Кожолянко Олександр Георгійович. Календарні свята та обряди українців Буковини: семантика і символіка

Краткое описание

Кожолянко Олександр Георгійович. Календарні свята та обряди українців Буковини: семантика і символіка.- Дисертація д-ра іст. наук: 07.00.05, НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, Ін-т народознавства. - Львів, 2015.- 194 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

На правах рукопису

Кожолянко Олександр Георгійович

УДК 398.3 (477.85)

КАЛЕНДАРНІ СВЯТА ТА ОБРЯДИ УКРАЇНЦІВ БУКОВИНИ:
СЕМАНТИКА І СИМВОЛІКА

Спеціальність 07.00.05 – етнологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук

Науковий консультант:
доктор історичних наук, професор,
академік НАН України
Павлюк С. П.

Львів – 2014

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
Розділ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КАЛЕНДАРНИХ СВЯТ І ОБРЯДІВ 16
1.1. Джерела 16
1.2. Історіографія 29
1.3. Теоретико-методологічні засади 42
Розділ 2. ЗИМОВО-ВЕСНЯНІ СВЯТА ТА ОБРЯДИ 46
2.1. Основа народного календаря українців 46
2.2. Обрядовість передріздвяного періоду 66
2.3. Різдвяні звичаї та колядування 85
2.4. Святкування Нового року та освячення води 118
2.5. Весняна календарна обрядовість 163
2.6. Великдень в обрядовості українців та його символіка 194
Розділ 3. ЛІТНЬО-ОСІННІ СВЯТА ТА ОБРЯДИ 235
3.1. Зелені свята 235
3.2. Свято Купала та його символіка 251
3.3. Свято пошанування роду 280
3.4. Жнива та обжинки 287
3.5. Народні свята квітки і садових плодів 298
3.6. Вересневі народні свята 304
3.7. Осінні свята – дні весіль і поминання родичів 313
Розділ 4. МІЖЕТНІЧНІ КОНТАКТИ У КАЛЕНДАРНІЙ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО, МОЛДАВСЬКОГО ТА РУМУНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ БУКОВИНИ 321
4.1. Взаємовплив українського, молдавського та румунського населення у відзначенні свят хижих звірів 321

4.2. Рослини у календарній обрядовості українців, молдован і румунів 334
4.3. Спільні риси календарної обрядовості українців, молдован та румунів 346
Висновки 354
Список використаних джерел та літератури 362
Додатки 435-532

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЦДІА України у Львові – Центральний державний історичний архів у Львові.
ЦНА АРМ – Центральний науковий архів Республіки Молдова.
РЕМ м. Санкт-Петербург – Російський етнографічний музей м. Санкт-Петербурга.
ДАЧО – Державний архів Чернівецької області.
ЧХМ – Чернівецький художній музей.
ЧДКМ – Чернівецький державний краєзнавчий музей.
НА ЧОМНАП – Науковий архів Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту.
КАФ РАН – Клузький архів фольклору Румунської академії наук.
МДФ БММС – Меморіально-документальний фонд будинку-музею С.Ф. Маріана у Сучаві.
АЕМ ЧНУ – Архів етнографічного музею Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
МЕЕ ЧНУ – Матеріали етнографічної експедиції Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
ВРЛНБ імені Василя Стефаника – Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника.

