Куварова Олена Костянтинівна Струк­турна типологія і стилістика звертання в епістолярних тек­стах (на матеріалі російськомовних листів XVIII - XX ст.)

Краткое описание

Куварова Олена Костянтинівна, доцент кафедри за­гального та слов’янського мовознавства Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара: «Струк­турна типологія і стилістика звертання в епістолярних тек­стах (на матеріалі російськомовних листів XVIII - XX ст.)» (10.02.02 - російська мова). Спецрада Д 26.001.19 у Київ­ському національному університеті імені Тараса Шевченка

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
Куварова Олена Костянтинівна
УДК 811.161.1’38
ДИСЕРТАЦІЯ
СТРУКТУРНА ТИПОЛОГІЯ І СТИЛІСТИКА ЗВЕРТАННЯ
В ЕПІСТОЛЯРНИХ ТЕКСТАХ
(на матеріалі російськомовних листів ХVIII–ХХ ст.)
10.02.02 – російська мова
03 – Гуманітарні науки
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
______________
Науковий консультант Меньшиков Ігор Іванович,
доктор філологічних наук, професор
Дніпро – 2017

ЗМІСТ
Анотація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2
Summary . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13
Аннотация . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17
Перелік умовних позначень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
Розділ 1. Лист як об’єкт лінгвістичного дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41
1.1. Основні етапи становлення й розвитку епістолярики . . . . . . . . . . . . . .41
1.2. Звертання до адресата в системі конструктивних параметрів
листа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61
1.3. Редукція конструктивних параметрів листа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
1.4. Лист у системі документів і мовленнєвих утворень . . . . . . . . . . . . . . 105
Висновки до першого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .120
Розділ 2. Епістолярне звертання та методологічні принципи його опису . . . . 123
2.1. Звертання як епістолярний вокатив . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .123
2.2. Пряма, опосереднена й суміщена адресація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .143
2.3. Вокативна конструкція . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .152
2.4. Моновокатив і полівокатив. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .158
2.5. Моделювання типологічно значущих вокативних утворень . . . . . . . 164
Висновки до другого розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .180
Розділ 3. Структурні типи епістолярного моновокатива . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185
3.1. Генеральний масив епістолярних звертань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .185
3.2. Робочий масив моделей російського епістолярного вокатива . . . . . . 198
3.3. Базові моделі російського епістолярного вокатива . . . . . . . . . . . . . . . 205
3.3.1. Кількісні параметри базових моделей російського
епістолярного вокатива . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 205
3.3.2. Базові моделі російського епістолярного вокатива
з домінантою антропонімом. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 213
23
3.3.3. Базові моделі російського епістолярного вокатива
з домінантою апелятивом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 224
3.3.4. Базові моделі російського епістолярного вокатива
на основі комбінації апелятива й антропоніма . . . . . . . . . . . . . . . 257
Висновки до третього розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 265
Розділ 4. Полівокатив в епістолярному тексті. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 269
4.1. Полівокатив як фігура з повторною номінацією адресата . . . . . . . . . 269
4.2. Структурні типи епістолярного полівокатива . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 285
4.2.1. Рамковий полівокатив . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 285
4.2.2. Розсіяний полівокатив. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 295
4.2.3. Комбінований полівокатив . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 312
Висновки до четвертого розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 323
Розділ 5. Стилістика епістолярних звертань як комплекс їхніх
індивідуально-авторських параметрів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 328
5.1. Стилістичні параметри вокативних утворень. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 328
