Карась Ганна Василівна. Українська музична культура західної діаспори як соціокультурний феномен XX століття

Краткое описание

Карась Ганна Василівна. Українська музична культура західної діаспори як соціокультурний феномен XX століття.- Дис. д-ра мистецтвознав.: 26.00.01, Нац. акад. кер. кадрів культури і мистец. - К., 2014.- 420 с.

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

КАРАСЬ ГАННА ВАСИЛІВНА

УДК 78.07; 314.743: (043.3/.5)

УКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЇ ДІАСПОРИ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН ХХ СТОЛІТТЯ

26.00.01 – теорія та історія культури
(мистецтвознавство)

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
мистецтвознавства

Науковий консультант –
ШУЛЬГІНА ВАЛЕРІЯ ДМИТРІВНА,
доктор мистецтвознавства, професор
Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

КИЇВ – 2014

З М І С Т
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…….………………...................................4
ВСТУП .........................................................................................................................9

РОЗДІЛ 1
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ………………29
1.1. Історіографія питання……..………………………………………………….29
1.2. Джерельна база дослідження музичної культури українців за кордоном... 38

РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇН-СЬКОЇ ЗАХІДНОЇ ДІАСПОРИ..…………………………………………………49
2.1.Буття українців у світі: соціокультурні інтерпретації……..………………….49
2.2. Структурна модель музичної культури української діаспори…..…………...80
2. 3. Генеза та основні періоди еволюції української музичної культури захід-
ної діаспори в ХХ ст. в контексті хвиль еміграції…………….........................86

РОЗДІЛ 3
КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ: ВІД-ТВОРЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ….………………………………………………104
3.1. Інституалізація культурно-мистецького життя діаспори………………...….104
3.2. Концертно-виконавська діяльність як основний чинник національної
самоідентифікації українців за кордоном…………………….……………….121
3.3. Вокально-хорове мистецтво як основна форма музичної творчості
української діаспори..………………………………………………………….132
3.4. Професійне та аматорське інструментальне виконавське мистецтво…...….175
3.5. Музичний театр діаспори у контексті українського культуротворення…....210

РОЗДІЛ 4
ТВОРЧІСТЬ КОМПОЗИТОРІВ ДІАСПОРИ ЯК КОМПОНЕНТ НАЦІО-НАЛЬНОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ………………………………………….233
4.1. Традиції і новації жанрово-стильових моделей творчості композиторів діаспори………………………………………………………………….…………233
4.2. Вокально-хорова музика як домінуючий напрям творчості композиторів
діаспори………………………………………………………………………….245
4.3. Особливості інструментальної музики………...………..…………………...267
4.4. Музика для театру та кіно………………...…………………………………..290

РОЗДІЛ 5
МУЗИЧНА ОСВІТА ТА МУЗИКОЗНАВСТВО УКРАЇНСЬКОЇ
ДІАСПОРИ………………………………………………………………………….306
5.1. Освітньо-педагогічна музична діяльність українців зарубіжжя….………….306
5.2. Музикознавство і музична критика: наукові центри, постаті та напрямки
досліджень…………………………………………………………………….328
5.3. Комунікаційні вияви української музичної культури за кордоном. ………..353

РОЗДІЛ 6
МУЗИЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ КРІЗЬ ПРИЗМУ
ДІАЛОГУ КУЛЬТУР………………………………………………………………373
6.1. Інтеграція музичної культури української діаспори у світовий культурний
простір………………………………………………………………………….373
6.2. Культурний діалог «Україна – діаспора»………...………………………….393

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….407
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…..……………417
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..678

