ПОЕТИКА НУЛЬСУФІКСАЦІЇ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Біленко Тетяна Григорівна

УДК: 811.161.2’373.611

ПОЕТИКА НУЛЬСУФІКСАЦІЇ

Спеціальність 10. 02. 01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Білоусенко Петро Іванович,
доктор філологічних наук,
професор

Запоріжжя - 2004

ЗМІСТ
ВСТУП...3-9
РОЗДІЛ 1. Поетика як лінгвістична категорія.10-35
РОЗДІЛ 2. Система нульсуфіксального творення об'єкт
лінгвопоетичного аналізу..36
2.1. Особливості нульсуфіксальної деривації..36-46
2.2. Анормативні нульсуфіксальні утворення46-59
РОЗДІЛ 3. Нульсуфіксальні деривати лінгвопоетичний
феномен художнього мовлення...60
3.1. Експресивно-стилістичний потенціал нуль-
суфіксальних структур60
3.1.1. Експресія нульсуфіксальних дериватів......60-72
3.1.2. Нульсуфіксація як засіб контрастування...73-82
3.1.3. Стилістична виразність нульсуфіксальних
неолексем у мові поезії ХІХ-ХХ ст...83-117
3.2. Нульсуфіксальні деривати засіб ритмомелодики...117-120
3.3. Специфіка словесних комплексів з нуль-
суфіксальним компонентом.120-126
3.4. Нульсуфіксація як показник ідіостилю.126-155
ВИСНОВКИ..156-160
ЛІТЕРАТУРА....162-187
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ....188-193
СЛОВОПОКАЖЧИК.....194-210

ВСТУП

Становлення вчення про поетику як об’єкт мовознавства спричинене актуалізацією лінгвістичного підходу до осмислення текстової структури художнього твору. Без ґрунтовного аналізу природи мови поезії як форми втілення задуму автора, неможливо осягнути сутність поетичної стихії. Відтак дослідження матеріального носія поетичної інформації, високоорганізованої системи мови поезії є закономірним для лінгвістики і, у свою чергу, дає можливість глибше зрозуміти сутність поетичного тексту, його структуру та призначення, проникнути в творчий світ художнього слова.
Проблеми поетики як лінгвістичної категорії здавна привертали увагу науковців. З кінця XIX століття лінгвопоетичний аналіз тексту став одним із плідних напрямків вітчизняного мовознавства, що дозволило з'ясувати особливості поетичної мови, пізнати її природу та функціонування. Уявлення про поетику як лінгво-естетичну систему вперше сформував О.О. Потебня. Сутність художнього твору він убачав у нерозривній єдності ідеї та найпростіших елементів мови внутрішнього механізму творчої діяльності. О.О. Потебня вказував на необхідність поглибленого вивчення ролі мовної системи тексту та всіх її складників, які є основним засобом вираження ставлення митця до дійсності. Ці погляди знайшли підтримку в працях І.К. Білодіда, Л.А. Булаховського, В.С. Ващенка, Г.М. Колесника, М.М. Пилинського, І.Г. Чередниченка та інших вітчизняних науковців. Предметом уваги дослідників стали ті мовні одиниці, які формують семантичну єдність поетичного твору та стають реалізатором його художньої ідеї. До проблем лінгвістичної організації художнього тексту зверталися М.М. Бахтін, Р.О. Будагов, В.В. Виноградов, Г.О. Винокур, В.П. Григор'єв, О.І. Єфимов, Ю.М. Лотман, Я. Мукаржовський, Р.О. Якобсон та інші слов’янські вчені.
У побудові художнього твору важливу роль відіграють граматичні, лексичні, словотвірні та інші мовні засоби, які підпорядковані поетичній функції та єдиному художньому завданню. Окремі мовні елементи повніше і глибше реалізують свій творчий потенціал у певній функціональній ситуації образно-поетичного контексту, часто за рахунок своїх семантично значущих дериваційних особливостей. Поетичні засоби словотвірної системи здатні створювати не тільки поверхово-сюжетний, а й глибинний зміст художнього тексту, вказуючи на взаємодію та динаміку його компонентів.
На стилістичні властивості деяких засобів українського словотворення науковці звертали увагу здавна, але лише з другої половини ХХ століття у вітчизняній лінгвістиці з’явилися ґрунтовні дослідження з питань словотвірної стилістики, у яких аналізувалися експресивні можливості префіксації, суфіксації, словоскладання (Чередниченко 1962; Білодід 1965; Ващенко 1985; Ґрещук 1996), виявлялися характерні для поетичної мови словотвірні моделі (Коваль 1967; Ковалів 1974, 1985; Павленко 1983), визначалася роль дериваційного потенціалу у формуванні ідіостилів окремих письменників (Тимошенко 1970; Принцевський 1976; Герман 1998), з’ясовувалася специфіка використання словотвірних механізмів зі стилістичною метою (Городенська, Кравченко 1981). У розвідках цього плану дослідники торкалися й питання про функціонування нульсуфіксальних дериватів у мовно-поетичній дійсності. На помітну художню виразність структур з нульовим суфіксом принагідно вказували І.К. Білодід, Л.А. Булаховський, В.С. Ващенко, В.В. Виноградов, О.Т. Волох, А.П. Коваль, С.П. Самійленко, наголошуючи на тому, що відсутність матеріального вираження словотворчого засобу нульового суфікса зумовлює актуалізацію можливостей внутрішньої структури слова. Зрослий інтерес мовознавчої науки до проблем виникнення поетичної лексики слів з додатковим стилістичним забарвленням” [УмЕ 2000: 462] помітно сприяв їх подальшому всебічному вивченню.
