МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ РЕҐІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

Сидорчук Ористлава Григорівна

УДК 35.073.5

МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

25.00.02 механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
Лесечко Мирон Дмитрович,
доктор економічних наук, професор

Львів-2007

ЗМІСТ

ВСТУП.

4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

11

1.1. Розвиток концепції соціального капіталу

11

1.2. Наукові основи створення державного механізму формування соціального капіталу..

41

1.3. Вплив цінностей людини та архетипів суспільства на ефективність управління...

64

1.4. Методологія дослідження..
Висновки до розділу 1...

75
78

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ

81

2.1. Механізми взаємодії органів державної влади та громади на основі соціального капіталу.............

81

2.2. Аналіз соціального капіталу в Україні.

94

2.3. Досвід активізації соціального капіталу в реґіоні (на прикладі Старосамбірського району)....

115

2.4. Методичні підходи до оцінки соціального капіталу
Висновки до розділу 2...

129
140

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

141

3.1. Підвищення ролі держави в генеруванні соціального капіталу

143

3.2. Програмно-цільовий підхід до генерування соціального капіталу

154

3.3. Роль кооперації як чинника соціального капіталу..
3.4. Шляхи відродження соціального капіталу...
Висновки до розділу 3...

165
173
175

ВИСНОВКИ

177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ......

184

ДОДАТКИ

200

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АРР агенство реґіонального розвитку;
ВЕЗ вільна економічна зона;
ЗМІ засоби масової інформації;
ЛРІДУ НАДУ Львівський реґіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України;
МАФ Міжамериканська Фундація;
МДА місцева державна адміністрація;
ОДА обласна державна адміністрація;
ПАРК Прикарпатська Агенція Розвитку Краю;
РДА районна державна адміністрація;
ЮНЕСКО Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

