виділяється етап Молодої України” (або франківський), на якому принципово змінюються цілі українського руху і, відповідно, способи їх досягнення. Покоління Молодої України” здійснює критику попередніх культурницьких етапів і висуває завдання перетворення інертної етнічної маси українства на самостійний і самодіяльний національний організм шляхом самостановлення, саморозвитку української людської індивідуальності, перетворення себе з несвідомої частини маси на самостійний її компонент. В свою чергу, цей процес реалізується через перетворення етносу як природного” компоненту історії на націю, яка є суцільним культурним організмом. Головним змістом цього періоду розвитку філософії української ідеї було усвідомлення необхідності трансформації українського народу в політичну націю, та сприйняття України вже як самостійного суб’єкту історичного процесу. В результаті діяльності покоління Молодої України” українська культура одержує можливість органічного розвитку всіх структурних компонентів культури не лише художньо-естетичного, а й наукового релігійного та політичного.
6. Завершальний, модерний етап Розстріляне відродження” як період апогею та квінтесенція всієї традиції філософського осмислення української національної ідеї являє на тлі попередніх історичних етапів якісно нову систему ідей і духовних цінностей. Розквіт всіх сфер соціального та культурного життя було зумовлено як зовнішніми факторами ( нові політичні обставини), так і внутрішнім природним зростанням і визріванням національної самосвідомості українства. Період Розстріляного відродження” продукує вже чистих” філософів української ідеї, як академічних у діаспорі (В.Липинський, Д.Чижевський, І.Мірчук), так і неакадемічних у радянській Україні, що розробляли проблему української ідеї у літературному мистецтві, серед яких найрепрезентативнішею постаттю є М.Хвильовий.
7. В дослідженні вперше здійснено спробу розглянути публіцистику, художню спадщину та життєву практику М.Хвильового як різні шари одного складного культурного феномену життєтворчості” митця як репрезентанта національної свідомості покоління Розстріляного відродження”, в результаті якої можна стверджувати, що творча спадщина М.Хвильового містить всі структурно-семантичні рівні, що в сукупності складають зміст концепту філософія національної ідеї”. У концепції Азіатського ренесансу”, що склалася в публіцистиці (теоретичному шарі творчості) М.Хвильового було виявлено і проаналізовано чотири умовних смислових блоки: 1)історіософський, де письменник розглядає Україну як суб’єкт всезагального (циклічного) історико-культурного процесу; 2)аксіологічний, в якому автор торкається проблем національного мікрокосму (ціннісних орієнтацій нової особистості в модерній українській культурі) та національного макрокосму (ціннісних пріоритетів всієї духовної культури української нації); 3)політичний, де Хвильовим пропонується програма державотворення; 4)футуристичний, в якому розгортається проект спільного національного майбутнього в новому історико-культурному циклі. Таким чином, в памфлетах М.Хвильового представлена система поглядів на розвиток української культури в історичному часі і просторі, де автор визначає місце України серед інших національних культур, формулює надзавдання (місію”) нації та пропонує відповідну технологію для його вирішування.
8. Аналіз художньої концепції в творчості письменника демонструє суттєві протиріччя між інтелектуальним конструктом та емоційним відчуттям дійсності М.Хвильового. Фактично, на рівні художньої практики мислитель доходить до заперечення власних ідейних побудов, отже до самозаперечення, що на рівні життєвої практики (в останньому життєтворчому акті письменника) набуває своєї крайньої форми самозаперечення фізичного, самогубства.
Таким чином, творчість М.Хвильового як проекція ментальної специфіки, накладеної на тогочасну культурну ситуацію, демонструє роздвоєність всіх рівнів національної свідомості українства 20-х років XX століття. Починаючи від розірваного часопростору, роздвоєного усвідомлення власного Я” й до різноспрямованості дійових моделей і стереотипів, в спадщині митця послідовно викривається прірва між двома вимірами національного буття: реальністю і горизонтом сподівань”. Ця ситуація виявляє дезорієнтованість, аутсайдерство”, але не тільки як наслідок зовнішніх обставин, а і як внутрішню ментальну рису, що коріниться у колективному несвідомому недержавного народу.