Дослідження нульсуфіксальних дериватів у контексті мовнокультурного дискурсу є актуальним для сучасної української лінгвопоетики, оскільки лише в художньому тексті, де повною мірою виявляє себе дійовий характер словотвору, можна спостерігати найширші можливості нульсуфіксації як словотвірного механізму, що об’єктивує поетичну дійсність, робить її матеріально зримою. Незважаючи на важливість зазначеної проблеми, вона на сьогодні продовжує залишатися однією з найменш досліджених. Разом із тим семантико-функціональний аспект вивчення нульсуфіксальних структур дозволить розширити уявлення про той історико-лінгвальний період, який спричинив становлення і розвиток зазначених засобів. Отже, без ґрунтовного аналізу нульсуфіксальних дериватів як форми індивідуально-поетичного вираження не можна осягнути всієї специфіки поетики української мови. Висвітлення цієї проблеми дасть змогу не лише з’ясувати природу та функціональні можливості нульсуфіксальних структур у поетичній стихії, а й глибше пізнати як особливості ідіостилю поета, так і всієї лінгвопоетичної системи ХІХ-ХХ століття, оскільки в словотвірних моделях до певної міри простежується синтез ідеалів, цінностей, манери, образно-асоціативного мислення майстра та політичної, соціально-культурної ситуації епохи, у якій творить письменник.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Тема дисертації узгоджена з планом науково-дослідної роботи кафедри української мови Запорізького державного університету і розкриває один з аспектів її наукового напряму "Історичний словотвір української мови".
Мета дослідження полягає в комплексному вивченні нульсуфіксальних дериватів як засобу актуалізації та реалізації семантичної і художньої ідеї поетичного тексту. Досягнення поставленої мети передбачає виконання комплексу завдань:
обґрунтувати теоретичні засади розуміння поетики як лінгвістичної категорії;
окреслити структурну та семантичну специфіку похідних з матеріально не вираженим компонентом;
проаналізувати стилістичні можливості нульсуфіксальних утворень;
виявити специфіку функціонування нульсуфіксальних дериватів у поетичному мовленні;
з'ясувати роль нульсуфіксальних інновацій у розширенні меж усталених мовних норм;
обґрунтувати семантичну вагомість структур з нульовим суфіксом у процесі смислотворення та внутрішньотекстової організації поетичного тексту;
виявити активність вживання цих мовних одиниць відносно особливостей світобачення і світовідчуття письменника, специфіки поетичної системи певної епохи.
Об’єктом дослідження є мова української поезії ХІХ-ХХ століття.
Предметом дослідження виступають прості та складні деривати з нульовим суфіксальним компонентом як форми вираження поетичного змісту.
Методи та прийоми дослідження. Метою і конкретними завданнями дисертаційної роботи зумовлено використання різних методів та прийомів дослідження. Як основний обрано метод лінгвістичного опису з його універсальними прийомами спостереження, семантизації, інтерпретації мовних фактів. Він доповнюється стилістико-статистичним, порівняльно-історичним та зіставним методами. Під час розв’язання окремих завдань дисертації застосовувалися прийоми етимологічного аналізу. Використання сукупності зазначених методів сприяє комплексному дослідженню дериватів з нульовим суфіксом в єдності їх структури, семантики й функцій, логічного і психологічного.
Джерелом дослідження є твори українських поетів ХІХ-ХХ століття, у яких найповніше представлено структурне розмаїття та стилістичне багатство нульсуфіксальних дериватів. Безпосереднім джерелом для вивчення похідних із матеріально не вираженим суфіксом стала укладена автором картотека обсягом близько 3 000 одиниць, зафіксованих у літературно-художніх та народно-поетичних творах. З метою комплексного аналізу досліджуваних лексем застосовувалися дані тлумачних, етимологічних, фразеологічних та перекладних словників.
Теоретичне значення. Дослідження є цілісним описом семантико-функціональних особливостей нульсуфіксальних конструкцій у мовно-поетичній системі. У дисертації обґрунтовується значення досліджуваних структур у створенні виразовості, семантичної зв'язності поетичного твору. Це значно поглиблює розуміння співвіднесеності між словотворчою одиницею та її сутністю в поетичному контексті. Теоретична вагомість наукової розвідки зумовлена розширенням уявлення про роль нульсуфіксальних похідних як поетичного феномену.
Практичне значення. Дані дисертації можуть бути використані при написанні теоретичних праць із лінгвопоетики, допоможуть поглибленому прочитанню ряду художніх творів. Матеріали дослідження знайдуть застосування при вивченні окремих питань словотворення, стилістики, при розробці спецкурсів з проблем формування ідіостилю письменника, поетики художнього твору.
