Москвічова Юлія Олександрівна. Соціокультурна динаміка розвитку Вінниччини періоду незалежності України (1991-2014 рр.)

Краткое описание

Москвічова Юлія Олександрівна. Соціокультурна динаміка розвитку Вінниччини періоду незалежності України (1991-2014 рр.).- Дисертація канд. наук: 26.00.01, Держ. ВНЗ "Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника". - Івано-Франківськ, 2015.- 277 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА»
На правах рукопису УДК (7+908) : 130.2 : 316.733 Москвічова Юлія Олександрівна
СОЦІОКУЛЬТУРНА ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ВІННИЧЧИНИ
ПЕРІОДУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1991-2014 рр.)
26.00.01 - Теорія та історія культури
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства
Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Дутчак Віолетта Г ригорівна
Івано-Франківськ - 2015
ЗМІСТ
Список умовних скорочень 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРА ТА МИСТЕЦТВО ВІННИЧЧИНИ 1991—
2014 РОКІВ: ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ ТА МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 13
1.1. Джерельна база дослідження 13
1.2. Науково-методологічне підґрунтя дисертації 21
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА КУЛЬТУРИ РЕГІОНУ: ЇЇ КОМПОНЕНТИ ТА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ 33
2.1. Засади формування професійних тенденцій державного управління
в культурі Вінниччини 33
2.2. Діяльність творчих спілок і громадських організацій області 47
2.3. Установи культури та центри дозвілля області як складова в системі
організації культурно-мистецького життя 63
2.4. Медіа-структури сучасної Вінниччини: радіо, телебачення,
періодичні видання 81
2.5. Динаміка функціонування музейної та бібліотечної мереж
Вінниччини 102
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ І ТЕНДЕНЦІЇ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ ВІННИЧЧИНИ 120
3.1. Художня, музична і театральна освіта як домінуючий чинник
розвитку культури 120
3.2. Збереження та трансформація фольклорних традицій Подільського
краю 131
3.3. Конкурсно-фестивальна та виставкова практика на Вінниччині 148
3.4. Специфіка міжкультурної комунікації в регіоні 164
ВИСНОВКИ 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 188
ДОДАТКИ 230
Список умовних скорочень
ВДПУ - Вінницький державний педагогічний університет
ВОДТРК - Вінницька обласна державна телерадіокомпанія
ВОУНБ - Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека
ГО - Г ромадська організація
ДАВО - Державний архів Вінницької області
ДМШ - Дитяча музична школа
ЗМІ - Засоби масової інформації
ІГС - Інститут громадянського суспільства
ІППМ - Інститут педагогіки, психології і мистецтв
КЗ - комунальний заклад
КП - комунальне підприємство
НСЖУ - Національна спілка журналістів України
НСПУ - Національна спілка письменників України
НСХУ - Національна спілка художників України
ОДА - Обласна державна адміністрація
ОЦНТ - Обласний центр народної творчості
РБК - Районний будинок культури
СМОВ - Спілка молодіжних організацій Вінниччини
ТРК - телерадіокомпанія
ЦБС - Центральна бібліотечна система
ВСТУП
Вивчення історико-культурних процесів в їх регіональному прояві є важливою передумовою відтворення цілісної картини загального стану справ, проблем і тенденцій у культурі країни. Саме регіонально-культурологічні дослідження дозволяють збирати й систематизувати окремі факти і явища, розглядати їх роль у межах конкретного регіону, знаходити їх позарегіональні зв’язки та аналізувати у загальнонаціональному культурологічному контексті.
Сучасна українська наукова думка демонструє значний підйом у галузі регіональних досліджень, які довгий час залишалися на периферії дослідницьких інтересів. Державотворчі процеси в Україні виступили могутнім рушійним стимулом для вивчення процесів соціокультурної динаміки різних регіонів унітарної держави. Саме тому тільки після проголошення незалежності відбулося повернення наукового і громадського інтересу до національних культурних традицій, які уособлює в собі культурно-мистецька спадщина різних регіонів України. Усвідомивши спільне і відмінне у культурних традиціях окремих регіонів, можна відворити цілісну систему культури України в її єдності й багатоманітності. Такий підхід позначився на зростанні ваги регіональних досліджень у різних галузях науки, зокрема теорії та історії української культури.
