МЕТАФОРА В ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ІВАНА ДРАЧА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

ТИХА ЛАРИСА ЮРІЇВНА

УДК 811.161.2’373.612.2:81’42

МЕТАФОРА В ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ІВАНА ДРАЧА

Спеціальність 10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ
КАНДИДАТА ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК

Науковий керівник
Єрмоленко Світлана Яківна,
доктор філологічних наук,
професор

Луцьк 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1 ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТАФОРИ В ПРАЦЯХ ІЗ ЛІНГВОПОЕТИКИ

12

1.1.

Художня мова сфера функціонування метафор

12

1.2.

Метафора як об’єкт лінгвістичного дослідження

14

1.3.

Роль метафори у поетичній мові

28

1.4.

Індивідуальний стиль як мовознавча проблема

32

1.4.1.

Індивідуально-авторські метафори елемент індивідуального стилю

35

Висновки

38

РОЗДІЛ 2 СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА ІНДИВІДУАЛЬНОАВТОРСЬКИХ МЕТАФОР

40

2.1.

Іменникові структури

40

2.2.

Прикметникова метафора

43

2.3.

Дієслівна метафора

45

2.4.

Структурні особливості метафор

50

2.4.1.

Прості метафоричні конструкції

51

2.4.2.

Ускладнені метафори

52

2.4.3.

Складні метафори

54

Висновки

57

РОЗДІЛ 3 ЛЕКСИЧНЕ НАПОВНЕННЯ МЕТАФОРИЧНИХ СТРУКТУР

59

3.1.

Виявлення ключових слів

59

3.2.

Семантика ключових метафоричних словоформ

61

3.2.1.

Власні назви ключові слова індивідуально-авторських метафор

61

3.2.2.

Антропоморфізми та зооморфізми як засоби створення художніх образів

66

3.2.3.

Лексика на позначення реалій природи

69

3.2.4.

Стилістична роль кольороназв

81

3.2.5.

Поетичні образи-символи

92

3.2.6.

Темпоральна лексика

106

3.2.7.

Метафоризація термінів

110

3.2.8.

Стилістичні особливості фразеологізмів

118

3.2.9.

Метафори-перифрази

120

3.2.10.

Метафоричне вживання великої літери

121

Висновки

124

РОЗДІЛ 4 ЛЕКСИКОТЕМАТИЧНІ ГРУПИ У СТРУКТУРНИХ ТИПАХ МЕТАФОР

126

4.1.

Тематичні групи лексики в іменниковій метафорі

126

4.2.

Лексичні особливості прикметникових сполук

130

4.3.