Наукова новизна. Вперше в українському мовознавстві монографічно досліджується поетична мова через виявлення в ній семантико-функціональних реалізацій поетичного дериваційного засобу нульового форманта. Відзначено нові типологічні значення нульсуфіксальних похідних у мові поезії зазначеного періоду. Нетрадиційність дисертаційного дослідження полягає у функціональному аспекті вивчення нульсуфіксальних лексем, що дозволило виявити численні форми поетичного вираження змісту і сприятиме створенню більш повної характеристики лінгвопоетичної системи.
Дослідження охоплює нульсуфіксальні похідні (іменники, прикметники, прислівники), конфіксальні утворення з другим матеріально не вираженим компонентом та композити з нульовим формантом.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дослідження було представлено в жанрі доповідей та повідомлень на Міжнародній науковій конференції Творчість Василя Стуса в контексті європейської культури ХХ століття” (Донецьк, 1998), Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього твору” (Запоріжжя, 2000), Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002), Міжнародній конференції з функціональної лінгвістики "Функціонування російської та української мов в епоху глобалізації" (Ялта, 2003). Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Запорізького державного університету. З теми дисертації опубліковано шість наукових статей, із них п’ять у фахових збірниках, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку наукової літератури (293 найменування), списку джерел фактичного матеріалу, словопокажчика (17 сторінок). Повний обсяг дисертаційної роботи становить 210 сторінок. У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, теоретичне і практичне значення, наукова новизна і ступінь апробованості. Перший розділ присвячений обґрунтуванню теоретичних засад розуміння лінгвопоетики. Основний зміст роботи вміщений у другому і третьому розділах. У них здійснено аналіз структурної, поетичної специфіки, виразових можливостей нульсуфіксальних дериватів. У висновках подаються загальні положення, що є наслідком аналізу проблеми.
Ключові слова: поетика, поетична мова, ідіостиль, нуль-суфіксальні похідні, деривати, лексико-семантична група.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Поетика в лінгвістичному аспекті це трансформована у високоорганізовану, художньо значущу смислову даність система мовних засобів. Лінгвістичні механізми, підпорядковані поетичній організації текстової цілісності, забезпечують системність, формують естетичність, експресивність, емоційність, образність, інноваційність структури дискурсу. Тому логічним є розуміння поетики як системи систем, у якій визначальне місце займає мова поезії сукупність взаємопов'язаних мовних елементів. Серед них поетичною маркованістю позначені засоби деривації. З орієнтацією на конкретну художню ситуацію словотворчі структури виявляють потужну стилістичну виразність та широкі творчі можливості.
Специфіка структури й дериваційної семантики нульсуфіксальних похідних яскраво виражена. Вона визначається не лише в системі поетичного мовлення, а й у системі словотворення. Трансформація дієслівної, прикметникової, прислівникової форм у структури з нульовим суфіксом зумовлює концентрацію, інтенсифікацію в останніх інформації процесу, ознаки, міри ознаки тощо, які реалізуються в межах словотвірно-семантичних полів: суб’єктності, предметності та абстрактності. При цьому процесі творення похідних нульовий суфікс, який позначений відсутністю фонетичного вираження, сприяє формуванню лексико-словотвірної семантики всього утворення. Своєрідність зазначеного форманта реалізується при деривації як нульсуфіксальних, так і конфіксальних та складних структур з матеріально не вираженим компонентом. Функціональне навантаження, особлива специфіка нульсуфіксального форманта позначаються на можливості його використання митцями слова та перспективі подальшої актуалізації.
Функціональна активність нульсуфіксальних дериватів спричинена потужною впливовою силою цих структур їх експресивністю, яка залежить від їх внутрішньо посиленого заряду, закладеного в самій природі слів з нульовим суфіксом або актуалізованого в мовно-поетичній дійсності. Концентрація в нульсуфіксальних формах важливого виражального ефекту пов'язана зі специфічною структурою досліджуваних похідних, оскільки нульовий суфікс значущий елемент будови є показником їх особливої компресії, динамічності, лаконічності. Він, спресовуючи слово, динамізує закладений в ньому зміст, посилює його виразову силу. Тому інтенсивність, емоційність, образність, експресивність є домінантою семантики нульсуфіксальних дериватів. Їх внутрішня енергетика, яскрава експресія викристалізовуються в ритмізованій, системно організованій поетичній дійсності, що виявлено ще в народно-поетичних текстах. У мові сучасної поезії нульсуфіксальні структури стали традиційно поетичними (зумовлено специфічною будовою, яскравою національною образністю) з чітко вираженим стилістичним забарвленням (багрянь, блакить, вись, грай, клик, лет, майбуть, могуть, юнь, виднокіл, виднокруг, виногроно, падолист, тепловій тощо). Вони, збагачуючи поетичне мовлення потужною експресивністю, надають йому виняткової стилістичної виразності.