Питанням формування методології вивчення регіональної культури присвячені роботи російських вчених Л. Гумільова [58], Г. Казакової [135], Т. Ляпкіної [192], І. Мурзіної [228] та інших. Серед українських науковців, що вивчають проблеми регіоналізації та створюють типологію регіональної культури слід назвати І. Андрющенко [8], Я. Верменич [36], Т. Рудницьку [295], І. Студеннікова [326], Т. Ярошенко [368] та ін.
Особливості розвитку регіональної культури України висвітлено у багатьох дисертаційних роботах, монографіях та численних статтях. Увага науковців найбільше зосереджена на дослідженнях культурних процесів періоду кінця XIX - початку XX ст. Така ситуація зумовлена їх інтенсивною динамікою розвитку в цей період в більшості регіонів України, який характеризується становленням національної самосвідомості на зламі епох.
Проаналізувавши наявні наукові розвідки можна констатувати, що найбільш повно і масштабно у працях дослідників представлено регіональну культуру Західної України. Недостатньо висвітленими залишаються північний і частково східний регіони, зокрема Донеччина та Луганщина.
Тематика регіональних наукових досліджень охоплює як особливості культурного та духовного життя регіонів в цілому, так і проблеми розвитку окремих видів мистецтва - інструментального і хорового виконавства, сценічної хореографії, образотворчого і театрального мистецтва, архітектури, музичної педагогіки та освіти, фольклору. Так, музичне мистецтво Західної України у різних його проявах вивчають І. Бермес [24], Р. Дудик [87], Л. Ігнатова [129], Л. Кияновська [145], Л. Микуланинець [210], Л. Мороз [215], О. Попович [274], Р. Римар [288], Л. Романюк [292], Т. Росул [293], М. Черепанин [348], П. Шиманський [359]. Культурно-мистецькі процеси західного регіону досліджують й аналізують Г. Борейко [28], С. Виткалов [38], О. Панфілова [255].
Окремі аспекти музичної культури Східної України стали об’єктом досліджень С. Зуєва [126], Н. Костенко [162], В. Мітлицької [212],
B. Мішалова [213], І. Рябцевої [297], О. Шаповалової [356], С. Щітової [363],
0. Якимчук [367]. Низка досліджень присвячена фото- та художньому мистецтву (Л. Борщенко [29], О. Гладун [54], Т. Павлова [251], Т. Паньок [255], О. Світлична [284], О. Циганко [346]).
Північний регіон України представлений у регіональних дослідженнях мистецтвознавців О. Васюти [34], П. Даценка [73], Л. Дорохіної [83],
1. Климено [148], М. Ржевської [286], Ю. Рибака [287].
Мистецькі процеси півдня України досліджують А. Білик [27],
C. Думасенко [89], А. Желан [93], О. Караульна [138], С. Кириєнко [143], О. Котова [164], Л. Крупеніна [171], В. Малина [194], Т. Мартинюк [195], Н. Остроухова [240], Ю. Сагіна [300], М. Слабченко [311], І. Шатова [357].
Вінниччина, як культурно-розмаїтий регіон Центральної України, вже ставала предметом зацікавлень науковців-культурологів. Це, зокрема, публікації та дисертаційні роботи М. Антошко [10], І. Батирєвої [21], Т. Бурдейної-Публіки [32], С. Іскри [130], О. Черкашиної [349-351] та ін. Проте, в їхніх дослідженнях переважно розглядається історичний період кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., натомість сучасний стан розвитку культури і мистецтва окреслюється лише панорамно. Проте, зі здобуттям незалежності, культура України переживає перехідний стан, носить трансформаційний характер, що є притаманним для пострадянського суспільства, коли культурна ситуація, вийшовши за межі попереднього якісного стану ще не досягнула цілісного нового типу. Знаходячись під впливом нових політичних і соціально-економічних механізмів, культура і сама впливає на них, стимулюючи соціальні процеси. Зміни, які відбуваються в культурній сфері, є розвитком з певними характеристиками, що визначають динаміку культурних процесів. Насамперед, це зміна державної культурної політики; поява недержавних культурних установ, організацій, творчих об’єднань та колективів; нові тенденції репертуарної політики; стрімкий розвиток сучасних інформаційних технологій; започаткування власного обласного та місцевого телебачення; трансформація мережі традиційних культурно-освітніх закладів; пошук нових форм презентації мистецьких зразків та ін. Тож, нові культурно-мистецькі тенденції на сучасному перехідному етапі потребують, на наш погляд, комплексного вивчення, аналізу динаміки культурних процесів та осмислення нової соціокультурної ситуації, яка склалась в регіоні.
