ФУРМАН ОКСАНА ЄВСТАХІЇВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ІННОВАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
ФУРМАН ОКСАНА ЄВСТАХІЇВНА
УДК 159.923.2 : 37.015.3
ПСИХОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ
ІННОВАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
19.00.07 – педагогічна та вікова психологія
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук
Науковий консультант
Чебикін Олексій Якович
доктор психологічних наук, професор,
дійсний член НАПН України
Тернопіль – 2015

ЗМІСТ
Стор.
ПЕРЕЛІК УМОВИХ СКОРОЧЕНЬ ………………………………………………. 5
ВСТУП ……………………………………………………………………………... 6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ В ПСИХОЛОГІЇ…………………..…...……. 18
1.1. Обґрунтування методологічних підходів у соціогуманітарній науці ......... 18
1.2. Методологічна план-карта дослідження інноваційно-психологічного клімату та його параметрів ………………………………………………………. 26
1.3. Різновиди клімату в сучасному психологічному дискурсі ………………... 41
1.4. Теоретичне осмислення освітньої діяльності як методологічна основа дослідження інноваційно-психологічного клімату….……………………….…. 51
Висновки до першого розділу ……………………………………………….…... 63
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ЯК ПАРАМЕТР КЛІМАТУ У СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ-ЧАСІ ………………………….… 66
2.1. Поняття про вплив у психології і в теорії модульно-розвивального
навчання …………………………………………………………………………... 66
2.2. Психолого-педагогічна характеристика пізнавально-суб’єктного
впливу ………………………………………...……………………………........... 91
2.3. Нормативно-особистісний взаємовплив у системі інноваційних
відносин ……………………………………….………………………………… 106
2.4. Ціннісно-індивідуальнісний самовплив у процесі розвивальної
взаємодії ………………………………………..………………………………... 125
Висновки до другого розділу …………………………………………..……..... 152
РОЗДІЛ 3. ПОЛІМОТИВАЦІЯ ЯК СПОСІБ АКТИВІЗАЦІЇ
ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧАСНИКІВ ІННОВАЦІЙНОЇ
РОЗВИВАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ……………………………………..………..… 156
3.1. Теоретико-методологічні засади пізнання полімотивації у психології
та теорії освітньої діяльності …….……………………..…………………….… 156
3
3.2. Роль пізнавальної мотивації в навчальній активності суб’єктів
освітньої поведінки ………………………………………….……………..…… 168
3.3. Практична, ментальна й мотивація самовдосконалення як сфери-умов
реалізації модульно-розвивальних взаємин …………..……………….....……. 180
3.4. Модульно-розвивальна система як чинник полімотиваційної організації освітньої діяльності ..…….…....... …………………………………………...…. 194
Висновки до третього розділу ……………………………………….………..... 203
РОЗДІЛ 4. ОСВІТНЄ СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНФОРМАЦІЙНИЙ,
ДІЛОВИЙ І СМИСЛОВЧИНКОВИЙ РІЗНОВИДИ ОБМІНУ …………….… 205
4.1. Психолого-педагогічний аналіз освітнього спілкування ……………….... 205
4.2. Комунікативний аспект спілкування як форма актуалізації
інформаційного обміну …………………………………………………………. 217
4.3. Інтерактивний компонент освітнього спілкування як форма ділового
обміну …………………………………………………………………………… 226
4.4. Перцептивна сторона спілкування у процесі смисловчинкового
обміну ..……………………………………………………………………..…..... 239
Висновки до четвертого розділу ……………………………………...………... 252
РОЗДІЛ 5. ПОЗИТИВНО-ГАРМОНІЙНА Я-КОНЦЕПЦІЯ –ЦЕНТРАЛЬНА ЛАНКА-ПАРАМЕТР ІННОВАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ШКІЛ ……………………………………...……… 255
5.1. Поняття про Я-концепцію у психологічній науці та в інноваційній
системі …………………………………………………………………….……... 255
5.2. Модель самотворення позитивно-гармонійної Я-концепції
наступників у сфері інноваційно-психологічного клімату …………………... 269
5.3. Когнітивний, емоційно-оцінковий та вчинково-креативний
компоненти позитивно-гармонійної Я-концепції ………………….……...….. 280
5.4. Спонтанно-духовна організація Я-концепції універсума ……….…...….. 298
Висновки до п’ятого розділу …………………………………………..…..…... 318
4
РОЗДІЛ 6. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУЯК БАГАТОПАРАМЕТРИЧНОГО
ЯВИЩА ……………..…………………………………………………………. 322
6.1. Обґрунтування методів психологічного дослідження центрального параметра інноваційно-психологічного клімату у системі
експериментальних умов ………………………………………………….….. 322
6.2. Психологічний аналіз умов і параметрів створення інноваційно-психологічного клімату контрольних та експериментальних шкіл ………... 343
Висновки до шостого розділу ……………………………………………….... 371
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..….. 375
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………….…………..… 384
ДОДАТКИ ………………………………….………………………………….. 440

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
№
п/п
Умовні позначення
Назви показників
1
МОН України
Міністерство освіти і науки України
2
АПН України
Академія педагогічних наук України
3
Інститут ЕСО, ІЕСО
Інститут експериментальних систем освіти
4
НДІ МЕВО
навчально-дослідний інститут методології та економіки вищої освіти та економіки вищої освіти
5
ЗОШ
загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів
6
СМД-методологія
системно-миследіяльнісна методологія
7
СМД-підхід
системно-миследіяльнісний підхід
8
ОДІ
організаційно-діяльнісні ігри
9
ОК
організаційний клімат
10
СПК
соціально-психологічний клімат
11
ІДССО
інформаційний, діловий, смисловчинковий і самосенсовий обміни
12
ІПЗ
інноваційно-психологічні зміни
13
ІПК
інноваційно-психологічний клімат
14
Лонгітюдний ІПЕ
лонгітюдний інноваційно-психологічний експеримент
15
ІСА
ідея спонтанної активності

ВСТУП
Актуальність дослідження. Виникнення та утвердження розвиткових процесів у сучасному суспільстві, гармонізація міжособистісних, міжгрупових, у т. ч. економічних, політичних, освітніх, відносин у соціумі неможливі без функціонування сприятливого соціально-психологічного клімату в малих і великих спільностях. Адже він, як якісна системна характеристика міжособистісних стосунків людей, котрі розгортаються в межах будь-якої соціальної організації (виробничої, освітньої, правової тощо), впливає на продуктивність, ефективність їхньої діяльності, а конкретніше – на міру працездатності, сприяє реалізації громадянської та особистої активності, а відтак стимулює розвиток суспільства, оскільки актуалізує творчий потенціал людства та окультурює стосунки.
Загалом термін «клімат» введений давньогрецьким астрономом Гіппархом у ІІ ст. до н.е. Сьогодні у природознавстві під кліматом розуміють статистичний режим умов погоди, що характерний для даної місцевості Землі. Воднораз кліматичні фактори (температура, вітер, радіація, вологість, атмосферний тиск, хмарність тощо) тісно взаємодіють із людиною та суттєво впливають на її психічні стани і поведінку. Зазначений зв’язок між самопочуттям індивіда та кліматичними факторами підтверджує слушність ідеї кліматичного детермінізму, що у психології осмислена як принцип: «зовнішні причини діють через внутрішні умови» (Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.П. Москалець, С.Л. Рубінштейн, О.Я. Чебикін). Адже клімат впливає як на фізіологічний, психічний, соціальний стани особи, так і на її конкретну діяльність (звідси, скажімо, підвищена або понижена працездатність, особливості ставлення до справи і самопочуття). Відтак очевидно, що проблематика клімату є актуальною не лише в розумінні природної взаємодії у системі «людина – світ», а й у психологічному осмисленні міжособистісної та міжгрупової, де наявний соціально-психологічний (СПК), організаційний (ОК) чи інноваційно-психологічний клімати (ІПК).
7
Багато відомих учених (Н.П. Анікеєва, В.І. Антонюк, В.В. Бойко, І.І. Васильєва, О.І. Зотова, В.П. Казміренко, Л.М. Карамушка, О.В. Киричук, А.Г. Ковальов, Н.Л. Коломінський, В.Ю. Крилов, В.П. Кузнєцов, А.Н. Лутошкін, В.Н. Панфьоров, Б.Д. Паригін, К.К. Платонов, А.Л. Свенцицький, Р.Х. Шакуров, Є.В. Шорохова та ін.) приділяли увагу вивченню соціально-психологічного та організаційного кліматів. Здебільшого автори визначають перший як суспільно-психологічний феномен, котрий організується через міжособистісні відносини у малій групі; другий характеризують як такий, що відображає структурні й динамічні властивості організаційного довкілля, у якому виникає реалізація соціальної активності людей, котрі поділяють спільні цілі діяльності й об’єднані у велику групу, хоча враховує міжособистісні взаємини, які наявні в малій групі. Водночас ІПК також виявляється і через безпосередні (мала група) й опосередковані (міжгрупові), але власне освітньо-вчинкові, взаємостосунки учасників розвивальної взаємодії, котрі зреалізовують готовність до інноваційних змін: проведення реформувань (наприклад, зміна розкладу занять у школі, психологічні тренінги для вчителів та учнів), модернізаційні дії (скажімо, оновлення змісту навчання – введення нових предметів у навчальний план, програмні психодіагностичні обстеження тощо).
