ПАВЛЮХ Наталія Миколаївна. ПРОБЛЕМА ЧИТАЧА У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ ДОБИ РОМАНТИЗМУ

Краткое описание

ПАВЛЮХ Наталія Миколаївна. Назва дисертаційної роботи: "ПРОБЛЕМА ЧИТАЧА У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ ДОБИ РОМАНТИЗМУ"

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
На правах рукопису
ПАВЛЮХ НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА
УДК: 82.02 : 821(4). 02 (043)
ПРОБЛЕМА ЧИТАЧА У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА
ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ ДОБИ РОМАНТИЗМУ
10.01.06 – ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник –
доктор філологічних наук, професор
Сабат Галина Петрівна
ДРОГОБИЧ
2015
3
ЗМІСТ
ВСТУП .....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ЧИТАЧА В ЕСТЕТИЦІ ТА ТЕОРЕТИЧНИХ
ТРАКТАТАХ РОМАНТИКІВ
1. 1. Проблема читача у філологічній науці .......................................................11
1. 2. Генетико-еволюційний аспект проблеми читача в європейському
літературознавстві………………………………...............……...………….......24
1. 2. 1. Українські вчені про дилему „автор-читач” .........................................34
1. 2. 2. Дискусія довкола категорії „читач” у польському
літературознавстві”..............................................................................................42
1. 2. 3. Особистість адресата в контексті російського літературознавства
.................................................................................................................................52
1. 2. 4. Форми читацької рефлексії в теорії німецьких
романтиків............................................................................................................ 60
1. 2. 5. Читацький дискурс у істориколітературознавчих та теоретичних
трактатах французьких романтиків....................................................................72
Висновки до розділу 1...........................................................................................88
РОЗДІЛ 2. ЧИТАЧ У ХУДОЖНІЙ ЦІЛІСНОСТІ РОМАНТИЧНОГО
ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ
2. 1. Уявний читач як атрибут художнього світу романтизму
.................................................................................................................................91
2. 2. Читач-адресат, реальний читач і авторська рефлексія у системі
романтичного твору ..........................................................................................114
2. 3. Образ читача у структурі художнього
тексту....................................................................................................................130
Висновки до розділу 2.........................................................................................143
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ЧИТАЧА ТЕОРІЇ ГАНСА-ҐЕОРҐА ҐАДАМЕРА В
СВІТЛІ ЕПОХИ РОМАНТИЗМУ
3.1. Ганс-Ґеорґ Ґадамер: філософ як читач.......................................................146
3. 2. Ганс-Ґеорґ Ґадамер як представник рецептивної естетики...................158
4
3. 3. Текст і читач у концепції художнього твору Г.-Ґадамера...................... 167
3. 4. Досвід читацького сприйняття у теорії Ганса-Ґеорґа Ґадамера..............177
Висновки до розділу 3.........................................................................................188
ВИСНОВКИ.........................................................................................................191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................197
ВСТУП
5

Актуальність теми дослідження. Проблема читача має давню
історію, хоча її виокремлення в самостійну літературну теорію відбулося у
другій половині ХХ століття. Від античності до класицизму читачеві
відводилося дві функції: експерта та пасивного читача. У ролі експерта читач
оцінює відповідність чи невідповідність художнього твору загальновідомим
жанровим нормам. Друга його функція полягає лише в тому, аби вникнути в
зміст і зрозуміти твір так, як подав його автор, не додаючи нічого до
авторського задуму. Переломним етапом, в якому розпочалося становлення
проблеми читача, став романтизм. Ця епоха позначена художньоестетичними, ідейно-духовними та суспільно-політичними змінами. Однією з
вагомих причин зрушень у літературі була відмова від „непорушних
канонів”, що відкрила більше можливостей для митців, надаючи їм свободу
творчого пошуку. Кардинально змінюється і ставлення до читача – як до
активного, творчого учасника літературного процесу. Великий інтерес для
теорії літератури становлять експерименти німецьких романтиків у розробці
проблеми читача. Вже у теоріях єнських романтиків з'являються тези про те,
що читач може сприймати та інтерпретувати текст по-своєму, зважаючи на
власні здібності та культурний досвід. Дисертаційна робота передбачає
розлогий аналіз трактатів та інтерпретацію художніх творів у парадигмі
сучасних категорій читача. Таким чином, з одного боку, йдеться про саму
проблему читача та її теоретичне осмислення в романтичний період, а з
другого – про апеляцію до читача в художніх творах та її практичне
застосування.