5.2. Індексування вокативного ресурсу адресантів . . . . . . . . . . . . . . . . . . .339
5.3. Динаміка утворення й модифікації вокативних моделей . . . . . . . . . . 362
5.4. Лексичне наповнення моделей епістолярного звертання . . . . . . . . . . 381
Висновки до п’ятого розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 399
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .402
Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 412
Список джерел фактичного матеріалу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 471
Додаток 1. Список публікацій здобувача за темою дисертації та відомості
про апробацію результатів дисертації. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .482
Додаток 2. Фрагмент системної вибірки вокативів, згрупованої
за адресантами. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .494
Додаток 3. Моделі контамінованих образів епістолярного вокатива . . . . . . . .512
Додаток 4. Список адресантів досліджуваного епістолярію . . . . . . . . . . . . . . . 515

Список литературы

ВИСНОВКИ
Лист як певне послання є унікальним і водночас найпоширенішим
засобом дистанційної комунікації, яким люди послуговуються в різних сферах
життя та діяльності. Унікальність листа виявляється в тому, що він є
і своєрідним мовленнєвим утворенням, яке може створити будь-який
із адресантів, зважаючи на певні комунікативні завдання його, і документом,
тобто матеріальним об’єктом із зафіксованою в ньому інформацією, яку він
зберігає й передає в часі та просторі. Лист діалектично поєднує, з одного боку,
найрізноманітніший, нічим не табуйований зміст і формально-мовні засоби
його передачі, з їхньою специфікою, яка виявляється в кожної мовної, а тим
більше творчої особистості, з іншого – канонізовану структуру епістолярного
тексту із жорстко регламентованим набором необхідних конструктивних
елементів, а отже, і досить жорстке регламентування жанроутворювальних
характеристик листа як документа. Комплекс конструктивних параметрів його
може бути стандартним, редукованим, розширеним і розширено-редукованим.
До стандартного жанроутворювального комплекту конструктивних
параметрів листа належать 1) його вихідні дані (час та місце написання),
2) адресація, у тому числі звертання до адресата, 3) заключна етикетна формула
та 4) підпис адресанта. Цей набір КПЛ може як розширюватися, так
і редукуватися. У розширеному комплекті до основних КПЛ за бажанням
адресанта можуть входити: 5) додаткова адресація, яка супроводжує початкове
звертання, 6) авторське вітання, 7) приписи адресанта адресатові й / або
посередникові, який доставляє лист, 8) постскриптум, маркований, тобто
позначений літерами PS, або немаркований, 9) авторське визначення характеру
листа (відкритий, лист-відповідь тощо), а також 10) те, що, на думку адресанта,
є суттєвим для комунікантів за певних умов спілкування (наприклад, гриф в
офіційних листах). Усі зазначені параметри можуть бути предметом наукових
досліджень. При цьому з усіх відомих нам документів лише лист (або його
аналог, наприклад, записка) може мати, а здебільшого й має повний набір його
403
конструктивних параметрів, принаймні якщо йдеться про стандартний
комплект КПЛ, і лише лист можуть супроводжувати різного ступеня
редуковані варіанти цього набору, навіть до вилучення всіх названих
компонентів.
Регулярно вживаним і найстійкішим КПЛ є адресація, позначена автором
письмового послання безпосередньо в тексті його. У цьому параметрі
насамперед виявляються унікальність та діалектика листа. Характер адресації
певною мірою визначає вибір засобів мовного оформлення інших КПЛ,
найчастіше анонсуючи прагматичну настанову та стилістику епістолярного
тексту.
Найтиповішою та найуживанішою формою адресації є звертання автора
листа до свого адресата. Епістолярне звертання як певний конструкт є
надзвичайно різноманітним за способами його реалізації, які далеко не завжди
співпадають з метамовними побудовами, зазвичай декларованими як
нормативні щодо власне звертання в синтаксисі російської мови. Тому
в пропонованому дослідженні ми послуговуємося не лише терміном звертання,
а широко використовуємо термін вокатив та його похідні: епістолярний
вокатив, моновокатив, полівокатив, вокативне утворення, вокативна
конструкція, вокативна домінанта тощо, якими позначені різні форми й
способи звертання в листах та які, незважаючи на специфічні й дещо звужені
умови їхнього функціонування, утворюють разом із лексемою звертання один
синонімічний ряд.