При цьому оновлення життєдіяльності педагогічних та учнівських колективів розвиває спроможність юного покоління активно впливати на навколишній світ і максимально реалізувати природний потенціал щодо його культурного зростання і соціального становлення. Тоді здійснення навчально-виховного процесу дає змогу кожному учаснику освітньої взаємодії оволодівати не лише знаннями, вміннями, навичками, а й формує у нього соціальні норми співжиття (взаємодопомогу, громадянську свідомість, відповідальність, міжетнічну повагу та ін.), сприяє привласненню загальнолюдських цінностей (ідеали, вірування, світоглядні переконання тощо), котрі, втілюючись у діяльність, учинки і спосіб життя громадян, допомагають розбудовувати гуманне, правове та демократичне суспільство (Г.О. Балл,
8
Л.К. Велитченко, Е.О. Помиткін, В.В. Рибалка, В.М. Чернобровкін та ін.). Таку організацію освітнього процесу забезпечує ІПК, у якому відбувається різновекторна реалізація соціальної активності учасників навчальної співпраці та уможливлюється не тільки їхня міжособистісна суб’єктивність, а й динамічні властивості педагогічно коректного довкілля, яке стимулює перебіг психоемоційних процесів, котрі інтегрують і координують спільні освітні зусилля вчителів, учнів і батьків.
Істотно підсилює суспільну вагомість дослідження проблематики ІПК закладів та організацій те, що він є явищем поліфункціональним, багатопараметричним. Зокрема, цей клімат охоплює і рівень психологічного задіяння людини у трудовий процес, і ступінь психологічної продуктивності діяльності та відпочинку, і повноту реалізації донині прихованих резервів та можливостей особи і групи, й найголовніше – він впливає на всю систему соціальних стосунків, на стиль життя людей, на їхнє повсякденне самопочуття і працездатність, на особистісну самоактуалізацію і самоефективність. Це вказує на своєчасність і доцільність міждисциплінарних гуманітарних досліджень з піднятої проблеми, що й зумовило вибір теми дисертаційної роботи «Психологічні параметри інноваційно-психологічного клімату загальноосвітнього навчального закладу».
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота входить до тематичного плану науково-дослідницьких робіт кафедри психології та соціальної роботи «Соціокультурна миследіяльність як методологічна основа психосоціальної роботи» Тернопільського національного економічного університету (державний реєстраційний номер 0109U000042). Тема дисертації затверджена Вченою радою Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта) (протокол №8 від 25.03.2009 р.) та узгоджена Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень із педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол №2 від 31.03.2009 року). Автором, ґрунтуючись на положеннях системно-миследіяльнісного підходу,
9
розроблено наукову концепцію інноваційно-психологічного клімату та методологічно обґрунтовано його параметри – психологічний вплив, полімотивацію, освітнє спілкування, що центруються на самотворенні Я-концепції учасників навчальної розвивальної взаємодії.
Мета дослідження полягає в теоретичному, методологічному та емпіричному обґрунтуванні психологічних параметрів інноваційно-психологічного клімату загальноосвітнього навчального закладу.
Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:
1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз інноваційно-психологічного клімату модульно-розвивальної системи навчання як наукової проблеми.
2. Обґрунтувати психологічний вплив та його класи у контексті соціально-культурного простору-часу.
3. Проаналізувати феномен полімотивації освітньої діяльності вчителя і учнів як спосіб активізації їхньої інноваційної розвивальної взаємодії.
4. Охарактеризувати освітнє спілкування та його аспекти у форматі інформаційного, ділового та смисловчинкового обмінів.
5. Виокремити компоненти позитивно-гармонійної Я-концепції та розкрити їх інноваційно-психологічний зміст у самосвідомості педагогів і вихованців, котрі навчаються за модульно-розвивальною системою.
6. Провести експериментальне дослідження психологічних параметрів створення ІПК педагогічними колективами модульно-розвивальних шкіл, застосувавши для цього як математичні методи обробки отриманих результатів, так і систему психодіагностичних методик вивчення центральної ланки цього клімату – Я-концепції учнів.
Об’єктом дослідження є інноваційно-психологічний клімат загальноосвітнього закладу (школи, ліцею, гімназії) модульно-розвивального типу.
Предмет дослідження – психологічні параметри інноваційно-психологічного клімату (психологічний вплив, полімотивація, освітнє
10
спілкування), що у взаємодоповненні спричинюють розвиток позитивно-гармонійної Я-концепції учасників навчальної взаємодії.
Гіпотеза дослідження. Інноваційно-психологічний клімат як системоутворювальна ланка модульно-розвивальної системи формується завдяки: а) взаємодоповненню психологічного впливу, взаємовпливу, самовпливу і самотворенню; б) розгортанню полімотивації та сфер умов її активізації – пізнавальної, практичної, ментальної і самовдосконалення; в) утвердженню освітнього спілкування як інформаційного, ділового, смисловчинкового і самосенсового різновидів обміну; г) багатоканальному перебігу зазначених параметрів впливу, полімотивації і спілкування довкола центральної ланки-параметра ІПК – розвитку позитивно-гармонійної Я-концепції, котра реально функціонує у діалектичній єдності чотирьох компонентів – когнітивного, емоційно-оцінкового, вчинково-креативного і спонтанно-духовного, внутрішньо збагачує освітню діяльність учасників навчання й у такий спосіб забезпечує їхнє поетапне розумове, соціальне, психосмислове і духовне зростання як суб’єктів, особистостей, індивідуальностей і як носіїв потенційної універсумної активності.
Теоретико-методологічною основою дослідження є:
– на філософському рівні: системно-миследіяльнісна методологія (І.С. Алексєєв, О.І. Генісаретський, О.П. Зінченко, С.В. Попов, В.М. Розін, Г.П. Щедровицький, П.Г. Щедровицький та ін.); філософсько-психологічна теорія вчинку (М.М. Бахтін, І.П. Маноха, П.А. М’ясоїд, В.А. Роменець, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко); гуманітарна (Ш.О. Амонашвілі, І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, І.А. Зязюн, В.О. Сухомлинський та ін.), вітацентрична (Б.В. Попов) та вітакультурна (А.В. Фурман) парадигми у сфері освіти;
– на загальнопсихологічному рівні: категорії, принципи і закономірності генетичної психології (Л.С. Виготський, С.Д. Максименко, Ж. Піаже); загальнопсихологічні принципи спричинення (детермінації), єдності психіки і діяльності, розвитку, системності (Б.Г. Ананьєв, Л.К. Велитченко,
11
Л.С. Виготський, Т.В. Дегтяренко, В.К. Калін, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, Ю.Б. Максименко, В.П. Москалець, С.Л. Рубінштейн, О.Є. Самойлов, О.П. Саннікова, О.М. Ткаченко, О.Я. Чебикін); концепція суб’єкта психічної активності (А.В. Брушлінський, Л.П. Журавльова, Я.Л. Коломінський, Г.С. Костюк, Е.Л. Носенко, В.А. Петровський, В.В. Плохіх, В.А. Семиченко, С.М. Симоненко, В.О. Татенко, М.І. Томчук, В.М. Чернобровкін, Т.М. Яблонська, Т.С. Яценко); теорії навчальної, педагогічної, учбової та освітньої діяльностей (Л.К. Велитченко, В.В. Давидов, О.К. Дусавицький, Д.Б. Ельконін, О.В. Киричук, С.Д. Максименко, Ю.І. Машбиць, В.В. Рєпкін, В.В. Рубцов, М.Л. Смульсон, Г.О. Цукерман, О.Я. Чебикін, Ю.М. Швалб та ін.); концепти і конструкти самосвідомості та Я-концепції зокрема (Р. Бернс, М.Й. Боришевський, В. Джемс, І.С. Кон, В.В. Столін, Т.М. Титаренко, З. Фройд, П.Р. Чамата, Н.В. Чепелєва); засадничі теоретичні положення про особистість у гуманістичній психології та особистісно зорієнтованому підході (Р. Ассаджолі, О.Г. Бабчук, Г.О. Балл, І.Д. Бех, С.І. Болтівець, О.Ф. Бондаренко, І.В. Бужіна, Ж.П. Вірна, Л.П. Журавльова, З.С. Карпенко, З.Н. Курлянд, А. Маслов, А.В. Массанов, Р. Мей, В.В. Рибалка, К. Роджерс, О.П. Саннікова, А.В. Сергеєва, Р. Трач, В.М. Ямницький та ін.); концепції духовного розвитку особистості (А.І. Зеліченко, В.В. Знаков, О.І. Климишин, В.М. Колесников, В.П. Москалець, Е.О. Помиткін, М.В. Савчин, Л.А. Снігур);