Основні ідеї представників епохи романтизму стають підґрунтям для
літературознавчих течій ХХ ст., зокрема для філософської герменевтики та
рецептивної естетики. Так, Г.-Ґ. Ґадамер за основу своєї герменевтичної
теорії обирає саме праці німецьких романтиків та розглядає категорію
„естетичного сприйняття” та проблему читача через призму романтичної
6
традиції. Тому актуальним є говорити про Г.-Ґ. Ґадамера не тільки як про
представника філософcької герменевтики, а й рецептивної естетики. Саме
тому третій розділ дисертаційного дослідження присвячений висвітленню
праць цього науковця, окресленню еволюції та становлення його методології.
Засвоєння методологічного досвіду Г.-Ґ. Ґадамера важливе, оскільки він
називає причину змін у літературі доби романтизму – злиття категорій
„розуміння” та „тлумачення”, що відразу пояснює зміщення акценту від
пасивного до активного читача. У ХVIII ст. дані категорії розглядалися
окремо, було введено ще третю – „застосування” – для поширення релігійних
засад. У ХІХ ст. було відкинуто третю категорію, але об′єднання двох
попередніх відкрило універсальну герменевтику, яка урівнялася в правах з
традиційною, що посилалася на тексти Святого Письма, класиків античності.
Г.-Ґ. Ґадамер побудував свою теорію філософської герменевтики, в якому
„розуміння”, „тлумачення” та „застосування” розглядалися як триєдиний
нероздільний процес.
Питання, пов’язані з проблемою читача твору, належать до чи не
найбільш дискурсивних та дискусійних і у сучасному літературознавстві. Тут
і читацька присутність у тексті, й читацька інтенція, читацька рефлексія,
читацька суб’єктивність, роль читача у створенні глибинного змісту
художнього тексту, місце читача в ланцюжку „автор – текст – читач” та ін. У
процесі розвитку літературознавства ставлення до читача змінюється: від
повного відсторонення від тексту до сприйняття його мало не як центру
художнього твору. Базою рецептивної естетики став ряд положень,
розроблених німецькими вченими Г.-Ґ. Ґадамером, Г. Р. Яуссом, В. Ізером та
їх послідовниками Р. Варнінґом, Г. Вайнріхом та поляком Р. Інґарденом.
Впродовж останніх десятиліть активізуються найрізноманітніші вияви
особистісного „я” читача, що прагне бути більш діяльним суб’єктом
художнього світу. Проблема читача в українській літературі спочатку
постала у художніх творах, а пізніше стала простежуватися у теоретичних
працях О. Потебні, який навіть висловив твердження, що читач може краще
7
від автора зрозуміти зміст твору. Проблеми читацької рецепції порушували
також І. Франко, О. Білецький, М. Зеров, Ю. Липа, Б.-І. Антонич. В
українському літературознавстві існують дослідження, які враховують
тенденції рецептивної естетики класичних праць О. Потебні та І. Франка, до
них належать студії Р. Гром'яка, В. Бондар, Г. Клочека, М. Гнатюка, Ю.
Тимошенко. Проблема читача й читацької свідомості стала предметом
досліджень деяких вітчизняних (М. Ігнатенко, М. Зубрицька, Г. Сивокінь, Р.
Гром'як, Г. Клочек, Г. Соловій, В. Смілянська, Л. Завгородня, І. ПоповаБондаренко, О. Червінська) та зарубіжних (Л. Чернець, В. Халізєв, Н.
Бонецька, Ю. Борев, А. Большакова, В. Прозоров, В. Шмід, Г.-Ґ. Ґадамер, В.