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
Архіви, бібліотеки, музеї
АМУК – архів Музею укр. культури (м. Свидник, Словацька Республіка)
АНОУ – Музей-архів Національної опери України ім. Т. Шевченка (м. Київ)
ГУ, АЗЛ – Український Науковий Інститут Гарвардського Університету. Архів Зиновія Лиська (ГУ, АЗЛ, США)
ДАГК – домашній архів Ганни Карась (м. Івано-Франківськ)
ДА МЗС – Дипломатичний архів МЗС України (м. Київ)
ДАММ – домашній архів Миколи Мушинки (м. Пряшів, Словаччина)
ДАМЮ – домашній архів Мстислава Юрченка (м. Київ)
ДАПА – домашній архів Петра Арсенича (м. Івано-Франківськ)
ДАПВ – домашній архів Павла В?силя (м. Пряшів, Словацька Республіка)
ДАРР – домашній архів Романа Реваковича (м. Варшава, Польща)
ДАРС – домашній архів Романа Савицького, мол. (США)
ДАТО – Державний архів Тернопільської області
ДКМБ – Долинський краєзнавчий музей «Бойківщина»
ЗКМ – Закарпатський краєзнавчий музей (м. Ужгород)
ІЛ – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка (м. Київ)
ІФКМ – Івано-Франківський краєзнавчий музей
ЛННБУ – Львівська нац. наукова б-ка України імені В. Стефаника
МІН –Музей історії Надвірнянщини (м. Надвірна Івано-Франківської обл.)
МУК – Музей української культури (м. Свидник, Словацька Республіка)
НАНУКМА – Науковий архів Нац. ун-ту «Києво-Могилянська академія»
НБУ – Національна бібліотека України ім. В. Вернадського (м. Київ)
СНМ – Словацький національний музей
ТОКМ – Тернопільський обласний краєзнавчий музей
УБСП – Українська бібліотека ім. Симона Петлюри (м. Париж, Франція)
ЦДАВО України – Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (м. Київ)
ЦДАГО України – Центральний державний архів громадських об’єднань України (м. Київ)
ЦДАМЛМ – Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (м. Київ)
ЦДІАЛ України – Центральний державний історичний архів України (м. Львів)
ЦДАП/SUAP– Центральний державний архів у Празі (Statn? uatredn? archiv v Praze
RUESO («Rusk? a ukrajinsk? emigrantsk? společansk? organizace) – Російські та українські емігрантські суспільні організації
UМ (Ukrajinsk? muzeum v Praze ) – Український музей у Празі
Інші скорочення
АТЗУК – Альбертське товариство збереження української культури
ВМІ – Вищий музичний інститут
ГМТ – Галицьке музичне товариство (м. Львів)
ДАКККіМ – Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв
ДП – переміщені особи (з англ. – D. Р. – Displaced Person )
ЕУ – Енциклопедія Українознавства
ЗДА, ЗСА, ЗША – З’єдинені Держави (Стейти, Штати) Америки
ЗМК – засоби масової комунікації
КІУС – Канадський інститут українських студій
КСУТ – Культурний союз українських трудящих (Чехо-Словаччина)
КУК – Комітет (Конгрес) Українців Канади
ЛАУ – Ліга американських українців
ЛВУ – Ліга Визволення України
ЛДМА – Львівська державна музична академія імені М. Лисенка
ЛДМІ – Львівський державний музичний інститут імені М. Лисенка
ЛНМА – Львівська національна музична академія імені М. Лисенка
ЛУКЖК – Ліга Українських Католицьких Жінок Канади
МУН – Молоді Українські Націоналісти (Канада)
МУНО – Молодь Українського Національного Об’єднання (Канада)
НМАУ – Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського (Київ)
НТШ – Наукове Товариство ім. Шевченка
ОбВУ – Об’єднання Бувших вояків Українців (Великобританія)
ОбВУА – Об’єднання Бувших вояків Українців в Америці (Австралії)
ОДУМ – Об’єднання Демократичної Української Молоді
ОЖ ЛВУ – Об’єднання Жінок Ліги Визволення України
ОМУС – Об’єднання Мистців Української Сцени
ОУЖ – Організація Українських Жінок
ОУКО – Осередок Української Культури й Освіти (Вінніпеґ)
ОУМ – Об’єднання Українських Музик
ОУН – Організація Українських Націоналістів
ОУуВБ – Об’єднання Українців у Великій Британії (ОУуВБ)
ОУОА – Об’єднання Українських організацій Америки
ОУП – Об’єднання Українців у Польщі
ОУПМ – Об’єднання українських професійних музик (Франція)
ПНР – Польська Народна Республіка
ПУНА – Піддуклянський народний ансамбль (м. Пряшів, Словаччина)
СВУ – Союз Визволення України
СВУЖО – Світові відділи Українських Жіночих Організацій
СКВУ – Світовий Конгрес Вільних Українців
СКУ – Світовий Конгрес Українців
СОУПРОМ – Світове Об’єднання Українських Професійних Музик
СУА – Союз Українок Австралії
СУБ – Союз Українців Британії
СУК – Союз Українок Канади
СУМ – Спілка Української Молоді
СУМА – Спілка Української Молоді Америки
СУМК – Союз Української Молоді Канади
СУОА – Союз Українських Організацій Австралії
СУП – Союз Українських Пластунів
СУПЕ – Союз українських пластунів емігрантів
СУПРОМ – Союз Українських Професійних Музик
СУСТЕ – Союз Студентських Товариств в Європі
СУРД – Стоваришення Український робітничий дім (Канада)
СУХА – Союз Українських Хорів Америки
СФУЖО – Світова Федерація Українських Жіночих Організацій
ТОУК – Товариство об’єднаних українських канадців
ТУБ – Товариство Українських Бандуристів
ТУК – Товариство Канадських Українців
ТУОК – Товариство української опери в Канаді
ТУРФДім – Товариство Український робітничо-фармерський дім (Канада)
УАН – Українська Академія Наук
УАПЦ – Українська Автокефальна Православна Церква
УАХ – Український Академічний Хор (Прага)
УВАН – Українська Вільна Академія Наук
УВО – Українська Військова Організація
УВПІ – Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова
УВУ – Український вільний університет
УГА – Українська Галицька Армія
УГА – Українська господарська академія (Падебради)
УГЕР –Українська головна еміграційна рада
УГК – Український Громадський Комітет (Чехословаччина)
УГКЦ – Українська греко-католицька церква
УГПЦ – Українська греко-православна церква
УД УНА – Українська дивізія Української національної армії
УЗЕ –Українська загальна енциклопедія
УІА – Український інститут Америки
УККА – Український конгресовий комітет Америки
УКУ – Український католицький університет
УКЦ – Українська Католицька Церква
У. М. Н. – Українська музична накладня
УМТА – Українське музичне товариство Альберти
УМХ – Український мішаний хор (Чехословаччина)
УНА – Українська національна армія
УНД – Український народний дім
УНО – Українське національне об’єднання
УНР –Українська Народна Республіка
УНРРА – Адміністрація для допомоги та розвитку при Об’єднаних Націях
УНС – Український Народний Союз
УНТ – Український народний театр (м. Пряшів, Словаччина)
УПА – Українська повстанська армія
УПЦ – Українська Православна Церква
УПЦА – Українська православна церква Австралії
УРД – Український робітничий дім
УРК – Українська республіканська капела
УСАТ – Українське студентське академічне товариство
УСКТ – Українське суспільно-культурне товариство (Польща)
УСС – Українські Січові Стрільці
УТГІ – Український Технічно-Господарський Інститут
УЦК – Український Центральний Комітет
УЦР – Українська Центральна Репрезентація (Арґентина)
ЦВК – Центральний виконавчий комітет
ЦЕСУС – Центральний Союз Українського Студентства
ЦПУЕ(Н) – Центральне представництво української еміграції (Німеччина)
ЧСР – Чехо-Словацька Республіка
ШКМ – Школа кобзарського мистецтва
ШУ – Школи українознавства
CUOA – CANADIAN UKRAINIAN OPERA ASSOCIATION