– на конкретно-тематичному рівні: моделі соціально-психологічної структури спілкування (Г.М. Андрєєва, А.Б. Коваленко, М.Н. Корнєв, Л.Е. Орбан-Лембрик, Т.Д. Щербан); психодидактичні концепції розвивального, модульного і модульно-розвивального навчання (А.М. Алексюк, К.Я. Вазіна, В.В. Давидов, О.К. Дусавицький, С.Д. Максименко, В.В. Рєпкін, Є.В. Сковін, П.І. Третьяков, А.В. Фурман, П.А. Юцявічене, І.С. Якиманська); теоретичні моделі і мислесхеми наукового проектування та експериментального впровадження інноваційного психокультурного простору школи (В.О. Коміссаров, А.В. Фурман); соціально-психологічна теорія організації
12
(В.П. Казміренко); концепція образів суб’єктивної реальності (Є.І. Ісаєв, В.І. Слободчиков); моделі переживання людиною плину часу (В.В. Плохіх, О.В. Полунін, Б.Й. Цуканов); психологічна концепція парадигм і стратегій впливу (Г.О. Ковальов); концепції соціально-психологічного (Н.П. Анікеєва, Л.М. Карамушка, Б.Д. Паригін, Р.Х. Шакуров) та організаційного (В.П. Казміренко) кліматів; принципи і методи розробки та використання комп’ютерної психодіагностики (Л.Ф. Бурлачук, Ю.Б. Максименко); авторські моделі-конфігуратори і методологічні план-карти дослідження.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, вирішення завдань і перевірки достовірності одержаних результатів застосовувався комплекс методів теоретичного та емпіричного дослідження: теоретичні – ідеалізація, аналіз, класифікація, узагальнення, систематизація існуючих положень і наукових фактів із проблематики психологічного клімату, його різновидів і параметрів; теоретичне конфігурування – для створення моделей-конфігураторів класів психологічного впливу, поетапного становлення полімотивації, комунікативних міжсуб’єктних стосунків, міжособистісної інтеракції і перцептивної міжіндивідуальнісної взаємодії; емпіричні – спостереження, бесіда, опитування, тестування, експеримент, експертиза – для визначення наявності умов і параметрів ІПК в контрольних та експериментальних навчальних закладах; математично-статистичні – для кількісних обрахунків, математичної обробки отриманих даних, а саме для визначення коефіцієнтів інноваційно-психологічних змін та ефективності досліджуваного клімату, й також коефіцієнта кореляції Пірсона для підтвердження статистичної достовірності сформульованих узагальнень і висновків.
Вивчення базових параметрів ІПК (впливу, полімотивації, освітнього спілкування) здійснювалося за допомогою авторськи адаптованих: а) експертної методики наявності характеристик цього клімату (макрокліматичний аналіз) і б) універсальної тест-карти реалізації ІПК модульно-розвивальних занять (мікрокліматичний аналіз).
13
Комплекс психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення центрального параметра ІПК – Я-концепції та особливостей розвитку її компонентів у наступників контрольних та експериментальних навчальних закладів, охоплював: методику дослідження егоцентризму Т. Сцустрова (адаптація Т.І. Пашукової); проективну методику «Я – соціально-символічні завдання» Б. Лонга, Р. Зіллера, Р. Хендерсона; проективну методику «Дім – Дерево – Людина» Дж. Бука; адаптовані версії Q-сортування В. Стефенсона; методику діагностики рівня суб’єктивного контролю Дж. Роттера, методику визначення особистісної адаптованості А.В. Фурмана, методику діагностики міжособистісних відносин та уявлень людини про себе Т. Лірі; методику діагностики ситуативної самоактуалізації особистості Т.Д. Дубовицької.
Експериментальна база дослідження охоплювала сім загальноосвітніх навчальних закладів: Бердичівський навчально-виховний комплекс «Школа-гімназія-ліцей №10», гімназію «Гармонія» Галицького коледжу імені В’ячеслава Чорновола м. Тернополя, Куп’янську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №11, Київський ліцей № 157, Академічний ліцей при Запорізькому національному університеті, Тернопільський навчально-виховний комплекс «ЗОШ І-ІІІ ступенів №2», Кривоколінський навчально-виховний комплекс Черкаської області. Загальна чисельність вибірки склала 2415 учнів, з яких 1518 осіб – експериментальних навчальних закладів, 897 – контрольних. Крім того, комплексній експертизі на предмет наявності параметрів ІПК піддано 120 уроків і 160 модульно-розвивальних занять.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що у вітчизняній психології вперше розглядається ІПК як інтегральне явище сучасної освіти, котре діалектично поєднує психологічний вплив, полімотивацію, освітнє спілкування навколо центральної ланки – розвитку позитивно-гармонійної Я-концепції учнів експериментальних шкіл. Обґрунтовано тезу, що реальне створення цього клімату в освітніх закладах є потрібним для успішного реформування системи національної освіти та її
14
входження у європейський культурно-психологічний простір. У цьому контексті наукову новизну становлять такі отримані результати:
– уперше введено у понятійно-категорійне поле психології поняття «інноваційно-психологічний клімат», обґрунтовані його зміст, структура та співвідношення з іншими поняттями («соціально-психологічний клімат», «організаційний клімат» та ін.); із позицій системно-миследіяльнісної методології та вітакультурної парадигматики здійснено теоретико-методологічний аналіз ІПК як інтегрального надскладного явища, а також концептуально виокремлені його основні параметри;
– вперше системно проаналізований психологічний вплив як параметр ІПК у контексті простору-часу та встановлені його класи (пізнавально-суб’єктний вплив, нормативно-особистісний взаємовплив, ціннісно-індивідуальнісний самовплив, духовно-універсумне самотворення), які поперемінно спричинюють становлення учнів як суб’єктів, особистостей, індивідуальностей та універсумно актуалізованих осіб;
– вперше створена модель поетапного становлення полімотивації освітньої діяльності, а також названі та охарактеризовані сфери умов її перебігу залежно від періодів модульно-розвивального циклу, тобто в теоретико-методологічному контексті закономірностей, форм і механізмів полімотиваційної атмосфери паритетних освітніх взаємостосунків учителя та учнів;
– подальшого розвитку дістало дослідження освітнього спілкування та різновидів його обміну – таких як інформаційний, діловий і смисловчинковий, що циклічно зумовлюють оперування знаннями, думками, досвідом, уявленнями, установками і цінностями, організацію спільної нормативної діяльності (регулювання), формування цілісного образу партнера, пізнання один одного (порозуміння), а також запропоновано четвертий аспект спілкування – спонтанно-інтуїтивний, який детермінує перебіг саморозуміння;
– уперше створена теоретична модель самотворення Я-концепції як гармонійне взаємодоповнення когнітивного, емоційно-оцінкового, вчинково-
15
креативного і спонтанно-духовного компонентів; розкрита циклічність самотворення як психологічного механізму залежно від інноваційних періодів модульно-розвивального процесу, наступності впровадження психомистецьких технологій розвивальної взаємодії, етапів перебігу вчинку, окремої ієрархії соціальних установок; а також обґрунтований зміст нових понять – «Я-інформаційне», «Я-нормативно-рефлексивне», «Я-ціннісно-рефлексивне», «спонтанно-духовна складова Я-концепції».
Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження знайшли відображення у навчальному посібнику, експериментальних навчальних програмах для спеціальностей «Cоціальна робота» і «Практична психологія» («Психологія Я-концепції», «Психологія соціального впливу»), психодіагностичних методиках (визначення незалежного і взаємозалежного Я, дослідження ідентифікаційного зв’язку і почуття «Ми», тесті «Символічний образ Я»), авторських лекціях (Проблематика Я у психоаналітичній теорії Зиґмунда Фройда; Спонтанно-духовна організація Я-концепції універсума), дидактичних тестах, що впроваджені у навчально-виховний процес Тернопільського національного економічного університету та Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта).