Лексико-тематичні групи в дієслівній метафорі

133

Висновки

140

ВИСНОВКИ

141

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

151

ДОДАТОК

181

ВСТУП
Окремий напрям лінгвостилістичних досліджень у сфері функціонування художнього слова становлять праці, присвячені структурно-семантичному аналізові метафори.
В останні десятиліття з’явилися праці, в яких помітна тенденція комплексного підходу до вивчення метафори, тобто поєднання філософського, психологічного, літературознавчого, лінгвістичного аспектів щодо з’ясування онтологічної і гносеологічної природи названого явища. Проте кожна з наукових галузей має свій окремий апарат дослідження, свої конкретні методи, використання яких зумовлене розглядом метафори в певному теоретичному аспекті. Лінгвістичний підхід до вивчення метафори пов’язаний з напрацюваннями в галузі семасіології, ономасіології, когнітології, етнолінгвістики тощо [321: 334 336].
Художній стиль активізує індивідуально-авторські мовні засоби, серед яких метафорі як традиційному тропу, як засобові поетичного осмислення світу й мовного вираження особистості митця відводиться головна роль. Йдеться не лише про метафору як мовну фігуру, що виконує орнаментальну та риторичну функцію, а про пізнавальні можливості метафори, значення її в розвитку семантичної й формально-структурної організації поетичних текстів.
Має свою історію в україністиці вивчення поетичних метафор, тобто метафоричних конструкцій, що функціонують у поетичних текстах, виявляючи особливості світобачення, моделювання світу, творення індивідуальної мовної картини світу, а також відбиття в поетичній мові характерних соціальних, художньо-естетичних цінностей суспільства (Пустовіт Л., Калашник Л., Слухай Н., Тищенко О., Кравець Л.). Дослідження мовної образності на різних часових відтинках розвитку художнього стилю безпосередньо пов’язане з вивченням загальних тенденцій розвитку літературної мови.
Загальновідомий той факт, що особлива роль у формуванні літературної мови належить письменникам, які на основі наявних народнорозмовних та писемно-книжних джерел формують свій індивідуальний стиль. Письменник творча особистість у цілісному літературному процесі. На його мовній практиці позначається історичний контекст, рівень розвитку сучасної йому літературної мови і водночас особистість письменника впливає на актуалізацію тих чи тих тематичних груп лексики, структурно-семантичних різновидів метафор, інших традиційних тропів.
Навколишня дійсність, вибір об’єкта художнього зображення визначають увагу майстра слова до джерел національного лексикону, а особливості індивідуального мовомислення позначаються на формуванні поетичного словника.
Сучасні лінгвостилістичні дослідження особливостей поетичної мови, психології творчості мають своїм підґрунтям праці П. Житецького, О.Потебні, І. Франка. Спільним у їхніх поглядах було питання невичерпності потенційних можливостей національної мови у створенні художньо-словесних образів.
Українська лінгвостилістика як окрема галузь мовознавства сформувалась лише в 40-х роках ХХ століття. Проте і в кінці ХІХ і на початку ХХ століття вчені зверталися до мови письменників як творців літературної мови, що віддзеркалює ментальність нації, досягнення її духовної культури. Варто наголосити, що аналіз мови й стилю конкретного письменника завжди здійснювався в тісному зв’язку з вивченням світогляду автора. Наприклад, у статтях О. Синявського, М. Сулими, Ю. Шевельова, Л. Булаховського та інших описуються результати спостереження мовостилів Г. Сковороди, Т.Шевченка, І. Котляревського, П. Тичини, М. Рильського тощо. У контексті історії української літературної мови вивчають мову письменників В.С. Ващенко, П.П. Плющ, І.К. Білодід, Л.С. Паламарчук. У 70-80-ті роки ХХ століття активізуються лінгвостилістичні студії, в яких висвітлюється естетична функція художнього слова (І.К. Білодід [36], І.Є. Грицютенко [87], С.Я. Єрмоленко [118], [120], [123], В.С. Калашник [138], Л.І. Мацько [202], Л.О. Пустовіт [249 255; 257; 261], Н.М. Сологуб [291], Л.О. Ставицька [292; 293]).
У 90-і роки ХХ століття і на початку ХХІ століття з’явився ряд лінгвостилістичних праць, присвячених як окремим стильовим параметрам мови художньої прози та поезії, так і розглядові мовної особистості письменника. Зокрема, С.П. Бибик, досліджуючи мовний стиль Григора Тютюнника, відзначає таку мовностильову домінанту аналітично-психологічної прози письменника, як народнорозмовність. Авторка розвиває думку про художню мову як художньо-образну систему конкретизації дійсності, пропущеної крізь бачення й оцінку письменника [32].