Ізер, Г. Р. Яусс, Г. Башляр, У. Еко) учених. Що ж до вивчення проблеми
читача доби романтизму, зазначимо, що спеціальних і системних досліджень
такого плану ще немає.
У теоріях німецьких науковців (Г.-Ґ. Ґадамер, В. Ізер, Г. Р. Яусс, Р.
Варнінґ) доба романтизму виокремлюється як етап зрушень для проблеми
читача. Так, В. Ізер при аналізі романів різних епох наголошує на тому, що в
текстах романів ХІХ ст. зникає так зване „позначення ролей”. Натомість
стратегії тексту ускладнюються, вони можуть читача скерувати лише
приховано на виявлення цих ролей. Дослідник пов′язує цей процес з такою
ознакою романтизму як суб′єктивізм.
Наголосимо, що хиткі підневільні умови існування України
спричинили затримку розвитку тогочасної літератури, саме це стало
основною причиною відсутності теоретичних трактатів на наших теренах.
Але творчість Т. Шевченка стала новою відправною точкою для становлення
та розвою української літератури. У його поетичних творах конкретно
виражена апеляція до читача. З метою відродження української мови та
пробудження своєї нації апелюють до читача М. Костомаров, П. Куліш, Є.
Гребінка.
Епоха романтизму в Росії розвивалася дещо в іншому річищі,
письменникам не треба було відроджувати рідну мову, оскільки держава не
8
перебувала у підневільному становищі, більше того, сама проводила
загарбницьку політику щодо України. Відповідно, представники російського
романтизму не боролися за становлення власної мови, лише намагалися її
збагатити за допомогою іншомовних слів (концепція Д. Чижевського), та
відкривали читачам за допомогою прихованих значень різні сенси слова
(концепція Г. Гуковського). Але крім того, що російські романтики
зверталися до своїх читачів у поетичних творах, проблема читача знайшла
своє відображення у російських теоретичних трактатах І пол. ХІХ ст.,
зокрема C. Шевирьова, В. Одоєвського, П. В′яземського. На погляди
російських письменників впливали естетичні ідеї єнських романтиків (теорія
З. Каменського), тому читач розглядається як дієвий, творчий.
В основі ідей німецьких романтиків естетико-філософські засади тісно
переплетені: універсалізм (розуміння буття в його повноті – філософська
засада; розуміння художнього твору в його цілісності – естетична),
суб′єктивізм (творче „я”, яке є початком світобудови – філософська;
бачення мистецтва проектується на духовну-практичну діяльність людини та
її сприйняття – естетична, відповідно читачу відводиться роль активного
суб′єкта рецепції). Таке поєднання призводить до розвитку мистецтва і дає
змогу впливати на інші культури, наприклад на російську, французьку.
Французький романтизм базується на морально-етичних первнях, але під
впливом німецького така тенденція у французькому літературознавстві
змінюється, про що свідчить розглянута нами проблема читача в теоретичних
трактатах.
Зважаючи на те, що проблема читача доби романтизму в Україні досі
системно не вивчалася, назріла нагальна потреба дослідити зазначену тему як
окрему, самостійну проблему, що й засвідчує актуальність пропонованого
дослідження.
Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами.
Дослідження здійснено в межах комплексного плану наукової роботи
кафедри романської філології та компаративістики Дрогобицького
9
державного педагогічного університету імені Івана Франка. Тема дисертації
затверджена на засіданні Вченої ради Дрогобицького державного
педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №1 від 26 січня
2011 року) й на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми
„Класична спадщина та сучасна художня література”.