Результати дослідження впроваджено у такі освітні установи: Чернігівський національний технологічний університет (довідка № 102/08–1609 від 25.06.2015 р.), Тернопільський національний економічний університет (довідка № 126-06/2427 від 25.06.2015 р.), Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича (довідка № 741 від 30.06.2015 р.), Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова (довідка № 179-06/3521 від 24.09.2015 р.), Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи НАПН України (довідка № 86 від 22.06.2015 р.), Бердичівський навчально-виховний комплекс «Школа-гімназія-ліцей №10» (довідка № 327/01-09 від 25.08.2015 р.), гімназію «Гармонія» Галицького коледжу імені В’ячеслава Чорновола м. Тернополя (довідка №
16
255/01 від 09.06.2015 р.), Куп’янську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів № 11 (довідка № 01-22 від 08.06.2015 р.), Київський ліцей № 157 (довідка № 146 від 23.06.2015 р.), Тернопільський навчально-виховний комплекс «ЗОШ І–ІІІ ступенів № 2» (довідка № 154 від 09.06.2015 р.), Академічний ліцей при Запорізькому національному університеті (довідка № 245 від 23.06.2015 р.).
Вірогідність і надійність отриманих результатів забезпечується аргументованим використанням форм, методів, засобів та інструментів системно-миследіяльнісної методології, теоретичним обґрунтуванням вихідних положень дослідження; валідністю та адекватністю психодіагностичного інструментарію поставленій меті, завданням, об’єкту і предмету пошукування; репрезентативністю вибірки; застосуванням сучасних математичних процедур для обробки та аналізу отриманих результатів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження обговорювалися на Міжнародному конгресі «Українська освіта у світовому просторі» (Київ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-психологічні виміри професійної майстерності особистості в умовах глобалізованого світу» (Тернопіль, 2013); Всеукраїнській науково-практичній конференції з Міжнародною участю «Актуальні питання теорії та практики психолого-педагогічної підготовки майбутніх фахівців» (Хмельницький, 2013); Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Наукове проектування інноваційних та альтернативних систем вищої освіти» (Тернопіль, 2000), «Економіка освіти» (Тернопіль, 2001); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолога і соціального педагога в умовах вищої школи» (Тернопіль, 2003); Всеукраїнській науковій конференції «Нагальні проблеми практичної психології» (Одеса, 2001); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Економіка освіти» (Тернопіль, 2002); Першому всеукраїнському конгресі психологів (IV з’їзді Товариства психологів України) (Київ, 2005); міжвузівській науково-практичній конференції «Психологія діяльності в особливих умовах» (Харків, 2006); регіональній
17
науково-методичній конференції «Технологія інноваційного пошуку в системі вищої освіти» (Тернопіль, 2002); другій регіональній науково-методичній конференції «Технологія інноваційного пошуку в системі вищої освіти» (Тернопіль, 2003); загальноакадемічній науковій конференції «Наукове проектування інноваційних та економічних систем національної освіти» (Тернопіль, 2003); науковій конференції професорсько-викладацького складу, докторантів, аспірантів, здобувачів наукових ступенів Тернопільської академії народного господарства «Економічні, правові, інформаційні та гуманітарні проблеми розвитку України в постстабілізаційний період» (Тернопіль, 2005); засіданнях кафедри психології і соціальної роботи, Інституту експериментальних систем освіти та НДІ методології та економіки вищої освіти Тернопільського національного економічного університету (1999–2015 роки); відкритих методологічних семінарах із доповідями в Інституті експериментальних систем освіти й НДІ методології та економіки вищої освіти.
Наукові положення і результати, наявні в кандидатській дисертації «Модульно-розвивальна система як об’єкт соціально-психологічного аналізу», яка захищена у 1999 році, на чинний захист не виносяться.
Публікації. Основні результати дослідження відображені в 60

Список литературы

ВИСНОВКИ
Загальна тенденція розвитку освітніх систем і технологій полягає у переході від традиційних моделей, форм і засобів навчальної діяльності вчителя і учнів до інноваційних – розвивальних, діалогічних, гуманістично зорієнтованих. Проте інноваційність стосується не лише педагогічних умов організації навчально-виховного процесу в закладах освіти, а й психологічного клімату, загальної атмосфери чи гуманітарної аури у життєдіяльності шкіл, ліцеїв, гімназій. Іншими словами, мовиться про їх сутнісне психологічне оновлення й відтак конкретне наповнення інформаційних, ділових та особистісних взаємостосунків учасників навчання паритетним людиноствердним змістом, їх особливий психоемоційний настрій, позитивне мотиваційне та інтелектуальне налаштування на продуктивну освітню співпрацю, майже безперервне психосмислове і ціннісно-естетичне збагачення свого Я у процесі навчального спілкування, а у підсумку – самоактуалізаційне і рефлексивне утвердження своєї індивідуальності за кожної ситуації розвивальної взаємодії.
Вищезазначене дає підстави стверджувати, що гіпотеза дослідження доведена, а його мета досягнута. Щодо детальної аргументації та повноти виконання завдань роботи, окреслимо найважливіші узагальнення і факти.
1. Ефективність теоретичної діяльності у сфері психології багато в чому залежить від обґрунтованого вибору дослідником методологічного підходу і, щонайперше, взаємодоповнення філософського, загальнонаукового і психологічного рівнів методологування, що покликані забезпечити розв’язання складних проблем у науці та житті. У цьому контексті винятково евристичною для розвитку сучасної психології є СМД-методологія (Г.П. Щедровицький та його школа), яка не лише пропонує засоби (схеми, моделі, знаки тощо) рефлексивної роботи теоретика над своєю діяльністю і своїм мисленням, а й виробляє технологію синтезу різнопредметних знань і створює із них довершені знаннєві комплекси. Це повно підтверджує проведене нами дослідження, в основі якого знаходиться методологічна план-карта пізнання
376
інноваційно-психологічного клімату, що фіксує сукупність різних предметів-параметрів його вивчення (психологічний вплив, полімотивацію, освітнє спілкування, Я-концепцію) і програмує послідовність їх аналітичного розгляду.
2. Інноваційно-психологічний клімат як теоретичний конструкт являє собою самодостатню цілісність стійких характеристик (діалогічність, довіра, уважність, взаємодопомога, емпатійність, продуктивність, працездатність, вимогливість, доброзичлива критика) шкільного довкілля, які сутнісно притаманні модульно-розвивальному навчанню і спричинюють різні форми психічної активності школярів, їхній емоційний стан і моральний настрій, ефективність міжособистісних і міжгрупових стосунків, ритмічно розвивають кожного як суб’єкта, особистість, індивідуальність та актуалізують універсумний потенціал.
Водночас інноваційно-психологічний клімат – це реально наявне, складне явище шкільного життя, котре створюється під впливом кількох чинників: 1) соціально-психологічної атмосфери, або «гуманітарної аури» (Л. Костенко) суспільства – переважно сфера соціокультурного впливу; 2) «духу школи» (Л.М. Толстой) – сфера паритетної освітньої взаємодії і спілкування у просторі загальноосвітнього закладу; 3) довірливо-ділового характеру (у термінології А.С. Макаренка – стилю) міжособистісних стосунків – головно сфера полімотивації освітньої діяльності кожного учасника навчання; 4) особливого діяльно-рефлексивного стану свідомості/самосвідомості вчителя і учня – їх позитивно-гармонійної Я-концепції.
3. Технологічна реалізація першого параметра ІПК – психологічного впливу, відбувається в контексті просторово-часових координат, що опосередковують через себе всі види впливу, а також поперемінно пояснюють активізацію відомих рівнів психічної регуляції – поведінкової, діяльнісної, учинкової. Характеристики простору (цілісність, структурність, автономність, саморозвитковість) є умовами, за яких здійснюється перебіг форм активності та розгортаються позиції і стосунки між учасниками навчально-виховно-освітньої взаємодії, формуються певні норми і вартості. Оволодіння сферами змістового
377
модуля (знання, уміння, норми, цінності) відбувається завдяки часовій організації психіки, функціонування якої опосередковується застосуванням інноваційних програмово-методичних засобів і різновидів змісту розвивальних взаємостосунків, у т. ч. психолого-педагогічного.
4. За допомогою опосередкованого (принципи розвитковості, процес навчання тощо) та безпосереднього (комунікативний механізм, інноваційні програмово-методичні засоби, метод раціонального переконання) складників пізнавально-суб’єктного впливу і взаємозалежності у системі «знання – поведінка – суб’єкт» учитель має змогу впливати на процес становлення учнів як групових та індивідуальних суб’єктів поведінки і на досягнення ними рівнів суб’єктності (оволодіння сукупністю психологічних здібностей) й утворення низки образів суб’єктивної реальності. Організація нормативно-особистісного взаємовпливу, що охоплює опосередковане (принцип модульності, процес виховання тощо) й безпосереднє (інтерактивний механізм, програмово-методичні засоби, метод наслідування) взаємодіяння, забезпечує розвиток учнів як особистостей, котрі ефективно оволодівають соціальними, груповими та особистими нормами.