ВСТУП
Актуальність теми. Сучасний культуротворчий процес закономірно спону-кає до подолання замкненості національних культур і водночас передбачає їх пов-ноцінне існування за межами історично визначеної для даного етносу території. Феномен функціонування національної культури сьогодні не обмежується геогра-фічними прикметами рідної землі, а повноцінно розвивається також в умовах еміграційного середовища. Прояви національної самобутності тепер слід шукати у двох напрямках – вивчаючи культуротворчий процес етноспільноти на історич-но визначених автохтонних землях і поза їх межами, в діаспорі. Це питання набу-ває особливого значення для України, адже історичний розвиток її культури пе-редбачає виняткові, специфічні обставини життєдіяльності спільноти. Самобутні зразки української художньої культури формувалися не лише на рідній землі, у нерозривному зв’язку зі своїм народом, але й створювались поза її межами митцями, що через різні обставини були відірвані від батьківщини, поставлені в дуже непрості соціально-культурні й суспільні умови.
Розмірковуючи над проблемою цілісності культури, відомий культуролог О. Пахльовська наголошує, що «ми говоримо про це не як про іманентну даність, а як про необхідність відтворення таких її історичних та естетичних координат, де цілісність культури стане реально можливою», адже українська культура уш-коджена як система і «не функціонує як система, необхідною умовою повно-цінного буття якої є взаємовідповідність усіх її ланок і узгодженість усіх ритмів культурного процесу» [1546, с. 34]. Ця теза повною мірою стосується такої скла-дової нашої культури, як музична.
Музична культура українців діаспори як складова частина українського культурного процесу після довгих років ігнорування потребує вивчення, систе-матизації, критичного аналізу з боку вчених, митців, діячів культури. Сьогодні українська діаспора, яку умовно поділяють на східну та західну, – одна з найбіль-ших серед інших планетарних етнічних розселень. Східна діаспора проживає поза Україною на теренах колишнього СРСР, а західна – на американському та австра-лійському контенентах, країнах Європи. Термін «східна діаспора» вперше почали застосовувати на Першому конгресі українців (1992). Термін «західна діаспора» та характеристика українства в країнах масового проживання зафіксовані на Все-світньому форумі українців 1992 року [1684, с. 198].
Дослідження українських етнічних спільнот, які виникли в різних країнах світу понад сто років тому, було на маргінесі гуманітарних та соціальних наук. Про важливість наукових досліджень діаспори засвідчує постанова Президії НАН України [1628], в якій відзначено факт зародження нового напрямку досліджень гуманітарного профілю – діаспорознавство. Центри дослідження діаспори сього-ні діють при Острозькій академії, Львівській політехніці. Якщо історики (С. Від-нянський, М. Палієнко, В. Трощинський), філософи (Н. Кривда, В. Школьняк), соціологи (К. Чернова), літературознавці (О. Слоньовська) вже мають серйозні на-працювання в цьому напрямку [251;966;1530;1824;1980; 2134; 2170], то культу-рологія і мистецтвознавство тільки роблять перші кроки.
Художня культура, в тому числі й музична, завжди була важливою складо-вою буття українців. Її роль для наших земляків за кордоном є винятковою. В діаспорі музичну культуру українців за кордоном досліджували М. Антонович, Т. Беднаржова, Т. Булат, В. Витвицький, І. Жук, Л. Жук, О. Залеський, В. Леник, З. Лисько, В. Луців, С. Максимюк, П. Маценко, В. Мішалов, О. Попович, Р. При-даткевич, А. Рудницький, Р. Савицький-мол., І. Соневицький, Б. Черевик та інші. Їхні монографії та статті присвячені окремим діячам, музичним інституціям, мис-тецьким колективам. Однак узагальнювального комплексного дослідження цього феномена діаспорними науковцями не було здійснено.
Пізнання народнотрадиційної і професійної музичної культури всіх укра-їнців стає неодмінним елементом формування стратегічної перспективи у розбу-дові української держави з часу проголошення її незалежності. Українська музич-на культура діаспори, яка постає як соціокультурний феномен ХХ ст., на теренах рідної землі була забороненою темою як для пізнання, так і для наукового вив-чення, яке розпочалось тільки з часу проголошення незалежності України. До-слідження О. Білас, І. Дем’янця, В. Дутчак, Н. Калуцкої, Н. Кашкадамової, Л. Кияновської, Т. Кметюка, О. Козаренка, Н. Королюк, Н. Костюк, Л. Лехника, І. Лисенка, О. Мартиненко, О. Немкович, С. Павлишин, Л. Пархоменко, Т. Про-копович, В. Сивохіпа, Р. Стельмащука, А. Терещенко, Л. Філоненка, М. Чере-панина, С. Шнерха, В. Шульгіної, Ю. Ясіновського присвячені постатям музич-ної культури українського зарубіжжя, окремим періодам її розвитку, музичній україніці загалом. Однак в Україні теж не створено цілісної картини цього явища. Таким чином, накопичений дослідниками в діаспорі та Україні матеріал дозволяє не лише систематизувати його, але й, узагальнивши, вийти на нове ба-чення соціокультурного феномена української західної діаспори.
Актуальність обраної для дослідження проблеми зумовлена кількома при-чинами. По-перше, нині відбувається інтенсивний процес повернення в Україну музичної спадщини українського зарубіжжя, яка стає предметом вивчення у ви-щих навчальних закладах та загальноосвітніх школах; активно видаються та пе-ревидаються твори композиторів діаспори; з’являються публікації та досліджен-ня діяльності постатей та окремих напрямків музичної культури зарубіжжя. За цих умов відсутня узагальнююча праця про цей соціокультурний феномен ХХ ст. По-друге, музична культура української діаспори не тільки була тісно пов’язана з громадсько-політичним та церковним життям спільноти, але й у більшості випад-ків була зумовлена ним. А тому дослідження громадсько-політичного, церков-ного вектора культурного життя українців за кордоном, його еволюції дає, на нашу думку, можливість прослідкувати динаміку розвитку їх музичної культури. По-третє, вимагає наукового спростування та обґрунтування дещо поверхова оцінка українською історіографією музичної культури зарубіжжя як явища суто аматорського, другосортного. Неоднозначні процеси розвитку українського етно-су, тривала його розірваність, існування українських етнічних спільнот у багатьох країнах світу, які впродовж ХХ ст. зберігали і творили музичну культуру, громад-ський інтерес до цієї теми, її наукова значущість та недостатня розробленість актуалізували комплексне і всебічне дослідження цього феномена.
Отже, актуальність проблеми вивчення музичної культури української за-хідної діаспори, її обмежене висвітлення в науковій літературі, недостатній теоретичний рівень зазначеної проблеми в мистецтвознавчій науці, необхідність осягнення соціокультурного феномена музичної культури української західної діаспори як цілісної системи, культурфілософських, історико-соціологічних, етно-психологічних та мистецтвознавчих вимірів цього явища, а також необхідність подолання розриву між об’єктивно існуючим пластом української музичної куль-тури в зарубіжжі і реальним станом його наукового вивчення зумовили вибір теми дослідження – «Українська музична культура західної діаспори як соціо-культурний феномен ХХ століття».
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дослідження прове-дено відповідно до положень Національної програми «Закордонне українство до 2010 року», а також Постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 ро-ку № 1100 «Про створення Центру гуманітарної співпраці з українською діаспо-рою», одним із завдань якого є створення і реалізація спільних наукових, освітніх і культурних проектів, організація актуальних наукових досліджень, підготовка магістерських, кандидатських, докторських дисертацій, Постанови Кабінету Міні-стрів України «Про затвердження Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2015 року» [1627], а також в рамках діяльності Націо-нальної академії керівних кадрів культури і мистецтв (м. Київ) та Прикарпат-ського національного університету імені Василя Стефаника.
Дисертація виконана на кафедрі теорії, історії культури і музикознавства Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв відповідно до перспек-тивного тематичного плану науково-дослідної діяльності вказаного навчального закладу і є частиною комплексної теми «Культура і мистецтво в сучасному держа-вотворчому процесі» (протокол Вченої ради № 2 від 12.03. 1994).