Взаємодію індивідуальної лінгвопоетичної системи В.Стуса з філософсько-естетичними поглядами поета простежує С.П.Бондаренко [42]. Дослідниця вводить поняття експресеми емотивної одиниці поетичної мови В.Стуса, яка репрезентує мовотворчість у її естетичній функції. Такі експресеми служать змістовими центрами поетичних творів, виступають «мовними знаками індивідуальної поетичної картини світу» [42: 20].
Здебільшого дослідники ставлять у центр своїх наукових розвідок не мовотворчість письменника загалом, а лише один якийсь аспект, вивчаючи таким чином тропи, ключові слова та моделюючи лексико-семантичні поля мовотворчості письменника. Наприклад, на матеріалі історичних творів Р.Іваничука елементи наукового стилю, семантико-стилістичні особливості термінів досліджує Городиловська Г. [81; 82].
Структурно-семантичний і функціонально-стилістичний аналіз епітета в художній прозі І.Багряного здійснила М.Ф.Братусь [42], виявивши особливості індивідуально-авторського вживання епітетних словосполучень.
Вивчаючи структуру, семантику та текстову зумовленість художніх порівнянь у сучасному історичному романі, Л.В.Голоюх зазначає, що «саме в порівняннях як стилістичному явищі відбиваються аспекти історичного, лінгвокраїнознавчого мислення художників слова» [79: 4].
Лінгвостилістичні розвідки присвячено дослідженню метафори як показника розвитку поетичної мови певного історичного періоду, так і виявлення структурно-семантичних типів метафор, уживаних в ідіостилі. Семантико-граматичну структуру поетичної метафори М.Зерова аналізує Кравець Л.В [162]. Матвєєва Т.Г. розглядає семантичні типи метафори, її структурні та синтаксичні особливості у творах М.М.Коцюбинського [201]. Граматичну будову і лексичне наповнення метафор в українській поезії 90-х років ХХ століття вивчає Єщенко Т.А. [126]. Досліджуючи лексико-семантичну структуру метафори поетичних творів Є.Маланюка, Тищенко О.М. вводить поняття базових та інтродуктивних образів [312]. Функціонування метафори й символу в ідіостилі Тодося Осьмачки розглядає Лисенко Н. [189].
Окремим аспектам вивчення метафори приділила увагу Л.В.Бублейник. Її дослідження спрямовані на виділення структурно-семантичних особливостей метафор Є.Маланюка [46], Олега Ольжича [45].
Запровадження в лінгвостилістиці методики виявлення лексико-семантичних полів і функціонування ключових слів відкрило нові можливості вивчення художніх текстів.
Відомо, що серед засобів чуттєвого відтворення світу і його естетичного сприйняття важливу роль відіграють кольороназви. Моделювання структурування лексико-семантичного поля кольороназв у мові поезії здійснила Шулінова Л.В. [346].
Лексико-семантичні поля завдяки своїй універсальності дають змогу встановлювати як індивідуальні стилетвірні ознаки художньої мови окремих письменників, так і виявляти особливості поетичної мови в цілому [196], [205], [214].
У поетичній мові ХХ століття дослідники виокремлюють стиль поетів-шістдесятників (Русанівський В.М.) Характерні ознаки цього стилю репрезентує мовотворчість Івана Драча, поета, який засвідчив майстерне володіння джерелами національної мови, органічно поєднав традиційні поетичні засоби з новими явищами літературної мови, її інтелектуальними здобутками в другій половині ХХ ст., пор. «Творча палітра митця увібрала в себе все створене попередниками не лише в галузі поезії, а й живопису, музики. Намагаючись відбити характер сучасної доби у всесвітньому масштабі, поет мислить широкими соціально-філософськими й моральними категоріями. Він стикає між собою поняття й реалії, що супроводжували історію людства від самих витоків, з тими, що їх народила технічна епоха, утверджуючи цим, з одного боку, нетлінність духовних цінностей, а з другого здійснюючи перевірку технічного прогресу досвідом історії» [136: 6 - 7].
Актуальність досліджуваної теми полягає в потребі дослідити лексико-синтаксичний механізм творення поетичної метафори І. Драча, яка становить виразну стильову домінанту мовомислення поета.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах наукового напряму роботи відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. Тему дисертації скоординовано на засіданні координаційної ради Українська мова” (протокол № 27 від 26 квітня 2007 р.).
Об’єктом дослідження є мова поезії І. Драча, що репрезентує активні процеси в поетичній мові другої половини ХХ ст.
Предмет дослідження метафоричні конструкції, що функціонують у поетичних текстах І. Драча.
Мета дослідження: виявити структурно-семантичні типи поетичних метафор І.Драча, представлені характерними синтаксичними моделями, дослідити взаємодію синтаксичних структур та відповідної лексики в метафоричних конструкціях, зафіксованих у поетичних текстах І.Драча, диференціювати традиційні поетичні та індивідуальні авторські метафори.