ВСТУП

Український народ належить до націй з давньою культурою і релігією. Дослідження кінця ХХ і початку ХХІ ст. Л. Вакуленко, В. Даниленка, Б. Михайлова, С. Наливайка, В. Софронова, Ю. Шилова й ін. свідчать про багатотисячолітню історію українців та української культури.
Звичаї та обряди нерозривно пов’язані зі сферою життя кожної людини і суспільства як своєрідна основа реалізації людської потреби у спілкуванні й суспільних зв’язках. Звичаї та обряди поєднані в систему суспільних зв’язків на основі соціокультурного та історичного складників розвитку. Народна календарна обрядовість має особливість відображати етнічне життя людей. Відповідно її можна віднести до важливих суспільних зв’язків.
Календарна обрядовість займає вагоме місце в духовній культурі й відіграє важливу роль у світогляді і віруваннях не лише українського народу, а й інших слов’янських етносів. Разом з тим потрібно обов’язково зважати на той факт, що окремі структурні компоненти календарних свят поступово стираються з пам’яті українців. Йдеться не лише про певні обряди та звичаї календарних свят, а й про пісні, повір’я, прикмети, носіїв яких щороку стає менше.
Відповідно до чотирьох пір року, зумовлених сонячно-земним рухом, в українців Буковини сформувалась система календарного відзначення ритмів змін у природі через певні свята та супроводжуючі їх обряди. Космічні ритми українці втілили у свою духовну культуру, встановивши визначальні свята: Великдень – весняне рівнодення, Івана Купала – час літнього сонцестояння, Світовид-Друга Богородиця – осіннє рівнодення, Різдво – час зимового сонцестояння.
В умовах глобалізації та поширення «масової культури», що призводить до трансформації народного календаря, особливо актуальним є збереження традиційної календарної обрядовості, позаяк саме різні звичаї та обряди є свідками історичного минулого. Саме з цієї причини в українській та зарубіжній історіографії щороку зростає кількість наукових праць, об’єктом дослідження яких є народний календар. Однак більшість дослідників календарної обрядовості українців семантику, періодизацію календарної обрядовості спеціально не вивчали, а розглядали лише побіжно, у контексті своїх зацікавлень.
Календарні свята українців Буковини мають давню дохристиянську язичницьку основу. Крізь призму традиційних свят простежується вшанування предків, виховання поваги і любові до родичів, односельців і взагалі до всіх людей, звернення особливої уваги і пошанування основних та допоміжних господарських занять – землеробства, скотарства, бджільництва, релігійно-ритуальна символіка сонця, вогню, води. Календарні свята завжди супроводжувались піснями, словесними побажаннями, пригощаннями, народно-театральними драматичними сценками та розвагами.
Календарна обрядовість відбила основні прагнення людини: забезпечити високий урожай та приплід худоби, відвести усяке зло, передбачити майбутнє і позитивно вплинути на нього.
Свята і обряди календарного циклу були тим чинником, який задовольняв духовні й естетичні потреби народу, у них проявлялися вірування українців, їх почуття, прагнення, гостинність тощо.
Актуальність теми дослідження. В українців Буковини протягом багатьох століть сформувалась чітка і багата система календарних звичаїв та обрядів, які в основних рисах подібні до календарних свят в інших регіонах України. Разом з тим на Буковині відзначається багато специфічних елементів обрядодій, які мають певну варіативність у межах рівнинної, передгірної та гірської зон.
Дослідження календарних свят та обрядів українців Буковини є актуальним у світлі завдань української етнологічної науки в незалежній Україні з метою з’ясування витоків і підґрунтя існування українського етносу, коренів його духовної культури.
У календарних обрядах втілились найважливіші риси економічного і соціального життя, психологія та моральні засади українців, що формувались протягом багатьох століть.
Дослідження календарної обрядовості є актуальним також з погляду відтворення річного календаря загалом, що, у свою чергу, дає можливість осягнути його первісну суть, виявити генетичні джерела, етапи еволюції тощо.
Найбільш чітко простежуються різні обрядодії під час календарних свят у сільського населення Буковини. При цьому варто зазначити, що ще до кінця ХІХ ст. українські мешканці буковинських міст святкували традиційні календарні свята так само, як і селяни, хоча умови життя в місті зумовили переважання в містах календарних святкових обрядів без господарського (землеробсько-скотарського) смислового навантаження.