Епістолярний вокатив – це слово або словосполучення, яким автор листа
номінує свого адресата безпосередньо в тексті відповідного письмового
послання, орієнтоване на встановлення контакту з адресатом. Вокатив може
бути прямим, якщо це власне звертання у формі називного відмінка,
опосередненим (непрямим), якщо він виражений яким-небудь функціонально
маркованим членом речення, в якому здійснюється переведення звертання
в суб’єктний або об’єктний компонент висловлення, і суміщеним, що поєднує
пряме й опосередковане позначення адресата.
404
Вокативну конструкцію кваліфікуємо як власне звертання з усіма
синтаксично залежними від нього словами, а також вокативне речення й якунебудь комбінацію двох або кількох звертань. Вокативна конструкція
функціонує в трьох її різновидах: елементарна (двокомпонентне звертання),
розгорнута (багатокомпонентне звертання) і розчленована (комплекс звертань
до одного або кількох адресатів).
Незалежно від типу звертання епістолярний вокатив може функціонувати
як моновокатив у разі, якщо він – єдине звертання в цьому листі, і як
полівокатив, коли один лист містить комплекс (два й більше) звертань
до одного або різних адресатів.
Дослідивши значний і репрезентативний фактичний матеріал – двадцять
п’ять тисяч послань, написаних у ХVIII–XX ст., – ми створили типологію
епістолярного вокатива. Епістолярні тексти ми об’єднали в дві підмножини:
системну вибірку, в якій представлено приблизно 16000 листів 40 адресантів
з великим обсягом листування й відповідно з великою в кожного з них
загальною кількістю вокативів, та вибірку спорадичну, яка нараховує близько
9000 листів понад 460-ти адресантів без регламентації кількості в кожного з них
листів або партнерів по комунікації. Проаналізовано понад 30000 звертань – як
узвичаєних, побудованих за продуктивними базовими вокативними моделями,
так і унікальних, характерних для епістолярної творчості одного автора та
навіть одиничних. Типологія РЕВ базується на трьох основних принципах:
1) системність фактичного матеріалу,
2) його субстанціональна й функціональна детермінованість,
3) маркування кількісних і якісних параметрів його.
Цей епістолярний матеріал дав нам можливість виділити три типи
базових вокативних моделей, конструктивними центрами яких є 1) антропонім
(Ан), 2) апелятив (Ап) і 3) комбінація апелятива й антропоніма (АпАн). Корпус
персоніфікованих базових моделей російського моновокатива складається
з 71 конструкта, регулярно реалізованого в епістолярних звертаннях. Зрештою,
ми сформували таку систему:
405
I. Моделі з домінантою антропонімом, що являє собою різні види
власного імені адресата (детермінованого або ні), у тому числі й імені,
модифікованого адресантом так або інакше. За частотою їх уживання в усьому
масиві досліджених нами епістолярних текстів (в порядку її зменшення) це:
ім’я та по батькові; ім’я; прізвище; ім’я й прізвище; по батькові; ім’я, по
батькові й прізвище.
ІІ. Моделі з домінантою апелятивом, тобто будь-яким загальним
іменником, що виконує функцію звертання. Залежно від того, як він пов’язаний
з особистістю адресата та його стосунками з адресантом, вокативний апелятив
поділяється на такі різновиди:
1. Загальний апелятив, використовуваний при звертанні до будь-якого
адресата. Він може бути канонізованим (загальноприйнятим) і неканонізованим
(індивідуально-авторським).
2. Вибірковий апелятив, яким автор послуговується, звертаючись до
певного соціально або професійно маркованого кола осіб, канонізований або
неканонізований.
3. Конситуативний апелятив – зумовлене контекстом та / або ситуацією
спілкування авторське звертання до людини із вузького кола осіб, добре
знайомих адресантові Таке звертання може бути об’єктивно мотивованим
властивостями особистості адресата або подіями його життя та суб’єктивно
мотивованим ставленням до нього автора листа.
4. Персоніфікований апелятив – також авторське звертання,
використовуване певним адресантом у спілкуванні лише з певним адресатом.
Уживання його також покликане об’єктивними або суб’єктивними чинниками,
проте мотивація не завжди є очевидною.