Основні завдання дослідження:
1. Виробити теоретичні засади лінгвостилістичного трактування метафори, механізму перетворення слова в метафору в конкретному контексті, виявити ті моменти, які пов’язані з метафоричною властивістю мови загалом та індивідуальною мовотворчістю Івана Драча зокрема.
2. Дослідити синтаксичну структуру метафор у поетичному дискурсі І.Драча.
3. Здійснити аналіз метафоричних конструкцій з погляду їхнього лексичного наповнення.
4. Обґрунтувати характерну ознаку художньої мови, пов’язану з функціонуванням загальномовних та індивідуально-авторських метафор.
5. Використовуючи метод перефразування, визначити ступені ускладнення індивідуально-авторських метафор
Методи дослідження. У дисертації використано метод структурно-семантичного аналізу метафоричних конструкцій щодо характеристики синтаксичної структури метафори; метод виявлення ключових слів для аналізу лексико-семантичних компонентів метафори; застосовано методику перефразування з метою розкриття асоціативних зв’язків слів-понять і створення цілісного образу; метод текстового розгортання семантики метафоричних структур для виявлення змісту складних метафор.
Джерела дослідження: Драч І.Ф. Вибрані твори: В 2-х томах. К.: Дніпро, 1986. Т. 1: Поезії. 351 с.; Т.2: Вірші. Драматичні поеми. 326 с.; Драч І.Ф. Противні строфи. К.: Видавничий центр «Просвіта», 2005. 320 с.4; Драч І.Ф. Сонце і слово. К.: Дніпро, 1978. 368 с.; Драч І.Ф. Шабля і хустина. К.: Радянськ. письменник, 1981. 159 с.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у дослідженні особливостей ідіостилю І.Драча, пов`язаних з авторським використанням типових синтаксичних структур та функціонуванням ключових слів у зафіксованих метафоричних конструкціях. Уперше проаналізовано механізм взаємодії лексичних одиниць з синтаксичними структурами як формальними ознаками метафор у поетичному дискурсі І.Драча.
Теоретичне значення виконаної роботи полягає в поглибленні теорії лінгвостилістичного трактування поетичної метафори, концептуалізації метафоризованих понять. На основі застосованих методів виявлено тенденції взаємодії синтаксису й лексики в досліджуваних метафоричних поетичних структурах; одержано висновки про концептуалізацію словника І.Драча; установлено зв'язок між характером словника та особливостями побудови поетичного тексту; розкрито специфіку індивідуально-авторських метафор та шляхи їх ускладнення.
Дисертаційна робота сприяє поглибленому вивченню ідіостилю письменника, забезпечує ґрунтовність висновків про зв'язок мови художніх творів зі світоглядом автора.
Практичне значення. Положення дисертаційної роботи можуть бути використані в курсах історії української літературної мови та стилістики, у спецкурсах про ідіостиль письменника та про особливості індивідуально-авторської метафори.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорювали на засіданні кафедри української мови, видавничої справи та редагування Волинського державного університету імені Лесі Українки, Днях науки того ж університету. Основні положення та результати дисертаційної роботи були викладені на Міжнародній конференції «Мова і культура» (Київ, 2003, 2004,), 5 Всеукраїнській ономастичній конференції (Кіровоград, 2001), Міжнародній конференції «Актуальні проблеми фразеології» (Сімферополь, 2007), на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, 1999 2002).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 4 праці.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4-х розділів, висновків, списку літератури (362 позиції), додатка (Словопокажчик метафор за ключовими лексемами в поетичному дискурсі І.Драча). Загальний обсяг роботи 222 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Систематизація основних теоретичних і практичних результатів дисертаційної роботи дозволяє зробити такі висновки й узагальнення:
1. Метафора як лінгвістична категорія, орієнтована на розрізнення прягумого й метафоричного значення слова у поетичному тексті дає змо у більш конденсованій порівняно з прозою формі відтворити поетичне бачення автора, мінімальним словесним матеріалом передати багатий зміст.
Місце письменника в історії літературної мови визначається насамперед взаємозв’язком між літературним стандартом певної доби і мовою його творів. Ідіолект письменника відбиває історичну епоху в її мовних тенденціях, дає уявлення про лексичні джерела й граматичні та стилістичні особливості синхронного зрізу літературної мови.
2. Головними ознаками розрізнення поетичних та індивідуально-авторських метафор дослідники вважають одноразовість вживання, одномоментність виникнення, виразну суб’єктивність, невідтворюваність тощо.
3. Дослідивши формальну структуру метафор у поезії І.Драча, зазначаємо, що стильову вагу в ідіолекті поета мають іменникові метафори як виразна структурно-значеннєва ознака поетичної мови. Виявлено, що найчастотніші в досліджуваних текстах генітивні конструкції, серед яких розрізняємо:
конструкції, компоненти яких об’єднані на основі значення мати щось” (це сполуки з двома, трьома і більше компонентами);
метафоричні конструкції, в основі яких лежить значення нагадувати щось” (за формою, функціями, за формою і функціями, за звуковою подібністю, подібністю за кольором);