В умовах урбанізаційних процесів, які переживає з середини ХХ ст. і до наших днів українське суспільство, багато звичаїв і обрядів, що носили позитивне морально-виховне навантаження, в обрядовій практиці сьогодення втрачені частково або повністю. Значною мірою тут дало про себе знати атеїстичне спрямування ідеології за часів існування радянського ладу в Україні, а також недружня стосовно язичницьких елементів у святах позиція християнської церкви. Зникли з обрядової практики українців Буковини значення і символіка як цілих комплексів календарних свят, так і окремих їх елементів. Більшість давніх традиційних язичницьких символів замінено християнськими. Не знайшла належного висвітлення до цього часу наукова проблематика календарних свят українців Буковини і в етнологічних дослідженнях.
Тому проблема наукового вивчення, відтворення, розробки наукових рекомендацій і практичних сценаріїв традиційних календарних свят на основі давніх зразків обрядодій є особливо актуальною.
Зв’язок роботи з планами наукових досліджень. Робота виконана в рамках планової теми відділу історії етнології Інституту народознавства НАН України «Історико-етнографічні аспекти вивчення реліктових явищ культури та побуту українців» (номер державної реєстрації 0111U001063).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у виявленні витоків, характерних рис та дослідженні процесу змін календарної обрядовості українців Буковини, дослідженні семантики та символізації календарної обрядовості українців, науково обґрунтованій історико-етнографічній характеристиці календарних свят.
У дисертації поставлені наступні завдання:
– вивчити час нагромадження джерельного матеріалу і знайти нові джерельні дані про традиційні календарні звичаї та обряди українців;
– показати різні версії походження свят календарного циклу;
– дослідити структуру календарних свят та їх символіку;
– охарактеризувати основні (господарські, поминальні, метеорологічні) мотиви календарного періоду;
– з’ясувати особливості, семантику та генетичні джерела календарних звичаїв українців;
– визначити місце та роль календарної обрядовості в контексті загальноукраїнського народного календаря, виявити спільні риси і специфічні особливості;
– вказати на значення і роль фольклорних елементів у обрядовості (колядки, щедрівки, веснянки, гаївки);
– проаналізувати корені та характерні риси народного театру (різдвяна та водохрещенська народна драма з козою, бараном, вертепом, новорічні маланкування);
– акцентувати увагу на змінах у календарній обрядовості під впливом християнської релігії та атеїстичної ідеології радянського часу;
– вивчити взаємовплив календарної обрядовості українців, молдован і румунів Буковини.
Об’єкт дослідження – українське населення Буковини (Чернівецької області України, Сучавського повіту Румунії) під час святкування календарних свят.
Предмет дослідження – структурні компоненти календарних звичаїв та обрядів, мотиви обрядових дій, назви та поняття на позначення календарних свят, семантика і символіка календарної обрядовості та звичаєвості українців Буковини.
Хронологічні рамки дослідження визначено періодом другої половини ХІХ – початком ХХІ ст. Нижня межа визначається часом широкого функціонування традиційних календарних свят і обрядів у всіх районах Буковини. У ХХ ст. під впливом історичних та соціально-економічних умов відбулись суттєві зміни як у змісті, так і у формах проведення календарних свят українцями Буковини. Багато традиційних елементів календарної обрядовості в останні десятиріччя ХХ – на початку ХХІ ст. зникли з обрядової культури українців. Виникла необхідність вивчити, зафіксувати збережені елементи календарної обрядовості та спробувати відтворити традиційні календарні свята. Цими обставинами і визначається верхня хронологічна межа дослідження. Для визначення витоків традиційних календарних обрядів автор звертався до джерельних матеріалів і більш раннього періоду.
