ПРАВОВИЙ РЕЖИМ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ, РІЗНОВИДИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

СОКОЛОВА ІРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 340.11.2

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ, РІЗНОВИДИ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник – Петришин Олександр Віталійович,
доктор юридичних наук, професор,
завідувач кафедри теорії та історія держави і права
Національного університету «Юридична академія
України імені Ярослава Мудрого»,
академік Національної академії правових наук України

Харків – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………….…………………………….. 3

РОЗДІЛ 1.
ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ…………………………………………. 11

1.1. Категорія правовий режим у юридичній науці
та законодавстві. ………………………………………………………….. 11
1.2. Юридична конструкція правового режиму………………………………. 37
1.3. Правовий режим як критерій поділу системи права…………………….. 55

Висновки до розділу 1………………………………………………………….. 73

РОЗДІЛ 2.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ…………………………………... 80

2.1. Види правових режимів …………………………………………………... 80
2.2. Публічно-правовий режим ……………………………………………… 103
2.3. Приватноправовий режим. ……………………………………………… 119

Висновки до розділу 2………………………………………………………… 132

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 143

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….. 160

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сьогодні в Україні відбуваються динамічні соціально-економічні, політичні, культурні, національні, демографічні, інформаційні та інші процеси, які вирішальним чином позначаються на змінах у правовій сфері. Слідом за змінами в характері суспільних відносин модифікується й юридична форма, усі її складники. Одним із найбільш складних і найменш досліджених виступає такий елемент цієї форми, як правовий режим.
Указані умови вимагають оновлених правових режимів, зв'язаних з реформуванням державних інститутів, з появою незвичних для національної правової системи суб'єктів і об'єктів права, становленням приватного права, правовою регламентацією підприємницької діяльності, переорієнтацією на досконаліші методи правового регламентування, зміною пріоритетів у системі юридичних засобів і цінностей .
Зміна, корегування або заміна тих чи інших режимів пов'язані із процесами демократизації суспільного життя, удосконаленням системи державного управління, посиленням механізмів захисту прав громадян, необхідністю приведення законодавства відповідно до потреб міжнародних стандартів.
В останній час правовий режим виступає однією з найбільш вживаних категорій юридичної науки. Вона широко використовується у законодавчих актах України та набуває через це нормативного значення. Наукові розробки, з’ясування особливостей юридичного регулювання певної ділянки діяльності, особливо за умов якщо ця діяльність має чітко визначений об’єкт, здійснюються у контексті вивчення правового режиму даного об’єкта чи виду діяльності.
За часів незалежності українська юридична наука поповнилася дослідженнями, які присвячені вивченню правових режимів тих чи інших об’єктів, суб’єктів права або окремих видів суспільних відносин, що виступають предметом регулювання відповідних галузей чи інститутів права.
Проблемі правового режиму приділяли увагу відомі вчені теоретики права, зокрема, С. С. Алексєєв, М. І. Байтін, Д. М. Бахрах, Б. Я. Бляхман,
В. В. Борисов, В. М. Горшеньов, В. Б. Ісаков, А. М. Колодій, О. Д. Крупчан, П. В. Косминіна, В. В. Липень, О. В. Малько, М. І. Матузов, Л. О. Морозова, С. П. Погребняк, П. М. Рабінович, О. С. Родіонов, І. С. Самощенко,
Р. Б. Сивий, О. Ф. Скакун, Ю. О. Тихомиров, Є. О Харитонов,
Е. Ф. Шамсумова та інші автори. Окремі аспекти проблематики правового режиму проаналізовано в працях українських учених, зокрема, в роботах
Ю. Є. Атаманової, С. В. Бобровник, І. В. Жилінкової, Н. С. Кузнєцової,
В. В. Лемака, В. Я. Настюка, С. М. Олейнікова, Н. М. Оніщенко,
Н. М. Пархоменко, А. С. Спаського, Л. В. Таран, Л. В. Томаш,
Я. М. Шевченко, Ю. С. Шемшученка, В. Я. Яроцького та інших.
Проте, слід визнати, що категорія правового режиму на сьогодні залишається малодослідженою на загальнотеоретичному рівні. Фактично відсутні комплексні монографічні дослідження цього поняття, які б дозволили сформувати загальноприйняте визначення правового режиму, розкрити його зміст, структуру, особливості та різновиди, й виступили б єдиною узгодженою методологічною базою галузевих досліджень.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі теорії держави і права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» в межах комплексної програми наукової діяльності
№ 0106U002283 «Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави». Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», протокол № 4 від 21.12.2007 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі опрацювання існуючих наукових підходів до дослідження дефініції «правовий режим», різних галузей чинного законодавства розкрити сутність і зміст правового режиму як одного з ключових понять правової науки та юридичної практики, обґрунтувати власні позиції щодо визначення особливостей його юридичної природи та конструкції, надати розгалужену класифікацію правових режимів.
Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлені наступні завдання:
– уточнити місце та роль правового режиму в механізмі правового регулювання суспільних відносин;
– визначити загальнотеоретичне поняття правового режиму та охарактеризувати його ознаки;
– проаналізувати співвідношення категорії «правовий режим» із суміжними: «управління», «державна влада», «політичний режим», «соціальний режим», «механізм правового регулювання», «правовий стан», «система права»;
– охарактеризувати структуру правового режиму та її складники;
– відобразити його специфіку та особливості як критерію поділу системи права на галузі;
– провести розгалужену в межах загальнотеоретичного дослідження класифікацію видів правового режиму;
– надати загальну характеристику публічно-правового режиму;
– навести загальну характеристику приватноправового режиму.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, пов’язаних із функціонуванням правового режиму як складного явища в різних сферах їх правового регулювання.