III. Моделі з комбінацією апелятива й антропоніма – вокативні
конструкції, до складу яких входить будь-який із описаних різновидів
вокативного апелятива, супроводжуваний антропонімом у тій чи іншій його
матеріальній репрезентації.
406
Узагальнивши досліджуваний матеріал із системної вибірки, ми виявили
18 базових вокативних моделей із домінантою антропонімом
(найпродуктивніші: Дорогой Ан, Ан, Многоуважаемый Ан), із домінантою
апелятивом – 11 (найпродуктивніші: Ап, Мой Ап, Дорогой Ап), із комбінацією
цих вокативних домінант – 6 (найпродуктивніші: АпАн, Любезный АпАн, Мой
АпАн). Таким чином, усього 35 моделей. Базові моделі епістолярного вокатива
з домінантою антропонімом переважають як за частотою їхньої реалізації
у текстах, так і за лексичною різноманітністю детермінантів вокативних
конструкцій. Статистично підтверджено, що для російської лінгвокультурної
спільноти найбільш природними й характерними є моделі звертання
з домінантою – ім’ям або ім’ям та по батькові адресата (можливо, у супроводі
детермінантів дорогой, милый, многоуважаемый тощо).
Базові моделі вокатива є основою для продукування практично
необмеженої кількості різних звертань щонайменше трьома способами:
1) варіюванням лексичного наповнення конструктивних центрів,
2) детермінацією семантико-синтаксичних домінант, а також їхніх
поширювачів, 3) поєднанням двох або більше базових моделей з можливим
варіюванням їх лексичного складу та / або детермінацією компонентів.
Саме ці 35 моделей РЕВ являють собою конструктивне ядро
епістолярного вокативного ресурсу російської мови, ядро, лексичне наповнення
якого може варіюватися залежно від комунікативної ситуації, від обставин,
умов, стилістики й прагматики письмового спілкування. Відповідні вокативні
утворення можуть уводитися до тексту листа в різній кількості та
розміщуватися в якому завгодно місці його.
Якщо адресант в одному посланні неодноразово звертається до свого
адресата, такі звертання утворюють комплекс адресувальних номінацій,
кваліфікований у нашому дослідженні як полівокатив. Він поєднує первинну
й повторну номінації адресата, тому лексичне наповнення компонентів
полівокатива детерміноване, передусім, змістом та функціями цих двох видів
номінації. Первинна номінація призначена для того, щоб ідентифікувати
407
одержувача листа (надійний ідентифікатор – антропонім), установити з ним
контакт (для оптимізації якого широковживаними є лексеми з позитивною
оцінною конотацією); повторна ж номінація – щоб підтримати цей контакт,
найчастіше вона реалізується апелятивами, субстантиватами,
недетермінованими антропонімами. Полівокатив є продуктивним вокативним
утворенням у листах із підкресленою повагою до адресата або з підвищеною
експресією, іноді в листах, написаних в екстремальних умовах, а також
у великих за обсягом посланнях.
Полівокатив – це специфічний насамперед для письмового мовлення засіб
підтримання контакту автора листа з адресатом, а також засіб перемикання
уваги адресата з одного обговорюваного предмета на інший. Якщо при усному,
візуальному спілкуванні контакт між комунікантами може підтримуватися
різними, у тому числі й невербальними способами (поглядом, мімікою,
емоційною реакцією, жестом, дотиком тощо), то при листуванні можливий
лише один універсальний і результативний варіант – багаторазове
використання в епістолярному тексті тієї або тієї форми звертання, тобто
полівокатив як з однаковим, так і з різним стилістичним забарвленням його
складників.
Типологію епістолярного полівокатива побудовано на основі таких його
характеристик: кількість звертань у складі полівокатива, їх розташування
в тексті листа, ступінь ідентичності лексичного наповнення полівокатива та
характер співвідношення першого звертання в листі з наступними. Виділено
три структурні типи полівокатива: рамковий, розсіяний і комбінований.