Попри наявність наукових розвідок, присвячених окремим питанням, можна констатувати брак комплексних наукових досліджень культури і мистецтва на Вінниччині в добу незалежності України.
Отже, актуальність теми дисертації обумовлена як особливостями сучасного культурного процесу, так і необхідністю вивчення специфіки соціокультурної динаміки різних регіонів української держави.
Актуальними для сучасного мистецтвознавства залишаються проблеми: виявлення умов розвитку культури і мистецтва на Вінниччині; визначення їх регіональної специфіки; аналізу трансформаційних процесів у розгорнутій мережі закладів культури Вінниччини; вивчення принципів спадковості у розгортанні культурно-мистецьких традицій регіону.
Напрямами дослідження було обрано сфери мистецького та громадсько-освітнього життя Вінниччини, у функціонуванні яких спостерігалась виразна динаміка та простежувалась регіональна специфіка трансформаційних процесів. Музичне, театральне та образотворче мистецтво регіону представлене крізь призму функціонування установ культури, громадських організацій та освітніх закладів. Декоративно-прикладне і хореографічне мистецтво розглянуто в контексті збереження фольклорних традицій Подільського краю та конкурсно-фестивальної й виставкової практики регіону. Літературне життя сучасної Вінниччини представлено у діяльності обласних організацій Національних спілок письменників і журналістів. У визначенні галузей, де спостерігався застій чи занепад діяльності (кінематографія, пам’ятко-охоронна діяльність), дана спроба обґрунтування причин існуючого стану.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі музикознавства та методики музичного виховання Інституту мистецтв ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» відповідно до перспективного плану науково-дослідницької роботи кафедри («Етнорегіональні проблеми музичної україністики в історії та сучасності», № державної реєстрації 0109V005255). Тема дисертації затверджена (протокол № 12 від 27 грудня 2011 р.) і уточнена (протокол № 5 від 27 травня 2014 р.) на засіданні вченої ради ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника».
Об’єктом дослідження є культурно-мистецьке життя України періоду державної незалежності.
Предмет дослідження - соціокультурна динаміка розвитку сучасної Вінниччини.
Мета роботи - виявити громадсько-освітні й мистецькі тенденції розвитку Вінниччини та проаналізувати їх динаміку в період незалежності України в соціокультурному контексті.
Мета дослідження зумовила наступні завдання:
1. Охарактеризувати стан наукової розробки проблеми та проаналізувати джерельну, науково-теоретичну й методологічну бази дослідження сучасного мистецького життя Вінниччини.
2. Виявити умови розвитку культури і мистецтва на Вінниччині, зокрема напрями регіональних програм їх розвитку та вплив громадських ініціатив і творчих спілок регіону на становлення культурно-мистецького процесу в період незалежності.
3. Простежити трансформаційні процеси в мережі установ культури і центрів дозвілля, музейній та бібліотечній галузях регіону.
4. Визначити роль ЗМІ як фактору формування соціокультурного простору Вінниччини.
5. Прослідкувати аспекти спадкоємності мистецьких традицій на Вінниччині в музично-виконавській, театральній та культурно-освітній сферах.
6. З’ясувати специфіку міжкультурної комунікації, конкурсно-фестивального руху та виставкової практики як активних форм вияву культурно-мистецької ініціативи періоду незалежності України.