Предметом дослідження є теоретичне визначення поняття правового режиму, його зміст і види, складові його юридичної структури.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є система наукових методів, які застосовуються в комплексі для вирішення його завдань і досягнення мети. Так, діалектичний метод знайшов своє застосування при визначенні природи правового режиму, висвітленні його особливостей. За допомогою логічного проаналізовано властивості правового режиму, сформовано його поняття, а також визначена структура та її складники. Системний дозволив провести класифікацію правових режимів, дослідити зв'язок між різними його видами. Історичний застосовувався для розкриття динаміки й тенденцій розвитку правового режиму як складного правового явища. Герменевтичний використовувався при дослідженні законодавства, яке закріплює правові режими щодо впорядкування різних сфер і галузей суспільних відносин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ньому вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексний загальнотеоретичний аналіз правового режиму як однієї з вузлових категорій теорії права та механізму правової регламентації, його структури та видів, обґрунтовано низку концептуальних понять, теоретичних положень і висновків щодо використання вказаної категорії з метою вдосконалення правового регулювання суспільних відносин, підвищення його ефективності та якості. Результати проведеного дослідження знайшли своє відображення у таких нових положеннях, що виносяться на захист:
уперше:
• обґрунтовано юридичний підхід до розуміння змісту правового режиму, який відображає специфіку регулятивного впливу на соціальні відносини, що підлягають правовій регламентації, встановлюючи за допомогою юридичних засобів особливий порядок регулювання певного виду діяльності суб’єктів права.
• розроблено авторський підхід до визначення поняття «правовий режим» та характеристики його суттєвих ознак;
• акцентується на дослідженні правового режиму як правової форми певних суспільних відносин, яка покликана сприяти найефективнішому використанню всього арсеналу правових засобів;
• правовий режим досліджується не лише як юридична характеристика, порядку правового регулювання певних суспільних відносин, позаяк він виражається не тільки в методах правової регламентації, а й в особливому статусі відносин, що становлять предмет правового регулювання;
• обґрунтовано погляд на юридичну конструкцію правового режиму як таку, що включає в себе однорідні правові засоби – способи, методи та типи правового регулювання, які безпосередньо відображають специфіку правового впливу у певній царині суспільних відносин, його спрямованість та налаштованність на отримання кінцевого результату;
• доведено необхідність застосування категорії правового режиму як найбільш чіткого критерію диференціації системи права;
• проводиться розгалужена загальнотеоретична їх класифікація;
• пропонується залежно від функціональної спрямованості правових режимів поділити їх на матеріальні й процесуальні, які (останні) є необхідним компонентом правових форм діяльності органів держави;
дістали подальшого розвитку:
• аналіз відмінностей категорії «правовий режим» від суміжних –«механізм правового регулювання», «система права», «правовий стан»;
• аргументація щодо необхідності врахування правового режиму як критерію при диференціації системи права на приватне й публічне, яка визначає пріоритетність інтересів і правові засоби їх захисту та регулювання відповідних відносин;
• визначення спеціального правового режиму як особливого порядку правової регламентації суспільних відносин, що встановлюється стосовно конкретного кола об'єктів або сфери їх діяльності й відрізняється від загального пільговою або обмежувальною спрямованістю регулювання;
• висновок, що саме конституційний устрій, сформований з урахуванням відмінностей між державною та суспільною сферами, який виходить з того, що всі дії держави потребують легітимації, передбачає утворення й функціонування особливого правового режиму публічного права;
• положення щодо об’єктивного характеру поділу права на публічне й приватне, зумовленого існуванням поруч з державною владою суспільства громадянського як приватних осіб, що є носієм його цілей; наразі існування приватного права означає юридичне визнання того, що в певних сферах громадського життя (культурно-побутова, право власності, приватна ініціатива) пряме втручання держави та його органів заборонене або обмежене.
• бачення системного взаємозв’язку публічного й приватного права, зумовленого зростанням впливу сучасної держави на економічні відносини, її соціальною активністю, спрямованою на забезпечення матеріальних і духовних потреб людей, їх прав і законних інтересів;
• висновок щодо важливої значимості для приватного права рамковості норм, яка покликана забезпечувати правові умови вільної правової комунікації, що здійснюється суб'єктами приватного права, так би мовити, знизу й надавати обов'язкової сили її результатам.
• характерні ознаки правового режиму публічного права: (а) суб'єкт прийняття обов'язкових рішень не зв'язаний згодою зі стороною, якій вони адресовані; (б) сувора зв'язаність суб'єктів публічного права законами, коли сфера їх діяльності окреслена правовими межами; (в) зобов'язування, яке може носити характер загальної нормативної орієнтації, коли затверджується положення про органи, або конкретного припису; (г) імперативний метод регулювання, який є характерною складовою публічно-правового правового режиму, нерідко виражається в забороні певних дій;
• істотні риси приватноправового режиму є: (а) пріоритетність інтересів окремої (приватної) особи; (б) юридична рівність учасників відповідних відносин; (в) ініціатива суб'єктів відносин стосовно встановлення правового зв'язку між собою; (г) «уповноважувальний» характер правових норм; (д) переважно позовний порядок захисту інтересів суб'єктів таких відносин у суді.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані:
у науково-дослідній сфері – для подальшого вивчення сутності, змісту, особливостей правового режиму та його структури й різновидів у межах теорії держави і права, а також галузевими юридичними науками – для точнішого й повнішого розуміння категорії «правовий режим» у відносинах, що регулюють відповідні галузі;
у сфері правотворчості та правозастосування – при вдосконаленні чинного законодавства, різних його галузей, яке закріплює правовий режим або окремі його елементи відносно впорядкування тих чи інших суспільних відносин, пов’язаних із чітко визначеним об’єктом правового впливу;
у навчальному процесі – при підготовці підручників і навчальних посібників, при викладенні курсу теорії держави і права, порівняльного правознавства, галузевих навчальних дисциплін, при складанні навчальних програм.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», на наукових та науково-практичних конференціях, «круглих столах» й на наукових семінарах: Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми, тенденції і перспективи розвитку права в Україні» (Одеса, 2007); «круглому столі» «Права людини – основа реформування законодавства та удосконалення правозастосовної діяльності» (до 60 – річчя прийняття Загальної декларації прав людини) (Харків, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування на сучасному етапі» (Харків, 2009); науково-практичній конференції «Правова система України: проблеми і тенденції розвитку» (Харків, 2010).