Інтенсифіковану експресивність репрезентує художній вираз, побудований на контрастуванні нульсуфіксальних і позитивно суфіксованих спільнокореневих структур. Комбінування компонентів зазначеного стилістичного засобу обґрунтовується їх семантичною або структурною протилежностями. Нульсуфіксальні деривати вступають у контрастуючі стосунки з демінутивними утвореннями, синонімічними, антонімічними, семантично різноплановими конструкціями, інноваційними структурами з лінгвопоетичною метою. Стилістично виправданим є зіткнення нульсуфіксальних похідних з нульсуфіксальними чи позитивно суфіксованими конструкціями різної префіксації. Ці структурно-семантичні контрасти, формуючи нерозривну органічну єдність, виступають значущою частиною високоорганізованої системи. Взаємне протиставлення мовних одиниць складників контрасту спричиняє високу інформативність лексем з матеріально не вираженим формантом, оскільки в такому разі значно зростає їх визначеність (Так, ти вгадав, знак Виродження Ти, А не Відродження, такий підлотний вирід І. Драч, по той бік сонця. В глибу глибині Світів заблуклих. Думи загудуть В. Стус). Тому різноманітність зіставлень нульсуфіксальних дериватів сприяє збагаченню мовно-художньої палітри української поезії яскравими мовно-поетичними фігурами.
Характерною особливістю української поезії ХІХ-ХХ століть є реактуалізація нульсуфіксального словотворчого процесу, що зумовлює виникнення значної кількості інноваційних структур з матеріально не вираженим суфіксом. У досліджуваних поезіях зафіксовано 276 нульсуфіксальних іменникових утворень, 38 прислівникових, 111 нульсуфіксально-складних субстантивів, 123 ад'єктиви, 107 юкстапозитів з нульсуфіксальним компонентом. Аналізовані деривати є анормативними, оскільки не відповідають загальноприйнятій мовній нормі. Їх нестандартність, незвичайність виявляється в мовно-поетичній дійсності яскравою вибуховою експресивністю, створенням оригінального словесного образу, поетизацією різноманітних явищ, предметів. Гнучкі, пластичні інноваційні нульсуфіксальні форми, поповнюючи запас виразових засобів поетичного мовлення, урізноманітнюють синонімічний ряд як позитивно суфіксованих (вищ, виш, висота, вишина, височина; дих, дихання; близь, близькість; змаг, змагання; окрес, окреслення), так і усталених нульсуфіксальних дериватів (вищ, виш, вись; кін, скон, покон, погиб, скін). Сформований новий поетичний смисл утворення підтверджується явищами реального світу та конкретною мовною ситуацією, таким чином стає логічно і поетично вмотивованим. За межею узусу знаходяться також і нульсуфіксальні діалектизми та архаїзми. Їх анормативність на тлі високохудожньої цілісності сприяє генерації смислової і емоційної напруги контексту. Нульсуфіксальні деривати реалізують свій потужний словотворчий потенціал й у структурі композита. У їх незвичному, несподіваному поєднанні з іншим компонентом виникає оригінальний художній образ.
Значне емоційно-експресивне навантаження має нульсуфіксальна форма, яка вживається в мові поезії як засіб римування. Для ритмізації висловлювання нульсуфіксальні структури використовуються при суміжному, перехресному та внутрішньому римуванні. Повторювані структурно ідентичні форми стають тими вузлами, у яких концентрується енергетична напруженість поетичного вислову. Тому зазначені засоби спрямовані на підкреслення, увиразнення його змісту. Надзвичайної зображально-виразової сили набуває віршована строфа, коли нульсуфіксальні структури є кінцевими всіх її рядків. Динамічна коротка звукова форма похідного, відповідаючи законам поетичного мовлення, допомагає досягти лаконізму та семантичної гнучкості фрази. Таким чином, нульсуфіксальні деривати демонструють явище інтонаційної симетрії в поетично-образній системі і тому визначають її специфіку та унікальність. Одночасно деривати, які виконують зазначену функцію, стають автоматично універсальним емоційним та організуючим центром. Це сприяє композиційній єдності всієї структури твору, що є вирішальним у процесі її формування.
Однією з найвиразніших лінгво-стилістичних рис поетичного мовлення є семантико-звукове зближення нульсуфіксальних похідних з етимологічно спорідненими спільнокореневими словами. Деривати з нульовим суфіксом характеризуються в художньому творі різноманітністю взаємовідношень з твірними структурами. Унаслідок цілоспрямованого, поетично виправданого поєднання цих конструкцій безпосередньо в контексті відбувається синхронна реконструкція процесу творення нульсуфіксальних слів. Етимологізація досліджуваних лексем не тільки реконструює словотворчий акт, а й інтенсифікує позначуване ними, сприяючи їх експресивізації. У результаті цього процесу нульсуфіксальний дериват набуває нового семантико-поетичного наповнення, інколи єдиного й нерозривного з етимологічно спорідненими мотивувальними одиницями. Це зумовлює розгортання й утворення у художній дійсності єдиного емоційно-експресивного образу (диву дивуватися, їдом їсти, мука мученицька, вік вікувати тощо) та дозволило виявити низку прихованих метафоричних значень у похідних з нульовим суфіксом.