Мета дисертаційної праці – дослідити феномен читацької рефлексії,
окреслити його поняттєво-термінологічні параметри, верифікувавши
одержані результати на конкретному художньому та літературознавчому
матеріалі (творах доби романтизму). Це передбачає розв’язання таких
завдань:
– розглянути та систематизувати підходи до вивчення проблеми читача у
філологічній науці;
– випрацювати й обґрунтувати типологічну класифікацію типів адресата;
– простежити тенденції розвитку літературного процесу та роль і місце
читача в літературі, що передувала добі романтизму;
– виокремити характерні риси аналізованої епохи як періоду, в який
головно відбувається становлення проблеми читача;
– проінтерптерувати поетичні та прозові твори романтиків, у яких чітко
простежується діалогічна установка на читача;
– дослідити розвиток теоретичних ідей романтиків про проблему читача у
твердженнях представників рецептивної естетики, зокрема Г.- Ґ.
Ґадамера.
Об’єктом вивчення є твори українських романтиків Т. Шевченка, М.
Костомарова, Є. Гребінки, П. Куліша, залучено твори російських (О. С.
Пушкін) та німецьких (Е. Т. А. Гофман) письменників, що ще не
інтерпретувалися в зазначеному аспекті, а також наукові розвідки про
співвідношення читача й тексту. Домінантна роль літератури німецького
романтизму у роботі зумовлена концептуальним значенням для дослідження
естетико-філософської думки доби романтизму, що найповніше розвинулася
саме в Німеччині.
10
Предметом дослідження є проблема читача в літературі романтизму,
літературознавча методологія Г.-Ґ. Ґадамера та її контексти.
Теоретико-методологічна база диктує необхідність комплексного
підходу до художнього тексту, що припускає свободу вибору принципів і
прийомів аналізу. Методологічними засадами стали дослідження з теорії
літератури (О. Астаф′єв, О. Білецький, О. Галич, Р. Гром’як, М. Бахтін, Г.
Клочек, Ю. Ковалів, М. Кодак Ю. Лотман, М. Наєнко), філологічної
герменевтики (Г.-Ґ. Ґадамер, В. Дільтей, Ф. Шляєрмахер, С. Квіт, З.
Лановик), рецептивної естетики (В. Ізер, Г. Р. Яусс, Р. Варнінґ),
феноменології (Р. Інґарден), семіотики (Ю. Лотман, У. Еко), філософської та
літературознавчої спадщини Г.-Ґ. Ґадамера (Ж. Ґронден, Д. Лівершайд, В.
Малахов, І. Попова-Бондаренко), спадку Е. Т. А. Гофмана німецькими
науковцями (Г. Штайнеке, Б. фон Віезе, А. Ольбріх), стратегії інтерпретації
літературного твору як художньо-естетичної цілісності (М. Бахтін, М.
Гіршман, Г. Штонь), філософії, психології, пов’язані з вивченням проблеми
читача й читацької рефлексії. Серед багатьох наукових засад особливо
співзвучними є ідеї Г. Сивоконя та М. Зубрицької у визначенні понять
„читач”, „образ читача”. Беремо до уваги концепцію Г. Грабовича, згідно з
якою, в добу романтизму формується імпліцитний читач, що зафіксований у
самих текстах. Спираємося також на праці з питань європейського
романтизму Т. Бовсунівської, Н. Берковського, М. Кашуби, М. Кудрявцева,
В. Жирмунського, А. Гуревича, Г. Гуковського, К. Шахової у яких
різноаспектно досліджені проблеми європейського романтизму. Важливими
для розуміння проблеми читача виявилися твори античних авторів
Аристотеля, Ф. Горація, а також думки зарубіжних письменників Ю.
Скалігера, Н. Буало, Й.-В. Ґете, Ф. Шиллера та ін.
Методика дослідження передбачає застосування інтегративного аналізу,
що враховує історико-літературний, типологічний, системно-цілісний та
порівняльний методи опрацювання проблеми читача в сучасному
літературознавстві, визначення поняття читацької рефлексії, його
11
співвідношення з корелюючими поняттями, розгляд форм вияву читача в
літературному творі. При дослідженні взаємозв’язку між автором, твором і
читачем у вимірах романтизму застосовано текстуальний, контекстуальний
та інтертекстуальний методи аналізу.