Мета дослідження – виявити динаміку функціонування і розвитку музичної культури української західної діаспори у вимірах міжкультурного полілогу.
Відповідно до поставленої мети у дослідженні передбачено вирішення таких завдань:
– обґрунтувати явище музичної культури української західної діаспори ХХ ст. як соціокультурного феномена;
– виявити, опрацювати, систематизувати, проаналізувати різноманітні істо-ричні документальні джерела, культурні артефакти музичної діяльності україн-ської діаспори, що зберігаються в архівах, музеях, бібліотеках України та за кор.-доном;
– визначити структуру та побудувати культурологічну модель музичної культури української діаспори;
– встановити періодизацію музичної культури українського зарубіжжя ХХ ст. в контексті історичних еміграційних хвиль та охарактеризувати кожен її період;
– дослідити інституціалізацію суспільно-культурного життя української громади за межами України та її роль у розвитку музичної культури діаспори; визначити культурні осередки, де розгорталася музична діяльність діаспори, охарактеризувати специфіку їх культуротворчої діяльності;
– висвітлити творчу й культурно-просвітницьку діяльність провідних представників української музичної культури діаспори;
– розкрити форми й особливості музично-виконавської діяльності українців зарубіжжя, специфіку їх концертного репертуару;
– з’ясувати особливості освітнього музичного процесу в середовищі україн-ської діаспори;
– розглянути проблематику музикознавчих досліджень і визначити внесок діаспорних науковців в українське музикознавство;
– охарактеризувати творчий доробок українських композиторів, які творили за межами батьківщини, з’ясувати його значення для розвитку української музич-ної культури в цілому;
– простежити взаємовпливи музичних культур української західної діаспори та автохтонного населення відповідних країн світу, виокремити особливості культурного діалогу «Україна – діаспора»;
– узагальнити здобутки і відзначити проблеми культурно-мистецької діяльності української діаспори, висвітлити роль українського зарубіжжя у світовому культурному процесі, окреслити співвідношення його творчих намірів і отриманих результатів.
Об’єктом дослідження обрано українську музичну культуру ХХ ст.
Предмет дослідження – музична культура української західної діаспори як соціокультурний феномен ХХ століття.
Хронологічні межі дослідження (ХХ ст.) зумовлені історично детерміно-ваними еміграційними процесами з України: нижня межа (початок ХХ ст.) підтверджена заснуванням громадських та освітніх інституцій, які започат-ковували аматорське музичне виконавство та освіту, а також успішними висту-пами українських співаків на професійних сценах світу; верхня межа (кінець ХХ ст.) вказує на синтез надбань діаспори та «завершення епохи традиційної Культури» (Н. Корнієнко).
Територіальні межі дослідження охоплюють країни Європи, Північної та Південної Америки, Австралії, де були і є найбільші ареали поселення українців.
Теоретичною основою дисертації виступають наукові праці українських та зарубіжних учених у галузях філософії культури, культурології, естетики, соціо-логії, історії, етнології, естетики, психології, мистецтвознавства з питань, які без-посередньо чи опосередковано стосуються музичної культури західної діаспори: проблеми етносів, етнонаціональних процесів, концепції національної та етнічної ідентичності; теорії етногенезу і культури, соціологічної парадигми культури, типології культури, мультикультуризму та полікультурності, культурно-мистець-кого середовища; концептуальні положення щодо особливостей міграції, форму-вання діаспор, інтеграції; з проблем музичної творчості та виконавства, націо-нальної ідентичності музично-виконавських явищ, музичної культурології, взає-модії традиції і новаторства в мистецтві, музичної україніки.
Теоретико-методологічна основа дослідження сформована за принци-пом рівнозначності досліджуваних явищ в історичному та естетичному вимірах із використанням музикознавчих та соціокультурних критеріїв. Культурологічний ракурс розкриття обраної теми вимагає відповідної методології, яка ґрунтується на поєднанні історико-діалектичного, історико-системного, порівняльного та мис-тецтвознавчого принципів аналізу:
– історико-діалектичний принцип дає можливість виявити й простежити генезу й характерні риси основних тенденцій та явищ, що формують феномен музичної культури українського зарубіжжя означеного періоду;
– історико-системний принцип передбачає вивчення музичної діяльності української діаспори в тісному взаємозв’язку з суспільно-історичним контекстом та відтворення цілісної картини цієї діяльності, різноманітної за напрямками, характером і формами;
– порівняльний метод, застосований для характеристики традиційного й інноваційного в культурно-мистецькому житті діаспори, його міжкультурних та міжетнічних зв’язків, дозволяє виявити напрями культуротворчого поступу;
– мистецтвознавчий метод спрямовано на розкриття іманентних власти-востей досліджуваних артефактів.
Серед теоретичних та практичних аспектів вивчення феномена музичної культури української західної діаспори виділяються такі:
– джерелознавчі (формування системи джерел дослідження – науково-ана-літичні, довідково-енциклопедичні, публіцистичні, мемуарні видання, віртуальні джерела, періодика, звуко- та відеозаписи, нотна література та ін.);
– історико-культурологічні, соціокультурні й історико-біографічні (у хро-нікальному та філософсько-естетичному аспектах);
– музикознавчі, зокрема:
– композиторської творчості у різних жанрах;
– жанрової системи репертуару солістів та колективів (вокально-хорового, інструментального, театрального);
– виконавських питань (стилю, інтерпретації, концертно-гастрольної діяль-ності, конкурсно-фестивального руху);
– музичної фахової освіти, виконавсько-педагогічних шкіл діаспори;
– розвитку музикознавства як галузі мистецтвознавства;
– музично-психологічні (характеристика особистості виконавця, композито-ра, диригента, специфіка музичного мислення та музичного сприйняття, етнічної психоментальності українців, зокрема емігрантів);
– музично-педагогічні (технічно-виконавські, методичні та навчальні питання гри й співу) та ін.
Джерелознавчий аспект дослідження вимагає виявлення джерел, їх аналізу. При цьому враховувалась одна з вимог до джерелознавчих досліджень – охоп-лення якомога ширшого кола джерел (історичних, музичних).
Застосування вказаних принципів дає можливість виявити й простежити генезу й характерні риси основних тенденцій та явищ, що формують феномен музичної культури українського зарубіжжя; розглядати музичну діяльність діас-пори в тісному взаємозв’язку із суспільно-історичним контекстом, відтворювати цілісну картину цієї діяльності, різноманітної за напрямками, характером і фор-мами; порівнювати традиційне та інноваційне в культурно-мистецькому житті діаспори, його міжкультурних та міжетнічних зв’язків; виявити напрями культу-ротворчого поступу; розкрити іманентні властивості досліджуваних артефактів.
У дисертації коментуються поняття, терміни, література тощо з близьких до мистецтвознавства гуманітарних наук: культурології, філософії, філософії куль-тури, соціології, етнології, джерелознавства, низки музично-теоретичних наук.
З-поміж українських авторів, думки яких так чи інакше переосмислювались, варто відокремити насамперед праці С. Людкевича, Л. Корній, Л. Кияновської, А. Ла-щенка, І. Ляшенка, С. Павлишин, Л. Пархоменко, О. Козаренка, В. Шульгіної, Ю. Ясиновського та інших. Серед зарубіжних – С. Наріжного, В. Витвицького, З. Лиська, Л. Жук та інших.