Публікації. Сформульовані у дисертаційному дослідженні основні положення та висновки знайшли відображення у 7-ми наукових публікаціях, зокрема в 3-х статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, 4-х тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ:
1. Поняття «правовий режим» знайшло широке використання в юридичній науці практично в усіх її галузях і напрямах стосовно характеристики певних суб’єктів права або різновидів юридичної діяльності. Обґрунтованим є його активне застосування в чинному законодавстві, окремих законодавчих актах, які регулюють різноманітні види юридичної діяльності, використання тих чи інших об’єктів. Водночас сучасний стан розробки концепції правового режиму характеризується істотними розбіжностями, фрагментарністю або навіть суперечливістю у розумінні сутності та змісту її основного поняття, що зумовлено багатоаспектністю змісту правових відносин, які відображаються поняттям «правовий режим».
2. Категорія правового режиму має певне «технологічне навантаження», термінологічно заснована на одному із значень поняття «управління» як діяльності щодо впорядкування відповідних суспільних відносин, які об’єктивно вимагають такої діяльності. У цьому сенсі режими є невід’ємною складовою системи управління, а управлінський підхід стосовно дослідження поняття правового режиму побудовано на засадах теорії управління. Проте до розгляду і дослідження правового режиму потрібно підходити з точки зору впливу права на суспільні відносини, а не лише управління людською діяльністю та її процесами, яка без наявності правової форми не входить у предмет пізнання юриспруденції.
3. Поняття «правовий режим» пов’язане з категорією «влада». Правовий режим є невід’ємною властивістю влади, її устрою і функціонування, соціальної спрямованості. Правові режими – органічна частина державних та політичних режимів, які набувають за їх посередництвом юридичної форми, практично встановлюються і реально здійснюються саме за допомогою правових режимів. Як результат останні безпосередньо відображають найважливіші елементи правової політики держави.
4. Юридичний підхід до розуміння змісту правового режиму відображає специфіку регулятивного впливу на соціальні відносини, які підлягають правовій регламентації, передусім, встановлюючи за допомогою різних юридичних засобів особливий порядок законодавчого регулювання певного виду діяльності суб’єктів права. Правовий режим виступає скороченим позначенням порядку регулювання, вираженого в характері та обсязі прав стосовно певного об'єкта регулювання
5. Особливість правового режиму як різновиду соціального полягає в тому, що він заснований на праві – створюється, закріплюється, регулюється правовими нормами. Тому особливу роль у правовому режимі відіграє законність, яка опосередковує всі його рівні. Водночас широке використання даного поняття зумовлено тим, що воно дозволяє розглядати правову форму в тісному зв’язку зі змістом відносин, що регулюються правом.
6. Правові режими забезпечують стійке нормативне регулювання певного виду суспільних відносин, сприяють оптимальному використанню юридичного інструментарію. Він входить до структури правового регулювання, є особливим елементом, який здатен надати адекватність й еластичність юридичній формі відповідних суспільних відносин. Таким чином не лише стабільність правових режимів, а й їх мінливість, розвиток, удосконалення зміцнюють правопорядок, стабільність, рівень керованості у суспільстві.
7. Правовий режим характеризується не лише засобами правового регулювання (формальна ознака), а й певною його спрямованістю, ступенем його сприятливості або несприятливості для інтересів різних суб’єктів права (матеріальна ознака). Тому він виражає передусім ступінь жорсткості регулювання суспільних відносин, наявність певних обмежень чи пільг, допустимий рівень активності суб’єктів, межі їх правової самостійності.
8. Дефініцію «правовий режим» не можна ототожнювати з поняттям «механізм правового регулювання». Правові режими забезпечують дію даного механізму, виступають змістовною характеристикою його елементів та більш високим ступенем розвитку правового регулювання та дії (функціонування) права. Він є не лише метою, а й урегульованим правовими нормами шляхом до досягнення результату.
9. Поняття правового режиму не може збігатися з визначенням системи права чи сукупності нормативно-правових актів, оскільки правовий режим не лише встановлюється нормами права, а й виступає їх змістовною характеристикою стосовно конкретних суб’єктів відповідних дозволів, заборон чи зобов’язань. Категорія "режим", не можна розуміти як чисто юридичну характеристику галузі. Він виражається не тільки в галузевому методі правового регулювання, а й в особливому статусі відносин, що становлять предмет правового регулювання
10. Поняття «правовий режим» у системі юридичних категорій досить близько розташовано до категорії «правовий стан». Правовий режим є своєрідним різновидом правового стану, оскільки відображає специфіку регулювання триваючого процесу, що не можна звести лише до впорядкування низки окремих ситуацій.