ВСТУП

Актуальність теми. Після розпаду Радянського Союзу Україна вступила в період трансформації, який став переломним у розвитку суспільства, держава раптово припинила виконання багатьох соціальних та економічних функцій, виникли економічні та політичні кризи, пожвавили свою діяльність злочинні обєднання, поширилась корупція, спостерігається занепад моральних цінностей, порушення соціальних норм. Україні не вдається реалізувати потужний потенціал: пошук резервів у сфері економіки, управління супроводжується нехтуванням таким ресурсом, як соціальний капітал, який має властивість конвертуватися у капітал економічний.
За умов стрімких змін, невизначеності і нестабільності дедалі більшого значення набуває питання ціннісних орієнтацій суспільства, виявлення довіри та дотримання соціальних норм, які є основними складовими соціального капіталу. Велика кількість політичних скандалів, непрозора приватизація об’єктів державної власності, спроби адміністративного регулювання тих сфер, які повинні функціонувати за ринковими механізмами, відсутність прозорих механізмів контролю уряду свідчать про те, що державні керівники не розуміють важливості довіри. Але найголовніше, що проблему недовіри політичним інституціям і посадовцям не може вирішити окремо взятий громадянин чи об’єднання громадян, це здатна зробити держава загалом. Тому для генерування соціального капіталу необхідна державна підтримка, оскільки серед причин недостатнього відтворення соціального капіталу є нерозвиненість механізмів формування соціального капіталу за участю державних органів влади.
Попри очевидність та актуальність, тема формування соціального капіталу ще не отримала адекватного відображення в науковій літературі, що пов’язано з низкою причин: з одного боку, така ситуація зумовлена існуванням різних підходів до концепції соціального капіталу, що ускладнює розуміння цієї категорії; з іншого серед науковців нема одностайності щодо основних складових соціального капіталу, джерел та умов його виникнення.
В Україні лише розпочинається дослідження соціального капіталу, що підтверджує значна кількість видань цієї проблематики.
Вагомий внесок в обґрунтування поняття «соціальний капітал» зробили українські дослідники Ю.Привалов, О.Рогожин, Ю. Саєнко; М.Лесечко та А.Чемерис; Н.Черниш; А.Колодій; В.Степаненко; Е.Гугнін та В.Чепак; А.Бова. Однак питання соціального капіталу в державно-управлінському аспекті висвітлено недостатньо, що і обумовило вибір теми дослідження.
Серед зарубіжних видань науковий і практичний інтерес становлять праці Р.Патнама, Ф.Фукуями, П.Бурдьє, Дж.Коулмана, Г.Лоурі. Активно розвивали теорію соціального капіталу У. Бейкер, М.Шифф, А.Портес, Дж.Тернер, Е.Дюркгейм.
Необхідність розробки теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо механізмів формування соціального капіталу за участю державних органів влади зумовила вибір теми дослідження, її актуальність і значення для практики ефективного державного управління, формування громадянського суспільства, розвитку демократичних процесів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена у 2005 р. році Вченою радою Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і є складовою науково-дослідних робіт, зокрема Механізми підвищення ефективності державного управління в регіоні” (номер державної реєстрації 0100U002070) та Механізми формування соціального капіталу в Україні” (0107U001602) в яких автор брала безпосередню участь.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є узагальнення теоретико-методологічних і прикладних засад механізмів формування соціального капіталу, особливостей участі державних органів влади у відтворенні соціального капіталу.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:
узагальнити існуючі в зарубіжній та вітчизняній літературі підходи до визначення поняття соціальний капітал”, упорядкувати та уточнити категоріальний апарат, який відтворює характеристику соціального капіталу та його складових елементів;
теоретично обґрунтувати основні положення створення державного механізму формування соціального капіталу;
визначити основні тенденції розвитку соціального капіталу в Україні ;
узагальнити досвід відродження соціального капіталу в регіоні;
розробити засади програмно-цільового підходу до генерування і використання соціального капіталу;
дослідити роль кооперації як чинника соціального капіталу;
визначити шляхи інвестування в соціальний капітал та висвітлити роль держави у розвитку соціального капіталу.
Об’єкт дослідження соціальний капітал, який виникає в результаті суспільних відносин у процесі діяльності органів державного управління, взаємодії громадян.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти процесу формування соціального капіталу та участь держави у цьому процесі, що є важливою умовою здійснення ефективної діяльності державних органів влади.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні про те, що високої ефективності роботи органів державного управлінння не можна досягнути без використання соціального капіталу, який вимагає цілеспрямованої роботи та інвестицій з боку суспільства та держави.