Географічні межі дослідження. Територією дослідження є Буковина як історико-етнографічний регіон України, який також виділяється за природно-географічними, соціально-економічними умовами та культурним розвитком населення. Кордони Буковини включають Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля – рівнинну зону (сучасні Кіцманський, Заставнівський, Новоселицький, частина Хотинського районів Чернівецької області), Серетсько-Прутське межиріччя – Буковинське Передгір’я – передгірну зону (сучасні Глибоцький, Герцаївський, Сторожинецький, частина Кіцманського та Вижницького районів Чернівецької області), Буковинську Гуцульщину – гірсько-карпатську зону (сучасні Путильський і частина Вижницького районів Чернівецької області) та Сучавський повіт Румунії (українські села Велика Маріцея, Келінешти-Єнаке, Молдовиця, Негостина, Палтін, Ульма, Нісіпіту, Кліт).
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи об’єктивності, системності та історизму, які передбачають вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу всього комплексу джерел та літератури стосовно структурних компонентів календарних звичаїв та обрядів, мотивів обрядових дій, назв та понять на позначення календарних свят, семантики і символіки календарної обрядовості та звичаєвості українців Буковини.
У дисертації використано загальнонаукові та спеціальні методи історичного пізнання: комплексного аналізу, порівняльно-історичний, типологічний, структурно-функціональний та картографічний. У роботі широке застосування знайшов метод безпосередніх етнографічних спостережень, опитування.
Наукова новизна роботи. Вперше календарні свята та обряди українців Буковини досліджено як етнокультурне явище, що відображає форму втілення етнічної свідомості, загальноукраїнські риси та певні особливості, сформовані на основі історичного, соціально-економічного та культурного розвитку краю.
До наукового обігу введено новий фактологічний матеріал, отриманий при аналізі архівних даних, музейних матеріалів та в результаті етнологічних експедиційних досліджень.
На основі залучення різноманітних джерел показано витоки календарних свят і обрядів українців Буковини, охарактеризовані основні складники різдвяної, новорічної, водохрещенської, весняної, літньої, осінньої обрядовості. Досліджено семантику та символіку календарних свят.
У дисертації вперше, на основі буковинського етнологічного матеріалу, показані специфічні елементи календарної обрядовості українців Буковинського краю.
Новизна наукових результатів дисертаційної роботи полягає також у тому, що поряд з розглядом календарних свят українців, визначенням загальноукраїнських та локальних рис розглядається питання взаємозв’язку і взаємовпливу у сфері духовної культури найбільш чисельних етнічних груп краю – молдован та румунів.
Практичне значення роботи. Матеріали і висновки дисертації можуть служити цінним науковим матеріалом при розробці узагальнюючих досліджень з питань походження українського етносу, його духовної культури, територіальних меж українців.
Результати дослідження можуть бути використані етнографічними та краєзнавчими музеями при формуванні експозицій і фондів, організації музейних виставок тощо.
Висновки та матеріали дисертації в найближчий час передбачається використати при публікації наступної книги багатотомного наукового видання «Етнографія Буковини» (3 томи уже видано) та при створенні «Буковинського етнологічного атласу».
Матеріали дисертації можуть бути застосовані при підготовці курсів лекцій у вишах.
Подані у дослідженні матеріали календарних свят та їх сценарії (в додатку) можна використати для відновлення зниклих у часі окремих елементів календарної обрядовості українців та поширення їх у сучасних умовах через показ та відтворення фольклорними колективами, при організованому проведенні календарних свят і обрядів.
Апробація роботи. Основні положення дослідження виносилися автором на обговорення на міжнародних, всеукраїнських наукових семінарах і конференціях: Міжнародний науковий семінар «Кайндлівські читання». – Чернівці, 2005; Міжнародна науково-практична конференція «Іван Франко і Буковина». – Чернівці, 2006; ІІІ Міжнародна наукова конференція «Вікно в європейську науку». – Чернівці, 2006; Міжнародна науково-практична конференція «Збереження культурної незалежності та сучасні тенденції в контексті прав національних меншин». Одеса, 2007; VІ Буковинська міжнародна науково-практична конференція, присвячена 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці». – Чернівці, 2007; Міжнародна науково-практична конференція «Видатні постаті України і Молдови в історичній традиції та сучасних реаліях». – Чернівці, 2007; Матеріали Третього Міжнародного конгресу україністів «Українська освіта у світовому часопросторі». – Київ, 