11. Під правовим режимом слід розуміти засновану на загальних засадах (типах) регулювання сукупність взаємопов’язаних між собою правових засобів, які забезпечують стійке нормативне впорядкування певної сфери суспільних відносин, виражають ступінь жорсткості юридичного регулювання, сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права, припустимий рівень їх активності.
12. До структури правового режиму у широкому сенсі крім засобів правового регулювання, відносять й інші правові явища, зокрема, правосуб'єктність, яка закріплює правове положення суб'єкта, юридичну відповідальність, гарантії, пільги і привілеї. Структура правового режиму в такому розумінні складається з багатьох рівнів: юридичних абстракцій (презумпції, фікції, норми-принципи); матеріально-правових засобів (норми права, нормативно-правові акти, юридичні факти, правові відносини); процедурно-процесуальних правових засобів (акти реалізації, тлумачення і застосування права); морально-психологічних правових засобів (правосвідомість, правова культура).
13. Обґрунтованим при характеристиці структури правового режиму є акцент на тих однорідних правових засобах, які безпосередньо відображають специфіку правового впливу у певній сфері суспільних відносин, його спрямованість та налаштованність на отримання кінцевого результату, складають «юридичну формулу правового режиму» – способах, методах та типах правового регулювання.
14. Під способами правового регулювання розуміють первинні засоби правового впливу на поведінку людей, які пов'язані з наділенням їх суб'єктивними юридичними правами або покладанням на них юридичних обов'язків. Серед них виокремлюють дозволи, зобов'язання та заборони. Те чи інше співвідношення основних та додаткових способів правового регулювання, а також ступінь їх деталізованості дають уявлення про конкретні методи правового регулювання, які характеризують прийоми юридичного впливу, їх використання в даній сфері суспільних відносин. Типи правового регулювання відображають загальну побудову та вихідні засади, згідно з якими здійснюється цілеспрямований юридичний вплив на суспільні відносини. При застосуванні як загальнодозвільного, так і спеціальнодозвільного типів правового регулювання законодавець використовує своєрідний юридично-технічний прийом, який полягає у встановленні загального правила (принципу) – дозволу або заборони з наступним установленням винятків з нього.
15. Характеристика способів, методів та типів правового регулювання в єдності та взаємодії як цілісної системи регулювання досягається за допомогою такої юридичної категорії, як правовий режим, як самостійної правової категорії. Правовий режим виступає насамперед як свого роду «збільшений блок» (С. С. Алексєєв) у загальному арсеналі правового інструментарію, що поєднує в єдину конструкцію певний комплекс правових засобів. У зв’язку з цим юридичною формулою правового режиму є сукупність, взаємодія та співвідношення способів, методів і типів правового регулювання. Тому він не тільки включає вказані елементи до свого складу, а й охоплює своїм поняттям їх змістовні характеристики, загальну спрямованість на певний тип правового регулювання, домінування тих чи інших способів і методів правового регулювання.
16. Ефективне використання правових засобів при вирішенні тих або інших завдань у значній мірі полягає в тому, щоб обрати оптимальний для вирішення відповідного завдання правовий режим. Оскільки набір цих складових може бути різним, то й діапазон можливих правових режимів є досить широким – від «жорстких» до відносно «м'яких». Завдання юридичної науки полягає в тому, щоб забезпечити точний, науково обґрунтований вибір засобів, з яких складається правовий режим. Шкідливим є як і недостатність правових норм, яка може призвести до анархії та свавілля, так і "надлишкове зарежимлювання" суспільних відносин, що може призвести до приглушення будь-якої ініціативи в суспільному житті, страху, що будь-який крок призведе до правових санкцій.
17. У ході першої дискусії щодо диференціації системи права (1938-1941 рр.), яка проходило під гаслом відмови від поділу на публічне й приватне право, критерієм поділу було обрано предмет правового регулювання – те, що підлягає врегулюванню, тобто ті відносини (дії, діяльність, що формують ці відносини), які піддаються правовому впливу. Результатом другої дискусії (1956-1958 рр.) стало визнання методу правового регулювання додатковим критерієм, який не мав окремого від предмета самостійного значення, однак у поєднанні із предметом сприяє чіткішій і точнішій градації права на галузі й інститути. Його особливості методу вбачались у тому, що він допомагав у межах галузі права виділити підгалузі й інститути права, установити межі правового втручання, поділити права й обов'язки між суб'єктами права за принципом субординації й координації та ін. У результаті третьої дискусії (1982 р.) прийшли до висновку, що предмет і метод правового регулювання є рівноправними критеріями виділення галузей права. Підкреслювалось, що від методів значною мірою залежить ефективність правового регулювання, досягнення поставлених цілей.
18. Трансформація низки методологічних засад правознавства потребує уточнення деяких теоретичних положень, що стосуються розуміння критеріїв структуризації системи права. Передовсім це знаходить своє відображення в пошуку додаткових критеріїв, серед яких найважливішим обґрунтовано вважається правовий режим. В останні роки поняття правового режиму використовується в теорії держави та права для узагальнюючої характеристики галузей права, все наполегливіше воно пробиває собі дорогу в якості одного зі значущих системоутворюючих факторів, поряд із предметом і методом правового регулювання для дослідження їх юридичної специфіки .
19. Визнання цієї обставини логічно підводить до висновку про необхідність урахування правового режиму як критерію при визначенні класичної дихотомії системи права "приватне право – публічне право", котра є першим, наднаціональним рівнем структуралізації права й визначає пріоритетність інтересів (громадського чи індивідуального, публічного чи приватного) та методи захисту цих інтересів і регулювання відповідних відносин (імперативного чи диспозитивного).