Рамковий полівокатив складається лише з двох звертань, перше з яких
звичайно починає лист, називає адресата й установлює контакт між ним і
автором листа, друге супроводжує заключну етикетну формулу та підпис
адресанта, разом з ними завершуючи послання, і служить для того, щоб
пошанувати адресата. При цьому текст листа вміщений в своєрідну рамку,
основною функцією заключного компонента якої є відключити увагу адресата
від змісту послання. Рамковий полівокатив може бути дублювальним (у разі,
408
якщо обидва звертання однакові), редукованим (у другому звертанні випущені
якісь із компонентів першого), розширеним (у друге звертання додані якісь
компоненти) та модифікованим (компоненти полівокатива зовсім різні).
Розсіяний полівокатив складається з двох або більше звертань,
розподілених в епістолярному тексті, причому останній компонент
полівокатива не належить до завершальних композиційних елементів листа.
Розсіяний полівокатив буває гомогенним (складається з однотипних звертань)
або гетерогенним (утворюється зі звертань різних типів). Основним
призначенням розсіяного полівокатива є пролонгувати спілкування з адресатом,
сформувати в нього, так само, як і в адресанта, відчуття безпосереднього
контакту при спілкуванні, а також перемкнути увагу адресата на іншу
проблему, сигналізувати про зміну прагматичної настанови автора листа.
Комбінований полівокатив утворюється трьома й більше звертаннями
(максимальна кількість їх необмежена), він поєднує компоненти рамкового та
розсіяного полівокативів і суміщує їхні функції. За своєю суттю це вокативна
рамка, усередині якої розміщений текст листа з інтратекстовими звертаннями,
що утворюють у певному його фрагменті розсіяний полівокатив; з іншого боку,
це багатокомпонентний розсіяний полівокатив, останнє звертання якого
завершує лист. Підставою для структурної типології комбінованого
полівокатива є характер співвідношення заключного звертання в листі з тими,
які передують йому в цьому ж тексті.
Запропонована в дисертації структурна типологія епістолярного вокатива
побудована на основі деякої множини вокативів, утворених конкретними
адресантами, кожний з яких, будучи особистістю, зокрема особистістю
мовною, має свій мовленнєвий потенціал, який містить не тільки
загальноприйняті форми й способи звертання до адресата, регульовані
лінгвістичними та етичними нормами спілкування, але й спонтанні вокативи,
ужиті лише одним автором і навіть у єдиному його листі. У багатьох адресантів
кількість спонтанних вокативних утворень значно перевищує кількість базових
моделей вокатива, якими вони регулярно послуговуються в листуванні.
409
Методика персоніфікації вокативів як спосіб опису стилістичних параметрів
листа дає можливість виявити індивідуально-авторські особливості системи
звертань в епістолярному дискурсі адресанта, схарактеризувати співвідношення
загального й окремого в його вокативній творчості, позначити ті способи
встановлення й підтримання дистанційного контакту, яким він надає перевагу.
Особливості вокативних утворень у листах конкретного адресанта,
а відповідно й стилістику російського епістолярного звертання ми дослідили,
використовуючи спеціальну методику, яка складається з трьох процедур:
формування вектора вокативного ресурсу, визначення динаміки
розгортання вокативних моделей в епістолярії адресанта та побудови
контамінованих образів певного класу вокативних утворень.
Вектор вокативного ресурсу складається із чотирьох ресурсних індексів:
індексу наповнення, що визначає відсоткове співвідношення вокативів,
побудованих за різними моделями, і загальної кількості вокативних утворень
у тому або тому масиві листів; індексу включення, який указує у відсотках
на обсяг вокативного матеріалу, що перейшов у листах окремого адресанта
встановлений статистичний поріг і належить до описуваної множини вокативів;
індексу стабільності, який визначає відсоток вокативних моделей, що
подолали статистичний поріг, від загальної кількості їх в епістолярії адресанта;
індексу реалізації, що демонструє співвідношення кількості максимально
можливих вокативних моделей у певному масиві листів і кількості вокативних
моделей, наявних у цьому масиві, тобто відсоток реалізованих моделей
звертання від потенційно можливої загальної кількості їх. Отже, вектор
вокативного ресурсу будується з чотирьох величин, що послідовно вказують на
числове значення індексів наповнення, включення, стабільності та реалізації.