2009; Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині «Руська бесіда». – Чернівці, 2009; Міжнародна науково-практична конференція «650-річчя заснування Молдавської держави». – Чернівці, 2009; Міжнародна науково-практична конференція «Українознавство у світовому гуманітарному просторі». – Київ, 2010; Міжнародна науково-теоретична конференція «Філософське осмислення феномену слов’янської етнокультурної єдності». Київський університет ім. Грінченка. – Київ, 2010; Студентська наукова конференція Чернівецького національного університету, присвячена 135-річчю Чернівецького національного університету. Історичні, економічні та юридичні науки. – Чернівці, 2010; Міжнародний науковий конгрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє». – Львів, 2010; Міжнародні науково-практичні конференції «Одеські етнографічні читання». – Одеса, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014; Х Всеукраїнська науково-практична конференція «Україна у стані перманентного вибору: духовно-культурні, соціально-економічні та політико-правові стратегії». Національна академія управління. – Київ, 2010; Перша Міжнародна конференція з канадознавства. – Чернівці, 2010; ХХ, ХХІ, ХХІІ, ХХІV Міжнародні наукові конференції «Історія релігій в Україні». – Інститут релігієзнавства. Львівське відділення Інституту української археографії. – Львів, 2010, 2011, 2012, 2014; Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 145-річчю від дня народження Р.Ф. Кайндля. – Чернівці, 2011; Десяті Санкт-Петербурзькі етнографічні читання «Свята і обряди як феномен етнічної культури». Музей етнографії Росії. – Санкт-Петербург (Росія), 2011; Міжнародна наукова конференція «Актуальні проблеми дослідження, охорони, збереження та популяризації пам’яток народної культури України». – Київ, 2011; ХХ Міжнародна науково-практична конференція «Українознавство та всесвітня історія; теоретико-методологічні засади наукових парадигм». – Київ, 2011; Міжнародна наукова конференція до 20-річчя кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія»: «Культурні трансформації в синхронії та діахронії: теорія і практика». – Київ, 2012; ІІ, ІІІ, ІV Міжнародні наукові конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні проблеми історії, археології та етнології». ОДІССОС. – Одеса, 2010, 2011, 2012; Перша Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Етнічна культура в глобалізованому світі», присвячена 20-річчю кафедри археології та етнології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. – Одеса, 2013; Всеукраїнська наукова конференція «Духовні цінності українського народу у світлі співпраці суспільствознавства і богослов’я». – Київ, 2013; Четверта Міжнародна науково-практична конференція «Світове українство як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. «…землякам моїм в Україні і не в Україні…» (У рамках 4-го Міжнародного конгресу світового українства). – Львів, 2013; Друга Міжнародна науково-практична конференція «Тарас Шевченко та кобзарство». – Львів, 2013; Міжнародна науково-практична конференція «Взаємозв’язок молдавської та української культур». – Чернівці, 2013; Восьмий Міжнародний конгрес україністів «Тарас Шевченко і світова україністика». – Київ, 2013; Міжнародна наукова конференція «Свята у місті» («Svente siuolaikniame mieste»). – Вільнюс (Литва), 2013; VІІІ, ІХ Буковинські краєзнавчі міжнародні науково-практичні конференції. – Чернівці, 2011, 2013; Міжнародна науково-практична конференція «Поліетнічна Молдова». – Кишинів (Молдова), 2013; Міжнародна науково-практична конференція «Православ’я в Карпато-Дністровських землях (до 200-ліття заснування Кишинівської єпархії)». – Кишинів (Молдова), 2013; Міжнародна наукова конференція «Християнство у Карпатах – до 1025-річчя хрещення України-Руси». – Івано-Франківськ, 2013; Друга Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. – Одеса, 2014; Міжнародна науково-практична конференція «Історія Карпато-Дністровських земель з давніх часів до початку ХХІ ст. (до 759-ліття з дня народження Данила Галицького)». – Кишинів (Молдова), 2014; Міжнародна наукова конференція «Творча спадщина академіка К. Ф. Поповича та українсько-молдавські етнокультурні зв’язки». ІІІ наукові читання пам’яті академіка К. Поповича. – Кишинів (Молдова), 2014; Науковий семінар «Старожитності Галичини і Волині у контексті етноархеологічних досліджень». – Львів, 2014.