Наукова новизна та теоретичне значення роботи полягає в тому, що
вперше системно висвітлюється проблема читача крізь призму конкретної
літературної епохи (доби романтизму). Результати дослідження доповнюють
наукові уявлення про проблему читача першої половини ХІХ століття як
джерела рецептивної естетики. В українське літературознавство впроваджено
матеріали, які дають змогу розширити й поглибити відомі на сьогодні теорії
щодо проблеми читача. Окрім того, в дисертації розкрито розмаїття та
своєрідність форм читацької рефлексії в художніх творах митців епохи
романтизму, а також у теоретичних працях французьких та німецьких
представників рецептивної естетики.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення
дисертації можуть бути використані в загальних курсах з теорії літератури, у
курсах історії української та зарубіжної літератури під час вивчення доби
романтизму, і зокрема творчості письменників-романтиків, чий творчий
доробок найбільше взято до уваги в роботі: Т. Шевченка, М. Костомарова, Є.
Гребінки, П. Куліша, О. Пушкіна, Е.Т.А. Гофмана, у підготовці спецкурсів і
спецсемінарів із проблем інтерпретації літературного тексту, читацького
сприймання, а також при написанні магістерських, дипломних та курсових
робіт, що присвячені естетико-філософським питанням літературного
процесу доби романтизму, а також читацької рецепції в сучасному
літературознавстві.
Апробація результатів роботи. Дисертацію обговорено та схвалено на
розширеному засіданні кафедри романської філології та компаративістики
Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка
(протокол № 5 від 29 травня 2014 року). На тему дисертації виголошено
доповіді на ІІІ Міжнародній науковій конференції „Іноземна філологія у XXI
12
столітті (м. Запоріжжя, жовтень 2010 р.), ІV Міжнародній науковопрактичній конференції „Міжкультурна комунікація: мова – культура –
особистість” (м. Острог, 22–23 квітня 2010 р.), VIII Всеукраїнській науковій
конференції „Документалістика початку ХХІ століття: проблеми теорії та
історії” (м. Луганськ, 11 жовтня 2013 р.), Міжнародній науковій конференції
„Скарбниця розуму: інтелектуальний дискурс літератури” (м. Бердянськ, 26–
27 вересня 2013 р.), Міжнародній науковій конференції „Тарас Шевченко –
володар у царстві духа” (м. Ужгород, 25–26 лютого 2014 р.), Міжнародній
науково-практичній конференції „Дорогами Кобзаря. Украинцы в ЮжноУральском регионе”, присвяченій 200-річчю Т. Г. Шевченка (м. Оренбург, 14
березня 2014 р.), Третіх Міжнародних Шевченківських читаннях,
присвячених 200-літтю від дня народження Шевченка (м. Астана, 24–25
квітня), ХІV Міжнародному науковому семінарі „Тарас Шевченко и его
санкт-петербургское окружение (к 200-летию со дня рождения)” (м. Санкт –
Петербург, 20–23 травня 2014 р.), ювілейній міжнародній науковій
конференції „Тарас Шевченко и его время” (м. Санкт–Петербург, 24–26
листопада 2014 р.)
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи викладені в
дев′яти публікаціях, з яких п'ять статей опубліковані у фахових виданнях
України (всі одноосібні), три у виданнях Російської Федерації (у
співавторстві), одна у виданні Республіки Казахстан (у співавторстві) та одна
у виданні Республіки Польщі (одноосібна).
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів,
загальних висновків та списку використаних джерел. Основний зміст роботи
викладено на 220 сторінках, основний текст охоплює 197 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проблема читача як предмета літературознавчих зацікавлень
актуалізується в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст., що пов'язано із
впровадженням в українське літературознавство концептуальних положень
відомих європейських науковців, зокрема представників рецептивної
естетики. Водночас це сприяє вивченню й українського контексту щодо
філософського, літературно-теоретичного та естетичного обґрунтування суті
мистецтва та його рецепції. В українському літературознавстві проблема
190
читача ХХ ст. та її функціонування різноаспектно представлена в працях
вітчизняних науковців, натомість про проблему читача доби романтизму
лише побіжно згадують Г. Грабович, М. Зубрицька, О. Червінська.