Провідні методи дослідження. У дисертації використано комплекс методів універсального, загальнонаукового та специфічного характеру, взаємодоповню-ваність яких забезпечила об’єктивність і наукову достовірність очікуваних ре-зультатів дослідження. Методи дослідження базуються на принципах об’єктив-ності наукового знання, із залученням найсучаснішого понятійного апарату та інструментарію міждисциплінарних методик (на перетині різних сфер гумані-тарного знання). Для розв’язання поставлених завдань використані інтегративні та загальнонаукові методи. Поліфункційність і полістилістика музичної культури діаспори, розвиток якої відбувається в сучасну епоху постмодернізму, зумовлює сприйняття культури і соціуму як фрагментованих, пронизаних відмінностями явищ. А це в свою чергу потребує інтердисциплінарних підходів до її вивчення шляхом використання інтегративних методів дослідження на дотичності: мис-тецтвознавства, музикознавства, естетики, філософії та психології мистецтва, культурології, історії, етнології, соціології, соціальної та музичної психології, педагогіки, теорії систем, теорії інформації, синергетики та ін. Складність проблематики дослідження музичної культури української діаспори, специфіки її предмета, що охоплює широкий спектр питань, зумовлюють комплексний харак-тер методології, що поєднує різні методи універсального, загальнонаукового та специфічного характеру.
До загальнонаукових відносять теоретичні методи: структурно-системний, системно-типологічний та комплексний аналіз джерел та наукової літератури, їх класифікація, інтерпретація фактів, теоретичне узагальнення, порівняння, наукові описи, датування, статистика, систематизація, особливості структурної органі-зації:
– аналітичний метод використано для вивчення фольклорно-етнографічної, історичної, мистецтвознавчо-культурологічної літератури з питань розвитку ук-раїнської музичної культури діаспори, жанрово-стильових особливостей музич-них творів українських композиторів, які відносяться до періоду їхнього перебу-вання за кордоном; наступними кроками аналізу було зіставлення феномена музичної культури української діаспори з материковою культурою та культурами народів світу, виявлення провідних для неї структур і відносин, які визначали її будову, забезпечували стійкість та життєвість, а в кінцевому результаті допо-могли вийти на основні концептуальні характеристики цієї музичної культури, тенденції і специфіку її розвитку, виявити внутрішні протиріччя;
– метод об’єктивності й історизму дозволяє прослідкувати історичні пере-думови та основні етапи становлення і розвитку музичної культури діаспори впродовж ХХ, виявити об’єктивні обставини суспільно-політичного, ідеологіч-ного та культурно-естетичного характеру, що зумовили сам феномен музичної культури діаспори, її складові, темпи й масштаби поширення в країнах світу;
– метод наукової реконструкції застосовано для відтворення картини куль-турного процесу на базі архівних матеріалів;
– діахронний метод, що потребує викладу явищ, фактів, подій світової та української культури у хронологічній послідовності, дозволив визначити періо-дизацію розвитку музичної культури української діаспори в контексті емігра-ційних процесів з України;
– синхронний метод, що передбачає всебічне дослідження в одному обра-ному проміжку часу без звертання до історичної перспективи, дає можливість визначити процеси одночасного розвитку музичної культури в Україні та діас-порі, діаспорі та інших країнах світу, розгортання тих чи інших виконавських форм, репертуарних жанрів тощо;
– метод теоретичного моделювання використано для побудови моделі музичної культури діаспори, узагальнення та систематизації різноманітних її форм;
– порівняльно-історичний метод застосовувався в дослідженні декількох національних культур, передбачаючи виявлення загальних та особливих законо-мірностей, тенденцій розвитку, сфер взаємовпливів, відповідно встановлюючи рі-вень своєрідності або спорідненості культур. Стосовно розвитку музичної куль-тури української діаспори порівняльно-історичний метод дозволив розкрити спе-цифіку соціокультурної динаміки, визначеної економічно-політичними умовами розвитку різних країн, правовими та культурними засадами ставлення до націо-нальних меншин, зокрема українських, і виявити можливості розвитку укра-їнських культурних осередків у різних країнах у різні часові відтинки;
– системний метод використовувався при дослідженні музичної культури української діаспори як системи, комплексу елементів і зв’язків, що утворюють при взаємодії органічне ціле, в якому зміна одного елементу призводить до зміни інших елементів та всієї системи в цілому. Важливими елементами системи виступають взаємозв’язки її частин (елементів, підсистем, компонентів), що фор-мує інтегральний результат. Застосування системного методу дало можливість визначити музичну культуру української діаспори як діалектично складну, інтег-ративно-цілісну, багаторівневу, багатофункціональну, відкриту, детерміновану й цілеспрямовану систему. У процесі зміни системи провідну роль відіграє зміна її домінантних зв’язків;
– синергетичний метод, який відбитий у поняттях «розвиток», «самороз-виток», «самоорганізація», дозволив трактувати музичну культуру як спосіб само-організації людського життя, спрямований на створення соціального буття. На підставі синергетичного підходу формування індивідуальності розглянуто як уні-кальний процес самореалізації особистості у контексті соціального буття куль-тури, а музичну культуру української діаспори інтерпретувати як самооргані-зовану динамічну систему, що сама розвивається;
– структурно-функціональний метод застосовувався при аналізі структури музичної культури української діаспори, її внутрішніх і зовнішніх функціо-нальних зв’язків з культурою України та інших етнічних груп у поліетнічному оточенні. Представники музичної культури української діаспори беруть участь в складній та динамічній мережі соціальних відносин, визначаючи способи реалі-зації спільної діяльності. При цьому зв’язки української діаспори як соціокуль-турної системи є екзогенними та ендогенними. Система орієнтується на вимоги інооточуючого середовища та на власні проблеми; а її орієнтації пов’язані як з тимчасовими, так і з довготривалими потребами та прагненнями. Внаслідок складної взаємодії таких різновекторних стратегій у системі виникають механізми адаптації та цілі досягнення щодо зовнішньої орієнтації системи водночас із інтег-раційними прагненнями для підтримання власних інтересів;
– в основі історико-типологічного методу – аналіз культурно-мистецьких явищ від абстрактного до конкретного й виявлення на цій підставі типологічної близькості історико-культурних процесів;
– феноменологічий – передбачав застосування феноменологічної редукції при аналізі музичної культури, тобто звільнення артефакта, музичного явища від всього випадкового, зовнішнього, залежного;
– при аналізі текстів музичної культури використовується герменевтика як мистецтво розуміння смислів і значень знаків, як теорія і загальні правила інтер-претації текстів, як напрямок в гуманітарних науках, що розглядають розуміння як умову буття людини;
– гендерний підхід у дослідженні феномена музичної культури української діаспори зумовлений соціокультурними процесами у світі, зокрема зміною ста-новища жінки. Категорія «гендер» номінується як соціокультурна категорія, за якою закріплене значення статі як концепта, що означає диференціацію між ста-тевою конституцією і соціальною роллю, поведінковими соціокультурними моде-лями, соціальними стратегіями;
– теоретичний метод використовувався при підведенні підсумків дос-лідження;
– спеціальні методи та методи емпіричного дослідження: пошуковий, статистичний, мистецтвознавчий, спостереження, описовий, персонології, теорії особистості, історико-стилістичний та структурний, компаративний, психоана-літичний, метод моделювання, метод емпатії;
– пошуковий метод застосовано при збиранні й виокремленні артефактів музичної культури української діаспори, які становлять мистецьку і художню цінність для європейської та національної культури;
– статистичний метод у дослідженні репертуару хорових та інструмен-тальних колективів, солістів (вокалістів, інструменталістів), творчості компо-зиторів був використаний у визначенні кількісної частки окремих жанрів, що було підставою для визначення пріоритетних жанрів виконавської та композиторської творчості;
– метод спостереження був доцільним під час прослуховування аудіо- та відеозаписів концертних виступів відомих виконавців та колективів діаспори. Результати слугували розкриттю інтерпретаційних засад та стильових параметрів сольного й колективного виконавства діаспори;
– описовий метод полягав у виявленні й аналітичному огляді зібраного матеріалу: здійснено ретроспективний аналіз першоджерел архівної докумен-талістики та джерелознавства – бібліографічних (архівних матеріалів, рукописів і публікацій, періодики, довідкової та навчально-методичної літератури, наукових монографій і дисерт