20. Розмежування права на приватне й публічне найбільш чітко може бути проведеним залежно від способу побудови і регулювання юридичних відносин, притаманного системі приватного й системі публічного права. Публічне право розуміється як підхід (тип) регулювання суспільних відносин, які характеризуються певною будовою системи правових засобів, що впливають на суспільні відносини, а приватне право – як сфера юридичної децентралізації, у якій переважає система юридичної координації за наявності багатьох центрів регулювання правовідносин. Стійкість формального боку в праві при зміні його змісту змушує проводити основний поділ усього правового матеріалу на приватне й публічне право як з точки зору форми, тобто певної сукупності засобів регулювання правовідносин, так і з урахуванням змістовних критеріїв, які найбільш повно охоплюються конструкцією правового режиму.
21. Одним із ключових аспектів дослідження правових режимів виступає їх класифікація, яка дозволяє виокремити види правових режимів та надати їм конкретну характеристику. Розгалужена класифікація правових режимів та вивчення їх окремих видів дає змогу найповніше та всебічніше розкрити особливості правових режимів як самостійної юридичної категорії.
22. Передовсім залежно від рівня правового регулювання суспільних відносин необхідно виділити первинні та вторинні правові режими. Первинні правові режими є комплексами правових засобів, які виражають загальні і вихідні співвідношення способів правового регулювання на певній ділянці суспільного життя. Вторинні правові режими є модифікаціями первинних режимів, які передбачають або особливі пільги і переваги, що відображаються в додаткових правах, або особливі обмеження, які полягають в додаткових заборонах чи зобов'язаннях.
23. Правові режими слід поділяти на загальні та спеціальні, які можуть бути преференційними (пільговими) та обмежувальними (дискримінаційними). Суть загального правового режиму полягає у тому, що встановлюваний ним порядок регулювання розповсюджується на всіх суб'єктів права, які знаходяться у сфері правового регулювання. Якщо ж нормою права буде встановлено інше, але в той же час, однакове коло суб'єктивних прав і юридичних обов'язків певних суб'єктів права відносно одного і того ж об'єкту правового регулювання, виникає новий вид правового режиму – спеціальний правовий режим.
24. Спеціальний правовий режим визначається як особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, який установлюється стосовно конкретного кола об'єктів або сфери їх діяльності й відрізняється від загального режиму пільговою або обмежувальною спрямованістю регулювання, який виявляється в усіх елементах його механізму, зокрема, через гарантії, пільги, форми державної підтримки, обмеження, заборони й додаткові підстави юридичної відповідальності.
25. Запровадження системи стимулювання, заохочень і пільг надає правовому режиму «м'якості», створює атмосферу найбільшого сприяння, що надає суб'єктам права певні переваги, утворює сприятливий юридичний клімат, свого роду соціально-правовий комфорт. Система обмежувальних засобів надає правовому режиму «твердості», створює клімат найбільшого несприяння, що складається із заборон, обов'язків, призупинень, покарань і т.д. та покликаний виконувати особливі охоронні та захисні функції. У свою чергу, правові режими стимулювання і обмеження можуть відрізнятися залежно від того, які стимули та обмеження в них переважають. Серед перших можна виділити дозвільний, рекомендаційний, пільговий та інші режими, у яких домінують дозволи, рекомендації, пільги, других – зобов'язуючий, заборонний, караючий, в яких превалюють відповідно зобов’язання та заборони.
26. Первинний правовий режим за допомогою використання техніко-юридичного прийому виключення може бути або загальнодозвільним, або спеціальнодозвільним. В основу загальнодозвільного режиму покладений принцип дозволено все, що прямо не заборонене законом, натомість те, що прямо заборонено законом або «все інше» повинне бути чітке і точно регламентоване нормативним актом. Для дозвільного правового режиму характерним є те, що суб'єкти володіють тільки тими правами, які прямо закріплені в законі. Призначення даного техніко-юридичного прийому полягає в тому, щоб з одного боку забезпечити високий рівень нормативності, а з іншого – врахувати своєрідні життєві ситуації, які характеризуються індивідуальними рисами.
27. Залежно від особливостей тієї чи іншої галузі (інституту) права, правовий режим може бути галузевим і внутрішньогалузевим (інституційним). Галузевий правовий режим утворює особливу «атмосферу» правового регулювання тієї або іншої сфери суспільних відносин, такий порядок, який пронизаний єдиними принципами і позначається на всіх його елементах: і на галузевих нормах, і на статусі суб'єктів, і на конкретних правовідносинах, юридичних фактах, юридичних санкціях та ін. У поєднанні обох типів регулювання полягає суттєва риса галузевих правових режимів, які здатні забезпечувати багатогранний, комплексний вплив на суспільні відносини.
28. При встановленні правового режиму інституту визначальним чинником слугуватиме передовсім об'єкт, на який спрямовано регулювання. Наприклад, цивільному праві діє диспозитивний метод правового регулювання – загальнодозвільний правовий режим, де сукупність способів правового регулювання така, що серед зобов'язань, заборон і дозволів превалюють останні. Проте тут існують також зобов’язання та заборони (порядок придбання деяких об'єктів у власність, реєстрація правочинів щодо об'єктів власності та ін.). Хоча питання про інституційні правові режими постає, передусім, стосовно суб'єктивних прав, сама характеристика правових режимів нерідко стосується певних об'єктів (зокрема, правовий режим майна акціонерного товариства, цінних паперів, житла та багато ін.).