Нульсуфіксальні утворення відображають специфічну природу ідіолекту. Вони стають показником енергійної, динамічної системи письма, задаючи жорсткі чіткі правила. Яскраві зразки такої поетичної організації спостерігаємо у В. Стуса, Є. Маланюка, Д. Павличка, Б. Олійника, М. Драй-Хмари, І. Світличного, М. Зерова, Я. Славутича, Н. Лівицької-Холодної, І. Драча, Т. Осьмачки, О. Ольжича, А. Малишка та інших. Ці структури трапляються в багатьох митців, але показовими є не у всіх. Утворення з нульовим суфіксом становлять специфіку поетичного мовлення, визначаючи стиль, індивідуальну своєрідність художнього мислення майстрів, оскільки є тими інформативно-комунікативними, структурно місткими одиницями, які надають можливість об'єктивувати реальну дійсність, зробити її матеріально зримою. Установлено, що в мовно-поетичній системі ХІХ-ХХ століття особливою продуктивністю відзначаються лексико-семантичні типи на позначення: кольору, внутрішніх почуттів та пов’язаних з ними ознак і станів людини, абстрактних понять, природних явищ, динамічної сфери життєдіяльності істот, характеристики осіб, вікових особливостей, звуковідображення явищ реальної дійсності. З погляду семантики нульсуфіксальні структури характеризуються в ідіостилях широким діапазоном переосмислення від незначної до повної зміни їх усталеного значення в напрямку формування нового поетичного смислу. Оригінальна інтерпретація, суб'єктивний індивідуальний зміст сталих нульсуфіксальних дериватів стає відображенням особистісного світовідчуття поета. Їх важлива в естетичному плані інформація сприяє розкриттю як загальної картини глибинного смислу твору, так і всього історико-лінгвального періоду, який спричинив становлення та розвиток аналізованих засобів. Таким чином, аксіологічно вагомі нульсуфіксальні деривати становлять концептуальне ядро світобачення майстрів слова та репрезентують добу, у якій довелося їм творити, оскільки творче самовираження здійснюється через поетично марковані структури мови.

ЛІТЕРАТУРА
1. Азарова Л.Є. Звуко-складова побудова іменникових складних номінацій //Мовознавство. 1999. № 2-3. С. 31-34.
2. Азарова Л.Є. Складні слова української мови.: Структура, семантика, концепція золотої” пропорції: Монографія.— Вінниця: УНІВЕРСУМ Вінниця, 2000. 222 с.
3. Азарх Ю.С. О грамматических и лингвогеографических различиях имен нарицательных и собственных с омонимичными суффиксами //Ономастика и грамматика. М., 1981. С.11-12.
4. Азарх Ю.С. Словообразование и формообразование существительных в истории русского языка. М.: Наука, 1984. 247 с.
5. Акаткин В.М. К проблеме стиха и прозы в русском литературоведении //Поэтика искусства слова. Воронеж: Издательство ВГУ, 1978 С. 101-113.
6. Александрова О.И. Неологизмы и окказионализмы //Вопросы русского современного словообразования, лексики и стилистики. Куйбышев, 1974. С.5-17.
7. Александрова О.И. Окказиональные безаффиксные существительные женского рода в поэтических произведениях начала ХХ века //Ученые записки Горьковского педагогического института, 1969. С.19-28.
8. Андрієнко Л.О. Генеза поетичної метафори бароко //Мовознавство. 1996. № 2-3. С. 39-44.
9. Античные теории языка и стиля. Москва-Ленинград: ОГИЗ (Государственное социально-экономическое издательство), 1936. 344 с.
10. Аристотель и античная литература. Академия наук СССР, Институт мировой литературы им. М. Горького. М.: Наука, 1978. 231с.
11. Аристотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 134с.
12. Аспекты общей и частной лингвистической теории текста. М.: Наука, 1982. 192 с.
13. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 608с.
14. Бакина М.А. Отадъективные новообразования в языке современной поэзии: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01. М.: Наука, 1973. 30 с.
15. Бакина М.А., Некрасова Е. А. Эволюция поэтической речи ХІХ-ХХ в. Перифраза. Сравнение. М.: Наука, 1986. — 191с.
16. Балли Ш. Французская стилистика /Пер. К.А. Долинина. М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. 394 с.
17. Барабаш Ю.Я. Вопросы эстетики и поэтики. 4-е изд., исправл. и дополн. М.: Современник, 1983. 416с.
18. Барт Ролан. Литература и метаязык //Ролан Барт. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 131-133.
19. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424с.
20. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування //Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. /Переклад Марії Зубрицької. Львів: Центр гуманітарних досліджень Львівського державного університету ім. Івана Франка, Наукове товариство ім. Шевченка, 1996. С. 308-318.
21. Бахтин М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве //Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. С. 6 71.
22. Бельчиков Ю.А. Литературное просторечие и норма //Литературная норма в лексике и фразеологии. М.: Наука, 1983. С.37-47.
23. Бикова Г.П. Індивідуальний стиль В. Самійленка (мовний аспект): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02 Київ, 1998. 183 с.
24. Біленко Т.Г. Експресія нульсуфіксальних структур //Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. статей: Філологічні науки. Запоріжжя: ЗДУ, 2001. № 2. С. 11-14.
25. Біленко Т.Г. Нульсуфіксація як засіб контрастування в поетичній мові //Філологічні науки: Зб. наук. праць. Суми: СумДПУ, 2000. С. 3-11.
26. Біленко Т.Г. Поетика нульсуфіксальних кольоративів //Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. статей: Філологічні науки. Запоріжжя: ЗДУ, 2004. № 3. С. 11-14.
27. Біленко Т.Г. Поетичне порушення словотвірної норми (нульсуфіксальні деривати) //Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць. Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. Вип. 14. С. 9-16.