5. Ціннісно-індивідуальнісний клас самовпливу у взаємопереході «цінності – вчинкові дії – індивідуальність», який утримує характеристику автономності, принцип ментальності, освітній процес (опосередкований вплив) та перцептивний механізм, програмово-методичні засоби, метод морального вибору (безпосереднє діяння), спричинює перебіг циклу формування учнів як індивідуальностей-суб’єктів освітніх учинкових дій, обстоювання ними моральних вартостей і сприяє прискореному розвитку їхньої смислової сфери. Духовно-універсумне самотворення у системі «духовність – самореалізація – універсум», шляхом взаємоперебігу опосередкованого (характеристика саморозвитковості, принцип духовності, самореалізаційний процес) й безпосереднього (метод спонтанно-сенсового вибору, інноваційні програмово-методичні засоби) впливів, стимулює становлення універсумної екзистенції в школярів.
378
6. За інноваційної освітньої моделі полімотиваційна активність учасників навчання технологічно реалізується на підґрунті кількох засад: а) онтичних – як результат розвитку та взаємодоповнення потреб і сформованих на їх основі стійких мотиваційних відношень; б) стратегічних – як різноаспектне спричинення динамічно напруженої полімотиваційної атмосфери цілісної модульно-розвивальної технології; в) тактичних – як утворення на кожному модульному занятті окремого психологічного простору, котрий моделює умови полімотиваційності через систему вчинкових дій і діяльностей; г) ситуативних – як конкретну заданість спонукальних впливів і мотиваційних відношень у процесі добування, збагачення і творення соціокультурного досвіду навчальною групою за принципом «тут і тепер».
7. Полімотивація як психологічне явище, в якому поєднуються різні стимульні чинники і механізми (потреби, мотиви, інтереси, установки тощо), спричинює форми освітньої активності учнів і здійснення кількох діяльностей завдяки розгортанню її відповідних сфер-умов: а) пізнавальної мотивації (збагачує навчально-пошукову активність шляхом сукупності потреб у самовираженні, вдосконаленні поведінки та ін.), б) практичної мотивації (формує досвід соціальної взаємодії, розширюючи поле потреб у спілкуванні, співробітництві, взаємній відповідальності, альтруїзмі тощо), в) ментальній мотивації (зумовлює світоглядну активність через взаємодоповнення потреб у саморегуляції, активізації вчинкових дій, творчій рефлексії), г) мотивації самовдосконалення (дає змогу вибирати оптимальну лінію у процесі самовизначення і самоствердження шляхом дії потреб у самоактуалізації і творенні власного Я, в освітній паритетній співпраці).
8. Співвідношення сфер полімотиваційної освітньої діяльності та етапів цілісного модульно-розвивального процесу в кожному конкретному випадку знаходить вияв у внутрішній мотивації: а) пізнавально-емоційної поведінки особистості, котра спричинює наступність навчально-вчинкових дій; б) унормованої соціальної діяльності, яка гуманізує досвід суспільного життя; в) учинкових дій, котрі збагачують ціннісно-світоглядну сферу та сприяють
379
пошуку смислу життя; г) самовдосконалення через рефлексію істини, добра, краси, самопізнання тощо.
При цьому поетапне експериментальне впровадження модульно-розвивальної системи забезпечує зростання динамічного потребо-полімотиваційного наповнення фаз, етапів і вчинкових актів повноцінним спонукально-стимуляційним змістом актуальної розвивальної взаємодії учасників освітнього процесу, в якій ритмічно переважають стратегічні, тактичні і ситуаційні наміри-інтенції групового та індивідуального самотворення.
9. У системі модульно-розвивального навчання освітнє спілкування постає третім параметром інноваційно-психологічного клімату і становить структурно-розвиткову єдність таких компонентів: а) комунікативного, який задає змістове поле взаємодії і надає значень і смислів поведінковій активності учнів як суб’єктів, а тому уможливлює оперування знаннями як нормами та еталонами спілкування; б) інтерактивного (обмін діями, діяльністю шляхом нормотворення), що наповнює взаємодію практичним змістом, продукує діловий обмін і регулює організацію спільної унормованої діяльності особистості, а відтак нормотворчо взаємозбагачує усіх співдіячів; в) перцептивного (сприйняття і пізнання один одного, своєї групи загалом через явища ідентифікації, емпатії, рефлексії, формування цілісного образу індивідуальності), котрий інтегрується із смисловчинковим і виконує функцію порозуміння між партнерами; г) спонтанно-інтуїтивного, який взаємопов’язується із самосенсовим обміном і сприяє саморозумінню та саморозкриттю особи в освітньому процесі.
10. Комунікативний та інтерактивний аспекти спілкування як різновиди обміну дають змогу зрозуміти та виявити: а) умови реалізації безпосередніх ефективних контактів між учителем та учнями, б) перебіг набуття останніми соціокультурного досвіду, в) процес організації спільної діяльності, котра конкретизується через зміст її різних форм і видів (спільно взаємодіяльна і спільно індивідуальна); останні стимулюють розвиток і формування
380
міжособистісних соціальних стосунків у класі, механізмів оволодіння соціальним досвідом – нормонаслідування й нормотворення; перший є підґрунтям для виникнення паритетних відносин, а другий – розвиткових; це пояснюється тим, що кооперативна взаємодія сприяє утвердженню рівноправності, а здійснення самостійних складніших дій (операцій) – психосоціально розвиває учнів-наступників.
11. Перцептивний аспект спілкування як смисловчинковий обмін дозволяє партнерам розвивальної взаємодії пізнавати один одного, формувати цілісний образ індивідуальності, осягати цикл цілепокладання, усвідомлювати мету, установки, мотиви кожного тощо, у підсумку чого виникає порозуміння, передумовами котрого є процеси сприймання співбесідників, способів організації їхніх учинкових дій, взаємопізнання, зіставлення, а також механізми ідентифікації, емпатії, рефлексії та смислотворення. Останнє пов’язане із психологічними властивостями кожного учня, зокрема із спрямованістю, предметний зміст якої деталізується у вартостях, обстоювання яких дозволяє йому відшукати і наповнити смислами власні вчинкові дії у навчанні. Це спричиняє виникнення смислоутворювальної активності, котра актуалізує процес цілепокладання, тоді як смисловчинковий обмін сприяє осягненню цілеформування й цілереалізації як аспектів цього циклу-процесу.
12. Я-концепція, котра виникає у процесі соціальної взаємодії індивіда як обов’язковий та унікальний результат його психічного розвитку, набуває відносної внутрішньої самодостатності, тобто самопродукує свої складові, структуру, механізми зреалізування. У результаті не тільки налагоджується двостороннє взаємозумовлення у системі «Я-концепція людини – вплив конкретного соціокультурного довкілля», а ще й розгортається процес самотворення як внутрішньо діалогічна зустріч засадничих форм психічної активності (поведінки, діяльності, спілкування, вчиняння) та актуально відповідних їм рівнів суб’єктивної реальності – суб’єкта, особистості, індивідуальності, універсуму.
381
13. Запропонована авторська модель самотворення позитивно-гармонійної Я-концепції людини є теоретичним конструктом, якому природно властиві висока абстрактність і певна умовність. Воднораз вона дає змогу ґрунтовніше пояснити структуру, функції, механізми та основні формоутворення такої реальності самосвідомості, як концептуальне Я. Однак треба зважати на те, що ця реальність буттєво складніша, ніж її схематичне зображення.
14. Позитивно-гармонійна Я-концепція, яка розвивається за умов інноваційно-психологічного клімату, є складною динамічною сукупністю уявлень, ставлень, установок, переконань учня про себе як суб’єкта, особистість, індивідуальність та як потенційного універсума діяльності у взаємодоповненні таких компонентів, як когнітивного (Я-образ), емоційно-оцінкового (Я-ставлення), вчинково-креативного (Я-вчинок) і спонтанно-духовного (Я-духовне), котрі узгоджують його внутрішній (думка, особистісні знання, уявлення про себе, самоставлення) та зовнішній (освітні вчинкові дії, вияв екзистенційних ресурсів особи тощо) світи.
15. Для розвитку позитивно-гармонійної Я-концепції учнів створюються такі психолого-педагогічні умови: а) впровадження інноваційної освітньої моделі на принципах модульно-розвивальної системи, б) взаємозалежне функціонування вчинкових механізмів та системи соціальних установок під час психологічно паритетної освітньої діяльності, в) почергове переважання образів суб’єктивної реальності завдяки оновленому змісту розвивальної взаємодії (добування знань, нормування досвіду, ціннісне збагачення особистості, саморозвиток Я-духовного) як основних етапів системного самотворення людини.