9. Родовою рисою, властивою для світоглядних установок переважної більшості творців української ідеї та М.Хвильового в їх числі є так звана лівизна” поглядів на соціально-політичний устрій суспільства. Неприйняття діячами українського відродження соціальної нерівності, можна розцінювати як реакцію на національну пригнобленість українства, адже, починаючи від народництва кирило-мефодіївців та соціалістичних ідей Драгоманова, й до комунізму Хвильового, творці української ідеї послідовно стверджували ідеал всезагальної соціальної рівності як головну умову досягнення рівності національної. Це зумовило проблему невідповідності засобів меті як характерну для всієї традиції осмислення української національної ідеї від братчиків” з їхнім прагненням українського національного самовизначення в родині слов’янських народів” шляхом культурницько-просвітницької діяльності, молодоукраїнців” з ідеєю будительства” засобами мистецтва й до покоління діячів Розстріляного відродження” та М.Хвильового як репрезентанта цього покоління з ідеєю поєднання типово модерного комуністично-інтернаціонального міфу з національним світоглядом.
10. Хвороблива роздвоєність”, властива для свідомості так званого неісторичного народу”, виявилася в творчості М.Хвильового як підсумку еволюції філософії української національної ідеї на рівні двох опозиційних пар, перша з яких національне-інтернаціональне” охоплює проблему політичної дезорієнтованості української нації, а друга Європа-Росія” окреслює альтернативи культурного розвитку України. Якщо перша позиція для М.Хвильового так і залишилася невирішеною дилемою, то в питанні культурної орієнтації письменник зробив свій вибір. М.Хвильовий вловив найболючішу проблему українського національного відродження культурне позадництво”, епігонство, причина якого полягала в політичному епігонстві, в багатовіковому недержавному існуванні української нації, що сформувала в неї відповідну до цього психологію молодшого брата”. Для подолання цієї ситуації письменник в своєї творчості запропонував дотримуватися культурної орієнтації не на російську культуру, яка для України була чинником хвороби культурного позадництва”, а на Європу психологічну, конструктивну культуру особистості, що усвідомлює себе на ґрунті національної ідеї. Завдяки цьому Україна повинна була досягти головної мети (як її вбачав М.Хвильовий) інтеграції в світовий культурний процес, але вже на правах самостійної, повноцінної, національно-самобутньої культури.
В дилемах інтернаціональне національне” та Росія Європа”. Що знайшли своє відображення в творчості М.Хвильового, можна побачити характерні проблеми сучасного українського суспільства, що дає підстави проводити смислові паралелі між культурною ситуацією в Україні пореволюційних років та сучасністю. Абстрагуючись від того, що як політичний проект концепція М.Хвильового продемонструвала свою нежиттєздатність, можна говорити, що як культурна орієнтація вона виявилася продуктивною. Програма національного розвитку, накреслена діячем Розстріляного відродження”, була спрямована на подолання реальних проблем, властивих для української культури, а тому не вичерпала себе й до нашого часу, адже глибинну кризу сучасної української культури не можливо подолати без вирішення тих завдань, що були сформульовані ще в 20-ті роки ХХст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агєєва В. Автор і герой у структурі новели Миколи Хвильового / В. Агєєва // Слово і час. 1993. - №12. С.16-21.
2. Агєєва В.П. Вступна стаття / В.П. Агєєва // Микола Хвильовий. К: Наук. думка, 1995. С. 5-30.
3. Агєєва В. Зайві люди” у прозі М.Хвильового / В. Агєєва // Слово і сучасність. 1990. - №10. С.3-9.
4. Алексеева Т.А. Демократия как идея и процесс / Т.А. Алексеева // Вопр. философии. 1996. №6. С. 20-23.
5. Альтер П. Нація: проблема визначення / П.Альтер // Націоналізм. Антологія. Київ: Смолоскип”, 2000. С. 580-593.