28. Біленко Т.Г. Специфіка комплексів з нульсуфіксальним компонентом //Міжнародна конференція з функціональної лінгвістики: "Функціонування російської та української мов в епоху глобалізації": Сб. науч. докладов. Ялта: КРИППО, Доля, 2003. С. 37-38.
29. Білодід І.К. Поетична мова Максима Рильського. К.: Наукова думка, 1965. 174 с.
30. Білодід І.К. Стилістичне збагачення усного літературного мовлення //Українське усне літературне мовлення. К.: Наукова думка, 1963. 307 с.
31. Білоусенко П.І. Біленко Т.Г. Поетика іменникової нульсуфіксації В.В.Стуса //Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип. 5. С. 24-27.
32. Білоусенко П.І., Кучеренко Л.І., Стовбур Л.М. До питання про конфіксальне словотворення //Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. Запоріжжя: ЗДУ, 2001. С. 32-36.
33. Бойко Н.І. Типи лексичної експресивності в українській літературній мові //Мовознавство, 2002. № 2-3. С. 3-21
34. Болотов В.И. Структура окказионализмов и их функция в тексте //Актуальные проблемы русского словообразования. Ташкент: Укитувчи, 1982. С. 246-247.
35. Бондаренко А.І. Лексична парадигма «страждання» в поетиці В. Стуса //Мовознавство. 1995. № 2-3 С. 47-54.
36. Бондаренко А.І. Поетична мова В. Стуса /Експресеми емотивного змісту/: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. К.: Націон. Академія наук України Інститут української мови, 1996. 211с.
37. Боровой Л.Я. Слово. (Язык как первоэлемент литературы). М.: Изд-во «Знание», 1961. 40с.
38. Брагина А.А. Лексика языка и культура страны. Изучение лексики в лингвострановедческом аспекте. М.: Русский язык, 1981. 176с.
39. Будагов Р.А. В защиту понятия Стиль художественной литературы” //Вестник Московского университета: Филология, журналистика. Серия VII. 1962. № 4. С. 35-48.
40. Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили. М.: Высшая школа, 1967. 376с.
41. Бураго С.Б. Музыка поэтической речи. К.: Дніпро, 1986. 181с.
42. Василевская Е.А. О русском словосложении (словосочетание, словосложение и аффиксация //Учебное пособие. М.: Московский полиграфический институт, 1968. 35 с.
43. Василевская Е.А. Словосложение в русском языке. М.: Учпедгиз, 1962. 132с.
44. Василенко В.А. Мовностилістичні особливості порівнянь у поезії Ігоря Муратова //Філологічні науки: Збірн. наук. праць. Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ, 1999. С. 12-18.
45. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського інституту, 1968. 158с.
46. Вендина Т.И. Словообразование как способ дискретизации универсума //Вопросы языкознания. 1999. № 2. С. 27-49.
47. Верли М. Общее литературоведение. М.: Изд-во иностранной литературы, 1957. 243с.
48. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 407с.
49. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высшая школа, 1981. 320с.
50. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение в слове. М.: Высшая школа, 1986. 625с.
51. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 256с.
52. Виноградова В.Н. Стилистический аспект русского словообразования. М.: Наука, 1984. 184с.
53. Винокур Г.О. Об изучении языка литературных произведений //О языке художественной литературы: Учебное пособие для филологов спец. вузов /сост. Т.Г. Винокур; предисл. В.П. Григорьева. М.: Высшая школа, 1991. С. 32-63.
54. Винокур Г.О. Понятие поэтического языка //Винокур Г.О. О языке художественной литературы: Учебное пособие для филологов спец. вузов /сост. Т.Г. Винокур; предисл. В.П. Григорьева. М.: Высшая школа, 1991. С. 24-32.
55. Винокур Г.О. Филологические исследования: Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1990. 453 с.
56. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое //Метафора в языке и тексте. М.: Наука, 1988. С. 11-26.
57. Гальперин И.Р. К проблеме дифференциации стилей речи //Проблемы современной филологии. М.: Наука, 1965. 69с.
58. Гальперин И.Р. О принципах семантического анализа стилистически маркированных отрезков текста //Принципы и методы семантических исследований. М.: Наука, 1976. 267-290 с.
59. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистических исследований. — М.: Наука, 1981. 140с.
60. Ґадамер Ганс-Ґеорг. Про вклад поезії у пошук істини //Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. /Переклад Тараса Возняка. Львів: Центр гуманітарних досліджень Львівського державного університету ім. Івана Франка, Наукове Товариство ім. Шевченка, 1996. С. 213-223.
61. Гегель Г. Эстетика: В 4-х томах. М.: Искусство, 1968. Т.1. 312с.
62. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 216с.
63. Герман В.В. Індивідуальні авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90-ті роки): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Суми, 1998. 222с.
64. Герман В.В. Лексико-семантичні особливості оказіональних слів у сучасній українській поезії (аналогія, синонімізація, антонімізація) //Філологічні науки: Збірн. наук. праць. Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ, 1999. С. 28-38.
65. Гинсбург Е.Л. Из задач по функциональному образованию //Поэтика и стилистика: 1988-1990. М.: Наука, 1991. С. 202-214.
66. Головин Б.Н. К вопросу о сущности грамматических категорий //Вопросы языкознания, 1955. С. 19-27.