Констатується, що відмова від усталених канонів та зміна
романтичного світогляду з раціонального на чуттєве, із зовнішнього на
внутрішнє, з об′єктивного на суб′єктивне призводить до розвою проблеми
читача. Підкреслюється, що інтенсивна експлікація проблеми читача була
найбільш властивою для німецьких романтичних теоретичних праць, в яких
об′єдналися естетичні та філософські засади, в результаті чого художній твір
розглядався як цілісність, читачеві надавалося повну свободу дій, коли не
треба було думати й відчувати те саме, що думав автор. Мистецтво стало
вільним самовираженням митця та модифікувалося уявлення про
сприймання, інтерпретацію та про читання творів. Хоча на читача як
пасивного учасника літературного процесу звертали увагу ще в античності,
але множинність ідей, зосередженість на людині в епоху романтизму
спричинили зацікавлення переживаннями та вилилися в роздуми митців про
сприймання та розуміння творів та у розгляд читача як активної дієвої
особистості. Й. Геррес розглядав сприйняття, як складний поетапний процес,
який починається із сприйняття, далі відбувається переосмислення, яке
призводить до переживання, відтак переживання – до пізнання. Ф. Шлеґель,
В. Г. Вакенродер виокремлюють здібності та бажання читача при досягненні
всієї глибини твору, Ф. Шеллінґ відкидає авторське нав'язування твору, Ф.
Шляєрмахер, своєю чергою, вимагає від читача кращого від автора розуміння
твору, тобто продуктивності читацького розуміння. Останній виокремлює
мову як основний чинник збагачення твору, наповнення його внутрішнім
змістом, мова дає поштовх мисленню, оскільки від їхньої діалектичної
взаємодії неможливий процес читання.
Акцентується, що представники раннього французького романтизму,
виокремлюють категорію моральності як основу впливу мистецтва на читача,
тобто його етико-естетичний характер. Модель художнього твору Мадам де
191
Сталь полягає у прихованості у ньому моральної мети. Завдання читача –
зрозуміти справжній зміст слів автора. П. Баланш розглядає нормативність та
мистецтво крізь призму почуттів. Читач захоплюється творами мистецтва,
тому що „досягає довершеності наслідування”. Із проникненням у
французький романтизм німецьких естетико-філософських доктрин ситуація
дещо змінюється. І вже основними тезами Ж. Жубера стають: 1) художній
твір – це спільне творіння автора і читача, оскільки їхні свідомості
потребують один одного; 2) осягнути твір мистецтва допомагає його уява.
Б. Констан відмовляється від моралі як основного чинника впливу на читача,
оскільки вона, на його думку, спотворює сутність твору. У основі теорії
пізнього романтика В. Гюґо – лише естетичні первні, у яких читач
розглядається „творцем долі” будь-якої книги.
Репрезентанти російського романтизму виступають проти логіки та
моралі, чітко усвідомивши, що естико-філософське налаштування німецького
романтизму відіграло роль того фундаменту, на якому постала романтична
картина світу. Тому свої теоретичні праці вибудовують у цьому ж річищі, у
яких читач з „об′єкту впливів” перетворився на самобутню особистість.
Згідно з концепцією П. В′яземського, у побудові твору мистецтва натяки та
незавершеність думки дають підґрунтя читачеві для роздумів. З його
твердженнями суголосний В. Одоєвський. О. Галич зазначає, що писати
треба для „читачів будь-якого роду”. У роздумах С. Шевирьова кожна
людина сприймає один і той самий твір по-своєму, більше того твір
мистецтва спонукає її до пізнання самої себе.
В українській філософській думці ХІХ ст. теоретичні праці з′являються
дещо пізніше. Це пов′язано, очевидно, із фактором підневільного становища
тогочасної української держави. Першим вагомим науковим здобутком стали
напрацювання О. Потебні, у яких тлумачення зв′язку і мови розглядається в
аспекті механізмів формування власної думки читача. Розуміння твору – це
не пряме передавання змісту читачеві, а пробудження своїх думок.