7. Обґрунтувати системну структуру культурно-мистецького життя на Вінниччині як складової частини загальноукраїнського надбання, виявити взаємозв’язки її компонентів.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період державної незалежності України (від 1991 р. до сьогодення), коли на зміну радянській ідеології прийшла демократична форма управління державою, що зумовило повернення до національної та духовної історико-культурної спадщини.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на загальних та спеціальних методах пізнання в галузі мистецтвознавства. У вивченні соціокультурної динаміки розвитку Вінниччини періоду незалежності України було застосовано системний підхід і принцип історизму, які дозволяють розглянути культурно-мистецьке життя регіону в якості складної системи, що, в свою чергу, виступає складовою української культури та дослідити загальні тенденції культурно- мистецького життя в контексті певного історичного етапу в залежності від об’єктивних, соціально-історичних і суб’єктивних регіональних чинників. Культурно-мистецьке життя Вінниччини визначено багатофункціональною, відкритою, динамічною системою, що складається з певних підсистем і компонентів, які взаємопов’язані й взаємодіють між собою. Системний підхід сприяв цілісному дослідженню соціокультурного розвитку Вінниччини періоду незалежності України, формуванню єдиного, інтегрального результату.
Соціокультурний підхід, як один з провідних у сучасній українській регіоналістиці, дозволив розглядати сучасне суспільство Вінниччини як єдність культури і соціальності. Культура регіону, в рамках соціокультурного підходу, постає як якість суспільства та соціального життя. Соціокультурний підхід зумовив не тільки розгляд окремих елементів культурної системи краю, а й, насамперед, панорамне відображення досліджуваних явищ в контексті глобального культурного розмаїття.
На підставі синергетичного підходу культурно-мистецьке життя Вінниччини представлено як самоорганізовану динамічну систему, що має здатність до саморозвитку. Взаємодія елементів соціокультурної системи перевищує по своєму ефекту просте додавання дій кожного елемента окремо, в результаті - збільшується ступінь впорядкованості елементів соціокультурної системи, що призводить до її самоорганізації.
Відповідно до специфіки предмету було використано: конкретно- історичний метод при вивченні культурно-мистецького життя регіону в контексті відповідних політичних, соціальних і культурних чинників; джерелознавчий метод при залученні архівних матеріалів і періодики; діахронно-синхронний аналіз при визначенні послідовності та паралелей розвитку напрямів культури регіону; метод теоретичного узагальнення при з’ясуванні особливостей мистецького життя Вінниччини в системі загальнонаціональної культури. Застосування аналітичного методу сприяє дослідженню тенденцій розвитку культури регіону в контексті соціокультурної динаміки. Хронологічний і ретроспективний методи використовуються під час аналізу культурно-мистецьких процесів у сфері аматорства (вокально-хорового, музичного).
Серед емпіричних методів дослідження: спостереження - для систематичного й цілеспрямованого сприйняття об’єкта дослідження; аналіз документів - при вивченні друкованих матеріалів фестивалів і конкурсів (програми, буклети). Специфіка досліджуваної проблеми зумовила широке використання статистичного методу, завдяки якому було відтворено динаміку соціокультурного розвитку Вінниччини (зокрема, концертної діяльності театрально-видовищних закладів області, культурно-мистецьких проектів), а також показано кількісні зміни у галузі мистецької освіти, бібліотечної та музейної мереж, відображено етнонаціональні зміни у регіоні протягом періоду державної незалежності.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що сучасна культурно- мистецька проблематика Вінниччини вперше стала предметом комплексного дослідження, яке охоплює різноманітні галузі професійних й аматорських форм культурно-мистецького життя регіону.
Уроботі вперше:
- на основі систематизації джерел проаналізовано та узагальнено основні сфери культурно-мистецького життя Вінниччини періоду державної незалежності України;
- виокремлено внесок творчих спілок і громадських організацій, установ культури, медіа-структур, музейної та бібліотечної мереж,
мистецької освіти, конкурсно-фестивального руху у формуванні
соціокультурної системи Вінниччини;
- проаналізовано соціокультурну динаміку розвитку регіону в окреслений період в умовах перехідного стану суспільства, коли кардинально змінюється культурна політика держави, відбувається трансформація закладів культури та видів роботи в культурно-мистецькій сфері;
- диференційовано кількісні та якісні показники конкурсно - фестивального руху на Вінниччині;
- виокремлено медіа-структури в культурно-мистецькій системі регіону, що забезпечили пропагування та поширення кращих здобутків краю.