67. Головин В.Г. Очерки по русской морфемике и словообразованию. Воронеж: ВГУ, 1990. 158с.
68. Голянич М. Внутрішня форма слова і художній текст: Монографія. Івано-Франківськ: Вид-во Плай”, 1997. 180с.
69. Горбачевич К.С. Вариантность слова и языковая норма. — Ленинград: Наука, 1978. 238с.
70. Горбачевич К.С. Изменение норм русского литературного языка. — Ленинград: Просвещение, 1971 271с.
71. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій //Мовознавство. 1994. № 6. С. 22-28.
72. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). К.: Наукова думка, 1981. 200с.
73. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. К.: Рад.школа, 1977. 120с.
74. Горпинич В.О. Словотворення і словотвір української мови. К.: КДПІ, 1995 68с.
75. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія //Навчальний посібник (текст лекцій). Дніпропетровськ: ДДУ, 1988. 189с.
76. Граудина Л.К. Вопросы нормализации русского языка. М.: Наука, 1993. 176с.
77. Григорьев В.П. Из прошлого лингвистической поэтики и интерлингвистики. М.: Наука, 1993. 176с.
78. Григорьев В.П. О границах между словосложением и аффиксацией //Вопросы языкознания. 1956. № 4. С. 38-52.
79. Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1979. 344с.
80. Григорьев В.П. Словотворчество и смежные проблемы языка поэта. М.: Наука, 1986. 256с.
81. Григорьева А.Д. К вопросу об анализе языка поэтического текста //Вопросы языкознания. 1978. № 3. С. 62-74.
82. Гром’як Р.Т., Ковалів Ю.І. Літературознавчий словник-довідник. К.: Наукова думка 1987. 689с.
83. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови ХІV-ХV століття. К.: АН УРСР, 1958. 297с.
84. Гусев В.Е. О понятии «фольклорная стилистика» //Поэтика искусства слова. Воронеж: Издательство ВГУ, 1978. С. 3-8.
85. Ґрещук О. Б. Словотвір у процесі породження тексту: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Івано-Франківськ, 1996. 150с.
86. Ґрещук О.Б. Текстові функції словотвірної пари «твірне-похідне» //Мовознавство. 1997. № 1. С. 48-54.
87. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір //Словотвір. Синонімія. Стилістика. К.: Наукова думка, 1982. 172с.
88. Дидро Дени. Опыт о живописи //Об искусстве. Т.І. Л. М.: Искусство, 1936. С. 37-130.
89. Довгалевський Митрофан. Поетика. Сад поетичний. К.: Мистецтво, 1973. 435с.
90. Докулил М. Структура постосновного словообразовательного форманта //Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. М.:Наука, 1987. С. 26-33.
91. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наукова думка, 1983. 156с.
92. Етимологічний словник української мови: В 7 т. /АН УРСР Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні; Редкол. О.С. Мельничук (гол. ред.) та ін. Т. 1-4. К.: Наукова думка, 1984-2003.
93. Евгеньева А.П. Очерки по языку русской устной поэзии в записях ХVІІ-ХX веков. М. Л.: АН СССР, 1963. 348 с.
94. Еремина В.И. Повтор как основа построения лирической песни //Исследования по поэтике и стилистике. Ленинград: Наука, 1972. С.5-37.
95. Еремина В.И. Символ. Символика //Народное знание. Фольклор. Народное искусство. Сводная географических понятий и терминов. Вып. №4. М., 1991. 74с.
96. Ефимов А.И. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 1969. 262с.
97. Ефимов А.И. Стиль художественной речи. М.: Просвещение, 1961. 262с.
98. Єрмоленко С.Я. Синтаксис віршової мови (на матеріалі укр. рад. поезії). К.: Наукова думка, 1969. 94с.
99. Жайворонок В.В. Національна мова та ідіолект //Мовознавство. 1998. № 6. С. 35-44.
100. Жаркова Л.П. Емоційно-оцінні назви осіб у системі художньо-зображальних засобів мови //Мовознавство. 1970. № 2. С. 76-80.
101. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Ленинград: Наука, 1977. 124 с.
102. Житецький П. Г. Вибрані праці. Філологія. К.: Наукова думка, 1987 328с.
103. Зверев А.Д. Бессуффиксальные оттопонимные прилагатель-ные //Словообразование в современных восточнославянских языках. М.: Высшая школа, 1981. С.69-72.
104. Земская Е.А. Как делаются слова. М.: Просвещение, 1963. 49с.
105. Земская Е.А. Окказиональные и потенциальные слова в русском словообразовании //Актуальные проблемы русского словообразования (Материалы республиканской научной конференции (12-15 сентября 1972г.). Самарканд: Узгипрозем, 1972. С. 3-19.
106. Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. М.: Просвещение, 1973. 304с.
107. Зоривчак Р.П. Лингвостилистические характеристики художественного текста и перевод (На материале переводов украинской прозы на английский язык): Дис. ... канд. филолог. наук. Львів, 1987. 189с.
108. Иваньо И., Колодная А. Эстетическая концепция А. Потебни //А.А. Потебня. Эстетика и поэтика. М.: Искусство, 1976. С. 3-11с.
109. Изучение языка писателя. За редакцией Н.П. Гринковой. Ленинград: Учпедгиз, 1957. 280с.