192
На новий рівень проблема читача виходить і у польському романтизмі.
Засвідчити це ми можемо за допомогою теорії Р. Інґардена, який прикладами
для своїх інтерпретацій обирає поезію Міцкевича „Аккерманські степи”.
Теоретик зазначає, що ця поезія мість в собі багато різнорідних компонентів,
які поступово і лаконічно поєднані один з одним, створюють цілісність
тексту. Р. Інґарден стверджує, що чіткого образу подорожуючого не має у
поезії, натомість зображення природи, зміна дня на ніч провокують у читача
такі ж відчуття, як і у подорожуючого. Отже, прихованість справжнього
змісту характерна і для польських романтиків. Виходячи з цього, у теорії Р.
Інґардена літературний твір – це кістяк, наповнити який повинен читач. Цю
цілісніть він назвав поняттям „конкретизації”.
Наголошується на тому, що читач присутній у структурі художніх
творів письменників під час інтерпретації яких береться до уваги
чотирьохрівнева типологізація читача. За основу поділу взято сукупне
поняття „сучасний читач” (der zeitgenössische Leser ) В. Ізера: 1) реальний
читач, реально існуюча особа кожної окремої епохи; 2) уявний читач, якого
уявляє собі дослідник, вивчаючи соціальні групи, які читали досліджуваний
твір; 3) образ читача як художній образ, який, на думку В. Ізера, вплітається у
структуру тексту від початку ХІХ ст. і стає його відмінною рисою. Ми
виокреми ці типи в окремі, але при трактуванні поетичних творів
послуговувалися уявним читачем, до якого апелює автор, тому що кожен твір
налаштований на певного не конкретного читача. Складовою даного типу є
„ідеальний читач”, якого хотів би мати творець. Четвертим типом виступає
читач-адресат, коли автор пише для однієї людини або групи людей з певною
метою. Поезія Є. Гребінки, Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша, О.
Пушкіна та проза Е. Т. А. Гофмана засвідчують, що у художніх творах
романтиків наявна діалогічна установка на читача і за своєю структурою
вони відповідають сучасним теоріям тексту. Німецький письменник досягає
такого результату, по-перше: застосовуючи принцип протиставлення для
фантастичного та реального світу, показуючи обидві сторони медалі, автор
193
тим самим робить свій твір відкритим для роздумів, а також використовує
питання, на яких немає відповіді; по-друге вводить образ читача у структуру
тексту.Російський поет використовує всі значення слова для того, щоб
утаємничити зміст і дати поштовх до читацької рефлексії.
Життєва позиція Т. Шевченко та його „болюче” сприйняття дійсності
пояснюють його постійну апеляцію до читача, тому для його поезії
характерною є незавершеність, частково відповідь на питання є даною, а над
рештою читачеві залишається розмірковувати самостійно. Важливою рисою
Шевченківської поетики є також майстерне поєднання поетичного та
релігійного тексту, цим поет досягає елементарного моралізаторського
ефекту, спонукає до глибинного й почасти кардинального переосмислення
цінностей, зміни самого життя. Тарас Шевченко свідомо, несвідомо,
підсвідомо спонукає читача до постійної співпраці зі своїм текстом,
буквально „підтягає” його до рівня тогочасних актуальних і болючих питань,
спонукаючи своєю творчістю до активної життєвої позиції, сприяє
формуванню потужної національної самототожності. Г. Грабович так і
розмежовує читача: до і після появи на горизонті літератури постаті
Шевченка. Наприклад, читач Є. Гребінки лише відокремлює „україномовний
світ від російськомовного”, оскільки автор не ставить питання держави як
нагальне, а намагається відродити духовні цінності.
Дослідник спадщини Є. Гребінки С. Зубков стверджує, що і у байках
романтика є адресація до читача: „Рибалка”, „Школяр Денис”, „Утята та
степ”, „Рожа та хміль”.