6. Андерсен Б. Уявлена політична спільнота / Б.Андерсен // Націоналізм. Антологія. Київ: Смолоскип”, 2000. С. 567-580.
7. Астафьев П.Е. Национальность и общечеловеческие задачи / П.Е. Астафьев // Вопр. Философии. 1996. - №2. С. 90.
8. Балинський І. Аутсайдерство як засіб збереження ідентичності / Ігор Балинський // Молода нація. К., 2000.- Спецвипуск. С.179-185.
9. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Р. Барт. М.: Искусство, 1994. 612с.
10.Баткин Л.М. Два способа изучать историю культуры / Л.М. Баткин // Вопросы философии 1986. - №12. С.104-115.
11.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества // М.М. Бахтин. М.: Искусство, 1979. 423с.
12.Безпальчий В.Ф. Праця та релігія / В.Ф. Безпальчий. К.: Наукова думка, 1981. 206с.
13.Безхутрий Ю. Митець і влада. Мотиви й інтертекст в оповіданні М.Хвильового Лілюлі” / Ю. Безхутрий // Слово і час. 2003. - №5. С.47-56.
14.Безхутрий Ю. М.Хвильовий: проблеми інтерпретації / Ю.М.Безхутрий. Х.: Фоліо”, 2003. 495 с.
15.Бергер П. Понимание современности / П. Бергер // Социс.-1990.- № 7. С. 127-133.
16.Бердяєв Н.А. Воля к жизни и воля к культуре / Н.А. Бердяев // На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение. М, Политиздат,1990. С.73-84.
17. Бердяєв Н.А. Русская идея: Основные проблемы русской мысли ХІХ века и начала ХХ века; Судьба России / Н.А. Бердяев. М: Республика, 1997. 540с.
18.Бердяєв Н.А. Царство Духа и Царство Кесаря / Н.А. Бердяев. М: Республика, 1995. 383 с.
19.Бистрицький Є. Конфлікт культур і філософія толерантності / Є. Бистрицький // Політична думка. 1997. - № 1. С.130-150.
20.Бистрицький Є. Національна ідея і громадянське суспільство / Є. Бистрицький // Мала енциклопедія етнодержавознавства. К.: Наук. думка, 1996. С. 756.
21.Бичко І.В. Українська ментальність і проблеми гуманітарізації національної вищої освіти / І.В. Бичко // Розбудова держави. 1993. - №3. С. 59.
22.Бочковський О. Вступ до націології / О. Бочковський // Генеза. 1995. - №1. С. 112-127.
23.Бромлей Ю. Человечество это народы / Ю.Бромлей, Р.Подольный. М. Мысль, 1990. 391 с.
24.Брюховецький В. Романтик із непоступливою вдачею / В. Брюховецький // Рад. літературознавство. 1989. - № 8. С. 52-59.
25.Бубер М. Народ и его земля / М. Бубер // Избранные произведения. - М. Республика, 1979 - С. 258-270.
26.Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Г. Булашев. К. Фірма Довіра”, 1992. 414 с.
27.Бутенко А.П. Менталитет россиян и евразийство: их сущность и общественно-политический смисл / Бутенко А.П., Колесниченко Ю.В. // Социс, 1996, № 5. С. 92-102.
28.Варинська А. Семантичне навантаження символів у творчості М.Хвильового / А. Варинська // Південний архів. Херсон: ХДПУ, 2000. (Зб. наук. пр.; Вип.10). С. 95-99.
29.Вебер А. К вопросу о социологии государства и культуры / А. Вебер // Культурология. Антология. ХХ век. М.: Юрист,1995. С. 523-531.
30.Вовканич С. Національна еліта та інтелектуальний потенціал нації: (Епістеміологічний аспект) / С. Вовканич // Філос. і соціол. Думка. 1996. - №7/8. С. 3-15.