Набули подальшого розвитку:
- регіональні аспекти аналізу культурно-мистецького життя певного історичного періоду;
- дослідження культурно-мистецьких здобутків у регіоні на рівні індивідуальних і колективних практик (музично-театральне виконавство, конкурсно-фестивальний рух, художня практика);
- дослідження процесів розвитку мистецької освіти Вінниччини як цілісної системи.
Практичне значення дослідження. Основні положення та висновки дослідження можуть бути застосовані як базові для вивчення та аналізу культурно-мистецької спадщини інших регіонів України. Результати роботи можуть використовуватися як методичний матеріал в навчальних курсах з історії української культури, культурології, краєзнавства при вивченні тем, пов’язаних з регіональною культурою, а також в подальших наукових розробках при вивченні процесів соціокультурного розвитку регіонів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри музикознавства та методики музичного виховання Інституту мистецтв ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». Основні теоретичні й методичні положення дисертації апробовані автором на звітних науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» впродовж навчання в аспірантурі (2012-2015 рр.), а також на конференціях різного рівня: міжнародних «Народно-інструментальне мистецтво на зламі XX-XXI ст.» (Збереження регіональних фольклорних традицій у творчій діяльності ансамблю пісні і танцю «Поділля» (Вінниця)), (Дрогобич, 2012); «Традиции и современное состояние культуры и искусств» (Специфика региональных исследований социокультурных изменений в современной Украине), (Мінськ, 2013); «Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития '2013» (Вінницький академічний обласний театр ляльок: історія становлення та сучасність), (Иваново, 2013) та всеукраїнських «Народознавчі студії пам’яті В. Скуратівського» (Музейна панорама сучасної Вінниччини), (Київ, 2012); «Українська музична культура на сучасному етапі: трансформація традиційних і академічних форм» (Система початкової мистецької освіти сучасної Вінниччини: динаміка розвитку в період незалежності України), (Івано-Франківськ, 2013); «Хорове мистецтво у вищій школі: проблеми і перспективи професійної підготовки» (Роль навчальних хорових колективів у розвитку хорового виконавства на Вінниччині), (Івано-Франківськ, 2013); «Українська культурно-мистецька практика в історичній ретроспективі» (Регіональне телебачення як активний фактор формування соціокультурного простору сучасної Вінниччини), (Рівне, 2014).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в одинадцяти одноосібних публікаціях, в тому числі п’ять у фахових виданнях, затверджених МОН України, з них одна - у періодичному виданні, що входить у міжнародну наукометричну базу; одна - в періодичному іноземному виданні; п’ять - у збірниках матеріалів наукових конференцій.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (368 позицій), додатків. Загальний обсяг дисертації - 277 сторінок, основного тексту - 187 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Здійснене дослідження соціокультурної динаміки розвитку Вінниччини дозволяє стверджувати, що незважаючи на негативні тенденції об’єктивного характеру (недостатнє фінансування і кадрове забезпечення галузі), культурно-мистецьке життя краю продовжувало розбудовуватися, формуючи сучасний образ регіональної культури. Зросла соціальна активність громадян, що проявилось у заснуванні різноманітних культурних ініціатив і нових професійних та аматорських творчих колективів, розвої фестивального руху та розбудові регіонального телебачення. Значно активізувалась на початку ХХІ ст. культурно-мистецька діяльність національних меншин, громадських організацій та низки творчих спілок регіону. Проте, спостерігаються негативні тенденції, пов’язані з недостатнім фінансуванням, що фактично призупинило діяльність кіногалузі та негативно позначилось на збереженні пам’яток культурної спадщини і виявленні нових пам’яток археології.
Результати вивчення різних аспектів культурно-мистецького життя регіону надають змогу виокремити головні ідеї дослідження та сформулювати висновки.