Методи дослідження. Для реалізації мети і завдань дослідження використовувався комплекс взаємодоповнювальних методів:
етимологічного аналізу, який дає змогу окреслити основні наукові підходи до вивчення проблеми;
системного підходу, що призначений для обґрунтування моделі державного механізму формування соціального капіталу;
моделювання використано для створення емпіричних моделей дослідження соціального капіталу;
статистичного аналізу, що дає можливість визначити основні тенденції розвитку соціального капіталу в часі;
порівняння використано для порівняння тенденцій розвитку соціального капіталу;
соціологічні методи, що призначені для аналізу стану соціального капіталу в Україні.
Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених у сфері соціального капіталу і державного управління.
Емпіричною базою дослідження є:
факти, отримані внаслідок аналізу і моделювання процесів функціонування соціального капіталу;
масиви статистичних даних про сучасний стан соціального капіталу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації:
уперше:
системно проаналізовано поняття соціального капіталу в державно-управлінському аспекті, уточнено джерела, форми та рівні утворення соціального капіталу. Соціальний капітал визначено як системний продукт соціальних відносин на всіх рівнях суспільної організації, який суттєво впливає на розвиток усіх сфер суспільства і за певних обставин може створювати або підсилювати синергетичний ефект розвитку соціальних організацій;
теоретично обґрунтовано можливість створення державного механізму формування соціального капіталу та визначено принципи його формування зокрема: цілеспрямованості, безперервності і надійності, несуперечливості законам управління, цілісності, автономності, ефективності управління, моделювання, динамізму;
виявлено і систематизовано чинники формування соціального капіталу, серед яких: демографічні, соціальні, соціально-демографічні, економічні, культурні.
удосконалено:
термінологічний апарат у сфері соціального капіталу, зокрема, з’ясовано роль цінностей, соціальних норм, довіри та архетипів суспільства;
механізм взаємодії органів влади та громади в контексті соціального капіталу. Визначено чотири можливі шляхи впливу громадських організацій на державну політику: безпосередній вплив, консультативний, інноваційний; наглядовий.
шляхи інвестування в соціальний капітал;
набули подальшого розвитку:
визначення нових тенденцій і реального стану розвитку соціального капіталу в Україні, зокрема тенденції поширення недовіри до державних інститутів та політичного режиму;
узагальнення досвіду відродження соціального капіталу в регіоні, який свідчить, що соціальний капітал можна відродити за цілеспрямованою діяльності активістів громад;
програмно-цільовий підхід до генерування соціального капіталу. Запропоновано такі етапи складання програми: 1) аналіз та визначення проблеми; 2) формулювання назви програми; 3) встановлення мети та виявлення цілей програми; 4) формулювання показників оцінки програми; 5) планування реалізації програми; 6) моніторинг;
дослідження ролі держави в генеруванні соціального капіталу. Виокремлено такі напрями підтримки соціального капіталу: організаційний, фінансовий, правовий;
узагальнено:
методичні підходи до оцінки соціального капіталу; проаналізовано методики Р.Патнема, Національної комісії США, Ф. Фукуями, університету Стречкланд (Шотландія), оцінку соціального капіталу сім’ї, методику Ю.Привалова, О. Рогожина, Ю. Саєнко, Р. Роуза. Виявлено проблеми і труднощі оцінки соціального капіталу в Україні, зокрема відсутність необхідних даних.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні положення і висновки, методичні підходи та практичні рекомендації щодо відродження соціального капіталу можуть бути використані органами державного управління та місцевого самоврядування для ефективного управління, розвитку демократичних процесів, ухвалення і реалізації управлінських рішень, розвитку громадянського суспільства.
Матеріали дисертації використовуються у практичній діяльності Львівської обласної державної адміністрації (довідка № 5/134185/5—10 від 04.09.2006 р.) та Волинської обласної державної адміністрації (довідка № 34/78/48/2—06 від 31.08.2006 р.)
Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення та методичні розробки в межах дисертаційного дослідження, зокрема ті, які характеризують його наукову новизну, одержані дисертантом самостійно. Дисертація є самостійною завершеною роботою автора, виконаною впродовж стаціонарного навчання в аспірантурі (2004 2007 рр.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження апробовані на таких конференціях: науково-практична конференція за міжнародною участю Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (Львів, 23.01.2003 р.); науково-практична конференція за міжнародною участю Внутрішня політика держави: сутність, принципи, методологія” (Львів, 27.01.2005 р.); міжнародна науково-практична конференція Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” (Львів, 20.01.2006 р.); ІІІ українсько-польська науково-практична конференція Регіональне і місцеве самоврядування в нових умовах: партійна публічна адміністрація і безпосередня демократія” (Львів, 2-4.03.2006 р.); міжнародна науково-практична конференція Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика” (Львів, 22.03.2007 р.); науково-практична конференція за міжнародною участю Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 31.05.2007 р.).
Дисертація обговорювалась на міжкафедральному семінарі ЛРІДУ НАДУ (протокол №16 від 12.06.07 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 14 наукових працях, зокрема у 6 статтях у фахових виданнях та 6 тезах конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і 7 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з яких основний зміст 183 сторінки. Список використаних джерел налічує 200 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. У другій половині ХХ ст. економічна теорія розширила традиційне розуміння капіталу. З’явилась і активно розвивається концепція соціального капіталу. До поняття соціального капіталу належать всі відомі форми організацій (державні, громадські), а також всі формальні і неформальні відносини між людьми (особисті, сімейні, суспільні, засновані на традиціях чи такі, що регулюються законом). Соціальний капітал це об’єднувальний елемент, який скріплює суспільство в єдину систему. Результати аналізу поняття „соціальний капітал” дають змогу зробити такі висновки: 1)соціальний капітал є однією з форм капіталу (поряд із фізичним, економічним тощо), який може бути каталізатором соціально-економічного розвитку; 2)концепція соціального капіталу найповніший підхід до соціології економічного розвитку; 3) поняття соціального капіталу змінювалось від вміння долати труднощі індивідом (Г.Лоурі), трактування соціального капіталу як різновиду людського і фізичного (П.Бурдьє) до розширення його трактування як різноманітності сутностей, джерел, власників та обмежень (Дж.Коулмен), вузького погляду на соціальний капітал (У.Бейкер, Р.Берт, М.Шифф) або на громадські організації (Р.Патнам); 4) нове розширене трактування соціального капіталу належить Дж.Тернеру, який запропонував інтеграцію соціологічних знань з економічною думкою; 5) соціальний капітал має як позитивні, так і негативні наслідки.
Запропоновано визначати соціальний капітал як продукт соціальних відносин на всіх рівнях суспільної організації, який має суттєвий вплив на розвиток всіх сфер суспільства і при певних обставинах може створювати або підсилювати синергетичний ефект розвитку соціальних організацій, зокрема держави і міждержавних об’єднань тощо.
2. Невдачі України в економічному і соціальному розвитку можна пояснити низькою ефективністю управління, яку ми пов’язуємо з недостатнім накопиченням соціального капіталу і відсутністю дійових механізмів державного управління. Нами теоретично обґрунтовано основні положення створення механізму державного управління соціальним капіталом. На нашу думку, механізм державного управління штучн створена складна система, призначена для досягнення поставлених цілей, яка має визначену структуру, сукупність правил і норм, методи, засоби, інструменти державного впливу на об’єкт управління. Сформульовано основні принципи створення державного механізму управління серед яких: цілеспрямованості, безперервності та надійності, планомірності, динамізму, несуперечливості законам управління, цілепокладання, розмаїття, руху, зворотного зв’язку, цілісності, автономності, моделювання, ефективності управління.
Запропоновано модель взаємодії органів державного управління та соціального капіталу, яка може бути теоретичною базою для пояснення ефективності державного управління в контексті використання соціального капіталу.
Уточнено джерела, форми та наслідки соціального капіталу. До основних джерел належать: сім’я, освітні заклади, підприємства, громадянське суспільство, національні адміністративні одиниці, держава, міждержавні об’єднання. Існує 3 форми соціального капіталу: зв’язки-тенета, зв’язки-мости, зв’язки-ланки.
Найсприятливішою сферою, де держава має пряму можливість відтворювати соціальний капітал, є система освіти.