Весь текст дисертації обговорювався на засіданні відділу історії етнології Інституту народознавства НАН України 22 вересня 2014 р.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені у 2 монографіях, 60 наукових статтях, з яких 40 опубліковано у фахових наукових виданнях, що входять до переліку ДАК України, з них 5 публікацій у міжнародних виданнях.
Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури (820 позицій). Загальний обсяг роботи – 532 с., з них основного тексту – 361 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Календарна обрядовість українців Буковини як складова частина духовної культури українського етносу пов’язана з природою та з господарським річним циклом, заснована на пізнанні природи та врахуванні законів природи у щоденному житті.
Календарні свята українців мали свою власну дохристиянську основу. Цей висновок є суттєво новим, оскільки лише у другій половині ХХ ст. дослідники С. Килимник, В. Скуратівський, О. Курочкін, К. Культемах почали говорити про подібність свят українців до римських та грецьких і про їхню власну українську основу.
За останні тридцять років в Україні було проведено археологічні дослідження (В. Даниленка, С. Пивоварова, Б. Михайлова, Ю. Шилова, Б. Рибакова та ін.), які чітко показали, що в давнину існувала розвинена обрядова культура, яка мала поширення у всьому Північному Причорномор’ї.
Під впливом синкретизму язичництва і християнства давні назви та значення багатьох давньоукраїнських свят у силу соціально-економічних і культурних факторів змінились, християнізувались.
У минулому календарні свята включали в себе передріздвяний період, що починався на Буковині з обряду Дідівської суботи (поминання померлих родичів) та зі свята Дмитра.
Цей ряд свят передріздвяного періоду характеризується культом вогню і води, які були поширені у давніх українців. Культ вогню і води простежується у всіх зимових святах українців Буковини календарного циклу (Різдво, Новий рік, Водосвячення).
Освячення води відбувалось у дохристиянські часи і символізувало обряд очищення, оновлення. З приходом християнства свято Водосвяття перетворилось у Водохрещення як символ переходу Божого духу на Ісуса Христа під час його хрещення в р. Йордані.
Ознакою календарно-обрядового народного календаря є наявність рубіжних періодів, які простежуються на межі календарних сезонів і характеризуються своєрідною, притаманною тільки їм семантико-семіотичною системою.
Важливе значення у житті української буковинської молоді мали передріздвяні свята. Починаючи зі свят Катерини та Андрія-Калити, дівчата і хлопці ворожать, забавляються, маючи на меті причарування кохання, ворожать на створення щасливої подружньої пари.
У календарному циклі святкувань важливе місце відведено староукраїнському святу Корочуна-Різдва-Коляди, яке виникло за кілька тисячоліть до введення нової релігії – християнства. Людина з давніх часів поклонялася сонцю, від якого залежало її життя, добрий урожай у сільському господарстві та успіхи у тваринництві.
Людина намагалася піснями-колядками, словом магічно вплинути на успіх родинного життя та господарювання. Тому можна стверджувати, що величальні пісні з магічним змістом існували ще до введення на українських землях християнства.
З приходом християнства відбувається синкретизм двох вір. Проте християнська церква певною мірою прийняла елементи первісної культури, вклавши в них християнські ідеали, християнську мораль. Відповідно, коли починається нове річне коло (кінець грудня), святкується народження Христа. Але у різдвяному святкуванні українців поєдналось багато елементів дохристиянської і християнської релігії.
Більшість календарних обрядів українців Буковини супроводжується піснями-гаївками, танцями-хороводами.
Вербна неділя розуміється як початок великоднього циклу календарної обрядовості, для якого характерні свої акціонально-кодові елементи звичаєво-обрядової практики.
Стародавню назву зберегло і свято Великодня. У цьому святі ми бачимо відображення першого раннього світогляду українських предків.
Спостерігається в українців і культ покійників; відображення сільськогосподарського кола – культ сонця; молитви і пісні, які повинні принести здоров’я, добробут, урожай.
У кінці ХІХ – в першій половині ХХ ст. ще були відомі на Буковині гаївки сакрального змісту, де фігурує боротьба зими з весною, чудодійний вплив Сонця на воскресіння природи. Поступово відбувається заміна Сонця і природи головними особами християнства – Ісусом Христом (його воскресіння і перехід на небо), Матір’ю Божою, Богом Отцем і Святим Духом. У цих піснях-гаївках полягає глибокий зміст – там ідеться про питання життя і смерті, буття і вічності.