29. Функціональна спрямованість зумовлює поділ правових режимів на матеріальні і процесуальні правові режими, адже залежно від особливостей предмета та методу правового регулювання, соціального призначення та функцій права систему права можна поділити на два великих масиви – матеріальне і процесуальне право. Процесуальний режим необхідний компонент будь-якої правової форми діяльності органів держави. Елементами процесуального режиму, які відображають головне в його структурі – такими виступають: принципи процесуальної діяльності, сукупність засобів і способів реалізації зазначених принципів, система правових гарантій.
30. Публічно-правовий та приватноправовий режим слід розмежовувати, позаяк вони встановлюють різні моделі регулювання для різних базових ситуацій, у яких громадяни зустрічаються або з іншими суб'єктами приватного права, або з організованою державністю. Крім того обидва правові режими можна розглядати як арсенали типових механізмів правового впливу та захисту. У теоретичному аспекті такий поділ уявляє собою концептуальний порядок, що стосується самих засад права, його місця й ролі в житті людей та визначальних цінностей. Практична ж цінність поділу полягає в тому, що він впливає на різні сфери юридичної практики, знаходячи своє використання у законотворчості, правозастосуванні, тлумаченні права
31. Характер діяльності визначає й тип суб’єкта, який здійснює останню. В одному випадку – це вільна приватна особа (громадянин, а також підприємець) як члени громадянського суспільства, а в іншому – спеціально створені для даного функціонального виду діяльності залежні публічні органи. Тому в законодавстві мають бути чітко визначені задачі й функції публічних органів, їх компетенція і повноваження, а також юридичні процедури їх діяльності .
32. Разом з тим, слід підкреслити, що чіткого й абсолютного розподілу права на публічне та приватне в принципі досягнути неможливо. У галузях публічного права часто наявні елементи приватного права, і навпаки. Гармонійне поєднання норм публічного й приватного права, їх взаємне проникнення підвищують творчі можливості права сучасних країн, його ефективний вплив на економічні перетворення, які сприяють процесу формування громадянського суспільства й правої держави. Зростання впливу сучасної держави на економічні відносини, а також її соціальна активність, направлена на забезпечення матеріальних і духовних потреб людей, їх прав і законних інтересів обумовлюють тенденцію до тіснішого зв’язку і взаємопроникності норм публічного й приватного права.
33. Проте, взаємодія обох правових режимів виходить далеко за межі використання публічною адміністрацією приватного права, адже вони є частинами цілісної правової системи та по-різному впливають одне на одного. Взаємні перехрещення різних правових систем і їх окремих інститутів збільшуються, якщо подивитися на основні сфери, для яких є характерною інтенсивна співпраця держави та суспільства. Всюди можна виявити зони спільного виконання завдань, де окремі дії публічних і приватних учасників мають бути взаємоузгоджені, що дозволить перетворити традиційну відповідальність держави на їх спільну, яка часто більше залежить від кооперації, ніж надання послуг силами лише самої публічно-адміністративної системи.
34. Конституційний устрій, сформований з урахуванням відмінностей між державною та суспільною сферами, між свободою та компетенцією, виходить із того, що всі дії держави потребують легітимації, що з необхідністю передбачає утворення та функціонування особливого правового режиму, а саме публічного права. Функціонування держави, рішення органів державної влади, на відміну від рішень приватних осіб у принципі потребують обґрунтування. Державне управління може в односторонньому порядку встановлювати юридичні наслідки, однак воно має легітимуватись, доводячи належний зв'язок своїх рішень із загальним благом. Там, де застосовується державне регулювання, право мусить установлювати для нього певні зовнішні обмеження, організовувати процес реалізації державної влади у такий спосіб, щоб його можна було реалізувати як такий, що здатний забезпечити загальне благо .
35. Публічно-правовий режим застосовується до відносин пов’язаних з діяльністю держави й місцевого самоврядування (а) які виникають між суб’єктами владних повноважень – органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, іншими суб’єктами при здійсненні ними владних функцій; (б) які виникають між суб’єктом владних повноважень та іншими суб’єктами права; (в) які виникають між іншими суб’єктами права.
36. Розглянемо питання, пов’язані з особливостями адміністративно-правового режиму, який досить часто в літературі ототожнюють з публічно-правовим режимом взагалі, оскільки за допомогою його загальних характеристик можна повніше зрозуміти зміст, природу та ознаки останнього. Адміністративне право використовує специфічні засоби та методи регулювання, які чітко виокремлюють специфіку його правового режиму як публічно-правового, ґрунтуються на таких засобах правового регулювання, як заборони, розпорядження та загальнообов’язкові приписи.
37. Адміністративно-правові режими є публічно-правовими, оскільки вони спрямовані на визнання пріоритету публічних відносин, застосовуючи імперативні методи та регулюючи діяльність суб’єктів права, враховують динамізм і багатоманітність об’єктів регулювання, способи впливу адміністративно-правових режимів на них. Водночас публічно-правові режими за умов панування принципів правової державності мають слугувати не тільки справі безпеки держави, а й відповідати інтересам суспільства, усе більше ставати інструментом захисту інтересів особистості.
38. Для правового режиму публічного права характерні декілька головних ознак: (а) формування та використання владних відносин, коли правові акти й норми та інші рішення приймаються і реалізуються за принципом «команда-виконання»; (б) суб'єкт прийняття обов'язкових рішень не зв'язаний згодою зі стороною, якій вони адресовані; (в) сувора зв'язаність суб'єктів публічного права законами, коли сфера їх діяльності окреслена правовими межами; (г) для правової регламентації в публічній сфері притаманне зобов'язування, яке може носити характер загальної нормативної орієнтації, коли затверджується положення про органи, чи конкретного припису; (д) імперативний метод регулювання, який є характерним складником публічно-правового правового режиму, нерідко виражається в забороні яких-небудь дій.