3. Встановлено, що генерування соціального капіталу залежить від цінностей людини та архетипів суспільства. під соціальними цінностями розуміємо поширені та загальновизнані у суспільстві чи соціальній групі переконання з приводу цілей яких потрібно досягти, шляхів та засобів їх здійснення. Вони є фундаментом формування і регулятивної функції ціннісних орієнтацій особистості. Прототипом людської поведінки є архетипи успадкована несвідома форма чи образ. Пізнання архетипових структур, які є комплексами глибинної психокультурної генетики соціальних спільнот та водночас соціальними регулятивними механізмами людського життя, становить підґрунття компетентного управління суспільством. В Україні ми можемо спостерігати кризу багатьох архетипів, але найголовнішим є втрата народом ідентичності за своєю країною, втрата народом власної причетності до соціальних процесів, зниження патріотизму.
4. Важливим елементом ефективності державного управління є пошук механізмів взаємозв’язку органів влади та громади. Залучення громадських організацій до державного управління включає в себе три етапи: а) допомога у визначенні актуальних проблем вирішення; б) політичне конструювання шляхів розв’язання проблем; в) імплементація теоретичних положень у практику. Встановлено чотири можливі шляхи впливу громадських організацій на державну політику: безпосередній, консультативний, інноваційний, наглядовий.
5. Україна характеризується низьким рівнем соціального капіталу. Встановлено такі чинники його дефіциту: 1) культурно-історичний; 2) соціальний; 3) демографічний. Спостерігається тенденція поширення недовіри до держави та політичного режиму, а також декапіталізація соціального капіталу пов’язана зі зниженням громадянської активності, поширенням недовіри між членами суспільства.
6. Важливе значення має накопичення і аналіз практичного досвіду відродження соціального капіталу. Цю проблему відпрацьовано на прикладі Старосамбірського району Львівської області. Досвід створення ПАРКу показує, що при певних умовах і бажанні відродження соціального капіталу є можливим і це має значний ефект. Завдання, які ставились перед ПАРКом розділено на чотири категорії: 1) надання інформації та консультацій; 2) пошук фінансових ресурсів; 3) створення підприємницької інфраструктури; 4) залучення до діяльності всіх соціальних прошарків реґіону. Реалізувались наступні завдання: а) здатність об’єднати навколо колективно вибраної стратегії дій усіх акторів місцевого масштабу; б) пошук і навчання лідерів; в) зайняття ринкових ніш, які є вільними; г) знаходження оптимального співвідношення між внутрішнім потенціалом території і стратегією її розвитку; д) відродження і генерування соціального капіталу та конвертація його в економічний.
Запропонована модель взаємодії ПАРКу з громадськими, державними та приватними суспільними інститутами.
Основними результатами згадуваного експерименту є збільшення кількості нових робочих місць, набуті навики колективної дії в громаді, залучення інвестицій, соціальний оптимізм населення, налагодження транскордонної співпраці, активізація громадського життя, проведення фестивалів, видавнича діяльність.
7. Проаналізовано різні методики оцінки соціального капіталу, зокрема: методика Р.Панама, яка включає активність залучення індивідів до суспільного життя, благодійну і доброчинну діяльність, неформальну соціалізацію, рівень між особової довіри; методика Національної комісії США, яка є альтернативною до методики Р.Патнама; методика Ф.Фукуями, що передбачає аналіз даних про злочинність, сімейний стан, дані про довіру і цінності; методика вивчення громадянської позиції Університету Стречклайд, яка пропонує оцінювати соціальний капітал за інтегральним критерієм (розрахованого на базі інтегральних критеріїв); методика, запропонована Ю.Приваловим, О.Рогожиним, Ю.Наєнко, яка пропонує визначити міру ефективності соціального капіталу; методика Р.Роуза, що базується на використанні даних опитування населення.
Розмаїття методик свідчить про значні труднощі, які стосуються вибору індикаторів та їх інструментальної оцінки.
8. Роль держави у генеруванні соціального капіталу є значною. Відповідно до найновіших концепцій є чотири бази, основи влади від яких залежать всі можливі форми урядів і державного управління, а саме: 1) примус чи застосування сили; 2) адміністрування чи застосування регулятивних ресурсів; 3) спонукальні мотиви використання матеріальних ресурсів; 4)символічний вплив, тобто використання системи культурних цінностей і символів. Необхідно знайти таку модель консолідації базових елементів влади і рівня централізації, які були б здатні підвищувати рівень розвитку суспільства. Ідеальною є така модель централізації: 1) монополія на використання примусової влади, однак така влада повинна застосовуватись рідко; 2) середній рівень адміністративної централізації; 3) належний кадровий потенціал. Ідеальною формою баз влади є їх баланс.
Узагальнивши, можна виокреслити такі напрями підтримки соціального капіталу: організаційний, фінансовий і правовий.