Великдень з давніх часів був пов’язаний з писанкарством. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. для писанкарства можна охарактеризувати як період складного і водночас поступового розвитку. 20–50-ті рр. ХХ ст. – період поступового згасання цього та інших народних промислів і ремесел. Згодом, у 60–80-х рр. ХХ ст. писанкарство знову отримало нове дихання у вигляді виготовлення писанок-сувенірів та розповсюдження їх сувенірними магазинами і на ярмарках.
Відомо, що богом весни і покровителем тварин та пастухів у дохристиянські часи був Юрій (Урай, Ирій), який з прийняттям християнства перетворюється на змієборця. Він також виступає захисником людей і символом вогню.
У народній символіці вогонь вважався божественною енергією всього живого на землі, він був силою, яка очищувала, перетворювала; він символізував честолюбність, натхнення, духовне піднесення, сексуальний потяг. Як сонце приносить життєдайну енергію, очищення, так і вогонь, як частинка цієї енергії, так само забезпечує людині життя, оберігає її та очищує від усього злого.
На Буковині впродовж календарного року святкували понад 40 малих і великих «вовчих» свят, зафіксованих у життєвій практиці буковинських українців другої половини ХІХ – ХХ ст., з чітко дохристиянським походженням, що дає право стверджу¬вати про існування у них системного «вовчого» календаря.
Відображаючи сутність боротьби за існування, народний календар відігравав важливу роль у житті буковинського селянина, а його ритуальне оформлення та ідейна частина (ряджені «вовки» і «ведмеді», казки, загадки, табу на виконання певних робіт у святкові дні, різноманітні дійства захисного спрямування) частково збереглися.
Усі весняні, літні, осінні, зимові календарні обряди мали приховану й відкриту семантику і символіку, пов’язану зі щоденним життям людини.
Через календарний цикл свят і обрядів українці донесли до початку ХХІ ст. давні народні і нові елементи вірувань у сили природи та християнську божественну трійцю: Бога Отця, Бога Сина – Ісуса Христа та Духа Святого.
На Буковині протягом останніх декількох століть сформувалось багатонаціональне населення при переважанні українського. Українці вважаються основним етносом, автохтонним населенням краю (це засвідчує як етнографічний матеріал, так і літописи). У етноконтактній зоні Буковини існує багато сіл з українсько-молдавським чи українсько-румунським населенням.
Ряд календарних свят і обрядів, які здійснювали молдовани і румуни, мали східнороманську основу (початок весни – свято Мерцішор, войницькі та гайдуцькі театральні народні вистави та ін.).
Багато обрядодій календарного характеру запозичено у новий час молдованами і румунами в українців. Це стосується і назв свят, вистав, пісенного супроводу й ін.
Етнографічне порівняння календарних обрядів, вірувань і звичаїв з корінною територією молдован і румунів проливають світло на характер, час і обставини запозичення тих чи інших назв, календарних обрядодій в українців.
Дослідження вказують, що цілий ряд календарних свят і обрядів має власну етнічну основу. Тільки з проявом синкретизму християнства і язичництва виробились спільні християнські риси календарної обрядовості різних етносів. Довгий період (декілька століть) на Буковині існувало двовір’я. Тільки у ХІХ ст. спостерігається його заміна і переважання християнства у календарній обрядовості українців.
У процесі тривалих історичних і культурних взаємин молдован та румунів з українцями краю формувались ті чи інші риси культури і побуту, які, все ж таки, мають переважно загальноукраїнську основу.
При запозиченні календарних обрядодій вирішальну роль відігравали міжсусідські відносини. Разом з тим при дослідженні календарної обрядовості українців Буковини відзначено, що у краї існували і відносини етнічного характеру.
Дослідження календарної обрядовості українського етносу та етнічних меншин Буковини – румунів і молдован ‒ вказує на те, що у них існував постійний зв’язок, у ході якого відбувались взаємозапозичення і взаємовпливи у галузі духовної культури.
У процесі тривалих культурних та історичних відносин українців, румунів і молдован формувались певні ознаки їхньої культури, які розвивались і збагачувались під час міжсусідських взаємин.