39. Основоположні засади поділу права на приватне й публічне містяться у Конституції України, зокрема, у ст. 3 наголошується, що людина, її життя й здоров‘я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а головним обов’язком держави, яка відповідає за свою діяльність перед людиною, є утвердження й забезпечення її прав і свобод. Саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
40. Визначення об’єктивного характеру поділу права на публічне й приватне, зумовлене існуванням поруч з державою (публічною владою) громадянського суспільства як суспільства приватних осіб, що є носієм приватних цілей, робить вкрай актуальною проблему загальної характеристики сфери приватного права. Його існування означає юридичне визнання того, що в певних сферах громадського життя (особиста воля, культурно-побутова сфера, право власності, приватна ініціатива) пряме втручання держави та її органів заборонене або обмежене.
41. Існування публічного й приватного права як обов’язкових складників громадянського суспільства – необхідна передумова для обмеження й установлення меж втручання держави у сферу особистих майнових й інших інтересів, установлення надійних способів захисту прав і законних інтересів громадян, їх об'єднанні, господарських структур, для запобігання підміни цивільно-правових способів захисту суб'єктивних прав особистості адміністративно-правовими.
42. Право власності, свобода укладення договорів, можливість утворення різноманітних об'єднань за інтересами становлять належні передумови формування сфери цивільного права, а здатність індивідів до реалізації інтересів під власну відповідальність є основою функціонування приватного права, при цьому зв'язаність договором і відповідальністю являють собою неминучі його наслідки.38
43. Визначальним для приватного права є рамковий характер певної норми, який повинен забезпечувати правові умови вільної комунікації та надавати обов'язкової сили її результатам. Він особливо виразно виявляється там, де сторони можуть відхилятися від законодавчих урегулювань та застосовувати їх як змінні моделі. Через особливу потребу в захисті рамкові норми може бути звужено за допомогою застережень або забороняючих норм, втім саме такі рамки залишаються визначальним регулятивним засобом приватного права. Рамковість регулювання забезпечує певний простір, в якому норми приватного права може бути застосовано в усьому полі правовідносин. Водночас рамковий характер дозволяє швидше реагувати на нові процеси, залишаючи наявним лише базовий стандарт норм. Як відомо саме історичний розвиток права підтверджує особливу здатність приватного права до рецепції.
44. Приватне (цивільне) право становить базу, ядро правопорядку, заснованого на ринковій організації суспільства. Воно є породженням вільного економічного розвитку, який неминуче вимагав звільнення особистості від будь-яких пересторог, вимагав свободи власності, договорів та заповітів, свободи волі при укладенні правочинів. Приватне право виступає тут як загальне право, що визначає правила поведінки в суспільстві, тим самим створює для органів публічної адміністрації належну «здатність до підключення» їх діяльності до ринку та до дій приватних партнерів. Воно фактично пропонує для нових видів діяльності попереднє врегулювання, доки внаслідок зростання інтенсивності адміністративної практики не виникне потреба самостійного публічно-правового нормування.
45. Приватне право відбиває головні процеси, які пов’язані зі становленням системи суб’єктивних прав, котрі відкривають гарантований простір для власної активної діяльності людей, їх творчості, ініціативи. Об’єктом приватного права є дії та результати діяльності приватних осіб, соціальних інститутів й організацій приватного права. У сфері дії останнього суб'єкт може самостійно вирішувати, використовувати свої права чи втримуватися від дозволених дій, укладати договір чи ні, він вправі проявляти автономність своєї волі й приватну ініціативу .
46. Приватне право – це юридично своєрідний підрозділ права, у межах якого функціонують притаманні йому правові засоби, що й утворюють відповідний режим регулювання зазначених суспільних відносин. Проте метод, способи правового регулювання, правові принципи, нормативне закріплені загальні (основні) положення приватного права, інші правові засоби (зокрема, правові норми, договори, юридичні факти, правовідносини, заходи примусу) відіграють свою власну роль у правовому регулюванні, але саме їх взаємодія створює правовий режим як цілісну систему регулятивного впливу на поведінку суб'єктів та зазначені відносини.
Отже, слід зазначити, що приватноправовий режим регулювання суспільних відносин застосовується самими суб'єктами права, так би мовити, знизу.
47. Розвиток цивільного обігу викликав ускладнення щодо регулювання відносин між суб’єктами майнових відносин організаційних форм, які визначаються як корпорації, що породило своєрідну форму цивільних правовідносин, так зване корпоративне право
48. Особливе місце в побудові правового регулювання у цій сфері посідають загальні дозволи відповідні нормативні положення, які виступають як спрямовуючі й вихідні засади правового регулювання, що проявляється у формулі «дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом». Слід погодитися з С. С. Алексєєвим у тому, що загальні дозволи можуть безпосередньо породжувати наслідки, оскільки вони як такі можуть бути безпосереднім критерієм правомірної поведінки.
49. Значна роль у формуванні правового режиму приватного права належить принципам права і загальним положенням, що пронизують увесь його зміст. ЦК України в ст. 3, закріплює такі принципи права, які є іманентними методу та домінуючому способу правового регулювання у цій сфері, а саме: свобода особи та неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя особи; свобода власності та неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом; свобода договору, підприємництва; судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення; справедливість, добросовісність і розумність. У сфері приватного права, де застосовується аналогія права, роль правових принципів значно зростає, оскільки при аналогії права цивільні відносини регулюються відповідно до принципів права.