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження підтвердили правомірність обраної те-ми, засвідчили достовірність розв’язання поставлених завдань і дали підстави зробити такі висновки.
1. Соціум світового українства існує як цілісність, має чіткі межі у часо- просторі, що встановлено на основі онтологічного та антропологічного підходів. Українська діаспора є підсистемою українського етносу, а музична культура за-хідної діаспори на основі принципу етноцентризму є органічною частиною укра-їнської музичної культури, єдиним функціональним цілим.
Теоретичне обґрунтування музичної культури української західної діаспори як соціокультурного феномена полягає в тому, що вона розглядається як соціаль-ний інститут і як спосіб діяльності митців. Інституціональне розуміння музичної культури підкреслює її соціальну природу й об’єктивує її буття як форму сус-пільної свідомості. Музична культура діаспори як соціальний інститут або форма суспільної свідомості становить систему взаємозв’язків між громадськими, куль-турно-освітніми інституціями, членами співтовариства діаспорної спільноти та народами світу. Музична культура зв’язана з іншими формами суспільної сві-домості (релігією, політикою, ідеологією тощо), що дає можливість трактувати її як складний комплекс духовних явищ. Музична культура діаспори зумовлена особливостями конкретного соціального поля і є органічним синтезом матери-кового та діаспорного різновидів. Інституції діаспори забезпечували організоване музичне життя громади, сприяли розгортанню різновекторної діяльності (виконавської, композиторської, освітньої, наукової і т. і.).
2. Опрацювання великої джерельної бази (891 архівного джерела, більше 700 описів нотних текстів, більше 300 описів аудіо- та відеозаписів, які знахо-дяться у 55-и фондах 11-и архівних інституцій, 8-и приватних архівів, 6-и музеїв, 12-и бібліотек України, Чехії, Словаччини, Німеччини, Франції, Польщі, Канади, США) свідчить про розмаїття, глибину і всеохопність музичної культури діас-пори.
3. Структурну модель музичної культури діаспори складають:
– музичні цінності або артефакти, створені як на материковій Україні, так і за її межами;
– всі види діяльності зі створення, збереження, відтворення, аналізу і роз-повсюдження артефактів, сприйняття, використання і менеджменту музичних цінностей;
– всі суб’єкти діяльності (композитори, виконавці, музикознавці, критики, педагоги) разом з їх знаннями, навичками та іншими якостями, що забезпечують її успіх;
– установи і соціальні інститути, а також музичні інструменти та технічне обладнання, що обслуговують цю діяльність;
– культурно-мистецьке середовище, в якому, як у компоненті макросе-редовища культури, відбувається взаємодія на рівнях: «група – група», «група – суспільство», «особистість – суспільство», що має вплив на формування та розвиток музичної культури.
Отже, музична культура української діаспори – це модель з високооргані-зованими осередками, внутрішнім рухом, власними законами; єдине ціле, що ха-рактеризується власною природою, функціональними зв’язками, самодостатнім мистецьким статусом, визначальними рисами та особливостями, соціокультурним призначенням, силою психологічного впливу на учасників культуротворчого процесу.
4. Запропонована культурологічна модель музичної культури української діаспори відображає:
– функціональну відкриту національну систему взаємодіючих соціокуль-турних феноменів, диференційованих на універсальні й питомо-етнічні; тради-ційні й новаторські. В цій системі акумульовано досягнення світової та укра-їнської культури;
– етнічну самобутність художньої творчості діячів музичної культури укра-їнської діаспори, що збагачує зміст етностильового феномена світової культури;
– здобутки діаспори у різних сферах музично-культурної творчості, що зба-гачують материкову українську та світову культуру;
– напрямки художньо-творчого розвитку традиційного, аматорського та професійного, масового та елітного музичного мистецтва української діаспори у тісному взаємозв’язку з культурою материкової України;
– складний механізм міжетнічних взаємовпливів та міжкультурних діалогів.
Музична культура західної діаспори має такі особливості :
– з позицій синергетики вона постає як самоорганізована та самонала-годжувальна структура;
– музична культура діаспори представлена трьома основними видами – традиційною, елітарною та масовою, а також двома родами діяльності – аматор-ським і професійним;
– упродовж ХХ ст. вона активно розвиває галузь церковної музики (тво-рення, виконання, тиражування, музикознавче осмислення), яка була заборонена в Україні до часів незалежності, що забезпечило безперервність цього процесу в контексті історії української музичної культури;
– музична культура діаспори постійно перебуває в діалозі культур народів країн проживання і відтак впливає на світовий культурний простір.
5. Запропоновано авторську періодизацію музичної культури української ді-аспори в контексті історичних чотирьох хвиль еміграції: стабілізаційно-адап-таційний, аматорський (початок ХХ ст. – 1914); організаційно-консолідаційний з рисами професіональності (між Першою та Другою світовими війнами); динаміч-но-структурований, професійний (після Другої світової війни – 1980-ті рр.); інтегративно-трансформаційний (1980 – 2000 рр.) періоди.
Характерними рисами першого стабілізаційно-адаптаційного аматорсь-кого періоду є збереження етнокультурних, мистецьких та духовних традицій, адаптація до чужого етносоціального та культурного середовища, пошук опти-мальних форм розвою українського музичного мистецтва, його суспільно-духов-ного призначення. У цей час основним є концертно-виконавський напрям, інші складові музичної культури (композиторська творчість, музикознавство, музична освіта) слабо розвинені. На цьому етапі у фазі ініціації відбувається формування системи, мобілізація членів спільноти навколо єдиного колективного замислу, перехід музичної культури з неупорядкованого стану до упорядкованого.
Організаційно-консолідаційному періоду з рисами професіональності притаманні становлення інституційно-організаційних форм суспільного та гро-мадсько-культурного життя українців, поява митців та колективів аматорського і професійного рівня, розвиток виконавського; започаткування музично-просвіт-ницького, музично-педагогічного, музикознавчого, композиторського напрямів діяльності. Активний поступ музичної культури як системи у міжвоєнний період забезпечується створенням основних її складових, налагодженням взаємозв’язку між ними, свідчить про зростання творчих сил широких мас еміграції, розши-рення кола їх художніх інтересів, досягнення високого рівня виконавської май-стерності. Саме в цей період музична культура зарубіжжя складається як система, для якої характерна комплектність – наявність усіх необхідних для самопідтримки цієї системи структур та їхня функціональна узгодженість, взаємопов’язаність.
В динамічно-структурований, професійний період відбувається активний розвиток музичної культури, що здобуваєсуспільне визнання як у колі емігрантів, так і серед корінного населення країн поселення. Кристалізація її художньо-есте-тичних засад, відбір провідних жанрів, образно-емоційних домінант сприяє ство-ренню стійкої художньої традиції. У цей період динамічно розвивається творчий (композиторський) та музикознавчий напрями музичної культури, вдосконалю-ються виконавський та освітній напрями, завершується інституційне становлення музичної освіти, наукових центрів, відбувається професіоналізація мистецьких сил. Саме в цей час діаспора досягає піку свого розвитку: остаточно складається її структура, яка здатна зберігати і підтримувати свою етнічну ідентичність і може невизначено довго функціонувати як відносно автономна складова материнського етносу.