16. Інноваційно-психологічний клімат – це інтегральне утворення, котре охоплює, з одного боку, його системні параметри (психологічний вплив, полімотивацію, освітнє спілкування та Я-концепцію), з іншого – дослідно-експериментальну та інноваційно-освітню діяльності педагогічного колективу, що взаємозалежно організуються за певною науковою програмою, ще з іншого
382
– три рівні системних змін у життєдіяльності навчально-виховного закладу: а) формальний, коли домінують зовнішні трансформації у життєдіяльності закладу, що знаходять відображення у зміні її організаційної моделі; б) змістовий, на якому відбувається персональне емоційне осмислення інновації та її особисте прийняття у форматі соціально-психологічного клімату; в) фундаментальний, котрий пов’язаний з гуманними вчинками особистості, з її самоствердженням, з адекватним сприйняттям довкілля, з творчою рефлексією та зосереджується на позитивно-гармонійній Я-концепції учня.
17. Багатоаспектний аналіз емпіричного матеріалу інноваційно-психологічного клімату загальноосвітніх навчальних закладів модульно-розвивального типу показав, що ситуаційна ефективність модульно-розвивальних занять першочергово залежить від етапу лонгітюдного експерименту та виконання його умов, а також від періоду інноваційного розвитку закладу й відтак конкретно позначається на рівнях формовияву показників мікроклімату та параметрів макроклімату ІПК, які свідчать про оптимізацію циклу розумового, соціального, психосмислового та духовного розвитку школярів.
Водночас кореляційний аналіз дав змогу виявити серед множини умов і чинників ті визначальні параметричні показники, що вказують на поетапний перехід у функціонуванні освітнього закладу від традиційної моделі до інноваційної, максимально задіюючи інноваційно-психологічний потенціал та різнобічну активність учасників навчання в продуктивному напрямку підвищення ефективності модульно-розвивальної взаємодії у класі та за його межами.
18. Розвивальна взаємодія та паритетна освітня діяльність учителя і учнів на модульно-розвивальних заняттях, як і наявний інноваційно-психологічний клімат школи загалом, сприяють розвитку позитивно-гармонійної Я-концепції школярів як у підлітковому, так і в юнацькому віці. До того ж освоєння учнем способів психологічного впливу і відповідних їм аспектів спілкування та сфер умов полімотивації прискорює формування цього виду Я-концепції від 5 до 11
383
класу, передусім завдяки розвитку когнітивно складного Я-образу, усвідомлено диференційованого Я-ставлення, відповідально рефлексивного Я-вчинку і спонтанно-вартісного Я-духовного.
Проведене дослідження, попри його тематичну цілісність і логіко-змістову завершеність, усе ж виявляє низку похідних проблем, що потребують окремого психологічного вивчення. Зокрема, цілком слушним був би детальний опис, заданих у пропонованих нами моделях-конфігураторах, вершинного класу впливу (духовно-універсумного самотворення), четвертого аспекту спілкування (спонтанно-інтуїтивного як самосенсового обміну) та однієї з найскладніших сфер умов полімотивації – мотивації самовдосконалення індивідуального світу Я людини. Крім того, цікаві результати можна одержати у процесі дослідження індивідуальних траєкторій розвитку позитивно-гармонійної Я-концепції в онтогенезі. Сподіваємося, що саме ці проблемні сегменти інноваційно-психологічного клімату стануть у найближчому майбутньому предметом прискіпливого психологічного аналізу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абульханова К. А. Психология и сознание личности : [Избр. психол. труды] / Ксения Александровна Абульханова. – М. : МПСИ ; Воронеж : НПО МОДЭК, 1999. – 421 с.
2. Абульханова-Славская К. А. Категория субъекта в современной психологии / Ксения Александровна Абульханова-Славская // Сучасна психологія в ціннісному вимірі : матеріали Третіх Костюківських читань 20–22 грудн. 1994 р., Київ. Т 1. / відп. ред. О.В. Киричук. – К : М-во освіти України, НДІ психології, 2000. – С. 4–10.
3. Абульханова-Славская К. А. Развитие личности в процессе жизнедеятельности // Психология формирования и развития личности : [коллект. труды] / Ксения Александровна Абульханова-Славская. – М. : Наука, 1981. – С. 19–44.
4. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни : [монография] / Ксения Александровна Абульханова-Славская. – М. : Мысль, 1991. – 300 с.
5. Адлер А. Индивидуальная психология / Альфред Адлер // История зарубежной психологии (30-60-е гг. ХХ в.) : [тексты] / [под ред. П. Я. Гальперина, А. Н. Ждан]. – М. : МГУ, 1986. – С. 131–140.
6. Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии : [научн. изд.] / Альфред Адлер ; [пер. с нем. и науч. ред. А. М. Боковикова]. – М. : Когито-Центр, 2002. – 220 с. – (Классики психологии).
7. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии : [научн. изд.] / Альфред Адлер ; [пер. с нем. Л. М. Боковикова]. – М. : За экономическую грамотность, 1995. – 415 с.
8. Айламазьян А. М. Выбор мотивов деятельности : теоретические аспекты проблемы и экспериментальное изучение / Аида Меликовна Айламазьян // Вопросы психологии. – 1990. – № 4. – C. 85–92.
9. Акофф Р. О целеустремленных системах : [тексты] / Р. Акофф, Ф. Эмери ; [пер. с англ.] – М. : Советское радио, 1974. – 270 с.
385
10. Алексеев Н. Г. Культурное значение методологии / Николай Глебович Алексеев // Вопросы методологии. – 1997. – № 3–4. – С. 64–72.
11. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Анатолій Миколайович Алексюк. – К. : Либідь, 1998. – 560 с.
12. Алексюк А. М. Педагогіка вищої школи: курс лекцій [модульне навчання] / Анатолій Миколайович Алексюк. – К. : Інститут змісту і методів навчання М-ва освіти України, 1993. – 220 с.
13. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды : [в 2 т.] / Борис Герасимович Ананьев. – М. : Педагогика, 1980.
Т. 1. – 1980. – 268 с.
14. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания : [науч. изд.] / Борис Герасимович Ананьев. – СПб. : Питер, 2001. – 288 с. – (Серия «Мастера психологии»).
15. Андреев Д. Л. Роза мира. Метафилософия истории / Даниил Леонидович Андреев. – М. : Прометей, 1991. – 324 с.
16. Андреева Г. М. Общение как обмен информацией (коммуникативная сторона общения). Общение как взаимодействие (интерактивная сторона общения) // Психология влияния / Галина Михайловна Андреева. – СПб. : Питер, 2000. – С. 83–99 ; 99–114.
17. Андреева Г. М. Социальная психология: учеб. [для студ. высш. уч. зав.] / Галина Михайловна Андреева. – М. : Аспект Пресс, 1998. – 376 с.
18. Аникеева Н. П. Психологический климат в коллективе: [кн. для учителя] / Нелли Петровна Аникеева. – М. : Просвещение, 1989. – 224 с. – (Б-ка зам. дир. шк. по учеб.-воспитат. работе).
19. Анисимов О. С. Методологическая версия категориального аппарата психологии : [монография] / Олег Сергеевич Анисимов. – Новгород, 1990. – 334 с.
386
20. Анисимов О. С. Методология : функция, сущность, становление (динамика и связь времен) : [монография] / Олег Сергеевич Анисимов. – М. : «ЛМА», 1996. – 380 с.
21. Антонюк В. И. Проблема социально-психологического климата в советской социальной психологии // Социально-психологический климат коллектива : теория и методы изучения / В. И. Антонюк, О. И. Зотова, Г. А. Моченов, Е. В. Шорохова. – М. : Наука, 1980. – С. 5–25.
22. Аристотель. Поэтика. Риторика / Аристотель из Стагиры ; [пер. с. древнегреч. М. Л. Гаспарова] . – СПб. : Азбука, 2000. – 285 с.
23. Аристотель. О душе / Аристотель из Стагиры ; [пер. с. древнегреч.]. – СПб. : Питер, 2002. – 224 с. – (Серия «Психология-классика»).
24. Аронсон Э. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме : учеб. [для студ. высш. уч. зав.] / Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. ; [пер с англ. Л. Ордановской, А. Палий, С. Рысева, С. Чилингарова, Л. Царук]. – СПб. : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. – 560 с. – (Серия «Психологическая энциклопедия»).
25. Арсеньев А. С. Размышления о работе С. Л. Рубинштейна «Человек и мир» / Анатолий Сергеевич Арсеньев // Вопросы философии. – 1993. – № 5. – С. 130–160.
26. Асеев В. Г. Структурные характеристики мотивационной системы личности // Психологические проблемы социальной регуляции поведения / Владимир Григорьевич Асеев. – М. : Наука, 1976. – С. 172–192.
27. Асмолов А. Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров : [избр. труды] / Александр Григорьевич Асмолов. – М. : Изд-во «Ин-тут практ. психологии», Воронеж : НПО «МОДЕК», 1996. – 768 с. – (Психологи отечества : избранные психологические труды в 70-ти т.).