Вони головним чином характеризують кількісні параметри вокативних
утворень, уживаних у листах різних адресантів, параметри, які вказують на
співвідношення загального та специфічного у вокативній творчості окремих
авторів послань, а звідси й на їхні уподобання щодо вибору способів
установлення та підтримання дистанційного контакту.
410
Зі збільшенням обсягу листування в того чи іншого адресанта звичайно
зростає кількість використовуваних ним вокативних моделей. Переважну
більшість регулярних запорогових вокативних утворень адресанти
використовують, а найчастіше й вичерпують на початку їхнього листування,
у перших сотнях листів (від однієї до трьох залежно від загальної кількості
генерованих ними послань і вокативів). У наступних посланнях нові запорогові
моделі зазвичай з’являються у разі, коли змінюються умови письмової
комунікації та стереотипи листування: новий адресат, змінений особистісний
або соціальний статус уже знайомих один одному комунікантів, емоційний стан
адресанта, обставини спілкування, необхідність у конспірації тощо.
Динаміка розгортання системи вокативних моделей в епістолярному
дискурсі показує, що на початку листування практично в усіх адресантів
актуалізуються загальноприйняті лінгвістичні й етичні норми письмового
звертання, а згодом виявляється індивідуально-авторська специфіка вокативної
творчості, реалізована в нестандартних, оригінальних вокативних утвореннях.
Формуються принаймні два функціональні ешелони епістолярного вокатива:
універсальний, до складу якого переважно входять загальноприйняті
нормативні звертання, і специфічний, сформований із включенням у нього
довільних і спонтанних вокативів і вокативних конструкцій.
Особливості лексичного наповнення моделей вокативних конструкцій,
утворених різними адресантами, відображено в позиційному узагальненні
детермінуючої лексики в аналітичних виразах, побудованих у вигляді
контамінованих образів цих конструкцій. Контаміновані образи вокативних
конструкцій демонструють, яким лексичним матеріалом і в якій його позиції
щодо стрижневого компонента розгорнутого вокатива супроводжується власне
звертання. При цьому виявлено як загальні для російського епістолярного
звертання, так і індивідуально-авторські переваги у відборі лексичних засобів
установлення й підтримки письмового контакту.
Отже, епістолярний вокатив є важливою й функціонально значущою
лінгвістичною фігурою, типологію якої побудовано на базі персоніфікованого
411
комплексу вокативних моделей і форм їх реалізації в епістолярних текстах
із урахуванням структурних ознак і функціональної специфіки вокативних
утворень.
Перспектива проведеного дослідження пов’язана з розширенням
комплексу конструктивних параметрів листа, які потребують детального
аналізу й опису, а також з орієнтацією на зміну характеру епістолярики,
зумовлену практикою письмової комунікації за допомогою різних електронних
пристроїв, що вимагають інших етичних приписів і норм, зумовлених іноді
необхідністю економії мовних засобів, а звідси зміною навантаження на
конструктивні параметри листа, які частково можуть бути автоматизованими
й зазнавати стандартизації. При цьому потрібне регулювання основних
процедур і компонентів уніфікації та припустимої редукції конструктивних
параметрів листа. Такі процедури мають спиратися на досвід традиційної
епістолярики, який потребує ретельного вивчення й узагальнення.
Є певні перспективи також у запропонованій нами методиці стилістичних
досліджень. Індивідуально-авторський стиль мовної особистості потрібно
вивчати не лише з настановою на те, щоб виявити специфічне, унікальне, але
й урахувати співвідношення регулярних, загальномовних засобів
із оригінальними, нестандарними утвореннями в текстах, створених тим або
тим автором. Для цього, на наш погляд, можуть бути використані (із певною
адаптацією) прийоми та процедури, пов’язані з вивченням динаміки
вокативного ресурсу та контамінування образів деякого класу синтаксичних
конструкцій.