Для інтегративно-трансформаційного періоду, який розпочався з 80-х ро-ків минулого століття, характерним є синтез усіх досягнень діаспори як невід’єм-ної частини загальнонаціональної музичної культури. У цей час українці активно репрезентують свої музичні традиції та здобутки. Взаємодія універсального та національного чітко проявляється в усіх царинах музичної культури діаспори. Відбувається справжня інтеграція української еміграції у нове суспільство, а також посилюється співпраця різноманітних українських інституцій, мистецьких колективів, окремих митців.
6. Упродовж ХХ ст. інституційну структуру громадського життя українців зарубіжжя склали: культурно-просвітницькі організації, політичні партії, моло-діжні та жіночі товариства, релігійні та благодійні організації, ветеранські та пат-ріотичні угруповання, творчі спілки, а також національні (етнічні) організації українців, фонди. В умовах еміграції громадські та церковні інституції, які забез-печували самоуправління та самоорганізацію діаспори і стали центрами націо-нальної самореалізації, здійснювали важливі культуротворчі функції, сприяли формуванню і розвитку національної свідомості, національної і культурної само-ідентифікації. Започаткування при них творчих колективів сприяло піднесенню професійного рівня останніх і складало основу музичного життя українських гро-мад. Еволюція культурно-мистецького життя українців діаспори досліджуваного періоду зумовлена появою багатопрофільних мистецьких інституцій, які сфор-мувалися як осередки культуротворчих процесів. У роботі інституцій культури простежуються дві тенденції: з одного боку, охоплення широкого кола аматорів, що свідчить про демократизацію культурно-мистецького життя, з другого – праг-нення до професіоналізації, що зумовило появу музичних професійних товариств, освітніх інституцій, професійних музикантів.
Утворення і розширення кола культурних осередків, де розгорталася музич-на діяльність діаспори, пов’язано з еміграційними хвилями та якісним складом діячів музичної культури. Перша хвиля зумовила створення таких осередків у Канаді і США; друга – в країнах Центральної і Східної Європи, насамперед Чехо-Словацькій Республіці; третя – в Австралії, Південній Америці; четверта – у краї-нах Європи, австралійського та американського континентів. Специфіка етно-культуротворчої діяльності цих осередків зумовлена суспільно-політичними умо-вами країн проживання, соціокультурними умовами діяльності української спіль-ноти.
7. Охарактеризовано творчу й культурно-просвітницьку діяльність провід-них представників музичної культури української діаспори у відповідних напрям-ках: композиторському (В. Балей, В. Безкоровайний, І. Білогруд, О. Бобикевич, М. Гайворонський, В. Грудин, З. Лавришин, М. Кузан, Н. Нижанківський, П. Печеніга-Углицький, І. Соневицький, С. Туркевич, Ю. Фіала, М. Фоменко, Ф. Якименко), музично-виконавському (В. Винницький, А. Гнатишин, Д. Гордин-ська, Й. Гошуляк, В. Ємець, Л. та І. Жуки, Г. Китастий, В. Кіпа, О. Кошиць, В. Колесник, Л. Колесса, Х. Колесса-Ґерич, О. Криса, С. Крушельницька, В. Лук’янець, В. Луців,І. Маланюк, М. Малько, М. Менцинський, О. Мишуга, П. Плішка, Р. Придаткевич, Р. Ревакович, О. Руснак, М. Скала-Старицький, М. Сокіл, Л. Туркевич, К. Чічка-Андрієнко, П. Щуровська-Россіневич), музико-знавчому (М. Антонович, В. Витвицький, А. Вирста, З. Лисько, П. Маценко, А. Ольховський, А. Рудницький, Ф. Стешко, Є. Цегельський, Ф. Якименко), освітньо-педагогічному (Р. Савицький, І. Ковалів, М. Дитиняк, М. Кравців-Барабаш, О. Залеський, Т. Богданська, В. Мішалов) та ін. Для них як творців культурних цінностей, притаманні таки риси, як: висока національна свідомість, патріотизм, фахова зрілість, почуття професійної гідності, відданість і безко-рисливе служіння музичному мистецтву. Більшість із них була митцями універ-сального плану, які осягнули сутність національної ідеї і втілювали її у своїй багатогранній музичній діяльності.
8. У музичному процесі української діаспори протягом ХХ ст. сформу-валися дві тенденції, які визначали його зміст. Одна пов’язана з демократизацією музичного життя і виражалася в залученні широких кіл українців до аматорського хорового співу та оркестрового виконавства. Інша полягала у професіоналізації музичного життя через підготовку кадрів, активну участь у ньому професійних співаків та музикантів.
Основною формою музично-виконавської діяльності протягом останнього століття було вокально-хорове мистецтво, функціонування якого зумовлене соціо-культурними запитами громади, естетичними смаками, освітнім та культурним рівнем емігрантів, прагненням зберегти традиції історичної батьківщини. Водно-час для хорового виконавства діаспори характерними є еволюційні зміни: ре-пертуар збагачувався творами українських композиторів минулого та сучасності, урізноманітнювалася його тематика, з’являлися нові жанри та форми, вико-навський рівень значної частини колективів стає наближеним до професійного.
Академічне професійне та аматорське інструментальне виконавське мис-тецтво діаспори представлене сольними, ансамблевими, оркестровими видами. Провідними видами академічного інструментального виконавства були форте-піанне, скрипкове та віолончельне мистецтво, що презентувало різні виконавські школи і стилі. Аматорське оркестрове виконавство українців розглянуто на при-кладі діяльності різноманітних видів струнних і духових ансамблів. Для вико-нання етнічної музики в діаспорі, представленого сольним (сопілка, цимбали, бандура) і ансамблевими (бандура) формами, характерними були як збереження традицій, так і асиміляційні впливи музики країн проживання та сучасні транс-формації. Специфіку концертного репертуару окремих виконавців та мистецьких колективів діаспори зумовлюють: традиції материкової України, смаки публіки, умови культурно-музичного життя, концертна практика.
9. Структуру освітньо-педагогічної музичної діяльності українців зарубіжжя складає загальна та спеціальна музична освіта. Загальну музичну освіту можна бу-ло здобути в інституціях українознавства: на курсах і в школах (цілорічних, літ-ніх), які діяли при «Рідній школі», при церковних парафіях, у таборах для ін-тернованих, на освітніх курсах, семінарах хорових диригентів, кафедрах україно-знавства у вищих навчальних закладах, наукових фундаціях та установах. Спеці-альну музичну освіту в діаспорі здобували в музичних інституціях: на курсах і семінарах, у школах, літніх таборах, інститутах, університетах. Серед провідних дитячих освітніх музичних закладів – Українська музична консерваторія, Укра-їнський музичний інститут (Нью-Йорк), Український музичний інститут ім. М. Ли-сенка (Торонто). Вищу музичну освіту можна було здобути в Українському віль-ному університеті (Відень, Прага, Мюнхен), на музично-педагогічному відділі Ук-раїнського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (Прага). Особ-ливостями музичного навчально-освітнього процесу є: виняткова роль громади та громадських інституцій в організації музичної освіти; збереження традицій україн-ської музичної освіти та привнесення запозичених інновацій; переважаючий компонент національного, в т. ч. діаспорного, репертуару в навчальному процесі; свобода педагогів у формуванні навчально-методичних засад.