1. Джерелознавчий аналіз наукових праць свідчить, що соціокультурна динаміка розвитку культурно-мистецького життя Вінниччини періоду незалежності України ще не ставала предметом комплексного аналізу.
Джерельна база дослідження представлена матеріалами поточних архівів установ культури області (ОЦНТ, обласної філармонії, 2-х академічних театрів області), міського управління культури та управління культури Вінницької ОДА; різноманітними статистичними звітами, мистецькими альбомами, програмами фестивалів, довідковими матеріалами, журнальною та газетною періодикою, які дають можливість відтворити хронологію багатьох культурних подій на Вінниччині та охарактеризувати їх змістовне наповнення.
Узагальнюючи науково-теоретичні та методологічні підходи до досліджуваної проблеми, доведено доцільність застосування системного і соціокультурного підходів як провідних у дослідженнях регіональної культури. Головними джерелами культурних змін на Вінниччині у 90-х рр. XX ст. визначено звернення суспільства до культурної спадщини як стійкого інтегруючого елементу свідомості та використання запозичень з інших культурних систем. У результаті регіональна культура прийшла до своєрідного синтезу, який дозволив опановувати досягнення інших суспільств у тих сферах, що недостатньо розвинені у ній самій, але при цьому зберегла притаманну їй початкову основу і самобутність.
2. Огляд діяльності управлінських структур Вінниччини свідчить, що базисом професійних засад державного управління у сфері культури постає система органів виконавчої влади, які реалізують низку програм розвитку галузі культури та духовного відродження у Вінницькій області. Усі програми знаходяться у межах єдиної Стратегії розвитку регіону та його інтеграції в європейський простір. У результаті нових підходів змінилась загальна конструкція культурної політики: від управління галуззю - до створення умов для розвитку середовища на засадах самоорганізації та спільної відповідальності громади. Від лінійних методів управління адміністрація міста перейшла до менеджменту, що дозволило більш ефективно здійснювати бюджетне фінансування галузі культури, а саме, фінансувати не інституції, а проекти, внаслідок чого інституції заохочуються до сприяння наповненню культурного простору.
Г ромадські організації та творчі спілки Вінниччини суттєво впливають на формування громадянського суспільства в регіоні та його соціокультурний розвиток. Характерним в досліджуваний період є потужне кількісне зростання ГО (зокрема молодіжних) та посилення їх взаємодії з органами державної влади. Активізація діяльності низки творчих спілок (Вінницьких організацій Національних спілок письменників, журналістів, краєзнавців, художників) проявляється як у розвитку виставкового, фестивально- конкурсного руху, так і у культурно-освітній та літературній галузях регіону. Не зафіксовано рівномірного зростання кількості представників і якості напрямів роботи Вінницьких організацій спілки естрадного мистецтва, музичної та театральної.
3. В результаті дослідження встановлено, що протягом періоду незалежності України мережа закладів культури регіону зменшувалась за рахунок закриття або реорганізації районних і сільських клубних установ. Попри фінансові труднощі (особливо в 90-х рр. XX ст.), зміцніла матеріально- технічна база закладів культури та оновлено технічний ресурс. Активізувалась діяльність дитячих підліткових клубів, що здійснюється у загальному руслі розвитку індустрії дозвілля та розваг. Провідні установи культури Вінниччини - обласна філармонія, обласні академічні музично- драматичний та ляльковий театри, ОЦНТ, міський палац мистецтв «Зоря» - залишаються осередками культурно-мистецького життя в регіоні, проводять активну концертну, фестивальну, просвітницьку, виховну та виставкову діяльність.
За період незалежності музеї Вінничини активізували свою дільність, спрямовану на повернення історичної пам’яті, відродження забутих народних, музичних, обрядових та декоративно-ужиткових традицій, співпрацю з мистецькими організаціями у координуванні регіональних і всеукраїнських заходів. У результаті трансформації музейної мережі, провідні музейні установи перетворюються на соціокультурні інститути, що стають потужними виховними та дозвіллєвими осередками, де впроваджуються нові мистецькі проекти, проводяться різноманітні фестивалі, пленери, творчі зустрічі, лекції, виставки, арт-класи та майстер-класи. Проте, існує ряд невирішених проблем, пов’язаних з охороною та збереженням пам’яток музейного фонду області, зміцненням матеріально-технічної бази, що безпосередньо пов’язано з недостатнім фінансуванням.