31.Вяткин Б.А. Этническое самосознание как фактор развития индивидуальности / Б.А. Вяткин, В.Ю. Хотинец // Психолог. Журнал. 1996. - №5. С.69-71.
32.Гаврильченко О. Хвильовий, Холодний Яр та громадянська війна”/ О.Гаврильченко, А.Коваленко // Слово і час. 1992. - № 8. С. 52-59.
33.Гачев Г. Наука и национальные культуры / Георгий Гачев. Ростов н/Д: Изд-во Ростов. ун-та, 1992. 316 с.
34.Гачев Г. Национальные образы мира / Георгий Гачев. М. Сов. писатель, 1988. 447 с.
35.Гвардини Р. Конец Нового времени / Романо Гвардини // Вопр. философии.- 1990.- № 4. С. 140-149.
36.Гелнер Е. Нації та націоналізм / Е. Гелнер // Націоналізм. Антологія. Київ: Смолоскип”, 2000. С. 292-311.
37.Геллнер Э. Пришествие национализма / Э. Геллнер // Путь.-1992.- № 1
38.Гірчак Є. На два фронти в боротьбі з націоналізмом / Є. Гірчак. - Х.: ДВУ, 1930. - 218 с.
39.Гірчак Є.Ф. Хвильовоизм (Спроба крит. характеристики) / Є.Ф. Гірчак. Х.: ДВУ, 1930. 157 с.
40.Голубенко П. М.Хвильовий і О.Шпенглер / П. Голубенко // Хроніка-2000. 2000. Вип.. 37-38. С. 780-799.
41.Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин / П. Голубенко. - К.: Дніпро, 1993. - 447 с.
42.Гордієнко М. Хліборобсько-класократичні орієнтації В’ячеслава Липинського у контексті сучасності / М. Гордієнко // Розбудова держави. 1998. №7/8. С.117-125.
43.Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій / В.С. Горський. - К.: Наукова думка, 1997. 286 с.
44.Горський В.С. Соціальне середовище та історико-філософський процес / В.С. Горський. К.: Наукова думка, 1969. 183с.
45.Горський В.С. Ще раз про українську ідею / В.С. Горський // Культура і життя. - 1998. 14 січ.
46.Гошовська В.А. До проблеми моральної смерті Миколи Хвильового / В.А. Гошовська // М. Хвильовий. Проблеми творчості: Збірник статей. - Харків: ХДПУ, 1994. - С. 17-20.
47.Гречанюк С. День повернення Миколи Хвильового / С. Гречанюк // Літературна панорама. 1988: Зб. К., 1988. С. 202-218.
48.Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ - ХХ століття / Я. Грицак. - К.: Генеза, 1996. - 356 с.
49.Гриценко О. Логіка бунту проти логіки / О. Гриценко // Вітчизна. 1991. № 7. С. 152-157.
50.Ґудзь О. Рецидиви Дмитрія Карамазова (До проблеми Хвильовий і Шевченко”) / О.Ґудзь // Слово і час. 1999. - №3. С.24-28.
51. Гумилёв Л.Н. Этногенез и биосфера Земли / Л.Н. Гумилёв. Л.: Изд-во ЛГУ,1989. 495 с.
52.Гундорова Т. Руйнування романтичної метафізики / Т. Гундорова // Слово і час. 1993. - №9. С. 23.
53.Гундорова Т. Суспільно-літературний рух Молодої України” і проблема модерної української нації / Т. Гундорова // Сучасність. 1992. - №3. С.108-113.
54.Гундорова Т. Український модерн: від культурної тотальності до культурної диференціації / Т. Гундорова // Літературознавство: Матеріали III конгресу Міжнародної асоціації україністів.- К.: АТ Обереги”, 1996 .- С. 36-48
55.Гуревич А.Я. Исторический синтез и школа Анналов” / А.Я. Гуревич. М.: Искусство, 1993. 468с.
56.Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия / Э Гуссерль // Культурология. Антология. ХХ век. М.: Юрист, 1995. С.302-331.