метафорична модель іменник + метафоричний іменник-прикладка”;
метафорична модель іменник у називному відмінку + метафоричний іменник, що виконує синтаксичну роль іменної частини присудка”.
Прикметникові метафори у поетичній творчості І. Драча вживаються для вираження опредметненої чи якісної ознаки через оцінно-експресивне маркування, що виявляє особливість мовомислення автора й активізує творчу уяву читача.
Традиційні словосполучення прикметник + іменник” функціонують з препозитивним, постпозитивним і дистантним розташуванням прикметника щодо означуваного іменника.
У процесі дослідження фактичного матеріалу виділили ще одну групу епітетних образних сполук модель іменник + метафоричний прикметник як іменна частина складеного присудка”.
4. Для поетичної творчості І. Драча характерне творення метафоричної образності на основі дієслівної ознаки. Поет актуалізує як традиційні дієслівні метафори, так і новостворені індивідуально-авторські метафоричні комплекси. Щодо граматичної будови, то дієслівні метафори у поезії І.Драча представлені моделлю іменник + метафоричне дієслово” та сполуки з орудним придієслівним.
У дослідженні здійснено класифікацію орудного придієслівного:
орудний порівняння (в основі метафори лежить значення нагадувати”);
орудний перетворення (значення предиката ставати ким, чим”);
орудний ототожнення;
метафора на основі значеннєвої моделі діє як”;
метафора, в якій орудний придієслівний співвідноситься з підрядною означальною частиною;
метафора, в якій орудний відмінок розкриває причинову залежність між предикатами;
метафора, в якій орудний відмінок має значення знаряддя.
За ознакою структурної складності серед метафор І. Драча розрізняємо:
Прості метафори, репрезентовані моделями: а) Іменник + іменник; б) іменник + прикметник; в) іменник + дієслово; г) структури з поширеним компонентом.
Ускладнені метафоричні сполуки, в яких семантичне ядро розгортається: а) прислівником; б) обставиною місця, причини; в) дієприкметниковим / дієприслівниковим зворотом; г) порівнянням; г) вставною і вставленою конструкцєю.
Складні метафори, утворені поєднанням в одній поетичній конструкції: а) дієслівної метафори + генітивної метафори; б) прикметникової + генітивної метафори; в) метафори з орудним придієслівним + генітивної метафори.
Багатокомпонентні метафоричні структури, в яких конкретно-чуттєвий образ побудовано нанизуванням в одному контексті різних видів метафор.
5. Аналіз лексико-семантичних особливостей метафор І.Драча свідчить про те, що ключовими словами поетичних образів виступають такі групи лексики:
найактивнішими лексемами, які становлять основу поетичних метафор автора, є власні імена людей (зокрема, відомих музикантів, живописців, історичних осіб, літературних героїв, героїв біблійних історій); антропоморфізми (лексеми, які містять вказівку на частини тіла людини, характеристика дій людини, психологічні процеси); зооморфізми (родові назви, лексеми, що вказують на світ тварин); географічні назви; космічні тіла (небо, зоря, місяць, сонце і ін.); рослинна символіка (назви рослин з традиційною символікою, які конотують позитивну експресію, лексеми з указівкою на світ рослин, її органів та функцій); лексеми на означення стихії води;
досить продуктивною для метафоротворення виявилася група кольороназв. Поезія І.Драча охоплює всю палітру кольорів, проте найчастотнішим є вживання слів на означення золотого, червоного, чорного, білого кольорів. Окремо виділено групу метафор, стрижневим компонентом яких є слова, що містять вказівку на колір;
поетичні образи-символи як ключові слова індивідуально-авторських метафор свідчать про тісний зв’язок поезії І.Драча і народнопоетичної творчості. Найуживанішими є поетизми крило, душа, доля, слово, вітер, вогонь;
темпоральна лексика репрезентована у досліджуваному матеріалі словами-назвами пір року, частин доби, а також лексемами вік, століття, рік, доба, година, мить;
терміни як опорні компоненти образних сполук виявляють обізнаність автора з лексикою різних наукових пластів, майстерність поєднувати слова різної семантики в одному образі, що свідчить про органічний сплав писемно-літературних і народнорозмовних, фольклорних джерел у мовотворчості поета;
Іван Драч активно використовує фразеологізми як стилістичний засіб побудови художнього образу. Як правило, загальновживані фразеологізми зазнають індивідуально-авторських трансформацій за рахунок заміни компонентів і зміни їх кількості, що дозволяє підпорядкувати мовні засоби задумові письменника і меті поезії;
метафоричне вживання великої літери має своє функціональне призначення вирізнення лексеми з-поміж однорідних елементів. Завдяки написанню слова з великої літери воно стає стрижневим компонентом сполуки й на його значенні акцентовано увагу читача.
6. Дослідивши взаємодію лексики й синтаксису у структурних типах індивідуально-авторських метафор, відзначаємо такі типи взаємодії:
іменникова метафора (зокрема родовий присубстантивний) представлена різними типами лексики, серед яких найчастіше використовуються антропоморфізми (лексеми на позначення портретної характеристики, органів тіла людини);