Організаційна підтримка включає: сприяння науковим дослідженням, створення моделей структури соціального капіталу, налагодження взаємодії акторів неформального сектору; навчання для активістів неформальних організацій, інформаційна діяльність, прозора практика прийняття рішень, сприяння створенню спеціальних підрозділів державних служб та інституцій.
Фінансова підтримка соціального капіталу передбачає: інвестування індивідуальних і колективних цільових програм і проектів; фінансування їх соціальної інфраструктури; заохочення доброчинних акцій; фінансова підтримка неформальних організацій.
Правова підтримка соціального капіталу з боку держави включає: сприяння верховенству закону, систематизація чинного законодавства, розробка пакету норм, владнання законодавчих ініціатив, інформування населення.
9. Узагальнення зарубіжного досвіду діяльності Міжнародної Фундації з аналізу результативності соціального капіталу показує, що для емпіричного дослідження можна використати модель „Конуса”, яка відображає суттєві риси соціального капіталу. Незважаючи на те, що генерування соціального капіталу є пріоритетним завданням державної політики, в Україні ця проблема на державному рівні не розглядається. Соціальний капітал не виробляється автоматично чи спонтанно, необхідна цілеспрямована діяльність суспільства. Потрібна розробка спеціальної програми, орієнтовний зміст і структуру якої запропоновано в роботі. Програму рекомендується складати з таких етапів: 1)аналіз та визначення проблеми; 2) формування назви програми; 3) встановлення мети і виявлення цілей програми; 4) формування показників оцінки програми; 5) окреслення напрямків діяльності програми, 6) моніторинг програми.
10. Встановлено, що величезним резервом для створення соціального капіталу є кооперація. На сьогодні доцільно говорити про відродження кооперативного руху в Україні, який бурхливо розвивався на початку ХХ ст. Головною спільною ознакою кооперативів усіх видів, що відрізняє їх від інших сучасних моделей для спільної діяльності є те, що вони є одночасно і громадською організацією і господарським підприємством.
Виділено такі специфічні ознаки кооперативів як громадських організацій: 1. Кожен кооператив повинен бути добровільною і самодіяльною організацією, що створюється за ініціативою самих громадян, 2. Кооператив є об’єднанням, спілкою осіб, 3. Колектив має за мету задовольнити певні потреби та інтереси осіб, об’єднаних у ньому, 4. Колективи переважно об’єднують бідні і середні прошарки населення, для яких вони є організаціями взаємодопомоги, 5. Важливою ознакою кооперативу є принцип взаємодопомоги і опори на власні сили. Кооператив є однією з форм демократії.
11. Проаналізований нами досвід та аналіз наукової літератури дає змогу зробити деякі висновки щодо інвестування в соціальний капітал:
1) переконання лідерів вищих ешелонів влади у неможливості збудувати громадянське суспільство не накопичивши достатнього обсягу соціального капіталу. Для створення сприятливих умов для цього потрібно створювати державні програми активізації соціального капіталу;
2) вдосконалювати менеджмент в органах державного управління і місцевого самоврядування;
3) створити сприятливі умови для створення і функціонування громадських організацій;
4) Інвестування у виявлення лідерів і створення ефективних команд;
5) Інвестування в соціальну сферу;
6) Відродження правил і громадянських традицій; формування корпоративної етики.
Отже, інвестиції у соціальний капітал є запорукою високоефективного управління і розвитку демократії в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юридическая литература, 1997. 286 c.
2. Бабенко С. Г., Гелей С. Д., Гочарук Я. А та ін. Історія кооперативного руху. Львів: Інститут Українознавства НАНУ, 1995. 410 с.
3. Бакаєв Ю. В. Держава та державне управління в сучасній свідомості цивілізації Стародавнього сходу // Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми: Монографія / Кол. авт. За ред. д-ра філос. н., проф. В.М. Князєва. К.: Вид-во НАДУ, Міленіум, 2003. 320 с.
4. Бакуменко М.І. Філософсько-методологічні засади державно-управлінських рішень // Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми: Монографія / Кол. авт. За ред. д-ра філос. н., проф. В.М. Князєва. К.: Вид-во НАДУ, Міленіум, 2003. 320 с.
5. Белл Д. Грядущее постиндустриального общества. Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. М.: Academia, 1999. 956 c.
6. Бова А. А. Інституційні ознаки організованої злочинності та її соціальна основа [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=31&c=467. Заголовок з екрану.
7. Бова А.А. Соціальний капітал в Україні: досвід емпіричного. Економічне значення соціального капіталу / ЕкономічнийЧасопис-XXI, №5 2003. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://soskin.info/ea.php?pokazold=20030517&n=5&y=2003. Заголовок з екрану.