28. Асмолов А. Г. Основные принципы психологической теории деятельности // А. Н. Леонтьев и современная психология / Александр Григорьевич Асмолов. – М. : МГУ, 1983. – С. 36–52.
387
29. Асмолов А. Г. По ту сторону сознания : методологические проблемы неклассической психологии : учеб. пособ. для студ. высш. уч. зав. / Александр Григорьевич Асмолов. – М. : Смысл, 2002. – 480 с.
30. Ассаджоли Р. Психосинтез : теория и практика : [науч.-популяр. изд.] / Роберто Ассаджоли ; [пер. с англ., отв. ред. В. Данченко]. – М. : REFL-book, 1994. – 314 с.
31. Ахиезер А. С. Проблема переходов в социокультурных процессах и феномен осмысления-переосмысления ситуации / Александр Самойлович Ахиезер // Мир психологии. – 2000. – № 1. – С. 217–229.
32. Бабайцев А. Ю. Коммуникация / Алексей Юрьевич Бабайцев // Новейший философский словарь / [сост. и гл. науч. ред. А. А. Грицанов]. – 3-е изд., исправл. – Мн. : Книжный Дом, 2003. – С. 497–498. – (Мир энциклопедий).
33. Бабайцев А. Ю. СМД-Методология / Алексей Юрьевич Бабайцев // Новейший философский словарь / [сост. и гл. науч. ред. А. А. Грицанов]. – 3-е изд. , исправл. – Мн. : Книжный Дом. – 2003. – С. 923–926. – (Мир энциклопедий).
34. Бабанский Ю. К. Избранные педагогические труды / Юрий Константинович Бабанский. – М. : Педагогика, 1989. – 560 с. : ил. – (Труды д. чл. и чл.-кор. АПН СССР).
35. Бабчук О. Г. Толерантність в особистісному вимірі / Олена Григорівна Бабчук // Наука і освіта. – 2012. – № 6. – С.17– 21.
36. Бабчук О. Г. Толерантність як складна властивість особистості в індивідуально-психологічному вимірі / Олена Григорівна Бабчук // Актуальні проблеми психології: [зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка / наук. ред. Максименко С. Д.]. – Київ : Главник, 2010. – Т. X, вип. 16. – С. 34–42.
37. Балл Г. До визначення засад раціогуманістичного підходу в методології психологічної науки / Георгій Балл // Психологія і суспільство. – 2000. – № 2. – С. 74–90.
388
38. Балл Г. А. Значение и смысл как психологические понятия // Психология в рациогуманистической перспективе : [избр. работы] / Георгий Алексеевич Балл. – К. : Изд-во Основа, 2006. – С. 97–108. – (Труды / Ин-тут психологии им. Г. С. Костюка АПН Украины).
39. Балл Г. А. Психологическое содержание личностной свободы : сущность и составляющие / Георгий Алексеевич Балл // Психологический журнал. – 1997. – Т. 18, № 5. – С. 7–19.
40. Балл Г. А. Анализ психологических воздействий и его педагогическое значение / Г. А. Балл, М. С. Бургин // Вопросы психологии. – 1994. – № 4. – С. 56–66.
41. Бамбурак Н. Аналіз інноваційних моделей навчання за параметричними ознаками Я-концепції / Наталія Бамбурак // Психологія і суспільство. – 2002. –№ 3-4. – С. 124–141.
42. Баранов С. П. Сущность процесса обучения : учеб. пособ. для студ. высш. уч. зав. / Сергей Петрович Баранов. – М. : Просвещение, 1981. – 143 с.
43. Баскаков А. Я. Методология научного исследования : уч. пособ. для аспирантов, преподавателей и студентов / [А. Я. Баскаков, Н. В. Туленков]. – 2-е изд. , испр. – К. : МАУП, 2004. – 216 с.
44. Бердяев Н. А. Диалектика божественного и человеческого : [науч.-популяр. изд.] / Николай Александрович Бердяев ; [сост. и вступ. ст. В. Н. Калюжного]. – М. : «Изд-во АСТ» ; Харьков : «Фолио», 2003. – 620, [4] с. – (Philosophy).
45. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание : [науч.-популяр. изд.] / Роберт Бернс ; [пер. с англ., под ред. В. Я. Пилиповского]. – М. : Прогресс, 1986. – 422 с.
46. Бех І. Особистісно-орієнтоване виховання : шляхи реалізації / Іван Бех // Рідна школа. – 2000. – № 1. – С. 10–13.
47. Бех І. Д. Виховання особистості : [в 2-х кн.] / Іван Дмитрович Бех. – К. : Либідь, 2003.
Кн. 1. – 2003. – 280 с.
389
48. Бех І. Д. Від волі до особистості : [монографія] / Іван Дмитрович Бех. – К. : Україна-Віта, 1995. – 202 с.
49. Бех І. Д. Духовні цінності в розвитку особистості / Іван Бех // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 124–129.
50. Библер В. С. Диалог и творчество : [науч. изд.] / Владимир Соломонович Библер. – М. : Политиздат, 1975. – 400 с.
51. Блейк Р. Научные методы управления : [науч. изд.] / Р. Блейк, Дж. Моутон ; [пер. с англ.]. – К. : Наукова думка, 1990. – 247 с.
52. Бобнева М. И. Социальные нормы и регуляция поведения : [монография] / Маргарита Исидоровна Бобнева. – М. : Наука, 1978. – 310 с.
53. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком : [монография] / Алексей Алексеевич Бодалѐв. – М. : Моск. ун-т, 1982. – 200 с.
54. Бодалев А. А. Личность и общение : [избр. психол. труды] / Алексей Алексеевич Бодалев. – М. : Педагогика, 1983. – 271 с.
55. Бойко В. В. Социально-психологический климат коллектива и личность : [коллект. монография] / Бойко В. В., Ковалев А. Г., Парферов В. Н. – М. : Мысль, 1983. – 206 с.
56. Бойко В. Ю. Типология ценностных позиций и состояние кризисного сознания // Ценности социальных групп и кризис общества : сб. науч. труд. / В. Ю. Бойко. – М. : Мысль, 1991. – С. 59–73.
57. Болтівець С. І. Педагогічна психогігієна : теорія та методика : [монографія] / Сергій Іванович Болтівець. – К. : Ред. «Бюлетеня ВАК України», 2000. – 302 с.
58. Бондаренко А. Ф. Психологическая помощь : теория и практика : пособ. для студ. высш. уч. зав. / Александр Федорович Бондаренко. – К. : Укртехпрес, 1997. – 216 с.
59. Боришевський М. Й. Духовні цінності в становленні особистості-громадянина / Мирослав Йосипович Боришевський // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 8–16.
390
60. Боуэн М. Духовность и личностно-центрированный подход / Мария Боуэн // Вопросы психологии. – 1992. – № 3–4. – С. 29–35.
61. Бригадир М. Система механізмів, параметрів і критеріїв наукового проектування освітнього процесу як цілісної оргструктури / Марія Бригадир // Психологія і суспільство. – 2001. – № 1. – С. 133–149.
62. Брушлинский А. В. Проблема субъекта в психологической науке / Андрей Владимирович Брушлинский // Психологический журнал. – 1991. – Т. 12, № 6. – С. 3–11.
63. Бужіна І. В. Вдосконалення професійної діяльності педагога в русі технологізації навчального процесу / Ірина В’ячеславівна Бужіна // Наукові записки. – Серія «Педагогічні науки». – Кіровоград : РВВ КДПУ, 2011. – Вип. 97. – С. 272–275.
64. Бужіна І. В. Професійно-педагогічна спрямованість особистості вчителя сучасної школи / Ірина В’ячеславівна Бужіна // Науковий вісник ПДПУ ім. К. Д. Ушинського. – 2011. –№ 1-2. – С. 49–54.
65. Буш Г. Я. Диалогика и творчество : [монография] / Генрих Язепович Буш. – Рига : АВОТС, 1985. – 318 с.
66. Буян І. Статус людини в існуючій економічній системі / Іван Буян // Психологія і суспільство. – 2007. – №3. – С. 35–54.
67. Василюк Ф. Е. Жизненный мир и кризис : типологический анализ критических ситуаций / Фѐдор Ефремович Василюк // Психологический журнал. – 1995. – Т. 16, № 3. – С. 90–101.
68. Василюк Ф. Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций) : [монография] / Федор Ефремович Василюк. – М. : МГУ, 1984. – 200 с.
69. Васильев И. А. Мотивация и контроль за действием : [монография] / И. А. Васильев, М. Ш. Магомед-Эминов. – М. : МГУ, 1991. – 144 с.
70. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. – 1736 с.: іл.
391
71. Велитченко Л. К. Педагогічна взаємодія як аналогова модель психологічного супроводу / Леонід Кирилович Велитченко // Науковий вісний ПНПУ імені К.Д. Ушинського. – 2013. – № 7-8. – С. 48–54.