в іменниковій метафорі семантичного зрушення зазнають абстрактні назви на позначення психічного стану людини, її почуттів;
для ідіостилю І.Драча характерне творення іменникових метафор, в яких опорними компонентами виступають віддієслівні та відприкметникові іменники, назви сфери побутових понять, номінації часових відтинків, термінологічні назви;
виокремлено авторські неологізми як семантичні центри метафоричних структур;
У прикметникових метафорах зафіксовано лексеми на позначення зорових, дотикових відчуттів, смакових властивостей;
виділено антропоморфні прикметникові метафори на позначення психічної характеристики, фізіологічних особливостей;
у поетичних текстах І.Драча метафоризації зазнають прикметникові означення-неологізми. Як правило, це складні лексеми, створені на основі діючої в мові моделі складних слів;
семантичним ядром авторської метафори стають прикметники, які у поєднанні з відповідними іменниками утворюють так звані метафори-оксюморони;
дієслівна метафора характеризується творенням образів на основі явища персоніфікації. Найчастіше основою метафор є слова, які означають фізичні та психічні дії людини;
у дієслівній метафорі семантичного зрушення зазнають антропоморфні дієслова назви динамічної сфери життя тварин, слова для відтворення звуковимови тварин, лексеми, що вказують на світ тварин;
виокремлено дієсліва характеристики світу існування рослин як семантичні центри дієслівної метафори;
зафіксовано, щоу поетичній творчості І.Драча метафоризації зазнають дієслова горіти, спалахнути, палахкотіти, кипіти, клекотати.
Отже, аналіз фактичного матеріалу засвідчує, що поетична творчість Івана Драча різноманітна за своїми структурними типами, лексичним наповненням. Поет мислить широкими соціально-філософськими й моральними категоріями, стикає між собою поняття й реалії, що супроводжували історію людства від початків, з тими, що їх народила технічна епоха. Його творчість увібрала в себе все створене попередниками не тільки в поезії, а й в інших галузях знань, що дає багатий матеріал для лінгвостилістичного аналізу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акимова И.И. Язык писателя как отражение культурной памяти народа // Язык и культура. Четвертая международная конференция. Доклады . К.: Collegium, 1996. С. 165-166.
2. Андрієнко Л.О. Генеза та особливості поетичної метафори бароко: Автореф. дис. канд. філол. наук / НАН України. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. К., 1997. 24 с.
3. Античная поэтика: Риторическая теория и литературная практика. М.: Наука, 1991. 255 с.
4. Античные теории языка и стиля / Под ред. О.Л. Абышко. СПб: Алетейя, 1996. 342 с.
5. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974.
6. Аристотель Об искусстве поэзии. М.: Гос. изд. худож. лит., 1957. 184 с.
7. Арістотель Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 136 с.
8. Арутюнова Н.Д. Культурные концепты. М.: Наука, 1991. 204 с.
9. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С. 5-32.
10. Арутюнова Н.Д. Образ, метафора, символ в контексте жизни и культуры // Филологические исследования. Памяти академика Г.В. Степанова. 1919-1986 / Отв. ред. Д.С. Лихачев. М.-Л., 1990. С. 71-88.
11. Арутюнова Н.Д. Синтаксические функции метафор // Известия АН СССР, СЛЯ, 1978. Т.37. №3. С. 247-268.
12. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений (Оценка, событие, факт) / АН СССР. Ин-т языкознания; Отв. ред. Г.В. Степанов. М.: Наука, 1988. 338 с.
13. Арутюнова Н.Д Языковая метафора (синтаксис и лексика) // Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1979. С. 147-173.
14. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 607 с.
15. Бабій І.М. Переді мною стояв світ, новий і чорний...” (Колористика у мові В.Стефаника) // Культура слова. 1996. Вип.46-47. С. 50-54.
16. Бабій І.М. Семантика, структура та стилістичні функції назв кольорів у сучасній українській мові (на матеріалі малої прози В.Стефаника, М.Коцюбинського, М.Хвильового): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України. Ін-т українознавства ім. О.О. Потебні. К., 1997. 21 с.
17. Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Русская политическая метафора (Материалы к словарю). М.: Институт русского языка, 1991. 193 с.
18. Барт Р. Структурализм как деятельность // Барт Ролан Избранные работы. Семиотика, поэтика: Пер. с фр. / Сост. Г.К. Косикова. М.: Прогресс, 1989. С. 253-261.
19. Барт Р. Текстовый анализ // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1980. Вып.ІХ. С. 35-68.
20. Басилая Н.А. Семасиологический анализ бинарных метафорических словосочетаний. Тбилиси, 1971. 77 с.
21. Бацій І.С. Краса і сила слова: Бесіди про мову художнього твору. К.: Рад. школа, 1983. 96 с.
22. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445 с.
23. Бахтин М. Слово в поэзии и в прозе // Вопросы литературы. 1972. №6. С. 55-87.
24. Безкровна І.О. Поетичний текст як комунікативний акт: типи адресатів // Мовознавство. 1998. №4-5. С.67-72.
25. Безхутрий Ю.М. До питання про методологічні основи аналізу індивідуального стилю // Українське літературознавство. 1980. Вип. 35. С. 7482.
26. Белей Л.О. Назви осіб у драмах Івана Франка // Культура слова. 1986. Вип.31. С. 20-22.