У період державної незалежності посилиась як інформаційна, так і соціокультурна функції бібліотек, що розвиваються як культурні центри.
Незважаючи на зменшення мережі бібліотек і скорочення бібліотечного фонду, активно впроваджуються новітні інформаційні технології, створюються Інтернет-ресурси. Базовим освітнім та культурним бібліотечним закладом регіону залишається ВОУНБ, що є науково-методичним центром Вінниччини з питань впровадження інновацій та надання консультативної та практичної допомоги бібліотечним працівникам області.
4. Аналіз діяльності ЗМІ у регіоні дозволяє дійти висновку про те, що система ЗМІ Вінниччини періоду незалежності України є активним фактором формування її соціокультурного простору. Телебачення, радіо, періодичні видання, виконуючи інформативну функцію, формують погляди, естетичні смаки, ціннісні орієнтації аудиторії як у соціально-економічній, так і в духовно-мистецькій сфері, впливаючи на рівень художньої свідомості населення. Поява й розвиток власного телебачення, як найпопулярнішого з видів ЗМІ, сприяли потужному соціокультурному розвитку регіону. Значну роль тут відіграють програми культурно-мистецького блоку, що презентують глядачам широку панораму мистецького життя Вінниччини. З 90-х рр. XX ст., впевнено зростає кількість регіональних періодичних видань, в яких висвітлюється й акцентується культурно-мистецька проблематика. З кожним роком публікації розширюються й якісно вдосконалюються.
5. Сучасне культурно-мистецьке життя Вінниччини базується на міцних фольклорних традиціях. Їх продовжувачами є як аматорські, так і професійні колективи й виконавці. Спадковість фольклорних традицій у значній мірі забезпечується активною науково-дослідною й творчою діяльністю Вінницького ОЦНТ та Навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля.
Під час аналізу трансформаційних процесів у різних галузях культури підтверджено, що сучасні соціокультурні зміни в державі певним чином сприяють активізації культурно-мистецького життя у всіх формах його виявлення - традиційних художніх колективах вокально-хорового, інструментального, театрального, хореографічного спрямування. Свідченням цього є активна виконавська практика провідних творчих колективів
Вінниччини (академічного ансамблю пісні і танцю «Поділля», академічного камерного хору «Вінниця», зразкового ансамблю танцю «Барвінок», академічного камерного оркестру «Арката», естрадно-духового оркестру «Подоляни», естрадно-духового оркестру «Він-Бенд» та ін.).
Доведено, що театральний процес на Вінниччині розвивається і в період незалежності України. Окрім мистецької діяльності двох академічних (музично-драматичного та лялькового) театрів, у регіоні сформовано розгалужену мережу аматорських театральних колективів. Основними дієвими чинниками розвитку театрального процесу в регіоні стали заснування театрального відділу у Вінницькому училищі культури і мистецтв ім. М. Леонтовича; активізація конкурсно-фестивального руху («Подільська лялька»); підвищення індивідуальної ролі творчого керівника колективу; гнучка репертуарна політика, зорієнтована на вікові, соціально-естетичні потреби глядача і зумовлена широкою гастрольною діяльністю.
Встановлено, що багатоступенева й безперервна система мистецької освіти на Вінниччині в цілому зберегла свої форми й естетичні пріоритети за період незалежності. Позашкільні мистецькі навчальні заклади, орієнтуючись на сучасні реальні потреби освітнього ринку, стають центрами духовного збагачення, осередками спілкування дітей і дорослих у сфері культури. Підтверджено, що діяльність училища культури і мистецтв ім. М. Леонтовича, Тульчинського училища культури та музично- педагогічного факультету (сьогодні Інституту педагогіки, психології і мистецтв) ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського стало міцним підґрунтям для становлення сучасної культурно-мистецької освіти на Вінниччині. Випускники вінницьких закладів очолюють художні колективи, районні відділи культури, школи естетичного виховання, працюють в установах культури та є артистами численних мистецьких колективів.