8. БоваА.А. Социальный капитал трансформирующегося общества: опыт социологического исследования // Украина: гражданское общество в контексте европейской интеграции / Отв. ред.: Л. Н.Синельникова, Л. Ф.Компанцева, Г. А.Петровская. Луганск: Знание, 2004. С. 34
9. Булеев И.П. Формирование организационно-экономического механизма управления предприятием по обработке цветных металлов. Донецк: ИЕП НАН Украины, 1993. С. 32 34.
10. Бурдье П. Начала. Choses dites / Пер. с фр. Н. А. Шматко. М., 1994. 120 с.
11. Бурдье П. Практический смысл. СПб.: Алетейя, 2001. 230 с.
12. Бурдье П. Социология политики. М.: Socio-Logos, 1993. 197 с.
13. Бусова Н.А. Культурные корни социального капитала // Социологические исследования. 1999. №8. С. 50 68.
14. Вайс К. Оцінювання: Методи дослідження програм та політики / Пер. з англ. Р. Ткачука та М. Корчинської. К.: Основи, 2000. 671 с.
15. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму /Пер. з нім. О. Погорілого. К.: Основи, 1994. 261 с.
16. Ведунг Е. Оцінювання державної політики і програм / Пер. з англ. В.Шульга. К.: Всеувито, 2003. 350 с.
17. Виноградова Е. Государственное управление в социальной сфере: необходимость и возможность модернизации // Социальный капитал и социальное расслоение в современной России / Под ред. Дж. Л.Твигг и К.Шектер. М.: Альпина Паблишер, 2003. 384 с.
18. Власов П. К. Психология замысла организации. Принципы формирования стратегии. Харьков: Гуманитарный Центр, 2003. 282 с.
19. Гаджиев К. С. Размышления о конце евроцентристского мира и новой конфигурации геополитических сил // Социологические исследования. 1993. №6. С. 8491.
20. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. К.: Основи, 1999. 220 с.
21. Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та її виховання / Пер. з франц. В. Підмогильного. К.: Основи, 1994. 416 с.
22. Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. К.: Т-во „ Знання”, КОО, 2001. 254 с. Бібліогр.: с. 238254.
23. Громадянське суспільство в Україні / Аналітичний звіт Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку. К.: Видавничий дім „Козаки”, 2003. 64 с.
24. Голіченко О. Механізми впливу недержавних організацій на державні структури [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=70&c=1626. Заголовок з екрану.
25. Головаха Э. Головні тенденції розвитку українського суспільства у світлі результатів соціологічного моніторингу 1994 2003 років // Українське суспільство 2003: соціологічний моніторинг. К., 2003. 543 с.
26. Гончарук Я. Кооперативний сектор економіки і економічний розвиток України / Українська кооперація та соціально-економічні аспекти: Зб. наук. пр. У 2 т. / За заг. ред. д-ра іст. наук, проф. С. Гелея. Львів: Львівська комерційна академія. 2001. Т. 2. С. 11 16.
27. Гончаренко В. В. Кредитна кооперація. Форма економічної самодопомоги сільського і міського населення у світі та в Україні (теорія, методологія, практика). К.: Глобус, 1998. 330 с.
28. Горбонос Ф. В. Кооперація: методологічні і методичні основи. Львів: ЛДАУ, 2003. 264 с.
29. Грейбил М.М. Социальный и человеческий капитал как факторы благосостояния и развития [Електронний ресурс]: // Режим доступу: http://www.5ka.ru/66/37208/1. Заголовок з екрану.
30. Губерський Л. В., Надольний І. Ф., Андрущенко В. П. Філософія. Навч. посіб. 2-ге вид., перероб. і доп. /За заг. ред. І.Ф. Надольного К.: Вікар, 2001. 457 с.
31. Гугнін Е., Чепак В. Феномен соціального капіталу //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2001. С.49 56.
32. Даль Р. О демократии. М.: Аспект Пресс, 2000. 196 с.
33. Держава громада: принципи рівноправного партнерства [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.dialog.lviv.ua/socialpartnership/articles/1. Заголовок з екрану.
34. Державно-управлінська проблематика в творчості М. С. Грушевського //Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми: Монографія / Кол. авт. За ред. д.філос.н., проф. В. М. Князєва. К.: Вид-во НАДУ, Міленіум, 2003. 320 с
35. Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В. Б. Авер’янова. К.: Юрінком Інтер, 1998. 432 с.
36. Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова Кабінету Міністрів України №1378 від 15.10. 2004 р. // Офіційний вісник України. 2005. №38. С.17.
37. Доган М. Эрозия доверия в развитых демократиях // Мировая экономика и международные отношения. 1999. № 5. С. 23 35.
38. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. К.: Либідь, 2001. 334 с.
39. Драгоманов М.П. Листи на Наддніпрянську Україну // Б. Грінченко, М.Драгоманов. Діалог про українську національну справу. Джерело з теорії суспільно-політичного руху в Україні ХІХ поч. ХХ ст. К., 1994. Вип. 1. 28 с.
40. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. М., 1996.170 с.
41. Дятлов С. А. Основы теории человеческого капитала. СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1994. 160 с.