57.Даниленко В.М. Експресіонізм як предтеча Азіатського ренесансу М. Хвильового / В.М. Даниленко // М. Хвильовий. Проблеми творчості: Збірник статей. Харків: ХДПУ, 1994. С. 20 - 24.
58.Дашкевич Я. Основні етапи етнічної історії української нації: міфологізація та деміфологізація / Я. Дашкевич // Родовід. Черкаси, 1991. С.33-35.
59.Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки: Літературно-критичні статті / Упоряд. В.Г.Дончик. К.: Дніпро, 1991. 366 с.
60.Демчук П. Творчий дух національної ідеї / П. Демчик // Віче. 2002. ­ №9. С. 68-73
61.Деррида Ж. Национальность и философский национализм / Ж. Деррида // Московские лекции, 1990. Свердловск,1991. С.43-62.
62.Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? / І.Дзюба. К.: Вид. дім КМ. Academia”, 1998. 272 с.
63.Дзюба І. Між культурою і політикою / Дзюба І.М. К: Сфера, 1998. 372 с.
64.Дзюба І. У всякого своя доля (епізод із стосунків Т.Шевченка із слов’янофілами): Літ.-критич. Нарис / Дзюба І.М. К.: Рад. письменник, 1989. 371 с.
65.Дзюба І. Україна Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин / Дзюба І.М. К.: Стилос”, 2001. 474 с.
66.Дзюба І. Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність? / Іван Дзюба // Наука і культура. Україна: Щорічник. 1988. Вип.. 22. С.309-325.
67.Дніпровський І. Микола Хвильовий. Портрет м’ятежника. / І. Дніпровський // Сучасність. 1992. № 3. С. 125-132.
68.Доній О.Актуальність проблематики памфлетів М.Хвильового / О. Доній // Молода нація. 1996. - №1. С.18-25.
69.Донцов Д. Микола Хвильовий / Д. Донцов // Українське слово: В 3 кн., К.: Рось”, 1994. кн.1. С. 654-672..
70.Донцов Д. Націоналізм / Дмитро Донцов. - Лондон; Торонто. 1986. 363с.
71.Досвітній О. До розвитку письменницьких сил / О. Досвітній // ВАПЛІТЕ. 1926. № 1. С. 5-13.
72.Драгоманов М. Вибране / М. Драгоманов. К.: Либідь, 1991. 682 с.
73.Драч І. Дорога Миколи Хвильового / І. Драч // Хвильовий М. Сині етюди. К.: Наукова думка,1989. С. 5-12.
74.Євшан М. Боротьба генерацій / М. Євшан // Слово і час. 1995 № 7. С.43-50
75.Євшан М. Під прапором мистецтва: Література / М. Євшан. - К.: Б.В., 1910 . 108 с.
76.Жуйкова Н. Мова як вияв ментальності / Н. Жуйкова // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості: Зб. тез Міжнародної конференції. К.,1994. С. 64.
77.Жулинський М. Від традиції ХІХ століття до ранніх пошуків ХХ століття та Іван Франко / М. Жулинський // Сучасність. 1991. № 5. С. 55-62.
78.Жулинський М.Г. Микола Хвильовий / М.Г. Жулинський. К.: Т-во Знання” України, 1991. 31с.
79.Жулинський М.Г. Микола Хвильовий (1893-1933) : Нарис життя та творчості / Жулинський М.Г. // Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини). К.,1990. С. 264-277.
80.Жулинський М. Наближення: Літературні діалоги / М. Жулинський. К.: Дніпро, 1986. 278 с.
81.Забужко О. Дві культури / Оксана Забужко // Літературна панорама. 1989. С. 208-226.
82.Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період / О. Забужко. К.: Основи”, 1993. 125 с.
83.Забужко О. Ще раз про дві культури / Оксана Забужко // Літературна панорама. 1990. С. 46-64.
84.Заздравнов А.П. Мировоззрение как социокультурный феномен / А.П. Заздравнов. Харьков: ”Штріх”, 2000. 340 с.