Велику увагу в роботі приділено реальним читачам – сучасникам
авторів проінтерпретованих текстів. Зазначимо, що такий тип читача
передовсім вагомий для самого митця, оскільки дозволяє йому узагальнити
всі думки та ще раз проаналізувати своє власне творіння, дійшовши певних
висновків та екстраполювавши наступні творіння, майбутнім ж читачам
сформувати загальньний рецептивний стереотип автора.
194
Читач-адресат – своєрідна категорія, яка відображає потяг митця
висловити свої внутрішні переживання пов′язані з конкретною особою,
наприклад, поезія Т. Шевченка „Ликері” – освідчення у коханні. Цей тип
читача проявляється у поетичних творах інших романтиків: Є. Гребінки, М.
Костомарова, П. Куліша.
Зосереджується увага на тому, що теоретична концепція представників
німецького романтизму щодо розумного читача, який здатен по-своєму
тлумачити художній твір, стає підґрунтям нових течій (рецептивної
естетики). Г.-Ґ. Ґадамер, вивчаючи твердження Шляєрмахера, виокремив їх
позитивні та негативні риси. До перших відніс розмежування мови та
мовлення. Романтик розглядав мовлення як вираження думки, що поєднує в
собі чуттєвий та образний компоненти. Негативною була співвіднесеність
читача наступного покоління з читачем – сучасником конкретного
історичного тексту. Розуміння тексту обома читачами буде різне, тому що
між ними – часова дистанція. Аналіз суджень Шляєрмахера допоміг
Ґадамеру вибудувати свою теорію розуміння, яка зображає злиття
„горизонтів” тексту та інтерпретатора. Саме Ґадамер наголосив на тому, що в
епоху романтизму відбувся злам і процес розуміння почали розгдядати не як
просте відтворення пізнання, а вперше вивели формулу взаємозалежності
пізнання і розуміння. Це відкрило можливості для мови, розширило їх.
Усебічно осмисливши цей процес філософ виокремив ще один його елемент
– застосування (тобто припасування тексту до сучасної ситуації
інтерпретатора).
Заслугою Ґадамера є і те, що він конкретне явище не підпорядковував
загальним правилам, а намагався зрозуміти його суть, тобто за основу
розуміння взяв екзистенцію – буття не тільки явища, а й людини (людина
займає центральне місце – як і у романтиків). На нашу думку, позиція
філософа полягає в тому, що істина криється в самому розумінні, а не в
методах, якими досягається розуміння, про це свідчить і назва праці „Істина і
метод”. Тут істина протиставляється методу. У ній висвітлено основні
195
теоретичні постулати німецького філософа: 1) твір мистецтва дає інформацію
сам про себе та має власне буття; 2) розуміння художнього твору дає
можливість для самопізнання; 3) твір мистецтва є суб'єктом досвіду
мистецтва; 4) буття мистецтва – це гра; 5) усі літературні твори як мистецькі
акти відбуваються винятково у процесі читання й осягнення; 6) естетичне
сприйняття супроводжується естетичним переживанням; 7) художній твір –
перевтілене переживання, можливе завдяки натхненню генія; 8) ХІХ ст. –
протиставлення між поняттями „символ” та „алегорія”.
Епоха романтизму дала поштовх для розвитку літератури й
спричинила новий погляд на проблему читача, проявилася ця тенденція
головно в трактатах німецьких романтиків та знайшла своє продовження у
російських, менше – у французьких. Читач стає активним учасником
художньої цілісності романтичного твору. Інтерпретаційна практика
Ґадамера, в якій він аналізував художній твір, естетичне сприйняття,
розуміння та тлумачення, вдавався до філософських екскурсів, що давали
йому змогу відкрити не тільки внутрішню побудову твору, а й його
рецепцію, була варта, на нашу думку, більш докладного дослідження.
Герменевтика та рецептивна естетика – це не що інше, як теоретично
вивірені й потверджені практикою романтичної літератури, у тому числі,
рефлексії над проблемами рецепції художнього твору, відтак над проблемами
читача в найширшому сенсі слова.