27. Белей Л.О. Як промовляють” імена літературних персонажів: про мовні засоби української літературно-художньої антропонімії // Мовознавство. 2002. № 1-2. С. 23-31.
28. Бельский А.В. Метафорическое употребление существительных (к вопросу о генитивных конструкциях) // Экспериментальная фонетика и психология речи: Учен. записки МГПИИЯ им. М.Тореза. 1954. Т.8. С. 279-298.
29. Берест Т. Мова поетичних творів учасників групи «Бу-Ба-Бу» // Культура слова. 1998. Вип.51. С. 30-36.
30. Берест Т. Особливості мови української поезії 80-90-х років ХХ століття // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія: Зб. наук. праць. Чернівці: Рута”, 2001. Вип. 119. С. 109-115.
31. Бессарабова Н.Д. Метафора как языковое явление // Значение и смысл слова: Худож. речь и публицистика. Памяти А.В. Калинина: Сборник / Под ред. Д.Э. Розенталя. М.: Изд-во МГУ, 1987. С.156-173.
32. Бибик С.П. Естетичні модифікації народнорозмовності в ідіостилі Григора Тютюнника: Автореф. дис. канд. філол. наук / НАН України. Інститут української мови. К., 1994. 20 с.
33. Бикова Г.Т. Індивідуальний стиль Володимира Cамійленка (мовний аспект): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1998.
34. Білодід І.К. Вибрані твори: В 3-х томах. К.: Наук. думка, 1986. Т.3: Стилістика. 410 с.
35. Білодід І.К. Деякі аспекти взаємодії пізнавальної і естетичної функцій мови // Мова. Людина. Суспільство. К.: Наук. думка, 1977. С. 92100.
36. Білодід І.К. Мова і мистецтво. Мова як мистецтво // Мовознавство. 1978. №5. С. 2029.
37. Богуславский И.М. Сфера действия лексических единиц. М.: Школа Языки русской культуры”, 1996. 464 с.
38. Бойко Н.І. Типи лексичної експресивності в українській літературній мові // Мовознавство. 2002. № 23. С. 1021.
39. Бондар О.І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові: Система засобів вираження / Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова. О.: Астропринт, 1996. 192 с.
40. Бондаренко А.І. Поетична мова В. Стуса (експресеми емотивного змісту): Автореф. дис.канд. філол. наук / НАН України. Ін-т укр. мови. К., 1996. 23 с.
41. Бояринцева Г.С. Специфика образных средств в художественной речи. Учебное пособие. Саранск, 1982. 96 с.
42. Братусь М.Ф. Структура, семантика і стилістичні функції епітета в художній прозі Івана Багряного: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / НАН України. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. К., 2002. 16 с.
43. Бублейник Л.В. Казковий світ слова (метафори в повісті М. Коцюбинського Тіні забутих предків”) // Культура слова. 1993. Вип.44. С. 17-20.
44. Бублейник Л.В. Національна зумовленість лексичних конотацій в українському поетичному тексті // Вісник Львівського університету. Серія філологічна: Зб. наук. праць. Львів: Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2004. Вип.34, ч.ІІ. С. 214-218.
45. Бублейник Л.В. Поетичне слово Олега Ольжича // Культура слова. 2001. Вип. 57-58. С. 32-35.
46. Бублейник Л.В. Структурно-семантичні особливості речовинних” метафор у поезіях Є. Маланюка 20-х років (збірки Стилет і стилос”, Гербарій”) // Науковий вісник ВДУ. 1999. Вип.13. С. 83-86.
47. Бублейник Л.В. Терміни в романі П. Загребельного Розгін” // Культура слова. 1996. Вип. 45. С.
48. Будагов Р.А. В защиту понятия „стиль художественной литературы”// Будагов Р.А. Человек и его язык. 2-е изд., расширенное. М.: Изд-во МГУ, 1976. 429 с.
49. Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили. М., 1967. 376 с.
50. Будагов Р.А. Метафора и сравнение в контексте художественного целого // Русская речь. 1973. №1. С. 26-31.
51. Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей. М.: Изд-во МГУ, 1984. 280 с.
52. Бураго С.Б. Музыка поэтической речи. К.: Дніпро, 1986. 182 с.
53. Варинская А.М. К вопросу о художественном слове // Язык и культура. Третья международная конференция. Тезисы докладов. К.: Collegium, 1994. С. 169-171.
54. Варич Н. Структура метафор із компонентом на позначення квітів у поезії Б.-І. Антонича // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. Х.: ХДПУ, 2000. Вип.3. С. 5-9.
55. Васильева А.Н. Стилистический анализ языка художественного произведения. М.: Изд-во Московского ун-та, 1966. 256 с.
56. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. М.: Языки русской к-ры, 1999. 780 с.
57. Вербицька О.А. Термінологічна лексика і метафоризація // Мовознавство. 1983. №6. С. 49.
58. Веселовский А.Н. Избранные труды и письма. СПб.: Наука, 1999. 366 с.
59. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л.: Гослитиздат, 1940. 648 с.
60. Взаємодія художнього та публіцистичного стилів української мови / Відпов. ред. М.М. Пилинський К.: Наук. думка 1990. 216 с.
61. Вихованець І.Р. Таїна слова. К.: Рад. школа,1990. 284 с.
62. Виноградов В.В. Избранные труды. Поэтика русской литературы. М.: Наука,1976.
63. Виноградов В.В. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 560 с.
64. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. 240 с.
65. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Гос. изд-во худ. лит., 1959. 655 с.
66. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высш. школа, 1981. 320 с.
67. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 254 с.
68. Винокур Г.О. О языке художественной литературы / Сост. Т.Г. Винокур. М.: Высш. школа, 1991. 449 с.
69. Винокур Г.О. Язык художественной литературы. Язык писателя // Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Гос. учеб.-педагог. изд-во Мин. просвещ. РСФСР, 1959. С. 229393.
70. Вовк О.П. Типи мовної номінації // Мовознавство. 1990. №5. С. 20-24.
71. Вовк В. Языковая метафора в художественной речи. К.: Наук. думка, 1986. 141 с.
72. Гак В.Г. Метафора: Универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте / В.Г. Гак, В.Н. Телия, Е.М. Вольф и др.; Отв. ред. В.Н. Телия; АН СССР. Ин-т языкознания. М.: Наука, 1988.
73. Галич В.М. Власне ім’я в ранніх творах А.Головка // Культура слова. 1990. Вип.39. С. 80-82.
74. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 300 с.
75. Гетман Л.И. Художественный текст как объект лингвостилистического исследования: Материалы к специальным и факультативным курсам / Нежинский педагогический институт им. Н.В. Гоголя. Нежин, 1993. 103 с.
76. Гиро П., Гиршман М.М. Литературное произведение как художественная целостность // Язык и культура. Третья международная конференция. Доклады и тезисы. К.: Collegium, 1994. С. 21-32.
77. Гладкова Р.Я. Грамматическая структура метафор в произведениях К.Г. Паустовского // Мовна дійсність в Україні (проблеми, перспективи): Тези доповідей і повідомлень наукової конференції. Вінниця, 1994. С. 108-109.
78. Голобородько К. Ю. Лінгвістичний статус концепту // Культура народов Причерноморья: Сб. науч. трудов. Симферополь, 2002. №32. С. 27-30.
79. Голоюх Л.В. Порівняння як структурно-стилістичний компонент художнього тексту: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. / НАН України. Інститут української мови. К., 1996. 20 с.
80. Городенська М.П. Семантико-синтаксичне оточення дієслів із значенням запаху // Мовознавство. 1999. № 2-3. С. 57-62.
81. Городиловська Г. Елементи наукового стилю в історичних творах Романа Іваничука // Вісник Львівського університету. Серія філологічна: Зб. наук. праць. Львів: Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2004. Вип.34, ч.ІІ. С. 259-265.
82. Городиловська Г. Семантико-стилістична характеристика термінної лексики в історичних творах Р. Іваничука // Філологічні студії. 2002. Вип.3. С. 99-108.
83. Горожанова С. «Сині, як небо, як волошки очі» (художня деталь у романі Уласа Самчука «Волинь») // Культура слова. 1998. Вип. 51. С. 19-24.
84. Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1979. 320 с.
85. Григорьев В.П. Словотворчество и смежные проблемы языка поэта. М.: Наука, 1986. 255 с.
86. Грицик Н.І. Елементи фольклорного мовлення у поезії О.Олеся // Язык и культура. Четвертая международная конференция. Доклады. Часть ІІІ. К.: Collegium, 1996. С. 32-37.
87. Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова. Л.: Вид-во Львівського ун-ту, 1972.
88. Гулый К.В. К вопросу об изучении метафор (лингвистические аспекты) // Вісник Харківського ун-ту. Х., 1986. №284. С. 99-107.
89. Гулый К.В. Метафора в лирике романтиков: Автореф. дис. к.ф.н. К., 1989. 24 с.
90. Гулый К.В. Субстантивная метафора в лирике романтиков // Вісник Харківського ун-ту: Зб. наук. праць. Х., 1987. №310. С. 63-70.
91. Гусев С.С. Наука и метафора. Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. 152 с.
92. Гучинская Н.О. О происхождении и сущности метафоры в поэзии // Стилистика художественной речи: Межвуз. сб. науч. трудов. Л., 1980. С. 32-38.
93. Данилюк Н.О. Номінації сучасної української мови з культурно-національним змістом // Мовознавство: Доповіді та повідомлення IV Міжнародного конгресу україністів / Відпов. ред. В. Німчук. К.: Пульсари, 2002. С. 172-176.
94. Двірна Л.М. Метафори і порівняння в поезії В. Симоненка як відображення світосприймання поета // Язык и культура. Третья международная конференция. Тезисы докладов. К.: Collegium, 1994. С. 244-245.
95. Деменский С.Ю. Научность метафоры и метафоричность науки. Омск, 2000. 115 с.
96. Диброва Е.И. Культура осмысления художественного текста // Язык и культура. Третья международная конференция. Доклады. К.: Collegium, 1994. С. 159-166.
97. Димитренко Л.В. Когнітивні та лінгвостилістичні особливості поетичного образу (на матеріалі американської поезії ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова. Одеса, 2000. 19 с.
98. Драч І.Ф. Вибрані твори: В 2-х томах. К.: Дніпро, 1986.
99. Драч І.Ф. Противні строфи. К.: Видавничий центр «Просвіта», 2005. 320с.
100. Драч І.Ф. Сонце і слово. К.: Дніпро, 1978. 368с.
101. Драч І.Ф. Шабля і хустина. К.: Радянськ. письменник, 1981. 159 с.
102. Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). К.: Мистецтво, 1973. 435 с.
103. Домбровський В. Українська стилістика й ритміка. Українська поетика. Мюнхен: Український Вільний Університет, 1993.
104. Дремов А.Н. Специфика художественной литературы. М.: Просвещение, 1964. 200 с.
105. Дроздовський В.П. Слово і словесність у спектрі навчально-виховних і культурологічних завдань. Одеса, 1991. Розд. 2. С. 96-166.
106. Дужик Н. Порівняння концептуальний елемент стилю Олега Ольжича // Культура слова. Вип.51. С. 14-19.
107.&nb