110. Иконников С.Н. Стилистическая работа в процессе изучения русского языка. М.: Педагогика, 1977. 152с.
111. Ільїн В.С. Словотвір // Курс сучасної української літературної мови / За редакцією Л.А. Булаховського. К: Радянська школа. Т.І.
112. Калашник В.С. Фразотворення в українській поетичній мові радянського періоду. Харків: Вища школа, 1985. 174 с.
113. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 264 с.
114. Караулов Ю.Н. Русский язык. Энциклопедия. М.: Научное издательство „Большая Российская энциклопедия”, 1997. 613с.
115. Клименко Н.Ф. Основи морфеміки сучасної української мови. К.: ВІПОЛ, 1998. 182с.
116. Клименко Н.Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. К.: Наукова думка, 1973. 186с.
117. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1984. 252с.
118. Клименко Н.Ф. Як народжується слово. К.: Рад. школа, 1991 288с.
119. Клочек Г. Душа моя сонця намріяла”//Поетика Сонячних кларнетів” Павла Тичини. К.: Дніпро, 1986. 367с.
120. Клочек Г. Так що ж таке поетика?” //Поетика. К.: Наукова думка, 1992. С. 5-16.
121. Клочек Г. Поетика Бориса Олійника. К.: Рад. письменник, 1984. 330с.
122. Ковалёв В.П. Выразительные средства художественной речи: Пособие для учителя. К.: Рад. школа, 1985. 136с.
123. Ковалёв В.П. Языковые выразительные средства русской художественной прозы: Дис. ... доктора филол. наук. Херсон, 1974. 371с.
124. Ковалик І.І., Мацько Л.І., Плющ М.Я. Методика лінгвістичного аналізу тексту. К.: Вища школа, 1984. 120с.
125. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища школа, 1987. 352с.
126. Кодак М. П. Поетика як система: Літературно-критичний нарис. — К.: Дніпро, 1988. 159 с.
127. Кожевников В.М., Николаєв П.А. Литературный энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1987. 569с.
128. Кожевникова Н.А. Метафора в поэтическом тексте //Метафора в языке и тексте. М.: Наука, 1988. С. 145-165.
129. Кожевникова Н.А. Словоупотребление в русской поэзии нач. ХХ века. М.: Наука, 1986. 253с.
130. Кожина М.Н. О художественно-образной речевой конкретизации как специфике художественной речи с точки зрения функционально-стилистической //О специфике художественной и научной речи в аспекте функциональной стилистики. Пермь: Звезда, 1966. С. 62-157.
131. Кожина М.Н. Об исследовании художественной речи с позиций функциональной стилистики //О специфике художественной и научной речи в аспекте функциональной стилистики. Пермь: Звезда, 1966. С. 27-61.
132. Кожина М.Н. Стилистика русского языка: Учебное пособие для студентов фак. русского языка и литературы пед. ин-тов. М.: Просвещение, 1977. 223с.
133. Колесник Г.М. Мова газети в епоху НТР //Науково-технічний прогрес і мова. К.: Наукова думка, 1978. С. 91-109.
134. Коломиєць В.Г. Словотвір неологізмів у слов’янських мовах /від середини 40-х років ХХ ст. //Мовознавство. №2. - 1973.
135. Коломиец В.Е. Словообразование. Имя существительное //Историческая типология славянских языков. Фонетика, словообразование, лексика и фразеология /Под ред. А.С. Мельничука. К.: Наукова думка, 1986. С. 46-76.
136. Кононенко І.В. Національно-мовна картина світу: зіставний аспект (на матеріалі української та російської мов) //Мовознавство. 1996. № 6. С.39-46.
137. Корепалова А.П. Процес універбалізації власних назв //Мовознавство. 1972. №5. С. 70-74.
138. Косикова Г.К. Ролан Барт семиолог, литературовед //Ролан Барт. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 3-46.
139. Костомаров В.Г. Разговорные элементы в языке газеты //Русская речь. 1967. №5. С.48-57.
140. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка: Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1990. 272с.
141. Коцюбинська М.Х. Поет //Василь Стус. Твори у 4-х т., 6 кн. Львів: Просвіта, 1994. Т.1. С. 7-38.
142. Коцюбинська М.Х. Образне слово в літературному творі: Питання теорії художніх тропів. К.: АН УРСР, 1960. 188с.
143. Кочерган М.П. Слово і контекст. — Львів: Вища школа, 1980. 172с.
144. Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори. (На матеріалі поетичних творів М. Зерова): Дис. ... канд. філол. наук 10.01.02. Київ, 1997. 186 с.
145. Кравченко Є. Морфологічні варіанти в аспекті норми //Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 5. Донецьк: Дон ДУ, 1999. С. 11-14.
146. Кретов А.И. Фразеологизмы как художественно-выразительные средства в частушках //Поэтика искусства слова. Воронеж: Издательство ВГУ, 1978. С. 36-48.
147. Кубрякова Е.С. О связях между лингвистикой текста и словообразованием //Лингвистические проблемы текста: Сб. научных трудов МГПИИЯ им. М. Тореза. Вып. 217. М., 1983. С. 50-58.
148. Курс русского литературного языка /За ред. Л.А. Б