85.Закидальський Т. Досліди в діаспорі над історією вкраїнської філософії / Т.Закидальський // Філософська і соціологічна думка. 1993. - №4. С. 56-61.
86.Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України / Л. Залізняк. К.: Абрис”, 1994. 255 с.
87.Залізняк Л. Походження українського народу / Л.Залізняк. К.: ПБП Фотовідеосервіс”, 1996. 79 с.
88.Залізняк Л. Про українську націю та національну ідею / Л. Залізняк // Українська національна ідея. Науковий збірник. К., 1998. С. 72-78.
89.Залізняк Л. Україна в російській імперії / Л.Залізняк. К.: ПБП Фотовідеосервіс”, 1994. 128 с.
90.Замятин Е. Я боюсь / Е. Замятин // Избранные произведения.- М.: Сов. Россия, 1990 . 538 с.
91.Заринов И.Ю. Исторические рамки феномена этничности / И.Ю. Заринов // Этнограф. обозрение. 1997. №3. С. 21-31.
92.Затонський В. Помилки Хвильового й тих хто за ним / Затонський В. // Національна проблема на Україні. Х.: ДВУ, 1927. С. 87-89.
93.Зборовець І. Необарокові риси художньої прози М.Хвильового / І.В.Зборовець // Культура України. Вип.3. Харків, 1996. С. 75-81.
94.Здіорук С.І. Мовна культура та етнічна ідентифікація / С.І.Здіорук, О.А Штоквиш // Онтологічні проблеми культури. К.: Основи”, 1994. С. 99.
95.Іванишин В. Мова і нація: Тези про місце і роль мови в національному відродженні України / В.Іванишин, Я.Радевич-Винницький. Дрогобич: Відродження, 1992. 139 с.
96.Іванишин В. Нація, державність, націоналізм / В.Іванишин. Дрогобич: Вид. фірма Відродження”, 1992. 175 с.
97.Івашко В. 20-ті роки й проблема ідентифікації української літератури / В. Івашко // Українські проблеми. 1994. №1(5). С.64-67.
98.Івашко В. Микола Зеров і літературна дискусія (1925-1928) / В. Івашко // Слово і час. 1990 . № 4 С.18-27
99.Ігнатов В.О. Соціально-політичні традиції та інновації в етнічному житті / В.О. Ігнатов // Феномен нації: основи життєдіяльності. К.,1998. С.40.
100. Історія української літератури: В 2 т.,- К.: Наук. думка, 1988. т.2. 742 с.
101. Історія української літератури: В 8 т.,- К.: Наук. думка,1970. т.6. 516 с.
102. Історія української літератури ХХ століття: В 2 кн., К.: Либідь, 1993.кн.1.:1910-1930-ті роки, 784 с.
103. Історія філософії України. К.: Либідь, 1993. 680 с.
104. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова комунікація і культура як суб’єкти формування громадянської та національної свідомості) / В. Іщук. К.: Смолоскип”, 2000. 92 с.
105. Имамвердиев Н.А. Головні традиційні погляди на націю й націоналізм / Н.А.Имамвердиев // Перспективи. 2000. №2. С. 96-100.
106. Канак Ф. Національна ідея у її втіленнях / Ф. Канак // Розбудова держави. 1998. №7/8. С.40-45.
107. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант // Собрание сочинений: В 8т., - М.: ЧОРО, 1994. т. 3. 741 с.
108. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму / Георгій Касьянов. К.: Либідь,1999. 352 с.
109. Касьянов Г.В. Український націоналізм: проблеми наукового переосмислення / Г.В. Касьянов // Український історичний журнал. 1998. № 2. С. 39-54.
110. Кирчів А. Геополітичний вибір України: синдром суми різнонапрямлених векторів / А. Кирчів // Молода нація. К., 2000. Спецвипуск. С.185-192.
111. Кисельов М. Феномен землеробства в українському світі / М. Кисельов // Генеза. 1995. 1(3). С.57-65.
112. Кистяковский Б. В защиту п