72. Велитченко Л. К. Методологічні та теоретичні проблеми психології : програмний конспективний довідник / Л. К. Велитченко, В. І. Подшивалкіна. – Одеса : СВД Черкасов, 2009. – 279 с.
73. Велитченко Л. К. Проблема моделирования личности в практике психологического сопровождения / Леонид Кирилович Велитченко // Актуальні проблеми практичної психології: [зб. наук. праць]. – Херсон, 2012. – С. 26–33.
74. Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека: [монография] / Витис Казиса Вилюнас. – М. : МГУ, 1990. – 228 с.
75. Вікова та педагогічна психологія : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін.]. – К. : Просвіта, 2001. – 416 с.
76. Возрастная психология : Детство, отрочество, юность : [хрестоматия] / [сост. и научн. ред. В. С. Мухина, А. А. Хвостов]. – М. : Изд. Центр «Академия», 1999. – 624 с.
77. Войтович Н. О. Проблеми організаційного клімату у вищому закладі освіти / Н. О. Войтович // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 10. – С. 6–9.
78. Волков Б. С. Методология и методы психологического исследования : уч. пособ. для вузов / [Волков Б. С., Волкова Н. В., Губанов А. В.]. – [4-е изд., испр. и доп.]. – М. : Акад. проект ; Фонд «Мир», 2005. – 352 с.
79. Волочков А. А. Ценностная направленность личности как виражение смыслообразующей активности / А. А. Волочков, Е. Г. Ермоленко // Психологический журнал. – 2004. – Т. 25, № 2. – С. 17–26.
80. Выготский Л. С. Собрание сочинений : [в 6-ти т.] : [науч. изд.] / Лев Семенович Выготский. – М. : Педагогика, 1984.
Т. 4 : Динамика и структура личности подростка. – 1983. – С. 220–242.
392
81. Выготский Л. С. Собрание сочинений : [в 6-ти т.] : [науч. изд.] / Лев Семенович Выготский. – М. : Педагогика, 1984.
Т. 2 : Проблемы общей психологии. Мышление и речь. – 1982. – 504 с.
82. Выготский Л. С. Педагогическая психология : [науч. изд.] / Лев Семенович Выготский ; [под ред. В. В. Давыдова]. – М. : Педагогика, 1991. – 480 с.
83. Гавриленко І. М. Соціологія : [в 2-ох кн.] : навч. посіб. для виклад. вищ. шк. / Іван Миколайович Гавриленко. – К. : КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000.
Кн. 1: Соціальна статика. – 2000. – 336 с.
84. Гегель Г. Энциклопедия философских наук : [в 3 т.] / Генрих Гегель. – М. : Мысль, 1975.
Т. 2 : Философия природы. – 1975. – 696 с.
85. Гільбух Ю. З. Інноваційний експеримент у школі : [наук. вид.] / Ю. З. Гільбух, М. І. Дробноход. – К. : Укр. ін-т. підв. кваліф. кер. кадрів осв. М-ва освіти України, 1994. – 90 с.
86. Гірняк А. Засіб як психолого-дидактична категорія / Андрій Гірняк // Вітакультурний млин. – 2007. – Модуль 6. – С. 16–20.
87. Гірняк А. Н. Психологічне обґрунтування змісту і структури модульно-розвивального підручника для середньої загальноосвітньої школи: дис. … канд. психол. наук : 19.00.07 / Андрій Несторович Гірняк. – Тернопіль, 2007. – 289 с.
88. Головаха Е. И. Психологическое время личности : [монография] / Е. И. Головаха, А. А. Кроник. – К. : Наукова думка, 1984. – 207 с.
89. Горбатов Д. С. Практикум по психологическому исследованию / Д. С. Горбатов. – Самара : Бахрах-М, 2000. – 248 с.
90. Готфруа Ж. Что такое психология : [учеб. изд.] / Жан Годфруа ; [пер. с фр. Н. Н. Алипова, А. В. Пегелау, Т. Я. Эстриной, В. В. Свечникова] : [в 2-х т.]. – М. : Мир, 1992.
Т. 1. – 1992. – 496 с.
393
Т. 2. – 1992. – 376 с.
91. Грабовець О., Яковенко Ю. Релігія як соціальна технологія консолідації соціуму / О. Грабовець, Ю. Яковенко // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. – 2001. – № 3. – С. 111–122.
92. Грановская Н. Р. Психология веры : [монография] / Рада Михайловна Грановская. – СПб. : Изд-во «Речь», 2004. – 576 с.
93. Гришина Н. В. Психология социальных ситуаций / Наталья Владимировна Гришина // Вопросы психологии. – 1997. – № 1. – С. 121–132.
94. Громыко Ю. В. Московская методологическая школа : социокультурные условия возникновения, идейное содержание, проблемы развития / Юрий Владимирович Громыко // Вопросы методологии. – 1991. – № 4. – С. 21–39.
95. Гуманистическая и трансперсональная психология : [хрестоматия] / [cост. К. В. Сельченок]. – Мн. : Харвест, М. : АСТ, 2000. – 592 с. – (Б-ка практ. психологии).
96. Гуманістична психологія : [антологія в 3-х т. / упоряд. й наук. ред. Р. Трач, Г. Балл]. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2001-2005.
Т. 2 : Психологія і духовність (Світоглядні аспекти гуманістично зорієнтованих напрямів у сучасній західній психологіїї). – 2005. – 279 с.
97. Гуманістична психологія : [антологія в 3-х т. / упоряд. й наук. ред. Р. Трач і Г. Балл]. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2001–2005.
Т. 1. : Гуманістичні підходи в західній психології ХХ ст. – 2001. – 252 с.
98. Гуменюк О. Авторська програма курсу «Психологія Я-концепції» / Оксана Гуменюк // Психологія і суспільство. – 2004 – №1. – С. 119–124.
99. Гуменюк О. Вітакультурний парадигмальний контекст проблематики психологічного впливу / Оксана Гуменюк // Інститут експериментальних систем освіти (науково-дослідний), 7 вересня, 2004 р. інформ. бюл. – Вип. 4. – Тернопіль : Економічна думка, 2004. – С. 12–14.
394
100. Гуменюк О. Духовно-універсумне самотворення – центральна ланка психологічного впливу / Оксана Гуменюк // Психологія і суспільство. – 2003. – №4 – С. 10–28.
101. Гуменюк О. Є. Взаємовплив учителя і навчальної групи в інноваційній системі освіти / Оксана Євстахіївна Гуменюк // Вісник Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. – Серія «Психологія». – 2003. – Т. 8, вип. 10. – С. 20–36.
102. Гуменюк О. Є. Культурно-діалогічне обґрунтування стратегій психологічного впливу / Оксана Євстахіївна Гуменюк // Філософія, соціологія, психологія : [зб. наук. праць]. – Івано-Франківськ : Плай Прикарпатського ун-ту, 2002. – Вип. 7. – Ч.1. – С. 121–132.
103. Гуменюк О. Є. Маніпуляція як різновид психологічного впливу / Оксана Євстахіївна Гуменюк // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – №5. – С. 23–26.
104. Гуменюк О. Є. Мотиваційна організація взаємостосунків в умовах інноваційної освітньої діяльності / Оксана Євстахіївна Гуменюк // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики : [міжвуз. зб. наук. праць / наук. ред. Скідін О. Л. та ін.]. – Запоріжжя : ГУЗІДМУ, 2002. – Вип. 13. – С. 188–197.
105. Гуменюк О. Є. Проблематика Я у психоаналітичній теорії Зиґмунда Фройда : [лекція] / Оксана Євстахіївна Гуменюк. – Тернопіль : Економічна думка, 2003. – 34 с.
106. Гуменюк О. Є. Простір і час як сутнісні параметри психокультурного оргвпливу / Оксана Євстахіївна Гуменюк // Вісник Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. – Серія «Психологія». – 2002. – Т.7, вип. 3. – С. 15–22.
107. Гуменюк О. Є. Психологічні закономірності соціального спілкування в організації / Оксана Євстахіївна Гуменюк // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. – Серія «Педагогіка». – 2000. – №9. – С. 31–34.
395
108. Гуменюк О. Є. Психологія впливу : [монографія] / Оксана Євстахіївна Гуменюк. – Тернопіль Економічна думка, 2003. – 304 с.
109. Гуменюк О. Є. Психологія Я-концепції : [монографія] / Оксана Євстахіївна Гуменюк. – Тернопіль : Економічна думка, 2002. – 186 с.
110. Гуменюк О. Є. Психологія Я-концепції: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Оксана Євстахіївна Гуменюк. – Тернопіль : Економічна думка, 2004. – 310 с.
111. Гуменюк О. Є. Розвивальна взаємодія як сфера психологічного впливу / Оксана Євстахіївна Гуменюк // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики : [міжвуз. зб. на