50. Характерними рисами приватноправового режиму є:
а) визнання пріоритетності інтересів окремої (приватної) особи;
б) юридична рівність учасників відповідних відносин;
в) ініціатива суб'єктів відносин стосовно встановлення правового зв'язку між собою (тобто, переведенні побутових відносин у ранг юридичних зв'язків);
г) свобода (вільний розсуд) при виборі правил поведінки;
д) «уповноважувальний» характер норм і правил;
є) переважно позовний порядок захисту інтересів суб'єктів та¬ких відносин у суді тощо.
Значною мірою ці риси визначаються сутністю приватного права як такої частини об'єктивного права, через відповідні інститути якої реалізується природне "право свободи".
Від санкціонування цих відносин державою їх характер не змінюється, оскільки в ідеальному варіанті закони держави повинні відповідати приписам приватного права, а в реальному – якщо і не відповідають, то повинні прагнути цього (якщо, звісно, йдеться про громадянське суспільство й правову державу).
51. З урахуванням викладеного правовий режим сфери приватного права може бути визначено як цілісну систему регулятивного впливу, яка створює загальнодозвільний тип регулювання майнових та особистих немайнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, забезпечує можливість самовизначення і власних активних дій, спрямованих на виникнення та здійснення суб'єктивних прав і обов'язків у межах, установлених договором чи законом, з метою досягнення певних приватних цілей та інтересів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи : Закон України від 27.02.1991 р. № 791а – XII // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991 – № 16. – Ст. 198.
2. Про правовий режим майна у Збройних Силах України : Закон України від 21.09.1999 р. № 1075 – XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 48. – Ст. 407.
3. Про правовий режим надзвичайного стану : Закон України від 16.03.2000 р. № 1550 – III // Відом. Верхов. Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
4. Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу : Закон України від 07.02.2002 р. № 3065 – III // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 30. – Ст. 205.
5. Апанасенко К. І. Правовий режим майна, що є в комунальній власності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Господарське право, арбітражний процес» / К. І. Апанасенко. – К., 2006. – 20 с.
6. Бугров Д. С. Правовой режим земельных участков как недвижимого имущества : автореф. дис. на соиск. ученой степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Аграрное, земельное, экологическое, природоресурсовое право» / Д. С. Бугров. – Саратов, 2004 – 24 с.
7. Маметова Р. А. Правовой режим имущества государственных предприятий : автореф. дис. на соиск. ученой степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право» / Р. А. Маметова. – Алматы, 1995. – 24 с.
8. Басай О. В. Правовий режим рослинного світу України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Земельне право, аграрне право, екологічне право, природоресурсне право» / О. В. Басай. – Х., 2009 – 16 с.
9. Фаткуллина Д. Ф. Правовой режим земель природоохранного назначения : автореф. дис. на соиск. ученой степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Аграрное, земельное, экологическое, природоресурсовое право» / Д. Ф. Фаткуллина – М., 2006. – 22 с.
10. Горбовой В. Ф. Правовой режим городских лесов : автореф. дис. на соиск. ученой степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Аграрное, земельное, экологическое, природоресурсовое право» / В. Ф. Горбовой. – Свердловськ, 1972 – 19 с.
11. Коссе Д. Д. Особливості правового режиму оподаткування суб’єктів спеціальних економічних зон в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління, адміністративне право і процес, фінансове право» / Д. Д. Коссе. – К., 2005. – 18 с.
12. Торшин А. В. Правовой режим информации, составляющей налоговую тайну : автореф. дис. на соиск. ученой степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 «Административное право, финанасовое право, информационное право» / А. В. Торшин. – М., – 2003. – 14 с.
13. Сапожников Н. Правовой режим банковской тайны / Н. Сапожников // Законность. – 2001. – № 7. – С. 11–15.
14. Право и собственность в Республике Казахстан / под ред. М. К. Сулейменова. – Алматы, 1998. – 168 с.
15. Яроцький В. Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин : основи інструментальної концепції : монографія / В. Л. Яроцький. – Х. : Право, 2006. – 544 с.
16. Бєлєвцева В. Адміністративно–правові режими у системі забезпечення національної безпеки України : поняття, зміст та значення / В. Бєлєвцева // Право України. –– 2010. – № 6. – С. 161–166.
17. Ласточкин В. В. Административно-правовые режимы и охрана Государственной границы / В. В. Ласточкин. – М., 1999. – 98 c.
18. Прилипко С. М. Трудове право України : підручник / С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко. – 3-тє вид., переробл. і допов. – Х. : Фінн, 2010. – 752 с.
19. Марич Х. М. Правовий режим національних природних парків України (на матеріалах Карпатського регіону України) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06. «Земельне право, аграрне право, екологічне право, природоресурсне право» / Х. М. Марич. – Х., 2007. – 20 с.
20. Таран Л. В. Специальный правовой режим предпринимательской деятельности в свободных экономических зонах Украины (комплексное исследование) : [монография] / Лариса Викторовна Таран. – Х. : СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2004. – 256 с.
21. Атаманова Ю. До питання про правові режими інноваційної діяльності в Україні / Ю. Атаманова // Право України. – 2010. – № 8. – С. 72 – 79.
22. Игнатьев Д. В. К вопросу о правовом режиме фондов межхозяйственного предприятия (организации) в сельском хозяйстве / Д. В. Игнатьев // Проблемы правового режима имущества в условиях концентрации и специализации производства : межвуз. сб. ст. – Куйбышев, 1981. – С. 105.
23. Настюк В. Я. Адміністративно-правові режими в Україні : монографія / В. Я. Настюк, В. В. Бєлєвцева. – Х. : Право, 2009. – 128 с.
24. Томаш Л. В. Правовий режим : поняття та ознаки /