10. Аналіз музикознавчого доробку української діаспори засвідчив, що він є багатим і різноманітним. Проблематика розвідок провідних учених охоплює ши-роке коло питань: історія української музики, історія церковної музики, музична біографіка та бібліографія, музична лексикографія, теоретичне музикознавство, етномузикологія.
Новизна музикознавчих досліджень учених діаспори полягає у висвітленні діяльності творців музичної культури, замовчуваних у радянський період, а тому невідомих або маловідомих в Україні; у висловлюванні альтернативних (у порів-нянні з радянською історіографією) поглядів на національну музичну історію.
11.Творчість композиторів діаспори відзначається широким діапазоном жанрово-стильових виявів. Поруч із романтизмом представлені різні стильові напрямки ХХ ст. – постромантизм, неокласицизм, імпресіонізм, авангардизм, постмодернізм та інші. Значна частина опусів із творчого здобутку композиторів була актуалізована у виконавській практиці в діаспорі та країнах світу, останніми десятиліттями – в Україні.
У кожному із чотирьох періодів свого історичного розвитку одні види і жанри мали провідне значення, інші – другорядне. На основі моделей світогляд-них орієнтацій емігрантського середовища (визначених Т. Прокопович) виок-ремлено три художньо-естетичні напрямки розвитку національної традиції у му-зичному мистецтві – консервуючий, синтезуючий та трансформуючий.
12. Встановлено, що музична культура материкової України історично роз-вивалася в контекстах бінарних геокультурних систем – російської та західно-європейської, у той час як музична культура української діаспори перебувала під впливом світових поліетнічних геокультурних систем. Такі умови породили амбі-валентну субсистему національної художньої культури, у лоні якої об’єктивовано вертикаль внутрішньоетнічної спадковості та горизонталь міжнародних культур-них взаємин. У зближенні музичної культури української діаспори з культурами світу спостерігались дві різновекторні тенденції: доцентрова, що виявлялася у зверненні до «ядра» культури задля утвердження національної самосвідомості, та відцентрова, для якої характерним був вихід за межі національного заради наднаціональної інтеграції, синтезу культур, трансформації нових художніх віянь. Якщо перша тенденція переважала у перших трьох періодах, то друга – особливо динамічно розвивається з кінця ХХ ст. Українські музиканти зробили вагомий внесок у розвиток світової музичної культури, беручи активну участь у музичному житті народів країн проживання; їхня діяльність була спрямована на поглиблення міжнаціональних культурних зв’язків.
Культурний діалог «Україна – діаспора» впродовж ХХ ст. зазнавав двосто-роннього суспільно-політичного впливу, а тому мав періоди піднесення і спаду, характеризувався різними формами співпраці. Завдяки взаємодії українців мате-рикової України та представників діаспори національна музична культура ввійшла у світовий контекст, її культурне поле збагатилося новими артефактами.
13. Поряд із вагомими здобутками у культурно-мистецькій сфері україн-ської діаспори спостерігалися проблемні тенденції, пов’язані з постійним поділом громади, асиміляційними процесами, недооцінкою очільниками громад суспільної ролі музичного мистецтва у духовному житті українців, низьким культурно-освіт-нім рівнем слухацької публіки та її смаками. Остання слабо відгукувалася на про-фесійне мистецтво, не часто підтримувала виконавців академічного музичного мистецтва, обмежувала жанрове поле виконавської репертуарної палітри фольк-лорними зразками, танцювальною, розважальною музикою, нескладними вокаль-но-хоровими композиціями патріотичного змісту. Перевага у виконавській діяль-ності надавалася колективному хоровому співу, що обмежувало розвиток інстру-ментальних жанрів, особливо класичних, і формувало в іноземних слухачів вик-ривлене уявлення про українську музику. Ці та інші чинники негативно впливали на потенціал української музичної еліти: залишалися нереалізованими багато вартісних мистецьких проектів (створення постійного стаціонарного оперного чи музично-драматичного театру, дієвої професійної спілки музикантів, професійних музичних мистецьких колективів, музикознавчої інституції, нотного видавницт-ва); тільки частина творчого доробку композиторів та музикознавців діаспори була надрукована, причому переважно за кошти самих авторів, рідко виконува-лася сучасна українська музика.
Однак успіхи музичної діяльності української діаспори, зважаючи на всі об’єктивні та суб’єктивні чинники, в цілому вражаючі. Саме завдяки їй еміграція зуміла зберегти себе як організована спільнота. Мова музичного мистецтва полег-шувала адаптацію до інокультурного середовища, сприяла міжнаціональним кон-тактам, зміцненню взаєморозуміння, стала важливим консолідуючим чинником, гарантом збереження, поширення і розвитку української культури в умовах еміра-ції.
Проведене дослідження не вичерпує поставленої проблеми. Відчутна необхідність детального вивчення творчості окремих композиторів діаспори. Особливої уваги потребує аналіз музикознавчої спадщини українського зарубіж-жя. Серед перспективних напрямів подальших досліджень – упровадження здобутків діаспори та зарубіжного досвіду підготовки мистецьких кадрів на різноманітних курсах у діяльність освітніх та мистецьких закладів України; актуальними залишаються проблеми змісту, якості та мотивації української закордонної освіти, досвід роботи культурно-освітніх центрів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. А. Б. Наші диригенти. Ярослав Трохановський [Текст] // Український кален-дар. – Варшава, 1971. – С. 104 –105.
2. Адорно Т. Избранное : социология музики [Текст] / Т. В. Адорно. – М. ; Санкт-Петербург : Университетская книга, 1998. – 445 с.
3. Адорно Т. Теорія естетики [Текст] / Т. Адорно; [пер. з нім. П. Таращук]. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. – 518 с.
4. Аза Л. Українці Румунії : сучасний стан та перспективи етнокультурного роз-витку [Текст]: / Л. О. Аза [та ін]. – К. : Соціс ; Рівне : Ліста, 1999. – 88 с.
5. Академія музичної еліти України : до 90-річчя Національної музичної акаде-мії України ім. П. І. Чайковського [Текст] / [автори-упор. : А. П. Лащенко (кер. проекту), О. І. Малозьомова, Т. В. Гусарчук ; ред кол. : В. І. Рожок (голова) та ін.]. – К. : Муз. Україна, 2004. – 560 с.
6. Александрова Н. Одеській державній музичній академії імені А. В. Неждано-вої – 90 [Текст] / [О. В. Сокол (голов. ред.), Р. М. Розенберг (ред.-упоряд.) / Александрова Н. Г., Бондар Н. А., Бузанова Н. С., Вірановський Г. М., Горелік Л. М.] – Одеса : Друк, 2003. – 222 с.
7. Алієва Л. О. Становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20–90-ті роки ХХ ст. [Текст]: автореф. дис… канд. іст. наук : спец. 17.00.01 «Історія України» / Алієва Людмила Олександрівна ; ДАКККіМ. – К., 2006. – 19 с.
8. Альбом відгуків про концерти українського хору в Подєбрадах під кер. Пл. Щуровської-Россіневич. 1925–1945. Друк, машинопис. 162 арк. Вирізки з газет, наклеєні на аркуші альбома [Текст] // ІЛ.Ф. 201, спр. 531.
9. Альманах ОбВУ 3. 1980–1990 [Текст]. – Лондон, Англія, 1990. – 375 с. – [Об’єднання Бувших вояків Українців у Великій Британії].
10. Альманах Станиславівської землі : зб. м-лів до історії Станиславова і Стани-славівщини [Текст] : у 3 т. [ред.-упор. Б. Кравців]. – Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен, 1975. – Т.1. – 960 с. – (НТШ, Укр. Архів, т. 28).
11. Альманах Станиславівської землі : зб. м-лів до історії Станиславова і Стани-славівщини [Текст] : у 3 т. [ред.-упор. М. Климишин]. – Нью-Йорк ; Париж ; Сідней ; Торонто : Видання ЦК Станиславівщини, 1985. – Т.2. – 900 с. – (НТШ, Укр. Архів, т. 29).