6. У роботі доведено, що дієвою формою культурно-мистецької ініціативи на Вінниччині у досліджуваний період стало проведення фестивалів. Дослідивши широку палітру культурно-мистецьких акцій у регіоні, можна стверджувати, що відбувається пропагування як національного, так і світового творчого мистецького продукту. Найвідоміші міжнародні фестивалі Вінниччини виконують інформаційну, комунікативну та рекреаційну функції. З’ясовано, що провідна функція фольклорно- етнографічних фестивалів Вінниччини - соціокультурна. Фольклорні фестивалі сприяють активізації процесів відродження осередків традиційної народної творчості в регіоні - мистецтва вишивання, витинання, писанкарства, гончарства, ткацтва, малярства та ін. Фестивальний рух став однією з рушійних сил процесу розвитку культурної галузі регіону в період державної незалежності України.
Специфіку міжкультурної комунікації забезпечує взаємодія організацій культури і дозвілля титульної української нації та громадських об’єднань національних меншин. Пріоритетними напрямами діяльності національно- культурних товариств є: освітня робота; збереження та поширення національно-культурних традицій; історично-пошукова робота; захист громадянських, економічних та соціальних інтересів членів товариства; налагодження економічних та культурних зв’язків з історичною батьківщиною. Проте, відсутність самостійної обласної програми щодо підтримки діяльності національно-культурних товариств та недостатній обсяг коштів з місцевих бюджетів органів місцевого самоврядування не задовольняють належним чином етнонаціональні потреби. Міжкультурну комунікацію органічно доповнює взаємодія релігійних конфесій, серед яких найвпливовішими залишаються православні. На Вінниччині відсутні будь-які конфлікти на ґрунті національної чи релігійної нетерпимості. Спостерігається перехід від протистояння до толерантного співжиття та співробітництва прихильників різних релігійних об’єднань.
7. Дослідивши компоненти сучасного культурно-мистецького життя Вінниччини доведено, що культура і мистецтво регіону розвиваються в тісному зв’язку із соціальними особливостями краю, що дає підстави визначити культурно-мистецьке життя Вінниччини цілісною динамічною соціокультурною системою, яка в свою чергу є підсистемою культури України. В рамках системи відбувається взаємодія всіх компонентів, що призводить до самоорганізації та саморозвитку соціокультурної системи. Кожний з компонентів також контактує із зовнішнім по відношенню до системи середовищем тим самим забезпечуючи її відкритість. Найбільш стійкими системоутворюючими зв’язками є взаємодія установ культури регіону з всіма іншими компонентами. Хоча соціокультурні динамічні процеси на Вінниччині загалом відображають тенденцію розвитку, проте констатуємо і певний спад активності функціонування деяких культурно- мистецьких напрямів (кінематографія, діяльність окремих творчих спілок і клубних установ, відвідуваність концертів і виставок, пам’ятко-охоронна діяльність), що має об’єктивні чинники, зумовлені розвитком медіа, змінами у фінансуванні галузі культури.
Отже, культура та мистецтво Вінниччини розвивається як у руслі загальнонаціональних, так і специфічних регіональних тенденцій сучасного культурного процесу української держави. Проведене дослідження є лише першою спробою осмислення сучасної соціокультурної ситуації у регіоні, коли нові політичні й соціально-економічні умови породжують інноваційні форми та методи організації культурної діяльності, зміну напрямів в управлінні культурою. Впровадження маркетингових технологій і принципів менеджменту потребує подальшого дослідження їх впливу на розвиток культури і мистецтва регіону. Подальшого вивчення потребують й інтерактивні проекти соціокультурного життя Вінниччини. Очевидні перспективи на майбутнє має подальше наукове осмислення специфіки міжкультурної комунікації в регіоні з позицій глобалізації та національної ідентичності представників етнічних спільнот, що проживають на Вінниччині. Таким чином, враховуючи, що культура не є замкненою системою, а постійно змінюється, дослідження динаміки сучасних культурних процесів Вінниччини потребує певної «історичної дистанції» та подальших досліджень науковців.