Основні наукові результати проведеного дослідження:
– Джерельний матеріал архівних, музейних зібрань, матеріали польових етнографічних спостережень кінця ХХ – початку ХХІ ст. дали можливість дослідити календарну обрядовість українців Буковини.
– Календарні свята українців Буковини мають власні витоки і їх зміст побудований на власній основі.
– Первісною релігією анімістичного змісту характеризується свято Різдво-Коляда.
– Українці Буковини до кінця ХІХ ст. святкували народження сонця у кінці грудня, яке починало нове річне коло. Звідси і трансформована назва – Коляда.
– В українців Буковини до початку ХХ ст. основним атрибутом різдвяних свят був останній зжатий на ниві сніп, який замінено у святкуваннях на ялинку.
– Сніп-Дідух за уявленнями українців Буковини був уособленням місця перебування духів дідів-предків, опікунів та покровителів роду.
– Свята вечеря в українців Буковини складалась з природних пісних страв і була подякою богам природи за урожай.
– Під час Різдва обряд «Коза» у ХІХ – ХХ ст. у Буковинському краї поєднувався з обрядами «ходіння з бараном» та «живим» вертепом.
– Буковинські дохристиянські колядки, які широко побутували ще в ХІХ і першій половині ХХ ст., можна поділити на сімейні, родові та суспільні.
– В давні часи мешканці Буковини відзначали під час свята Корочуна-Різдва народження чудодійної сили, що надає могутності й сили природі, народження оновленого Сонця.
– Весняним рубіжним святом українців Буковини є свято Юрія.
– Серед весняних свят важливе місце в календарній обрядовості займали свята хижих звірів. Особливо виражений в обрядовості буковинців демонологічний аспект свят.
– Важливу роль у календарній обрядовості займала зооморфна і родинно-громадська символіка.
– Літні Зелені свята і купальська обрядовість мали свою дохристиянську символіку.
– Відзначення жнив і обжинків відігравало в українців Буковини господарську і пошанувальну функцію.
– Дохристиянською язичницькою релігією просякнуті осінні свята та обряди українців Буковини.
– На Буковині упродовж останніх чотирьох століть сформувалось багатонаціональне населення при переважанні автохтонів українців. Відповідно в умовах буковинської етноконтактної зони сформувалось багато сіл з українсько-молдавським чи українсько-румунським населенням.
– Назви і обрядодії календарного циклу мають характер запозичення у новий час східнороманським населенням Буковини (молдованами і румунами) в українців. Це стосується назви і святкування новорічного свята Маланки, пісенного змісту деяких календарних свят.
– Окремі календарні обряди і звичаї здійснювало східнороманське населення краю (молдовани та румуни) самостійно. Наприклад, свято весни – свято Мерцішор, войницькі та гайдуцькі театральні народні вистави та ін.
– Календарні свята та обряди українців Буковини мали приховану й відкриту семантику і символіку, пов’язану з щоденним життям людини.
– У кінці ХІХ – в першій половині ХХ ст. на Буковині спостерігаємо синкретизм дохристиянських вірувань з християнством.
– Семантика і символіка календарної обрядовості українського етносу й етнічних меншин Буковини – румунів та молдован показують, що у них існував кількасотлітній зв’язок, під час якого відбувалось взаємозапозичення і взаємовплив у галузі як матеріальної, так і духовної культури.
У процесі багатосотлітніх історичних і культурних взаємин молдован та румунів з українцями формувались ті чи інші риси культури і побуту, які мають переважно загальноукраїнську основу.