42. Евдокимова-Динелло Н. Капитал и российские банкиры // Социологические исследования. 2000. №2. С. 23 38.
43. Экономическая энциклопедия. Политическая экономия / Под рук. А.М.Румянцева. М.: Советская энциклопедия, 1975. 745 с.
44. Заграва Е. Глобалізація і нації [Електронний ресурс] // Режимдоступу: http://www.observer.sd.org.ua/news.php?id=517. Заголовок з екрану.
45. Зіновчук В. В. Організаційні основи сільськогосподарчого кооперативу. 2-ге вид. доп. і перероб. К.: Логос, 2001. 380 с.
46. Іван Павло ІІ. Пам’ять та ідентичність. Бесіди на зламі століть // Пер. з італ. М.Прокопович. Львів: Літопис, 2005. 168 с.
47. Ильенкова С.Д., Журавлева В.Н.,. Козлова Л.Л и др Социальный менеджмент: Учебник для вузов /. Под ред. С.Д. Ильенковой. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. 214 с.
48. Кашуба М. В. Філософські проблеми управління соціальним та гуманітарним розвитком: Навч. посіб. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2003. 72 с.
49. Капелюшников Р. Концепция человеческого капитала // Критика современной буржуазной политэкономии. М.: Наука, 1977. 287 с.
50. Капрара Дж., Сервон Д. Психология личности. СПб.: Питер, 2003. 640 с.
51. Кісь Р. Глобальне національне локальне (соціальна антропологія культурного простору). Львів: Літопис, 2005. 300 с.
52. Кричевський Р. Л., Дубовская Е. М. Психология малой группы: теоретический и прикладной аспекты. М.: Изд-во МГУ, 1991. 207 с.
53. Кендюхов О. Сутність і зміст організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства // Економіка України. 1997. №2 C. 33 41.
54. Ковалюк О. М. Фінансовий механізм організації економіки України (проблеми теорії і практики): Монографія. Львів: Видавничий центр Львівського Національного університету ім. Івана Франка, 2002. 396 с. Бібліогр.: с. 385 394.
55. Козаченко А. В. Механизм стратегического управлення крупными производственно-финансовыми системами промышленности. Донецк: ИЕП НАН Украины, 1998. 253 с.
56. Конституція України. К.: Преса України, 1996. 80 с.
57. Колодій А. Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні: Монографія. Львів: Червона Калина, 2002. 276 с.
58. Коулман Дж. Капитал социальный и человеческий // Общественные науки и современность. 2001. №3. С. 122 139.
59. Кравченко В. В. Форми участі неурядових структур у розвитку місцевого самоврядування //Роль громадянських та інших неурядових структур у становленні та розвитку місцевого самоврядування в Україні / Науково-практичний посіб. За ред. В. В. Кравченка.. К.: Атіка, 2003. 288 с.
60. Кравченко Б., Гонціаж Я., Гнидюк Н. Громадянське суспільство. 2001. 70 с.
61. Круглов М. И. Стратегическое управление компанией: Учебник для вузов. М.: Русская деловая литература, 1998. 230 с.
62. Кузнєцова М. Дезорганизация и организация как свойство социальных систем // Проблема теории и практики управления. 1994. №6. С. 93 98.
63. Кук Л. Дж. Социальная сплоченность и социальный капитал в России: государство и общественный сектор // Социальный капитал и социальное расслоение в современной России / Под ред. Дж. Л. Твигг и К. Шектер. М.: Альпина Паблишер, 2003. 384 с.
64. Кульман А. Экономические механизмы. М.: Прогресс, 1993. 210 с.
65. Курашвили Б. П. Почерки теории государственного управления. М., 1987. 273 с.
66. Куценко В. І., Євтушенко Г. І. Людський капітал як фактор соціального захисту населення: проблеми зміцнення // Зайнятість та ринок праці: Міжвідомчий науковий збірник. 1999. №10. С. 136 145.
67. Лесечко М., Чемерис А., Чемерис О.. Інвестиційний клімат: теорія і практика: Монографія / За заг. ред. А. О.Чемериса. Львів: ЛФ УАДУ, 2001, 160 с.
68. Лесечко М. Д. Основи системного підходу: теорія, методологія, практика. Навчальний посібник. Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2002. 300 с.
69. Лесечко М., Чемерис А. Соціальний капітал: проблеми розвитку і оцінки /Вісник державної служби України. 2000. № 5. С. 88 94.
70. Лесечко М., Сидорчук О. Кооперація як форма соціального капіталу // актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. Вип.. 4 (28). С. 261 269.
71. Липинський В. Листи до братів хліборобів: Про ідею організації українського монархізму / За ред. Ф. Пеленського. Київ; Філадельфія, 1995. Т. 6 Кн. 1 470с.
72. Лисенко Ю., Єгоров П. Організаційно-економічний механізм управління підприємством // Економіка України. 1997. № 1. С. 86 93.
73. Мельник М. І. Державно-управлінська проблематика в німецькій класичній філософії ХІХ ст. / Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми: Монографія / Кол. авт.; За ред. д-ра філос. н., проф. В. М. Князєва. К.: Вид-во НАДУ, Міленіум, 2003. 320 с.
74. Мешко Т. Мораль повертається // Молода Галичина. 2004. 10 січ. с.12.
75. Молодцов О. В. Сутність політичної мережі як моделі представництва та реалізації інтересів суб’єктів територіального розвитку [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2006-1/txts/POLITICHNI/06movstr.pdf. З